DEKAN

Доброго дня!

Доброго дня!

По-перше, дякуємо, що погодилися на інтерв’ю! Для початку – як Ви стали в.о. декана ФСП? Яка зараз процедура (обрання декана) в умовах повномасштабного вторгнення РФ та COVID-19?

Це сталося у зв'язку з низкою подій та обставин, переважно об’єктивного характеру. Як Ви знаєте, зараз такий час, коли дуже багатьом із нас доводиться ухвалювати непрості рішення. Моїй попередниці, Яні Юріївні Цимбаленко, довелось ухвалити одне з таких рішень, за яке я її дуже поважаю. Їй довелося віддати пріоритет безпеці своєї дитини. У зв’язку з тим, що це вимагало віддалення від робочого місця, довелось шукати людину, яка підставить плече. Нею виявилась я.

Я в.о., тому це процедура ситуативна; немає процедури відбору за конкурсом, голосування трудового колективу, тому що я фактично “підставила плече” для того, аби всі проєкти розвивались далі, не було жодних функціональних перешкод і т. д. Власне, така форс-мажорна відповідь.

Чи були ще якісь кандидатури?

Це питання треба задавати не мені, я не володію цією інформацією.

Які Ваші основні плани на каденцію?

Знаєте, зараз такий час, що далекоглядні плани, з одного боку, ставити занадто амбіціозно, з іншого боку – ми з вами працюємо і навчаємось в університеті. А це такі соціальні утворення, які пережили все на світі, деяким з них вже кілька сотень років, нашому – вже за 100! Це говорить про те, що які б не були драматичні події в суспільстві, можемо бути впевненими, що КПІ буде і далі. 

У цьому контексті доречно міркувати і про далекоглядні плани, і про короткотермінові. Якщо ви хочете почути моє бачення майбутнього Факультету соціології та права, то відповідь має бути розлогою. З одного боку – багато викликів, з іншого – багато перспектив. Наш факультет має неймовірний потенціал!

По-перше, ми знаходимось у нішевому середовищі: ми знаходимося у взаємодії з IT-фахівцями, інженерами – це дуже круте середовище, де можна зростати і розвиватись далі. Це наша унікальність, наша  сила. Не погоджуюся, що наявність гуманітарного факультету є неправильним для технічного університету. У тому ж Массачусетському технологічному інституті є різні спеціальності, і це його окраса та сила. Це ж стосується і нашого Alma Mater. Місія ФСП – підтримати репутацію університету як потенційної точки зростання не лише для того, аби обслуговувати утилітарні речі, готувати якихось вузькопрофільних спеціалістів (хоча в КПІ виходить це дуже круто). Питання в тому, щоб бути осередком розвитку соціального капіталу і майбутніх управлінців, і соціальних працівників. Це і є нашою місією. І я гадаю, що ми маємо продовжувати виконувати свою місію, щоб ніколи і ні в кого не виникало думки, що наші студенти мають виправдовуватися перед суспільством, що вони навчаються на гуманітарній спеціальності в технічному університеті. Моє бачення таке: наша місія – щоб цього питання не виникало, щоб все було зрозуміло, органічно і природно. Звісно, це віддалена перспектива, і ми це чудово розуміємо. Це питання і політики університету, і комунікації з громадськістю, і того, як наші студенти інтегруються в суспільство, чого досягають, які меседжи доносять; загалом, я думаю, що ми рухаємось у вірному напрямку. Ми в багатьох сферах життєдіяльності знаходимо наших випускників, які дають нам підтримку та розповсюджують позитивний імідж факультету. Ось таке в мене далекоглядне бачення широкими мазками. Є більш ситуативні речі, але про них можна говорити дуже довго.

Які пріоритети у Вашій діяльності?

По основним напрямках, за якими функціонально розподілена діяльність факультету, говорячи про освітню компоненту, то це питання оновлення освітніх програм. Воно і так у нас є абсолютно налагодженим процесом, я цим пишаюсь, наш факультет може показати приклад технічним. Але в нас дуже вимоглива публіка, я маю на увазі наших стейкхолдерів, наших роботодавців. 

