Історія Чорнухинщини

 1917-2023р.

   Події 1917 р. охопили всі містечка і села краю. 5 січня 1918 р. в Чорнухах створено підпільний ревком, а 12 січня встановлено радянську владу. Перший Чорнухинський волосний ревком очолив Й. Ф. Коломієць. Секретарем був І. А. Шиманський. До складу ревкому входили Я. В. Ліпінський, К. К. Гора. Ревком проводив роботу по обліку запасів хліба, товарів у магазинах, описав всі землі, сільськогосподарський інвентар, худобу у поміщиків, куркулів.

   Ревкоми створювалися і в селах.

   В складних економічних умовах відбувався перехід до мирного будівництва. Нова влада діяла жорстоко, не даючи продиху селянину. Відбувалося постійне вивезення хліба для забезпечення робітників, Червоної Армії.

    Конфіскація продовольчих запасів у селян у голодний 1921 р. викликала справедливі нарікання на дії продзагону місцевій владі. Але часто місцева влада не змогла нічого вдіяти з протиправними діями продзагонів.

   У роки колективізації перший колгосп в районі організовано в 1929 р., коли 20 мелехівських і 15 вороньківських бідняцьких господарств об’єдналися в колгосп, який назвали ім’ям Г. П. Січкаря – вбитого голови Вороньківської сільради. За їх почином почали створюватися колгоспи і в інших селах краю. Того ж року був створений колгосп "Промінь " в с. Гільці , "Селянин”, ім Петровського в с. Білоусівка та ім. Луценка в с. Курінька.

    В 1930 р. в районі було 13 артілей, 12 ТСОЗів які охоплювали 1765 господарств, або 17,5 % від усіх господарств району. Більшість господарств, серед яких у районі перева- жали бідняцькі – 5 тис. 717 та середняцькі – 3 тис. 969 і 256 куркульських не бажали господарювати колективно. План хлібоздачі того року було виконано на 93 %, але восени частина площ знову залишилася незасіяною: при завданні 11 тис. га озимини було посіяно 10 тис. 870 га, з доведених до посіву 5 тис. га пшениці посіяно 3 тис. 724 га.

    З початком 1931 р. процес створення нових колгоспів на Полтавщині посилюється, адже 2/3 селян все ще були одноосібниками, а рівень колективізації на Чорнухинщині складав 21,5 %. На кінець березня 1931 р. він досяг 60 %.

    Голодні 1932-1933 р. на Чорнухинщині принесли чимало страждань селянам.

    Р. Конквест наводить такі дані щодо втрат від голоду : " В Чернухинском районе, как показывают официальные, хотя и секретные, отчеты, с января 1932 г по январь 1934 года из населения в 53672 человека погибло 7387, почти половина из них дети”.

    З частково збережених актів запису про смерть деяких сільських Рад району постає сумна статистика голодомору. Якщо по с. Мокиївці у 1932 р. зареєстровано за рік 33 смерті, то в 1933-– 133. Лише 5 частину померлих становили люди старші 60 років, решта – працездатного віку і діти. По Хейлівщинській сільраді за 1 півріччя 1933 р. зареєстровано 200 смертей, по Сухоносівській – 157.

    Аналіз причин смерті за актовими записами показує, що в більшості випадків вони просто фальсифікувалися за вказівками відповідних органів. З 100 записів про смерть у Мокиївській сільраді у 35 випадках причиною смерті вказано "параліч серця”, в 11 ви падках – "по слабості”. З діагнозом "запалення нирок” в Куріньківській сільраді зареєстровано 25 смертей, як дорослим так і дітям. Приховуючи справжню причину смерті, у відповідній графі зазначалося " невідома”, або "не встановлена”.

    З перших днів війни на фронт пішли і чорнухинці - жителі всіх сіл району. Почала здійснюватися перебудова всієї роботи на військовий лад: збирався і вивозився хліб, евакуйовувалася худоба і техніка.

    Працездатне населення: чоловіки з 17, жінки з 18 років мобілізовувалося на будівництво оборонних споруд, як в своєму районі, так і в інших. Спішно будувався військовий аеродром на полі між селами Харсіки і Білоусівка.

    В середині вересня 1941 р. ворог дістався Чорнухинщини.

    На окупованій території німецькі зайди встановили жорстокий режим військової диктатури і кривавого терору. На сухоносівському полі, в скирті соломи спалено 8 військовополонених, розстріляно 2 активістів, які переховували в себе вдома колгоспне майно.

