Як покращити успішність дитини

Десять способів, які допоможуть батькам мотивувати дитину на якісно краще навчання

Успішність вашої дитини падає з року в рік або вона отримує лише середні оцінки, хоча, на вашу думку, могла би претендувати на вищий бал? Знаючи її здібності, ви впевнені, що вона може бути більш успішною у школі. І це не дає вам спокою, адже ви розумієте, як важливо добре вчитися зараз, щоби потім вступити в університет або просто гідно закінчити школу. Ви переживаєте, сваритесь і дорікаєте їй за лінь, відсутність мотивації й безвідповідальність. Ви просто не розумієте, чому дитині настільки нецікаво вчитись, і придумуєте різні способи додаткової мотивації. Але найчастіше ситуація не покращується, а стає лише гірше.

Нам, батькам, складно не турбуватися про академічні успіхи наших дітей, тому що ми знаємо, як це важливо для їх майбутнього. З нашої точки зору, той факт, що дитина цінує друзів або електронні гаджети більше, ніж навчання, просто абсурд. Правда полягає в тому, що більшість дітей насправді мотивовані, хоч і не тим, чим, на наш погляд, повинні. Спробуйте подивитись на це з іншого боку: коли справа доходить до чогось захоплюючого, такого як відеоігри, музика, соціальні мережі чи вибір крутих джинсів, дитина демонструє високу мотивацію й повну відсутність будь-якої ліні. Тут є один нюанс: якщо ви тиснете на дитину, щоб її мотивувати, ситуація зазвичай тільки погіршується.

Зрозумійте: діти повинні самі усвідомити цінність праці. Подумайте про це з точки зору власного життєвого досвіду. Ви прекрасно знаєте, що харчуватися треба правильно, але не завжди дотримуєтеся здорового харчування! Ваша дитина повинна сама усвідомити важливість академічних успіхів. Звісно, є й об’єктивні чинники, які можуть перешкодити отриманню хороших оцінок (наприклад, розумові або фізичні недуги, нездатність до навчання чи поведінкові розлади, сімейні проблеми та зловживання деякими шкідливими речовинами). Їх теж треба враховувати.

Є люди, в яких зосередились усі компоненти успіху – мотивація, відповідні навички, уміння досягати результату й отримувати максимальну користь. Але для більшості з нас шлях до мотивації й успіху значно звивистіше і тернистіше. Якщо подумати, не кожна дитина звертається по допомогу до вчителів, вчасно робить домашні завдання, щовечора повторює пройдений матеріал і відкладає вбік усе, що її відволікає від навчання. Тому що так діють діти, в яких більш розвинена передня частина мозку і яким, відповідно, притаманні так звані хороші виконавчі функції, саме вони відіграють значну роль у шкільних досягненнях.

Виконавчі функції головного мозку допомагають регулювати емоції, сприяють концентрації уваги, наполегливості та гнучкості. У багатьох дітей ці функції розвиваються пізніше – лише в підлітковому віці. І, звісно, батькам дуже важко бачити, як їх дитина протягом довгого часу відстає в успішності. У це важко повірити, але такі діти не ледачі, не безвідповідальні й не відчувають відсутності мотивації. Якщо ви не згодні або не вірите в це, то, ясна річ, будете дратуватися, засмучуватись і гніватись у відповідь на гадану лінь дитини, що, у свою чергу, сприятиме її опору й боротьбі з вами. Далі пропонуються поради, які допоможуть вам уникнути подібного негативу.

Зберігайте з дитиною відкриті, товариські й позитивні взаємини. Завжди залишайтесь на боці дитини, не займайте позицію по той бік барикад. Це дозволить зберегти ваш авторитет і вплив, що є найважливішим інструментом виховання. Покарання, моралізаторство, погрози й маніпулювання приведуть у нікуди, зруйнують ваші взаємини й мотивацію дитини. Звісно, ваша фрустрація, почуття тривоги та страху нормальні і зрозумілі. Але реагувати на поведінку дітей подібним чином абсолютно неефективно. Пам’ятайте: ваша дитина поводиться так зовсім не для того, щоби зробити ваше життя нещасним, або тому, що вона нікчемна нероба. Наступного разу, коли ви відчуєте, що починаєте гніватися, спробуйте сказати собі: «Моя дитина просто ще не прийшла до цього». Пам’ятайте: ваше завдання – допомогти їй навчитись бути відповідальною. Якщо ви негативно налаштовані й перетворюєте це на моральну проблему, ваша дитина буде грубити вам, не намагаючись замислитись над суттю проблеми.

