ЧОМУ БОЖЕ

Коли час злетіти, чому Боже ….

Так хочеться вмерти, розірвати пути?

Добрі люди  –  близькі люди,

Наче ненавмисне, пов’язали руки й ноги

Совістю мов тросом.

Головнеє незабули полонити душу,

Жалем та мораллю.

Поступово пригнітились думки і бажання.

Не хочеться їсти й пити …

Так все помарніло, якось потускніло.

Чи то воля, чи неволя так навіщо ж жити.

Може в мене така доля за всіма глядіти,

Співчувати, підтримувати,

Радити і повністю до останку час свій віддавати.

Скільки і кому ще винна, де межа подяки?

А є мрія та бажання і своє життя почати.

Без осуду, в коханні купатись.

© Copyright: Марина Сидоренко, 2009

Свидетельство о публикации №1907240713