Комп'ютерно-технологічна платформа освіти і науки суспільства 4.0.

БИКОВ Валерій Юхимович

директор інституту інформаційних технологій і засобів навчання, академік НАПН України, доктор технічних наук, професор кафедри ВОС та ІКТ ЦІПО ДЗВО "УМО"

Частина 1, за посиланням: www.youtube.com/watch?v=1HC4QPTHLXg

Частина 2, за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=RYKrcMHAJMk .

ІНФОРМАЦІЙНО-ЦИФРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ВІРТУАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ.

СПІРІН Олег Михайлович

д. пед. н., проф., член-кореспондент НАПН України, проректор з цифровізації освітньо-наукової діяльності, Державний заклад вищої освіти «Університет менеджменту освіти»

У Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки зазначається, що основною метою цифровізації є досягнення цифрової трансформації наявних та створення нових галузей економіки, а також трансформація сфер життєдіяльності у нові більш ефективні та сучасні.

Це стосується й галузі освіти. Цифровізація освіти є сучасним етапом її інформатизації, що передбачає насичення інформаційно-освітнього середовища електронно-цифровими пристроями, засобами, системами та налагодження електронно-комунікаційного обміну між ними, що фактично уможливлює інтегральну взаємодію віртуального та фізичного, тобто створює кіберфізичний освітній простір.

Цифровізація освіти, передусім середньої як базової ланки в системі безперервної освіти, реалізовується за такими напрямами:

- доступ до цифрових технологій здобувачів освіти, педагогічних та науково-педагогічних працівників, адміністраторів;

- розроблення та впровадження інноваційних комп’ютерних, мультимедійних та комп’ютерно орієнтованих засобів навчання й обладнання для створення цифрового навчального середовища (мультимедійні класи, науково-дослідні STEM-центри, віртуальні лабораторії, інклюзивні класи, класи змішаного навчання);

- організація широкосмугового доступу до Інтернету (моделі Fiber-to-the-Building та Wi-Fi) у навчальних класах та аудиторіях закладів освіти всіх рівнів;

- розвиток дистанційної форми освіти з використанням когнітивних та мультимедійних технологій;

- підвищення рівня цифрових компетентностей та цифрової грамотності суб’єктів освітнього процесу;

- створення електронних освітніх ресурсів та цифрових платформ з підтримкою інтерактивного й мультимедійного контенту для загального доступу закладів освіти та здобувачів освіти для використання у навчальному процесі та управлінні, зокрема інструментів автоматизації головних процесів роботи закладів освіти.

Щодо цифрових платформ. Такі платформи – це не лише національна електронна освітня платформа, запуск якої було передбачено на початок 2019р., а й галузеві, регіональні, інституційні цифрові платформи. Однією з яких може бути віртуальний університет в системі післядипломної освіти, зокрема педагогічної. Що потрібно враховувати під час його створення?

Передусім варто врахувати об’єктивні умови та сучасні тенденції розвитку інформаційного суспільства та цифрових технологій. Які ж основні напрями та концепції розвитку цифрових технологій майбутнього? Серед провідних: штучний інтелект і «машинне навчання», блокчейн та криптовалюти, великі дані, телемедицина, доповнена і віртуальна реальність, чат-боти та віртуальні помічники, мобільність і кібербезпека, Інтернет речей, комп’ютерний зір, нейромережі.

