Медична підготовка

Інструкція щодо надання долікарняної допомоги потерпілим

 

1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

      1.1. Життя і здоров’я людини часто залежить від того, чи надана йому термінова допомога і наскільки швидко і кваліфіковано вона йому надана.

      1.2. При всіх нещасних випадках потерпілий повинен звернутися сам чи за допомогою товариша в медичний заклад. Якщо потерпілий втратив свідомість чи не може пересуватись, необхідно терміново викликати швидку допомогу.

      1.3. До прибуття лікаря чи швидкої допомоги потерпілому необхідно надати долікарняну допомогу.

      1.4. Перша медична допомога - це комплекс термінових заходів, що проводяться при нещасних випадках і раптових захворюваннях, направлених на припинення дії пошкоджуючого фактора, на усунення явищ, які загрожують життю, на полегшення страждань та підготовку потерпілого до відправки в лікарню.

      1.5. Перша медична допомога - це найпростіші медичні дії, що виконуються безпосередньо на місці пригоди терміново після травми. Вона надається, як правило, не медичними особами, а працівниками, що на момент пригоди знаходяться поруч, безпосередньо на місці пригоди або поблизу від нього. Оптимальним строком надання першої медичної допомоги визначається термін - 30 хвилин після травми.

2 РЕКОМЕНДАЦІЇ ЛЮДИНІ, ЯКА НАДАЄ ПЕРШУ ДОПОМОГУ

 

      2.1. Для набуття необхідних знань та досвіду надання першої медичної допомоги кожен повинен пройти відповідне навчання.

      2.2. Людина, яка надає допомогу повинна знати:

      - основні ознаки порушення життєво важливих функцій організму людини;

      - загальні принципи надання першої допомоги і її прийоми у відповідності до характеру одержаного потерпілим пошкодження;

      - основні способи перенесення і евакуації потерпілих.

      2.3. Людина, яка надає першу допомогу, повинна вміти:

      - оцінити стан потерпілого і визначити, якої допомогу він в першу чергу потребує;

      - забезпечити вільне проходження дихальних шляхів;

      - виконувати штучне дихання та закритий масаж серця і оцінити їх ефективність;

      - тимчасово зупиняти кровотечі шляхом накладення джгутів, тісної пов’язки, пальцевого затиснення судин;

      - накладати пов’язку при пошкодженні (пораненні, опіках, відмороженні);

      - іммобілізувати пошкоджену частину тіла при переломах кісток, важко забитих місцях, термічному ураженні;

      - надавати допомогу при тепловому і сонячному ударі, утопленні, гострому отруєнні, безсвідомому стані;

      - користуватись аптечкою першої допомоги.

3 ПОСЛІДОВНІСТЬ НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ

 

      3.1. Визволити потерпілого від подальшого впливу на його організм пошкоджуючих факторів, які загрожують здоров’ю і життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму, винести із зараженої зони, загасити одяг, що горить, витягнути з води), при необхідності винести на свіже повітря, визволити від одягу, що заважає диханню.

      3.2. Оцінити стан потерпілого.

      3.3. Визначити характер і ступінь пошкодження, для чого оголити пошкоджену частину тіла або зняти з потерпілого весь одяг. Роздягати та одягати потерпілого треба обережно, не викликаючи больового відчуття або повторного пошкодження.

      3.4. Виконати необхідні заходи з рятування потерпілого в порядку терміновості (відновити прохідність дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, накласти пов’язку, тощо).

      3.5. Визвати швидку допомогу чи лікаря, або вжити заходів для транспортування потерпілого в найближчий медичний заклад.

      3.6. Підтримувати основні життєві функції до прибуття медичної допомоги.

4 ПЕРША ДОПОМОГИ ПРИ ОТРУЄННІ

 

      4.1. Природний газ – безбарвний, значно легший за повітря, малотоксичний, якщо не містить шкідливих домішок вище допустимих норм. У разі великої концентрації природного газу у повітрі через зменшення вмісту кисню, суміш газу із повітрям діє задушливо.

      При отруєнні газом необхідно з'ясувати причину та місце витоку газу і усунути його дію на людей, забезпечити доступ свіжого повітря до потерпілого, холодне обливання голови і дати понюхати нашатирного спирту. У разі втрати свідомості та порушенні серцевої діяльності зробити штучне дихання та зовнішній масаж серця. Викликати лікаря.

      4.2. Основні прикмети отруєння - це порушення свідомості, дихання та серцевої діяльності. Отруєння етиловим спиртом зустрічається досить часто при вживанні його в надмірній кількості; смертельна доза цієї речовини становить близько 0,6 - 0,7 л. Смерть від сп’яніння настає під час сну від зупинки дихання та роботи серця.

      4.3. Більш небезпечною речовиною є метиловий спирт, який нагадує етиловий за смаком і запахом. Дуже невеликі його дози призводять до сліпоти і смерті. Перша допомога при спиртових отруєннях - винести потерпілого на свіже повітря і викликати у нього блювання шляхом натискання пальцем на задню частину язика. Якщо потерпілий в свідомості, йому можна дати випити 3-4 склянки теплої води чи чашку міцної кави.

