• Левчак Гиацинт (Lewczak Jacenty, 1830-09.12.1913) — монах Люблинского монастыря Бернардинов (до высылки), проповедник, ксёндз, бернардинец, участник Январского восстания (powstanie styczniowe) 1863-1864 гг., за что был сослан в  РИ - Саратов, затем переведен в Каменское (до недавного времени город назывался Днепродзержинском), а в 1901 г. переведен в Одессу, в Одессе - викарный священник Римско-Католической приходской церкви, костёла св. Климента.

Первый настоятель Каменского костёла Святого Николая (открытие состоялось 14.05.1898, костёл закрыт коммунистами 12.12.1929). 

7 липня 1891 р. уповноважені подали прохання на ім’я катеринославського губернатора про заснування костьолу св. Миколая в Кам’янському. На той час у селищі існував молитовний будинок, в якому правили два ксьондзи – Олександр Шепотовський та Гіацинт Левчак. Обидва священики за участь у польському повстанні 1863–1864 рр. були вислані до Сибіру, а після заслання перебували під наглядом поліції. Святіший Синод вважав їх небезпечними для парафіян, особливо у багатонаціональному Кам’янському, тому клопотав про заміну іншими, більш благонадійними ксьондзами.

Наталія Буланова,

кандидат історичних наук,

директор Музею історії м. Дніпродзержинськ

РИМО КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА НА КАТЕРИНОСЛАВЩИНІ

У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХIХ СТ. – ПОЧАТКУ ХХ СТ.:

БУДІВНИЦТВО ХРАМІВ ТА КЛІР

Протягом лютого – вересня 1901 року хрестив новонароджених і відспівував померлих у катеринославській парафії Гіацинт Левчак [10, арк. 236 - 284]. О. Слоневський називає його «першим настоятелем Кам’янського костьолу св. Миколая», а також зазначає, що «Гіацинт Левчак був відправлений у 1900 році до Одеського деканату» [24, с. 22]. Дійсно, 12 жовтня 1900 року він передав метричні книги вікарному священику Кам’янського костьолу Ямбурзької парафії Оттону Бему. Про це є відповідний запис, але, як зазначено вище, у 1901 році ксьондз Левчак перебував на Катеринославщині. 

У вересні 1901 року катеринославську парафію очолив Йоан Шамне. Саме він став її першим настоятелем. При цьому деканом залишався кс. Рейхерт, в січні того року він відспівував померлих в костьолі губернського міста. Призначення настоятеля зробило парафію, що фактично існувала давно, «більш визнаною» з боку влади, яка досить довго гальмувала цей процес. Ані Алоїзій Криницький, що здійснював обряди як мінімум з 1897 року, ані Гіацинт Левчак, який працював у Катеринославі у лютому – вересні 1901 року, не отримали цю посаду. Перешкодою, на нашу думку, була графа «національність». Влада не ризикнула дати дозвіл на призначення настоятелем ксьондза польського походження.

Источник

Lewczak Jacenty (1830-1913), bernardyn, 16 VIII 1901 r. przybył w charakterze duszpasterza do Szkoły Rzemieślniczej w Odessie. Na grobie stoi okazały pomnik z czarnego ciosu granitowego w formie krzyża na cokole z piaskowca. Na rozszerzonej podstawie krzyża wyryto inskrypcję w j. polskim: 

ALEKSANDER KRZYSZTOF SITNIK OFM

UDZIAŁ BERNARDYNÓW W POWSTANIU STYCZNIOWYM I ICH PÓŹNIEJSZE LOSY 

<...>

Kaznodzieję Justyna Melechowicza za kazanie patriotyczne wygłoszone 2 lutego 1862 r. aresztowano i zesłano w głąb Rosji, do guberni jenisejskiej. Podróż odbył pieszo razem ze zwykłymi zbrodniarzami. Kaznodziejów Jacka Lewczaka i Hilariona Koziorowskiego najpierw karnie przeniesiono do innego klasztoru, o. Lewczaka do Paradyża, zaś o. Koziorowskiego do Radecznicy. Następnie za organizowanie manifestacji w Radomiu skazano na zesłanie w głąb Rosji: o. Lewczaka do guberni saratowskiej, a o. Koziorowskiego aresztowano w Radecznicy i odbywał karę w twierdzy brzeskiej, a następnie został wysłany do Archangielska, gdzie przebywał do 1871 r.

<...>

Klasztor bernardynów w Lublinie w czasie powstania styczniowego stanowił ośrodek działalności politycznej, gdzie werbowano ochotników, odbierano przysięgi i kierowano do oddziałów, udzielano schronienia i zasiłków. Jacenty Lewczak został za „bardzo podburzające” kazanie, wygłoszone 28 lipca 1863 r. w lubelskim kościele dominikanów, wywieziony 24 października 1863 r. do guberni saratowskiej. Klasztor został skasowany. W nocy z 27 na 28 listopada 1864 r. przewieziono bernardynów lubelskich do klasztoru w Paradyżu. Konsystorz lubelski oddał kościół pod zarząd mianowanego rektorem bernardyna Hieronima Willamowicza. Klasztor został częściowo zajęty przez rektora, a resztę przeznaczono na potrzeby zarządu miejskiego. Biblioteka klasztorna, licząca 2640 woluminów, porzucona w nieładzie, została częściowo rozgrabiona. Dopiero w 1875 r. ocalałą część przewieziono do seminarium duchownego w Lublinie.

<...>

Klasztor bernardynów w Radomiu, który tak żywo reagował na wydarzenia warszawskie z 1861 r., również w czasie powstania styczniowego stał się oparciem dla powstańców. Według ustaleń Osobnej Komisji Rządowej Włodzimierza Czerkawskiego do najbardziej zaangażowanych w powstaniu należeli: gwardian Telesfor Zaborek, Roch Klimkiewicz i Paulin Domański oraz zakrystian brat zakonny Florian Szymański. Klimkiewicz i Domański zostali zesłani w głąb Rosji. Według autora Spisu Klimkiewicz przebywał w 1876 r. w Cywilsku w guberni kazańskiej, zaś Domański w 1880 r. w Usmani w guberni tambowskiej. Ponadto bernardyn z Radomia Jacek Lewczak przebywał w 1877 r. w guberni saratowskiej, ale nie wiadomo bliżej, kiedy miało miejsce jego aresztowanie. 

<...>

ROCZNIKI TEOLOGICZNE 

Tom LXVIII, zeszyt 4 – 2021 

DOI: https://doi.org/10.18290/rt21684-2