Профілактичні поради

                                                  ЯК ПІДТРИМАТИ ДІТЕЙ У ЦЕЙ НЕПРОСТИЙ ЧАС ВІЙНИ

1. Бути поруч:пам’ятайте, ми є головним джерелом підтримки для наших дітей. Тому відчуття нашої люблячої присутності – це найголовніший «термостат безпеки» для їхньої душі. Бути поруч – це про дотик і обійми, про співдіяльність і про казку разом – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі… Це про добрий погляд, це про уважність і любов… І теж про чутливість до того, коли дитина цього потребує, а коли вона хоче побути наодинці.

2. Бути прикладом:більшість способів давати собі раду з викликами передаються дітям через те, що вони дивляться і наслідують, як пораємося ми. Тож нам важливо бути свідомими цього. І ділитися, говорити з ними про те, що нам допомагає… І звісно це не означає, що ми маємо бути «ідеальним» прикладом – бо стійкість, це не про те, щоби ніколи не падати, а про те, щоби вставати знову і знову…

3. Спілкуватися:це так важливо для дітей, щоб ми допомагали їм розуміти, що відбувається і як нам вистояти у цій війні – на макро-рівні як народу, і на мікро-рівні як сім’ї. Це означає говорити з дітьми з повагою до їх внутрішньої мудрості, бажання і потреби розуміти. Це означає теж слухати, що говорять вони, і слухати те, про що вони мовчать… І відповідати – як можемо – бо не завжди ми знаємо відповіді і у цьому теж важливо бути чесними. Це не означає теж втішати дітей «псевдооптимістичними» сценаріями, бо ми свідомі, що дорога до Перемоги може бути довгою і на ній може бути багато болю і втрат. Але це означає передати їм віру, що з Правдою ми обов’язково і неминуче переможемо і наша країна буде вільною і щасливою!

4. Задіювати:ми не знаємо, наскільки довгими будуть ці випробування війни – але час життя безцінний – і ми маємо жити, що б не було - ми маємо Жити. І звісно, ми не можемо не слідкувати за новинами, але ми не потребуємо бути безперервно в новинах – треба зосередитися на корисній дії. Для дітей, звісно, ці дії дуже різні і залежать від того, де ви зараз: вдома, у бомбосховищі і т.д. – це і вчитися, і малювати, читати/слухати казки, гратися (у різні способи, і не лише в телефоні – є стільки стосункових ігор), допомагати по дому, молитися, робити добрі справи, займатися спортом і т.д. Корисна діяльність приносить добрий плід, вона зосереджує увагу і допомагає інтегрувати енергію стресу. І вона важлива не лише дітям, але й нам дорослим…

5. Відновлюватися:це випробування може бути тривале, а відтак брати чимало нашої енергії – а тому ми потребуватимемо часу на регулярне відновлення сил. І ми, і діти. А тому так важливо мати в режимі дня ті активності, які поповнюють сили – як заряджання телефону – коли стрес є більшим, заряджати треба частіше і мати додатковий «павербенк». Тож подбаймо, щоби у режимі дня дітей обов’язково були і сон, і добра їжа, і час на гру, на домашніх улюбленців, на рухову активність, і обов’язково щоденний дотик до чогось, що є Світлом (казки, історії, краса, сповнені світла люди і т.д.), і що нагадує їм у ці темні часи – що є Світло - правди, любові, мужності - і це Світло неминуче переможе, бо воно непереможне…

Пояснювати все доступною мовою, грати в ігри і заспокоювати, пильнувати за змінами в поведінці, реагувати на кожну емоцію і самому залишатися емоційно сильним — цих правил варто дотримуватися, якщо дитина розпитує про війну і вразливо сприймає її важкі епізоди.

Які ще методи вбережуть дитину від стресу і страхів, чому варто розмовляти з нею про війну і як правильно це робити, 

                                       Чому батькам варто розповідати дітям про те, що в країні — війна!!!

— З дітьми треба говорити про те, що відбувається, інакше дитина починає тривожитися. Вона бачить реакцію батьків і сама реагує. Відповідно, це викликає в неї багато страхів і нерозуміння. Якщо дитина не отримає правильної відповіді на питання, які в неї виникають, то вона додумає. Особливість дитячого віку така: що дитина не розуміє, те собі дофантазовує. Тому краще, коли дитина дізнається від батьків правду, хай і неприємну — в країні йде війна і вона спричиняє певні незручності. Дитині треба пояснювати, що нас боронять ЗСУ, наближають перемогу над ворогом.

Ми не можемо впливати на всі події, але можемо продовжувати гратися з дітьми, говорити з ними, підтримувати цей контакт.