Доцільно також враховувати як світові, так і вітчизняні напрацювання педагогічної освіти та науки щодо ІКТ-підтримки освітнього процесу. Зокрема, це обґрунтування колективом під керівництвом дійсного члена НАПН України В. Ю. Бикова теоретичних і методичних засад використання ІКТ в освіті, у т. ч. класифікації цих технологій та електронних освітніх ресурсів. З урахуванням Рамки трансформації вищої освіти від компанії Microsoft ІКТ такі технології поділяються на: інформаційно-цифрові технології управління, навчання, підтримки наукових досліджень, інтегрування інформаційних середовищ усіх видів діяльності та забезпечення інформаційної безпеки єдиного простору університету. Останні можна віднести до управлінських, однак їх виокремлення пов’язане з появою серйозних викликів: зростаюча складність університетських інформаційних середовищ створює як вразливості фізичної інфраструктури, так і питання щодо конфіденційності, безпеки та надійності зростаючих обсягів даних. А також пов’язане з перспективним розвитком технологій і процесів безпеки Інтернету речей, необхідністю підтримки персоналізованих середовищ, розробки спільних навчальних та дослідницьких просторів.

Щодо перспектив використання у закладах вищої освіти інформаційно-цифрових технологій навчання.

Перше. Прогнозується найближчим часом масовий споживчий попит на мобільній освітній контент. А також підвищення уваги студентів і викладачів до: соціальних мереж, SaaS-застосунків (тобто використання програм як сервісів, без придбання таких програм), мобільного навчання. За даними компанії Ambient Insight обсяг ринку мобільної продукції та послуг мобільного навчання у 2019 році має зрости до 14,5 млрд дол. з 8,4 млрд у 2014 році.

Друге. Зростання в світі інтенсивності використання систем управління навчанням або LMS (англ. – Learning Management System), що забезпечують розроблення, управління і розповсюдження навчальних матеріалів, та систем управління навчальним контентом або LCMS (англ. – Learning Content Management Systems), призначених для розроблення навчального контенту. За даними компанії Markets and Markets буде знижуватися інтенсивність використання таких систем в розвинутих країнах, однак світовий ринок виросте з 4 млрд в 2015 р. до 11 млрд доларів у 2020 р. Прогнозується розвиток ринку мережних систем навчання до TMS-систем або систем управління талантами з автоматизованими інструментами рекрутменту, управління ефективністю, навчання і розвитку.

Характерна особливістю вітчизняних закладів вищої освіти є використання LMS та LCMS як систем з відкритим кодом у зв’язку з недостатністю коштів та відсутністю кваліфікованих кадрів. Виникає низка обмежень, зокрема ускладнення інтеграції додатків та інструментів, а також проблеми з імпортом та експортом контенту, що створюється на різних платформах.

Третє. Подальше впровадження платформ відкритої освіти, віртуалізації освітньої діяльності. Передусім врахувати значну популярність масових відкритих онлайн курсів. Такі курси безумовно зробили революцію в освіті: сотні онлайн-курсів з програмування, математики, менеджменту та інших дисциплін від кращих університетів світу та топових ІТ компаній стали доступні кожному, в кого є комп’ютер та інтернет. Але доступність не означає ефективність. За допомогою онлайн-курсів можна швидше просуватись в опануванні нової професії, ніж традиційним способом на денній формі в університеті. Адже можна поєднувати онлайн-навчання з практичними офлайн курсами від компаній чи приватних спеціалізованих шкіл. Для навчання онлайн необхідно бути надзвичайно мотивованим і організованим студентом, навчитись контролювати процес навчання самостійно.

Для курсів останнім часом використовуються такі платформи, як Prometheus, Сoursera, edX, Udemy, Udacity, MIT OCW, Stanford online тощо. Варто звернути увагу на агрегатори курсів, наприклад, Course Buffet – агрегатор, де можна вибрати спеціалізацію з набору курсів, яка відповідатиме кількості кредитів на спеціалізаціях топових університетів світу, і вчитись за таким самим предметним навантаженням, як і в стаціонарному університеті.

Однак формальна вища освіта та підвищення кваліфікації потребують використання дещо інших платформ, орієнтованих на забезпечення цілісності процесу навчання.

Очікувані зміни вітчизняної системи підвищення кваліфікації щодо її відкритості, особливо в післядипломній освіті, потребують відповідного технологічного забезпечення, насамперед системами віртуалізації діяльності університетів, упровадження інтегрованих систем, що забезпечують повною мірою дистанційне, так і змішане навчання.

