Робота з учнем групи ризику здійснюється у трьох напрямах: медичному, педагогічному та психоло­гічному. Медичний працівник закладу освіти характеризує фізичний та фізіологічний стан здоров'я дитини; класний керівник спостерігає поведінку, діяльність, спілкування учня, шкільний психолог дослі­джує психічні процеси розвитку особистості дитини.

На підставі детальної психолого-педагогічної характеристики учня та встановленого типу важковихо­вуваності розробляється індивідуальна програма корекційних заходів. Приклад складання названої програми додається.

Усі результати дослідження необхідно обговорювати на педагогічному консиліумі з метою підтвер­дження достовірності складеної характеристики та підвищення ефективності програми корекційних заходів.

Типи важковиховуваності: діагностика та корекція

Важковиховуваний учень (соціально дезадаптований або соціальне адаптований) — це дитина, у якої виникають труднощі з соціалізацією, а саме важко формуються моральні норми і внаслідок цього виникають відхилення форм поведінки.

Моральні норми — це встановлені соціумом норми (правила, зразки, цінності), які регулюють у пе­ршу чергу міжособистісні взаємини, що потребують від суб'єкта обліку інтересів іншого або інших при організації своєї поведінки. На порушення моральних норм суспільство реагує негативними санкціями. У такого суб'єкта виникає соціальна дезадаптація.

Успішна соціальна адаптація — це добре збалансовані співвідношення між егоїстичними потреба­ми та вимогами соціального середовища.

Важковиховуваний суб'єкт — це, у першу чергу, інфантильна незріла особистість. Психологічно ж зріла особистість — це гармонійна особистість із достатньою збалансованістю між помірно вираженою тенденцією до саморегуляції та хорошим рівнем самоконтролю, який забезпечує врахування позиції іншого у своїй поведінці.

Три головних суттєвих ознаки поняття «важковиховувані діти»:

• наявність відхилень від суспільних норм у поведінці;

• утруднення їх педагогічної корекції внаслідок закритості; закритість таких дітей до педагогічного
  впливу;

• діти, які потребують індивідуального підходу при організації педагогічної допомоги.
Соціалізація, таким чином, є процес входження дитини до соціального середовища, яке включає в себе засвоєння мови, норм поведінки, моральних цінностей, усього того, що складає культуру суспі­льства.

Зовнішні форми поведінки «важких» дітей:

1. Безвідповідальне ставлення до навчання.

2.Часті конфлікти з однокласниками та вчителями.

• Невиконання вимог дорослих..

• Пропуски уроків.

• Втечі з дому, крадіжки, хуліганство, уживання алкоголю та наркотиків.

Набір цих негативних виявів повторюється у багатьох важких підлітків, тому їхня поведінка здається подібною і відрізняється лише ступенем вияву відхилень від соціальної норми. Тому деякі педагоги переконані, що всі «важкі» учні однакові й корекційні заходи треба проводити за єдиною схемою. Од­нак справа постає значно складнішою.

Дослідження показують, що далеко не всі діти, які порушують норми поведінки, є важковиховуваними, безвідповідальне ставлення до навчання, пропуски уроків, несприйняття школи взагалі далеко не завжди пов'язані з важковиховуваністю; ступінь важковиховуваності учня не завжди визначається кіль­кістю порушень норм поведінки та їх інтенсивністю.

Таким чином, у загальній групі неповнолітніх із соціальне дезадаптованою поведінкою можна виділи­ти такі типи важковиховуваності:

1. Тип педагогічне занедбаних дітей — зумовлений несформованістю особистісних структур, ни­зьким рівнем розвитку моральних уявлень і соціально схвалених навичок поведінки.

• Конституціональний тип — зумовлений особливостями розвитку вищої нервової діяльності (акцентуаціями характеру, емоційною нестійкістю, імпульсивністю тощо).

• Ситуативний тип — зумовлений невмілими виховними впливами.

• Тип важковиховуваних дітей — зумовлений функціональними новоутвореннями особистості, які перешкоджають процесу соціалізації.

Для дітей молодшого шкільного віку ця схема також зберігається, хоча важковиховуваність першого типу в них виявляється здебільшого у формі синдрому психогенної шкільної дезадаптації, викликаного відсутністю підготовки до навчання в школі. Важковиховуваність третього типу в молодших школярів у більшості випадків виявляється в родині, а не в школі, а важковиховуваність четвертого типу зустріча­ється рідко через те, що в цьому віці особистісні структури ще не сформовані та більшість особистісних позицій і взаємин дитини мають ситуативний характер.

Необхідно зазначити, що можливе поєднання деяких типів важковиховуваності, яке виникає внаслі­док нашарування негативних чинників на вже наявні вияви соціальної дезадаптації.

Педагогічна занедбаність виникає як наслідок виховання за типом гіпопротекції, Розпізнати цей тип важковиховуваності можна вже за зовнішнім виглядом дитини: неохайно одягнені, брудні, діти, яким батьки приділяють мало уваги. Як правило, це діти з неблагонадійних та неповних родин, де ос­новним чинником виховання є негативний життєвий досвід.

Соціальна дезадаптація таких дітей починається з неуспішності в навчальній діяльності. У зв'язку з тим, що в родині таким дітям приділяли мало уваги, готовність до школи не була сформована. Уміння долати труднощі, довільна саморегуляція, щоденні навички спілкування, моральні норми також відсутні або несформовані та викривлені. Тому перші ж невдачі, викликаючи негативні емоційні переживання, перетворюються в агресію, фіксуються як несправедливість. Погані оцінки, які учень отримує від учи­теля, призводять до порушення стосунків, викривленого характеру взаємодії вихователя та вихованця. До підліткового віку такий тип взаємодії, генералізуючись, поширюється на всіх учителів та взагалі на школу.