                                                                          Пам’ятка батькам першокласника

1. Підтримайте в дитині його прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового положення і діяльності.

2. Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими він зустрівся в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність.

3. Ваш малюк прийшов у школу, щоб вчитися. Коли людина вчиться, у нього може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.

4. Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням.

5. Не пропускайте труднощів, які можуть виникнути у дитини на початковому етапі навчання в школі. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, постарайтеся впоратися з ними на першому році навчання.

6. Підтримайте першокласника в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов’язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам’ятайте, що похвала та емоційна підтримка (“Молодець!”, “Ти так добре впорався!”) здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення.

7. Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, його учбових справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.

8. Зі вступом до школи в житті вашого малюка з’явилася людина авторитетніша, ніж ви. Це вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.

9. Навчання – це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно міняє життя дитини, але не повинно позбавляти її різноманіття, радості, гри. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять. 

                                                                Загальні поради батькам першокласників

1. Вранці піднімайте дитину спокійно, з посмішкою та лагідним словом.

2. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів.

3. Не підганяйте її, розрахувати час – це ваш обов’язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили, – провини дитини у цьому немає.

4. Не посилайте дитину в школу без сніданку: в школі вона багато працює, витрачає сили. Коли щось не виходить, порадьтеся з учителем, психологом.

5. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів без подібних застережень: “Дивись, поводь себе гарно!”, “Щоб не було поганих оцінок!” тощо. У дитини попереду важка праця.

6. Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитись (згадайте, як вам тяжко після важкого робочого дня).

7. Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.

8. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

9. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини.

10. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть з дитиною спокійно.

11. При спілкуванні з дитиною не вживайте виразу: “Якщо ти будеш добре вчитись, то …” Часом умови ставляться важкі – й тоді ви опиняєтеся у незручному становищі.

12. Протягом дня знайдіть (намагайтесь знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.

13. У сім’ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

• Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан. Найчастіше це об’єктивні показники стомлення, перевантаження.

                                       Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров’я в період адаптації до школи є добре ставлення батьків до дітей, розуміння їхнього внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін “прикласти” до своєї дитини.

Але не дивлячись на це, можна дати деякі рекомендації з полегшення процесу адаптації дітей до школи.

• Повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

• Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

• Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

• Не бійтесь “залюбити” свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.

• В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.

• Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.

• Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали. Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра.

                                                                         Рекомендації батькам гіперактивних дітей

• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.

• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».

• Говоріть стримано, спокійно і м’яко.

• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.

• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.

• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.

• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.

• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів.

                                Чому у дітей можуть виникнути труднощі у прояві своїх емоцій? 

Дитина приходить у світ, який їй незнайомий. Це можна порівняти з подорожжю до нової країни, де інша мова, культура,  історія. Навіть дорослій людині важко знайомитися та адаптуватися у новому місці.

Тож давайте уявимо малечу. Вона не може бути беземоційною. Забрали іграшку — дитина плаче, взяли на руки — вже знову сміється. Так малюки спілкуються з навколишнім світом і дають зрозуміти батькам, що відчувають щось негативне або позитивне.

А тепер спробуймо уявити, що ці сигнали дитини ігноруються всім добре відомим: “Поплаче й заспокоїться”. Або й навіть взагалі забороняються: “Досить плакати, скільки вже можна?”. Після цього у малюка встановлюється послідовність: якщо мені недобре, то краще це не проявляти, адже мої найближчі люди не сприймають це та стають злими. Зрештою, така поведінка й сприяє закритості надалі.

Батькам потрібно зрозуміти, що діти не мають бути зручними та мовчати весь час. Це окремі особистості зі своїми переживаннями та емоціями. І саме дорослі мають навчити дитину, як їх проявляти та розуміти. 

• ЯКЩО ДИТИНА ПОВОДИТЬСЯ ТАК, НЕМОВ НЕ ВІДЧУВАЄ ЖОДНИХ ПОЧУТТІВ (РАДОСТІ ЧИ СМУТКУ)

Що з нею відбувається?

Імовірно, дитина відчуває дистрес. За сильного нервового потрясіння, особливо під час зіткнення з досвідом, витримати який дитині не під силу, вона може «зависати» в реакціях, часом не відчуваючи свого тіла. Дитина в стані дистресу може приховувати свої почуття. Потрібна ваша підтримка!

Як допомогти?

1) Створіть атмосферу любові та прийняття, щоб ваша дитина буквально «відігрілася» в ній. Проведіть разом час. Дайте їй зрозуміти, що сумувати, злитися чи хвилюватися — нормально. «Схоже, тобі нічого не хочеться. Напевно, тобі сумно. Це нормально!»;

2) Поясніть дитині й те, що сталося.