Загалом я трішки відступлю, але це дуже важлива теза для характеристики того, як живе ФСП у структурі КПІ. Ми значно в більш конкурентному середовищі. КПІ має свій авторитет у технічній фаховій площині, крім того менше кафедр в Україні, а особливо лише у Києві, які готують фахівців, яких, наприклад, готує ІЕЕ. Це дуже круто, в них є своя ніша, вони там авторитети. Ми з вами просто боремося в істинно ринковому середовищі. Якщо ми подивимось на карту, ми лише в радіусі кількох кілометрів маємо дуже потужних конкурентів. Це робить нас сильнішими. 

Повертаючись до нових освітніх програм, це говорить про те, ніскільки у нас строката публіка стейкхолдерів. Багато факультетів КПІ вже протягом десяти років підтримують партнерські стосунки з багатьма профільними компаніями (і це дуже круто, я б також би хотіла опинитись у такій ситуації). КПІ є унікальним постачальником кадрів до цієї сфери. Натомість у нас дуже строката публіка стейкхолдерів, у них постійно відбуваються якісь зміни. Ми маємо постійно тримати руку на пульсі. Ми не можемо собі дозволити видихнути. Неначе створили програму і можна пару років спокійно відпочивати. Ні. Ми не можемо дозволити собі таку розкіш. Наші роботодавці та студенти кожен рік змінюються суттєво. 

Важливою компонентою є оновлення програм із залученням стейкхолдерів. Це стосується всіх спеціальностей. Хоч у нас встановлені певні партнерські відносини, але є куди рухатись! Це моє бачення, що стосується освітнього процесу. Проте, є обставини, які від нас не залежать. Це пов’язано і з війною, і з пандемією, яка нікуди не ділась.  Ці обставини задають певні рамки. Всі хочуть бачити себе в аудиторіях. Думаю, багато хто забув, як відбуваються заняття. Якби була можливість, ніхто не відмовився, аби повернутись в аудиторії, знову побачити студентство. Ці обмеження, з якими ми зіткнулись, нас стримують від того, що ми могли зробити давно. Але думаю, настане той час, коли ми зможемо це реалізувати.

Ви нещодавно стали в.о. декана ФСП, які найбільші невирішені питання залишили Ваші попередники?

Глобальних речей, які б мали прозвучати – немає. Є просто рутина, яку не можна назвати спадком від попередників; вона не дісталась нам від минулої системи. Тут треба пояснити, що університет це така собі “держава в державі”, особливо КПІ, неймовірно велика організація, доволі консервативна, хоча досить інноваційна за своєю природою. Це його спосіб виживати в цих змінах. 

В університеті є певні механізми самозбереження – це, з однієї сторони, його суперсила, а з іншої – з цим пов’язана купа адміністративних проблем, тому що зміни впроваджуються не настільки швидко. Хотілось, аби це було по-іншому. Ми дуже часто хибимо. Проводимо паралелі між КПІ та іншими закладами, знаходимо свої недоліки. Тут треба враховувати фактор розміру університету, тому що одна справа проводити реформи в університетах з контингентом 1500-3000 студентів, інша справа – коли їх десятки тисяч. Далеко ходити не потрібно: можна просто побачити, яких титанічних зусиль вартує багатьом підрозділам університету адаптуватись до режиму пандемії, переселення і так далі. Це питання відповідальності перед багатьма. Не перед сотнями, а перед тисячами здобувачів освіти, аналогічно тому, як доводиться меру невеличкого міста відповідати перед десятками тисяч жителів за певні процеси. Це ж саме відбувається і в КПІ. Треба мати це на увазі, розмірковуючи про те, що щось відбувається не так швидко.

