ОДИН З ПЕРШИХ ГЕРОЇВ ПОЛТАВЩИНИ

(До 70-річчя подвигу В.П. Лугового)

На початку липня 1939 р. японські мілітаристи напали на Монгольську Народну Республіку. Уряд Монголії звернувся за допомогою до СРСР і отримав її. Разом з монгольськими військами перейшли в наступ і воїни Червоної армії. Серед наступаючих і 11 ордена Леніна легка танкова бригада імені комбрига М. П. Яковлєва 57 окремого механізованого корпусу, в якій служив і молодий воїн з с. Кізлівки Чорнухинського району Полтавської області Василь Петрович Луговий.

21 серпня перед наступаючими військами було поставлено завдання – прорвати оборону противника в районі гори Баїн – Циган і оволодіти важливим стратегічним пунктом. Але наступаючі частини зустріли шалений опір, який чинив ворог. У нерівному двобої, коли сили ворога значно переважали, довелося відступати. Відхід танкового підрозділу мав прикривати танк ”БТ-7” яким командував Василь Луговий. Його танк ішов лівим флангом. Вороги з усіх сил намагалися зупинити грізну машину. Нарешті танк вдалося підбити і він завмер за декілька метрів від ворога. Японці чекали, що танкісти здадуться. Але вони і не думали про це, а вступили в двобій з ворогом. У цій боротьбі було знищено кілька ворожих гармат, але вороги будь-якою ціною прагнули захопити танк. Включивши систему управління баштою, яка поверталася раз-у-раз, танкісти скидали атакуючих танк ворогів.

Врешті танк облитий ззовні і підпалений - спалахнув. В нерівному двобої загинув механік – водій, знепритомнів від ран стрілок, отримав поранення і командир танка. З ворожими кулями в тілі, знемагаючи від спраги три дні В. Луговий відбивав атаки ворога. На його рахунку 10 знищених вогневих точок ворога.

Коли підійшли радянські танкісти, мужнього командира, який мав 13 поранень, негайно відправили в шпиталь, де кілька годин тривала операція по вилученню куль і осколків. Відважний воїн згадував про цей бій: ”Осколком снаряду була поранена вся права сторона тіла. Особливо важке поранення було в колінний суглоб правої ноги, в легені, праве око і кульове поранення в правий бік нижньої челюсті. Крім цього в палаючому танку я отримав великі опіки тіла". Майже 2 роки лікувався в шпиталях, санаторіях, районній лікарні.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 листопада 1939 р. за мужність і героїзм, виявлені під час виконання військового і інтернаціонального обов’язку молодшому командиру зводу В. П. Луговому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" за № 180.

5 лютого 1940 р. молодий кізлівський юнак отримував свою високу нагороду з рук Голови Президії Верховної ради СРСР М. І. Калініна.

То ж В.П. Луговий – не тільки один з перших героїв Полтавщини, а й країни. Він був також нагороджений найвищою нагородою Монголії – орденом Сухе Батора.

Василь Петрович Луговий народився 28 листопада 1917 р. в с. Кізлівка Чорнухинського району в селянській сім’ї. В 1929 р. закінчив школу, працював у колгоспі. Військову службу розпочав в 134-й механізованій бригаді Київського військового округу. В 1938 р. закінчив школу молодших командирів і був призначений командиром танку "БТ-7 ". З 5 серпня 1939 р. – учасник боїв з японськими мілітаристами на р. Хал- хін-Гол.

На початку Великої Вітчизняної війни подав заяву з проханням направити на фронт, але військово-медична комісія відмовила в проханні через стан здоров’я.

Після визволення краю з вересня 1943 р. до травня 1944 р. був секретарем виконкому Чорнухинської районної ради депутатів трудящих, брав активну участь у відновленні роботи органів влади, народного господарства.

З травня 1944 р. воював проти німецьких окупантів на Західному і 3-му Білоруському фронтах в частинах протитанкової артилерії, звільняв міста Полоцьк, Луцьк, Вязьму, Кенігсберг.

В роки війни відзначився мужністю і хоробрістю, за що удостоєний урядових нагород : орденів Червоної Зірки, Вітчизняної Війни 1 ступеня, медалей " За відвагу”, "За взяття Кенігсберга", "За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р. " .

Демобілізувавшись в 1945 р. працював шофером, головою колгоспу, понад 20 років – завідуючим автогаражем колгоспу.

13 серпня 2000 р. В. П. Луговий помер.

ЛІТЕРАТУРА

Луговой Василий Петрович // Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь. В 2-х т. Т.1. –М.: Воениздат, 1988. – С. 890

За мужество и отвагу : Документальне очерки о Героях Советского Союза – уроженцах Полтавы и Полтавской области. Изд. 2-е, перераб. и доп. – Х.: Прапор, 1984. – С. 208-209

Кузнєцов И.И., Джога М.М. Первые Герои Советского Союза (1936-1939). – Иркутск 1983. – С. 172

Полтавщина у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945 рр. : Збірник документів і матеріалів. – К. : 1977. – С. 261

Румянцев Н.М. Герои Халхин-Гола. – М. : Воениздат, 1983.

Халхин-Гол 39. – М.: ДОСААФ СССР, 1989. – С. 263-264

Хомкіна Л. Героями не народжуються // Нова праця. – 1095. – 29 листопада