ПРАВИЛА СПІЛКУВАННЯ З ВІЙСЬКОВИМИ,
ЯКІ ПОВЕРНУЛИСЯ З ФРОНТУ
Військові — це люди з особливим досвідом. Тому складні розмови треба починати зі слів: «У мене немає такого досвіду, як у тебе, і я не можу в повній мірі зрозуміти те, що ти проживаєш, проте розумом можу уявити, які складні речі є в твоєму житті».
Військові не люблять панібра
тства: це коли підходять до військового і звертаються «Братик» чи ще якось фамільярно. Такого точно не варто допускати.
Не варто одягати військову форму чи будь-які шеврони, якщо ти не є безпосередньо військовослужбовцем.
Не робіть ніяких непередбачуваних дій: феєрверків, криків, обіймів ззаду. Ви повинні бути передбачуваними. Якщо ви хочете обійняти людину, спочатку скажіть про це прямо: «Хочу вас обійняти».
Уникайте важких тем та загальних фраз, на які військовим важко відповідати. Зразок: «Ну як там наші?», «Страшно на війні?», «А чи багато наших загинуло?». Не факт, що військовий говоритиме про це, але йому буде не дуже комфортно. Небажано ліпити ярлики: «Ви — герої, сонечки, красені, щит України». Гіпотетично так воно і є. Але ви не знаєте цієї людини. Вона може відчувати якусь велику провину, комплекс уцілілого, переживати речі, про які ви не знаєте. Тому краще говорити про свої почуття: «Для мене ви герої», «Я вам дуже вдячний», «Мені спокійно від того, що є ЗСУ», «Я дуже люблю ЗСУ».
Коли люди бачать військового, вони можуть бути надмірно емоційними, особливо якщо це рідна людина. Радість від зустрічі може вилитися в сльози, гучні крики або навіть ступор. Звичайно, емоційна реакція на зустріч із близькою людиною - це нормально. Проте надмірний вияв емоцій може ускладнити спілкування. Військові, які не звикли до таких бурхливих проявів радості, можуть розцінювати їх як сигнал тривоги. Так само вони можуть просто не знати, як правильно реагувати на такі емоції.
Військові вміють говорити, іноді їм просто потрібно, щоб їх вислухали. Вони самі можуть поділитися певною інформацією, розуміючи, що можна казати, а що ні. Часто ми завалюємо їх запитаннями, забуваючи просто слухати. Замість того, щоб ставити запитання, дайте людині можливість розповісти те, що вона хоче і може. Завжди пам'ятайте, що військовий – це така ж людина, як і ви, з такими ж потребами та почуттями. У них також є свої кордони, до яких потрібно ставитися з повагою. Не існує універсальної схеми діалогу, але завжди необхідно пам'ятати про повагу, людяність і підтримку.
ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ВІЙСЬКОВИМ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ:
- не змінюйтеся і спілкуйтеся з ним так само, як і з людиною без обмежених можливостей. Є винятки, наприклад, баротравма (контузія), коли людина погано чує і просить говорити голосніше;
- під забороною будь-яка жалість. Цих людей називають людьми з обмеженими можливостями. Не інвалід, не каліка, не людина з особливостями. Ми не повинні жаліти військових, ми маємо їх поважати за їхню мужність і самовідданість;
- не допомагайте людям без їхнього дозволу чи прохання, щоб не зачепити їхньої гідності. Якщо людина без кінцівок намагається відкрити рюкзак і ви хочете допомогти, попросіть дозволу. Робіть все з вербальної чи невербальної згоди.
Щоб висловити свою повагу та вдячність незнайомому військовому, коли, наприклад, людина у військовій формі йде навпроти вас чи знаходиться поруч і Вас переповнює вдячність, а ви не знаєте, як її показати:
- можна говорити військовим «Дякую за службу» або використовувати невербальні сигнали. Боєць зрозуміє вашу посмішку або вітальний кивок;
- більш популярний сьогодні «цивільний салют», це коли люди прикладають руку до серця. Цей жест означає «Завдяки тобі» та «Я вдячний тобі за службу».
Криворізькі територіальні курси
ЦЗ та БЖД (І категорії)
Посттравматичний стресовий розлад в умовах війни (ПТСР)
Посттравматичний стресовий розлад — це відстрочена реакція на травматичний стрес, здатна викликати психічні порушення практично у будь-якої людини. Симптоматика тримається або проявляється пізніше 4 тижнів після травматичних подій.
Посттравматичний стресовий розлад може розвинутись у людей, які:
· втратили на війні рідних, друзів, побратимів;
· бачили вбитих;
· стріляли;
· перебували чи перебувають під обстрілами чи бомбардуваннями;
· непокоїлися через рідних чи друзів, які в небезпеці;
· почувалися залишеними, самотніми та зрадженими;
· стали свідком теракту;
· потрапили в полон чи в оточення;
· жертви сексуального насильства.
Симптоми посттравматичного стресового розладу:
· уникнення;
· гіпезбудженість (проблемами із сном, може виявлятись у ризиковій поведінці, відчутті непереможності);
· перепроживання (інтрузії);
· проблеми із пам'яттю та емоційною сферою (наприклад, відчуття обрізаності власного життя, ізольованості від людей).
Перш за все, пам’ятайте: ПТСР – це розлад, який лікується. І після курсу лікування ви знову зможете жити буденним життям, проявляти емоції, відчувати радість і почувати себе захищеним. Лікування передбачає психотерапію та медикаментозну допомогу.
У разі появи симптомів ПТСР:
Зверніться до сімейного лікаря, психіатра або фахівця з психічного здоров’я.
Подбайте про першочергові потреби: фізичну безпеку, наявність харчів, питної води тощо. Відновіть режим сну. Дайте знати про свої потреби державним структурам та гуманітарним організаціям, щоб вони могли вчасно забезпечити вас необхідним.
Уникайте вживання алкоголю та інших шкідливих речовин. Це не допоможе забути жахіття, проте є ризик, що розвинеться залежність.
Звʼяжіться з близькими, друзями, родичами, дайте їм знати, що ви живі, обговоріть із ними свій досвід, поділіться переживаннями та почуттями. Якщо ви боїтеся, що ваші розповіді можуть їх травмувати, запитайте в них, чи вони готові почути все, що відбувалося. Найімовірніше, ви отримаєте ствердну відповідь.
Контактуйте з іншими людьми, які пережили подібний досвід, наприклад, із сусідами.
Будьте готові до змін у психічному стані: після кількох днів полегшення може настати стан спустошення, виснаження, перевтоми. Це цілком природна реакція на надмірний стрес, у якому ви були весь цей час. Організму треба дати можливість відновитися.
Криворізькі територіальні курси ЦЗ та БЖД (І категорії)