Можу навести приклад: мені одного разу пощастило відвідати університетів в Шотландії (Університет Сент-Ендрюса), що вважається одним із найбільш авторитетних, там навчаються представники найбагатших сімей. Звісно, певна біла заздрість присутня, коли ти розумієш, наскільки круто організовані процеси в таких закладах, але є нюанс – у Сент-Ендрюса навчається близько 10000 студентів. При цьому інфраструктура непорівняно розвинена. Зрозуміло, що такими процесами значно простіше управляти і це є центральною тезою. Повертаючись до вашого питання про недоліки та недопрацювання, системних недоліків у нашій роботі немає, але є рутинні виклики.

Якщо говорити про проблеми, яку б найбільшу проблему наразі на факультеті Ви б виокремили?

Аби не розмірковувати про якісь далекоглядні абстрактні речі, можу сказати, що є просто утилітарні речі, з якими нам доводиться стикатися; диявол у дрібницях. Я думаю, що з цією проблемою ми зіштовхнемось більш виявлено – це проблема того, як адмініструвати. Ви знаєте, що зараз університет докладає зусиль, аби забезпечити гнучку траєкторію для студентів, які обирають дисципліни. Є закулісний процес – він пов’язаний з адмініструванням цього вибору. Одна справа – обрати, друга – забезпечити процес навчання. Якби ми зараз навчалися в аудиторіях, ми б зіткнулися з проблемою нестачі аудиторного фонду. Я маю на увазі не лише ФСП. У цьому сенсі пандемія нам допомогла. 

У викладачів є певне навантаження, є фонд, є розклад. І часто всі забаганки не складаються в один пазл. Поки що це віртуозно адмініструється. Треба віддати належне нашим викладачам і кураторам, які цим займаються. Сподіваюсь, студенти задоволені. Але треба сказати, що ця проблема назріває. Якщо ми не знайдемо спосіб комунікувати зі студентами або не переконаємо їх, що є необхідність створювати більші групи для вибіркових дисциплін, буде така доволі утилітарна проблема. Але поки ми її оминаємо, на щастя!

Якщо взяти глобально, то в багатьох студентів є відчуття, що такі факультети, як ФСП, ФММ, ФЛ та інші виконують роль джерела надходження бюджету до університету, бо наші спеціальності одні з найдорожчих. При цьому у нас немає жодного додаткового обладнання, що вимагає навчання. Так питання полягає в тому, як формується ціна контракту та наскільки вона виправдана?

По-перше, є певна ринкова виправданість вартості наших спеціальностей. Вона різна, наприклад, соціальна робота має нижчу вартість, оскільки це більш дотаційна спеціальність, і держава в цьому році підтримала її ще більше, створивши лояльніші умови вступу, що я вважаю правильним. Є спеціальності, на які традиційно є дуже високий попит. Попит стимулює пропозицію, і це виправдано, що є певна різниця у вартості на різні програми. Це добре! Це означає, що ми затребувані, а споживач готовий за певним компромісом, споживати послуги, які ми надаємо. Що стосовно того, що лише гуманітарні спеціальності є постачальником цих коштів, це буде некоректно. Справді, за моїм відчуттям, є технічні спеціальності, які приносять більше коштів, ніж ФСП. В цьому сенсі є паритет, але він не є абсолютно вирівняним. 

Ми просто потрапили з вами в університет, де присутні такі спеціальності, які є запорукою розвитку науки. Неправильно говорити, що ми “годуємо” інші факультети. У площині гуманітарних наук не так багато спеціальностей, у які держава готова була б вкладати стільки коштів, скільки вона готова вкладати в наукоємні напрямки. Я б так не ставила питання. Але це наша окраса, що ми можемо залучати кошти й вони певним чином підтримують розвиток університету. Хоча система фінансування освіти така, що для університету вигідніше мати бюджетника, ніж контрактника, тому що за бюджетника держава сплачує більше, ніж фізична особа, яка сплачує вартість контракту. Тому більш комфортно себе почувають факультети, які мають багато бюджетників та мало контрактників. А ми гармонійно балансуємо. У нас не так багато бюджетників, і ми цю прогалину компенсуємо контрактниками.

