Консультація для батьків

"Чи можна карати дитину?"

«Дам по попі», «Зараз получиш», «Три роки без телевізора» — а як ви караєте своїх дітей і чи кожного разу відчуваєте докори сумління за це? Може, вважаєте себе поганими батьками? До вашої уваги — поради психологів про те, як вплинути на поведінку дитини, коли вона не слухається, чому вона це робить і як опанувати себе, щоб не зірватися на крик або фізичну силу.В Україні триває кампанія під назвою #НеБийДитину. Вона почалася з активності у Фейсбуку кількох небайдужих мам. Наталя Біда одного дня зрозуміла, що багато батьків вважають цілком нормальним вдарити дитину, привселюдно накричати або принизити її. Вона вирішила зібрати та поширювати інформацію про те, чому це погано та як психологи радять реагувати на ту чи іншу поведінку дітей. 

Теза 1. Найкраще покарання — це дати дитині відчути наслідки її дій.ПРИКЛАД: дитина зламала чиюсь іграшку на майданчику — піти разом у магазин, купити нову іграшку і віддати її власнику зламаної. Якщо в такому разі прийти додому, насварити і позбавити мультиків, то через відсутність логічного зв’язку ви отримаєте лише образу у свій бік і нерозуміння ситуації.

Теза 2. Покарання не має жодного сенсу, якщо дитина молодша 3-х років.У таких випадках краще звести до мінімуму усі заборони, а в приміщенні залишити тільки безпечні речі. На прояви «вредності» реагуйте спокійно, пропонуйте альтернативу. Агресивна реакція батьків лише заохочує дітей повторювати шкоду.

Теза 3. Злість — це нормально. Не забороняйте злитись, називайте емоції і вчіть дитину цю злість кудись спрямовувати.ПРИКЛАД: у своєму садочку Оксана Пшегорницька з колегами придумали «куточок гніву». У ньому дозволено битися батаками (м’які палиці, довжиною 50-60 см, діаметром 7-8 см).

Теза 4. Відомий і начебто безпечний метод «time out» (коли дитину садять на стільчик, щоб подумала про свою поведінку) не вирішує проблему.Якщо дитина в колективі справді «розійшлась», то вона аж ніяк не сидітиме збоку на стільці. У такі моменти її переповнюють емоції, а всередині все вирує — куди вона їх подіне на стільці?

Теза 5. Вийти і залишити дитину в кімнаті.Сенс вийти з кімнати і залишити дитину наодинці з істерикою може бути лише у випадку, коли ви відчуваєте, що у вас може «впасти планка» і ви можете її вдарити.

Теза 6. Не хотіти віддавати комусь свою іграшку – нормально.Немає нічого поганого в тому, що діти не хочуть з кимось гратися або давати/позичати свою іграшку.Часто дорослі засуджують дітей за це, мовляв, не будь жадібним. Пам’ятайте, для дитини конкретна улюблена іграшка може мати таку ж цінність, як для вас автомобіль.

Теза 7. Покарання мають бути зрозумілими і логічними.Встановіть систему правил: у нас стільки-то часу на планшет; є вчинки, неприйнятні для нашої сім’ї; якщо хтось залишає неприбраною кухню, то потім прибирає всю квартиру.

Теза 8. Забудьте про непедбачувані покарання, застосовані спонтанно та емоційно, які потім легко скасовуються.Це дестабілізує, дитина не знає, чого очікувати, вона живе з людиною, здатною на що завгодно.ПРИКЛАД: ти мені грубо відповів — три роки без комп’ютера, 10 років без телевізора.

Теза. 9. Застосовуйте метод «зеленої ручки».Відзначати важливі позитивні моменти і не акцентувати увагу на невдачах або поганих рисах.

