ОСЯГНЕННЯ ПОДВИЖНИЦТВА КАТЕРИНИ СКАРЖИНСЬКОЇ

Краєзнавча розвідка

Останнім часом село Постав-Мука, завдяки талановитому жіночому ансамблю, стало відігравати помітну роль у культурному житті Чорнухинщини.

Таким воно було і у минулому, завдяки гончарному промислу, прогресивним родинам поміщиків Райзерів – Скаржинських.

Одним із таких представників цього роду, які зіграли вельми помітну роль в історії української культури є Катерина Миколаївна Скаржинська, відома українська меценатка, музеєзнавець, громадська діячка, яка народилася 7 (19) лютого 1852 р. у приудайському селі. На жаль, у багатьох публікаціях і досі вказується місце її народження – місто Лубни.

Мабуть, найбільш повну характеристику роду Райзерів дав дослідник історії Лубенщини, член Полтавської ученої архівної комісії Матвій Астряб у своїй праці “Громадські заслуги Райзерів“.

У десятирічному віці дівчинка разом з матір’ю Катериною Петрівною і бабусею Варварою Петрівною переїхали з Круглика в родове помістя, у Тверську губернію, виїжджаючи на зиму в Москву або Петербург. Тут дівчинка навчалася і виховувалася в кращих професорів, відвідувала театри, музеї.

Вже в дитячому віці вона прагнула, щоб освіченими були і сільські діти. То ж 14-річною вона відкриває для сільських дітей в Нікольському народне училище, де вчителювала спеціально замовлена вчителька з Петербургу. Чимало часу віддавала школі і сама Катерина.

Отримавши домашнє виховання, здала екстерном екзамени за курс гімназії, навчалася на Бестужевських вищих жіночих курсах в Санкт – Петербурзі, але не закінчила їх в зв’язку з тим, що чоловік був переведений на інше місце служби, адже вона поєднала свою долю зі своїм круглицьким сусідом Миколою Георгійовичем Скаржинським, ім’я якого було добре відоме в російській армії, особливо в кавалерії, адже він займався поставкою кращих коней для армії.

З 1875 р. у поставмуцькому маєтку Катерина Миколаївна збирає музейну колекцію, а в Круглику, на Лубенщині, продовжує справу, розпочату в Нікольському: будує школу для сільських дітлахів з бібліотекою, шкільним музеєм, лабораторією. Навчав круглицьких дітей вчитель, запрошений з Москви, який не тільки опікувався селянськими дітьми, а й проводив просвітницьку роботу серед їх батьків.

Згодом молода поміщиця побудувала в селі “Народний дім“, де влаштовувалися вистави, була бібліотека. Побудувала лікарню, відкрила столярну майстерню, вироби якої високо цінились на виставках. 47 десятин землі було віддано Полтавському земству для облаштування сільськогосподарської школи.

Справою її життя стало втілення в життя найзаповітнішої і найбільшої мрії – зібрання колекції старожитностей, мистецтва і природи. Саме тут, у 1885 р. вона відкрила історико - краєзнавчий музей з чималою експозицією, яка розміщувалася у вестибюлі та 6 залах. Як відзначають дослідники: “зібрання К. М. Скаржинської було не тільки першою великою збіркою археологічних, етнографічних, історичних і природничих матеріалів на Полтавщині, але й однією з найбільших на Лівобережжі, виділяючись з - поміж інших своєю науковою спрямованістю і загальною доступністю”.

Згодом для музею був споруджений двоповерховий флігель, виготовлено спеціальне музейне обладнання. Поруч закладено парк, оранжерею. Для поповнення музейних експозицій Катерина Миколаївна витрачає чимало коштів, організовує проведення розкопок, збір експонатів серед жителів краю. Серед 77 дарувальників археологічної колекції і наш земляк з с. Постав-Мука, селянин Андрій Німець.