Можливо, ви могли б поділитися з дитиною власними почуттями. Постарайтеся разом із сином чи донькою займатися чимось приємним — почитайте книжку, заспівайте, пограйте разом.

• ДИТИНА ДУЖЕ ЧАСТО ПЛАЧЕ

Що з нею відбувається?

У результаті пережитого лиха в житті вашої родини відбулося багато змін. І це природно, що дитина сумує. Коли вона плаче, її організм виділяє речовини, що допомагають заспокоїтись. Діти дуже чутливі до емоційного стану батьків. Якщо ви самі відчуваєте непереборну печаль – зверніться по допомогу. Благополуччя вашої дитини залежить від вашого власного.

• ДИТИНА ПОЧИНАЄ ПОВОДИТИСЬ НЕОБЕРЕЖНО, РОБИТЬ ЩОСЬ ПОТЕНЦІЙНО НЕБЕЗПЕЧНЕ

Що з нею відбувається?

Може здатися дивним, але коли діти не почуваються в безпеці, то самі часто поводяться небезпечно чи безтурботно. Це спосіб дитини сказати: «Ти мені потрібна(ий). Доведи, що я тобі дорогий – захисти мене!»

Як допомогти?

Наскільки це можливо, дайте дитині змогу відчути себе в безпеці. Спокійно підійдіть і, якщо потрібно, візьміть її на руки. Дайте малюку зрозуміти, що те, що він робить, небезпечно, і що він дорогий вам. І що ви не хочете, щоб із ним трапилося щось погане. Не кричіть на дитину, будь ласка!

Небезпечна поведінка може бути проявом аутоагресії. Чому? Страх завжди збільшує агресію, але діти часто поширюють її на себе. Пограйте в ігри, що випускають агресію. І розкажіть дитині про більш позитивні способи привернути до себе увагу.

• ДИТИНА ЛЯКАЄТЬСЯ ЧОГОСЬ, ЧОГО НЕ БОЯЛАСЯ РАНІШЕ

Що з нею відбувається?

Діти молодшого віку вірять у те, що батьки всемогутні й можуть захистити їх від усього. Ця віра допомагає їм почуватися в безпеці. Після того, що сталося, ця віра похитнулася, а без неї дитині стало страшніше жити в цьому світі.

Багато що може нагадувати дитині про пережите та лякати її (звуки петард, машини швидкої допомоги, люди, що кричать, переляканий вираз вашого обличчя). Ви в цьому не винні — це пережитий досвід.

• У ПІДЛІТКА ТРУДНОЩІ ЗІ СНОМ: СОН ПЕРЕРИВЧАСТИЙ, СНЯТЬСЯ КОШМАРИ, ПІДЛІТОК БОЇТЬСЯ СПАТИ ОДИН

Що відбувається?

У перші місяці після сильного стресу кошмари – нормальне явище. Під час сну мозок інтенсивно обробляє інформацію про події, що відбулися. Однак якщо кошмар повторюється багато разів чи надто правдоподібний – доведеться згодом звернутися до психолога.

Уривчастість сну частіше викликається тривогою, якоюсь незавершеною справою чи спазмуванням м’язів, через яке складно розслабитись.

Як допомогти?

Поясніть, що так працює мозок. Розкажіть про те, що ви теж відчували страх, відчували себе безпорадно, і це нормально.

Придумайте порядок відходу до сну, який виконуватиметься за будь-яких обставин, і оголосіть, що він має бути дотриманий щодня. Тоді підліток точно знатиме, чого чекати. Обійміть і скажіть, що ви нікуди не пропадете. Ключова фраза: «Я з тобою, я поруч».

Пам’ятайте! Психіка дітей і підлітків має величезні резерви самовідновлення і саморегуляції. Більшість дітей повертаються до норми після травматичної події без професійної допомоги психологів просто завдяки підтримці і турботі близьких.

Правила ефективного спілкування

Правило Гомера

Послідовність наведення аргументів така:

а) сильні, б) середні, в) найсильніші.

Правило Сократа

Щоб отримати позитивну відповідь важливе запитання ставте на третє місце. Першим і другим ставте прості запитання, на які точно отримаєте відповідь „так”.

Правила Паскаля

o  Не заганяйте співрозмовника у глухий кут;

o  Не заганяйте самі себе у глухий кут;

o  Переконливість аргументів великою мірою залежить від іміджу і статусу співрозмовника;

o  Не принижуйте статус співрозмовника;

o  Будьте уважним слухачем;

o  Перевіряйте, чи правильно ви зрозуміли вашого співрозмовника. Інакше він буде роздратованим і, залежно від темпераменту, може виявити агресію або образитись.

