История и историография Украины

Конструювання революційної держави (на прикладі однієї волости в Радянській Україні на початку 1919 р.)

Україна Модерна, #29/2020

У цій статті порушується питання про те, як більшовики змогли швидко управляти величезною територією України на початку 1919 р., оскільки те, що було встановлено під назвою “Радянська влада”, не можна назвати простою окупацією. Я спробую висвітлити процеси державного будівництва на найнижчому рівні — у сільській волості — у взаємодії між інструкціями, підготовленими центральними органами, і їхньою інтерпретацією і реалізацією на місцях. Метою є показати, які правові та нормативні інструменти були розроблені для місцевих прихильників більшовиків і як вони їх використовували. Створення цивільної радянської адміністрації в селі Харківської губернії на початку 1919 р. буде вивчено за “Директивними матеріялами”, надісланими з Харкова у віддалену волость Олександрівку. По-перше, ці матеріяли допомагають зрозуміти, яку адміністративно-правову інформацію центральна влада вважала корисною на місцях. Потім ставиться під сумнів форма цих документів, адресованих сільським районам, при цьому фокус зроблено на питанні про мову — російську чи українську, — якою більшовики зверталися до місцевих жителів. По-третє, вивчення нових радянських законів окреслює пріоритети політики більшовиків на початку 1919 р. По-четверте, ідеться про різні форми нових інститутів, які створили червоні. Зрештою, описано людей, які уособлювали нову владу на місцевому рівні. Завдяки своїй радикальній класовій законотворчості більшовики зібрали на місцях невелику групу плебеїв, які з 1917 р. Все більше дрейфували вліво. Отже, створення нового державного апарату з нуля дозволило залучити в більшовизм народ, і особливо сільський робітничий клас. Цього було достатньо, щоб отримати владу на місцевому рівні на початку 1919 р., але виявилося недостатньо, щоб утримати її кілька місяців потому.

Text here.

* * *

"Украинская студия кинохроники: испытание войной"

из книги Пережить войну. Киноиндустрия в СССР, 1939–1949 годы

отв. науч. ред. В. Вуазен, В. Познер, И. Чернева; пер. с франц. и ред. И. Чернева, М. Майзульс. –

М. : Политическая энциклопедия, 2018.

Если размышлять о советском кино как об индустрии, судьба украинской студии кинохроники во время войны (1941–1945) показательна с двух точек зрения. С одной стороны, Украина находилась на самой линии фронта, и потому работавшие там киностудии на своем опыте столкнулись со всеми тяготами эвакуации, возвращения потерянных территорий и послевоенного восстановления. С другой – история украинской студии позволяет понять, как в организации кинематографической отрасли в годы Великой Отечественной войны национальное начало сочеталось с советским.

* * *

"До событий на Майдане и в Донбассе украинистика развивалась очень медленно, я бы сказал, незаметно"

Интервью с Вадимом Назаренко на сайте Historians.in.ua — 18 июня 2017.

* * *

Смута Гражданской войны и революционное восстановление порядка в Украине (1917-1921 гг.)

Вместо единого фронта противостоящего враждебному лагерю, в Украине всегда действовали не меньше трех армий, образовавшиеся вследствие распада имперской России и воевавшие одна против другой. Следует дополнить эту картину иностранными армиями, принимавшими участие в войне: австрийские, немецкие, британские, французские, греческие, польские войска... Правительства менялись с головокружительной скоростью. Как утверждает Виктор Серж, «четырнадцать правительств сменили друг друга в Украине» в течение четырех лет. Киев переходил из рук в руки девять раз с января 1918 года до мая 1920 года но рекорд побил Таракча, небольшое селеньице на юге от Белой Церкви, где «до 15 июля 1919 года, (...) власть поменялось [уже] 27 раз». В связи с этим, ситуация в Украине в период 1917—1921 годов особенно показательна тем пароксизмом насилия, проявленным во время Гражданской войны, который вспыхнул в бывшей царской империи.

* * *

Рабочие и власть в Харькове с 1920 по 1933 гг. (по материалам областного архива)

Готовя диссертацию о коммунах, мне пришлось много работать в архиве Харькова, я обращал внимание на дела касающихся рабочих, будь их симпатии направлены на сотрудничество или на бунт. Семьдесят семь папок, изученные во время поисков, посвящены рабочим. Это, главным образом, дела Партии (женотделы, ЛКСМУ, ячеек на предприятиях ...), но также и Государства (администрация предприятий). Эти источники не являлись предметом систематических изучений, но все же открыли мне другое понимание об отношениях к власти, например, отношения, сложившиеся между рабочими и руководителями в период с 1920 по 1933 гг..

* * *