      4.4. Для одоризації природного газу на об'єктах електричних мереж використовується одорант - етилмеркаптан. Меркаптани в малих концентраціях викликають головний біль і нудоту. У великих концентраціях вони діють на центральну нервову систему, спричиняючи судороги, параліч і смерть від зупинки дихання.

       При легкому отруєнні одорантом постраждалому необхідні свіже повітря, спокій, міцна кава або чай. При сильній нудоті – аміназін (0,025), трифтазін (0,005), а також вітаміни В6 (10 мг), РР (22 мг), С (100 мг). При втраті свідомості необхідне негайне вдихання зволоженого кисню (крізь маску або носові катетери), вдихання нашатирного спирту на ватці. При зупинці дихання – штучне дихання способом “рот в рот”.

       У разі подразнення слизових оболонок очей, порожнини рота і носа – рясно промити 2% розчином соди, закапати в ніс декілька крапель 2% розчину ефедрину або 0,05% нафтизину. При попаданні на шкіру – ретельно обмити теплою водою з милом. У подальшому – лікування у лікаря.

      4.5. При вживанні кислот або лугів, помилково чи з метою самогубства, спостерігається роз’їдання стінок стравоходу і шлунка, що може викликати її прорив. При подібних отруєннях ковтання викликає сильний біль, голос стає хрипким, спостерігається болючий кашель і блювота з кров’ю. Потерпілий відмічає біль в середині грудної клітки і під грудьми. Перша допомога - дати випити велику кількість води і викликати блювання. Потім потерпілому дають молоко, рослинну олію, яєчний сирий білок і маленькі шматочки льоду.

      4.6. При підозрі нахарчові отруєння треба викликати у потерпілих блювання після того, як вони вип’ють воду чи блідо-рожевий розчин марганцівки у великій кількості. Потім треба розтовкти кілька таблеток активованого вугілля, змішати їх з цукром і водою і дати проковтнути.

       Якщо відома протиотрута, потрібно дати її. При втраті свідомості від будь-якого отруєння треба покласти потерпілого на бік і бути готовим до виконання штучного дихання.

      4.7. Дуже багатогазів, які викликають отруєння при їх вдиханні, вони дають найрізноманітніші картини отруєння. Кожному працівнику потрібно знати, які гази, що використовуються на його виробництві, можуть становити небезпеку при їх виході в атмосферне повітря. Також слід знати головні симптоми таких отруєнь і першу допомогу при них.

       Підозра на отруєння газами виникає при появі однакових симптомів одночасно у кількох працівників, що знаходяться поруч. Найчастішими проявами отруєння є головний біль, запаморочення, нудота, шум у вухах, сонливість і втрата свідомості. Багато газів викликають подразнення дихальних шляхів, що проявляється кашлем, ядухою, печією в носі, горлі. Також деякі гази здатні викликати біль у животі та кишкові розлади (ацетон, ртутні сполуки та ін.), відчуття сп’яніння (пари бензину, ацетону та ін.), серцебиття (вуглекислий газ), збудження (сірководень) тощо. При отруєнні газами можуть виникати розлади психічної діяльності, тому потерпілих не можна залишати без нагляду. Деякі гази можуть не мати якого-небудь запаху, що робить їх особливо небезпечними. Серед них - оксид вуглецю (чадний газ),що утворюється при неповному згорянні, зокрема при роботі автомобільного двигуна, і накопичується в закритих приміщеннях. Першою допомогою є негайне винесення потерпілого із зони отруєної атмосфери і звільнення його від зайвого одягу. Якщо є умови, проводять інгаляцію киснем. Треба бути готовим до виконання штучного дихання.

5 ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ КРОВОТЕЧАХ

 

      5.1. Кровотечі, при яких кров витікає назовні із рани чи природних отворів тіла назовні, прийнято називати зовнішніми. Кровотечі, при яких кров скопичується в порожнинах тіла, називаються внутрішніми.

      5.2. Зовнішня кровотеча помічається легко, але слід пам’ятати про можливість і внутрішньої кровотечі внаслідок хвороби чи закритих травм тулуба, голови.

      5.3. Симптомом втрати до 1 л крові - блідість, частий пульс, слабкість і спрага. При більш тяжких крововтратах, крім того, відмічається неспокій, часте дихання, потім - втрата свідомості.

      5.4. Кров із артерії яскраво-червоного кольору, витікає поштовхами (пульсує). Потрібно швидко придавити артерію пальцем вище місця пошкодження.

       Знайти її під шкірою можна за пульсацією. На рану потрібно покласти чисту тканину, на неї - тканинний валик (наприклад, нерозгорнутий бинт) і міцно прибинтувати з метою створення тиску на пошкоджену судину. Якщо кровотеча з кінцівки досить сильна, треба накласти джгут на кінцівку вище місця кровотечі і стягнути його шляхом закручення до зупинки кровотечі.