Яка частка коштів залишається на факультеті? 

Я не хочу говорити цифри, в яких я не впевнена. Якщо хочете розібратись, дайте час – я з’ясую, аби не проговорити речей, які не є дійсними. У загальних рисах близько половини йде на заробітну плату, частина йде на комунальні послуги, підтримку інфраструктури, адміністративні витрати, абсолютно виправдані. Загалом є кошторис, який визначає розподіл коштів. Загалом повертаючись до вашого питання, важко порахувати, що залишається на факультеті, оскільки певна частина йде на зарплатні, інша – на підтримку інфраструктури.

Яка ситуація зі старшим викладачем кафедри соціології Олексієм Якубіним? Він залишається викладати у нас на факультеті?

Відчуваю себе доволі некомфортно, говорячи про людину, яка не присутня; це некоректно. З точки зору політики факультету я проговорю (хоча краще обговорити це втрьох). Треба розуміти, що є певні формалізовані рамки, у яких ми взаємодіємо з нашими викладачами. У кожного викладача насичене життя. З деякими моментами ми можемо бути згодними; як людина, я можу бути згодна чи ні, що говорить чи вчиняє у публічній площині інша людина. Так побудоване трудове законодавство. Я можу бути всіма фібрами не згодна, але з точки зору дотримання закону, це не має впливати на мене або на завідувача кафедри щодо ухвалення рішень про працевлаштування чи звільнення. Це абсолютно нормально для правової держави. Це рамки наших дій. Є неформальна площина цієї проблеми. Про неї я не готова говорити без присутності Олексія Леонідовича.

Тобто юридично підстав для розірвання контракту з ним немає? 

Немає. Є підстави, аби проводити бесіди, комунікувати та радити, з’ясовувати обставини. Однак підстав для розірвання контракту наразі немає.

Чи задоволені Ви порогом входження студентів на факультет? 

Трішки намудрили, але я зараз розкажу своє бачення, можливо, я не зрозуміла ваше запитання, ви мене просто поправите потім.

По-перше, першокурсники нещодавно були школярами, які потрапили в університет. Як викладач я спостерігаю таке явище, як «криза другого курсу»; воно пов'язане з тим, що багато обставин цьому сприяють, зокрема незрілість. Людині 16-17 років, їй доводиться приймати доволі вагоме рішення про професію. Я пам'ятаю себе, я дуже задоволена вибором своєї професії, але я не можу сказати, що це є наслідок моєї дуже свідомої позиції, тому просто комусь повезло, а комусь – ні. Ось, напевно, перших два курси студенти переживають цю кризу своєї ідентичності, тобто вони намагаються зрозуміти, наскільки вдалий вибір зробили і, звісно, вони дуже болісно взагалі сприймають дуже багато речей: занадто складно вчитися – висновок, що студент обрав неправильний фах, надто легко вчитися – буває, людина талановита, також розчаровується. Загалом це такий пубертат. 

Студент переживає такі трансформації, це нормально, хоча з іншого боку в західних практиках дуже часто студенти беруть цей “Gap Year”. На мою думку, дуже виправдана практика, яка дозволяє трішки свідомо підійти до майбутнього вибору професії і, можливо, в такому разі стається менше розчарувань та людей, які потрапили не туди. Просто це природній процес, так побудована наша система освіти. Так, звісно, за цей перший рік дуже часто я зустрічаю студентів, які висловлюють сумніви, однак не сумніви щодо розчарованістю університетом або освітнім процесом, це просто можуть навіть бути якісь ситуативні речі. Хтось їх переростає і через час сприймає їх з вдячністю. Якщо ви поспілкуєтесь із випускниками, які пройшли вже певні свої перипетії навчальні, зазвичай вони згадують саме складнощі, тобто те, що зробило їх сильнішими і те, що в цей момент здається надто складним, невиправданим та несправедливим, тому що це все болісно. Студентство схильне максимізувати всі речі, але через час це нормально.