До музею щодня приходили відвідувачі, як групами, так і поодинці. Вхід до нього був безкоштовний. В свій час музей відвідали знані історики В. Б. Антонович, І. А. Зарецький, В. Г. Ляскоронський, Д. І. Яворницький. Сама ж К. М. Скаржинська вела велику просвітницьку роботу: брала участь у всеросійських і місцевих виставках, займалася видавничою діяльністю, працювала над поповненням музейних фондів, листувалася з дослідниками і діячами вітчизняної культури.

Прагнучи організувати музейну справу на високому рівні, ентузіастка відвідує знамениті Ермітаж, Румянцевський, Історичний та Політехнічний музеї в Москві, археологічний музей Київського університету святого Володимира в Києві.

Історичні реліквіі круглицького музею демонструвалися на міжнародних виставках, зокрема на Міжнародній виставці костюму і зброї в Петербурзі в 1902 р., низці археологічних з’їздів, що ще більше підвищило престиж цього музейного закладу.

К. М. Скаржинську обрали своїм членом кілька наукових товариств: Московське нумізматичне, Всеросійське товариство любителів природознавства, антропології та етнографії, почесним членом – Полтавська Вчена Архівна Комісія.

В 1903 р., а потім в 1905 р. К. М. Скаржинська пропонує свій музей під опіку Лубнам, поставивши умову, що місто визнає її довічне право на участь в його роботі і побудує музейне приміщення. Місто не прийняло безцінного дарунку славетної жінки. Врешті - решт своє дітище вона подарувала природничо - історичному музеєві Полтавського губернського земства.

Безцінну колекцію розмістили на верхньому поверсі земства. Це зібрання, яке налічувало 20 тисяч експонатів, стало основою Полтавського краєзнавчого музею, зробило його одним із кращих в Росії. Катерину Миколаївну Скаржинську визнають одним із фундаторів музею, адже музей мав назву “Полтавський губернський музей К. М. Скаржинської“.

Катерина Миколаївна зібрала у свій час чимало експонатів доби козаччини, об’єднавши їх у декілька розділів, зокрема: “Малорусская стари­на простого быта козаков Полтавской гебернии”, “Малорусская ста­рина запорожского быта”, “Малорусская старина. Церковный отдел”, “Портрети малороссийских деятелей и картини”, в яких були представлені предмети домашнього побуту, культо­вого призначення, зброя, книги, грамоти царів, гетьманські універсали, купчі та інше, зібрані зокрема в Пісках, Лісовій Слобідці, Куріньці, Постав-Муках, Сухоносівці. Музейні працівники разом з членами лубенського археологічного осередку в 1870-1890-х роках дослідили городища і кургани в с. Постав-Муки та Сухоносівка.

Серед багатьох експонатів є і ті, які стосуються краю. Це автографи Г. С. Сковороди, грамоти гетьмана Кирила Розумовського про надання звання військово- го товариша Григорію, Павлу та Якову Огроновичам, документи Лубенської полкової канцелярії (“Купчая крепость на ниву от воронковского козака Дмитрия Грыня поставмукскому козаку Данилу Ступке”, “Указ из Лубенской полко- вой канцелярии в Городищенское сотенное правление о присылке справки о Якиме Вовченко, уроженце м. Городище”), документи Генеральної військової канцелярії (“Копия указа из Генеральной войсковой канцелярии лубенскому полковому сотнику Михаилу Скаржинскому на право владения 20 дворами”, “Копия указа Малороссийской канцелярии о призводстве Михаила Скаржинского в бунчуковые товарищи”, “Копия указа Малороссийской канцелярии о призводст ве Михаила Скаржинского в войсковые товарищи”, “Справка о производстве секунд-майора Петра ( Михаила) Скаржинского в премьер-майоры”.

Ці та чимало інших документів, зокрема родинні архіви Скаржинських, Огроновичів зберігаються у фонді 222 Скаржинської Катерини Миколаївни у Державному архіві Полтавської області.

