Embedded Files
Место захоронения
линия 12
могила № 30
Клем (урожд. Radakovič) Евгения Лазаревна (20.12.1898-03.09.1953) — историк, преподаватель Одесского государственного педагогического института им. К.Д. Ушинского, член подпольного комитета концлагеря «Маутхаузен»
автор фотографии Жалковский Сергей Николаевич
Клем Євгенія Лазарівна
Народилася Євгенія 20 грудня 1898 року в Белграді у родині Лазаря Радаковича (Radakovič).
Батько був сербом, мати – росіянкою. У 1903 році родина переїздить до Одеси.
Учасниця громадянської війни.
Здобувши вищу освіту, працювала шкільним вчителем. Потім викладала історію в Одеському педагогічному інституті.
Під час нацистської навали в 1941 – 1945 роках служила перекладачкою Приморської Армії, брала часть в обороні Одеси та Севастополя, була керівником однієї з груп опору в концентраційному таборі «Равенсбрюк».
Після війни вчителювала.
В 1946 – 1953 роках викладала на історичному факультеті Одеського державного педагогічного інституту імені К. Д. Ушинського.
Пішла з життя 3 вересня 1953 року в Одесі.
Джерело: Букач В. М. Історики Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського: Біографічний словник. – Одеса: ПНПУ, 2020. – 112 с.
Батьківщина зустріла нерадісно колишню військовополонену і концтабірницю Євгенію Клем. Регулярні виклики і допити в НКВС, проблеми з роботою і житлом. Наступні сім років викладання в педагогічному інституті пройшли під пильним наглядом адміністрації в атмосфері підозри і недовіри.
У 1952 році вона була свідком під час слідства над чотирма військовополоненими-медиками, колишніми, ув'язненими в концтаборі Равенсбрюк. В архіві Служби безпеки України у архівно-кримінальній справі зберігся протокол допиту Євгенії Клем.
На першій сторінці записані основні відомості про свідка, дата і місце народження, номер паспорту. Євгенія Клем повідомила, що вона росіянка за національністю, мешкала в Одесі на вул. Короленка, 23, мала вищу освіту і викладала в Одеському педагогічному інституті. Жила одна, родини не мала.
На кожній сторінці протоколу внизу стоїть її власноручний підпис. Під слідством перебували: Валентина Чечко (Николюк), Анна Федченко, Муся Клугман, Людмила Чмелюк (Малигіна). П'ята заарештована, Олена Малахова, покінчила життя самогубством під час слідства 16 червня 1949 року.
Обставини кримінального слідства полягали в тому, що арештованих звинувачували у добровільній здачі в німецький полон, що вони працювали лікарями у таборах військовополонених та концтаборі Равенсбрюк і брали участь у масовому винищенні ув'язнених.
Слідчого абсолютно це цікавили деталі перебування полонених у таборах, умови їх виживання, взаємостосунки. Він методично випитував лише про факти "злочинної діяльності" підсудних лікарок. Євгенія Клем була особисто знайома лише Мусею Клугман, з головною підозрюваною – Валентиною Чечко – вона не спілкувалася в таборі.
Відповідала на запитання слідчого обережно і говорила лише про те, що бачила на власні очі. Для неї головним критерієм для оцінки поведінки людини у концтаборі було, чи допомагала вона іншим ув'язненим.
Очевидно, що судовий процес над подругами по ув'язненню у концтаборі, став тяжким ударом для Євгенії Клем та групи колишніх жінок із Равенсбрюку. Фактично все обвинувачення було побудоване на зізнанні Валентини Чечко і інших усних свідченнях проти трьох лікарок у тому, що вони заражали в'язнів інфекційними хворобами, робили спеціальні "смертельні" ін'єкції.
Жінок засудили за статтею Кримінального Кодексу РСФСР 58-1б, "зрада батьківщини" до 25 років ув'язнення в каторжних таборах. Ніхто із колишніх бранок не міг почуватися у безпеці.
Останньою крапкою, як то кажуть, для Євгенії Лазарівни стало звільнення її з роботи. На початку навчального 1953 року із програми занять вилучили її курс занять з педагогічної практики для студентів-істориків. 3 вересня 1953 року Євгенія Клем повісилася у себе в кімнаті комунальної квартири.
Пам'ятник на могилі Євгенії Клем, встановлений 1964 року
У своєму останньому листі до подруги і колишньої ув'язненої концтабору Равенсбрюк Олександри Сокової вона писала: "Я больше не могу жить. Я не знаю, в чем моя вина. Может быть, она в том, что мой отец был сербом, который стал русским коммунистом … или в том, что я была военнопленной.
Всю свою жизнь я всем сердцем любила свою Родину. Я любила свою работу; я была счастлива сознавать, что моя работа служит улучшению коммунистического общества; я всегда считала, что работать – это значит жить и бороться; не работать – значит не жить. Теперь я оторвана от моей кафедры и от моей работы; никто даже не позаботился объяснить мне, почему.
Неужели я настолько ничтожное существо, что никто не смог сообщить мне персонально – никто со мной даже не поговорил. Я покидаю этот мир. Я прошу выполнить мою волю: перевести мои личные сбережения со сберегательной книжки, 5300 рублей, на счет Педагогического института. Е. Клем 31 августа 1953 г. Казань, ул. Кирова, д. 2/5, кв. 9. Соковой А.Н.".
Після смерті Сталіна, наприкінці 1950-х років в Одесу приїжджала предствницька делегація колишніх в'язнів концтабору Равенсбрюк. Адміністрація педінституту була ошелешена, дізнавшись, що їх колишня викладачка, Євгенія Клем, виявилася лідером руху опору у цьому німецькому таборі і приїжджих цікавить її доля.
У 1964 році на могилі Євгенії Лазарівни встановили пам'ятник, споруджений на кошти колишніх ув'язнених концтабору Равенсбрюк і колег із педінституту.
Євгенія Клем у полоні стала взірцем справжнього солдата, який бореться з противником до останнього подиху усіма можливими засобами. Для багатьох її подруг по неволі вона залишилася зразком стійкості і оптимізму.
Схожою моделлю поведінки ми в наш час захоплювалися, слідкуючи за драмою української військовополоненої Надії Савченко. Їх обох об'єднує любов до своєї Батьківщини. Нацизм не зламав Євгенію Клем. Не змогла вона витримати безпідставні звинувачення і недовіру з боку сталінського режиму.
Page updated
Google Sites
Report abuse