РОМИ, СЛОВАЧЧИНА,
СОЦІАЛЬНА РОБОТА

Офіційно в Словаччині станом на 2021 рік мешкає більше 67 000 ромів – 1,23% від усього населення країни, за неофіційними підрахунками їх приблизно 500 000 – 7-11%.

Офіційно в Україні станом на 2001 рік мешкало 47 587 ромів – 0,1% від усього населення країни; за неофіційними підрахунками в 2021 році  – приблизно 300 000 – 0,6%. 

Теорія

Цигани, роми, деґезі – це не різні назви одного й того самого. Це, як і в індійській культурі, – касти. Найвища – роми, середня – цигани, найнижча – деґезі, саме їх роми вважають «нечистими» і вони не мають право входити в ромську оселю. Деґезі означає собакоїд. Є ще термін «гаджо», ним позначають людей, які не є етнічними ромами, але живуть разом з ними; чи ромів, які не живуть в ромській спільноті. Гаджо – це умовно «чужинець». Цікаво, що в Словаччині, а, мабуть, і в інших країнах, ромів вважають за «чорних», і в книзі описуються проблематика відносин білих (словаків) і чорних (ромів). 

Загалом, мені здалось, що становище ромів у Словаччині більш кричуще, ніж в Україні. Їх у країні багато, вони сильно по ній «розкидані». У школах ромських дітей часто розділяють зі словаками, а є випадки, коли в шкільних їдальнях їм не дають виделок і ножів, бо адміністрації шкіл вважають, що вони, все одно, не вміють ними користуватись, та іноді натомість дають їм ложки. Органи виконавчої влади в різних регіонах країни часто несправедливо ставляться до ромської спільноти і обмежують її в правах. А в часи соціалістичної Чехословаччини мали місце і випадки таємної стерилізації ромських жінок під час гінекологічних оглядів. На ці огляди їх закликали соціальні працівники розповідаючи, що стерилізація начебто триває всього пару років. Нагадаю, що здатність мати дітей і народжувати є найбільшою цінністю для ромської громади. 

Водночас побут, який ведуть роми в Словаччині, подібний до України. Брудні «містечка», де каналізацією і смітником слугує вулиця, будинки, створені з того, що було під рукою і діти, які майже не відвідують школу. Це все прекрасно в книзі ілюструють фотографії Курта Кайндля. Звісно, казати, що всі роми живуть однаково – неправильно, є і ті, хто мають кращі оселі й отримують вищу освіту в Європейських університетах. Часто саме вони стають для всіх інших ромів гаджо і з ними обривають контакт. 

Попри те, що роми роблять із довкіллям , у межах своїх домівок вони максимально чистолюбиві й охайні. Їхні оселі відзначаються порядком і чистотою, бо це – «своє». Межі «дому» у ромів дорівнюють межам фізичної будівлі, де вони живуть. Показово, що в українському суспільстві певна частина населення живе за схожими правилами. Дім – це квартира, вулиця чи рідне місто в першу чергу, країна – в останню. Коли на запитання «Ким ти себе ідентифікуєш?» ви чуєте «Галичанином» чи «Харків’янином», а не «українцем»; варто задуматись.

Асиміляція

Радянська і сучасна практика показує, що асимілюються роми важко. Вони тримаються громадами та мають високу народжуваність, що не дає їм «розчинитись» в суспільстві. Рушієм асиміляції могла б стати школа, але там ромів здебільшого відгороджують, і самі батьки-роми виступають проти того, щоб діти ходили в заклади освіти. Цікаво, що саме чоловіки здебільшого проти цього, особливо, коли йдеться про дівчат. Ромський батько внаслідок індустріалізації втратив свою маскулінну роль в спільноті: вже не треба в руках нести матеріали, коли є машини, і не треба пахати поле конем, коли є сільськогосподарська техніка. Через це ромський патріархальний батько, який сам не відвідував школу, не вітає ідею, що його діти будуть знати і вміти більше за нього, особливо жінки. 