Робота із експериментального запровадження платформи, зі створення віртуальних структурних підрозділів, створення сучасних електронних навчально-методичних комплексів розпочата в Університеті менеджменту освіти НАПН України в рамках створення Відкритого університету післядипломної освіти (http://uvu.org.ua).

Четверте. Досить показовим щодо тенденцій є конкурс Міністерства освіти США щодо майбутнього екосистеми вищої освіти у 2030 році. Проекти розпочалися з 2019 року. Є чотири номінації, серед яких дві безпосередньо пов’язані з перспективами розвитку інформаційно-цифрових технологій:

- Штучний інтелект, який має спрямовувати студентів щодо вибору освітніх траєкторій, добираючи відповідно до індивідуальних потреб і можливостей студентів програми навчання, короткотривалі курси, тренінги, інші шляхи, щоб забезпечити їм ефективне досягнення цілей кар'єри та розвитку особистості.

- Інфраструктура блокчейн як основа для інновацій у документуванні освітніх досягнень, що містять дані про індивідуальні й по життєві траєкторії навчання та інструменти, що дозволяють краще узгоджувати компетентності та потребу в освітніх ресурсах.

Які ж є готові напрацювання з цифрових відкритих систем в НАПН України, що можна використати для підтримки навчального процесу віртуального університету?

Насамперед, це розроблена модель інформаційно-аналітичної підтримки педагогічних досліджень на основі електронних систем відкритого доступу, що передбачає системне використання відкритих журнальних систем, електронних бібліотек, програм антиплагіату, відкритих конференційних систем тощо з метою інформаційно-аналітичної підтримки педагогічних досліджень для одержання даних щодо процесів планування, організації, проведення та впровадження результатів досліджень.

Усі ці цифрові системи без винятку можна використовувати для підтримки процесів навчальної та науково-дослідної діяльності. Наприклад, надзвичайно затребуваною є Електронна бібліотеки НАПН України, до якої за останні 5 років внесено понад 17,5 тис. ресурсів і нині щомісяця користувачі здійснюють понад 110 тис. завантажень їх повнотекстових версій. За останні 5 років маємо понад 3 млн 100 тис. таких завантажень, з них понад 1,5 млн лише за останній рік.

Ще один ресурс, заснований від НАПН України Інститутом інформаційних технологій і засобів навчання та Університетом менеджменту освіти – електронне наукове видання «Інформаційні технології і засоби навчання», створене на платформі відкритих журнальних систем, є нині єдиним в галузі педагогічних наук, внесеним МОН України до категорії «А» переліку фахових видань. Журнал входить до міжнародної наукометричної бази Web of Science. За останні шість місяців цього року одержано на рецензування біля однієї тисячі нових статей. Кожна стаття рецензується подвійним сліпим методом. Таку повністю цифрову (без паперову) опрацьовану технологію можна використати для експертизи електронних навчально-методичних комплексів віртуального університету.

В Університеті менеджменту освіти на базі кафедри філософії і освіти дорослих функціонує Віртуальна кафедра андрагогіки (https://ppo.mk.ua). Нині кафедра об’єднує біля 2,5 тис. учасників, представників формальної і неформальної освіти, ключових стейкхолдерів. Активно застосовуються форми роботи, що базуються на використанні сучасних засобів інформаційно-цифрових технологій, зокрема Інтернет-конференції, коворкінги, воркшопи, вебінари, відео конференції, онлайн студії, веб-тренінги, веб-лабораторії, веб-колегіуми, веб-екскурсії тощо.

Таким чином, з технологічної точки зору відкритий університет, зокрема в галузі післядипломної освіти, в основі якого – віртуальні структурні підрозділи, є справою перспективною, такою, що створюється на певному підґрунті з урахуванням світових і вітчизняних трендів та напрацювань з використання інформаційно-цифрових систем та технологій.