Поведінка батьків – поведінка дітей

Якщо дитина зазнає постійної критики, вона вчиться звинувачувати.

Якщо дитина бачить ворожість, вона вчиться битись.

Якщо з дитини насміхаються, вона буде нерішучою.

Якщо дитину постійно присоромлюють, вона почувається винною в усьому.

Якщо до дитини терпимі, вона вчиться бути терпимою.

Якщо дитину підтримують, вона вчиться впевненості.

Якщо дитину хвалять, вона вчиться поважати себе.

Якщо дитину хвалять, вона вчиться цінувати інших.

Якщо з дитиною поводяться справедливо, вона вчиться справедливості.

Якщо дитина почувається в безпеці – вона вчиться довіряти.

Якщо дитину приймають і поводяться з нею доброзичливо, вона вчиться бачити любов в цьому світі.

Сім основних правил батьківської поведінки в організації навчання

Сприяйте дитячій автономності. Чим більше ви її вимагаєте в усіх сферах повсякденного життя, тим краще ваша дитина буде працювати з почуттям відповідальності у шкільній сфері. Автономне навчання є тією метою, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом тривалого процесу навчання. хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.

Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шлях до розв’язання проблеми. Допоможіть їй завдяки підказкам, але не подавайте самі розв’язання, ліпше навпаки.

Дайте своїй дитині попрацювати над матеріалом вдома.

Визнайте досягнення дитини. Хваліть, заохочуйте, а не докоряйте. Це краще, ніж ниття, нагадування та інші покарання. Звертайте увагу на те, щоб не обмежувати похвалу критикою (9 звичайно чудово, але без двох помилок це могло бути 12).

Не ставте перед своєю дитиною завищених вимог, щоб вони не були суворішими за вимоги вчителя.

Будьте, як вихователь, зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від самого себе. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків за читанням, швидше сама почне читати, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

Говоріть позитивно про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона долає свої особисті упередження щодо школи.

Як розрізнити реальну та «гіпотетичну» тривожність:

Сьогодні кожен українець та українка постійно перебувають у небезпеці, що неабияк впливає на їхній психічний стан. Як відгук на події чи новини люди відчувають тривогу, страх, лють, гнів, безсилля, розпач, радість, здивування. І в цьому, як запевняють психологи, є гарна новина — якщо ви щось відчуваєте, значить, досі живі.

Водночас негативні перманентні емоції значно виснажують внутрішні резерви людини, впливають на якість життя, призводять до трагічних наслідків. Аби уникнути найгіршого розвитку подій, необхідно розуміти, що з нами відбувається, і знати, як на це реагувати.

Наразі однією із найпоширеніших психологічних реакцій на воєнні дії, що ось уже одинадцятий місяць тривають у країні, є тривожність.

Насамперед, як зауважують психологи, варто розрізняти дві схожі емоції, що часто плутають, — це тривога і страх. Насправді вони суттєво різняться. Страх — це те, що ми відчуваємо прямо зараз як реакцію на події, що відбуваються, тоді як тривога стосується подій у минулому чи майбутньому, які ми переносимо на нинішній момент. Наприклад, якщо ви побачили ракету, що летить у вашому напрямку, то відчуваєте реальну небезпеку тут і зараз, — це страх. А якщо ви почули звук повітряної сирени і думаєте про те, що ракета може влучити у ваш дім, — це тривога.

Як розповіли фахівці служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист», тривожність — це унікальна властивість людини думати про майбутні події, що дає можливість прогнозувати чи планувати їх. Тривожність є здатністю виважати ризики майбутньої події. І нерідко цей спосіб призводить до більшої тривоги і очікування нещасть, коли, скажімо, найбільш вірогідним здається найгірший сценарій.

Метафорично тривожність уявляється як ланцюг думок і образів, які починають створюватися в найбільш несподіваних напрямках. Наприклад:

«Почалася війна, скоро все стане погано»

«Я навіть зброєю не вмію користуватися, як я себе захищу?»

«А раптом все буде дорожчати і я помру з голоду?»

«Що, якщо буде ядерний удар?»

«Ми всі помремо»

Тригерами тривожності (тобто тим, що її запускає) можуть бути: неоднозначність: можливість різноманітних трактувань;

новизна: відсутність такого ж досвіду, на який можна спертися;

непередбачуваність: неясно, як насправді будуть розвиватися події.

Тривожність насправді не завжди є шкідливою. Часто вона нас захищає і допомагає передбачити ризики. Разом з тим вона може і шкодити.