Також роми втратили навички жити самостійно. У книзі описується експеримент, коли ромській громаді подарували велику кількість курей з надією на те, що вони збудують їм курятники, і будуть ними опікуватись. Яке було здивування, коли роми одну половину з'їли в перший день, а іншу просто викинули, бо банально не знали, що кури несуть яйця. Це той самий приклад про «рибу, а не вудку». 

Я вважаю, що роми не асимілюються в спільнотах, бо вони не відчувають себе їх частинами. Як можна асимілюватись у спільноті, яка не приймає тебе? У той самий час, як можна приймати тих, що живуть за своїми правилам, у рамках своїх традицій і не бажають змінюватись?

Загалом

Книга не змусить любити ромів, у вас не зникне до них огида (якщо вона була), але з'являється розуміння багатьох процесів; багато «чому?» знайдуть свої відповіді. Проте головне для нас питання – «що робити з ромами в Україні?» – залишається без відповіді. 

Звісно, до цього треба підходити інституціоналізовано. Варто відмінити вільнодоступні соціальні виплати; відмовитись від поблажливого ставлення до порушення ромами правил і законів; зрозуміти, що разові виїзди шкіл до таборів не сприяють популяризації середньої школи в спільнотах. Роми повинні бути перенесені в умови, у яких їм буде вигідніше слідувати законам, забезпечувати гідний рівень освіти і життя своїх дітей та бути частиною українського суспільства. Найкраще, що ми можемо зробити з ромським етносом разом – це побудувати юридичну рівність. Як тільки рівність перед законом буде забезпечена, міжетнічна напруга між українцями і ромами почне поступово спадати.

Ще один аспект – це Служба у справах дітей та сім'ї. Вона повинна працювати, і перспектива позбавлення батьківських прав повинна кружляти над ромськими родинами. Ця перспектива буде нагадуванням про те, під чиїм юридичним полем живуть ромські громади. Нагадаю, що згідно з 164 статтею Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав якщо вони:

• не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я і протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

• ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

• жорстоко поводяться з дитиною;

• є хронічними алкоголіками або наркоманами;

• вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 

• засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Зі своїх спостережень можу сказати, що декілька з цих пунктів в житті ромських спільнот проявляються достатньо часто. Звісно, я не закликаю до позбавлення батьківських прав одразу всіх ромських родин, це було б негуманним та неефективним методом вирішення проблеми. Але варто чітко визначити – всі перед законом рівні. Служба у справах дітей та сім'ї і правоохоронні органи мають чітко фіксувати порушення та вживати регламентованих дій, одночасно з цим надаючи рекомендації з поліпшення умов співжиття як дорослих, так і молодих ромів.

Для мене також важливо, щоб культура обох наших етносів поєднувалась. Це дозволить нам будувати діалог не тільки навколо наявних соціальних перешкод. Проблема в тому, що ромська культура поширена слабо. Прямо навпроти КПІ ім. Ігоря Сікорського стоїть Київський академічний музично-драматичний Циганський театр «Романс», про який я дізнався тільки завдяки його розташуванню. Про історію ромів до прочитання книги я також знав мало. Є пару посилань на ромів в класичній українській літературі та мистецтві, але загалом більшість навіть не знають, як виглядає міжнародний прапор ромського народу. Ромська культура внаслідок географічної неоднорідності достатньо багатогранна, що дозволяє нам з власної волі імплементувати її як частину української. 

Радянська і сучасна практика показує, що асимілюються роми важко. Чи зможуть вони асимілюватись в українському контексті? Питання відкрите. Чи потрібно їх асимілювати? Питання важке. 

Наостанок порекомендую вам два портали, де ви зможете детальніше ознайомитись з ромським питанням. Перший – це Ромська програма в Міжнародному фонді відродження; тут ви знайдете інформацію про те, як ромський етнос поступово вливається в українське суспільство. Другий – це Roma Education Fund – міжнародна організація, націлена на усунення розриву в освітніх результатах між ромами та неромами.

27 січня їдучи в Київському метро, між станціями «Університет» і «Вокзальна» я почув діалог двух хлопців віком 16-19 років:

- Час ще є. Що будемо робити?

- Підемо пі**єть циган!

- Що?

- Пі**єть циган!