Embedded Files
Партизанський рух на території України в роки другої світової війни
Партизанський рух на території України в роки другої світової війни
Щорічно 22 вересня згідно з Указом Президента України від 30 жовтня 2001 року №1020 в Україні відзначається День партизанської слави.
Щорічно 22 вересня згідно з Указом Президента України від 30 жовтня 2001 року №1020 в Україні відзначається День партизанської слави.
За загальним визнанням, війна по праву називається всенародною. Безумовним підтвердженням цього є широкий розмах партизанського руху та героїзм патріотів-підпільників, які зробили свій неоціненний внесок у перемогу над фашизмом.
За загальним визнанням, війна по праву називається всенародною. Безумовним підтвердженням цього є широкий розмах партизанського руху та героїзм патріотів-підпільників, які зробили свій неоціненний внесок у перемогу над фашизмом.
Впродовж перших днів війни фашистам вдалося захопити значні території Радянського Союзу. На окупованих землях ворог будував системи всебічного матеріально-технічного забезпечення своїх військ, намагався широко та якісно використати захоплену радянську інфраструктуру та примусити населення до покірної рабської праці.
Впродовж перших днів війни фашистам вдалося захопити значні території Радянського Союзу. На окупованих землях ворог будував системи всебічного матеріально-технічного забезпечення своїх військ, намагався широко та якісно використати захоплену радянську інфраструктуру та примусити населення до покірної рабської праці.
Водночас з перших днів окупації гостро постало питання протидії намірам фашистського керівництва. Найбільш повно питанням дезорганізації тилу ворожих військ мав відповідати широкомасштабний партизанський рух.
Слід зазначити, що перед війною, розглядаючи імовірність окупації противником частини території СРСР, радянським керівництвом вживався комплекс заходів із завчасної підготовки партизанського руху. Зокрема, облаштовувались схованки зі зброєю, боєприпасами, продовольством та матеріально-технічними засобами, а також готувались кадри для партизанських формувань.
Проте напередодні війни було прийнято помилкове рішення про відмову від завчасної підготовки партизанського руху. Таким чином, на значній території, що була захоплена в результаті стрімкого просування фашистських військ на схід, формування партизанських загонів треба було починати з початку.
Зародження партизанського руху припадає на літо 1941 року. За вказівкою командування Червоної Армії та керівництва партійних органів, після відступу радянських військ на окупованих територіях залишався актив (як правило, з числа керівників партійних та адміністративних установ) для розгортання партизанської боротьби. Проте практичне формування партизанських загонів супроводжувалося значними труднощами. На початку війни партизанські загони діяли хаотично, були малочисельними та неорганізованими, погано озброєними, не мали засобів зв’язку та необхідних матеріально-технічних засобів.
Зважаючи на наявність значних проблем з організацією народного опору на окупованих територіях, радянське керівництво намагалось підняти населення на боротьбу із загарбниками. Вже 29 червня 1941 року у директивах з питань боротьби проти фашистської навали вказувалося: “На зайнятих ворогом територіях створювати партизанські загони і диверсійні групи для боротьби з частинами ворожих військ, для розпалювання партизанської війни… У захоплених районах створювати нестерпні умови для ворога, переслідувати і знищувати його, зривати всі його заходи”.
18 липня 1941 року Центральний Комітет (ЦК) Всесоюзної Комуністичної партії більшовиків ВКП(б) прийняв постанову “Про організацію боротьби в тилу германських військ”.
Одним з головних завдань, що вирішувало радянське керівництво в той час, було створення системи централізованого керівництва партизанським рухом. З цією метою 30 травня 1942 року при Ставці Верховного Головнокомандування був створений Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) на чолі з першим секретарем ЦК КП(б) Білорусі П. К. Пономаренком. Водночас для забезпечення взаємодії партизан з регулярними військами при військових радах низки фронтів і армій були створені представництва партизанських організацій. Крім того, важливу роль в організації партизанського руху було відведено радянському підпіллю .
Одним з головних завдань, що вирішувало радянське керівництво в той час, було створення системи централізованого керівництва партизанським рухом. З цією метою 30 травня 1942 року при Ставці Верховного Головнокомандування був створений Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) на чолі з першим секретарем ЦК КП(б) Білорусі П. К. Пономаренком. Водночас для забезпечення взаємодії партизан з регулярними військами при військових радах низки фронтів і армій були створені представництва партизанських організацій. Крім того, важливу роль в організації партизанського руху було відведено радянському підпіллю .
В червні 1942 року був створений Український штаб партизанського руху (УШПР), керівником якого був призначений Т. А. Строкач.