       Якщо після накладення декількох витків джгута кровотеча не зупиняється, необхідно додати ще декілька витків, накладаючи більш туго. Дуже перетягувати кінцівку джгутом не можна, так як при сильному стисненні можуть пошкодитись нерви.

       Використовують спеціальний джгут, зроблений з еластичної гуми, чи джгут з підручного матеріалу. До джгута треба прикріпити записку із зазначенням точного часу накладання, тому що більше двох годин влітку і години у холодну пору тримати його не можна, так як при більш тривалому часі може виникнути омертвіння обезкровленої кінцівки.

      5.5. Кров із вени темна, витікає безперервним струменем.

      5.6. Кров з капілярів точиться окремими краплями. На ділянку рани в цих випадках треба накласти давлючу пов’язку.

      5.7. При пошкодженні вен шиї пов’язку треба зробити герметичною - підкласти між нею і шкірою лист поліетилену. Якщо виникла сильна носова кровотеча, слід обережно проштовхнути в ніс великий шматок марлі, просочений 3%-ним перекисом водню.

      5.8. При тяжких крововтратах треба підняти вгору всі кінцівки потерпілого, який лежить на спині, а голову трохи опустити.

      5.9. Якщо потерпілий в свідомості і не має поранень органів черевної порожнини, йому дають пити теплий чай чи воду. Рекомендується вживання соляно-содового розчину (1 чайна ложка солі та 0,5 ложки соди на 1 літр води) та алкоголь у невеликій кількості.

6 ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ПОРАНЕННЯХ

 

      6.1. Рани - механічне порушення цілісності шкіри чи слизової оболонки, а іноді й більш глибоких тканин - зустрічаються досить часто. Небезпечність ран полягає в кровотечі та в інфекції. Правильна обробка ран скорочує терміни їх загоєння і запобігає виникненню ускладнень.

      6.2. Обробку ран необхідно проводити, по можливості, вимитими руками, за допомогою бинта, вати, марлі чи чистої тканини. Рана супроводжується болем і кровотечею. При сильній кровотечі перш за все необхідно її зупинити.

      6.3. Для надання першої допомоги при пораненні необхідно відкрити індивідуальний пакет, який є в аптечці, у відповідності з тими правилами, які надруковані на його упаковці. Якщо індивідуальний пакет відсутній, то для пов’язки можна використати чисту носову хустину, чисту тканину і т.ін. Накладати вату безпосередньо на рану не можна.

      6.4. При відсутності дезінфікуючого розчину достатньо накрити рану марлею, покласти зверху шар вати та перев’язати бинтом. Якщо такий розчин є (йод, спирт, бензин та ін.), то ним змащують тільки шкіру навколо рани. В саму рану можна вливати тільки 3%-ний розчин перекису водню. Інші розчини, воду, мазі, порошки, вату вводити туди небезпечно.

      6.5. Не можна прибирати з рани згустки крові, сторонні тіла, так як це може визвати сильну кровотечу.

      6.6. Якщо з рани виступають внутрішні органи (кишка, мозок, кістка), їх прикривають марлею, але не вправляють. При великих ранах кінцівок поранену кінцівку необхідно зафіксувати Якщо рана забруднена землею, необхідно терміново звернутись до лікаря для введення протиправцевої сироватки.

7 ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ УРАЖЕННІ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ

 

      7.1. Ураження електричним струмом виникає при його проходженні крізь організм людини і складається із загальних і місцевих проявів.

      7.2. Загальні прояви електротравми виникають від дії струму, насамперед на нервову систему. В момент проходження електричного струму завжди спостерігається судорожне скорочення скелетних м’язів, що ускладнює будь-які дії потерпілого, навіть якщо він залишається в свідомості. Так, якщо потерпілий тримає дріт руками, його пальці так сильно стискуються, що витягти дріт з його рук стає неможливим.

      7.3. При більш тяжких ураженнях, крім втрати свідомості, виникає порушення дихання і роботи серця. Місцеві прояви електротравми нагадують термічні опіки.

      7.4. Звільнення потерпілого від дії електричного струму треба проводити із дотриманням заходів власної безпеки, якщо напруга не перевищує 1000 В.

      7.5. Першою дією того, хто надає допомогу, повинно бути негайне відключення електричного струму вимикачем, рубильником чи викручуванням запобіжників. Якщо це неможливо, треба перерізати чи перерубати електричний провід. У випадку неможливості відключення струму потерпілого слід відтягнути від джерела струму.

       Для цього використовують підручні предмети, які не проводять струм - сухі дерево, вовну, тканину і т.ін. У всіх випадках треба діяти однією рукою, замотаною в тканину, другу тримають за спиною.

      7.6. Якщо напруга перевищує 1000 В, наближатися до потерпілого без спеціальних засобів захисту небезпечно. У цих випадках використовуються діелектричні рукавички, чоботи і килимок. Можна також застосовувати ізолюючу штангу або кліщі. Якщо дихання у потерпілого відсутнє, треба проводити штучне дихання (див.”Оживлення”). Якщо, крім того, немає пульсу на шиї, одночасно роблять закритий масаж серця.

      7.7. Місцеві прояви електротравми треба обробляти так, як і температурні опіки. У всіх випадках необхідно негайно викликати швидку медичну допомогу.