Постійні неуспіхи в навчанні формують у педагогічне занедбаної дитини бажання уникати проблем, невпевненість у собі, низький рівень самоповаги. Засвоївши негативні стереотипи стосунків у родині, учень неусвідомлено переносить їх на спілкування з однолітками, що призводить до непорозуміння із друзями.

Педагогічне занедбані підлітки вирізняються саме несформованістю особистості, незрілістю, що по­яснюється відсутністю правильного педагогічного керівництва, належної організації життєвого просто­ру, відсутністю уваги та підтримки з боку батьків. Однак значних викривлень у формуванні особистос­ті, які стали функціональними органами, у цих учнів не помічається, їхня негативна поведінка часто реактивна, вони здатні розуміти свої проблеми та намагаються змінити себе.

Конституціональний тип виникає в тому випадку, коли несприйняття педагогічних впливів обумов­лене порушеннями вищої нервової діяльності.

Це, насамперед, діти, для яких характерні відхилення в емоційних і вольових процесах, аномалії у становленні характеру (акцентуації характеру), що при повному зберіганні інтелекту зумовлює великі труднощі в спілкуванні, навчальній та трудовій діяльності.

Слід підкреслити, що йдеться не про психопатологію, а про цілком здорових підлітків, у яких яскраво виражені риси певного характерологічного типу. При цьому природні реакції підліткового віку: еман­сипації, угруповування, обумовлені сексуальним потягом, набувають патологічного характеру різного ступеня вираження. Ці відхилення часто бувають тимчасовими, зумовленими органічними змінами під­літкового віку або ситуацією, яка торкається найбільш уразливих місць даного типу акцентуації. Мето­ди психологічного дослідження та впливу для таких дітей слід підбирати дуже ретельно, у відповіднос­ті до типу їх акцентуації, щоб не викликати реакцію декомпенсації характеру як у процесі дослідження, так і в процесі соціальної адаптації взагалі.

Ситуативна важковиховуваність обумовлена невмілими виховними діями з боку батьків або вчите­лів. Значна кількість конфліктів та інших форм відхилень від норми поведінки підлітків часто провокує­ться саме дорослим. Можна виділити типи негативної поведінки, зумовленої реакцією підлітка на дії дорослого. Підлітків, для яких характерна така поведінка, ще не можна назвати важковиховуваними, оскільки їхні негативні вияви пов'язані не з відхиленнями в розвитку особистості, а не залежними від них умовами. Для корекції поведінки таких учнів немає необхідності застосовувати якіі-небудь методи педагогічного впливу, навпаки, у цьому випадку саме дорослий повинен змінити свою поведінку.

Сама по собі неадекватність самооцінки хоча і значно утруднює процес соціалізації особистості, але все ж таки не є такою небезпечною, як порушення оцінних взаємин у всіх головних сферах життєдія­льності підлітка: ставлення до себе, інших, до діяльності. Саме у випадку розгалуженості в усіх назва­них сферах ми говоримо про саму важковиховуваність, оскільки між підлітком і вихователем виникає бар'єр, який викривляє сприймання дитиною позитивних соціальних явищ. Це виявляється в недовірі до людей, озлобленості, підвищеній образливості, підозріливості.

Програма психокорекцінної роботи з дітьми, поведінка яких відхиляється від суспільних норм, по­винна будуватись у відповідності з типом важковиховуваності дитини.

Незалежно від того, з якою проблемою звертається до психолога дитина, батьки або учитель, необ­хідно провести діагностику та визначити тип важковиховуваності. Оскільки той самий вид відхилень у поведінці може бути зумовлений зовсім різними причинами, відсутність діагнозу набагато підвищує ризик помилок у корекційній роботі.

Загальна схема корекційної роботи з дітьми різних типів важковиховуваності має такі основні на­прями:

1. Тип педагогічне занедбаних дітей:

• встановлення довірливих стосунків з дитиною;

• створення для неї психологічного комфорту;

• формування у дитини позитивної самооцінки;

• формування мотивації досягнення;

• створення умов для підвищення рівня успішності в провідній діяльності;

• вироблення правильних навичок поведінки та спілкування;
  • підвищення рівня саморегуляції;

• розвиток моральних уявлень;

• формування позитивних життєвих перспектив, визначення шляхів самореалізації, сфер самоповаги.

2. Конституціональний тип:

• навчання підлітка розпізнавання небезпечних для нього ситуацій, саме тих, які впливають на найуразливіші «місця найменшого опору»;

• формування у підлітка здібності об'єктивізувати небезпечні для нього ситуації;

• розширення діапазону можливих способів поведінки підлітків у важких для нього ситуаціях.

3. Ситуативний тип:

• визначення зони дезадаптації;

• вирішення конфліктної ситуації.

4. Тип важковиховуваних дітей:

• створення умов для адекватного сприймання педагогічного впливу;

• подолання розгалуженості взаємин в усіх сферах життєдіяльності дитини;

• шукання можливості для контактування, уникаючи бар'єра розгалуженості взаємин;

• змінення системи ставлення до себе та інших;

• формування адекватного ставлення до себе (вироблення адекватного еталона методом системи багатобічного оцінювання).

Типи важковиховуваності дітей та підлітків:

1. Тип педагогічно занедбаних дітей — низький рівень розвитку моральних уявлень та соціально схвалених навичок поведінки.

2. Конституціональний тип — утруднення у вихованні, зумовлені індивідуально-психологічними особливостями особистості (акцентуації характеру, емоційна нестійкість, імпульсивність).

• Ситуативний тип — невмілі виховні дії, які призводять до конфліктів (несправжня важковиховуваність).

