Гіперактивність та способи її корекції 

Останнім часом спеціалісти вказують, що гіперактивність виступає як один із проявів цілого комплексу порушень, що відмічають у надмірно рухливих дітей. Основний дефект пов’язаний із недостатністю механізмів уваги і гальмівного контролю. Тому подібне порушення точніше класифікують як „синдром дефіциту уваги” (СДГУ). Виділяють три основні форми появу гіперактивності:

1. дефіцит уваги: дитина непослідовна, їй важко утримати увагу; не слухає, коли до неї звертаються; з великим ентузіазмом береться за завданням, але так і не закінчує його; зазнає труднощі в самоорганізації; часто губить речі; уникає нудних і тих, що пострибують розумових зусиль, завдань; часто буває забудькувата; легко відволікається на сторонні стимули; важко утримує увагу при виконанні завдань.;

2. імпульсивність: починає відповідати, не дослухавши питання; не здатна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває; не може чекати винагороди (якщо між дією і винагородою є пауза); погано зосереджує увагу; НЕ може контролювати і регулювати свої дії. Поведінка погано керована; при виконанні завдань поводиться по-різному і показує різний результат. Як що у віці до 7 -8 років виявляються хоча б 6 із перерахованих ознак, педагог чи психолог може припустити (але не поставити діагноз!), що дитина за якою він спостерігає, гіперактивна. Як що балів 8 і більше, дитину необхідно показати спеціалісту.

3. підвищена рухова активність: постійно крутиться; виявляє ознаки занепокоєння: тарабанить пальцями або не може спокійно всидіти в кріслі (у підлітків може бути суб’єктивне відчуття нетерплячості); спить набагато менше, ніж інші діти; дуже балакуча; перебуває у постійному русі; не може тихо, спокійно грати або займатися чим-небудь у вільний час.

Рекомендації що до корекції поведінки гіперактивної дитини

1. Зміна поведінки дорослих та їх ставлення до дитини: - демонструвати спокійну поведінку, уникати слів типу „ні”, „не можна” (краще говорити як треба, як можна); - стосунки з дитиною будувати на довірі і взаєморозумінні.

2. Заміна психологічного мікроклімату сім’ї: - батьки повинні менше сваритися; - більше уваги приділяти дитині; - проводити разом усією сім’єю вільний час.

3. Організація режиму дня і місця для заняття.

4. Використання системи заохочень, підтримки і винагород.

5. Підтримуйте контакт із учителем, психологом, а в разі необхідності і з психоневрологом (працюйте разом!).

„Швидка допомога” при роботі з гіперактивною дитиною

1. Відвернути увагу дитини від її капризів.

2. Запропонувати вибір (іншу можливу на даний момент діяльність).

3. Поставити несподіване запитання.

4. Відреагувати несподіваним для дитини чином (пожартувати, повторити дії дитини).

5. Не карати, а просити, (але не підлещуватись).

6.Вислухати те що хоче сказати дитина (в іншому випадку вона вас не почує).

7. Автоматично тими самими словами повторювати багаторазово своє прохання (нейтральнім тоном).

8. Сфотографувати, чи підвести її до дзеркала в той момент, коли вона вередує.

9.Залишити в кімнаті саму, коли вередує (якщо це безпечно для її здоров’я).

10. Не наполягати на тому, щоб дитина вибачилась. Допоможемо нашим дітям.