В червні 1942 року був створений Український штаб партизанського руху (УШПР), керівником якого був призначений Т. А. Строкач.
Серед інших важливих завдань було налагодження зв’язку з партизанами та забезпечення партизанських формувань підготовленими фахівцями, озброєнням та матеріально-технічними запасами. Для цього у розпорядження УШПР були виділені радіовузли, шпиталі, зброя, транспортні літаки тощо.
Серед інших важливих завдань було налагодження зв’язку з партизанами та забезпечення партизанських формувань підготовленими фахівцями, озброєнням та матеріально-технічними запасами. Для цього у розпорядження УШПР були виділені радіовузли, шпиталі, зброя, транспортні літаки тощо.
Почала діяти спеціальна школа, в якій готували командирів, комісарів, радистів, підривників, розвідників, медпрацівників та інших фахівців для партизанських формувань. Протягом близько 3 місяців майбутні партизани вивчали приймально-передавальну радіоапаратуру, опановували роботу на телеграфному ключі, шифрувальну справу, вітчизняну і німецьку стрілецьку зброю, мінно-підривну справу та інші необхідні у ворожому тилу питання. Заняття у школі тривали по 12-14 годин на добу. Пізніше, крім школи, за наказом ЦШПР в багатьох містах країни були створені курси радистів, підривників та командирів загонів.
Почала діяти спеціальна школа, в якій готували командирів, комісарів, радистів, підривників, розвідників, медпрацівників та інших фахівців для партизанських формувань. Протягом близько 3 місяців майбутні партизани вивчали приймально-передавальну радіоапаратуру, опановували роботу на телеграфному ключі, шифрувальну справу, вітчизняну і німецьку стрілецьку зброю, мінно-підривну справу та інші необхідні у ворожому тилу питання. Заняття у школі тривали по 12-14 годин на добу. Пізніше, крім школи, за наказом ЦШПР в багатьох містах країни були створені курси радистів, підривників та командирів загонів.
Особлива увага приділялася налагодженню радіозв’язку між партизанськими загонами й УШПР (з 714 зареєстрованих у штабі партизанських загонів зв’язок підтримувався тільки з 21), організації партизанської розвідки, формуванню нових партизанських загонів на базі підготовлених кадрів.
Особлива увага приділялася налагодженню радіозв’язку між партизанськими загонами й УШПР (з 714 зареєстрованих у штабі партизанських загонів зв’язок підтримувався тільки з 21), організації партизанської розвідки, формуванню нових партизанських загонів на базі підготовлених кадрів.
Всього протягом 1942-1945 років навчання у спецшколі УШПР пройшло 569 радистів і шифрувальників. Саме без досвідчених радистів неможливо було б оперативно і кваліфіковано керувати боротьбою, отримувати цінну розвідувальну інформацію, необхідну для перемоги над ворогом. Враховуючи нерівномірність розгортання партизанського руху, 11 листопада 1942 року Державний Комітет Оборони прийняв спеціальну постанову “Про партизанський рух на Україні”, в якій особлива увага зверталась на розвиток партизанського руху у правобережних областях республіки, де проходили надзвичайно важливі залізничні та шосейні шляхи, створення обласних оперативних груп, покращення організації зв’язку, підготовку партизанських кадрів, матеріально-технічне забезпечення партизан.
Всього протягом 1942-1945 років навчання у спецшколі УШПР пройшло 569 радистів і шифрувальників. Саме без досвідчених радистів неможливо було б оперативно і кваліфіковано керувати боротьбою, отримувати цінну розвідувальну інформацію, необхідну для перемоги над ворогом. Враховуючи нерівномірність розгортання партизанського руху, 11 листопада 1942 року Державний Комітет Оборони прийняв спеціальну постанову “Про партизанський рух на Україні”, в якій особлива увага зверталась на розвиток партизанського руху у правобережних областях республіки, де проходили надзвичайно важливі залізничні та шосейні шляхи, створення обласних оперативних груп, покращення організації зв’язку, підготовку партизанських кадрів, матеріально-технічне забезпечення партизан.
На виконання цієї постанови партизанський загін під командуванням О. Сабурова восени 1942 р. здійснив рейд з Брянських лісів на Правобережну Україну. Відстань у кількасот кілометрів партизани подолали протягом місяця, форсувавши при цьому Десну, Дніпро і Прип’ять. Тільки в дні рейду загін О. Сабурова розгромив фашистські гарнізони в 6 райцентрах, зруйнував 29 залізничних і шосейних мостів, провів роз’яснювальну роботу серед населення, внаслідок чого чисельність з’єднання наприкінці рейду зросла. Згодом сабуровці спільно з партизанами загону С. Ковпака, загонами з Житомирської і Рівненської областей та білоруськими партизанами утворили в Поліссі вільний від фашистів край, який охоплював 14 районів з населенням 200 тис. чоловік.