ІНФОРМАЦІЙНО-ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЗАКЛАДУ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ЦИФРОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

КАРТАШОВА Любов Андріївна

д.п.н, професор, заступник директора з дистанційного навчання ЦІПО ДЗВО «Університет менеджменту освіти» НАПН України

Перспективи розвитку освіти України та об’єктивна реальність сучасного світу вказують на актуальність оновлення системи освіти в цілому та педагогічних технологій і підходів формування цифрової компетентності педагогів зокрема. Апріорі розвиток системи освіти, її структура та компоненти повинні відповідати науковим, технологічним і соціальним цілям та напрямам розвитку як суспільства, так і цифровізації.

Розроблення електронних освітніх ресурсів (ЕОР) як засобів цифровізації освіти забезпечує доступність знань, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей учасників освітнього процесу на основі особистісно зорієнтованого підходу, інтенсифікації навчання тощо. Накопичений практичний досвід і результати спеціальних педагогічних досліджень показують, що цифровізація освіти позитивно позначається на ефективності освітнього процесу на всіх його рівнях. З іншої сторони, оскільки освіті відводиться випереджальна роль у формуванні компетентностей особистості, так само неодмінним чинником ефективності цього процесу слід розглядати ЕОР, як креативний засіб, що в останні роки набув вагомого значення для формування інформаційно-освітнього середовища закладу освіти, його системного використання та науково-методичного супроводу. «Інформаційно-освітнє середовище – це інтегрований, динамічний, відкритий Web-простір, функціонально спрямований на формування електронної взаємодії між учасниками освітнього процесу та встановлення організаційних, педагогічних, комунікаційних і соціальних взаємозв'язків й умов, що забезпечують централізовану електронну навчально-методичну та організаційно-педагогічну підтримку навчання».

Ключова ідея концептуальних положень формування інформаційно-освітнього середовища полягає в обґрунтуванні його провідної ролі в організації та підтримці освітнього процесу, використанні цифрових технологій у формуванні фундаментальних та фахових компетентностей, посиленні прикладної спрямованості змісту навчання, розкритті творчого потенціалу суб’єктів освітнього процесу. Явище «компетентність», відповідно до нормативних документів, «це – динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, які є результатом навчання у вищому навчальному закладі за відповідною освітньою програмою та підставою для присвоєння кваліфікації»; «компетентність – набута в процесі навчання інтегрована здатність, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці».

Суттєвим та неодмінним складником компетентності усіх учасників освітнього процесу можна виокремити таку якість як «компетентність у галузі інформаційних технологій». Ще до недавніх пір для позначення цього явища науковцями використовувалась різноманітна термінологія, як-от: «інформатична компетентність», «ІТ-компетентність», «ІК-компетентність», «інформаційно-цифрова компетентність». Проте, слід зазначити, що незалежно від формулювання, зазначену якість нині відносять до ключових, надпредметних компетентностей – вона вважається необхідним, важливим складником професійної компетентності та ґрунтується на сукупності знань, умінь і навичок у галузі ІКТ.

Останнім часом дослідники дійшли одностайності у її позначенні. Схильність отримав термін «цифрова компетентність», який вживається в країнах зарубіжжя – Європі, США, Японії. Узагальнення термінології вказує на те, що «Цифрова компетентність – це здатність використовувати цифрові медіа й ІКТ, розуміти і критично оцінювати різні аспекти цифрових медіа і медіа контенту, а також уміти ефективно комунікувати у різноманітних контекстах», «якість фахівця, що вказує на рівень кваліфікації від базового візуального сприйняття та практичних навичок до більш критичних, оціночних та концептуальних підходів використання ІКТ, а також включає в себе ставлення та поінформованість в галузі ІКТ», «набір знань, умінь, ставлень (включаючи здатності, стратегії, цінності та обізнаність), що необхідні для використання ІКТ та цифрових медіа з метою виконання завдань; вирішення проблем; спілкування; управління інформацією; співробітництва; створення і поширення змісту; та побудови знання ефективно, результативно, відповідно, критично, творчо, самостійно, гнучко, етично, рефлексивно для роботи, відпочинку, спільної діяльності, навчання, спілкування, задоволення споживчих потреб та забезпечення можливостей для реалізації прав», «навички роботи в інформаційно-комунікаційному (цифровому) середовищі як провідна ознака цифрової грамотності, соціокультурна складова (нові артефакти, нові практики цифрової культури з відповідними ціннісними орієнтирами та особистісним досвідом)».