    Під час боїв у с. Вороньки було загинуло 582 бійці та 4 мирні жителі. Значні звірства вчинили тут окупанти щодо мирних жителів, арештувавши 72 активістів, більшість з яких загинули в гестапівській катівні в м. Лубни. На подвір’ї Палацу піонерів 18 і 19 вересня було розстріляно 12 червоноармійців та жителя села І. Л. Ріжку. На цвинтарі, біля окопу розстріляно 15 бійців, з них 4 медичні сестри. На бригадному подвір’ї колгоспу ім. Сталіна ростріляно 31 бійця.

   В ранковому повідомленні Радянського Інформбюро 24 грудня 1941 р. наводилися факти про звірства німецьких загарбників на Полтавщині, зокрема і в с. Вороньки, а згодом цей приклад насильства наводився в ноті уряду СРСР: "В селе Вороньки, на Украине, немцы разместили 40 раненных красноармейцев, военнопленных и медицинских сестер в помещении бывшей больницы. У медицинского персонала отобрали перевязочные материалы и медикаменты, продукты питания и остальные приналеж- ности. Медсестер изнасиловали и расстреляли, а возле раненых поставили охрану и в течении 4 дней никого к ним не подпускали. Часть раненых умерла, а остальных позже выбросили в реку, запретив местному населению убирать трупы”.

   В жахливих умовах перебували військовополонені в ковалівському концтаборі, який був організований оодним із перших на Полтавщині і розміщувався на бригаді місцевого колгоспу ім. Шевченка. На 22 вересня в ньому перебувало до 10 тисяч військо- вополонених. В ноті уряду СРСР від 25 грудня 1941 р. про звірства фашистських загарбників говорилося: "В Чернухинском лагере на Украине за малейшие нарушения установленного порядка пленные систематически избиваются резиновыми дубинками и расстреливаютя на месте без всякого предупреждения. Только за один день 17 сентября в Чернухинском лагере было расстреляно 95 человек…”

Всього в таборі було розстріляно 2779 полонених офіцерів і солдатів.

    180 поранених червоноармійців, які перебували в районній лікарні було розстріляно на місцевому кладовищі, 43 військовополонені - в мелехівській лікарні. В селах Білоусівці і Загребелллі 4 бійців спалили живими на вогнищі, а в с. Куріньці 27 військово- полонених живими вкинули в колодязь на полі, а 2-х повісили на дереві .

  Всього в районі було розстріляно 2482 полонених офіцерів і солдатів .

  Тяжким було життя мирного населення на окупованій території. Було запроваджено обов’язкову реєстрацію населення. Заборонялося також ходіння по вулицях в нічний час з 21 год. вечора до 4 год. ранку. За порушення наказу – розстріл. За дотриманням цих наказів та для допомоги німецьким властям у вирішенні інших завдань, зокрема: вивезення населення на роботу до Німеччини, збір продовольства, стягнення податків були створені районна та сільські управи, які очолювали старости з місцевих жителів. Була створена також українська поліція з числа місцевих чоловіків. Очолив її колишній головний бухгалтер Чорнухинської МТС Павло Лютаревич. Комендантами Чорнух були Арент, Баумгертнер.

   Сільське населення обкладалося податками: м’ясо, молоко, яйця – все повинно здаватися для потреб великої Німеччини. Матеріальне становище селян було тяжким, не було найнеобхіднішого: солі, гасу, мила, сірників.

    З бібліотек і в населення вилучалася вся література "агітаційно-більшовицького змісту. В селах району були відкриті церкви, більшість в пристосованих приміщеннях, адже в 30-х роках значна кількість з них була закрита.

    Все єврейське населення, яке проживало в селах району було переселене в Чорнухи, носило пов’язку з "зіркою Давида”, щоденно реєструвалося о 8 год. ранку в Чорнухинській сільуправі і отримувало наряд на роботу.

    Захоплені землі нещадно грабувалися. З краю вивозилася худоба, пшениця, картоп- ля, буряки, метал, церковні дзвони, які залишилися не знятими. Найбільшим нещастям для населення було вивезення на каторжну працю до Німеччини.

   Як не було тяжко в дні окупації, але в селах району знаходилися люди, які вселяли односельчанам віру в перемогу, доносили їм звістки з фронтів, допомагали полоненим.

   В перші дні окупації району в Чорнухинській райлікарні та в фермах колгоспу "РСЧА” розмістилося майже 1200 поранених військовополонених. Їх лікуванням займався військовополонений, полковник медичної служби М П.Висоцький, який і очолював госпіталь. В співпраці з головним лікарем Чорнухинської райлікарні О. Х. Бабичем вони направляли поранених для видужування в села, а звідти вони вирушали в партизанські загони, або до лінії фронту.

