Відтворення минулого будь-якого села чи міста неможливе без вивчення історії місцевої церкви, яка тривалий час була тут єдиною релігійно-культурною (та й суспільною) інституцією. Особливе значення мають матеріали церковних архівів для краєзнавства: дуже часто вони дають найцінніші свідчення про історію даного населеного пункту.
Потіївська церква має досить глибоке історичне коріння, котре сягає часів, коли край входив до маєтностей Києво-Печерського монастиря, затим - київських митрополитів. Після Берестейської унії 1596р. місцеві маєтки перейшли до уніатських митрополитів, а у назві Потіївки увічнилась пам'ять про Іпатія Потія. Хоч свідчень про потіївську церкву тих часів ми не маємо, але припускаємо, що церква існувала в селі вже тоді - на початку ХУП ст.
Вірогідні свідчення про місцеву церкву відносяться до ХУШ ст. і стосуються уніатського періоду в історії краю. Проте, коли саме потіївська церква знову стала уніатською, джерела не сповіщають. В актах візитації Радомишльського деканату уніатської митрополії за 1730-1739 рр. потіївська церква відсутня, можливо тому, що вона ще залишалась тоді православною, а, можливо, просто не входила до організаційної структури даної одиниці.
Документальні джерела засвідчують, що перехід потіївської округи під юрисдикцію уніатської церкви відбувся ще на рубежі ХУІІ-ХУІІІ ст., коли польський король секвестрував правобережні маєтки Печерського монастиря і передав їх львівському єпископові Й.Шумлянському, який перейшов у цей час на унію. 1714 р. уніатський митрополит Лев Кішка уклав контракт з київським хорунжим К.Стецьким на трирічну оренду "Потіївки, інакше Вереміївки" з навколишніми селами. 1717 р. контракт було поновлено ще на три роки. Під 1729 р. Потіївка згадується вже як володіння адміністратора уніатської митрополії єпископа Атанасія Шептицького. 1747 р. управитель митрополії Флоріан Гребницький вступив у володіння маєтками, у тому числі й Потіївкою.
Збереглось два акти візитації потіївської церкви другої половини ХУІІІ ст.: 1784 і 1789 рр. У першому (як і в інших джерелах кінця ХУІІІ-XIX ст.) дата побудови церкви не наводиться. Зате у візиті 1789 р. знаходимо це дорогоцінне свідчення: потіївська церква Покрови Пресвятою Богородиці була закладена 9 березня 1743 р. радомишльським деканом Я.Следкевичем і посвячена 1751 р. 1789 р. візитував церкву священик горбулівської церкви (він же - декан) отець Г.Сенькевич, який добре знав місцеву історію. Цінним є й інше повідомлення: церква була збудована на новому місці - отже, було й старе, де знаходився попередній храм. Вважаю, що найстаріша потіївська церква розміщувалась в урочищі Веремійки (сучасна околиця Громада), де ще в XX ст. жителі села бачили при дорозі кам'яні хрести. Десь там знаходився мікротопонім Кам'яний Хрест, згадуваний у візиті 1784 р. До речі, в одному джерелі мовиться, що церква у Веремійках була "заведена" на унію священиком Кєльчевським 12 грудня 1742 р.
Звернемося тепер до візитаційного опису церкви 1784 р. - дуже інформативного і докладного. Стояла та церква неподалік теперішньої, але ближче до річки (тепер це садиба п.Ткаченко). Була вона дерев'яна, трибанна, крита гонтом, з позолоченими залізними хрестами, шальованими стінами, мала 5 великих і 4 малих вікон. Біля церкви стояла одноярусна дерев'яна дзвіниця, однобанна із залізним хрестом, з двома бронзовими і одним чавунним дзвонами. Тут же знаходився цвинтар, огороджений парканом (коли він був перенесений в інше місце, де зараз у Потіївці так зв. старий цвинтар, на якому вже давно не ховають, мені невідомо ).
У церкві були, старі образи - Покрови, Божої Матері, Св.Миколая. У вівтарі висів образ розп'ятого Ісуса Христа. Святі Дари зберігались в позолоченій скриньці, антимінс мав підпис митрополита А.Шептицького. Інші церковні речі: жертовник, 4 полотняних хоругви, образ для процесій, полотняна плащаниця, срібний позолочений келих з підставкою, звізда і ложечка, ще один луджений келих, три служебних дзвоники, посеред церкви красувалось підвішене залізне панікадило. Гарно виглядають в описі одяг священика, дев'ять шовковим фіранок, чотири бавовняних хустки, і чотири - багазійових. Церковні книги: оправлене в червоний оксамит і срібло євангеліє, апостол, трифолой, псалтир, тріоді, октоїх, часословець, требник, метрична книга.