• Тип важковиховуваних дітей — утруднення у вихованні, спричинені функціональними новоутво­реннями особистості, які призводять до протидії виховному впливу:

• феномен «смислового бар'єра»;

• феномен «аффекту неадекватності»;

• «розгалуженість взаємин» у домінуючих сферах уяви та дійсності.

Головною моральною основою етики педагогічного спілкування має бути добре, гуманне ставлення до людей, яке включає повагу до особистості, співчуття, любов

Проявляти повагу до особистості означає уважно ставитися до неї, виявляти довіру, справедливість, доброзичливість, увічливість. З повагою несумісні насильство, порушення прав і свобод, жорстокість, приниження. У ставленні до дітей надзвичайно важливо вміти поєднувати вимогливість і повагу.

Співчувати дитині - означає поділяти її радість чи сум, захоплюватися її успіхами, жаліти у невдачах. З поняттям «співчуття» тісно пов'язане поняття «милосердя», що може бути визначене як діяльне прагнення допомогти кожному, хто має в тому потребу.

Поняття «любов» сучасні мислителі здебільшого розглядають як відповідальність Я за Ти, прийняття однією людиною іншої з усіма її радощами, болями та сподіваннями.

Любов педагога до дітей - одна з головних передумов досягнення належної результативності виховання через те, що має величезну силу позитивного впливу. Якщо ж педагог не любить дітей, він не зможе захопити їх своїми інтересами, прагненнями, зрозуміти їхню душу.

Видатний педагог В. Сухомлинський, формулюючи побажання молодим учителям, писав: «Необхідно, щоб виховання дітей, любов і повага до них і дружба з ними - щоб усе це було самою суттю вашого духовного життя, мій друже». Він мав на увазі не сюсюкання й не захвалювання, не вседозволеність, а мудру людську любов, одухотворену глибоким знанням людського, розумінням усіх слабких і сильних сторін особистості - любов, що застерігає від нерозсудливих учинків і надихає на вчинки чесні, благородні, любов, що вчить жити; любов, у якій поєднується сердечна ласка з мудрою суворістю й вимогливістю.

Чемність - форма взаємовідносин між людьми, яка включає в себе такі людські прояви, як уважність, готовність стати в пригоді кожному, хто цього потребує. У житті можуть зустрічатися ситуації, коли ми вимушені мати справу з людиною, котра з різних причин не заслуговує на повагу. Але це не дає нам права принижувати її. Треба за всіх обставин залишатися чемним. Чемність має декілька відтінків: коректність, люб'язність ґречність, делікатність.

Коректність - це здебільшого офіційна, суха чемність, уміння «тримати себе в руках» у будь-яких ситуаціях, навіть конфліктних. Проявляти коректність - означає зберігати свою гідність і свого партнера зі спілкування.

Люб'язність - чемність, у якій виразно проявляється прагнення бути приємним і корисним іншому. Люб'язна людина - це людина привітна, увічлива, з якою приємно вступати в контакт, вислуховувати її поради.

Ґречність - вища міра вияву ввічливості, яка завжди має проявлятись у спілкуванні зі старшими людьми.

Делікатність - чемність, що виявляється педагогом особливо м'яко, чутливо стосовно неврівноважених, уразливих, егоїстичних, навіть злих дітей. Часто це діти з проблемних чи неповних родин, де панують жорсткі взаємини, відсутній емоційно-позитивний мікроклімат.

Тактовність - почуття міри, котрої слід дотримуватися у стосунках з іншими людьми. Для її належного прояву педагогові необхідно:

• уміти відчувати ту межу, за якою в дитини, колеги чи в когось із батьків може виникнути образа;

• не робити зауважень у присутності інших людей;

• не ставити запитань, що можуть викликати біль у співрозмовника або поставити його в незручне становище.

Тактовність - надзвичайно важлива умова та обов'язкова ознака педагогічної культури. Вона передбачає чутливість до переживань іншої людини і здатність рахуватися з нею по доброті, а не заради власного благополуччя.

Точність - уміння цінувати своє слово, не кидати його на вітер, тобто виконувати те, про що обіцяли.

Скромність - уміння зіставляти власну самооцінку з думкою інших, не переоцінювати себе, свою значимість.

Вищеназвані гуманістичні норми моралі є критеріальними показниками етики спілкування вихователя, учителя з дітьми (звичайно, за умови засвоєння їх на належному рівні).

Декларативними можуть виявитися цінності, не підкреслені практичними (учинковими) уміннями. Якщо діти не сприймають школу як «інститут любові», стає очевидним, що проголошувана цінність любові до дітей виявляється не підкріпленою відповідними моральними надбаннями вчителів.

В основу етики педагогічного спілкування також має бути покладений принцип плюралізму. Він полягає в умінні та можливості толерантно ставитись до світогляду, переконань, позицій, думок і почуттів інших людей, не ображати, не принижувати їхню гідність, визнавати, що кожна людина може змінитись, якщо вона помиляється, має можливості для морального зростання. Це терпимість, толерантність, яка допомагає гуманізувати міжособистісні стосунки, робить їх людяними, природними, невимушеними, доброзичливими; це передумова для плідного співробітництва між людьми, визначальна умова для реалізації плюралізму думок, установлення діалогу; це гуманне ставлення до представників інших традицій та моральних звичок, вірувань.

Неабияке значення для розв'язання зазначеної проблеми має врахування принципу доцільності, зручності, що орієнтує на вибір і творче застосування етичних норм і правил спілкування в нестандартних ситуаціях. Упроваджуючи його у виховний процес, педагогам слід пам'ятати, що зручно та приємно має бути не лише самому собі, а й тим людям (дітям і дорослим), з якими доводиться спілкуватись.

