МЕТА:

•ВИЗНАЧИТИ ТА ОХАРАКТЕРИЗУВАТИ СТИЛЬОВИЙ СИНТЕЗ У ТВОРЧОСТІ ШЕВЧЕНКА ТА ЛИСЕНКА;

•ПРОАНАЛІЗУВАТИ ВТІЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ХУДОЖНІХ ІДЕАЛІВ У ЇХНІХ ТВОРАХ;

•РОЗВИВАТИ НАВИЧКИ ОСМИСЛЕНОГО СПРИЙНЯТТЯ МИСТЕЦЬКИХ ТВОРІВ;

ВИХОВУВАТИ ЕСТЕТИЧНИЙ СМАК НА КРАЩИХ ЗРАЗКАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ.

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ:

•СХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ОСНОВНІ ОЗНАКИ МУЗИКИ ЕПОХИ РЕАЛІЗМУ;

•ІЗ ТВОРЧІСТЮ ЯКИХ КОМПОЗИТОРІВ, ПРЕДСТАВНИКІВ РЕАЛІЗМУ, ВИ ПОЗНАЙОМИЛИСЬ НА ПОПЕРЕДНЬОМУ УРОЦІ;

•У ЯКИХ МУЗИЧНИХ ЖАНРАХ НАЙЯСКРАВІШЕ ВИЯВИВСЯ РЕАЛІЗМ?

СТИЛЬОВИЙ СИНТЕЗ

Художня творчість завжди зумовлена історичною епохою та панівними в ній світоглядними ідеями. Проте авторський стиль залежить також від загальних особливостей національної культури й від особистості митця, його естетичних ідеалів і устремлінь.

Стильовий синтез властивий новаторам, які узагальнюють попередній творчий досвід, прокладаючи шляхи новому мистецтву. Творчість видатних митців містить численні стильові риси, що, як правило, виходять далеко поза межі того чи іншого стилю. До такого типу митця-громадянина належали Великий Кобзар, поет і художник Тарас Шевченко (1814-1861) і видатний композитор, фундатор вітчизняної музики Микола Лисенко (1842-1912).

На поглядах обох митців позначилися ідеї романтизму. Цей стиль нерідко поєднувався з властивостями реалізму, інколи - класицизму чи бароко, породжуючи своєрідний стильовий синтез. Проте єднає Шевченка і Лисенка не належність до митців-романтиків і не безперечна підвищена емоційність творів. Їх об’єднує те, що вони втілювали національні художні ідеали в творчості, правдиво відтворювали життя свого народу, хоча й різними мистецькими засобами.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Становлення митця і громадянина відбувалося в епоху панування романтизму в образотворчому мистецтві, тому в юнацькі роки його твори були охоплені романтичним духом. Одна з картин того періоду – «Погруддя жінки», написана простим олівцем у 1830 році, Тарасу тоді було всього 16 років. Можливо ця гарна мрійлива панянка на картині була одною з його муз, хто зна…

Павло Енгельгардт, у якого Шевченко був наймитом запримітив талановитого хлопця і вирішив зробити з нього свого придворного живописця. У 1831 році Енгельгардт разом із Шевченком переїздить до Санкт-Петербургу, тогочасну мистецьку та культурну Мекку Російської імперії.

У Петербурзі талановитого хлопця помічають видатні російські художники Карл Брюллов та Василь Жуковський, які спільними зусиллями викупляють Тараса із кріпацтва та сприяють його вступу до Петербурзької академії мистецтв, а Карл Брюллов стає вчителем та наставником юного художника. Шевченко закінчує академію мистецтв одним з кращих студентів, а його художні твори то і діло отримують різні премії та винагороди.

Т. Шевченка вважають основоположником реалізму в українському образотворчому мистецтві. Реалістичним є його найбільший за розміром твір олійного живопису «Катерина», виконаний на тему однойменної поеми (1842).

Під час подорожей Україною митець створив велику кількість рисунків та акварелей, у яких змалював чудову природу краю та його історичне минуле, сцени з життя селян. Романтичний дух часу, яскраво виражений у поезії Кобзаря, вніс у його мистецькі твори елементи новаторства.

Про це свідчать шість ранніх офортів до альбому «Живописна Україна», які зачаровують правдивими образами, графічною технікою, зокрема світлотіньовими ефектами.

Одна з кращих його картин пейзажного напрямку - «Пожежа у степу», написана у 1848 році, коли Шевченко став очевидцем дивовижного вражаючого видовища - велетенського полум’я, від підпаленої казахами сухої трави.

Але не менше полум’я горіло в душі легендарного Кобзаря, який залишив нам у спадок свої чудові художні та літературні твори, які надихають та будуть надихати ще не одне покоління українців.