Розрізняють два типи тривожності:

Конструктивна, або реальна. Вона стосується реально наявних проблем, які можна вирішити просто зараз. Наприклад, «якщо буде повітряна тривога зараз, я можу не встигнути забрати пакунки з пошти», «у мене мало продуктів вдома, які не потребують приготування на плиті, мені їх вистачить на кілька днів, треба їх докупити».

Неконструктивна, або гіпотетична, стосується того, чого зараз немає, але це може статися в майбутньому. Цей вид тривожності обирає найгірший сценарій, зазвичай катастрофічний, де конкретні дії людини зараз мають слабкий зв’язок з очікуваним найгіршим результатом. Наприклад, «я підготувався до відключень електроенергії, але раптом цієї зими я замерзну від холоду?», «може, мене звільнять з роботи?».

Насправді немає «правильного» рівня тривожності. Конструктивна тривожність допомагає досягти бажаного та вирішити життєві проблеми. Гіпотетична ж стає проблемою, коли вона заважає жити так, як хотілось би.

Якщо ви часто відчуваєте «гіпотетичну» тривожність, важливо нагадати собі, що в цей момент мозок не займається розв’язанням проблеми. Саме тому його треба стимулювати до цього: вирішити те, що у ваших силах прямо зараз, а решту переживань свідомо відпустити і зосередитися на чомусь ще.

Поради батькам щодо профілактики дитячих страхів

                                                Дорослі мають приділяти такій дитині особливу увагу.

Слід пам’ятати правила: Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку. Складні завдання прирікають маленьку дитину на не успіх, зниження самооцінки.

 Підтримуйте її, говоріть про її впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важливі оптимістичні прогнози на завтра. Не припускайте ситуацій змагання, публічного виступу дитини.

 Дуже ефективні вправи на реалізацію,психогімнастика. Зменшити або усунути тривожність і страхи у дошкільників можна за допомогою: Малювання; Лялькового, настійного театру; Ігрової терапії,музикотерапії; Психологічних ігор; Фізичних вправетюдів; Читання художньої літератури. Завдання : Намалюйте на аркуші паперу те,чого ви боїтесь ,що вас тривожить. Після виконання малюнка порвіть його на дрібні шматки і викиньте ,позбавтеся своїх переживань.

 Пригадайте казки та художні твори про сміливих героїв. Відповіді : «Котигорошко», «Коза - Дереза», «Котик і півник», «Ох», «Пригоди Буратіно», «Чиполіно» Дж. Радарі  та ін.  Вправа «Закінчення речення». Я хочу… Я вмію… Я зможу…

 Намалюйте себе у майбутньому(бажано,щоб зображення було радісним,позитивним).

Потім розкажіть про себе в майбутньому, яким будуть ваші досягнення, успіхи, про що ви мрієте.

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно:

 Постійно підбадьорювати ,заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

 Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності,уміння правильно оцінити їх ,опосередковано ставитися до власних успіхів , невдач не боятися помилок ,використовувати їх для розвитку діяльності ;

 Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей; Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ;

 Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками  розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

 Щоб перебороти скутість ,потрібно допомагати дитині розслаблюватися ,знімати напругу за допомогою рухливих ігор ,музики ,спортивних вправ ;допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників ,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.

 Не сваріть дитину за те,що вона посміла гніватися на вас. Навпаки,поставтеся до неї,до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас. Тільки тоді,коли емоції згаснуть,розкажіть дитині про те,як ви переживали,коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій . Поспостерігайте за собою.

 Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування,терпимо його доти,доки воно не вибухне,як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так,щоб не принизити дитину,не звинуватити,а просто виявити своє незадоволення.

Як оптимально організувати дистанційне навчання дитини

Пам’ятка для батьків

Вимушене дистанційне навчання стало викликом для всіх учасників освітнього процесу: вчителів, учнів та батьків. Свої поради батькам, як організувати дистанційне навчання дитини вдома так, щоб навчання було ефективним і дитина при цьому отримала задоволення, дає дитячий психолог, засновниця проєкту «Сила Казки» Аніта Вайаканті.

Зараз більшість школярів перейшло на навчання онлайн. Це правильне рішення під час пандемії, АЛЕ! Організація навчального процесу онлайн відрізняється від очного навчання дітей. В першу чергу тим, що дітям СКЛАДНІШЕ ВЧИТИСЯ ДОМА. Кожна третя дитина перебуває у стресовому стані/тривозі, пов’язаній зі сформованими обставинами. Однією зі складових стресу є втрата тієї стабільності та структурованості (зрозумілості), яка була, коли дитина мала чіткий режим, розклад і розуміння, що за чим йде. Зараз цього немає. Натомість є купа обмежень: на вулицю не ходи; мій руки; обличчя не чіпай; не гуляй; питання не став тощо. Стрес і тривога, яку можуть відчувати діти, безумовно буде і вже відбивається на їхній пізнавальній активності (допитливості), навчальній мотивації, успішності. Стрес — це не найсприятливіший ґрунт для розвитку. Для того щоб допомогти дитині створити позитивну атмосферу для навчання, систематизувати і структурувати (тобто зробити зрозумілим) цей процес, пропонуємо такі кроки.