На виконання цієї постанови партизанський загін під командуванням О. Сабурова восени 1942 р. здійснив рейд з Брянських лісів на Правобережну Україну. Відстань у кількасот кілометрів партизани подолали протягом місяця, форсувавши при цьому Десну, Дніпро і Прип’ять. Тільки в дні рейду загін О. Сабурова розгромив фашистські гарнізони в 6 райцентрах, зруйнував 29 залізничних і шосейних мостів, провів роз’яснювальну роботу серед населення, внаслідок чого чисельність з’єднання наприкінці рейду зросла. Згодом сабуровці спільно з партизанами загону С. Ковпака, загонами з Житомирської і Рівненської областей та білоруськими партизанами утворили в Поліссі вільний від фашистів край, який охоплював 14 районів з населенням 200 тис. чоловік.
Завдяки вжитим заходам та всенародній боротьбі з фашистськими загарбниками в середині війни партизани стали високоорганізованим, територіально розгалуженим, чисельним, ефективним та потужним угрупованням народних месників.
Завдяки вжитим заходам та всенародній боротьбі з фашистськими загарбниками в середині війни партизани стали високоорганізованим, територіально розгалуженим, чисельним, ефективним та потужним угрупованням народних месників.
Під час війни в тилу ворога діяло понад 6200 партизанських загонів та підпільних груп, в яких воювало більше ніж 1 млн. осіб – представників усіх народів Радянського Союзу, з них на території України – понад 500 тисяч (60 партизанських з’єднань, 1993 загони і диверсійно-розвідувальні групи).
Під час війни в тилу ворога діяло понад 6200 партизанських загонів та підпільних груп, в яких воювало більше ніж 1 млн. осіб – представників усіх народів Радянського Союзу, з них на території України – понад 500 тисяч (60 партизанських з’єднань, 1993 загони і диверсійно-розвідувальні групи).
C. Ковпак
Головні удари партизани завдавали по комунікаціях противника, перешкоджаючи перекиданню військ та бойової техніки противника, виводили з ладу важливі об’єкти інфраструктури, знищували представників керівництва окупаційної влади, забезпечували ведення розвідки на стратегічну глибину. Диверсії партизан на важливих транспортних магістралях ворога (“рельсова” та “шляхова” війна) сковували та послаблювали німецькі війська, збільшували напруження та безлад у фашистському тилу.
Головні удари партизани завдавали по комунікаціях противника, перешкоджаючи перекиданню військ та бойової техніки противника, виводили з ладу важливі об’єкти інфраструктури, знищували представників керівництва окупаційної влади, забезпечували ведення розвідки на стратегічну глибину. Диверсії партизан на важливих транспортних магістралях ворога (“рельсова” та “шляхова” війна) сковували та послаблювали німецькі війська, збільшували напруження та безлад у фашистському тилу.
Ефективною формою партизанських дій були рейди у тилу противника, які відволікали великі сили гітлерівців, що було суттєвою допомогою військам. Найбільш результативні рейди здійснили формування відомих партизанських командирів С. Ковпака, О. Федорова та О. Сабурова.
Ефективною формою партизанських дій були рейди у тилу противника, які відволікали великі сили гітлерівців, що було суттєвою допомогою військам. Найбільш результативні рейди здійснили формування відомих партизанських командирів С. Ковпака, О. Федорова та О. Сабурова.
Слід зазначити, що в ході війни форми і методи партизанської боротьби суттєво змінювалися і вдосконалювалися. Так, у 1943 році партизанські загони розпочали практику рейдів зі своїх “партизанських домівок”, зокрема, був здійснений “Карпатський рейд” партизанського з’єднання під командуванням С. Ковпака. Хоча мети рейду – знищення нафтових промислів Прикарпаття – досягнуто не було, він справив велике враження на населення України та засвідчив зростання бойового потенціалу українських партизан.
Слід зазначити, що в ході війни форми і методи партизанської боротьби суттєво змінювалися і вдосконалювалися. Так, у 1943 році партизанські загони розпочали практику рейдів зі своїх “партизанських домівок”, зокрема, був здійснений “Карпатський рейд” партизанського з’єднання під командуванням С. Ковпака. Хоча мети рейду – знищення нафтових промислів Прикарпаття – досягнуто не було, він справив велике враження на населення України та засвідчив зростання бойового потенціалу українських партизан.