МИКОЛА ЛИСЕНКО

Видатний піаніст, хоровий диригент, композитор народився 20 березня 1842 року в с. Гриньки (Полтавська область). походив зі старовинного козацького старшинського роду. Дістав блискучу освіту. Закінчив Київський університет - природознавчий факультет. Захистив кандидатську дисертацію з біології (про розмноження нитчастих водоростей). Йому пророкували блискучу кар’єру вченого, пропонували залишитися викладати, але Лисенко обрав собі інший шлях, пов’язавши своє життя з музикою.

Після навчання в Лейпцизькій консерваторії його називали піаністом-віртуозом. Вчився у Римського- Корсакова в Петербурзькій консерваторії. Він - організатор хорів, які пропагують українську музику. Коло інтересів Миколи Віталійовича величезне. Він створив Товариство любителів музики і співу, працював у Південно-Західному відділенні Російського географічного товариства. Був людиною високої ерудиції, енциклопедистом і багатогранно обдарованою особистістю. Один із перших інтерпретував «Кобзаря» Шевченка, робив обробки народних пісень, автор 10 опер, вокальних творів, сонат, рапсодій, сюїт, полонезів, ноктюрнів, фундатор музично-драматичної школи. Володів неабияким літературним талантом. Написав фольклорні праці - «Дума про Хмельницького і Барабаша», «Про торбан і музику пісень Відорта», «Народні музичні інструменти на Україні». І це далеко не повний перелік інтересів і діянь М. Лисенка.

Після навчання в Лейпцизькій консерваторії його називали піаністом-віртуозом. Вчився у Римського- Корсакова в Петербурзькій консерваторії. Він - організатор хорів, які пропагують українську музику. Коло інтересів Миколи Віталійовича величезне. Він створив Товариство любителів музики і співу, працював у Південно-Західному відділенні Російського географічного товариства. Був людиною високої ерудиції, енциклопедистом і багатогранно обдарованою особистістю. Один із перших інтерпретував «Кобзаря» Шевченка, робив обробки народних пісень, автор 10 опер, вокальних творів, сонат, рапсодій, сюїт, полонезів, ноктюрнів, фундатор музично-драматичної школи. Володів неабияким літературним талантом. Написав фольклорні праці - «Дума про Хмельницького і Барабаша», «Про торбан і музику пісень Відорта», «Народні музичні інструменти на Україні». І це далеко не повний перелік інтересів і діянь М. Лисенка.

Ніхто з композиторів не написав стільки творів на тексти Шевченка, як Микола Лисенко (понад 90). Поезія Кобзаря вплинула на формування та тематично-образний зміст музики М. Лисенка. У 1868 р. до відзначення сьомих роковин з дня смерті Тараса Шевченка, майже водночас з’явилися два твори на вірші його «Заповіту».

Молодий композитор, ще студент Лейпцизької консерваторії, Микола Лисенко написав на прохання львівської «Просвіти» свій перший, як він вважав, твір «Заповіт» для соло тенора, чоловічого хору з фортепіанним супроводом. Прочитання вірша було камерним, в елегійному ключі.

Другий твір належав Михайлу Вербицькому (1815-1870), автору Державного гімну України. Його інтерпретація поезії нагадує високе мистецтво академічного живопису, де прочитується велична ідея народного поета-пророка, ніби в стилі античності. Тому композитор звертається до монументальних засобів: оркестру, соло баса і двох хорів - мішаного і чоловічого.

Так виникли дві різні хорові версії: одна - монументальна, героїко-епічна, друга - лірична, камерна.

Попри політику царського уряду, спрямовану на знищення української мовної самосвідомості, що простягалася й на музичну сферу, Микола Лисенко займав однозначну й непохитну позицію щодо статусу українського слова в музичній творчості. Доказом принципового ставлення митця до українських текстів є те, що в своїх численних хорах і солоспівах, написаних на слова різних поетів, він звертався переважно до українських авторів (Іван Франко, Леся Українка, Олександр Олесь, Олександр Кониський тощо).

Із «Заповіту» розпочав Микола Лисенко грандіозний задум - цикл «Музика до Кобзаря», що складається з 87 творів. У цьому циклі Микола Віталійович яскраво втілює в музичних образах і зворушливі ліричні вірші, й поезію, що закликає до боротьби за щастя знедоленого народу. Це кантата «Радуйся, ниво неполитая», солоспіви («Ой, одна я, одна») та ін.

«Тарас Бульба» - опера за сюжетом однойменної повісті М. Гоголя, лібрето М. Старицького. Робота над твором тривала десятиліття (1880-1890), і вперше він був поставлений 1924 року в Харкові, а у 1927 - у Києві. Це історико-героїчна народна драма. Хоча Микола Лисенко не використовує у ній конкретних історичних подій, у ній узагальнено подана визвольна боротьба козаків Запорізької Січі проти польського поневолення. Показова щодо цього його героїчна пісня «Гей, літа орел». Арію Тараса Бульби Микола Лисенко написав на текст пісні кобзаря з поеми Т. Шевченка «Гайдамаки».