1. Скласти чіткий розклад / режим.

Стабільність і зрозумілість — це те, що для дітей створює якусь зону безпеки. А адже саме в безпеці діти прагнуть розвиватися, вчитися і пізнавати світ. Складіть новий розклад для дитини. Повісьте його на видноті, намагайтеся дотримувати режиму дня (підйом в один і той же час, перерви, прийом їжі тощо). Режим позитивно позначається і на нервовій системі дитини.

2. Організувати робочу зону.

Якщо немає своєї кімнати, то хоча б свій куточок + навушники. Де будуть ТІЛЬКИ потрібні для «цього» уроку матеріали. Усі зайві предмети, що відвертають увагу, доцільно прибрати. Також на працездатність дитини впливає світло — яскраве і холодне освітлення стимулює мобілізацію систем організму і підвищує пильність.

3. Організувати форму.

Дитина не повинна сидіти в піжамі. Вона і так навчається вдома (у дітей будинок не асоціюється з навчальною діяльністю, а більше з відпочинком). Учневі буде значно простіше надіти на себе «роль учня» і переключитися на заняття, якщо він буде одягнений у відповідний (асоціюється з навчанням) одяг. Це якась уніформа, що допомагає не забувати, де ти і що ти робиш.

4. Робити перерви.

Фокус уваги школяра на відеоконференції / уроці 20 хвилин. Не більше. У старших школярів 30 хвилин і то у разі внутрішньої мотивації й інтересу до предмета. Скільки триває видеоурок? 40? 45 хвилин? Дитина докладає чимало зусиль, аби сконцентруватися і зрозуміти, що їй через екран намагаються донести. Енергії витрачається більше, ніж на звичайному уроці. Тому вкрай важливо, аби діти перемикали свою увагу і відпочивали між уроками (по можливості не в гаджетах). Братися до виконання домашньої роботи, яку чомусь задають в онлайн-школі, доцільно не раніше, ніж за годину-півтори після закінчення уроків. Дитині потрібно переключитися, відпочити, пограти і перезарядитися.

5. Заохочувати спілкування з однолітками.

Провідна діяльність школярів середніх і старших класів — це спілкування. Та й в цілому школярі (зокрема молодші) звикли проводити багато часу в колективі спілкуючись, тому можуть відчувати дискомфорт в ізоляції. Заохочуйте спілкування, розмови, скайп-колли, можливо, навіть якісь ігри онлайн з однокласниками. Загалом, створюйте і заохочуйте умови, у яких дитина може поспілкуватися з однолітками (безпечно, звісно ж).

6. Знизити очікування і вимоги.

Нові умови навчання, тиск суспільства, страхи і тривога заважають дитині розуміти і вчитися як раніше. Отже, якщо помітили, що оцінки й успішність вашого сина / дочки погіршилася — НЕ СВАРІТЬ І НЕ ТИСНІТЬ, а навпаки, зверніть увагу на ситуацію. Адже це може бути однією з ознак стресу. Дитина потребує допомоги і відкритого діалогу з батьками. Дітям складно. Якщо ми ще будемо стояти у них над душею, вимагаючи тільки позитивних оцінок, то це посилить їхню тривогу, погіршить стосунки з ними. Зараз як ніколи вдалий час для перегляду і переосмислення своїх вимог стосовно дитини.

7. Мотивувати і помічати успіхи.

Не змушуємо дитину, а мотивуємо! Водночас не забуваємо відзначати її успіхи. Якщо порівнюємо, то тільки із самим собою. Навчайте дітей помічати хороше в обставинах, що склалися, розмовляйте, хваліть і підтримуйте. Ось такі базові та найнеобхідніші правила, що допоможуть правильно організувати процес дистанційного навчання

Рекомендації батькам

щодо профілактики посттравматичних стресових розладів у дітей

Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу в дітей. Прислухаючись до того, що відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомогти дитині впоратися зі своїми почуттями.

Якщо батьки можуть бути разом з дітьми, дітям набагато легше. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їх почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.

