ОСОБИСТІСТЬ

    Артем безмежно любив тварин, обожнював природу та завжди цікавився історичними артефактами, пам’ятками культури та історією України загалом. Мав золоті руки і, як він сам казав «міг збудувати ціле місто, якщо потрібно». Був щирим патріотом! Завжди шукав щось нове і займався саморозвитком. Ніколи не соромився, що чогось не знає, навпаки, цікавився цим новим і шукав інформацію: чи то мистецтво, чи то зброя, чи то етимологія якихось слів, чи рецепти якихось страв… Обрав шлях воїна, бо знав, що таке обов’язок кожного чоловіка перед своєю державою, ніколи не жалкував і не сумнівався у власному виборі, його серце до останнього подиху було віддане Україні. Артем – людина, яка завжди тримала слово і ніколи не зраджувала людей, особливо тих, яких він цінував! Принцип, якому він слідував все життя – «жоден політик, жодна влада не дасть тобі могутньої держави, доки ти не станеш будувати її сам. Це боротьба та праця кожного. Якщо мене запитають, що я зробив для України, я знаю, що відповісти!»

    Оксана Шабас згадує – захисник завжди був веселий, мав безліч друзів та знайомих. «Щоб не трапилося, який би у тебе не був паскудний настрій, Артем за секунду міг змінити твій день. Ти ніколи нічого не міг приховати від цього хлопця. Він завжди все відчував! Знаєте, не знаю, який у нього рівень запам’ятовування був, але крізь таку кількість знайомих, він ніколи не забував, яке ти маєш значення не тільки для нього, а й для всієї України!» – каже Оксана Шабас.

    «Коли ми приїздили до 25-ки, Артем завжди контролював, щоб їжа дісталася усім хлопцям і тільки після цього сам їм. Важко було складати список потреб, бо Артему завжди було незручно. Він був відповідальним за багато речей. Завжди був вдячний і не вагаючись довіряв нам! Не дивлячись на службу і те, що завжди треба було бути пильним, Тьомич ніколи не забував піклуватися про нас та цікавитися, як проходив наш тиждень.Ніколи не зустрічала такої небайдужої людини.» – каже Оксана.

    «Ага, прийшов, а я сік давлю з помідор, і такий топчеться на одному місті, я кажу: «Артеме, що?» «Та нічого» «Вам щось треба?» Тиша, тільки з ноги на ногу переступає. «Давай томату дам. Перець є, цибуля, що треба?» Відповідь – чеше лоб, одна рука на автоматі. «Та не знаю, а перець у вас є? Бо хлопці хотіли начинити..» Саша ледь не помер від сміху, говорить: « Артеме, ти чув що у тебе тьотя Галя питала?» І тут такі оченятка: «Ні, нічого не чув, бо дуже соромно…» –  Галина Єльцова.

    «Як на мене, Артемій міг не договорювати, а от брехати не вмів. На що Галина відповіла: «Я теж так думаю, бо я ніколи не помічала за ним брехні: він говорив, що думав, просити не міг, бо завжди почував себе незручно, а от брехні жодного разу за ним не помітила.»

   «Згадую, як я стою у них на позиції, кров ллється носом, голова тріщить, сіла в машину. Кажу, що все норм: вата є, вода є, все ок. Всі вже розмовляють; ага, всі – та не всі. Артемій вже присів і каже: «Я сам» «Артемій, що сам? Що я ватку не потримаю?!» А він: «Ну, потримаєте, але не будете.» Він щось там зі мною робив, витирав обличчя, нахилів голову. Чаклував, я думаю.)) Не відходив ні на секунду. Ну, він просто не відходив ніколи.» – каже Оксана.

   «Було, що прийде, (а ми дрова заготовляли на зиму) а ми з дровами приїдемо, вивантажуємо, а він такий: «Допомога треба?» «Синулька, та нє, все нормально, самі» «А може все-таки треба?» «Нє, все нормально», «Ладно, якщо що, я – в магазині») Ніколи не пройде повз, якщо бачить що треба допомогти» – каже Галина.

   «Коли ми з Артемом зустрічались незаплановано, він завжди мене на каву тягнув, на 2 хвилинки. Ці дві хвилинки перетворювалися на годину, що мене вже чоловік шукав  От про що можна було розмовляти?

   Артем завжди був гіпер справедливий! Дуже любив Україну. Усім своїм друзям за часів АТО намагався довести, що треба захищати схід. Якщо починалася тема про захист, його неможливо було спинити.

   Як сиділи з друзями в пабі, зустрічалися часто, розмовляли, сміялися і всі були щасливі, а якщо грав гімн, Артем все кидав і починав співати. І не дай Боже, хтось з нас не знав слова! Отакий він був!! Артем ніколи не міг нічого просити. Питаєш його, чи щось потрібно, відповідь лиш одна: «Ні, у мене все є». Одного разу закрила тушонку, передала йому, щоб він на службу забрав та з хлопцями розділив. Усе він віднехтувався. А потім дзвонить зі служби і каже: «Дякують тобі хлопці, дуже смачно, треба було більше брати!" Завжди думав про хлопців.» – Віка Ковалькова

   «Після першого випадку, коли Артем був першим і скуштував нашу їжу, щоб довести, що нам довіряє і у нього немає ніяких упереджень, потім він ніколи не їв їжу, доки їжа не буде розділена між хлопцями, пам'ятаю Іра тоді запитала: «Тьом, а чого Ви не берете?» «Ви не переживайте, я обов'язково буду їсти і мене тоді не спинити)), просто за оцими треба прослідити, бо вони як діти!» І сміється. Він завжди слідкував, щоб усім дісталося..

   А коли дзвонив подякувати, казав ту саму фразу, що й Вікі: «Хлопцям дуже сподобалося» – каже Оксана.