До фортепіанної творчості М. Лисенко звертається протягом усього свого життя. Одним з найвідоміших і найбільш виконуваних творів Лисенка для фортепіано великої форми є його Друга рапсодія. В її основі лежать народні теми: думка (повільна пісня) і шумка (швидкий танок).

У першій частині твору - «Думці» - створено образ народного музиканта-кобзаря. Його героїчна оповідь ведеться в напруженому, загостреному тоні. Музика є народною за інтонаційно-ладовими, метроритмічними й фактурно-гармонічними особливостями. Імітується гра на бандурі, лірі тощо. В «Шумці» одна танцювальна мелодія змінює іншу. Твір досить складний технічно, проте віртуозна сторона не затьмарює його глибокого ліричного змісту

Живописні та графічні твори Тараса Шевченка, як і музика Миколи Лисенка, освітлені відданою любов’ю до України. їхня спадщина вилинула на свідомість народу, спонукала українців до боротьби за краще майбутнє: поет і художник - силою поетичних і візуальних образів, композитор - силою музики. Як палкі патріоти вони сповідували принцип народності. Це виявилося у глибоко національних і соціально-загострених образах Кобзаря і в опорі на український фольклор у творчості засновника української композиторської школи, що сприяло остаточному формуванню українського національного музичного стилю. Отже, багатогранна діяльність цих велетів нашої культури мала винятково важливе значення в піднесенні українського мистецтва на новий щабель історичного розвитку.

Якщо романтики намагалися передати ставлення до внутрішнього світу людини віднесено-емоційний манері, так би мовити, «голосом серця», то в реалістичному мистецтві митців цікавить сувора правда життя. Для музики — це досить складне завдання, адже їй не притаманна конкретика «зображення життя у формах самого життя».

Реалістичне відображення здійснюють через посилення інтонаційної виразності, драматизму ситуацій. Почуття простої людини зіставляють з жорсткими обставинами її оточення, отже, музика набуває загостреної соціальної спрямованості. Про реалізм в музиці, як стиль і творчий метод, правомірно говорити тоді, коли композитор конкретизує музичні образи за допомогою слова, сценічної дії, тобто використовує синтетичні жанри, зокрема оперу.

Комнозитори-реалісти внесли в музику нове коло образів.

пов’язаних як з повсякденним життям людини, так і з великими історичними подіями за участі народних мас. Реалізм — це доба введення народної пісні в музику, аче не простого цитування, а піднесення до інтонаційного узагальнення.

Деякі реалістичні властивості творів музичного мистецтва виявляються, починаючи з епохи Відродження. У багатьох композиторів XIX ст. риси реалізму і романтизму переплітаються.

У західноєвропейській культурі найяскравішим виразником музичного реалізму вважають видатного італійського композитора Джузеппе Верді (1813-1901). Він автор 26 опер, кращі з яких належать до вершин оперного мистецтва. Творчість митця є прикладом високого гуманізму, спрямованого проти соціальної несправедливості, глибокого осягнення внутрішнього світу героїв. Реалістичному стилю композитора притаманні такі риси, як злиття музики з драматичною дією, простота і виразність наспівних мелодій, коріння яких — у італійській народній пісні.

Жанрово-тематична палітра оперної творчості Дж. Верді багатоманітна, вона охоплює героїчні, ліричні та комічні твори. Свій творчий шлях майбутній реформатор оперного мистецтва розпочав як романтик, його героїко-патріотичні опери сприймали в Італії як заклик до боротьби за націоначьне єднання. Найпонулярнішими у світовому оперному репертуарі стали три «зіркові» реалістичні опери: «Травіата», «Трубадур» і «Ріголетто», присвячені знедоленим людям, які страждають і гинуть внаслідок соціачьної нерівності.

На прикладі опери «Ріголетто» (за п’єсою В. Гюго «Король бавиться»), яку Дж. Верді вважав найкращим своїм творінням, можна простежити неповторний стиль великого маестро, його реалістичні відкриття в царині музичної драми з багатогранними образами-характеристиками.

Музична драматургія опери — де напружений і динамічний наскрізний розвиток. Конфлікт закладений у трагічній долі головного героя — старого блазня, потворного горбуна Ріголетто, який постає то злим і жорстоким циніком, коли він насміхається, знущається над аристократами, то ніжним і люблячим батьком єдиної доньки Джільди, закоханої у легковажного красеня герцога. По-шекспірівськи масштабно вирішений в опері цей складний і неоднозначний образ. Його з надзвичайною силою правдивості автор протиставляє розбещеному придворному оточенню. У вокальній партії блазня використано «колючі» ритми й загострені декламаційні інтонації. Колорит наспівної партії юної Джільди сповнений світла. Образ герцога рельєфно характеризує знаменита галантна пісенька. Характери персонажів та їхні взаємини втілені правдиво, мелодії лаконічні та інтонаційно конкретні й виразні.

