Переднє слово

Захопившись 10 років тому вітчизняною історією (після закінчення аспірантури з обов'язковим написанням дисертації з історії російського революційного руху початку XX ст.), я не сподівався, що звивиста стежка дослідника виведе мене на єдино правильний шлях у історію рідного краю. З цього, власне, і треба було б починати будь-які наукові розвідки, бо, не знаючи свого коріння, важко правильно витлумачити минуле рідного народу. Дякувати Богові і долі, що я зайнявся історією Української Церкви, без чого краєзнавче дослідження минулого неможливе взагалі. Крім того, з'ясувалося, що більшість свідчень до історії Потіївщини можна почерпнути саме в церковних фондах архівосховищ, що зайвий раз підкреслює роль та значимість Церкви в житті українців.

Починаючи студії над історією села, важко було передбачити й те, що вона настільки багата на події, витоки яких сягають XV-XVІ ст. Архіви, звісно, неохоче розкривають свої таємниці, але поступово вони мені відкрились. Багатство інформації продовжує вражати. Часто при читанні архівних справ та витягів із них в уяві постає життя моїх земляків-потіївців, які споконвічно заселяли ці землі, вирощували хліб, молилися Богові, переживали труднощі та незгоди і боролися за волю й кращу долю.

У моїй свідомості стався злам, коли я довідався, що наш край був у XVIII ст. уніатським. Сучасне покоління цього вже не пам'ятає, а дехто продовжує дивитися на унію очима совєтської пропаганди. Нагадую, що уніатська церква, витворена на Берестейському соборі 1596 р., була і залишається національною Церквою українців тією ж мірою, що й українське Православ'я. Російський царизм і ленінсько-сталінський більшовизм з їх україножерством зробили все, щоб не допустити їх об'єднання і знищили, застосувавши для цього найбільш цинічні та нелюдські методи і засоби. У краю під корінь нищилося все, що було національним, українським, народним.

Історія Потіївки — це, передусім, історія її людей — простих трудівників, поліських селян, які з самого початку належали до церковних маєтків православних та уніатських митрополитів. Люди Потіївщини були тісно пов'язані не тільки з церковною історією, а й з історією козацтва, яке завжди стояло на чолі національно-визвольної боротьби українців тієї пори. Мої предки по батькові, вихідці з Горбулева, мали з давніх давен прізвище Тимошенко, яке, як тепер з'ясувалось, було суто козацьким. За реєстром Війська Запорозького 1649 р. Тимошенки числились практично в усіх козацьких полках України. Предки по матері, з родини Личних, входили до числа так званої Осецької шляхти, яка вела боротьбу за свої вольності проти польської та російської влади. У пору Української національної революції XX ст. (1917-1920 рр.) мої діди брали участь у визвольних змаганнях. Так, за архівними джерелами, дід із Горбулева, Прокіп Тимошенко, був кулеметником у загоні (за офіційною термінологією — банді) Соколовського, а дід Петро Личний з Потіївки був мобілізований до війська С.Петлюри. Саме це й лягло в основу звинувачень, на підставі яких їх обох заарештували і розстріляли в 1937-1938 рр.

Пропонована читачам книга була спочатку написана у вигляді окремих статей для районної газети "Зоря Полісся". Частина з них публікувалась, деякі написані спеціально для цього видання, до інших внесено суттєві корективи. Поставивши перед собою завдання дослідити історію Потіївки до 1917 р., я зібрав уже чимало матеріалу, який значною мірою опрацьований у цій книзі. Проте багато відомих мені фактів залишилось поза її межами, оскільки процес дослідження теми далеко не закінчений. Деякі питання потребують додаткових архівних розшуків, а це триватиме ще декілька років. Тому я вирішив узагальнити те головне, на чому базується історія Потіївщини — моєї малої Батьківщини. До цього зобов'язує, передусім, усвідомлення генетичної приналежності до регіону Київського Полісся — краю, в землі якого спочивають мої предки-поліщуки.

У моєму особистому архіві зберігаються копії та витяги з документальних джерел, віднайдених в архівах. Є й надзвичайно цікаві знахідки — карти, плани, малюнки тощо, які, сподіваюся, з Божою допомогою будуть опубліковані в наступних випусках "Потіївських старожитностей". Зокрема, це карта села 1866 р. з подвірним описом, подарована вчителем Юрієм Топчієм, за що йому моя велика подяка. Однак для подальшої роботи дуже не вистачає старих фотографій: села, будівель, людей. Тому звертаюся до вас, мої земляки, допомогти у цій справі.

 З повагою,

Автор.

 Дрогобич, 27 квітня 2000 р.