Про покарання!!!

КАРАЮЧИ, ПОМІРКУЙ НАВІЩО?

Покарання як метод виховного впливу застосовували завжди і часто його вважають дієвим способом обмеження або виправлення небажаної поведінкою вихованця. Дитина, пізнаючи світ і себе, багато що робить не так, як прийнято в суспільстві, не так, як хочеться дорослим. Як її зупинити, якщо вона не хоче виконувати волю старшого?

Ідеалом сучасної педагогіки є гуманне став­лення до дитини, яке передбачає уникнення покарань як методу приниження особистості, її гідності, права на вибір. «Виховання без покарання — це не вузько шкільна справа, — говорив В.Сухомлинський. — Це одна з найважливіших проблем реформування суспільства, Його найтонших і найскладніших сфер — людської свідомості, поведінки, взаємин».

Кожен, кому доводилося мати справу з дітьми, знає, що за допомогою похвали та покарання дорослий досягає дисципліни, відповідальності. У наші дні серед педагогів, психологів та громадськості існують різні погляди щодо використання заохочення та покарання у вихаванні дітей. Одні вважають, що необхідно якомога частіше карати і рідше хвалити, інші – навпаки. Деякі радять, що треба тільки хвалити.А є і такі, які переконані у тому, що справжнє виховання — це виховання взагалі без похвали і покарання. Одна з небезпек покарання полягає в тому, що воно пригнічує особистість дитини, її індивідуальність. Принижуючи почуття гідності, батьки виховують у дитини схильність до пристосування та до поганих, низьких вчинків. Нерозумні, бездушні покарання породжують страх, а страх, у свою чергу. — хитрість та брехливість. Виникає замкнене коло, яке знову спонукає до небажаних вчинків.

Емоційна реакція покараної дитини може виявлятися або в усвідомленні справедливості покарання, своєї провини, інколи каятті, розумінні неприпустимості повторення подібних вчинків у майбутньому (бажаний очікуваний ефект застосування покарання), або у сприйнятті покарання як несправедли­вого, у невизнанні власної провини, не повторенні подібних вчинків лише через загрозу покарання, у прагненні взяти реванш за надмірні страждання — бажання відновити «справедливість» у своєму розумінні (небажаний побічний ефект застосування покарання).

Більшість батьків використовують покарання як метод виховання своїх дітей. Слід визнати, що неможливо переконати батьків взагалі не використовувати покарання. Шлях до виховання без покарань — процес тривалий і складний, успішність якого безпосередньо пов'язана із соціальним розвитком суспільства. Тому під час батьківських всеобучів практичний психолог приділяє велику увагу психолого-педагогічним умовам використання покарання як методу формування поведінки дітей. Цілеспрямована робота в цьому напрямку допомагає уникнути негативних наслідків застосування покарання у практиці сімейного виховання в нашому навчально-виховному комплексі.

НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ ПОКАРАННЯ

1. Відкритий опір покаранню — бунт, агре­сивні дії, впертість, дратівливість тощо.

2. Витіснення негативних емоційних пережи­вань, зумовлених покаранням, шляхом спроб перенесення (перекладання) вини на інших осіб.

3. Накопичення негативних переживань, зумовлених покаранням, образи на оточення.

4. Перебільшення своєї провини за умови визнання недостатності покарання, морального самокатування – ауто агресії.

Генеральною асамблеєю ООН 21 1989 року було прийнято «Конвенцію прав дитини», згідно з якою тілесні покарання дітей забороняються. Відповідно до ст. 37 Конвенції держави-учасниці мають подбати, щоб «жодна дитина не піддавалася катуванням або іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поведінки або покарань». Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про права дитини, основні положення якої реалізуються в Національній, програмі «Діти України».