Важливе місце в оперній драматургії виконує виразна оркестровка. У фінальній картині грози композитор, імітуючи лютування негоди, використовує живописний звукопис, багатство тембрових барв. Співом хору із закритим ротом передано завивання вітру, гуркотом литавр — грім, оркестровими иасажами-зигзагами — блискавки, що ніби прорізують нічну темряву. Так створено гнітюче тло розв’язки трагедії, яка призвела до загибелі Джільди.

Рідкісна театральність, сценічність опери «Ріголетто», у якій вирують шекспірівські пристрасті, приваблювала багатьох постановників. Неиеревершеним виконавцем партії герцога був знаменитий італійський тенор Лучано Паваротті, голос якого можна почути в одній з екранізацій опери. Цей оперний шедевр йде на сценах Одеського національного академічного театру опери та балету, Київського муніципального театру онери і балету для дітей та юнацтва (виконують італійською мовою).

Прагнення до реалізму, правдивості музичних образів за допомогою урізноманітнення виражальних засобів характерні для російської музики. Композитори яскраво відображали у своїх онерах глибоку давнину, старовинні обряди й перекази, сільський побут, казкові теми тощо. В операх М. Римського-Корсакова і П. Чайковського разом із реалістичними, глибоко правдивими характеристиками образів збережені риси романтизму. За глибиною реалізму і драматизму вирізняються опери «Борис Годунов», «Хованщина» і «Сорочинський ярмарок» Модеста Мусоргського.

Модест Мусоргський (1839-1881) — яскравий композитор-ре-аліст і виразник народних дум, в його операх народ стає головним героєм. Композитор створює правдиві, рельєфні музичні образи. Замість оперних арій він застосовує жанр нісні, адже інтонаційно вони ближчі до фольклорних зразків. Кульмінаційний момент опери «Борис Годунов» — сцена під Кро-мами, де народ, справжній творець історії, постає у стихійному пориві. У цьому протесті він виявляє свою богатирську міць.

Реалістичні картини народного життя змальовані у сценічних творах українських композиторів.

Перлиною української класики стала музична картина «Вечорниці» Петра Ніщинського (1832-1896), яка є дивертисментом до вистави «Назар Стодоля» Тараса Шевченка. Майже вся музика побудована на матеріалі народних пісень і танців. Центральна її частина — знаменитий чоловічий хор «Закувала та сива зозуля»

Реалістичні тенденції, пов’язані з народними обрядами, проникають і в історико-романтичні опери українських композиторів. Тема опери «Роксолана» Дениса Січинського (1865-1909) навіяна народними переказами про сміливу українську дівчину Настю Лісовську, що потрапила в турецько-татарську неволю і полонила своєю вродою і розумом султана.

До кращих сторінок опери належать хори. Світлий, граційно-танцювальний хор русалок з прологу (написаний у ритмі баркароли) інтонаційно пов’язаний із весняними народними наспівами.

Опера «Роксолана» не була завершена автором. Остаточну редакцію здійснив Мирослав Скорик (1993), після чого п поставили на сцені Львівського оперного театру силами студентів Вищого музичного інституту ім. М. В. Лисенка.

Мистецька скарбничка

Опера (від «праця, твір») — синтетичний вид музичного мистецтва, зміст якого втілено в сценічних музично-поетичних образах. В опері поєднано музику, драматургію, образотворче мистецтво, хореографію.

Дивертисмент («звеселяння», «розвага») — музичний жанр, вставна або заключна частина драматичної чи музичної вистави, що складається зі співу, танців, комічних сценок, пародій та інших номерів розважального характеру, зазвичай не пов'язаних із сюжетом.

(Відео)

У російській культурі високого розвитку реалізм досяг у творчості художників-передвижників І. Крамського, М. Ге, І. Рєпіна, В. Перова, В. Васнецова, І. Шишкіна та ін. Вони створили в Петербурзі Товариство пересувних художніх виставок (1870), що згуртувало навколо себе передових російських і українських митців. Передвижники не просто правдиво зображували історичні події, природу, людей у різних жанрах, а й поширювали свої демократичні погляди на суспільну роль мистецтва серед населення міст.

(Відео)

Українська тема посідала значне місце у творчості видатного художника-реаліста Іллі Рєпіна (1844-1930), який був родом із Чугуєва на Харківщині. В історичному жанрі митця більше цікавили не самі події, а людські характери. Всесвітньо відома картина «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» сповнена народного гумору. У ній І. Рєпін вперше вводить в історичний живопис таку кількість зображень людей, які сміються.