8 ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ОПІКАХ

 

Термічнi опiки

      8.1. Опіки виникають при дії на шкіру високої температури, викликаються полум’ям, гарячою рідиною чи розігрітими предметами. При великих за площею та сильних опіках страждає не тільки шкіра і підшкірна клітковина, але й весь організм.

       В таких випадках від болю і порушення обміну речовин стан потерпілого погіршується. Легкий ступінь опіків проявляється почервонінням шкіри, яке потім зникає. При більш глибоких опіках на шкірі утворюються пухирці. В найтяжчих випадках місце опіку обвуглюється.

      8.2. Перш за все потерпілого треба винести із зони дії високої температури і погасити одяг, що горить, водою чи обгорнути товстою тканиною.

      8.3. Головною небезпекою при опіках є опіковий шок, потрапляння на опікові поверхні мікробів та інфекційні ускладнення. Тому подальша обробка обпечених місць повинна проводитися в чистих умовах. До них не можна торкатися руками, відривати клаптики одягу, проколювати пухирці. Обпечені поверхні треба прикривати марлею або чистою тканиною, краще стерильною. Будь-яких інших маніпуляцій, в тому числі міцного бинтування, проводити не можна. Потерпілого треба загорнути у ковдру. Якщо він знаходиться у свідомості, його треба напоїти великою кількістю рідини, тонізуючими напоями, дати алкоголь та знеболюючі ліки.

Тепловий удар

      8.4. Тепловий удар виникає при перегрiваннi органiзму в непровiтрюваних примiщеннях, задушливому i жаркому середовищi. Першими симптомами теплового удару є головний бiль, слабкiсть, шум у вухах, спрага, нудота. Шкiра стає червоного кольору, температура тiла пiдвищується до 40-41,5°С.

      8.5. В бiльш тяжких випадках виникає блювання, судоми i втрата свiдомостi. Потерпiлого термiново виводять чи виносять на свiже повiтря в прохолодне мiсце, знiмають зайвий одяг, дають випити холодної води, накладають на голову тканину, змочену холодною водою. В бiльш тяжких випадках роблять обливання холодною водою i загортають у мокре простирадло. Треба слiдкувати за диханням потерпiлого, якщо вiн знепритомнiв, i бути готовим до виконання штучного дихання (див. “Оживлення”).

Хiмiчнi опiки

    8.6. Хiмiчнi опiки викликаються мiцними кислотами i лугами, якi потрапляють на шкiру чи слизовi   оболонки. Якщо не надати першу допомогу, опiки можуть поглиблюватись протягом 20-30 хвилин. Ще одна вiдмiннiсть вiд температурних опiкiв - нечасте виникнення пухирцiв на шкiрi, тому що глибина хiмiчних опiкiв бiльша. Дуже важливо вiдразу з’ясувати, кислотою чи лугом викликано опiк i чи не може ця речовина отруїти весь органiзм при всмоктуваннi її в кров.

      8.7. Першою допомогою є негайне видалення одягу, просоченого хiмiчною речовиною. Шкiру в дiлянцi опiку промивають великою кiлькiстю води. Потiм на шкiру потрiбно накласти марлю чи чисту тканину, яка просочена речовиною -нейтралiзатором.

      8.8. При кислотному опiку застосовують 4%-ний розчин питної соди (2-3 ложки на 1 л води), при лужному - слабкий розчин лимонної чи оцтової кислоти (концентрована кислота розводиться приблизно в 10 разiв), або сiк лимона. Потерпiлому забезпечується спокiй. Внутрiшньом’язово потрiбно увести двi ампули анальгiну, якщо це неможливо, дати випити двi таблетки анальгiну.

      8.9. При хiмiчних опiках очей негайною допомогою має бути промивання великою кiлькiстю води при вiдкритих очах.

9 ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ОБМЕРЗАННІ

 

      9.1. Вiдмороження виникає внаслідок дії холоду на тіло, особливо в умовах вологого повітря і вітру. В легких випадках потерпілого заводять до теплого приміщення і вміщують відморожену кінцівку, після легкого розтирання, в таз з водою кімнатної температури. Поступово температуру води підвищують до теплої (40-50°С), але не гарячої.

      9.2. Потерпілий при цьому повинен рухати відмороженою кінцівкою і пити гарячу воду. При відігріванні з’являється біль, який швидко проходить, чутливість шкіри відновлюється, а білий її колір змінюється, на рожевий чи червоний. Після цього кінцівку витирають, протирають розчином спирту та вкривають вовняною тканиною. Але якщо колір шкіри залишається білим, а біль посилюється, це вказує на більш тяжке відмороження. В такому випадку подальше відігрівання треба припинити, витерти її насухо і вкрити вовною, продовжуючи відігрівання інших ділянок тіла і пиття гарячої рідини.