Найбільш імпонує визначення терміну «цифрова компетентність», який сформульовано В. Биковим: «цифрова компетентність (ЦКом) вчителя – знання, вміння та навички в галузі ІКТ та заданість їх застосування в професійній діяльності». Відповідно умови інформаційно-освітнього середовища мають бути такими, що умотивовують педагогів до популяризації раціонального використання ЕОР на заняттях і в позаурочній діяльності, впровадження дистанційного навчання тощо. Теоретичну основу його формування повинні складати ідеї доступності та неперервності якісної освіти. Зазначене обґрунтовуємо:

- першочерговістю гуманістичності педагогічних технологій;

- значимістю людського фактору;

- спрямованістю на особистісні якості та можливості кожного учасника освітнього процесу;

- інтелектуалізацією і інтеграцією професійної діяльності кожного;

- демографічними змінами тощо.

З врахуванням означеного, в умовах інформаційно-освітнього середовища відкриваються можливості для:

- організації та впровадження дистанційного навчання;

- отримання вільного доступу до е-бібліотеки навчально-методичних матеріалів;

- проведення занять на відстані – Інтернет-занять, Web-семінарів, Web-консультацій тощо;

- участі у міжнародних і всеукраїнських Web-заходах тощо;

- розроблення і використання авторських ЕОР; участь у Web-проектах,

- впровадження централізованої системи збору й опрацювання інформації;

- здійснення моніторингу якості навчання;

- розширення інформаційної взаємодії з різними навчальними закладами;

- систематизації інформації про інноваційні підходи до управління діяльністю закладів.

Отже, у цілому сформованість ЦКом особистості передбачає здатність та вміння систематичного, логічного та системного використання цифрових технологій. Завдяки резервам, які забезпечуються впровадженням цифрових ресурсів в освітній процес, система освіти змінює авторитарну педагогіку –гуманістичною, традиційне освітнє середовище – інформаційно-освітнім. Що, у свою чергу, формує можливості врахування й розвитку особливостей кожного учасника освітнього процесу як особистості зі своїми індивідуальними потребами й якостями. Окреслені підходи в педагогіці забезпечують кожному, хто навчає та кожному, хто навчається, право на самобутність, унікальність та мобільність.

ВІДКРИТА ОСВІТА: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ БЕЗПЕКИ

Олександр Соснін,

доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України, м. Київ, Україна

Марія Кононець,

кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри психології і педагогіки, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», м. Київ, Україна

Процеси глобалізації, які відбуваються в світі, істотно впливають на всі процеси науково-освітньої діяльності при формуванні креативних компетенцій, а, значить, і лідерських якостей юнацтва. Особливої уваги заслуговують питання формування політичної свідомості молоді і правового забезпечення безпеки її психічного здоров’я при роботи в інформаційно-комунікаційному середовищі України. Воно багато в чому інтегрувало в собі негативний досвід проведених за роки незалежності реформ і деякою мірою навіть перешкоджає набуттю юнацтвом в процесі навчання поваги до обраних професій, до яких юнацтво себе заздалегідь визначило, і до себе особисто. Напряму пов’язавши забезпечення норм професії із правилами електронної взаємодії, споживацтво, як нова філософія нашого сучасного суспільства, позбавило багато в чому наше життя сенсу, вразило всі клітини суспільства й поширюється навіть на ті його верства, які дотепер вважалися інтелектуально зрілими.