Для втілення масштабного задуму багатофігурної композиції (розмір 2,03x3,58 м) художник їздив на Хортицю, вивчав історичні джерела, консультувався у знаного етнографа Д. Яворницького (на картині він зображений у ролі писаря). Під час спостережень за різними колоритними типажами облич в Україні та на Кубані було створено багато етюдів. Натурниками для зображення персонажів картини були сучасники художника. Зокрема, під

час перебування в Качанівці на Чернігівщині йому позував сам господар поміщицького маєтку Василь Тарнов-ський-молодший, відомий меценат і колекціонер українських старожит-ностей, а з його кучера І. Рєпін «списав» образ козака Голоти.

В одному з листів І. Рєпін писав із захопленням про українських козаків: «Ніхто в усьому світі не відчував так глибоко свободу, рівність і братерство. Запоріжжя завжди залишалося вільним і нічому не підкорилося!»

ЗАВДАННЯ

Розкажіть, що відбувається на картині у момент, який виокремив художник з потоку історичних подій. Опишіть характерні образи запорожців. їхній одяг, зброю. Зверніть увагу, як реалістично художник передав пози, погляди, міміку козаків, які придумують різноманітні дошкульні слова або емоційно на них реагують. Чи всі козаки сміються? У чому полягає оригінальність композиції? Схарактеризуйте її плановість, колорит.

Українські митці по-різному втілювали принципи реалізму у своїй творчості. Провідними членами Товариства передвижників стають вихідці з України: К. Трутовський, М. Пимоненко, М. Ярошенко, А. Куїнджі, О. Мурашко, К. Костанді. Новаторське мистецтво передвижників завдяки виставкам у Києві, Харкові, Одесі ставало здобутком широких верств населення, виховувало в українців художні смаки й громадянські почуття. Під впливом зростання національної свідомості в суспільстві виникла реалістична художня школа Миколи Мурашка.

Костянтин Трутовський, чудовий знавець українського сільського побуту, наповнював зображувані сюжети виразними життєвими деталями. Адже поетична краса народних обрядів, звичаїв, одягу українців викликали в нього справжнє захоплення.

На портретах Миколи Ярошенка поряд з людьми інтелектуальної праці можна побачити типових для демократичного мистецтва пересічних персонажів, таких як дівчину-курсистку, в’язнів, коваля тощо. Картинам митця притаманні достовірність, правдивість зображення деталей.

Новаторською для пейзажу стала творчість Архипа Куїнджі. Перша ж виставлена ним картина — «Ніч на Дніпрі» — стала сенсацією в Петербурзі. Художник володів тонким мистецтвом гри світла і кольору. На полотні «Березовий гай» він передає різкий контраст світла й тіні, який створює враження яскравого сонячного повітря.

ЗАВДАННЯ:

Схарактеризуйте теми й образи художників-передвижників. Яка з картин вам сподобалася найбільше? Чому?

Правдиве зображення життя українського села — основна тема творчості провідного майстра жанрового живопису, художника-передвижника Миколи Пимоненка. На його живописних полотнах «оживали» народні обряди та звичаї, побут і ярмарки, різноманітні серйозні й жартівливі сцени з життя українців. Зазвичай реалістичний сюжет розгортається на тлі чарівної природи.

Ранні твори засновника Товариства південноросійських художників Киріака Костанді, який очолив одеську живонисну школу, принесли йому успіх та визнання на пересувних виставках.

(Відео)

ЗАВДАННЯ:

До яких жанрів належать картини, представлені на ілюстраціях? Розкажіть, як ви розумієте ці сюжети. У чому, на вашу думку, полягає реалізм зображення?

В епоху блискучого розвитку пейзажного живопису в українському мистецтві мальовничість скромних сільських краєвидів привертала увагу багатьох художників. Вони відтворювали національні ландшафти з поетичністю і достовірністю, передавали настрій природи, замилування її красою. «Шукачем сонця» називали витонченого пейзажиста Володимира Орловського, майстра сонячного колориту, світлотіньових ефектів. Пензель Сергія Васильківського віртуозно змальовував українські ліси, річки, повитий смерковим сумом степ. Творча спадщина митця налічує майже 3,5 тис. полотен різних жанрів.

(Відео)

ЗАВДАННЯ:

Які настрої викликають у вас зображені українські краєвиди? Як художники використовують засоби світлотіні, колориту?

Зачинателем західноукраїнської реалістичної школи живопису вважають Корнила Устняновича, який створив багато портретів, низку картин на історичні теми й пейзажі. У картинах митця, наприклад, «Мазепа на переправі через Дніпро», «Битва під Зборовом», «Бойківська пара», «Гуцулка біля джерела», відчутні потужні традиції класицизму і романтизму.

В історичному жанрі й баталіях вагомим був творчий доробок буковинського митця Михайла Івасюка. Його твори мають яскравий національний колорит, вирізняються досконалістю складних багатофігурних композицій.

Реалістичні риси були притаманні й мистецтву скульптури — монументальної і станкової. У містах України були встановлені пам’ятники видатним діячам культури.