До 1782 р. священиком потіївської церкви був отець Якуб Ємчинський, у "Бозі зійшлий". 8 вересня 1782 р. парафію обійняв отець Шимон Ватотович, який закінчив 2-річну школу латинської риторики і був досить освіченим - мав збірник власних проповідей до місцевого люду, а також багато власних книг. Дружина його, Маріанна, з попівен, славилася своєю побожністю.
Місцевий дяк Никифор Ємчинський (син померлого священика), вивчився по-руськи. Візитатор дав йому негативну характеристику, бо дяк був великим пияком , не пильнував церковної справи і в момент візитації втік з села. На відміну від нього, паламар Павло, син Яцька, служив добре. При церкві було організоване братство. Титарі - старші братчики - Яків Денисенко і Яків Харченко, їх помічники - Грицько Тивоненко і Максим Харченко, братчики - Петро Тивоненко, Василь Мартиненко, син Кирила, Андрій Тивоненко, Іван Тивоненко, Яцько Примак, Федір Костюченко, Дмитро Лук'яненко. Церковна каса (21 руб.) поповнювалась на свято Покрови з вільного продажу спиртних напоїв. Друге братство знаходилось в Облітках.
Опис парафії налічує 41 господарство в Потіївці, в Облітках - 15, Буках - 8, Ст.Буді - 11, всього - 119 парафіян, унесених до сповідальних списків, які платили священикові щорічно по пів-корця озимини - (облітківці - по корцю). Візитатор позитивно, загалом, їх характеризує: "…всі у вірі святій греко-уніатській католицькій залишаються і відправляють щорічно пасхальну сповідь". Сумлінно виконував свої обов'язки і священик, навчаючи дбайливо і чуло свою паству молитвам і артикулам віри, заохочуючи до побожних вчинків.
У ХУІІІ ст. церква в Потіївці мала чималі земельні угіддя, які, щоправда, документально не підтверджувались, але ними з "давніх" часів користалися попередники Ш.Ваготовича. Перше поле починалося на Веремійках біля Купалиного Болота і закінчувалось при дорозі до Майдану (думаю, що йдеться про поташовий промисел) розміром на 4 дні оранки. Друге знаходилось за церквою, в урочищі Потіївка: від Вакулиної Греблі - за радомишльську дорогу до березини - на 3 дні оранки. Трете знаходилось в урочищі Попелищі - на 2 дні оранки. Сіножаті були в урочищах Нераж, Круглик, Дідівщина, Гнилий Ліс. Їх розміри вимірювались кількістю косарів: на 20 косарів, на 2, на 1, знову на 2.
Площа навколо церкви (плебанія) була, очевидно, центром села і починалась від ставка і греблі, далі межувала з садибами людей. На ній знаходились церковні будівлі: хата без спальні, але з пекарнею і коморою, хатина для зберігання овочів, стайня і обора для худоби, були тут і два городи.
Візитатор приписав священикові і громаді і надалі дотримуватися релігійних канонів. Вони мали також зробити ремонт підлоги і вікон, поправити церковний інвентар. Братство мало сплатити борги за недобір медових і грошових гарців (міра сипучих тіл).
4 січня 1789 р. була проведена друга візитація. Важливо, що вона зафіксувала в церкві іконостас дерев'яний, столярської роботи, з 4-ма образами, царськими і бічними вратами, але він був ще не закінчений. Священиком залишався Ш.Ваготович, 36 років.
Зі скасуванням унії наприкінці ХУІІІ ст. маєток перейшов у власність Торсукова, який, очевидно, відразу перевів село на православ'я. Принаймні, у списках уніатських сіл краю першої третини XIX ст.Потіївка не значиться. До речі, сусідні села - Моделів і Горбудів - ще довго залишалися уніатськими.
Російська православна церква запроваджувала свої порядки. Зокрема, візитації церков тепер уже не проводились. Священики повинні були щорічно складати і подавати до єпархіального управління так звані клірові відомості. У порівнянні з візитами цей вид джерел набагато бідніший, проте він також має значну цінність. Тим більше, що збереглось їх дуже багато (потіївських - за 100 років, з 1817 по 1917 рр.).
Найстаршою є відомість за 1817 р. У короткому описі повідомлялось, що в церкві зберігаються срібні позолочені посудини, церковна ризниця - посередня, начиння достатнє. Священиком був Симеон Борзаковський, який прибув до Потіївки 1804 р., мав 42 р., у семінарії не навчався. Дяк - Конон Орловський, паламар - Іван Орловський, церковний староста - Іван Денисенко. Приход складався з 462 душ чолов. і 497 жін. Крім Потіївки, до приходу входили села - Облітки, Ст.Буда, Н.Буда, Рудня Шлямарка, Бучки і Дубовик.
З 1830 р. священиком потіївської церкви був Гаврило Кукулевський (35 р.). Парафіян-потіївців налічувалось 222 чол. і 221 жін. За даними на 1835 р., священиком (з 1834 р.) був Євфимій Ольшевський, випускник Київської духовної академії. Того ж року помер дяк К.Орловський. Парафіян налічувалось 513 чол. і 564 жін. (у Потіївці - відповідно 2І2/2І5). Церква мала чимало орної землі, разом з сіножатями - 33 десятини. Священик і церковний причет утримувались коштом селян, хоча утримання було "дуже бідне".