Для вчителя керівництвом до дії має стати і принцип краси або естетичної привабливості спілкування. Етичні правила цього процесу тісно пов'язані з естетикою, виростають з її вимог. Адже краса - сестра добра, моральності. Естетичні та моральні оцінки тісно переплітаються, коли йдеться про людину, її характер, учинки. Але вони можуть і не співпадати. Буває, що увага до людини, послуги їй можуть бути обезцінені неестетичною формою вираження. Позитивне ставлення як до дорослих, так і до дітей має бути гарно оформленим за допомогою привітності, сердечності і т. ін. Насамперед це стосується педагогів.

Як уберегти  себе  від впливу стресу, що руйнує, і допомогти набутити впевненості, оптимізму і натхнення вам-вчителям  і вашим учням.

• Прагніть до максимальної, але доступної для вас життєвої мети.

• Відпочивайте ще до того, як встигнете стомитися.

• Використовуйте енергію стресу в інтересах особистого зростання.

• Постійно створюйте у своїй уяві зону психічної безпеки, комфорту і відпочинку.

• Пам’ятайте дуже важливу рекомендацію П. Брегга про те, що єдиний спосіб продовжити своє життя – це не укорочувати його.

Антистресові  правила життя і поведінки для вчителя

Не всі вони можуть підійти конкретно вам. Однак ви вправі зробити вибір. Використовуючи ті з них, що дійсно вам підходять, ви забезпечите собі високу життєву стійкість.

Правило 1

Визначте негативні чинники, що призводять у вас виникнення стресу. Намагайтеся уникати їх або за допомогою позитивного мислення, спробуйте змінити своє ставлення до них.

Правило  2

Забезпечуйте високий життєвий потенціал у здоров’ї, освіті, праці, сім’ї, позитивному мисленні. Він гарантує високу стресостійкість.

Правило 3

Навчіться розслаблюватися: тілом, диханням, думкою тощо.

Стрес викликає загальне напруження. Розслаблення ж, навпаки, протидіє стресу. Тому необхідно опанувати різні способи розслаблення. Бо саме в умінні розслаблюватися полягає секрет успішної боротьби зі стресом. Розслаблюючись, ви знижуєте негативний вплив стресу на ваше фізичне й психічне здоров’я.

Правило 4

Зробіть паузу.

Слід пам’ятати, що успішність побудови особистої програми захисту від стресу залежить від того, наскільки точно й вчасно ви навчилися відчувати, що вступаєте в «зону» стресу і втрачаєте самоконтроль.

Тому необхідно шукати способи зупинки самого себе, «зробити паузу». На цій стадії стресу важливо «взяти перерву» і зусиллям волі перервати свої дії:

• зробити паузу в спілкуванні (помовчати кілька хвилин замість того, щоб із роздратуванням відповідати на несправедливе зауваження);

• порахувати до 10;

• вийти з приміщення;

• переміститися в іншу, віддалену частину приміщення.

Якщо втрата самовладання відбулася на роботі, ми повинні завжди прагнути перевести свою енергію в іншу форму діяльності, зайнятися чим-небудь іншим що дасть можливість зняти напруження:

• перебрати свої ділові папери (класний журнал, підручники), полити квіти на підвіконні, заварити чай;

• вийти в коридор (звичайно, на перерві, але якщо, то…) і поговорити з колегами на нейтральні теми (про погоду, покупки та ін.);

• підійти до вікна і подивитися на небо й дерева, порадіти сонцю, дощеві або снігові;

• звернути увагу на людей, що йдуть по вулиці. Спробувати уявити, про що думають ці люди;

• зайти в туалетну кімнату і на 2-3 хвилини опустити долоні під холодну воду.

Такі «перерви» потрібно робити якнайчастіше в ті моменти, коли відбувається втрата самоконтролю. Важливо, щоб дія «зупинки себе» стала звичкою.

Правило 5

Навчайтеся планувати.

Дезорганізація може призвести до стресу. Наявність великої кількості планів одночасно часто призводить до плутанини, безпам’ятності й почуття, що незакінчені проекти висять над головою,  як  дамоклів    меч.
Приділіть планам якийсь час, попрацюйте над ними.

• Запишіть задачі, плани, справи на тиждень і поєднайте їх із розкладом ваших занять. Такий пробний список «запустить механізм» і полегшить подальше планування.

• Розставте завдання відповідно до їх важливості. Записавши всі намічені справи, позначте їхні пріоритети: вищий, високий, низький, найнижчий.

• Виключіть всі справи, що не є вкрай необхідними у вашій повсякденній діяльності. Перенесіть їх у кінець списку.

• Делегуйте повноваження. Одна з найважливіших причин стресу полягає у впевненості, що ви все повинні робити самі. Занадто багато при проведенні занять бере на себе вчитель. Намагайтесь якомога частіше доручати своїм учням проведення окремих елементів занять. Це дозволить вам не тільки уникати стресу, а й активізувати навчання.

• Закінчіть одне завдання, перш ніж прийнятися за інше. Не відкладайте справи на завтра.

• Навчіться говорити «ні». З усіх способів розподілу часу уміння говорити «ні» – найкращий.

• Резервуйте час на термінові роботи або незаплановані зустрічі. Тоді ви будете менше турбуватися про те, щоб встигнути виконати свій план.

• Контролюйте процес. При розподілі часу тримати ситуацію під контролем не менш важливо, ніж керувати стресом. Почуття контролю ситуації, імовірно, найважливіша якість, яка необхідна для того, щоб перебороти стрес. Стрес — це не стільки результат напруженої роботи і негативних подій, скільки результат відчуття того, що життя занадто складне і не піддається контролю.

Правило 6

Намагайтеся завершувати ситуації.