Немає сумніву в тому, що світ цифрових технологій — це не тільки нова корисна реальність логічної техносфери суспільства, але і неминуча характеристика нової соціальної реальності. Як і всі нові технології вони несуть в собі масу викликів та небезпек і недостатнє методологічне обґрунтування практики використання цих технологій призводить серйозних гуманітарно-освітніх проблем, як то навмисне, тобто, ycвiдoмлeнe спотворення світогляду молоді, маніпуляцій її свідомістю і створення ілюзій про інформаційне суспільство. Про це говорить, скажімо, сьогоднішня тенденція «віртуалізації» громадської і індивідуальної свідомості. Скажімо, впровадження в структури суспільної свідомості, а через них — і в індивідуальну свідомість ідеологеми «інформаційного суспільства» є однією з технологій віртуалізації, оскільки «інформаційне суспільство» — це лише соціальний міф. Як «рекламований товар» цей міф пропонує комп'ютеризацію суспільства, перетворення інформації і тотальної інформатизації в вирішальний фактор життя суспільства, інтелектуалізацію людської діяльності, децентралізацію і індивідуалізацію, демократизацію і дебюрократизацію, глобалізацію і формування в національній державі наднаціональних структур. Не важко помітити, всі ці характерологічні особливості мають формальний характер, тобто, стосуються тільки форм існування соціуму, зовсім не торкаючись сенсу його життя, а, як відомо, розвиток можливий виключно за умов прогресу змісту, а не тільки форми. За цим, безумовно, стоїть і зміна уявлень про соціальну реальність, оскільки вона є сукупністю суспільних відносин, які можуть усвідомлюватися чи не усвідомлюватися, або усвідомлюватися адекватно чи неадекватно). На тлі цих тенденцій зовсім не випадково в кінці XX століття стали популярними мислителі, які поставили за мету деструкцію всього, що слугувало опорою людству. «Хибними» були оголошені такі поняття, як народ, нація, клас, держава, родина, культура, розум, наука.

Різні популяризатори гуманітарних теорій «віртуальних світів» спиралися при цьому на природничо-наукові теорії «паралельних світів», коеволюції, упускаючи, що вчені при цьому зовсім не стверджували про одночасне існування кількох об'єктивних реальностей, що суперечило б самому принципу науковості, а розглядали свої теорії лише як різні моделі або сценарії. Філософи постмодерністської хвилі не розуміли повноти проблеми і сьогодні часто свідомо відмовляються від поняття об'єктивної реальності, стверджуючи абсолютний релятивізм і суб'єктивізм у пізнанні, але якщо визнання абсурду буття не залишається на рівні інтелектуальної гри, то його політизація, як правило, призводить до ідеології повного заперечення законів реального світу, що виявляється в реальній практиці в актах екстремізму і тероризму — закономірних підсумків використання етичного в якості політичного засобу.

Несправедливо звинувачувати всіх у гонитві за матеріальними або віртуальними цінностями, але за останні півстоліття масовій свідомості громадян завдано непоправної морально-психологічної травми, і щоб подолати її наслідки як вади існуючого сьогодні світогляду вихователям здатної до креативного мислення молоді необхідно більш глибоко знати психологію.

У відповідності до сучасних теорій, структурно-феноменологічна модель особистості включає у себе чотири основні компоненти: «духовне», «психічне», «фізичне» і «розумне», рис. 1, на які викладачі і вихователі здатні активно впливати через засоби і технології інформаційного впливу: електронні, психотропні, психотропні і, навіть, лінгвістичні.

«Розумне» є психо- і духовно-фізичним апаратом пізнання, мислення і творчості, в якому, знов таки, виділяють ще чотири компоненти:

«Его» (від лат. Ego — Я) — вроджений компонент, відповідальний за протікання інтелектуальних пізнавальних процесів при прийнятті рішень в умовах реальності. Він зберігає цілісність організму, відтерміновуючи задоволення інстинктів до того моменту, коли з’явиться можливість їх реалізувати.

