Англійський гумор змішаний з трагедією життя – втратою партнера. Людину, яку кохав і яка була для вас комфортною, більше немає. А ти продовжуєш жити, складна річ. 

Те, як ми спілкуємось з іншими, детермінує нас, як людей в багатьох речах. Це про повагу, це про дружбу, часом про кохання, часом про ненависть, зневагу і байдужість. Як не стати байдужим до всього? Як не стати байдужим до всіх? 

Байдужість – страшний стан, при якому втрачаються навички міжособистісного спілкування. Даний серіал про те, як не втратити себе, навчитись жити з тугою та смутком та усвідомлювати – ти не єдиний, у кого є проблеми; ти не єдиний, кому погано. 

Але серіал не лише про одного центрального героя, який втратив свою жінку. Він про всіх: хтось втратив батька, хтось втратив родину, хтось втратив гідність, хтось втратив честь, хтось втратив себе. Та все це подається через призму легкої осені, маленьких радощів, снобізму, і, на мій погляд, головної ідеї – свої емоції треба проживати. 

Це не про англійську аристократію, а про журналіста в місцевій газеті, поштаря, пенсіонерку, соціальну працівницю, чоловіка з деменцією та жінку з онкологією. 

Не раджу переглядати серіал, якщо ви забули, як цінити те, що маєте. Ви не навчитеся. Варто його подивитись, якщо хочете познайомитись із буденною психологією інших, відволіктись від своїх турбот та трішки посміятись, інколи поплакати. 

П.С. Що гірше: байдужість, ненависть чи кохання? 

П.С. 2.  А англійський гумор вважається загалом гумором? 

English humor that mixed with the tragedy of life - the loss of one's partner. The person you loved and who was comfortable for you is no longer there. And you continue to live, that`s a difficult thing.

How we communicate with others determines who we are as people in many ways. It is about respect, it is about love, sometimes about passion, sometimes about hate, neglect and indifference. How not to become indifferent to everything? How not to become indifferent to everyone?

Indifference is a terrible state in which interpersonal communication skills are lost. The series is about how not to lose yourself, learn to live with grief and sadness, but admit that you are not the only one who has problems, you are not the only one who feels bad and broken.

But the series is not only about one central character who lost his wife. It is about everyone: someone has lost a father, someone has lost a family, someone has lost dignity, someone has lost honor, someone has lost themselves. But all this is presented through the prism of light autumn, small joys, snobbery, and, in my opinion, the main idea: you have to accept and live with your emotions. 

It is not about the English aristocracy, but about a journalist in a local newspaper, a postman, a pensioner, a social worker, a man with dementia and a woman with oncology.

Do not watch this series if you have forgotten how to appreciate what you have. You will not learn. It is worth watching if you want to look at the everyday psychology of others, distract yourself from your worries and have a little laugh or cry.

P.S. What is worse, indifference, hate or love?

P.S.2. Is English humor considered humor in general?