Загальні рекомендації для батьків, які живуть на кризових територіях у стані соціальної та політичної напруги:

Потурбуємось про тіло:

1.     намагайтесь якомога менше змінювати звичний ритм життя дитини;

2.     побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;

3.     організуйте можливість дитині для «розрядки» напруги – заняття спортом, танцями, рухливі ігри; 

4.     харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не має апетиту. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);

5.     дитині (і вам також) необхідно побільше пити (вода, солодкий чай, 

6.     не відмовляйте дитині у солодкому. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;

7.     не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;

8.     теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.

Потурбуємось про емоційну стабільність:

•  не потрібно без особливих причин водити дитину в місця масового скупчення людей. Це може підвищити її тривогу. При відвідуванні таких місць необхідна обов’язкова присутність поруч СПОКІЙНОГО дорослого. Поясніть дитині, куди і навіщо ви йдете;

•  не варто дозволяти дитині на самоті дивитися телевізійні новини. Взагалі, чим менше теленовин із місць страшних подій побачить дитина, тим краще.  У будь-якому разі, навіть якщо ваша дитина – підліток, вона потребує пояснення вашого ставлення до подій;

•  створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх);

•  подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади;

•  читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;

•  якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло ( укрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці;

•  якщо дитина особливо «не слухається», виявляє надмірну активність, з незрозумілих причин кричить або сміється, – постарайтеся не відповідати агресивно. Можливо, рухова активність допомагає дитині впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» її в русі (будьте поруч), намагаючись поступово знижувати темп. Можна спробувати ввести рамки – запропонувати рухливу гру «за правилами». Або переключити на активність, де є правила (бігати наввипередки, «битися» подушками, м’яти і рвати папір і ін.);

•  дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;

•  дайте дитині зрозуміти: ви всерйоз ставитеся до її переживань і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»);

•  поговоріть з дитиною про ті почуття, яких вона зазнала або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти і т.п.;

•  зведіть розмову про подію з опису деталей на почуття.

Подбаємо про осмислення подій:

•  Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться, сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно. 

•  Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися, стільки, скільки їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Завжди є що сказати. Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину. 

•  У будь-якій розмові про події, що відбулися, необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися, поруч є дорослі турботливі люди. 

•  Також можна сказати, що зараз багато фахівців думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. Що багато людей – разом. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможуть допомогти дитині. 

•  Не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю. 

Особлива важливість гри:

•  зараз, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИСЯ. Можливо, дитина буде будувати барикади, грати в «Війну», «бендерівці» і «майданівців», військових. Інсценувати бійки, стрілянину, поранення, смерті. Ці ігри можуть спричинити безлад в вашій квартирі, але допоможуть знизити напругу дитині;

•  вагому роль можуть зіграти ігри на відреагування агресії. Дитина може «озброюватися», нападати або захищатися, бути пораненою або «убитою» в грі. Усе це є нормальним способом дитини впоратися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними кульками та ін. Також добре м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;

•  заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй винести назовні свої переживання у формі образів);

•  велику роль серед ігор можуть зайняти ігри «в лікарню». Це також є нормальним і сприяє подоланню стресу. 

Реагування дитини на травматичний стрес зазвичай нормалізується протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стресового розладу. ЯКЩО РЕАКЦІЇ ДИТИНИ, НА ВАШУ ДУМКУ, є надмірними або незрозумілими ВАМ, якщо ІГРИ АБО СИМПТОМИ повторюються БЕЗ ОСОБЛИВИХ ЗМІН, ЯКЩО ВИ турбуєтесь – зверніться за консультацією до психолога або психотерапевта. 

Якщо дитина опинилась в ситуації, що в її сприйнятті (і/чи в реальності) є вкрай небезпечною, близьким дорослим в найближчий час необхідно надати таку допомогу дитині:

1.  Відвести дитину з місця події та створити для неї максимально комфортне і безпечне середовище: зігріти (теплий одяг, ковдра, грілка тощо), дати теплий солодкий чай (якщо можливо, з лимоном), створити тишу, вимкнути яскраве світло. Говорити із дитиною спокійним голосом, запевняючи, що ви поруч,  все гаразд і дитина в безпеці, що «все минулося».

2.  Пояснити дитині, що трапилась дуже неприємна подія. Якщо в дитини є поранення, слід пояснити, що саме трапилось і запевнити в тому, що буде надана необхідна лікарська допомога.  Впевняти, що ви поруч і знаєте, що слід робити в такій ситуації.