      9.3. При загальному охолодженні організму з’являється відчуття слабкості і сонливості, потім потерпілий втрачає свідомість. Його потрібно помістити у ванну з водою кімнатної температури, яку підвищують до теплої (40-50°С), але не гарячої. Якщо це неможливо, потерпілого миють теплою водою або обкладають грілками, поступово підвищуючи температуру води. При поверненні свідомості потерпілому дають пити теплий чай, воду і невелику кількість алкоголю.

10 ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ УТОПЛЕННІ

 

      10.1. В легких випадках утоплення, коли в дихальні шляхи попала незначна кількість рідини, достатньо заспокоїти і зігріти потерпілого. Але в тяжких випадках, коли потерпілого витягають з води непритомним, необхідно негайно почати проведення оживлення. Перш за все треба звільнити дихальні шляхи від води. Для цього тулуб потерпілого нахиляють головою вниз, а пальцями перевіряють, чи не має в роті і глотці сторонніх предметів. Якщо дихання відсутнє, то відразу проводять штучне дихання Якщо також відсутній пульс на шиї, одночасно роблять закритий масаж серця. Треба бути готовим до виникнення блювання, тому що в шлунок потрапляє велика кількість води. При блюванні голову потерпілого повертають набік, потім очищають ротову порожнину марлею чи тканиною і продовжують оживлення. Сигналом до припинення оживлення є поява трупного заклякнення і трупних плям.

11 ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ПЕРЕЛОМАХ, ВИВИХАХ, РОЗТЯГНЕННІ СУХОЖИЛЛЯ

 

      11.1. Перелом - це порушення цілісності кістки. Ознаки перелому кістки - різкий біль, набрякання в місці травми, зміна форми пошкодженої кістки. В ділянці перелому кістка рухома, як у суглобі, зміщення відламків кістки супроводжується хрустом та посиленням болю.

      11.2. Але при переломі без зміщення відламків перелічені симптоми можуть обмежуватись болем, який посилюється при рухах. Якщо перелом відкритий і є зовнішня кровотеча, у першу чергу треба її зупинити.

      11.3. Потерпілому потрібно забезпечити спокій і дати дві таблетки анальгіну. До ділянки перелому треба обережно прикласти лід у поліетиленовому мішечку чи тканину, змочену холодною водою. Крім того, необхідно знерухомити як пошкоджену кістку, так і прилеглі до неї суглоби вище та нижче місця перелому. При переломі плеча чи стегна потрібно зафіксувати два нижчележачих суглоби (крім ліктя чи коліна, ще кисть чи стопу). Знерухомлення виконується підручними матеріалами або спеціальними шинами, які міцно прибинтовують до кінцівки. При повній відсутності підручних матеріалів постраждалу ногу треба прибинтувати до здорової ноги, а руку до тулуба.

12 РОЗТЯГНЕННЯ ЗВ'ЯЗОК І ВИВИХИ У СУГЛОБАХ

 

      12.1. Ці види пошкоджень виникають в ділянці суглобів при надмірно сильних та неприродних рухах кінцівок і викликають біль та тимчасову непрацездатність.

      12.2. Розтягнення чи розрив зв’язок найчастіше виникають у колінному і голінковому суглобах. У момент пошкодження виникає різкий біль, який інколи посилюється через деякий час внаслідок крововилива. Ділянка суглоба набрякає, крізь шкіру просвічує синець. Суглоб болючий при дотиках, але потерпілий не втрачає здатності до пересування.

      12.3. Вивих - це стійке зміщення кісток у суглобі, коли суглобні поверхні перестають стикатися частково чи повністю. Вивихи найчастіше зустрічаються в плечовому та кульшовому суглобах. Зв’язки при цьому розриваються, а кістки розходяться і займають неприродне положення. Вивихнутий суглоб набрякає і змінює зовнішній вигляд, що легко побачити при порівнянні його з протилежним суглобом. Обсяг рухів у пошкодженому суглобі знижений, кожен рух викликає біль. Першою допомогою при обох видах травм є накладання холодного компресу на травмований суглоб. При розтягненні чи розриві зв’язок треба накласти тугу пов’язку. Вивихнуту кінцівку треба зафіксувати в тому положенні, яку вона прийняла, самостійно вправляти її не слід. Потерпілого треба негайно направити до лікарні.

13 ОЖИВЛЕННЯ

 

      13.1. Необхідність оживлення потерпілого виникає при різноманітних тяжких травмах, утопленні, ураженні електричним струмом, гострих отруєннях, інфаркті міокарду, крововтратах і т.ін.

      13.2. При зупинці серцевих скорочень і дихання настає клінічна смерть, яка, якщо не проводити оживлення, через 5-7 хвилин переходить в біологічну смерть. Безсумнівними ознаками біологічної смерті є помутніння рогівки ока та її висихання. При здавленні ока пальцями з боків зіниця звужується, стаючи схожою на котячу. Пізніше з’являються трупне заклякнення м’язів голови та трупні плями синюватого кольору в нижчележачих ділянках шкіри.

      13.3. Якщо настала біологічна смерть, проводити оживлення немає сенсу. При зупинці дихання перестає рухатись грудна клітка, повітря не виходить із рота чи носа, що перевіряється дзеркалом або ниткою.