    Місцеве населення попри всю скруту подавало допомогу госпіталю продуктами харчування, білизною, одягом, полотном для перев’язуваня ран. Госпіталь для поранених військовополонених німці ліквідували, перевівши хворих в лохвицький госпіталь. В чорнухинській райлікарні залишилося понад 20 хворих. Їх лікували лікарі Ф. М. Гутовський, О. С. Будай, І. І. Антонов, Л. П. Гутовська, медсестри М. К. Марченко, П. П. Сагура, Д. П. Береза, О. А. Рудоменко, Є.С. Лисенко, Д. Бугайова.

    З військовополонених, які лишилися в районній лікарні згуртувалася група, якій вдалося дістати радіоприймач, і вони поширювали останні вісті з фронту, вели пропагандистську роботу серед населення. В цю патріотичну групу входили начальник зв’язку Південно-Західного фронту Ф. Г. Гаврилов, військовий лікар Г. І. Кутєпов, юрист П. М. Берко, М. А. Лисицький, Ф. Є. Степанюк, І. В. Бірюков, Г. П. Лепкін, О. В. Бібільов, Г. Д. Гунько.

   Чинила опір німецькій владі і молодь. В Куріньці та навколишніх селах Мокиївці, Луговиках, а в 1943 р. і в Пісках молоді патріоти об’єдналися навколо вчительки Марії Кривохвіст, яка перед початком війни повернулася в рідне село Куріньку з Молдавії, де вчителювала. Наявність радіоприймача, друкарської машинки, шрифтів давало змогу своєчасно інформувати населення про події на фронті. Месники попереджували молодь про дату відправки до Німеччини, псували техніку в общинному дворі. Але керівників підпільної групи М. В. Кривохвіст і М. С. Зуба було заарештовано і розстріляно.

   12 вересня війська 309 стрілецької дивізії Воронезького фронту почали вигнання ворога з району і 17 вересня район був звільнений від ворога.

    На фронтах війни мужність і героїзм проявили Герої Радянського Союзу О. Д. Перелет, В. П. Мележик, О. М. Батієвський, повний кавалер орденів Слави О. Л. Козинець, П. Самойленко та багато інших.

   З 1 жовтня 1943 р. в 35 школах району розпочався навчальний рік. Навчання доводи- лося організовувати складних умовах: не було підручників, зошитів, ручок, олівців.

   З літа 1944 р. в районі почав працювати піонерський табір. Для дітей – сиріт у с. Вороньки в 1947 р. відкрито дитячий будинок, а роком раніше - Городищанський дитбудинок, в якому протягом 17 років, виховувалися діти-сироти, чиї батьки загинули в роки війни. Відкривалися і нові школи. На кінець 1950 р. в районі було відновлено довоєнну мережу загальноосвітніх шкіл.

    Відновлювалося і культурне життя району. Відкривалися клуби, хати-читальні, бібліотеки. Через 5 років після війни був відбудований районний Будинок культури, діяло 18 сільських, 15 колгоспних клубів, 2 клуби при МТС, 2 районні, 4 сільські, 22 колгоспні бібліотеки, 18 колгоспних хат-читалень з книжковим фондом 60 тис. примірників. В середині 50-х років на базі колгоспних бібліотек і хат-читалень розпочато організацію сільських бібліотек. Діяли 7 кіноустановок. Відновила вихід районна газета.

   Наприкінці 1945 р. розпочали роботу 2 лікарні, 5 амбулаторій, 7 фельдшерсько-акушерьких пунктів, 2 аптечні пункти, санепідемстанція. В 1947 р. хворих в районі обслуговували 2 лікарні на 70 ліжок, 4 медамбулаторії, жіноча і дитяча консультації, туберкульозний пункт, 8 колгоспних родильних будинків, дитячі ясла для 25 дітей.

   В 1945 р. в район було переселено 50 сімей ( 248 чол.) депортованих поляків.

   З 1947 р. розпочато роботи по електрифікації населених пунктів краю.

    Зима 1946-1947 рр. була найбільш важкою для селян. Рятуючись від голоду люди викопували з торішніх кагатів гнилу картоплю, споживали кукурудзу, буряки, макуху.

     Зі слізьми на очах звертаються колгоспники з заявами до правлінь колгоспів з проханням надати допомогу продуктами харчування. Допомога ця, якщо її надавали, була надто мізерною для врятування сім’ї від голоду. Працюючим на весняно-польових роботах було організовано громадське харчування, але надзвичайно мізерне – по 300 – 250 г хліба. Але не всі колгоспи мали змогу надавати хоча б таку допомогу .

      Складне становище було з харчуванням хворих і в районній лікарні, де для хворих часто не вистачало хліба. Серед загальної кількості хворих більшість була з діагнозом – дистрофія, тобто виснаження організму від недоїдання.