Теза 10. Покарання має стосуватись бонусів, а не необхідних речей.Покарання мають стосуватися бонусів дитини (цукерок, планшета, походу в кіно, нової іграшки), а не необхідних для неї речей (прогулянки, їжі, сімейних подій, відпочинку після школи тощо).ПРИКЛАД: якщо у родині є традиція щосуботи пекти пиріг, який потім їдять у сімейному колі, то позбавлення цього означатиме позбавлення певного об’єднуючого фактору, чогось дуже сімейного, дитина може прочитати це як сигнал «тепер ми тебе не приймаємо».

Теза 11. Дитина має право сказати ні.Не погоджуючись дитина вчиться бути особистістю.Пояснюйте, але будьте авторитетом. Зрозумійте, чому дитина вчинила так, а не інакше (втома, голод, нестача підтримки або уваги тощо) і допоможіть їй впоратися з цією причиною; Дитина поводиться погано, не тому що вона погана.

Теза 12. Застосовуйте фізичну силу виключно для зупинки небезпечних дій.ПРИКЛАД: коли переходите дорогу, а дитина виривається, щоб утекти — умісно втримати її силою. Або ж зупини руку при спробі вас ударити.

Теза 13. Дитина повинна знати, що її люблять.Під час будь-яких, вигаданих вами, обмежень чи покарань дитина повинна знати і не сумніватися у тому, що її люблять, завжди чекають, і що вона все одно залишається членом ціїє сім’ї.

Теза 14. Вас теж переповнюють почуття.Давайте дитині зрозуміти, що вас теж переповнюють почуття — кажіть про те, що ви злі, що ви втомилися. Діти розуміють.

Теза 15. Знайдіть у собі сили вибачитись, якщо неправі.Якщо ви вже зірвалися — насварили, вдарили, підвищили голос — не соромтеся своїх почуттів, усі ми — люди.Знайдіть у собі сили вибачитись і пояснити, передусім собі, чому так сталося — ви втомлені? не виспались? щось турбує? Працюйте над своїм емоційним станом. Я поводжуся агресивно не тому, що я — погана мама. Зрештою, відвідайте курси психологічної пітримки батьків.

Теза 16. Дітей не можна карати за:Помилки (їх роблять усі, на них вчаться навіть дорослі) Повільність (діти вчаться поступово)Активність (навіть на людях — це нормально)Відмінність від інших (фізична чи психологічна)Негативні емоції За прояв почуттів (сором, плач, злість — усі почуття потрібні, забудьте про «хлопчики не плачуть»)Неуспішність у навчанні (хваліть зусилля, підтримуйте) Ненавмисна шкода (дитина вчиться обережності) Вимагання більшого (дитина вчиться ставити цілі) Обман (шукайте причину — страх бути покараним, фантазії, необхідність)Не забувайте, що агресія в бік дитини може мати важкі незворотні наслідки, серед яких: комплекси, страх перед дорослими, страх помилок, втрата довіри до батьків, агресія, невпевненість у собі, ще більший спротив, розлади психіки.

Поради батькам щодо підготовки дитини до навчання в школі

Одне з першочергових завдань сім’ї – забезпечити загальну підготовленість дитини до школи. Вона полягає в тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці.

Значне місце у родинному вихованні має зайняти процес налаштування дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної підготовленості до навчання. Батькам треба пам’ятати, що головним у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, в результаті якої дитина пізнає багато нового.

Важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (безперечно, з урахуванням вікових особливостей дитини); формування правильних моральних засад, що передбачає виховання товариськості, готовність поділитися, поступитися, прийти на допомогу іншим.

Що таке шкільна зрілість?

Традиційно виділяють три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний.

Інтелектуальна зрілість для віку 6-7 років – це вміння виділяти фігуру із тла, відтворювати зразок, здатність концентрувати увагу, встановлювати зв’язки між явищами і подіями, логічно запам’ятовувати, а також розвиток тонких рухів руки і їх координації.

Емоційна зрілість – це здатність до ослаблення безпосередніх, імпульсивних реакцій і вміння тривало виконувати не дуже привабливу роботу, тобто розвиток довільності поведінки.

Соціальна зрілість – це наявність у дитини потреби у спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль учня, уміння слухати і виконувати вказівки вчителя. Отже, за основу готовності до школи приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатися у школі.

Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може піти до школи й успішно навчатися. Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду – знання, уміння, навички, звички. Безсумнівно, що згодом кожна з них навчиться читати і рахувати і навіть стане грамотною, але до моменту вступу до школи важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність сприймати і засвоювати новий матеріал, тобто здатність дитини до навчання.

Отже, оскільки шкільна зрілість, як і загалом увесь розвиток дитини, підкоряється закону нерівномірності психічного розвитку, кожна дитина має свої сильні сторони і зони найбільшої уразливості.

З метою вивчення потреб, нахилів, інтересів дитини, стилю спілкування у родині доцільно проводити анкетування батьків. Батьки можуть заповнювати анкети вдома, на батьківських зборах, під час співбесіди, консультації.

Оцінити підготовленість своєї дитини до школи батькам допоможе наступний тест.

Тест: Чи готова дитина до школи ?

• Чи хоче Ваша дитина йти до школи?

• Чи думає Ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво?

• Чи може Ваша дитина самостійно сидіти над якоюсь справою, яка потребує зосередженості впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати конструктор)?

• Чи Ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?

• Чи вміє Ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п’яти речень?

• Чи може Ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?

• Чи вміє вона відміняти іменники за числами?

• Чи вміє Ваша дитина читати по складах або цілими словами?

• Чи вміє Ваша дитина рахувати до 10 і назад?

• Чи може вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?

• Чи правильно, що Ваша дитина має тверду руку?

• Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки?

• Чи може Ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?

• Чи може вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину?

• Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?

• Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі: помідори, морква, цибуля)?

• Чи любить Ваша дитина самостійно працювати – малювати, збирати мозаїку тощо?

• Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?

Кожна позитивна відповідь оцінюється в 1 бал. Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту. Отже, якщо їх:

15 – 18 – дитина готова йти до школи. Ви не дарма з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна легко подолати;

10 – 14 – ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які ви відповіли “ні”, підкажуть Вам, над чим іще потрібно попрацювати;

9 і менше – почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною і зверніть увагу на те, чого вона не вміє.

Результати можуть Вас розчарувати. Але пам’ятайте, що всі ми – учні у школі життя. Дитина не народжується першокласником, готовність до школи – це комплекс здібностей, що піддаються корекції. Вправи, завдання, ігри, обрані Вами для розвитку дитини, легко і весело можна виконувати з мамою, татом, бабусею, старшим братом – з усіма, хто має вільний час і бажання навчатися разом з дитиною. Добираючи завдання, зверніть увагу на слабкі місця розвитку дитини.

Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є добре ставлення батьків до дітей, розуміння їхнього внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін "прикласти" до своєї дитини. Але не дивлячись на це, можна дати деякі рекомендації з полегшення процесу адаптації дітей до школи:

- повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

- Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

- Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

- Не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.

- В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.

- Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.

- Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали. Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра.

Пам'ятайте:

· Покарання – це моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне.

· Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.

· Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.

· Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

· Хоч би що там трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

· Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.

· Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчите краще розуміти один одного.

· Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитись вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.

Існує термін "шкільна фобія", тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Якщо дитина дуже хвороблива, то, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.

Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюють у неї "навчальну фобію".

Як результат – у дітей виникають, невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.

Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.

Лікарі-педіатри сьогодні відмічають різке зростання у дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Для сучасної дитини стресовою ситуацією стає все те, що є буденним життям для дорослого, який не може або не бажає створювати спеціального режиму для ще незміцнілого організму.

Сучасна література і практичний досвід психологів вказує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.

Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями, характерними для їх спілкування. Все це не минає безслідно, і в дітей з’являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник у їх сварках і з’ясуваннях, то, можливо, ніхто не здивується, коли у дитини з'являться невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.

Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. І якщо дитина не готова до цієї зміни, то школа для неї перетворюється на пекло і дитина поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до неї.