      13.4. Штучне дихання здійснюється методом “рот до рота” чи “рот до носа” після перевірки стану ротової порожнини та глотки. Потерпілому, що лежить на спині, однією рукою підіймають шию, а другою закидають голову, затуляючи при цьому ніс. Той, що проводить оживлення, робить глибокий вдих, міцно притуляє свій рот до рота потерпілого (можна через марлю чи тонку тканину) та з силою видихає. Грудна клітка потерпілого при цьому розширюється. Потім треба дати повітрю вийти із легенів і через 3 - 5 секунд повторити все знову. При зупинці серця пульс не виявляється.

      13.5. Закритий (непрямий) масаж серця здійснюють двома руками, поклавши кисті рук одна на одну, шляхом досить сильних поштовхів нижньої частини грудної клітки з періодичністю 60 за хвилину. Якщо оживлення проводять двоє, то після одного штучного вдиху треба зробити 4 поштовхи. Якщо надає допомогу один, то після 3 вдихів він робить 15 поштовхів грудної клітки. Оживлення треба робити відразу на місці події, не чекаючи прибуття медичних працівників.

14 ТРАНСПОРТУВАННЯ ПОТЕРПІЛИХ

 

      14.1. При тяжких пораненнях і раптових захворюваннях необхідна термінова доставка потерпілого в лікувальний заклад. Якщо це неможливо здійснити службою швидкої медичної допомоги, треба транспортувати потерпілого власними силами. Транспортування повинно бути швидким і безпечним для пораненого. При цьому можна використовувати носилки або підручні предмети. Найбільш швидким і зручним є перевезення потерпілого транспортними засобами, але йому треба надати правильне положення.

      14.2. Положення потерпілого при транспортуванні залежить від виду травми. Сидячи доставляють потерпілих із порівняно легкими пораненнями обличчя і рук. В лежачому положенні на спині транспортують поранених, що мають травми голови, хребта чи кінцівок, але не втратили свідомості.

      14.3. При пошкодженні таза і відкритих пораненнях черевної порожнини рекомендується положення на спині із зігнутими в колінах ногами. Напівсидяче положення з витягнутими ногами надають при пораненні шиї і значних пораненнях рук. Напівсидяче положення, але із зігнутими в колінах ногами, треба надати при закритих травмах чи захворюванні органів черевної порожнини і при пораненнях грудної клітки. При значній втраті крові і тяжкому стані пораненого необхідне положення на спині з піднятими до гори ногами і руками, але опущеною головою.

      14.4. Якщо поранений знепритомнів, його транспортують лежачи на боці, але при травмах хребта треба надати йому положення лежачи на животі з поверненою набік головою.

15 ТРАВМИ ГРУДЕЙ

 

      15.1. Глибокі поранення грудної клітки, що проникають в грудну порожнину, небезпечні, передусім, порушенням дихання. Якщо повітря заходить крізь рану в плевральну порожнину, легеня здавлюється і виключається з акту дихання. Це явище має назву “відкритий пневмоторакс”. При відкритому пневмотораксі рана “дихає” - повітря з шумом входить та виходить крізь рану, чутно присмоктування повітря при вдиху, а під час видиху чи кашлі з’являються пухирці крові. Перша допомога полягає в накладенні на рану герметичної пов’язки. Спочатку треба накласти на рану лист поліетилену чи прогумованої тканини, потім - марлеву пов’язку, яка клеїться до тіла лейкопластиром. Далі грудна клітка міцно бинтується. Потерпілому надають напівсидяче положення і забезпечують спокій.

      15.2. Закрита травма грудей часто супроводжується переломами ребер і грудини. При цьому виникає біль в місці перелому, що посилюється при кашлі і глибоких вдихах. Ускладнення подібних переломів - поранення легенів та інших органів грудної порожнини гострими відламками кісток.

      Потерпілому надають напівсидяче положення із зігнутими в колінах ногами, забезпечують повний спокій і прикладають холод до місця пошкодження.

      Для зменшення болю грудну клітку треба декілька разів стягнути рушниками чи широким бинтом. Дають випити 1-2 таблетки анальгіну чи інших знеболюючих.

16 ТРАВМИ ЧЕРЕПА

 

      16.1. Черепно-мозкові травми виникають при падінні з висоти, ударах твердими предметами, при транспортних катастрофах. Струс головного мозку зустрічається найчастіше. Його ознаки - хоча б короткочасна втрата свідомості, нудота чи блювання, слабкість. Потерпілий не пам’ятає подій перед травмою та моменту травми, він скаржиться на запаморочення, шум в вухах, сонливість, можливе порушення зору. Удар головного мозку - більш тяжка травма, при якій, крім струсу, виникає пошкодження окремої ділянки мозку. Всі симптоми струсу виражені сильно, до них додаються інші порушення - чутливості, руху в кінцівках, ковтання тощо. Найсерйозніше ускладнення травми черепа - здавлювання мозку. При ньому після відновлення свідомості знов настає погіршення стану через крововилив у мозок.

