Тисяча і один спосіб подружити братів і сестер

Пропоную поділитися прийомами, які зміцнюють прихильність між сиблінгами (братами і сестрами).

• Давати дітям можливість піклуватися один про одного (не змушувати, а підтримувати ініціативу). Наприклад, якщо одна дитина образила іншу, можна дати певний час, щоб вона спробувала її втішити, а не поспішати самостійно заспокоювати. Кривдник при цьому зрозуміє, що в його силах не тільки зіпсувати атмосферу, але й налагодити її теж.

• Підказувати дітям, як вони можуть один одному допомогти, робити щось разом.

• Не говорити, що ви любите всіх однаково, а підкреслювати індивідуальність і важливість кожної дитини окремо.

• Не давати (часу, солодощів і т.д.) однаково, а кожному по потребі.

• Не порівнювати дітей один з одним! Навіть якщо порівняння здається позитивним для обох, це може підштовхнути їх до подальшої конкуренції. Краще порівнювати кожну дитину з її минулими досягненнями.

• Не можна навішувати ярлики і давати дітям фіксовані ролі в сім’ї. Якщо одну дитину називають “наш танцюрист” або “співак”, то це знецінює цю область розвитку для інших дітей, а сама дитина буде змушена застрягти в цьому званні, навіть якщо захоче поміняти свої інтереси.

• Кожній дитині потрібно намагатися приділяти час наодинці, без інших дітей.

• Якщо обидві дитини вимагають уваги одночасно, потрібно періодично відволікатися і на старшого, навіть якщо молодший зовсім немовля і здається, що його потреби важливіші.

• Не придушувати конфлікти, а визнавати право дітей на негативні почуття один до одного, вчити їх правильно висловлювати свої емоції.

• Намагатись не втручатися і виносити свій вердикт. Іноді достатньо просто вислухати обидві сторони і визнати їх право на злість і образу. Коли вони висловлять свої претензії батькам, їх напруження по відношенню один до одного спадає.

• Озвучувати невисловлені почуття при конфлікті, коли самі діти їх не усвідомлюють.

• Не приймати нічию сторону в конфлікті, так як навіть дитина, яка начебто ініціює агресію, спочатку сама відчуває фрустрацію від неможливості зробити щось по-своєму.

• Нагадувати про позитивні моменти, які нещодавно мали місце, коли одна дитина подбала про іншу, допомогла їй, розсмішила, зробила комплімент.

• Говорити про те, що сім’я – це найголовніше, що брат або сестра завжди будуть поруч, як би вони не сварилися.

• Не забувати, що старші діти теж завжди залишаються дітьми, вони теж маленькі, не можна вимагати від них чогось тільки тому, що вони “вже великі” і повинні терпіти, допомагати, почекати і т.д.

• Не змушувати старших піклуватися про молодших, не ставити їм в обов’язок певні рутинні справи. Якщо дитина хоче допомогти, робить це постійно – це можна приймати і заохочувати. Але вона завжди має мати право передумати і перестати вам допомагати.

• Вибудовувати прихильність відповідно до вікових рівнів, тобто, починати з рівня почуттів, давати дітям торкатися один до одного, вчити їх робити це обережно, не виключати фізичний контакт з немовлятами, навіть якщо вам страшно. При цьому завжди бути поруч. Потім підключати прийоми, які зміцнюють прихильність на наступних рівнях.

• Заздалегідь не давати старшій дитині помилкових надій, що малюк народиться і буде з нею грати, буде її любити. Краще описувати майбутнє якомога реалістичніше, що гратися вони зможуть ще не скоро, а спочатку малюк буде плакати, їсти і спати, часто лежати у мами на ручках.

• Можна влаштовувати “ляльковий спектакль” з молодшою дитиною, навіть, поки вона ще не говорить, вимовляти фрази замість неї, бігати з нею за старшим в наздоганялки, озвучувати, що це ніби вони разом “грають” один з одним.

• Заохочувати інтерес і турботу старшого про молодшого, контролювати і вчити, як це потрібно робити (водити його ручки своїми руками, наприклад), не обмежувати їх контакти в моменти, коли старший щиро хоче зблизитися з молодшим, навіть якщо у нього спочатку погано виходить. Це дуже крихке бажання, яке можна легко зруйнувати заборонами або своєю бурхливою реакцією.

• Не розділяти дітей після народження молодшого, не віддавати старших в садок, няні, бабусям. Чим більше часу діти проводять порізно, тим менше у них можливостей навчитися мирному співіснуванню, пізнати один одного, співналаштуватися.

• Поставити поруч ліжка, щоб вони були фізично ближчими один до одного.

• Давати старшому побути малюком, якщо йому хочеться (дозволяти полежати в дитячому ліжечку, поносити його на ручках, загорнути в пелюшку, допомагати одягатися, годувати з ложечки або з пляшечки і т.д.).

• Видати старшому персональну “ляльку” – ляльку, щоб він міг з нею проробляти ті ж дії, що і мама зі своїм немовлям. Зшити/купити ляльковий слінг, одяг, пожертвувати памперс, пелюшку і т.д.

• Влаштовувати спільні купання, валяння, сидіння на колінах у батьків, носіння в слінгу/на руках двох одночасно, якщо вистачає сил.

• При перегляді фото і відео підкреслювати схожість дітей і відзначати їх індивідуальність в одному і тому ж віці.

• Виділити кожній дитині зону тільки для її речей, не дозволяти іншим дітям брати їх не запитавши у господаря.

• Враховувати індивідуальні інтереси кожної дитини (не вибирати між танцями для доньки і боротьбою для сина і тим більше не віддавати доньку на боротьбу за компанію).

• Організовувати спільні сімейні справи – особливо гарними є походи і поїздки.

• Вибирати з однією дитиною подарунки для інших, заодно можна обговорити, чим вони захоплюються, що люблять.

• Вчити старшого, чим він може зайняти молодшого, щоб спільна гра була продуктивною – видати йому іграшку, навчити нескладним діям в загальній грі, відволікти. Таким чином у молодшого буде менше спокуси влізти на територію старшого і щось йому зіпсувати, викликавши у того невдоволення.