Для   того щоб уберегти    себе   від стресу, вчіться відслідковувати незавершені ситуації. Якщо ви зазнаєте утиску незавершених справ, спробуйте скоротити їхнє число,  для цього виконайте      такі чотири дії:

• усвідомте, що виявилися заручником незавершеної ситуації, яка вимагає свого рішення і марно розтрачує ваші сили;

• прийміть рішення завершити її;

• подумайте про те, що у ваших силах і що залежить саме від вас, виберіть кращу можливість і покладайтеся на себе;

• запровадьте свій план у життя.

Якщо з першого разу ситуація не завершиться, пошукайте ще один вихід, але не залишайте її незавершеною.

Правило 7

Визнайте й прийміть обмеження.

Багато хто з нас ставлять собі надмірні й недосяжні цілі. Якщо людина не може досягти їх, то часто виникає почуття неспроможності або невідповідності незалежно від того, наскільки   добре     ми виконали що-небудь. Ставте досяжні цілі.

Послабте ваші стандарти. На противагу загальноприйнятій думці не все, що потрібно робити, слід робити добре. Будьте більш гнучкими. Досконалість не завжди досяжна, а якщо і досяжна, то вона не завжди цього варта.

Уникайте непотрібної конкуренції.

У житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але наявність надто великого прагнення до вигравання у надто багатьох сферах життя створює напруження і тривогу, робить людину надто агресивною.

Правило 8

Будьте «позитивною» особистістю.

Уникайте критикувати інших, особливо своїх учнів. Учіться хвалити інших за   ті   речі,      які вам   у   них   подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих.

Рахуйте ваші удачі!

На кожну сьогоднішню невдачу, імовірно, найдеться десять або більше випадків, коли вам пощастило. Подумайте про них. Спогад про гарний випадок зменшить ваше роздратування, коли знову що-небудь відбудеться не так, як ви хотіли б.

Щодня хваліть себе по декілька разів.

Будь-яка робота, велика або маленька, виконана вами або іншим, заслуговує подяки. Не чекайте подвигів. Згадайте відомі слова: «От так Пушкін!».

Щодня освідчуйтесь в коханні найдорожчій для вас людині, окрім себе. Хоча б раз на день говоріть приємні слова своїм близьким. Почавши це робити, ви незабаром зрозумієте, що це приносить подвійну користь: вам і близькій людині.

Учіться терпіти й прощати.

Нетерпимість до інших призведе до фрустрації  й гніву. Спробуйте зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе вам прийняти їх. Прощайте й забувайте. Не скаржтеся, не скигліть, не відчувайте невдоволення іншими. Прийміть той факт, що люди навколо вас і світ, у якому ми живемо, недосконалі, і мають «різні карти світу». Приймайте доброзичливо, на віру слова інших людей, якщо немає доказів зворотного. Вірте тому, що більшість людей намагається робити все настільки добре, наскільки може.

Зробіть що-небудь для поліпшення вашого зовнішнього вигляду. Якщо ви буде виглядати краще, це змусить вас і почувати себе краще. Гарна зачіска, акуратний костюм можуть підвищити ваш життєвий тонус. Відносьтеся до себе добре.

Якщо ви почуваєте, що знаходитеся всильному напруженні, а сили на межі, відкладіть важкі справи.

Не кваптеся називати всі справи невідкладними. Вибудуйте  їх у чергу і готуйтеся до виконання найголовнішої справи.

Правило 9      

Змусьте стрес працювати на вас, а не проти вас.

Опануйте головним умінням – перетворювати негативні події на позитивні.

Оскільки стрес пов’язаний практично з будь-якою діяльністю, а особливо педагогічну,  уникнути його може лише той, хто нічого не робить. Але кому приємне бездіяльне життя? Нічого не робити не означає відпочивати.. Дозвільний розум і ледаче тіло страждають від стресу неробства. Основоположник теорії стресу Г. Сел’є писав: «Не слід боятися стресу. Його не буває тільки  в мертвих. Стресом треба керувати. Керований стрес несе в собі аромат і смак  життя». Багато досліджень показують, що людина позитивно реагує на стрес тільки в тому випадку, якщо здатна поставитися до стресових подій як до виклику, що винагороджує зусилля.

Слід думати про позитивні моменти, які можна взяти з більшості стресових цій. Коли людина намагається реалізувати цю здатність на практиці, вона переборює  найбільшу перешкоду на шляху до стресостійкості. Змінюючи значення, ви змінюєте свою реакцію на те, що відбувається.

Уміння перетворювати щось негативне на щось позитивне –  майстерність контролювати стрес.

Потрапляючи в ту чи іншу ситуацію, ми починаємо контролювати її, перетворюємо на хвилюючий і вартісний життєвий досвід й автоматично вважаємо, що саме ця ситуація змушує нас демонструвати свої кращі якості й робить наше життя більш результативним і повноцінним. Така поведінка змусить вас відчути, що в такий самий спосіб можна будь-яку негативну ситуацію перетворити на позитивний досвід.

Ваш вибір визначає, чи дозволите ви подіям одержати над вами верх, чи будете самі контролювати їх і, відповідно, чи зумієте сприймати стрес як труднощі, які можна перебороти й перетворити собі на користь. Таке невелике коригування відносин до труднощів є основним принципом, що лежить в основі стійкості до стресів. Упровадивши цей простий принцип у повсякденне життя, ви зможете перетворити стрес на рушійну життєву силу, змусити його працювати на вас, а не проти вас (Вправи: «Ідеальна модель», на розвиток уяви)

Правило 10        

Звільніться від «ментальних токсинів» стресу.

Щоб звільнитися від ментальних токсинів стресу, потрібно виконати своєрідне ментальне прибирання    за допомогою засобів раціональної терапії.

