Клем 

(урожд. Radakovič)

Евгения Лазаревна 

20.12.1898-03.09.1953

Место захоронения

линия 12

могила № 30

Клем (урожд. Radakovič) Евгения Лазаревна (20.12.1898-03.09.1953) — историк, преподаватель Одесского государственного педагогического института им. К.Д. Ушинского, член подпольного комитета концлагеря «Маутхаузен» 

автор фотографии  Жалковский Сергей Николаевич 

Клем Євгенія Лазарівна


Народилася Євгенія 20 грудня 1898 року в Белграді у родині Лазаря Радаковича (Radakovič).

Батько був сербом, мати – росіянкою. У 1903 році родина переїздить до Одеси.

 Учасниця громадянської війни.

 Здобувши вищу освіту, працювала шкільним вчителем. Потім викладала історію в Одеському педагогічному інституті.

 Під час нацистської навали в 1941 – 1945 роках служила перекладачкою Приморської Армії, брала часть в обороні Одеси та Севастополя, була керівником однієї з груп опору в концентраційному таборі «Равенсбрюк».

 Після війни вчителювала.

 В 1946 – 1953 роках викладала на історичному факультеті Одеського державного педагогічного інституту імені К. Д. Ушинського.

 Пішла з життя 3 вересня 1953 року в Одесі.

Джерело: Букач В. М. Історики Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського: Біографічний словник. – Одеса: ПНПУ, 2020. – 112 с. 

Батьківщина зустріла нерадісно колишню військовополонену і концтабірницю Євгенію Клем. Регулярні виклики і допити в НКВС, проблеми з роботою і житлом. Наступні сім років викладання в педагогічному інституті пройшли під пильним наглядом адміністрації в атмосфері підозри і недовіри.

У 1952 році вона була свідком під час слідства над чотирма військовополоненими-медиками, колишніми, ув'язненими в концтаборі Равенсбрюк. В архіві Служби безпеки України у архівно-кримінальній справі зберігся протокол допиту Євгенії Клем.

На першій сторінці записані основні відомості про свідка, дата і місце народження, номер паспорту. Євгенія Клем повідомила, що вона росіянка за національністю, мешкала в Одесі на вул. Короленка, 23, мала вищу освіту і викладала в Одеському педагогічному інституті. Жила одна, родини не мала.

На кожній сторінці протоколу внизу стоїть її власноручний підпис. Під слідством перебували: Валентина Чечко (Николюк), Анна Федченко, Муся Клугман, Людмила Чмелюк (Малигіна). П'ята заарештована, Олена Малахова, покінчила життя самогубством під час слідства 16 червня 1949 року.

Обставини кримінального слідства полягали в тому, що арештованих звинувачували у добровільній здачі в німецький полон, що вони працювали лікарями у таборах військовополонених та концтаборі Равенсбрюк і брали участь у масовому винищенні ув'язнених.

Слідчого абсолютно це цікавили деталі перебування полонених у таборах, умови їх виживання, взаємостосунки. Він методично випитував лише про факти "злочинної діяльності" підсудних лікарок. Євгенія Клем була особисто знайома лише Мусею Клугман, з головною підозрюваною – Валентиною Чечко – вона не спілкувалася в таборі.

Відповідала на запитання слідчого обережно і говорила лише про те, що бачила на власні очі. Для неї головним критерієм для оцінки поведінки людини у концтаборі було, чи допомагала вона іншим ув'язненим.

Очевидно, що судовий процес над подругами по ув'язненню у концтаборі, став тяжким ударом для Євгенії Клем та групи колишніх жінок із Равенсбрюку. Фактично все обвинувачення було побудоване на зізнанні Валентини Чечко і інших усних свідченнях проти трьох лікарок у тому, що вони заражали в'язнів інфекційними хворобами, робили спеціальні "смертельні" ін'єкції.

Жінок засудили за статтею Кримінального Кодексу РСФСР 58-1б, "зрада батьківщини" до 25 років ув'язнення в каторжних таборах. Ніхто із колишніх бранок не міг почуватися у безпеці.

Останньою крапкою, як то кажуть, для Євгенії Лазарівни стало звільнення її з роботи. На початку навчального 1953 року із програми занять вилучили її курс занять з педагогічної практики для студентів-істориків. 3 вересня 1953 року Євгенія Клем повісилася у себе в кімнаті комунальної квартири.

Джерело: https://www.istpravda.com.ua/articles/2016/06/27/149117/ 

У своєму останньому листі до подруги і колишньої ув'язненої концтабору Равенсбрюк Олександри Сокової вона писала: "Я больше не могу жить. Я не знаю, в чем моя вина. Может быть, она в том, что мой отец был сербом, который стал русским коммунистом … или в том, что я была военнопленной.

Всю свою жизнь я всем сердцем любила свою Родину. Я любила свою работу; я была счастлива сознавать, что моя работа служит улучшению коммунистического общества; я всегда считала, что работать – это значит жить и бороться; не работать – значит не жить. Теперь я оторвана от моей кафедры и от моей работы; никто даже не позаботился объяснить мне, почему.

Неужели я настолько ничтожное существо, что никто не смог сообщить мне персонально – никто со мной даже не поговорил. Я покидаю этот мир. Я прошу выполнить мою волю: перевести мои личные сбережения со сберегательной книжки, 5300 рублей, на счет Педагогического института. Е. Клем 31 августа 1953 г. Казань, ул. Кирова, д. 2/5, кв. 9. Соковой А.Н.".

Після смерті Сталіна, наприкінці 1950-х років в Одесу приїжджала предствницька делегація колишніх в'язнів концтабору Равенсбрюк. Адміністрація педінституту була ошелешена, дізнавшись, що їх колишня викладачка, Євгенія Клем, виявилася лідером руху опору у цьому німецькому таборі і приїжджих цікавить її доля.

У 1964 році на могилі Євгенії Лазарівни встановили пам'ятник, споруджений на кошти колишніх ув'язнених концтабору Равенсбрюк і колег із педінституту.

Євгенія Клем у полоні стала взірцем справжнього солдата, який бореться з противником до останнього подиху усіма можливими засобами. Для багатьох її подруг по неволі вона залишилася зразком стійкості і оптимізму.

Схожою моделлю поведінки ми в наш час захоплювалися, слідкуючи за драмою української військовополоненої Надії Савченко. Їх обох об'єднує любов до своєї Батьківщини. Нацизм не зламав Євгенію Клем. Не змогла вона витримати безпідставні звинувачення і недовіру з боку сталінського режиму.