«Супер-Его» (від лат. Super — над і Ego — Я) — компонент розумного апарату, який розвивається при взаємодії з оточуючими і представляє «інтерналізовану» версію громадських морально-етичних та соціальнo-правових норм і стандартів поведінки, діючих на всіх рівнях свідомості. Інакше, Супер-Его — це індивідуалізоване відображення «колективної совісті» соціуму.

«Ід» (від лат. id — воно) — несвідоме як інстинктивні або вроджені, можливо набуті риси особистості, «функціонують» відповідно до принципу негайного задоволення (негайної розрядки психічної енергії), який далі не може контролювати.

«Інтра-Ід» (від лат. intra — всередині та id — воно) — колективне несвідоме як вроджене або набуте, як навички реагувати емоційно, когнітивно і поведінково на конкретні ситуації і об'єкти, відповідно до визначених архетипами (первинними психічними образами, відображаються у вигляді символів, які проявляються, наприклад, в релігії, літературі, живописі, навіть у звичайних сновидіннях), що знаходяться в основі індивідуального несвідомого.

Гармонізація всіх компонентів психологічних властивостей особистості в процесі формування креативних компетентностей виключно складний процес виховання і розвитку людини в соціумі. Досягається вона лише за умов постійного контролю за опануванням знань і життєвих навичок. Сама по собі вона вимагає послідовних і цілеспрямованих дій на основі результатів, насамперед, теоретичних, наукових досліджень. Само вироблення доктринальних положень про діяльність науково-освітніх установ і надання їм відповідного статусу, в свою чергу, вимагає глибокого аналізу предметних проблем науки, яка обіймається фаховою складовою науково-освітнього рівня вихованців в процесі опанування завдань нового технологічного укладу.

Як відомо, протягом навчання особистість постійно вступає в різні інформаційно-комунікаційні відносини в колективі (співпрацю, суперництво, захист). Навіть в ізоляції особа піддається прямо або побічно деструктивним інформаційним впливам, які при вмілому застосуванні стають як ефективним інструментом вихователя, так і зброєю з боку конкурентів. Головною небезпекою при цьому є те, що, якщо вони цілеспрямовано і систематично застосовується у звичайній обстановці, то здатні вчиняти руйнівний вплив на психіку людини на всіх рівнях її виховання і структуризації інформаційних потреб. Слід визнати, що сьогодні деякі алгоритми роботи систем і комплексів новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, а, особливо, засоби масової інформації можна кваліфікувати навіть як зброю, яка застосовуються для деструктивних інформаційно-психологічних впливів на молодь з метою зміни уявлень про змістовні компоненти реального життя, в яких діє людина:

Вже доведено, що агітаційно-пропагандистські засоби і технології, особливо в процесі безперервних виборчих компаній, безумовно, псують психіку молоді, формуючи споживацькі настрої. Неконтрольоване застосування електронних підручників та енциклопедій, відеокасет тощо теж стає інформаційною зброєю масового ураження молоді, оскільки здатні цілеспрямовано наносити шкоду, головним чином в сфері духовно-морального життя юнацтва, яке легко піддається згубним впливам непродуманих прикладів. Насамперед, вторгаючись в історичну пам'ять, світогляд, морально-етичні ідеали, вони створюють загрозливі можливості формування агресивної поведінки молоді. Сьогодні широко відомі такі приклади психофізіологічних розладів у користувачів відеографічних систем, оскільки вони побудовані на технологіях спеціальної контамінації («змішання») кольорової гами, дискретності і інтенсивності випромінювання на моніторах, ефект «25 кадру», як відомо, сприймається виключно на підсвідомому рівні. Фахівцям відомо і про більш складні речі.

Хворобою суспільства сьогодні стало і широке вживання молоддю психотропних засобів, які призначені для впливу на її психіку на генному або хромосомному рівнях: транквілізатори розривають зв'язок між інформаційно-психічними і фізичними процесами в організмі людини, галюциногени викликають психічні розлади тощо.

