ДИТИНСТВО

     Від дитячих пригод до життєвого покликання

Народився Артем у м. Запоріжжя, у сім’ї вчительки молодших класів та будівельника. Як розповідає мати Героя Надія, їхня родина була цілком звичайною. Артем і старший на три роки брат Денис росли в любові та достатку, захоплювалися туризмом, разом із сім’єю багато подорожували. «Часто згадую дитячі роки синочка. У півтора місяця в нього виявили хворобу кишківника, і ми ледь не втратили дитину, – розповідає мати воїна Надія Тимченко. – Потім було ще кілька випадків, коли смерть підходила до нього дуже близько. Проте, мабуть, місія сина на землі ще не була виконана. Він наче з дитинства готувався до боротьби. 

Улітку ми завжди їздили на море. Крім того, разом зі шкільною вчителькою, хлопці ходили в походи. Обходили всю Хортицю. Вона їх вчила правилам виживання в екстремальних умовах. Згадую один випадок з таких походів. Артем і Денис поїхали з гуртком в Крим. Артем тоді навчався в третьому класі, але він вперто ніс рюкзак, який був по величині, таким же як і він. Попри спеку і вагу, він справився і дійшов до моря, а в таку спекотну погоду треба було пройти чималу відстань…»

Артем шукав свій шлях змалечку. У дитинстві він певний час відвідував клуб фігурного катання, пробував себе в різних заняттях, пізнавав світ і поступово відкривав власні здібності. Тоді ще ніхто не знав, наскільки важливими в його дорослому житті стануть витримка, спостережливість і вміння діяти в непередбачуваних обставинах.

Одного разу навички, які хлопці здобули завдяки дитячому захопленню, буквально врятували життя Артемові та його братові Денису. Щоправда, батьки дізналися про цю пригоду лише через багато років.

«Як і всі діти в ті часи, Артем з Денисом були іноді неслухняні. Хлопці пішли взимку на річку і там провалилися під кригу. Але змогли вибратися, розпалили багаття і сушили одяг, щоб ми, батьки, про це не дізналися. Ось так, дитяче захоплення дійсно знадобилося у реальному житті», – згадує Надія Тимченко.

Те, що колись здавалося звичайною дитячою пригодою, згодом набуло зовсім іншого значення. Уміння орієнтуватися на місцевості, не розгублюватися й знаходити вихід зі складних ситуацій стало в пригоді Артемові й під час військової служби. Там він мав чимало друзів, людей, із якими ділив будні, випробування та небезпеки. На жаль, двоє його найближчих друзів – Сергій Соніч і Станіслав Гринь – також загинули.

Артем навчався в Запорізькій спеціалізованій школі № 72, в одному з українських класів, які тоді лише починали з’являтися серед шкіл із переважно російськомовним навчанням. Школу він закінчив із оцінками «4» і «5» – за сучасною дванадцятибальною системою це відповідає 9–12 балам.

Від шкільних років Артем вирізнявся самостійністю та твердим характером. Він завжди мав власну думку й умів гідно, аргументовано її відстоювати. Не боявся мислити по-своєму, ставити запитання та обстоювати те, у що вірив.

Можливо, саме в цих дитячих рисах уже проступав характер майбутнього Захисника: наполегливого, рішучого, здатного не розгубитися перед труднощами й відповідати за власні рішення. Шлях Артема до військової служби починався задовго до того, як він одягнув однострій. Він формувався з дитячих пригод, перших захоплень, шкільних переконань і внутрішньої потреби залишатися вірним собі.