Повертаючись до бюджету, чи немає на факультеті такої ситуації, що велика к-сть бюджетників та контрактників залишаються (їх не відраховують, враховуючи прогалини в навчанні), щоб факультет мав додаткові кошти? 

Ні, немає. Якби ми потрапили в ситуацію, у якій ми б були вимушені відрахувати велику к-сть студентів, то це була б дуже погана ситуація. Чому? Не з точки зору втрати бюджету, просто це говорить, що щось іде не так: або ми погано навчаємо, або студенти погано навчаються. Це нормально, що за перші курси відраховують тих, хто не тягне, але якщо наявний процес, про який говорите ви, то це просто свідчення того, що з системою щось не так. Студенти, які вступили в університет, це вже студенти з певним рівнем знань. Немає такої позиції, що не варто відраховувати, щоб залишити кошти.

Але якщо відраховуються студенти слабкі з різних умов, то це підвищує ту планку, про яку я казав.

Я погоджуюся з вами, розумію до чого ви ведете. Я просто хочу пояснити, що в нас взагалі Україна доволі соціальна держава. Університети часто є заручниками такої ситуації: як правило, левова частка відрахувань тих, хто не тягне взагалі, вона припадає на перший курс. Це стає зрозуміло одразу, але на першому курсі навчається багато неповнолітніх. Університет не має можливості відрахувати неповнолітнього без погодження зовнішніх агентів, зокрема соціальних служб. Це перевага України, тому що вона опікується неповнолітніми, але суттєва перешкода для університету об'єктивно. Дуже часто ми за всіма формальними ознаками відраховуємо студента чи студентку, а потім документи просто не верифікуються соціальними службами й людина продовжує навчатись.

Ви б хотіли змінити це?

Можливо, як адміністратор – я б хотіла, тоді б у мене було значно менше проблем, але як людина з філософською освітою – напевно, ні. Бо це є свідченням того, що держава тримає певний контроль, щоб давати можливість слабким студентам не випасти з системи та залишатися в середовищі успішних розвинених інтелектуалів й не маргіналізуватися. У стратегічному баченні – це хороший процес, але з точки зору конкуренції та ситуативного адміністрування – було б добре, якби у нас більше були розв'язані руки, щоб відраховувати.

Тоді в цій ситуації може бути рішенням питання вступу лише повнолітніх?

Певною мірою я вже відповіла на це питання. Формально – так. Тоді буде значно простіше відраховувати. Також я думаю, що тоді буде менше тих, хто розчарується. Однак тоді постає питання, чим займати тих, хто ще не досяг повноліття?

Чи є в Україні викладачі не в межах КПІ, яких Ви б хотіли бачити у нас на факультеті?

Так, абсолютно, особливо практиків. Ми взагалі завжди відкриті до того, аби залучити до викладання тих, хто працює, наприклад, у сфері публічного управління, фахових юристів і так далі.

Є речі, які від нас не залежать. Це пов’язано з кон'юнктурою заробітних плат і тому подібне. Я мрію, щоб викладацька праця оплачувалась на такому рівні, що ми з легкістю могли б переманити фахівця зі сфери бізнесу, наприклад. Нам це вдається, але не в тих масштабах, в яких хотілось би. Хоча в КПІ хороший рівень з/п проти інших університетів. Загалом викладачі з інших університетів, зокрема з київських, з радістю би працювали в КПІ, але в нас доволі вимоглива кадрова служба та жорсткі умови входження, аби стати викладачем. Але моя мрія, аби ми могли більше залучати викладачів-практиків.

Чи є взагалі стратегія рекрутингу викладачів?