В цілому, зростання ролі інформаційно-психологічних впливів в освітніх процесах, судячи з можливостей її використання, значно підвищується в умовах стихійного розвитку ринкових відносин, правового нігілізму і свавілля можновладців, а напрацьованого досвіду протидії їм поки що наше суспільство не має. За таких умов відбуваються вкрай небезпечні процеси — ми гинемо, не зберігаючи і не розвиваючи національне соціокультурне освітнє середовище, яке стрімко втрачає здатність до інноваційної діяльності, здається вже не генерує, не зберігає і не відтворює знання, архетипи і цінності, унаявлюючи найважливіший ресурс нашого розвитку в сучасному глобалізованому світі — інформацію. На жаль, в законах України поки що відсутня цілісна картина того, хто, як і яким чином, генерує впровадження в освіті властивих новітній добі технологій і засобів раціонального використання знань. Інформаційні потоки, які циркулюють в світі, теж не аналізуються з точки зору їх використання в освітніх процесах.. Вибуховий інтерес науково-освітніх установ до їх комерційного використання теж має стати більш контрольованим і повинен реалізовуватись в межах державної інформаційно-комунікаційної і науково-освітньої політики. Як і якими ідеями керуватися, впроваджуючи новітні інформаційно-комунікаційні системи в процеси управління державою і суспільством, належить відповісти науці. Особливої важливості набуває формування системного підходу до визначення пріоритетів правового регулювання в цій сфері на основі дослідження багатоаспектних правових проблем регулювання інформаційних відносин в освітніх процесах, що носять часто транскордонний характер. За таких умов, сьогодні перед нами стоїть власне завдання — здійснити розробку наукових програм їх створення і розбудувати нову державну інформаційно-комунікаційну політику в освіті з урахуванням необхідності формування нового світогляду у своїх громадян на основі вимог до певної віртуалізації філософії та психології в умовах нової психо-комп'ютерної реальності.

Розвиток післядипломної освіти через відкриті технології, відкриті знання, відкритий контент

КАСЬЯН Сергій Петрович, кандидат педагогічних наук, завідувач кафедри ВОС та ІКТ ЦІПО ДЗВО "УМО".

Роль цифрових технологій в трансформації педагогічних професій.

ЛЯХОЦЬКА Лариса Леонідівна,

кандидатка педагогічних наук, доцентка, професорка кафедри відкритих освітніх систем та ІКТ, ДЗВО «Університет менеджменту освіти» НАПН України, завідувач лабораторії систем відкритої освіти Українського відкритого університету післядипломної освіти, м. Київ

ВИКОРИСТАННЯ ДОДАТКІВ GOOGLE ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ СПІЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ УЧАСНИКІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В ПІСЛЯДИПЛОМНІЙ ОСВІТІ

КОНДРАТОВА Людмила Григорівна,

канд. пед. наук, доцент кафедри ВОС та ІКТ , ЦІПО, ДЗВО “Університет менеджменту освіти” НАПН України

Інформаційно-цифрова компетентність педагога та шляхи її формування

Басараба Наталія Анатоліївна, завідувач кабінету ІКТ Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

Використання дистанційної форми навчання як ефективної форми інноваційних технологій в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу.

Чеховський Степан Андрійович, кандидат технічних наук, професор, професор кафедри метрології та інформаційно-вимірювальної техніки Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, м. Івано-Франківськ

Піндус Наталія Миколаївна, кандидат технічних наук, доцентка, доцентка кафедри метрології та інформаційно-вимірювальної техніки Івано-Франківського національного університету університет нафти і газу, м. Івано-Франківськ

Дистанційне тестування в українському освітньому просторі

АНДРОС Мирослав Євгенійович, старший викладач кафедри ВОС та ІКТ ЦІПО ДЗВО "Університет менеджменту освіти"