Здобутки партизан були оцінені керівництвом СРСР, зокрема, в постанові ЦК ВКП(б) від 15 липня 1943 року зазначено: “Велику роль в розвитку партизанського руху на Україні відіграли рейди партизанських з’єднань Ковпака, Сабурова, Федорова, Наумова, оскільки ці рейди дали можливість активізувати населення сіл, поширити партизанський рух в різних областях України”.
Здобутки партизан були оцінені керівництвом СРСР, зокрема, в постанові ЦК ВКП(б) від 15 липня 1943 року зазначено: “Велику роль в розвитку партизанського руху на Україні відіграли рейди партизанських з’єднань Ковпака, Сабурова, Федорова, Наумова, оскільки ці рейди дали можливість активізувати населення сіл, поширити партизанський рух в різних областях України”.
Силу партизан змушені були визнати і самі фашисти. Гітлерівський генерал Ноймар в донесенні від 28 квітня 1943 року в штаб групи армій “Південь” писав: “…діяльність партизан в усіх районах активізувалася, вони добре озброєні. На відстані 5-7 км від залізниці партизани – господарі ситуації. За останні дні були здійснені вибухи залізничного шляху на очах у німецьких солдатів, і не дивлячись на те, що патрулі проходять один за одним кожні 18 хвилин, вони встигають закладати міни під рейки”.
Силу партизан змушені були визнати і самі фашисти. Гітлерівський генерал Ноймар в донесенні від 28 квітня 1943 року в штаб групи армій “Південь” писав: “…діяльність партизан в усіх районах активізувалася, вони добре озброєні. На відстані 5-7 км від залізниці партизани – господарі ситуації. За останні дні були здійснені вибухи залізничного шляху на очах у німецьких солдатів, і не дивлячись на те, що патрулі проходять один за одним кожні 18 хвилин, вони встигають закладати міни під рейки”.
З виходом Червоної Армії на Правобережжя Дніпра, наближенням фронтової смуги до районів дії партизан в їхній тактиці з’явилися нові прийоми боротьби – захоплення важливих об’єктів інфраструктури або опорних пунктів та утримання до підходу частин армії.
З виходом Червоної Армії на Правобережжя Дніпра, наближенням фронтової смуги до районів дії партизан в їхній тактиці з’явилися нові прийоми боротьби – захоплення важливих об’єктів інфраструктури або опорних пунктів та утримання до підходу частин армії.
Але проводячи глибоку розвідку в тилу ворога та добуваючи відомості про розміщення складів боєприпасів ворога, безцінні дані про ворожі укріплення тощо, партизани стали незамінними помічниками для військових розвідників.
Але проводячи глибоку розвідку в тилу ворога та добуваючи відомості про розміщення складів боєприпасів ворога, безцінні дані про ворожі укріплення тощо, партизани стали незамінними помічниками для військових розвідників.
Зокрема, розвідники з групи “За Батьківщину” (командир В. Храпко) діяли на базі з’єднання
Зокрема, розвідники з групи “За Батьківщину” (командир В. Храпко) діяли на базі з’єднання
О. Сабурова. На початку листопада 1943 р. вони виявили наявність укріплень в районі Мозиря, Коростеня і Житомира, повідомили про будівництво лінії оборони вздовж траси Житомир–Київ і про концентрацію артилерійських частин на цій ділянці.
О. Сабурова. На початку листопада 1943 р. вони виявили наявність укріплень в районі Мозиря, Коростеня і Житомира, повідомили про будівництво лінії оборони вздовж траси Житомир–Київ і про концентрацію артилерійських частин на цій ділянці.
В ході боїв за плацдарм в районі Києва штаб 1-го Українського фронту регулярно отримував важливу розвідувальну інформацію від розвідувальних груп зі складу партизанських загонів.
В ході боїв за плацдарм в районі Києва штаб 1-го Українського фронту регулярно отримував важливу розвідувальну інформацію від розвідувальних груп зі складу партизанських загонів.
Про кількість добутої партизанами розвідувальної інформації вказують такі дані – якщо у 1942 році Український штаб партизанського руху отримав від партизанських з’єднань і загонів 165 донесень, то вже у 1943 кількість донесень збільшилась у понад сім разів. Ці обсяги надходження інформації не зменшувались протягом усієї війни.
Про кількість добутої партизанами розвідувальної інформації вказують такі дані – якщо у 1942 році Український штаб партизанського руху отримав від партизанських з’єднань і загонів 165 донесень, то вже у 1943 кількість донесень збільшилась у понад сім разів. Ці обсяги надходження інформації не зменшувались протягом усієї війни.