Це дуже формалізований процес. Так, цей процес базується на цілій процедурі, де не так багато місця для маневру. Для кожної посади в університеті визначені свої кваліфікаційні критерії. Окрім того, університет та кафедра має відповідати певним критеріям; там десятки цих показників. Для того, аби проходити акредитацію освітніх програм, аби можна було ліцензувати нові місця – кожна кафедра повинна тримати певну планку за рівнем кваліфікації своїх викладачів. 

Це ставить певну перешкоду, аби залучити викладачів-практиків, тому що зазвичай, для того, аби працювати в КПІ, який має дослідницькі інтенції, потрапити сюди, не будучи науковцем, доволі складно. Можна, звичайно, за формою тимчасового працевлаштування – читати гостьові курси, але потрапити в штат можливо лише відповідаючи низці формалізованих критеріїв: кількості публікацій, вченому ступеню, стажуванням, досвіду роботи і так далі.

Юридично можливе таке явище, як торг за з/п?

Ні. Ми це бюджетна установа.

Чи вирішило б переведення КПІ у приватну структуру ряд розглянутих вище питань?

Думаю, що це б створило купу проблем і поставило б додаткові питання. Крім того, це велика втрата для держави.

Чи хотіли б Ви залучати студентів до процесу підписання/перепідписання контракту викладачів?

Я б хотіла Вам задавати запитання, аби це покращити. Але цей формат цього не передбачає. 

По-перше, є процедури, які передбачають залучення студентів до певних адміністративних процесів в університеті. Усіх студентів залучити неможливо в плані живого спілкування. Є процедури залучення через представництво або просто студентів, які навчаються на освітніх програмах, до роботи науково-методичних комісій, які займаються перезатвердженням освітніх програм, обговоренням результатів опитувань, обговоренням кадрового складу. Це майданчик, де той, хто готовий до цього залучитися, буде вислуханим, його думку буде враховано. Було б простіше, якби всі студенти були такими активними, готовими ходити на НМК, висловлюватися і так далі. Але всіх не запросиш, лише тих, хто бажає і може. Тому думка студентів враховується через такі формалізовані речі, як опитування.

Чи доцільно створювати студентські організації на факультеті, коли вже є Студентська рада?

Хороше питання. Я вам відповім у двох іпостасях. Як адміністратор – я хочу сказати, що було б круто, щоб усі студенти-активісти були об’єднані під єдиним брендом, якщо не КПІ, то хоча б ФСП. Є банальна думка про те, що чим більше десь збирається активістів зі світлими думками, намірами і можливостями, тим більша ймовірність, що з цього реально щось вийде. Тому моя думка – було б круто, якби це організовувалося навколо однієї єдиної структури з будь-якою назвою. Але з іншого боку – ми всі живемо у вільному суспільстві. На нашому факультеті всі студенти вільні, кожен бачить свої таланти у певній іпостасі. Природній процес, що таким стихійним чином створюються різні осередки студентства. Головне, щоб вони приносили результат і була конструктивна взаємодія. Не бачу в цьому перешкод.

Чи вважаєте Ви, що гарною ідеєю буде наявність на нашому факультету освітньої програми повністю іноземною мовою?

Доволі актуальне питання. Вважаю, що це доцільно і доречно зараз. По моїм суб’єктивним оцінкам складається враження, що з кожним роком вступники мають вищий рівень знань іноземних мов. Це хороша тенденція. Видно, що відбуваються зміни у системі середньої освіти нашої країни. Зараз я бачу, що наше студентство готове до викладання іноземною мовою, у нас є пропозиції від іноземців, які готові вступати на програми навчання. Дане питання на часі. У нас є програми на факультеті, вони акредитовані одночасно двома мовами: українською та англійською. Найближчим часом ми будемо збільшувати кількість програм з можливістю вибору мови викладання.

Тепер, з вашого дозволу, трохи особистих питань. Яку книгу варто прочитати кожному студенту ФСП?