      16.2. Першою допомогою є охолодження голови шляхом прикладання мішечка з льодом. Потерпілий повинен знаходитись у максимально спокійному та зручному положенні на спині з дещо піднятою головою та верхньою частиною тулуба. Якщо потерпілий в свідомості, йому дають випити дві таблетки дімедролу.

      16.3. Якщо він знепритомнів, треба запобігти попаданню блювотних мас в дихальні шляхи - покласти потерпілого на бік, підтримуючи потерпілому голову. Госпіталізувати необхідно навіть при покращенні його стану.

17 ТРАВМИ ХРЕБТА

 

      17.1. Травми хребта виникають при падінні з висоти, насильних поворотах тулуба чи шиї, ударах в ділянку хребта, обвалах землі та породи в шахтах та на будівництві, падінні на землю при ожеледиці. Підозра на перелом хребта виникає при різкому болю в якомусь відділі.

      17.2. Головна небезпека такої травми - пошкодження спинного мозку, що загрожує довічною інвалідністю. Симптоми такого пошкодження - неможливість піднятися і розпрямити сечовий міхур і пряму кишку. Ці симптоми можуть виникнути відразу чи розвиваються поступово. Можливий шок.

      17.3. Головною особливістю першої допомоги при травмах хребта є максимально обережне переміщення і транспортування потерпілого. Краще це робити на твердому щиті при положенні на спині з невеликим тканинним валиком під попереком. Якщо він втратив свідомість, йому надають положення лежачи на животі з поверненою набік головою.

      17.4. При перекладенні потерпілого не можна допускати прогинання чи поворотів його тіла, тому таку операцію повинні виконувати 3-4 чоловіка.

      17.5. Можна переносити потерпілого на звичайних носилках, обладнаних твердою підкладкою. При травмах шийного відділу хребта голову треба покласти на валик, зроблений з одягу. При цьому голову не можна нахиляти чи закидати. Треба бути готовим до виконання штучного дихання при його зупинці. У випадку блювання голову потерпілого обережно повертають вбік.

18 ТРАВМИ ЖИВОТА

 

      18.1. Проникаюча травма живота небезпечна пораненням органів черевної порожнини. Відмічається сильний біль, але кровотеча з рани несильна. Інші симптоми залежать від поранення конкретного органа, що описано нижче.

      18.2. Потерпілому треба забезпечити повний спокій у горизонтальному положенні на спині із зігнутими в колінах ногами. Органи, які випали через рану (наприклад, петля кишки), не можна вправляти назад, їх треба накрити зверху чистою, краще стерильною, марлею.

      18.3. Закрита травма живота виникає внаслідок прямої дії пошкоджуючої сили на органи черевної порожнини. Травми внутрішніх органів при цьому не супроводжуються зовнішньою кровотечею. При розриві порожнистого органа (наприклад, шлунку) відмічається сильний біль у всіх відділах живота. Пізніше виникає помірне підвищення температури і прискорення пульсу, риси обличчя загострюються. М’язи черевної стінки напружуються, часто виникає блювання. При розриві печінки чи селезінки біль виражений не так різко. Виникає сильна внутрішня кровотеча. Відмічається блідість, слабкість, спрага, частий пульс. При пошкодженні нирки, крім того, спостерігається почервоніння сечі.

      18.4. Потерпілому треба забезпечити повний спокій у напівсидячому положенні. Не можна їсти, пити і ковтати ліки, а на живіт треба покласти мішечок з льодом чи холодний компрес.
 
(Матеріали сайта http://forca.com.ua/)
 

Послідовність дій при наданні першої допомоги потерпілому

 

Перша медична допомога – це комплекс заходів, спрямованих на відновлення або збереження життя і здоров'я потерпілого. Її повинен надавати той, хто знаходиться поряд з потерпілим (взаємодопомога), або сам потерпілий (самодопомога) до прибуття медичного персоналу.

Від того, наскільки уміло і швидко надана перша допомога, залежить життя потерпілого.

Послідовність дій при наданні першої допомоги потерпілому:

- усунення дії на організм потерпілого небезпечних і шкідливих чинників (звільнення його від дії електроструму, винесення з небезпечної зони, гасіння одягу, що горить тощо);

- оцінка стану потерпілого;

- визначення характеру травми;

- виконання необхідних заходів щодо порятунку потерпілого (штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинка кровотечі і т. д.);

- виклик швидкої допомоги;

- підтримка життєвих функцій потерпілого до прибуття медперсоналу.

 Огляд потерпілого

 Знаходячись в пасивному положенні, потерпілий нерухомий, не може самостійно змінити прийняту позу, голова і кінцівки звішуються. Таке положення буває при несвідомому стані. Вимушене положення потерпілий приймає для полегшення важкого стану, ослаблення болів. Наприклад: при поразці легенів, плеври він вимушений лежати на ураженій стороні, положення лежачи на спині потерпілий приймає переважно при сильних болях в животі; при ураженні нирок, деякі потерпілі тримають ногу (з боку поразки) зігнутої в тазостегновому і колінному суглобі, оскільки при цьому болі ослабляються.

Основними показниками життєдіяльності організму є збережене дихання і серцева діяльність.