Для цього поверніться у момент минулого, де ви були не цілком задоволені своїм поводженням і переживіть його ще раз, але вже не так, як у вас вийшло тоді. Відомий американський психотерапевт Вірджинія Сатир називає це «повернутися й побачити новими очима». З позиції сьогодення зрозумійте, чого вам не вистачало тоді для більш успішного поводження.

«Потренуйтеся» кілька разів, поки не будете задоволені своєю реакцією. Доможіться такої зміни уявлення про стресор, щоб воно більше не служило для вас джерелом напруження. Перетворюйте проблемно-конфліктні й кризові педагогічні ситуації на досвід, що сприяє професійному й особистісному зростанню.

Додаючи спогадові характеристики сильного позитивного переживання, ви не тільки захищаєтеся від впливів стресу, але й здобуваєте впевненість, що надалі цей спогад стане позитивно впливати на всі наступні події. Крім того, ви перетворюєте проблемно-конфліктні й кризові педагогічні ситуації на досвід, що сприяє професійному й особистісному зростанню.

Правило 11        

Регулярно робіть фізичні вправи.

Два-три рази на тиждень (а ще краще щодня) давайте собі фізичне навантаження. Найкраще, якщо це будуть ритмічні, повторювані рухи під музику. Подаруйте тілу свято: відвідайте лазню,     зробіть масаж (самомасаж).

Дуже важливо давати собі можливість регулярно звільнятися від напруження, яке поволі накопичується. Кілька разів на день займайтеся фізичними вправами.

Правило 12

Щодня знаходьте привід посміятися.

Почитайте, подивіться, послухайте, розповідайте про що-небудь смішне. Умійте посміятися над собою.      Сміх є    дієвим засобом боротьби зі стресом.   За твердженням    Анрі    Рубінштейна,           автора    книги «Психосоматика сміху»,   одна хвилина сміху еквівалентна сорока п’ятьом хвилинам гімнастики або фізичних тренувань. Дослідження зі сміхотерапії, проведені в Стенфордському університеті (сміх там називають бігом на місці), довели, що сміх дійсно тренує багато м’язів, знімає головний біль, знижує артеріальний тиск, нормалізує дихання і сон. При цьому в кров потрапляє більше гормонів, активніше йдуть процеси обміну речовин. Людина, яка часто сміється, перестає відчувати біль.

Пам’ятайте, щоб вище наведені поради стали діяти, недостатньо їх прочитати, зрозуміти прочитане, потрібно їх обов’язково застосувати.

Професійним стресам можна і потрібно протистояти, оскільки небезпечний не сам стрес, а особливості його переживання та кон­флікти, які він може провокувати.

Шляхи виходу зі стресової ситуації такі (за Миколою Корольчуком)

      - негайно вийти з позиції «страуса», усвідомити реальну си­туацію, визнати наявність

          стресу;

      - визначити всі позитивні та не­гативні особливості ситуації;

      - скласти план поведінки під час стресової ситуації;

      - діяти — реалізувати свої плани та наміри відповідно до обста­вин. У разі

         бездіяльності люди­на стає заручником стресу;

      - обговорити, проговорити кон­кретну ситуацію з близькою лю­диною,  врахувати

 її поради;

      - змінити ставлення до обставин, якщо їх неможливо змінити.

 Позитивне мислення характеризується тим, що людина свідомо контролює свої думки і не дозволяє укорінюватися негативним дум­кам, емоціям (запобігає конкретними діями виникненню негатив­них емоцій). Вона вірить у себе, вірить у кінцевий успіх, залишаєть­ся за будь-яких обставин оптимістом.

Для укріплення впевненості та позитивного світосприймання корисно оволодіти принципами і технікою позитивного мислення:

      - виявити негативні думки та переконання, що спричи­няють страждання та

          душевний дискомфорт;

      - провести самоаналіз внутрішнього діалогу, усунути всі де­структивні мовні звороти, звернення до себе (думки, образи), в яких є самозвинувачення, самоприниження, відсутність віри та надії на успіх, які мають характер неприйняття ресурсів підтримки та по­долання стресових ситуацій. Наприклад, «Я нічого не можу змінити в своєму житті», «Я нещасливий і завжди таким буду», «Я не заслуго­вую на...» тощо;

     - замінити деструктивні думки на позитивні, що сприяють мобілізації внутрішніх  

        психологічних ресурсів, закріплюють упевне­ність у власних силах.

 Серед різноманітних форм психологічної просвіти та профілакти­ки стресових явищ найбільш дієвими є такі, що передбачають активне включення всіх учасників. До них належить й інтерактивне (психологічне) заняття.

Інтерактивне заняття — це поштовх для його учасників до са­морозвитку, емоційного вивчення себе, «трамплін для стрибка», до­сягнення нових цілей.

Інтерактивне заняття проводить практичний психолог закладу, який в силу своїх професійних знань володіє технікою. 

Практичний психолог:

- допоможе пе­дагогічним працівникам виявляти та розпізнавати власні стресові стани;

- запропонує виконати релаксаційні вправи (варто застосовувати еле­менти арт-терапії,  

  музичної терапії тощо), які сприяють розвантаженню та поліпшенню  емо­ційного   

  стану пе­дагогічних працівників;

- надасть  практичні по­ради щодо того, як вийти зі стресової ситуації, як розпізнати стрес;  

  тощо.

Позитивними результатами втручання практичного психолога у розв'язання ситуації стресу в педагогічному колективі є:

         = гармонізація взаємин у колективі, згуртування його членів;

         = активне залучення до роботи кожного окремого педагогіч­ного працівника,  

             шляхом —

             - співпереживання;

             - порівняння;

             - спостереження;

= напрацювання спільних рішень, формул, рекомендацій.