Перші реалістичні зображення в українській скульптурі виникають завдяки творчості Михайла Микешина. За його проектами встановлено чимало пам’ятників у Петербурзі, Києві, Севастополі. До числа кращих творів майстра належить кінний пам’ятник гетьману Богдану Хмельницькому на Софійському майдані в Києві, який став одним із символів міста.

(Відео)

Автор пам’ятників І. Котляревському та М. Гоголю в Полтаві Леонід Позен розробляв також історичний і побутовий жанри у станковій скульптурі, звертаючись до реального життя і національних тем. Особливим драматизмом сповнена його скульптурна композиція «Лірник».

(Відео)

ВИСНОВОК. Таким чином, реалізм збагатив образотворче мистецтво новими сюжетами й образами, удосконалив його виразові засоби. Кращі художники реачістичного напряму присвятили свої твори зображенню історії, природи й побуту свого народу. Отже, вони піднімаються до критичного осмислення явищ дійсності, що було характерним для передових митців того часу.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Наведіть приклади реалістичного напряму в мистецтві скульптури.

2. Самостійно проведіть дослідження і з’ясуйте, хто з художників присвячував свої твори тематиці українського козацтва.

У середині XIX ст. романтизм поступився місцем реалізму, який часто розглядають як його протилежність, як мистецтво «втрачених ілюзій». Романтики намагалися створити нову, прекрасну реальність, а реалісти — правдиву. Вони відображували життя у справжніх образах, а не у вигаданих, що виникли в уяві митця.

Розвивався реалізм у різних країнах не одночасно і набував різноманітних форм. Нерідко митці починали свій творчий шлях як романтики, а згодом переходили на позиції реалізму. У цей період у мистецтві спостерігають одночасне існування класицистичних, романтичних і реалістичних тенденцій. Усі ці стилі тяжіли до вищих орієнтирів краси, але обирали різні шляхи її досягнення. Своєрідне взаємне переплетення стилів завжди відбувалося в мистецтві й особливо в кожну перехідну добу.

Реалістичний напрям, як і попередні стилі, виявився в різних мистецьких галузях — літературі (романи й повісті Ч. Діккенса, О. Бальзака, М. Гоголя, Л. Толсто-го), живописі (картини Г. Курбе, І. Рєпіна), музиці (опери Дж. Верді, М. Мусоргського), театрі (М. Щепкін, М. Заньковецька). Реалізм був представлений багатьма національними і авторськими варіантами стилю. Проте всім їм була властива достовірність у відтворенні дійсності. Показовою є поява творів, що містять не лише правдивість, а й сатиру.

В образотворчому мистецтві набув розквіту так званий критичний реалізм, який змальовував явища соціальної дійсності, працю простих людей. Відмінною рисою реалізму є звернення до повсякденного життя в побутовому та історичному жанрах, у портреті й пейзажі.

(Відео)

Легенда іспанського мистецтва Франсіско Гойя створив свій дивний світ образів у численних картинах (понад 6 тис.) і гравюрах, які вражають таємничою загадковістю. У його романтичних роботах раннього періоду — вуличних сценках, святкуваннях, прогулянках, іграх — переважає декоративність. Наступний період розкриває іншу грань його таланту — реалістичну. У серії гостро сатиричних гравюр «Капрічос» митець відкрив нове бачення світу з його нороками й страхіттями. Отже, митця вважають предтечею реалістичного мистецтва.

Що відбувається на картинах? Що можна розповісти про цих людей? Чим вони займаються, як одягнуті? Схарактеризуйте художні засоби митця (композиція, контраст світла і тіні, динаміка). У якій з ілюстрацій домінують ознаки романтизму, а в яких — реалізму?

Французькі художники Жан Де-зіре Гюстав Курбе і Жан-Франсуа Мілле першими з живописців звернулися до зображення життя знедолених людей, важкої праці селян. Прості образи збиральниць колосків на полі після жнив чи віяльниць за буденною роботою викликають співчуття.

(Відео)

Гюстава Курбе вважають засновником критичного реалізму в західноєвропейському образотвор-чомумистецтві.

(Відео)

Графіка відомого карикатуриста, майстра експресивного рисунка , Оноре Віктор’єна Дом’є — це гостра сатира на сучасне суспільство.

У живописних полотнах він часто зображував праль, водоносів, ковалів, робітників, міську юрбу.

Картина «Вагон ІП класу» — приклад фрагментарності композиції, улюбленого прийому митця, котрий дає змогу відчути зображене як частину дії, що відбувається за її межами.

Послідовники французького критичного реалізму створювали також образи дітей бідняків за роботою, як, наприклад, Жуль Бастьєн-Лепаж.

Мистецька скарбничка

Реалізм (з фр. геаІіБте — дійсний) — художній напрям, який передбачає правдиве, історично достовірне, об’єктивне і всебічне відображення дійсності специфічними засобами художньої творчості.