Безпека дитини – важлива соціально-педагогічна проблема сучасності

Торкаючись теми виховання здорової дитини-дошкільника, не можна лишити осторонь питання безпеки життєдіяльності малюка.

Відомо, що в будь-якому віці, а в дитинстві особливо, людину підстерігає багато небезпек.

Статистика свідчить, що в кожній країні щорічно гинуть сотні дітей від нещасних випадків, які трапляються не тільки на вулиці, але й удома. Проте більшість таких трагедій можна і потрібно попередити, вживаючи елементарних заходів безпеки.

Щоб запобігти нещасним випадкам із дитиною, необхідно створити вдома відповідні умови для безпеки малюка. Це важлива проблема, вирішити яку повинні дорослі, насамперед ви, шановні батьки. Заходи щодо попередження травм дітей необхідні так само, як і елементарні вміння мами й тата надати першу допомогу своєму синові чи доньці в той час, якщо лиха все ж таки уникнути не вдалось.

Що ж саме ми маємо на увазі, коли говоримо про умови безпеки дитини вдома?

Зупинімось на конкретних аспектах цієї проблеми.

Суттєву небезпеку для дитини представляє електричний струм. Поговоріть з малюком про те, що електрострум може бути «другом» і «ворогом» одночасно. Поясніть дитині, що не можна торкатися (особливо мокрими руками) електроприладів, розеток та електродротів, що небезпечно брати дріт, який висить, стояти під деревом під час грози тощо. У приміщеннях, де живуть діти, має бути обов'язково справною та усуненою від можливості контакту з нею дитини електропроводка.

Меблі по можливості повинні бути без гострих країв. Двері на балкон за відсутності дорослих в кімнаті мають бути зачиненими.

Крани газових пальників у кухні також повинні бути закритими. Краще, якщо вони будуть взагалі поза досяжністю дітьми.

Усі гострі, ріжучі та колючі предмети (голки, шила, ножі, леза тощо) мають знаходитися в закритих шухлядах під замком.

Діти не повинні також мати доступ до домашньої аптечки. Пам'ятайте, що таблетки та пігулки малюкам часто уявляються цукерками. Не слід також давати дитині ліки з пляшечки без етикетки. Усі рідини, якими ви користуєтеся для господарчих потреб, мають бути під ключем.

Дитина обов'язково має бути навчена виконанню елементарних правил безпеки в довкіллі:

Ø не кидатися камінням і твердими сніжками,

Ø не дражнити тварин,

Ø не гратися з вогнем, не торкатися дротів, що лежать на землі,

Ø не чіпати газових кранів,

Ø під час переходу вулиці дивитися спочатку ліворуч, а потім праворуч,

Ø ходити тільки по тротуарах,

Ø не висовувати руки та голову і не нахилятися із вікон автобусів, тролейбусів, трамваїв та поїздів,

Ø не входити та не застрибувати в транспорт, який вже рушив з місця,

Ø швидко переодягтися та змінити взуття, якщо воно промокло.

Розкажіть дитині про небезпеку вогню та про те, що в жодному разі не можна гратися сірниками і запальничками, а якщо виникла пожежа, треба одразу звати на допомогу.

Часом небезпека може підстерігати дитину, здавалося б, із зовсім несподіваного боку. Наприклад, небезпечними для здоров'я і життя малят можуть бути звичайні іграшки. Так, деякі з них (особливо це стосується так званих імпортних іграшок, які не пройшли сертифікат якості в Україні) фарбують шкідливими фарбниками. У дошкільному віці діти ще іноді тягнуть іграшки до рота, і це призводить до тяжких отруєнь. У цьому аспекті доречно згадати про повітряні надувні кульки. Маски, виготовлені таким самим чином, викликають у дітей подразнення дихальних шляхів та екзему шкіряного покрову. Пухнасті м'які іграшки, як правило, виготовляються із синтетичних матеріалів, що протипоказані гігієнічними службами. Вкрай небезпечні й іграшки, що стріляють пістонами.