У роки Другої світової війни колекція зазнала значних втрат, хоча вцілілі експонати викликають інтерес відвідувачів і сьогодні.

Після смерті чоловіка та в зв’язку із загостренням революційної боротьби, вона разом з сім’єю в 1905 р. виїхала до Швейцарії, не полишаючи і там благодійницької діяльності, яка була спрямована на допомогу політичним емігрантам, відкрила майстерню і утримувала притулок та їдальню для вихідців із Росії. Для дітей емігрантів невтомна організувала школу.

За свої кошти вона відкрила російські типографії в Лондоні, Брюсселі, Парижі та інших містах, влаштувала санаторій для російських хворих на туберкульоз в Давосі.

Всі старання невтомної громадської і культурно-освітньої діячки з Постав-Мука не минули марно. За велику благодійницьку роботу в галузі освіти Катерина Миколаївна була нагороджена урядом Росії золотою медаллю на Анненській стрічці.

Натомість, полтавське дворянство не змогло простити її сприяння і допомогу російській революції, наклавши опікунство над її майном, яке й розорило поміщицю-благодійницю.

Повернувшись з початком імперіалістичної війни у Київ, потім у Полтаву, а згодом і Лубни, де вона проживала у своєї дочки О. Климової до кінця життя, прагнула продовжувати добрі освітянські справи, зокрема, Круглицьке вечірнє училище для дорослих реорганізувала у приватну українську гімназію, вела активне громадське життя, листуючись з митцями та літераторами.

На жаль, більшовицька влада не оцінила заслуги Катерини Миколаївни. Хоча меценатка і була персональним пенсіонером, пенсія її була мізерною, 40 крб. що не дозволяло навіть забезпечувати себе продуктами харчування. То ж під час перебування Всеукраїнського старости Г. І. Петровського в Лубнах, вона звернулася до нього з проханням підвищити пенсію до 60 крб. Але їй було в цьому відмовлено.

І як писав М. Астряб: “беспомощная 71- летняя старушка – пролетарка … просто гибнет, замирает, застывает от голода, холода, бесприютности, за спасение такого множества пролетариев в свою продолжительную трудовую жизнь. …а нам кажется, что эта теперешняя настоящая пролетарка, спасавшая пролетариев всю жизнь от нужды, заслуживает того, чтобы при конце ее жизни облегчили и ее тяжелую нужду и поддержали ее потухающую жизнь своей помощью и теплым участием общественные труженики, общественные учреждения и само Пролетарское правительство“.

80-річною померла відома в свій час, і забута в роки старості і бідності, велика жінка, яка віддала себе сповна розвитку музейної справи, громадській роботі, благодійництву, в сьомий липневий день голодного, 1932 р.

Катерину Миколаївну кохав Сергій Климентійович Кульжинський, педагог, етнограф, музейник. Він морально і матеріально підтримував її, а з 1923 р. взяв на своє утримання її онуків, які згодом стали відомими геологами.

Ім’я нашої землячки, меценатки, організатора музейної справи відродилося із небуття. В серпні 1993 р. на будинку в Лубнах, в якому жила видатна меценатка, відкрито меморіальну дошку, її ім’я носить одна з вулиць Лубен. На жаль, чорнухинці не увічнили її пам'яті у назві вулиці. Сподіваюся, що у краєзнавчій експозиції літературно-меморіального музею Г. С. Сковороди цій великій подвижниці буде приділено чільне місце.

Полтавський археолог, кандидат історичних наук О. Б. Супруненко підготував грунтовне дослідження “Археологія в діяльності першого приватного музею України. Лубенський музей К. М. Скаржинської”, в якому детально дослідив історію створення і діяльності цього незвичайного музейного закладу, який був “яскравим явищем в історії української культури кінця ХІХ – початку ХХ ст.”, як і його фундаторка Катерина Миколаївна Скаржинська, якій виповнюється 170 років від дня народження.