7 липня 1891 р. уповноважені подали прохання на ім’я катеринославського губернатора про заснування костьолу св. Миколая в Кам’янському. На той час у селищі існував молитовний будинок, в якому правили два ксьондзи – Олександр Шепотовський та Гіацинт Левчак. Обидва священики за участь у польському повстанні 1863–1864 рр. були вислані до Сибіру, а після заслання перебували під наглядом поліції. Святіший Синод вважав їх небезпечними для парафіян, особливо у багатонаціональному Кам’янському, тому клопотав про заміну іншими, більш благонадійними ксьондзами.

Наталія Буланова,

кандидат історичних наук,

директор Музею історії м. Дніпродзержинськ

РИМО КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА НА КАТЕРИНОСЛАВЩИНІ

У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХIХ СТ. – ПОЧАТКУ ХХ СТ.:

БУДІВНИЦТВО ХРАМІВ ТА КЛІР

Протягом лютого – вересня 1901 року хрестив новонароджених і відспівував померлих у катеринославській парафії Гіацинт Левчак [10, арк. 236 - 284]. О. Слоневський називає його «першим настоятелем Кам’янського костьолу св. Миколая», а також зазначає, що «Гіацинт Левчак був відправлений у 1900 році до Одеського деканату» [24, с. 22]. Дійсно, 12 жовтня 1900 року він передав метричні книги вікарному священику Кам’янського костьолу Ямбурзької парафії Оттону Бему. Про це є відповідний запис, але, як зазначено вище, у 1901 році ксьондз Левчак перебував на Катеринославщині. 

У вересні 1901 року катеринославську парафію очолив Йоан Шамне. Саме він став її першим настоятелем. При цьому деканом залишався кс. Рейхерт, в січні того року він відспівував померлих в костьолі губернського міста. Призначення настоятеля зробило парафію, що фактично існувала давно, «більш визнаною» з боку влади, яка досить довго гальмувала цей процес. Ані Алоїзій Криницький, що здійснював обряди як мінімум з 1897 року, ані Гіацинт Левчак, який працював у Катеринославі у лютому – вересні 1901 року, не отримали цю посаду. Перешкодою, на нашу думку, була графа «національність». Влада не ризикнула дати дозвіл на призначення настоятелем ксьондза польського походження.

Источник

ALEKSANDER KRZYSZTOF SITNIK OFM

UDZIAŁ BERNARDYNÓW W POWSTANIU STYCZNIOWYM I ICH PÓŹNIEJSZE LOSY 

Участие бернардинцев в Январском восстании и их дальнейшие судьбы

<...>

Kaznodzieję Justyna Melechowicza za kazanie patriotyczne wygłoszone 2 lutego 1862 r. aresztowano i zesłano w głąb Rosji, do guberni jenisejskiej. Podróż odbył pieszo razem ze zwykłymi zbrodniarzami. Kaznodziejów Jacka Lewczaka i Hilariona Koziorowskiego najpierw karnie przeniesiono do innego klasztoru, o. Lewczaka do Paradyża, zaś o. Koziorowskiego do Radecznicy. Następnie za organizowanie manifestacji w Radomiu skazano na zesłanie w głąb Rosji: o. Lewczaka do guberni saratowskiej, a o. Koziorowskiego aresztowano w Radecznicy i odbywał karę w twierdzy brzeskiej, a następnie został wysłany do Archangielska, gdzie przebywał do 1871 r.

<...>

Klasztor bernardynów w Lublinie w czasie powstania styczniowego stanowił ośrodek działalności politycznej, gdzie werbowano ochotników, odbierano przysięgi i kierowano do oddziałów, udzielano schronienia i zasiłków. Jacenty Lewczak został za „bardzo podburzające” kazanie, wygłoszone 28 lipca 1863 r. w lubelskim kościele dominikanów, wywieziony 24 października 1863 r. do guberni saratowskiej. Klasztor został skasowany. W nocy z 27 na 28 listopada 1864 r. przewieziono bernardynów lubelskich do klasztoru w Paradyżu. Konsystorz lubelski oddał kościół pod zarząd mianowanego rektorem bernardyna Hieronima Willamowicza. Klasztor został częściowo zajęty przez rektora, a resztę przeznaczono na potrzeby zarządu miejskiego. Biblioteka klasztorna, licząca 2640 woluminów, porzucona w nieładzie, została częściowo rozgrabiona. Dopiero w 1875 r. ocalałą część przewieziono do seminarium duchownego w Lublinie.

<...>

Klasztor bernardynów w Radomiu, który tak żywo reagował na wydarzenia warszawskie z 1861 r., również w czasie powstania styczniowego stał się oparciem dla powstańców. Według ustaleń Osobnej Komisji Rządowej Włodzimierza Czerkawskiego do najbardziej zaangażowanych w powstaniu należeli: gwardian Telesfor Zaborek, Roch Klimkiewicz i Paulin Domański oraz zakrystian brat zakonny Florian Szymański. Klimkiewicz i Domański zostali zesłani w głąb Rosji. Według autora Spisu Klimkiewicz przebywał w 1876 r. w Cywilsku w guberni kazańskiej, zaś Domański w 1880 r. w Usmani w guberni tambowskiej. Ponadto bernardyn z Radomia Jacek Lewczak przebywał w 1877 r. w guberni saratowskiej, ale nie wiadomo bliżej, kiedy miało miejsce jego aresztowanie. 

<...>

ROCZNIKI TEOLOGICZNE 

Tom LXVIII, zeszyt 4 – 2021 

DOI: https://doi.org/10.18290/rt21684-2