Народився 30 жовтня 1883 р. в Бєльцях Бессарабської губ. (нині – Республіка Молдова) у міщанській родині. Завершив навчання в 2-й Одеській гімназії у 1903 р. вступив до Новоросійського університету на фізико-математичний факультет, після закінчення якого отримав дипломом 1-го ступеня у 1908 р. та одразу вступив на передостанній курс Ризького політехнічного інституту (РПІ) на хімічне відділення. 3 серпня 1910 р. М. С. Гросману присвоєно звання інженера-технолога і виданий диплом про закінчення РПІ з відзнакою № 2605.

Трудову діяльність Михайло Семенович почав у 1910 р. змінним хіміком на Спичинецькому цукровому заводі Київської губ. (нині – Вінницька обл.). З 1911 р. працював на Сахаро-рафінадному заводі в Одесі, а з 1912 по 1915 р. – техніком на заводі в Бєльцях. У 1915 р. перейшов до Одеського обласного військово-промислового комітету завідувачем групою кістяно-банкових та консервних заводів. У 1920 р. призначений на посаду інженера з нормування праці в харчовій промисловості у Губпрофраді в Одесі, займаючи одночасно місце інженера-консультанта при Спілці «Харчосмак», де він організував першу інженерну секцію і був обраний її головою.

У 1921 р. М. С. Гросмана висунуто на посаду завідувача технічним відділом Обласного відділу харчової промисловості. У 1922 р. призначено технічним директором Консервтресту, з 1923 по 1926 р. він був консультантом Одеського консервного заводу, а з 1931 по 1932 р. – Науково-дослідного інституту консервної промисловості України.

Вже з 1916 р. технічну діяльність Михайло Семенович поєднував з викладацькою, працюючи в Одеському комерційному і військовому училищах. У 1923–1929 рр. викладав у Вищому технікумі загальної та прикладної хімії, де читав курс харчової та консервної технології. У 1926 р. в Уманському агротехнікумі була утворена кафедра технології зберігання і переробки плодів та овочів. З огляду на величезну потребу в технологах, на базі кафедри технології організовано технологічний факультет, який став готувати інженерів-технологів харчової промисловості. М. С. Гросмана запрошено за сумісництвом для читання курсу проектування консервних заводів.

У 1929 р. на підставі рішення експертно-кваліфікаційної комісії Управління науки України, М. С. Гросмана призначено професором Одеського хімічного інституту, який у 1930 р. був реорганізований в Одеський харчовий інститут (з 1931 р. – Механіко-технологічний інститут консервної промисловості, з 1939 р. – Одеський технологічний інститут консервної промисловості, нині – Навчально-науковий інститут холоду, кріотехнологій та екоенергетики ім. В. С. Мартиновського в складі ОНАХТ). У 1931 р. в інституті на технологічному факультеті було створено кафедру консервної технології, її завідувачем призначено М. С. Гросмана. 

Необхідно зазначити, що в той час такої дисципліни, як «Технологія консервування» ще не існувало. Не було ніяких підручників та навчальних посібників з цієї спеціальності. У 1935 р. Михайло Семенович підготував рукопис «Введение в курс технологии консервирования», де виклав основні процеси технології консервування. Згодом книга була істотно перероблена, доповнена і надрукована в якості підручника по технології консервування, який був опублікований у 1938 р. колективом авторів у складі професорів М. С. Гросмана, Ф. В. Церевітінова, Я. Я. Нікітінського, Н. В. Сабурова та доцента С. Г. Ільченко. Книга давала опис найбільш прогресивних на той час технологій виробництва консервів. При підготовці видання автори переробили велику кількість науково-дослідницької вітчизняної і зарубіжної літератури та рекомендували свою працю як практичне керівництво для студентів навчальних закладів та фахівців виробництва. Незважаючи на час, посібник і сьогодні може бути корисним та цікавим відповідній категорії читачів.

Крім читання лекцій, М. С. Гросман керував курсовим і дипломним проектуванням. Кілька сотень інженерів з консервування були учнями авторитетного фахівця харчової промисловості.

Багато сил, знань та досвіду вклав Михайло Семенович в розвиток консервної промисловості країни. Тільки протягом 1927–1930 рр. ним було спроектовано 6 консервних заводів в Україні, з яких побудовано 4 заводи. Як головний інженер проєкту, М. С. Гросман брав участь у створенні первістка першої п'ятирічки, одного з найбільших консервних заводів країни – заводу ім. 1 Травня у Тирасполі.

Слід зазначити, що після революції 1917 р. всі чини, звання і ступені, включаючи вчені, були скасовані. У зв'язку з цим, з 1918 р. для викладачів університетів організували два розряди: «професор» – для всіх, хто проводив самостійне викладання, і «викладач» – для інших. Вчені звання і ступені в країні були введені постановою Раднаркому лише у 1934 р. Тому керівництво інституту направило клопотання до Кваліфікаційної комісії Наркомхарчопрома про затвердження М. С. Гросмана в науковому ступені без захисту дисертації. 11 грудня 1935 р. рішенням ВАК Михайлу Семеновичу Гросману присуджено науковий ступінь кандидата технічних наук та затверджено у вченому званні доцента по кафедрі «Технологія консервного виробництва». 

На початку війни інститут було евакуйовано до Сталинабаду (Таджикистан), і завідувачем кафедри технології консервування став доцент Олександр Тевійович Марх. 

Михайло Семенович з грудня 1942 по жовтень 1944 р. працював в Ленінградському інституті радянської торгівлі на посаді завідувача кафедри товарознавства в м. Алма-Аті. Повернувся до рідного інституту на посаду доцента кафедри спеціальної біохімії і мікробіології після звільнення Одеси і відновлення роботи вузу.

Михайло Семенович Гросман пішов з життя 8 лютого 1952 р.

Джерело