Кочові народи степів України Х–ХІІІ століть. Крим у складі Візантійської імперії.

Тема: Кочові народи степів України Х – ХІІІ століття. Половці.

Мета: закріпити набуті знання учнів з історії Київської Русі; узагальнити основні поняття та головні історичні події; вдосконалювати вміння учнів працювати з історичною картою; вчити учнів працювати і мислити творчо; виховувати любов і повагу до нашої історії.

Обладнання: підручник, атлас з історії України, краєзнавча література.

Тип уроку: комбінований

Очікувані результати: учні навчаться розповідати про історію рідного краю в Х – ХІІІ століттях, пересування різноманітних етнічних племінних кочових об’єднань, які неодноразово набігали на північний берег Чорного моря.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Вступне слово вчителя

Бесіда з учнями про Дике поле, Слобожанщину.

ІІІ. Актуалізація знань

Учні називають особливості розвитку кочових племен в Х – ХІІІ століттях.

IV. Пояснення нового матеріалу

Поставити перед класом проблемне запитання:

Чому кочові племена середньоазійські та алтайських степів стали великою загрозою Київської Русі.

План вивчення нового матеріалу.

1. Навала на Східну Європу тюркомовних кочових народів: печенігів, тюрків і половців.

2. Половецькі «баби». (Хто вони, ідоли чи витвір мистецтва)

1. Навала на Східну Європу тюркомовних кочових народів: печенігів, тюрків і половців.

Степ з глибокої давнини став притулком кочівників. Формуючись в монгольських, середньоазіатських і алтайських степах різні етнічні та племінні кочові об'єднання хвилями набігали на північний берег Чорного моря. Рухливі кочівники - вершники стали справжньою загрозою для всіх оточуючих їх племен, народів і держав. Недостатня кількість пасовищ при розростанні стад, а також бажання поживитися за рахунок багатих землевласників спонукали кочівників не тільки вести з сусідами грабіжницькі спустошливі війни, а й вирушати в далекі тисячокілометрові походи для завоювання нових земель.

В азіатських і в європейських державах ще в далекій давнині виникли страшні і наївні легенди про безжальних варварів людиноконів- кентаврів. З’являлись і оживали ці легенди зазвичай в періоди найбільшої активності кочівників, коли вони наступали на нові території. Легенди про тварин – кентаврів, двоязиких і двосердечних жорстоких вершників народились в Європі з появою в ній в середині IVстоліття полчища гунів.

Вторгнення гунів лише починає епоху середньовіччя. Розвинуте середньовіччя (ІХ – ХІІІ століття) відкривається нашестям на Східну Європу хвиль тюркомовних кочових народів: печенігів, торків і половців – так названі вони в руських літописах. Порівнюючи середньовічних кочівників з сучасними народами, можна сказати, що зовнішність у них схожа на узбеків або туркменів. Половці були в основному світловолосі і блакитноокі. Звідси виникло руська назва – світлі, як полова – солома.

В кінці ІХ століття печеніги увірвались в західноруські степи. Під їх ударами впав Хазарський каганат. Після розгрому каганату печеніги рушили на Русь.

Більше ста років панували печеніги в Причорномор’ї, ведучи постійну війну з найсильнішим сусідом – Руссю. Тільки в 1036 році Ярославу Мудрому вдалось їх остаточно розгромити. І на території, де була битва руських дружин з кочівниками – печенігами, був закладений Софійський Собор (1037).

На початку ХІІ століття, а саме в 1111 та 1116 роках князь Володимир Мономах розбив половецькі орди, які кочували в районі річки Сіверського Дінця, або, як називали його тоді русичі – Дон. Частина донських половців відкочувала в Придніпров’я, зайняте до того часу ордами, які були об’єднані ханом Боняком. Саме цей хан у співдружності з ханом Тугорканом організував походи на Візантію і на Русь, розорюючи її околиці. Недарма Боняк и Тугорканввійшли в фольклор як закляті вороги русичів: Боняк фігурує в західноукраїнських сказаннях і піснях під іменем Буняка Шолудивого, а Тугоркан в руських билинах – в якості ТугаринаЗмійовича.

Наступив нових період в житті половців. Він характеризується більш активною участю в міжусобних війнах руських князів.

В перші десятиліття ХІІ століття закінчився процес освоєння половцями південноруських степів. Якщо знахідка більш ранніх типів камінних статуй сконцентровані в донецьких степах, то статуї наступних – перехідного і розвинутого типів зустрічаються у великій кількості у Придніпров’ї та Приазов’ї. Для виготовлення статуй використовували камінь – зазвичай сірий щільний піщаник. Нерідко вироблялись статуї з червоного граніту або м’якого білого вапняку.

2. Половецькі «баби». (Хто вони, ідоли чи витвір мистецтва)

Десятки тисяч статуй стояли на курганах й перехрестях доріг и річок. Більшість статуй знищено, декілька тисяч стали надбанням музеїв.

Азербайджанський,поет і мислитель Нізами (1141 – 12019 рр.) створив прекрасну поетичну картину поклоніння половецьким ідолам:

І приходятькипчаківсюди племена,

І перед ідоломгнетьсякипчаків спина.