Дитячі іграшки не повинні містити шкідливих для організму малюка речовин: важких металів, лаку, свинцю, хрому та ін. Небезпечні для малюків предмети, які легко ламаються і мають гострі краї або надмірно важкі.

Поясніть дитині, що олівці і стержні кулькових ручок не можна гризти.

Порада: купуючи іграшки, вимагайте сертифікат якості, який обов'язково повинен бути у продавця, Цей документ гарантує гігієнічність і безпеку. Не женіться за дешевизною: краще менше іграшок, але якісних.

Перебуваючи поза домом, вивчайте місцевість, куди прийдете з малюком погуляти. Відпочиваючи біля відкритого водоймища, не залишайте дітей поза увагою.

Послідовно та поступово знайомте дітей з правилами дорожнього руху, привчайте переходити вулицю тільки на зелене світло.

Якщо ви вирішили завести собаку, оберіть породу, що любить дітей. Статистика останніх років жахлива: величезна кількість дітей, травмованих домашніми собаками, залишаються інвалідами на все життя. Найбільш небезпечними для малюків є вівчарки, російські борзі, лайки, доги тощо.

Привчайте дитину піклуватися про себе. З 3-4 років малюка слід знайомити з елементарними відомостями з анатомії та фізіології людини: як б'ється сердечко та як його охороняти, чи багато в легенях повітря і яке повітря корисне, як важливо мати красиву осанку.

Розкажіть дитині про користь свіжого повітря, шкідливість пилу, формуйте потребу жити у чистому помешканні.

Покажіть малюку отруйні рослини, гриби, кущі та поясніть, чому не можна тягти до рота (куштувати) невідомі ягоди, листочки, травинки. Корисно дитині дізнатися також про шкідливих та небезпечних для здоров'я комах: кімнатну муху, лісового кліща, блоху, вошу тощо.

У разі, якщо нещасний випадок з дитиною все ж трапився, батьки мають не втрачати холоднокровності, не впадати в паніку і, по можливості, швидко намітити план своїх дій.

Найчастіше у дітей-дошкільнят бувають порізи і подряпини. Якщо при цьому немає кровотечі, рана не забруднена, найкращий засіб – промивання чистою (краще кип'яченою) водою, а потім перекисом водню. При глибоких порізах та забрудненнях рани слід звернутися до лікаря. Під час кровотечі потрібно ЇЇ зупинити шляхом підняття пошкодженої кінцівки та накладання пов'язки із стерильного бинта. При носовій кровотечі дитину слід посадити так, щоб голова була трохи нахилена назад, розстібнути комірець та накласти холодний компрес на перенісся або на потилицю, при цьому шмаркатися чи затискати хусточкою ніс не дозволяється. Пам'ятайте, що першу допомогу малюкові потрібно надавати при кожній подряпині чи порізі.

З побутових травм у малят найбільш трагічними бувають опіки, викликані гарячими рідинами або вогнем газового пальника. Тому каструлі з гарячими стравами не можна ставити на край плити, а дитину слід навчити не підходити до плити і не гратися з сірниками, які, до речі, мають знаходитися в недоступному для малят місці. Під час невеликого термічного опіку потрібно накласти стерильну пов'язку на обпечену ділянку шкіри. При опіку великої ділянки шкіри дитині потрібно дати випити гарячого чаю, а потім доставити в лікувальний заклад. Хімічні опіки можуть бути викликані потраплянням до ротової порожнини каустичної соди, оцтової кислоти тощо. У такому випадку рот і шлунок необхідно промити теплою водою і терміново доставити дитину до лікарні.

Іноді діти отруюються якимись ліками або хімічними речовинами. Після виклику швидкої допомоги: слід не перешкоджати блювоті „або навіть спровокувати її, потім дати дитині випити води для повторної блювоти, на живіт та на ноги покласти теплий компрес.

При всіх інших видах нещасних випадків терміново доставити дитину до лікувального закладу або викликати швидку допомогу.

Серед заходів безпеки дітей важливе місце займає профілактика та попередження дитячих хвороб, у тому числі інфекційного