     До весняної посівної 1947 р. колгоспи району теж не були готові: худоба за зиму через відсутність кормів стала виснаженою, насіннєві фонди колгоспів забезпечували потребу лише на 60 %.

     Чекаючи на новий врожай люди кинулися на поля, де зрізали колоски і варили з них затірку. Але поля охоронялися об’їждчиками, і тих, кого спіймали з колосками, чекав суд. Лише 1947 р. за крадіжки колгоспного майна колосків та зерна народним судом району було засуджено 85 чоловік.

    Тільки після одержання колгоспниками заробленого на трудодень становище на селі дещо покращилася. Трудящі проводили роботу по відбудові народного господарства.            

   Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 р. "Про укрупнення сільських районів Української РСР” район був ліквідований, а його населені пункти передані сусіднім районам: Лохвицькому, Лубенськом і Пирятинському.

    8 грудня 1966 р. був прийнятий Указ Президії Верховної ради України про утворення нових районів, зокрема і Чорнухинського.

      З відновленням району інтенсивно велося будівництво. З часу відновлення району і до 1985 р. будівельники району здали чимало об’єктів соціально-культурного призначення. 1985 р. у районі було проведено обласну конференцію по соціально-економічній перебудові села, завдяки чому побудовано чимало об'єктів  господарського і  соціально-економічного призначення.

     З вересня 1980 р. в Чорнухах на газорозподільному пункті було запалено факел природного газу, що значно покращило побутові умови жителів району.

    Щорічно нарощувалося виробництво сільськогосподарської продукції в колгоспах району, підвищувалася врожайність зернових культур, зростало виробництво молока, м’яса, яєць. Вагомих досягнень досягли колгоспи "Маяк", ”Перемога", "Шлях до комунізму", ”Шляхом Ілліча", ім. Карла Маркса, ім. Суворова, ім. Чапаєва (голови правлінь А.Т. Булда, О. І. Маслак, Д. І. Яременко, М. І. Грушка, М . А. Дворник, І. П. Бутко, О. І Галушка).    

   Стали традиційними проведення фестивалів самодіяльної художньої творчості.

   Агітбригаді "Чорнушанка” та хоровому колективу РБК присвоєно високе звання народних.

    Вперше, після 1922 р., коли відзначався в Чорухах 200-літній ювілей від дня народження Г. С. Сковороди, урочисто і святково відзначили чорнухинці 250-ювілей свого великого земляка.

   Свято розпочалося відкриттям садиби батьків Г. С. Сковороди, історико-краєзнав- чого музею. Гості свята посадили алею з 250 дубків. Відбулося урочисте засідання.

   Як і вся Україна, Чорнухинці схвалили проголошення незалежності України.  "Місцевою подією всеукраїнського значення" назвала районна газета встановлення на фасаді адмінбудинку в Чорнухах жовто-блакитного прапора 5 вересня 1991 р.

   Але, як і в Україні, в соціально-культурному розвитку краю поруч з досягненнями спостерігався і спад виробництва, скорочення робочих місць, проблеми з фінансуванням соціально-культурної сфери, виплаті заробітної плати.

   За роки незалежності введено в дію приміщення районної поліклініки, проведено ремонт та обладнано нову експозицію літературно-меморіального музею Г. С. Сковороди, відкрито картинну галерею музею, проведено утеплення Чорнухинського ліцею, відкрито ряд нових магазинів, центр надання адміністративних послуг. Розпочато реконструкцію селищного парку, ремонт центру культури і дозвілля. 

   В складних умовах російської агресії проти України відзначено 300-річчя від дня народження видатного земляка Г. С. Сковороди.

   Відбулися зміни в адміністративно-територіальному поділі.   Постановою Верховної Ради України “Про утворення та ліквідацію районів”  від 17 липня 2020 р. у Полтавській області утворено Лубенський район до складу якого увійшла і Чорнухинська селищна територіальна громада.

З початком   чимало чорнухинців взяли участь в АТО та ООС, а з початком повномасштабної війни Росії проти України на фронт пішли як добровольці, так і мобілізовані. За цей час загинули  понад 20 воїнів. Серед них сержант О. Яковенко, старші солдати В. Васильєв, Б. Вязовський, А. Сироватка, В. Улізько, солдати  В. Запорізький,  В. Козоріз, М. Німець, Р. Онищенко та інші.  У Чорнухах на їх честь відкрито Дошку пам'яті земляків-захисників України.

Жителі сковородинівського краю подають фінансову допомогу ЗСУ під час благодійних концертів, збирають продукти харчування, медикаменти тощо.