Пішийподорожнійприйдечиз'явитьсякінний–

Підкорює будь-якого кумир їхспоконвічний.

Вершник зволікає перед ним і, коня притримав,

Вінстрілу, нахиляючись, встромляєміж трав.

Знаєкожен пастух, щопроганяє стадо,

Щозалишитивівцю перед ідолом треба.

Отже, до середини ХІІ століття визначились кордони власне половецької землі. До 1152 року про них вже говорилось в літописі: «Вся половецька земля, що між Волгою і Дніпром». В «Слові о полку Ігоревім» є уривок, в якому перераховані прикордонні половецькі землі: Волга, Помор’я, Посулля, Крим, Тмутаракань.

У другій половині ХІІ століття розрізнені орди половців стали збиватися в нові об’єднання. Найбільш відомими з них, найбільш сильними, організованими були два об’єднання – Придніпровське і Донське. На чолі донських половців стояв добре відомий русичам рід Шарукана.

Ряд камінних статуй, виявлених в районі середньої течії Дінця відрізняється незвичайною правильністю європеоїдних рис: обличчя у них овальні, без підкреслених вилиць, носи з явно вираженою горбинкою, прямі або кучеряві вуса. Ймовірно, тісне спілкування з грузинським населенням на протязі майже півстоліття зіграло роль в етнічному вигляді половців.

Вежі самого Кончака знаходились на річці Торе, в середній течії Дінця.

Звідти в 1185 році втік полонений в битві князь Ігор. В літописі говориться всього про два походи на донських половців. На чолі обох був Ігор Святославович, князь Новгород – Сіверський (1185р. і 1191 р.), які закінчились невдало для русичів. Похід 1185 року закінчився небувалим розгромом руського війська на річці Каяли.

Таким чином, Придніпров’я і Донець були найбільш заселеними. Тут – основні знахідки камінних половецьких статуй.

Отже, в середині 30-х років ХІІІ століття закінчилась влада половців в

південноруських степах. Багато родів, що вціліли, відкочували на Дунай під захист Угорського Королівства, інші емігрували в Єгипет і склали там гвардію султана – мамелюків. Але в більшості своїй половці залишались в наших степах.

Камінні статуї приваблювати увагу ще давніх руських людей. В XVIIстолітті їх називали «людина камен» або «девиакамена», а інколи «камінними бабами». Чому бабами? Адже серед статуй зустрічаються чоловічі фігури з вусами. Можливо ця назва пішла не від слова «баба», а від тюркського «баба» - батько. Стояли ці камінні статуї спочатку на курганах і сопках, а їх потім перенесли до музею. В місті Ізюм половецькі «баби» знаходяться на горі Крем’янець. Вони встановлені на половецькій стороні і дивляться на Русь.

Половецькі статуї можна згрупувати по типам: «стоячі» баби, «сидячі» баби, і «стелоподібні» статуї, у яких висічена тільки голова, а тулуб представляє собою чотирикутний камінний стовп. Кожний з цих типів розділяється на два підтипи: чоловічі і жіночі статуї.

Було встановлено, що статуї («сидячі», «стоячі» та «стелоподібні») відносяться до різного часу. На грудях «сидячих» і «стоячих» камінних статуй часто зображувався медальйон, який висить на ременях. Подібні медальйони є і на «стелоподібних» статуях, але без ременів – просто кружок або квадратик. Те ж саме можна сказати і про зображення посудин, на цих примітивних статуях рук нема, а посудина, прижата до живота, відтворена.

Порівнюючи «сидячі» статуї з «стелоподібні», з’ясовуємо, що в зображеннях деталей між «стелоподібними» статуями і «сидячими» є ряд спільних рис. Між «стелоподібними» і «сидячими» бабами, якщо порівнювати їх з «стоячими», існує багато відмінностей. Звідси робимо висновок: в часі «стоячі» камінні статуї більш пізні, а «сидячі» і «стелоподібні» - більш ранні.

По сусідству жили кипчаки. На початку другого тисячоліття половці прорвались на захід. Швидким маршем пройшли вони Казахстан, а в середині ХІ століття з’явились на Волзі. З жахом побачили печеніги і гузи, які господарювали до половців в степах Східної Європи, що на східних кордонах їхніх пасовищ з’явився грізний ворог. І, дійсно, половці дуже швидко витіснили печенігів і торків, а незабаром Київ, якому здавалось, що «страшніше печенігів тварини нема», зіткнулись з ще більш страшнішим ворогом – половчанином. Почалась довга боротьба Русі з Половецькими степами.

В історії половецьких кам’яних статуй ще дуже багато незрозумілого. З ХІІ століття пройшло вісім віків. Після такого довгого мовчання «бабам» важко заговорити.

V. Закріплення вивченого матеріалу

Робота з контурною картою: учні позначають напрямки набігів половців на Київську Русь.

V. Підсумки уроку

Підбиваючи підсумки уроку, повернутися до проблемного запитання. Вислухати відповіді учнів, звернути їхню увагу на наслідки набігів половців для українських земель, чому південь України називали Диким Полем.

VI. Домашнєзавдання

Підготуватися до практичного заняття «Половецькі баби»