Введіть правило «коли». Один з уроків життя свідчить: ми отримуємо задоволення тоді, коли робота завершена. Якщо ви тренуєтеся забивати гол, то в результаті набираєте більше балів, і команда виграє. За роботу теж платять після її виконання. Тому почніть казати наступним чином: «Коли закінчиш заняття, можеш піти в гості до Дмитрика». Або: «Коли зробиш домашнє завдання, можемо разом подивитись той фільм, про який ти згадував». Введіть це правило й дотримуйтесь його. Якщо ваша дитина ще не здатна самостійно планувати й ініціювати, наполегливо дотримуйтеся цього правила. Тим самим ви допоможете їй навчитись робити те, що її власний мозок поки що не може забезпечити, – навчите її структурувати час.

Долучайтесь до навчального процесу. Якщо ваша дитина погано вчиться і її успішність падає, вам доведеться долучитись до навчального процесу. Вам необхідно підключитися превентивно й допомогти їй створити оптимальну структуру занять, яку сама дитина створити ще не може. Ця структура передбачає продуманий розклад із зазначенням часу, відведеного для занять, і часу на відпочинок. Вам доведеться простежити за його дотриманням. Наприклад, вимикайте комп’ютер і кажіть: «Жодних відеоігор або телевізора, доки не виконаєш домашнє завдання». Також треба буде подумати й вирішити, яку кількість часу дитина повинна присвятити навчанню. Протягом цього часу не допускайте використання електронних пристроїв (телефон, планшет і т. п.), оскільки ніщо не повинно відволікати увагу дитини. Ви можете ввести таке правило: навіть якщо дитина виконала всю домашню роботу, а навчальний час не пройшов, вона повинна продовжувати вчитись. Нехай повторює, читає або перевіряє помилки. Введіть правило «Півтори години тиші» – без електронних пристроїв, лише навчання. Деякі діти краще вчаться, слухаючи музику, але під час навчання будь-які інші електронні пристрої необхідно вимкнути. Ці правила не повинні нагадувати покарання, вони покликані допомогти дитині виробити ефективний робочий режим і зосередитись на шкільних предметах.

Запитуйте вчителя. Якщо оцінки та працездатність вашої дитини не на висоті, ви можете разом з її вчителями розробити план порятунку ситуації. Наприклад, учитель може перевіряти, чи забрала дитина все необхідне зі школи, а ви перевіряйте, чи добре вона зібрала портфель до школи. Як тільки ви побачите, що дитина почала краще розпоряджатись і керувати своїм часом, виконувати домашні завдання, повторювати матеріал перед контрольними роботами, це буде сигналом про те, що вам час трохи відступити.

Визначте місце для занять. Можливо, вам треба буде посидіти біля дитини, доки вона робить домашню роботу або, принаймні, перебувати поруч з нею, щоб у потрібний момент допомогти їй. Може, дитині знадобиться тихе місце для занять, подалі від галасливих братиків і сестричок. А може, навпаки, дитина буде краще займатись у спільній кімнаті з усіма членами сім’ї. Допоможіть їй перевірити це на практиці. Але як тільки ви визначите, яке місце для занять буде кращим, нехай дитина знаходиться саме там. Не треба виконувати домашню роботу замість дитини. Ваша допомога може полягати в тому, щоби перевірити виконане завдання й розпитати дитину, як вона засвоїла той чи інший матеріал.

Розділяйте великі завдання на дрібні частини. Разом з дитиною подумайте й вирішіть: можливо, буде краще, якщо ви розділите завдання на невеликі частини, і вона буде виконувати їх щодня. Для запису щоденних завдань можна використовувати великий настінний календар або білу дошку. Ви можете також залучити допомогу вчителя або найняти репетитора.