Успіху розвідників сприяв також тісний зв’язок з населенням окупованих територій. Підпілля та партизани безперервно слідкували за ворогом. Розвідка стала однією з невід’ємних дієвих форм партизанської війни, взаємодії партизан із бойовою армією.
Успіху розвідників сприяв також тісний зв’язок з населенням окупованих територій. Підпілля та партизани безперервно слідкували за ворогом. Розвідка стала однією з невід’ємних дієвих форм партизанської війни, взаємодії партизан із бойовою армією.
Підпільники, яких за різними даними нараховувалося понад 200 тисяч осіб, збирали і передавали розвідувальну інформацію, брали участь у диверсіях, виводили з ладу обладнання та важливі об’єкти інфраструктури окупантів, інформували населення про дії радянських військ, проводили агітаційну роботу серед місцевих мешканців та сприяли створенню нових та поповненню діючих загонів народних месників.
Підпільники, яких за різними даними нараховувалося понад 200 тисяч осіб, збирали і передавали розвідувальну інформацію, брали участь у диверсіях, виводили з ладу обладнання та важливі об’єкти інфраструктури окупантів, інформували населення про дії радянських військ, проводили агітаційну роботу серед місцевих мешканців та сприяли створенню нових та поповненню діючих загонів народних месників.
Особлива увага приділялась застосуванню підпіллям друкованих засобів агітації. Для цього підпільники забезпечувались радіоприймачами, портативними типографіями та друкарськими машинками. Листівки, що готувались та розповсюджувались, як правило, присвячувались найбільш важливим і актуальним питанням боротьби із фашистським режимом. Особливо широко підпільники намагались розповсюджувати радісні новини про військові успіхи країни.
Особлива увага приділялась застосуванню підпіллям друкованих засобів агітації. Для цього підпільники забезпечувались радіоприймачами, портативними типографіями та друкарськими машинками. Листівки, що готувались та розповсюджувались, як правило, присвячувались найбільш важливим і актуальним питанням боротьби із фашистським режимом. Особливо широко підпільники намагались розповсюджувати радісні новини про військові успіхи країни.
Широко залучали партизани місцевих підпільників і населення як провідників при форсуванні річок, веденні боїв. Також місцеві жителі забезпечували партизан розвідувальною інформацією про дислокацію ворожих військ і об’єктів, про каральні експедиції тощо.
Широко залучали партизани місцевих підпільників і населення як провідників при форсуванні річок, веденні боїв. Також місцеві жителі забезпечували партизан розвідувальною інформацією про дислокацію ворожих військ і об’єктів, про каральні експедиції тощо.
В цілому протягом війни партизани України знищили близько 500 тисяч гітлерівських солдатів і офіцерів, розгромили 467 ворожих гарнізонів, комендатур, штабів, пустили під укіс 5019 ешелонів з живою силою і бойовою технікою, підбили і захопили 1566 танків і бронемашин, 790 гармат, 13535 автомашин, 211 літаків.
В цілому протягом війни партизани України знищили близько 500 тисяч гітлерівських солдатів і офіцерів, розгромили 467 ворожих гарнізонів, комендатур, штабів, пустили під укіс 5019 ешелонів з живою силою і бойовою технікою, підбили і захопили 1566 танків і бронемашин, 790 гармат, 13535 автомашин, 211 літаків.
Близько 200 тисяч партизан нагороджені орденами та медалями, в тому числі понад 127 тисяч – медаллю “Партизан Великої Вітчизняної війни” І та II ступенів, 233 відважним народним месникам присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Близько 200 тисяч партизан нагороджені орденами та медалями, в тому числі понад 127 тисяч – медаллю “Партизан Великої Вітчизняної війни” І та II ступенів, 233 відважним народним месникам присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що партизанський рух відображав несхитну волю і прагнення всього народу відстояти свою Батьківщину.
Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що партизанський рух відображав несхитну волю і прагнення всього народу відстояти свою Батьківщину.
За своїми масштабами всенародна боротьба в тилу ворога стала важливим військово-політичним фактором в розгромі фашизму. Сила і могутність підпілля і партизанського руху полягали у міцній їх підтримці Українським народом.
За своїми масштабами всенародна боротьба в тилу ворога стала важливим військово-політичним фактором в розгромі фашизму. Сила і могутність підпілля і партизанського руху полягали у міцній їх підтримці Українським народом.
(Матеріали та фото сайта http://gur.mil.gov.ua/)
__________________________________________________________________
Page updated
Google Sites
Report abuse