3.  Слід просити дитину описати кімнату або інше місце, де вона зараз знаходиться. Запитати, чи вона вже зігрілась, чи теплий чай. Називати дитину по імені, називати інших близьких людей, які є поруч («подивися, тут є твій тато, твоя бабуся, вони поруч, все гаразд»). Намагатися дивитися дитині в очі, тримати за руку або легенько обіймати.  Якщо дитина не опирається, обійняти її та робити «колихальні» рухи (як колишуть малу дитину). 

4.  Через деякий час дитина може почати тремтіти або рухатись, махати руками, кричати, бігати, плакати. Таке збудження є нормальним через деякий короткий період (від декількох хвилин до декількох годин) після травмуючої події. У цей період важливо не докоряти дитині і не стримувати її, а супроводжувати, тим самим дати змогу для розряду негативної енергії, що накопичилася під час травматичного стресу.  Варто бути уважними, бо в цей час дитина може не контролювати себе і наражатися на небезпеку.  

5.  Слід дозволяти дитині плакати і виражати сильні почуття, проте запевняти, що все буде гаразд («так, ти сильно налякався/налякаляся, проте все буде добре»). Важливо надати дитині якомога більше підтримки, проте говорити небагато і простими словами: «Я поряд», «Все буде добре», «Ти в безпеці», «Мама вже їде до тебе» тощо. Також можна говорити дитині, що вона сильна і в неї все вийде. 

6.  У наступні за травматичними подіями дні дитина може потребувати підвищеної уваги та спокою. Вірогідно, вона буде дратівливою, вимогливою, нестриманою. Або, навпаки, здаватися боязкою та ховатися. Вона може злитися на вас або на себе. Або робити вигляд, що «нічого не сталося». Можуть спостерігатися порушення сну (утруднення засинання, нічні пробудження, кошмарні сновидіння). Можуть спостерігатися одноманітні рухи або дії, повторюватися малюнки або ігри (в тій чи іншій мірі пов’язані із пережитою подією).  У цей період важливо заспокоювати дитину, перемежовувати розмови про подію, що трапилася, іншими розмовами або іншою діяльністю, що має бути приємною. 

7.  Щодо почуття страху, то важливо запевняти дитину в тому, що боятися – це природно. Що сміливі люди – також бояться. Проте їм вдається впоратися із власним страхом. І що дитина також смілива, сильна і обов’язково впорається.  

8.  Через деякий час дитина захоче зрозуміти сенс того, що відбулося. Можуть виникнути питання захищеності, справедливості, провини – чиєїсь і власної. Не залишайте дитину на самоті. Якщо почуття власної провини досить сильні або виникають питання про відсутність сенсу життя після травми, – це привід звернутися до психотерапевта. Дитину необхідно зорієнтувати в тих діях, що мають відбутися (лікування, процедури, похорон тощо).  Важливо, щоб дитину підтримувала близька доросла людина, яка сама не є постраждалою. 

9.  У цей час дитина потребує розмов і відповідей на запитання. Також доцільними будуть спільні ігри, малювання, ліплення, прогулянки. Питання, які ставитиме дорослий щодо смислу гри або малюнка, допоможуть їй зорієнтуватися в тому, що сталося, та знайти нові смисли.  

10. Дитина може гратися в одну і ту саму гру. Можливо, ця гра якимось чином буде пов’язана з травмуючою подією.  Дитина в такий спосіб хоче опанувати ситуацію і, можливо, вийти з неї в кращий спосіб. Буде добре, якщо ви допоможете їй у цьому.

Важливо:

1.     Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, що не постраждали. 

2.     Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину від додаткових стресів.

3.     Менше таємниць і натяків (вони ще більш лякають дитину).

4.     Відповідати на запитання дитини поступово і доступно. На одне запитання – одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона зможе поставити наступне питання.

5.     Підтримувати надію на краще.

6.     Бути готовими до «нечемної», «дивної», «агресивної» поведінки дитини. 

7.     НЕ казати: «забудь це», «викинь з голови» – це прямий шлях до формування постстресових розладів.

8.     Не залишати дитину наодинці із своїми переживаннями, проте і не докучати їй.

9.     Ні в якому разі не соромити дитину і не винуватити в тому, що сталося або в поведінці після травмуючої події.

•  Бути готовими раз за разом обговорювати ті самі речі.

10.                Заручитися самим надією на те, що травму можливо пережити.

11.                Пам’ятати, що частині дітей з різних причин не вдається  упоратися із наслідками травматичного стресу самостійно, і вони потребують професійної допомоги.

12.                У разі ВАШОГО ХВИЛЮВАННЯ за стан дитини або тривалості незвичної поведінки дитини БІЛЬШЕ МІСЯЦЯ – ЗВЕРНУТИСЯ по допомогу  ДО ПСИХОЛОГА або ПСИХОТЕРАПЕВТА.