Карикатура (від італ. «перевантажувати»*, «перебільшувати») — навмисне смішне або спотворене зображення предмету або особи. Комічного ефекту досягають за допомогою перебільшення характерних рис образу

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Назвіть видатних художників-реалістів. Яким жанрам живопису надавали перевагу художники реалістичного напряму і яких персонажів вони зазвичай зображували?

2. Порівняйте особливості стилів реалізму і романтизму на прикладі картин певного жанру.

Романтичний ідеал передбачає культ пристрастей, устремління до піднесеного, до свободи, а романтичний герой — це особистість із сильним характером. Тому не дивно, що з-поміж видів мистецтва, якими захоплювалися романтики, музиці належала пріоритетна роль. Адже музика — голос серця, здатна передавати все розмаїття почуттів і вражень від навколишнього світу, зокрема від природи, з підвищеною емоційною виразністю, тобто саме те, що прагнули відтворити митці нового покоління. Найхарактернішою рисою романтичної музики порівняно з попередніми стилями стає програмність, а панівною сферою образності — лірика. У непрограмній музиці посилилася образна конкретність.

Композитори-романтики виявляли інтерес до народної творчості, національно-самобутньої культури. Романтизм дав потужний імпульс формуванню національних композиторських шкіл. Розвивалися попередні вагомі традиції професійної музики Італії (творчість скрипаля-віртуоза Н. Паганіні), Франції (симфонії Г. Берліоза), Австрії (пісні Ф. Шуберта), Німеччини (твори Р. Шумана, опери Р. Вагнера). Разом з ними розквітають нові національні музичні школи: польська (Ф. Шопен, С. Монюшко), чеська (Б. Сметана, А. Дворжак), угорська (Ф. Ліст), норвезька (Е. Гріг), іспанська (І. Альбеніс), фінська (Я. Сібеліус), російська (П. Чайковський, М. Римський-Корсаков та ін.), українська (С. Гулак-Артемовський, М. Лисенко та ін.).

Фредерік Шопен (відео)

Фортепіанна творчість видатного польского романтика Фредеріка Шопена охоплює багато жанрів: концерти, сонати, балади, фантазії, ноктюрни, прелюдії, експромти, вальси, скерцо тощо. Незважаючи на відсутність програмних назв у цих творах, вони з надзвичайною емоційною проникливістю розкривають складний душевний світ особистості, втілюють широку палітру емоцій і почуттів. На відміну від багатьох сучасних йому митців, Ф. Шопен не цитував народні пісні. Однак у його музиці

відчутний національний колорит: її пронизують інтонації польських танців мазурки й полонезу. Вони символізують образ рідної Польщі, палку любов до Батьківщини, адже композитор тривалий час змушений був жити далеко за її межами. Шопена називають «душею фортепіано», тому що його поетична одухотворена музика передає найтонші порухи душі, розкриває нові нюанси виразовості для піаністів.

Антонін Дворжак (відео)

Антоніна Дворжака називають батьком чеської національної музики. На весь світ уславили ім’я композитора його «Слов’янські танці», у яких розкрито красу народної музики чехів, поляків, словаків, українців, сербів. Кожний із 16 танців — своєрідна музична замальовка чи природи, чи народного свята, сповненого радості й гумору. Проте композитор не цитує народні зразки пісенних і танцювальних мелодій, а майстерно

узагальнює характерні особливості фольклору різних народів, глибоко проникаючи в його «душу». Постає галерея національних образів: енергійний словацький чоловічий танець, що виконують з топірцями (схожий на гуцульський аркан), швидке і активне сербське коло, поетична польська мазурка, українські думки, побудовані на контрастному зіставленні плавних ліричних і стрімких танцювальних мелодій.

Композитор задумав танці як п’єси для фортепіано, але потім вирішив, що набагато колоритніше вони зазвучать у виконанні симфонічного оркестру.

Ніколо Паганіні (відео)

У добу романтизму на арену музичної культури виходить новий тип митця — блискучий виконавець. Такими титанами музичного виконавства були Нікколо Паганіні в мистецтві скрипкової гри, а в царині фортепіанного виконавства — угорський композитор і піаніст Ференц Ліст.

Нову еру виконавського мистецтва відкрив в Європі італійський скрипаль-віртуоз Ніколо Паганіні, гра якого вражала сучасників емоційністю, глибиною експресії, артистизмом, неперевершеною технікою та блискучою імпровізацією. Він став першим, хто давав концерти без нот, граючи всі твори напам’ять. Вершиною його творчості вважають 24 каприси для скрипки соло. Увінчує цикл п’єса на знамениту тему, близьку італійській народній тарантелі, яскрава образність якої надихала багатьох композиторів на різноманітні аранжування. Ференц Ліст створив цикл фортепіанних етюдів за темами Ніколо Паганіні, які співзвучні оригіналу за віртуозною стихією та експресією.