Ознаками життя є:

- наявність збереженого дихання, яке визначають по руху грудної клітки і живота, запотіванню дзеркала, прикладеного до носа і рота, руху грудочки вати або бинта, піднесеного до ніздрів;

- наявність серцевої діяльності, яка визначається шляхом прощупування пульсу на сонній артерії. Визначити пульс можна також на променевій артерії, розташованій під шкірою між шилоподібним відростком променевої кістки і сухожиллям внутрішнього променевого м'яза. Звичайна частота пульсу у здорової людини 60-75 уд./хв., ритм пульсу правильний, рівномірний. Пульс частішає при недостатності серцевої діяльності в результаті травм, при крововтраті, під час больових відчуттів. Значне порідшання частоти пульсу відбувається при важких станах (черепно-мозкова травма);

- наявність реакції зіниць на світло, яку визначають шляхом напряму на око пучка світла від будь-якого джерела; звуження зіниці свідчить про позитивну реакцію. При денному світлі ця реакція перевіряється таким чином: закривають око рукою на 2-3 хв., потім швидко прибирають руку; якщо зіниці звужуються, це свідчить про збереження функцій головного мозку;

Відсутність всього названого вище є сигналом до негайного проведення реанімаційних заходів (штучне дихання, непрямий масаж серця) до відновлення ознак життя. Проведення реанімаційних заходів слід продовжувати до появи ознак смерті.

 Ознаки смерті

 Біологічній смерті - необоротному припиненню життєдіяльності організму - передують агонія і клінічна смерть.

 Агонія характеризується затемненою свідомістю, відсутністю пульсу, розладом дихання, яке стає неритмічним, поверхневим, судомним, зниженням артеріального тиску. Шкіра стає холодною, з блідим або синюшним відтінком. Після агонії наступає клінічна смерть.

 Клінічна смерть - стан, при якому відсутні основні ознаки життя, - серцебиття і дихання, але ще не розвинулися необоротні зміни в організмі. Клінічна смерть триває 5-8 хвилин. Даний період необхідно використовувати для проведення реанімаційних заходів. Після закінчення цього часу наступає біологічна смерть.

Ознаками смерті є:

- відсутність дихання;

- відсутність серцебиття;

- відсутність чутливості на больові та термічні подразники;

- зниження температури тіла;

- помутніння і висихання рогівки ока;

- відсутність блювотного рефлексу (при натисканні на корінь язика);

- трупні плями синьо-фіолетового або багрово-червоного кольору на шкірі обличчя, грудей, живота;

- трупне задубіння, що з’являється через 2-4 год. після смерті.

Остаточне рішення про смерть потерпілого приймається у встановленому законодавством порядку.

При наданні першої допомоги слід керуватися наступними принципами:

1. правильність і доцільність;

2. швидкість;

3. обдуманість, рішучість і спокій.

Зберігайте спокій. Якою б серйозною не була травма або небезпечно. ситуація, паніка тільки ослабить вашу здатність думати і понизить ефективність ваших дій. Крім того, при цьому ви втратите час, а в кризовій ситуації час може вирішити на користь життя або смерті.

Уникайте непотрібного ризику. Це не боязливість. Ви не зможете нікому допомогти, якщо самі постраждаєте.

Перш ніж діяти, подумайте ретельно і спокійно, але, по можливості, швидко. Намагайтеся заспокоїти і втішити потерпілих.

З'ясуйте, чи немає інших уцілілих людей, що зберегли активність і могли б допомогти вам впоратися з ситуацією. Зокрема, пошукайте, чи немає серед уцілілих медиків або людей, більш досвідчених, ніж ви.

При оцінці наслідків нещасного випадку максимально використовуйте свої органи чуття. Питайте, дивіться, слухайте, нюхайте. Потім подумайте і дійте. Попросіть потерпілого описати свої симптоми, сказати вам, що, на його думку, відбулося, і що, згідно його відчуттям, у нього не в порядку.

Способи надання першої допомоги залежать від стану потерпілого.

Якщо потерпілий дихає дуже рідко і судорожно (як би із схлипуванням), але у нього прощупується пульс, то необхідно негайно робити штучне дихання.

Якщо у потерпілого відсутні свідомість, дихання, пульс, шкірний покрив синюшний, а зіниці розширені, слід негайно приступити до реанімації ( тобто оживлення) шляхом проведення штучного дихання і зовнішнього (непрямого) масажу серця.

Не слід роздягати потерпілого, втрачаючи на це дорогоцінні секунди. Спроби реанімації ефективні в тих випадках, коли з моменту зупинки серця пройшло не більше 4 хвилин, тому першу допомогу слід надавати негайно.

Не можна потерпілого вважати померлим, висновок про смерть робить тільки мед. персонал. Приступивши до реанімації, слід обов’язково забезпечити і виклик швидкої медичної допомоги.


(За посібником: ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА. Ївженко С. М., Гафіатуліна І. В. МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ ПРЕДМЕТУ ОБЖ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКІЛ. Полтава, 2004.)

 

 
 
 
Comments