5.3. Наразі популярності набувають інтегративні методи відновлен­ня, укріплення та збереження фізичного та психологічного здоров'я людини. Одним із таких перспективних напрямів є музикотерапія.

Використання музики із лікувальною та профілактичною ме­тою має давню історію. Колись музику активно застосовували в лі­карській практиці. У роботах Піфагора є опис того, як музика може впливати на емоційний стан людини. Відомо безліч ре­акцій організму людини на музику. Так, серцево-судинна система істотно реагує на музику, яка приносить задово­лення та створює гарний настрій: уповільнюється пульс, посилюється скорочення серця, знижується артеріаль­ний тиск, розширюються кровоносні судини. У разі по­дразнювального характеру музики серцебиття приско­рюється та стає слабшим.

Музика впливає на настрій та самопочуття люди­ни. Елементи музичної терапії можна використовувати під час роботи з педагогами: допомагати їм заспокоїтися або, навпаки, активізуватися; розвивати їхні комунікативні та твор­чі можливості, підвищувати самооцінку на грунті самоактуалізації, розвивати емпатійні здібності.

5.4. Також під час стресу педагогу вар­то зберігати фізичну активність: працю­вати або займатися тим, що допомагає йому розслабитися. Головне у ситуації стресу дати вихід негативним емоціям. Це тривалий процес, що передбачає виховання культури поведінки, ду­ховне та моральне удосконалення особистості, загалом усе те, що мож­на визначити формулою: «виховай себе сам».

Перший баранець, другий, третій… Ось вже заграв ранковий будильник, а цілої отари овечок не вистачило, щоб заколисати тебе. Знайомо? Порушення сну — справжнє «беее» для твого психічного та фізичного стану. Давай розбиратися, з чого все починається та як з цим впоратися. 

Чому сон важливий?

Сон забезпечує нейрони якісним відпочинком та відновлює їх працездатність. Втім, кожному з нас відома ситуація, коли ми зміщуємо години сну, не спимо, а наступного дня намагаємося надолужити недоспані години пізнім просинанням, кавою, або енергетиками. Все це — порушення гігієни сну. 

Однак, існують і неконтрольовані розлади сну. У таких випадках людина або не може заснути, або навпаки спить забагато. 

Скільки потрібно спати? 

Потреби у сні відрізняються від людини до людини та її віку. Одній людині для комфортного функціонування потрібно вісім повних годин, тоді як іншій достатньо й менше.  Американський національний фонд сну (NSF) рекомендує дотримуватися такої тривалості сну:  

• від 0 до 3 місяців — 14-17 годин;

• від 4 до 11 місяців — 12-15 годин;

• від 1 до 2 років — 11-14 годин;

• від 3 до 5 років — 10-13 годин;

• від 6 до 15 років — 9-11 годин;

• від 14 до 17 років — 8-10 годин;

• від 18 до 64 років — 7-9 годин;

• 65 років і більше — 7-8 годин.

Які порушення сну існують?

Розлади сну можуть бути пов’язані з хронічними захворюваннями (гіпер/гіпотиреозом, захворюваннями кровообігу), бути наслідком приймання наркотичних речовин або побічним ефектом лікування.

Однак, дуже часто причиною поганого або надмірного сну є психічний характер. Хронічний стрес, тривога, депресія або тривожні розлади завжди і найперше впливають саме на якість сну. Маєш поганий сон? Прислухайся до сигналу свого організму, він каже: “Зі мною щось не так”. 

До порушень сну відносять:

• інсомнію (безсоння)

• гіперсомнію (підвищену сонливість)

• порушення дихання

• циркадні (пов’язані зі зміною дня і ночі) порушення ритму сну і неспання

• розлади руху

• парасомнію (сноходіння, нічні жахи, сонний параліч)

Як розпізнати порушення сну?

Щоб зрозуміти, чи твої стосунки зі сном варті уваги, спитай у себе:

• Чи важко мені заснути?

• Чи відчуваю я потребу у сні?

• Чи можу я прокинутися вранці?

• Чи мій сон тривалий?

• Чи хочу я постійно спати вдень?

• Чи часто я прокидаюся серед ночі?

• Чи маю я яскраві та важкі сни?

• Чи тривожуся я після пробудження?

• Чи я прокидаюся втомленим, попри те, що сплю довго?

• Чи говорили вам рідні, що помічають у вас апное (хропіння, зупинку дихання) або рухи під час сну?

Якщо якісь з ознак ви спостерігаєте у себе упродовж місяця, краще проконсультуватися зі спеціалістом. Варто пам’ятати, що порушення сну — зазвичай комплексна проблема, яка потребує професійної консультації декількох спеціалістів. Радимо почати з сімейного лікаря.  

Якщо ви знаєте, що порушенню сну передували психологічні проблеми, також варто отримати консультацію фахівця з психічного здоров’я або сомнотерапевта.

Що робити, якщо у мене порушення сну?

Навіть якщо консультація спеціаліста з якоїсь причини неможлива, ти все-одно можеш значно покращити якість сну самостійно. Варто спробувати дотримуватися таких рекомендацій:

• Слідкуй за режимом. Важливо прокидатися та засинати в один і той самий час: у вихідні, робочі, на канікулах, у відпустці. Щодня має бути однаковий режим сну. Згодні, нам і самим це важко вдається.

• Ліжко — для сну. Воно не має бути робочим місцем або їдальнею. 

• Провітрюй кімнату щоразу перед сном та після нього. 

• Прийми теплий душ перед сном. Це допоможе завчасно розслабитися та засинати легше та міцніше.

• Зроби місце для сну зручним: обирай комфортну постільну та натільну білизну з натуральних тканин.

