Герої серед нас

Скибіцький Григорій Іванович

Народився 19 квітня 1980 року у м. Біла Церква. Згодом родина переїхала проживати до с. Терезине. Тут Григорій пішов навчатися до Терезинської школи, в якій закінчив 9 класів.

У 1998 році закінчує Фурсівську вечірню школу, здобуває фах тракториста-машиніста. У 1998 році був призваний на строкову службу до лав Збройних Сил України. Проходячи службу, отримав спеціальність механіка-водія колісних бронетранспортерів.

Після служби повернувся у рідне селище та працював у ВАТ "Терезине" трактористом.

24 лютого 2022 року, коли над мирними містами пролунали перші вибухи, пішов добровольцем у 114 Окрему Бригаду Сил ТРО. Перебував у зоні активних бойових дій на Донецькому напрямку, в районі Бахмута та Часового Яру.

Обіймав посаду командира стрілецького відділення стрілецької роти військової частини А7298.

10 березня 2024 року Григорій Іванович загинув. Останній бій прийняв на одному із найзапекліших напрямів - на околицях м. Бахмут

14 березня 2024 року молодший сержант Скибіцький Григорій повернувся додому на щиті. Похований на кладовищі с. Терезине.

За мужність та героїзм Григорія Івановича було нагороджено медаллю "За оборону рідної держави", орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно), відзнакою "Лицарський хрест" (посмертно), нагрудним знаком "Ветеран війни", "Почесний громадянин Білоцерківської міської територіальної громади" (посмертно).

Касянчук Ігор Олександрович

Шаблєвський Володимир Вікторович

Народився 26 лютого 1996 року в Білій Церкві Київської області. Родина проживала в селищі Терезиному Білоцерківського району. Після здобуття неповної середньої освіти в Терезинському НВО «ЗОШ  І-ІІІ ст. - дитячий садок»  юнак продовжив навчання у Сквирському вищому професійному училищі.

Невдовзі Володимир одружується, і в його родині народжується донечка Ярослава, яку він дуже любив.

А далі була служба за контрактом в лавах ЗСУ  в зоні АТО. Він гідно пройшов усі випробування, воював на Донеччині та Луганщині в зенітно-ракетному полку. Брав участь у дуже складних операціях, за що й отримав нагороди: грамоти Президента і медаль «Ветеран АТО», грамоти  і подяки від своїх командирів та вищого військового керівництва, грамоти від народного депутата України Гудзенка В.І. та Голови Волноваської районної ради.

У 2019 році повернувся до мирного життя, в рідне Терезине, де працював трактористом  у господарстві, а у вечірній час навчався на курсах водіїв категорії СЕ, які успішно закінчив. У 2021 році він почав працювати в Білоцерківській фірмі «Флагман» на вантажівці DAF.

День 24 лютого 2022 року назавжди змінив життя українців. Володимир, як солдат з бойовим досвідом, належав до складу оперативного резерву. 25 лютого, напередодні свого 26-річчя,  Володимир прибув до Білоцерківського ТЦК для відправки до військової частини у 2-й батальйон 4-ї роти 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців під позивним «Кузя», який він мав ще під час АТО.

Спочатку Володя разом зі своїми побратимами  патрулювали на вулицях  Києва, ловили рашистських диверсантів. А коли ворог надто близько підступив до столиці, їхній підрозділ було переміщено до села Мощун  для унеможливлення прориву живої сили і техніки ворога на столицю.

Захисникам Мощуна вдавалося завдавати серйозних втрат атакуючим силам росіян: і в контактних боях на вулицях селища, і завдяки ударам артилерії ЗСУ по скупченнях техніки РФ, схованої у лісах на іншому березі Ірпеня. В цих боях за Мощун загинуло близько шістдесяти бійців підрозділу 72-ї ОМБр, серед них  і Володимир Вікторович Шаблєвський.

Нашого Героя було поховано на місці вічного його спочинку  в Білій Церкві на Алеї Слави Сухоярського цвинтаря разом з іншими полеглими захисниками.

Рішенням сесії Білоцерківської міської ради Володимиру Вікторовичу присвоєне звання «почесний громадянин Білоцерківської громади».

Указом Президента за № 214 від 05.04.2022 Володю посмертно було нагороджено орденом «За мужність» 3 ступеня за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. У Мощуні  встановлено камінь з прізвищами полеглих у боях за визволення села  на місці, де згодом буде створено Меморіал пам’яті «Янголи Перемоги». Під номером 54 на табличці викарбувано  прізвище, імя та позивний старшого солдата Шаблєвського Володимира Вікторовича.

Восени 2023 року на фасаді школи, де навчався наш земляк, було відкрито меморіальну дошку на честь  Шаблєвського В.В.  задля  вшанування подвигу Героя.

Чіков Віктор Олегович

Народився 13 серпня 1993 року в м. Біла Церква Київської області. У 1999 році пішов до  1-го класу школи №11 Білої Церкви. Був настільки енергійним «живчиком», що мама й бабуся вирішили його віддати до спортивного інтернату в Терезине, де проживає бабуся Людмила Степанівна,  та навчатися до Терезинського НВО.

Після закінчення школи Віктор вступає на навчання до Білоцерківського вищого професійного училища будівництва та сервісу, обравши  спеціальність «кухар, офіціант, бармен».

Далі була строкова служба в ЗСУ  (2012 - 2013рр.).  Віктор за станом здоров’я міг не йти на службу до війська, але  вирішив, що має пройти цю школу мужності, а ще виконати свій конституційний обов’язок. Військовий вишкіл перетворив  юнака в старшого солдата Віктора Олеговича Чікова. 

Справжній патріот своєї  Батьківщини Віктор не зміг спокійно всидіти вдома, коли  росія розпочала широкомасштабне вторгнення в Україну. Чоловік, не вагаючись, пішов до Білоцерківського військкомату, записався добровольцем до міської територіальної оборони, а вже 15 березня 2022 року був мобілізований та мужньо став на захист Батьківщини в складі Білоцерківського зенітного ракетного полку як старший стрілець.

До кінця липня 2022 року Віктор з побратимами захищав небо над рідною Білоцерківщиною на бойових чергуваннях. А потім був Бахмут. За 2 місяці перебування під Бахмутом отримав пошкодження руки (пальці німіли і не згиналися),  2 контузії, до того ж друга контузія була вкрай серйозною. Довго лікувався, а потім знову продовжив  службу, боронячи рідну землю від лютого ворога.

Він два місяці не дожив до свого тридцятиріччя. Віктору навіки 29… 12 червня 2023 року рідні, земляки, друзі, побратими провели в останню путь славного сина українського народу - старшого солдата Чікова Віктора Олеговича. Поховали  мужнього захисника на Алеї Слави Сухоярського цвинтаря  в Білій Церкві.

Віктор Олегович був нагороджений грамотою від командування частини 14.12.2022 р., медалями «За участь в бойових діях» (ветеран війни), «За Бахмут», «За оборону рідної держави», відзнакою «За заслуги».

Відповідно до Указу Президента України старшого солдата Чікова Віктора Олеговича нагороджено за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), який вручили рідним героям.

Восени 2023 року на фасаді Терезинської гімназії було відкрито меморіальну дошку – символ нашої вічної вдячності Герою.

Засуха Віталій Вікторович