Ференц Ліст

У фортепіанній творчості — сонатах, рапсодіях, етюдах, парафразах і транскрипціях — з особливою оригінальністю проявилося новаторство Ференца Ліста. Він збагатив звучання улюбленого інструмента колористичними ефектами, розширив його технічні можливості, фортепіано зазвучало як оркестр. Музика угорських рапсодій Ф. Ліста яскраво передає національний колорит. У спадщині митця багато програмних творів. В одному з них він створив образ українського гетьмана Івана Мазепи, втілюючи його із симфонічним розмахом.

Композиторів-романтиків цікавили нові засоби музичної зображальності, що було пов’язано з нрограмністю інструментальних творів. Джерела зображальності були різноманітні: зазвичай автори зверталися до літературної програмності, пов’язаної зі словом, або до картинно-живо-писної, навіяної образотворчим мистецтвом, картинами природи. Програма могла обмежуватися назвою твору або мати розгорнутий сюжет. Щоб відобразити мінливість і контрастність життя, композитори створювали програмні цикли, де кожна частина, окрема мініатюра — це певний момент з калейдоскопа життєвих вражень.

Німецький композитор Роберт Шуман відкрив у музичному мистецтві світ фантастичних образів. (відео)

У його спадщині чимало програмних творів, зокрема циклічних, побудованих на основі образного контрасту, притаманного музиці епохи романтизму. Яскравим прикладом такого циклу є «Фантастичні п’єси» для фортепіано, де кожна п’єса передає емоційно забарвлені моменти життя: поривчастість і протест або ліричні роздуми й мрії. Цикл відкриває задумлива мрійлива картинка «Увечері», якій протиставлено бурний, збуджений «Порив». За ним — елегійна, сповнена таємничої ніжності мініатюра «Навіщо?», яка емоційно контрастує з гострими злетами й падіннями п’єси «Причуди». Уся збірка побудована на подібному контрасті.

Франц Шуберт

Жанрове оновлення торкнулося й симфонії, адже зміна типу образності нерідко зумовлювала зміну музичної форми. Франц Шуберт написав двочастинну симфонію (№ 8), через що вона отримала назву «Незакінчена», а у «Фантастичній симфонії» французького романтика Гектора Берліоза п’ять частин.

Прикладом творчої переробки фольклорних джерел є «Українська симфонія» Михайла Калачевського — один з перших зразків цього жанру в українській музиці. Тематичною основою цього програмного твору стали мелодії українських народних пісень, які розвиваються у межах класичної форми симфонічного циклу. Композитор зберігає їхні жанрові особливості, збагачуючи оркестровими тембрами. У першій

частині, написаній у формі сонатного алегро, використано дві народні пісні: «Віють вітри» (головна партія) і «Йшли корови із діброви» (побічна партія). Друга частина — Інтермеццо-скерцандо — жартівлива народна сценка. У третій частині звучить героїко-епічна мелодія історичної пісні «Побратався сокіл з сизокрилим орлом». Фінал побудований на зіставленні двох тем, в основі яких — народні танцювальні пісні «Ой гай, гай» і «Ой джиґуне, джиґуне».

Важливою ознакою романтизму стала ідея синтезу мистецтв. У цей період посилилась взаємодія музики з поезією та театром, що спричинило розквіт жанрів романсу і опери.

Саме в романсах, незалежно від країни, де їх було створено, втілювалася мрія людини про щастя. Синтез поетичного слова й музики давав змогу передавати почуття, доступні й зрозумілі кожній пересічній особистості.

Одним із перших серед романтиків почав створювати пісні й романси австрійський композитор Франц Шуберт — автор понад 600 вокальних творів і кількох вокачьних циклів. У його мініатюрах з щирістю і глибиною розповідається нро людину, часто нещасливої долі, тому що всі її сподівання розбиваються об життєві рифи. У «ліричну сповідь» часто вплітається тема природи, яка ніби резонує з душевним станом персонажів.

В Україні романси називали також солоспівами. У повсякденному побуті співали народні нісні-романси літературного походження, а також твори композиторів-аматорів. Із-номіж них найвідоміші «їхав козак за Дунай» (вірші С. Климовського), «Стоїть гора високая» (вірші Л. Глібова), «Дивлюсь я на небо» та «Взяв би я бандуру» (вірші М. Петренка).

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ (виконується у коментарях до уроку).

1. Назвіть основні ознаки романтизму в музиці, провідні жанри, зокрема ті, що втілювали ідею синтезу мистецтва.

2. Як вплинула виконавська майстерність Н. Паганіні та Ф. Ліста на розвиток інструментальної музики?

3. Поміркуйте, чому композитори-романтики стали активно використовувати програмність у музиці, виявили зацікавленість фольклором?

4. Виконати тестове завдання