1845 року (за іншими даними - І855) потіївська церква була відремонтована. За даними на 1861 р. потіївським священиком був Петро Кошаревський, дяком - Пилип Соколовський. Того року священик виступив на захист сина шинкаря хлопця Івана Талька (15 р.), звинуваченого селянами в скотолозтві.
За даними на 1893 р. у Потіївці 1891 р. була збудована нова церква, а стару розібрали. Ця церква стоїть і донині. Збудована на кошти парафіян, церква мала повний різьблений іконостас, перенесений, мабуть, зі старої церкви. До 1892 р. священиком був Андрій Кальницький, після нього - Петро Гордеев, випускник Київської духовної семинарії (28 р.). Дяк - Яків Соколовський, просфорня - Якилина Соколовська, церковний староста - Самуїл Максименко, помічник – Фотій Гоп. До парафії належали села Стовпець, Дубовик, Облітки, Шлямарка, Н.Буда, Ст.Буда, колонія Вовча. Усіх парафіян налічувалось 2563 чол., дворів - 371. Церковної землі було 41 дес. (для порівняння - селянські наділи становили не більше 2-3 дес. землі). Будинки для священика і причету збудувала поміщиця Щербатова.
Очевидно, з 60-х рр. у Потіївці діяла церковно-приходська школа, у якій вчителював у 60-х рр. згадуваний дяк Я.Орловський. 1891 р. школа була перетворена на приходське училище, яке розміщувалось у найманому будинку. Воно утримувалось за рахунок селян. 1893 р. у ньому навчалось 40 хлопчиків і 2 дівчаток. В Облітках - 36 хлопчиків.
На початку XX ст. у Потіївці з'явився новий священик - Яків Левитський (з 1897 р.). Псаломник, що мав сан диякона, - Іван Киселевич. У 1912 р. зафіксовано священика Георгія Нікітського.
Закінчуємо дореволюційну історію потіївської церкви кліровою відомістю 1917 р. Священиком залишався Г.Нікітський, псаломник, що мав сан священика, - Стефан Винявський, просфорня - Надія Олафіїнська, церковний староста - Григорій Денисович Харченко. Приход складав 704 двори, 2817 чол. і 2491 жін. (у Потіївці - відповідно 221, 791, 843). До головної церкви були приписані новозбудовані - Вознесенська: в Новій Буді (збудована 1905 р.) і Миколаївська в Облітках (збудована 1900р.). 1912 р. за рахунок казни збудовано будинок священика, для псаломника - за рахунок прихожан. Церкві, крім цього, належали: клуня, возовня, амбар, конюшня, обора для худоби, льодник і погріб, перебудовані 1913 р.
Ще 1911 р. потіївська школа була перетворена в двокласну. Приміщення для неї збудувала казна. 1914 р. у Потіївці було відкирто однокласну земську школу. 1917 р. в приходській школі навчались 71 хлопчик і 34 дівчинки.
Згадувані джерела, уніатські й православні, дають досить загальне уявлення про старовинні образи, речі та книги, які зберігались у церквах. Хоч мені не вдалося віднайти конкретні відомості про потіївські, але існують такі свідчення про церкви сусідніх сіл, які входили до Потіївськоїволості. Так, у сусідньому Горбулеві свого часу був знайдений рукописний требник ХVI ст. із записом, що книга належала ієрею Феодосію Старосельському, який купив її в горбулівського священика Петра Заблоцького. Неподалік у Жадьках у ХУІІ ст. зберігалось євангеліє "апракос" з написом, що воно було подароване місцевій церкві Св. Георгія 1637 р. У Видиборі в ХУІІІ ст. зберігалась тріодь цвітна, подарована місцевій церкві Чесного Хреста Уляною Остапенко із Звягеля, яка придбала книгу в церкві с.Кам'яний Брід. У згадуваній горбулівській церкві у ХУШ ст. була також дуже рідкісна тріодь цвітна з припискою, що написав її дяк Іван до храму Св.Миколая цього села. Ці рідкісні церковні книги зберігались до революції в бібліотеці Києво-Софійського собору (подальша доля їх невідома ).
Доречно тут нагадати, що потіївці й тепер святкують храмовий празник Покрови. До революції воно святкувалося 2-3 дні.
Пореволюційна доля потіївської церкви відома: у 20-х чи 30-х рр. вона була закрита і потіївці змушені були ходити молитися до Нової Буди чи Обліток. Під час німецької окупації церкву відкрили, після війни комуністична безбожицька влада її знову закрила і перетворила на будинок культури. Було зруйновано дзвіницю, знесено бані. У час незалежності потіївці відновили свою церкву. Перша відправа відбулась 1992 р. на Великдень.