Відповідаю ситуативно з прив’язкою до сьогоднішньої дати. Я б порадила всім книгу Ганса Рослінга «Фактологія». Це книга, яку я рекомендую усім своїм студентам.

Чи є у Вас амбіції і далі підніматися по кар’єрним сходинкам?

Не можу назвати це амбіціями, але я вважаю, що не варто зупинятися. Не має такого моменту в житті, коли ви скажете собі: «Усе, досить. На цьому я зупинюся.» Я завжди відкрита до усього, я людина, що відкрита до будь-яких можливостей.

Як змінюються стосунки з людьми, з якими Ви раніше сиділи в одному кабінеті, а зараз Ви їхній начальник?

Ніяк. Стосунки ніяк не змінились, тому що ми усі один одного знаємо доволі давно, деяких навіть десятки років. Нас пов’язує дуже багато спогадів у неформальній площині, тому на міжособистісні стосунки посада ніяк не впливає.

Які у Вас стосунки з Новіковим Борисом Володимировичем?

Чудові! Він був деканом, коли я була студенткою ФСП. Я до нього відчуваю дуже теплі почуття вдячності.

Щодо Ваших студентських років, ви в КПІ з 2002 року. Що змінилось в університеті за ці роки?

Хочеться сказати і все, і нічого. Університети це дуже консервативні та дуже стабільні утворення. Є такі речі, які не змінюються ніколи, і це дуже круто. Ці стіни майже не змінилися. Не змінилась поляна, парк КПІ став ще гарнішим. Але з іншого боку, на мою думку, зсередини університет змінився дуже сильно з точки зору гнучкості і швидкості навчальних процесів. Проте ще 10-15 років тому я цих процесів не бачила, була тільки їхнім споживачем, тому не в змозі дати повноцінної оцінки. Зараз університет омолоджується. Я у жодному разі не хотіла б виглядати ейджисткою, я такою не є, але все таки цей процес відбувається. Швидше налагоджуються дружні партнерські відносини між факультетами і тому подібне.

Зараз ми перейдемо до питань від студентів. Що відомо про проходження практики студентами в умовах воєнного стану?

Є певні труднощі, вони пов’язані із тим, що значну частину практики доводиться переводити у дистанційний режим. Не завжди студенти мають змогу територіально знаходитись у місці проведення практики. Тут потрібно розуміти, що і самі підприємства за роки пандемії чудовим чином адаптувались до режиму дистанційної роботи. Більшість підприємств останні роки переважно працюють у дистанційному форматі. Тому суттєвих пересторог щодо такого способу проведення практики я не бачу, головне, щоб студенти мали бажання і зацікавленість. Змінюємось, тому що є така необхідність.

Чи є можливість у зв’язку з відсутністю світла та інших ресурсів для навчання перейти на асинхронний формат?

Дуже не хотіла б, щоб це відбулося, таким чином ми втратимо те, що визначає нас як університет. Перетворимось на асинхронний майданчик для навчання. Я не отримувала ніяких сигналів, що університет готується до переходу на такий формат викладання, це позитивний фактор. Якщо ситуація буде погіршуватись, можливо, студентам і викладачам доведеться більшою мірою покладатись на асинхронний режим. Сподіваюсь, що до цього не дійде.

Відповідь від анонімного студента: питань немає, просто скажу, що Ви неймовірно крута жінка!

Дякую анонімному студенту, мені дуже приємно!

Які заходи планують вводити на рівні факультету/університету для адаптації до сьогоденних умов?

Це питання не до мене. Я знаю, що відбуваються певні наради, як правильно університету адаптуватися, але до них я ніяк не залучена. До прикладу, у нашому 7 корпусі світло зараз не вимикають, на щастя. Університет, зокрема і наш факультет, зіткнувся з проблемою, що при відключеннях світла вимикаються усі сервери, які забезпечують такі ресурси, як Кампус, розклад і схожі. Шукаємо можливість, щоб дані ресурси мали джерело безперебійного підключення, працювали стабільно. 

Дякую!