• Скажи гаджетам «бееее» щонайменше за годину до сну.

• Не пий багато безпосередньо перед сном.

• Відмовся від активізуючих речовин: кави, чаю (окрім трав’яного), гострої або надто солодкої їжі, алкоголю.

Як готуватися до сну?

Підготуватися до сну можуть допомогти короткі дихальні медитації. Одна з найефективніших називається «Дихання 4-7-8». Заплющ очі, дихай носом, вдихай упродовж 4 секунд, затримуй подих на 7 секунд, а тоді поволі видихай упродовж 8 секунд. Повторюй вправу знову і знову, хвилин 5. Вона активує парасимпатичну нервову систему, допомагає розслабитися та заснути.

Пам’ятаєш такий міф, що погано сплять ті, хто мало працював і не досить втомився? Саме тому дехто й досі прагне надмірного навантаження. Однак, у такому випадку сон стає несистемним, залежним від обставин, другорядним. Однак, він є базовою потребою. Такою ж, як чиста вода, повітря та їжа. 

Ці підказки допоможуть вам мати позитивне спілкування з батьками й іншими людьми.

• Будьте відкритими для розмови. Іноді можливість хорошого спілкування виникає тоді, коли ви її найменше очікуєте.

• Слухайте серцем. Намагайтеся зрозуміти мотиви й наміри того, що кажуть батьки.

• Виявляйте зацікавленість. Уважний слухач допомагає іншим почуватися досить упевнено, коли вони ділитяться своїми почуттями.

• Час від часу коротко підсумовуйте почуте. Це показує, що ви уважно слухаєте все, що кажуть батьки.

• Ставте запитання. Запитання можуть допомогти обом вам знати, що ви на правильному шляху.

• Пам’ятайте, що батьки також люди. У них є почуття, і вони хочуть мати з вами близькі стосунки.

Якщо ви і ваші батьки будете розвивати хороші навички спілкування, то зможете мати більш близькі стосунки, які стануть благословенням для всіх вас.

Вчителям:

 Доведіть до дітей, що анонімна свобода в інтернеті умовна. Адже коли дії в інтернеті спричиняють реальну шкоду або кримінальну відповідальність, правоохоронні органи можуть довідатись інформацію з профілів, встановити координати комп'ютерів, з яких людина відправляла повідомлення тощо. Якщо кібербулінг має ознаки шахрайства, погроз, вимагання, відверто сексуальний характер, слід звернутися до правоохоронних органів.

 Виховання здорових стосунків може допомогти зупинити булінг!

• Попередження булінгу та втручання у разі такого інциденту – це більше, ніж просто його припинення. Це сприяє також розвитку здорових стосунків.

• Здорові стосунки передбачають взаємодію між людьми на основі взаємної поваги, чи то особисто, чи через Інтернет.

• Метою є надання допомоги у забезпеченні того, щоб усі учні мали здорові, безпечні, засновані на взаємній повазі, доброзичливі стосунки.

• Вчителі, батьки та інші дорослі надають підтримку і дають особистий приклад дітям, показуючи їм, якими мають бути здорові стосунки.

• Позитивні стосунки дітей з іншими дітьми залежать від позитивних стосунків із дорослими.

• Учні, які здатні підтримувати здорові стосунки, навряд чи будуть знущатися з інших, скоріше вони будуть підтримувати учнів, які є об’єктом булінгу, і будуть більш здатними досягти своїх цілей в освіті.

• Пропагування здорових стосунків є головним способом запобігання булінгу і створення безпечної й приязної атмосфери у школі.

 З метою запобігання насильству та протидії булінгу в шкільному середовищі, педагогам, і в першу чергу класним керівникам необхідно стежити за груповою динамікою класу, щоб вчасно виявляти випадки булінгу та реагувати на них. Налагодження довірливих стосунків з дитиною сприятиме можливості заохочувати її розповідати про свої проблеми класному керівнику, практичному психологу або соціальному педагогу, а також своїм батькам. Важливо, щоб розмова була спокійною і виваженою, що дозволить знизити рівень тривожності та агресивності у дітей та дорослих.

 Для здійснення превентивної діяльності та вирішення ситуації насильства чи булінгу важливо застосовувати командний підхід (класний керівник, практичний психолог, соціальний педагог, інші спеціалісти за потребою), працювати не лише з дитиною, яка стала жертвою, чи з переслідувачем, але й з усім класом.

 Важливо знайти нові підходи до взаємодії з учнями та їхніми батьками. У цьому можуть допомогти різні профілактичні програми навчання учнів та дорослих (в т.ч. і педагогічних працівників) новим формам поведінки, виховання стресостійкості особистості, здатної самостійно, ефективно і відповідально будувати своє життя. Головна перевага таких програм – це формування відповідальності людини й громади за власну поведінку і поведінку інших, готовність прийти на допомогу, розв’язати конфлікт. Профілактичні програми, призначені для проведення групових занять з учнями та дорослими, можуть включати групові заняття з розвитку комунікативних навичок, профілактики асоціальної поведінки з основами правових знань, а також заняття, спрямовані на допомогу в досягненні позитивних життєвих цілей тощо

Корисні посилання, які допоможуть вам :

• Центр кращого  інтернету в Україні: https://betterinternetcentre.org/ 

• Штрафи за булінг

• Он-лайн курси безпеки в інтернеті - https://onlinesafety.info/#/home

• Проект проти булінгу  від МінЮсту: #СТОПБУЛІНГ

• Сайт проти цькування - https://www.stopbullying.gov/ 

• Дізнайтеся більше про День безпечного Інтернету на www.saferinternetday.org

• Протидія булінгу в закладах освіти. Безкоштовні он-лайн курси.

• Булінг як соціально-педагогічна проблема