Будьте добрими, але непохитними. Робіть усе можливе, щоби бути добрим, корисним, послідовним батьком, і непохитно чиніть опір спокусі покарань, надмірного втручання й контролю. Після кожної негативної взаємодії з дитиною спробуйте створити десять позитивних. Постарайтеся зробити акцент на підтримці й заохоченні дитини замість неспокою та претензій. Коли ви починаєте рефлексувати й думати, що академічна успішність вашої дитини є відображенням вас самих або якості вашого виховання, і що саме ви й тільки ви несете відповідальність за його результат, то, як наслідок, опиняєтесь на місці дитини, а не на своєму, батьківському місці. А це шкідливо й неефективно.

Відсутність мотивації чи тривожність? Іноді відсутність мотивації (або те, що виглядає як безвідповідальність) насправді може бути тривогою дитини чи соромом за неуспішність у предметах, або невиконання домашнього завдання. Більшість людей тривожаться із приводу виконання якихось справ та уникають їх, як чуми. Іноді діти просто не можуть цього пояснити, бо не завжди усвідомлюють свої хвилювання, тривоги, страхи й занепокоєння. Ось типовий випадок. Припустимо, дитина каже вам, що сьогодні їй не задали жодної домашньої роботи, хоча це не так. Брехня змушує вас турбуватись. І якщо ви реагуєте криком і критикою, ваша дитина під впливом тривожних емоцій ще більше дистанціюється і від вас, і від домашньої роботи. Незначний прояв тривоги здатний мотивувати людину, але занадто сильний її прояв блокує здатність дитини думати, а також ту частину мозку, яка відповідає за мотивацію. Тримайте свої емоції під контролем, пам’ятайте про те, що тривога (страх) дитини – це не лінь. Ваша мета як батька полягає в тому, щоби стримувати свої емоції і правильно реагувати на хвилювання дитини.

Іноді почуття сорому, неповноцінності або тривоги, яке відчуває ваша дитина, може хибно тлумачитись вами, і ви можете прийняти його за негативне ставлення до навчання, відсутність мотивації та безвідповідальність. Ігнорування таких емоційних реакцій дитини може призвести до її протидії, замкнутості, відмови або демонстративної непокори. Пам’ятайте: те, що відбувається зараз, може виглядати зовсім по-іншому, коли ваша дитина подорослішає. А поки що в позитивній формі допоможіть їй оптимально структурувати навчальний процес. І, розуміючи всю картину того, що відбувається, заспокойтеся самі.

Навчіть дитину знайти баланс інтересів. Не забувайте тримати в голові загальну картину того, що відбувається. Замість того щоби гніватися з приводу оцінок вашої дитини, допоможіть їй знайти життєвий баланс між дружніми відносинами, навчанням, волонтерською роботою й сімейними заходами. Візьміть участь у шкільних справах дитини, проявіть інтерес до шкільних проектів.

Не проектуйте майбутнє. Коли ми бачимо, що наша дитина нічим не цікавиться в житті, легко почати проектувати таку поведінку на майбутнє. Якщо в неї немає жодних інтересів, крім відеоігор і друзів, ми думаємо, що вона ніколи не досягне успіху й навіть навряд чи зможе самостійно функціонувати в суспільстві. Це нарощує наше занепокоєння і страх. Але правда полягає в тому, що ми не можемо передбачити майбутнє. Якщо ви акцентуєте свою увагу на негативі, це лише посилює напругу у відносинах між вами й дитиною. Краще зосередьтесь на її позитивних рисах і допоможіть дитині розвивати їх. Вона товариська, завжди поспішає на допомогу або любить тварин? Зосередьтесь на тих якостях, які виховують розвинену, успішну людину, а не тільки на шкільних оцінках. Допоможіть дитині розвиватися соціально, творчо, емоційно.

Коли дитина відстає в навчанні, батьки настільки турбуються, що найчастіше за все це призводить до постійних сварок, але успішність так і не покращується. Якщо ви як батько заспокоїтесь і зрозумієте, що причина слабкої успішності не тільки в поганому ставленні до навчання й відсутності мотивації, а ще й у тому, що ви не можете примусити дитину бути вмотивованою, то станете краще до неї ставитись і допомагати дитині, коли вона цього потребуватиме. Пам’ятайте: ваша мета – зупинити розвиток негативної реакції й вирішити проблему..

Права та обов’язки батьків по вихованню та розвитку дитини

Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини.

Турбота про підростаюче покоління хвилює не тільки громадськість нашої держави, але й весь світ. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини.

Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, зобов’язані поважати дитину, готувати її до самостійного життя.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування про неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання, а також застосування інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Оскільки батьківські права є правами на виховання дитини, вони надаються батькам до досягнення дитиною повноліття, після чого припиняються. Батьки не можуть передавати будь-кому ці права або відмовлятися від них, але мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці згідно із законом України від 26 квітня 2001 р. “Про охорону дитинства” (ст. 12).

Законодавство України, а саме Сімейний кодекс України в ст. 150, визначає, що батьки зобов’язані виховувати дитину у повазі до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, зобов’язані поважати дитину, готувати її до самостійного життя.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування про неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання, а також застосування інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Оскільки батьківські права є правами на виховання дитини, вони надаються батькам до досягнення дитиною повноліття, після чого припиняються. Батьки не можуть передавати будь-кому ці права або відмовлятися від них, але мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

При неналежному виконанні батьками (одним із них) обов’язку по вихованню дітей або зловживанні батьківськими правами дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї. Вона має право звертатися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Дитина має також право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо До суду, якщо вона досягла 14-річного віку.

Законодавчо встановлений принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей, і жоден із них не має будь-яких переваг. Питання щодо виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не заважає нормальному розвиткові дитини.

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим із них, хто проживає окремо від дитини. Той із батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов’язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо).

Згідно зі ст. 154 Сімейного кодексу України батьки мають право на самозахист дитини, повнолітніх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як законні представники без спеціальних на те повноважень. Вони мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом. Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов’язки щодо дитини, як і повнолітні, й можуть їх здійснювати самостійно, а по досягненні неповнолітніми батьками чотирнадцяти років мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини. Неповнолітні батьки у суді мають право на безоплатну правову допомогу.

На органи опіки і піклування покладено вирішення спорів щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї. Так, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших питань, що мають істотне значення для справи. Рішення органу опіки та піклування є обов’язковим для виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від неї.

Якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий із батьків має право на звернення до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров’я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це стосується інтересів дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

За заявою заінтересованої особи суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.

У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.

Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Памʼятка батькам "Дитина і насильство"

1.   Пам’ятайте, що першим університетом життя для дитини є та сім’я в якій народилася дитина. Завдання обох батьків полягає в тому, що створити в сім’ї  атмосферу любові, довіри, духовного настрою та комфорту.

2.   Не дивіться на дитину як на особисту власність. Ви дали дитині фізичне тіло, а душа Ії  належить світові. Сприймайте дитину як особистість єдину, унікальну і неповторну.

3.   Не виражайте часто свого незадоволення, критики – це тільки породжує  антагонізм в стосунках дітей і батьків.

4.   Давайте дітям можливість відчувати Ваше визнання і схвалення.

5.   Ніколи не старайтесь запевнити дитину в тому, що вона погана.

6.   Будьте тактовними в стосунках з дітьми.

7.   Давайте приклад емоційного самоконтролю і витримки.

8.   Показуйте приклад позитивних дій ті вчинків дітям не на словах, а в конкретних справах.

9.   Насильство над дітьми – це протиприродний акт, який забороняється законом. Так, в  Сімейному кодексі сказано таке:  «Забороняються фізичні покарання дітей батьками та інші види покарань, які принижують людську гідність. Дитина  має право на належне батьківське виховання».

10. Завжди давайте дитині шанс на право бути кращою.

11. Пам’ятайте, що в сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як упоратися з труднощами і,  за великим рахунком, що таке життя.

Навчання вдома: практичні поради для батьків

Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено? Про це “Новій українській школі” розповіла сімейна і дитяча психологиня Світлана Ройз.

ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ

Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.

Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.

Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.

     Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.

Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань.Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.

2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія.Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.

Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.

3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви– і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.

4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.

5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.

Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.

6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного?Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?

Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.

1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.

2. Треба, щоб для навчання було окреме місце.Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.

3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.

4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.

5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.

6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.

7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки”– підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА

У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається так званий синаптичний прунінг – відкидання невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації.

Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.

Ще Лєв Толстой казав, що існує “пустеля отроцтва”. Це саме про те, що переживають підлітки. Мало того, що це криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах.

1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні  більші, ніж зазвичай.

2. Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.

3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.

Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?”.

4. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.

5. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.

6. Підліток може спитати:“Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.