Embedded Files
«5 кроків для вирішення конфліктів з дітьми» (за Ю.Гіппенрейтер)
«5 кроків для вирішення конфліктів з дітьми» (за Ю.Гіппенрейтер)
Жодна сім'я не обходиться без конфліктів між дітьми та батьками. І нічого жахливого в цьому немає, адже «правильні» конфлікти допомагають зняти напругу між його учасниками, дають можливість знайти компромісне рішення без утиску інтересів одного з членів сім'ї і в підсумку, тільки зміцнюють взаємини. Але все це вірно тільки щодо конфліктів, які розумно вирішують.
При зіткненні інтересів виникає проблема відразу у обох сторін: і у дитини і у батьків. Що ж робити в таких ситуаціях? Батьки вирішують завдання порізному. Одні кажуть: «Взагалі не треба доводити до конфліктів». Але ніхто не застрахований від того, що бажання наші і нашої дитини одного разу розійдуться. Коли ж починаються протиріччя, одні батьки не бачать іншого виходу, як наполягти на своєму, інші ж вважають, що краще, поступившись, зберегти мир.
Так з'являються 2 неконструктивні способи вирішення конфліктів.
Перший з них можна назвати «Виграє тільки дорослий (батьки)». Мотив дорослих, які вважають за краще цей спосіб, простий: якщо дати дитині робити те, що вона хоче, вона тільки так і буде чинити, не рахуючись з інтересами інших людей. Дорослий «пригнічує» дитину своєю перевагою в силі. І тим самим дає їй приклад якраз такої поведінки, яку він не хоче бачити у сина чи дочки.
Іноді дорослі-переможці обирають іншу тактику: домагаються свого наполегливими вмовляннями. Висновок дитини: «Батьки все одно наполягатимуть на своєму, мої бажання нікого не цікавлять». В результаті вона постійно відчуває себе переможеним. І почуття це відбивається в її поведінці: вона може бути або агресивною, або пасивною. Поступово накопичуються образи, розвивається відчуженість.
Другий неконструктивний спосіб – «Виграє тільки дитина». Батьки вибирають цей спосіб за мотивами «все найкраще дітям», «аби не плакала», «мир за всяку ціну» і т. д. У цьому випадку в сім'ї вдається підтримувати атмосферу спокою і поступливості. Але навряд чи дитина зустрінеться з такою ж готовністю з боку інших дорослих і дітей. До того ж, у міру того як дитина росте, ростуть і її потреби. А у батьків накопичується невдоволення своєю вічною роллю покірних виконавців її бажань.
Існує також і конструктивний спосіб вирішення конфліктів. У ньому виграють обидва учасники - і дорослий і дитина. Алгоритм рішення включає в себе кілька кроків:
1. Прояснення конфліктної ситуації.
2. Збір пропозицій.
3. Оцінка пропозицій і вибір найбільш прийнятної.
4. Деталізація рішення.
5. Виконання рішення, перевірка.
Пам’ятка батькам
Пам’ятка батькам
«Основні принципи поведінки в конфліктніх сітуаціях з дітьми»
• Шукайте порозуміння, а не перемоги.
• Спокійно обговоріть причини, що викликали конфлікт.
• Розберіться, що призвело до конфлікту: дії іншої сторони або ваше нерозуміння ситуації.
• Припускайте краще, не звинувачуйте, поки не з'ясуєте, що інший мав на увазі.
• Задавайте тактовні питання.
• Відстоюйте свою позицію, але не тисніть на підлітка. Не вимагайте, щоб він змінився. Тиск обмежує можливості обох сторін і не сприяє вирішенню конфлікту.
• Не вимагайте обіцянок. Для дитини вони нічого не значать.
Слідкуйте за тим, що говорите:
Слідкуйте за тим, що говорите:
1. Вживайте слова, які "піднімають" людини, а не "опускають" його. (Не принижуйте дитини словами типу «не доріс мене ще вчити», «поки живеш з нами та їси наш хліб, будеш поступати так, як ми скажемо»)
2. Запитайте себе, чи правда те, що ви зараз говорите, не перебільшуєте ви?
3. Не використовуйте слова "завжди" і "ніколи".
4. Будьте правдиві і робіть це з добром.
5. Іноді буває краще і промовчати.
6. Нападайте на проблему, а не на людину.
7. Говоріть про конкретні речі, які не узагальнюйте.
8. Оцінюйте вчинок, а не особистість, краще сказати: «Ти вчинив погано», а не «Ти поганий»
9. Вирішуйте головні питання, не чіпляйтеся за дрібниці.
10. Не кажіть про нього, говорите про себе. Замість "ти брешеш" скажіть: "у мене інша інформація".
11. Розслабтеся і нічого не бійтеся. Пам'ятайте про дух поля, якщо ви не будете йому заважати, конфлікт вирішиться найкращим способом.
Батькам про суїцидальну поведінку підлітків
Батькам про суїцидальну поведінку підлітків
Особливості суїцидальної поведінки в підлітковому віці
Суїцидальна поведінка підлітків, маючи подібність з діями дорослих, відрізняється віковою своєрідністю. Підліткам характерна:
· підвищена вразливість і навіюваність;
· здатність яскраво відчувати і переживати;
· схильність до коливань настрою;
· слабкість критики;
· егоцентрична спрямованість;
· імпульсивність в ухваленні рішення.
Досить часто самогубство дітей і підлітків викликається гнівом, протестом, злістю або бажанням покарати себе і інших. При переході до підліткового віку виникає підвищена схильність до самоаналізу, песимістичної оцінки навколишнього оточення і своєї особистості. Емоційна нестабільність, що часто призводить до суїциду, нині вважається варіантом вікової кризи майже у чверті здорових підлітків.
Вирізняють три типи суїцидальної поведінки підлітків:
1. Демонстративна суїцидальна поведінка - це зображення спроб самогубства без реального наміру покінчити з життям, з розрахунком на порятунок. Усі дії спрямовані на привертання уваги, відновлення інтересу до власної персони, жалість, співчуття, відхід від покарання за здійснення важкого вчинку, відплату за образу, несправедливість, коли оточення помститься кривдникові. Місце здійснення спроби самогубства вказує на її адресат: удома - рідним, в компанії однолітків - комусь з них, в громадському місці - суспільству в цілому, владі.
2. Афективна суїцидальна поведінка - тип поведінки, що характеризується, передусім діями, що здійснюються на висоті афекту. Суїцид під час афекту може носити риси спектаклю (але може бути і серйозним наміром) хоча і швидкоплинного. Тривалість афективної ситуації визначає і коливання наміру суїцидальної поведінки.
3. Істинна суїцидальна поведінка - навмисна, обдумана поведінка, спрямована на реалізацію самогубства, іноді довговиношувана. Підліток піклується про ефективність дій і відсутність перешкод при їх здійсненні. У залишених записках звучить мотив власної провини, самобичування, турбота про близьких, які не повинні відчувати причетності до скоєної дії.
До особливостей суїцидальної поведінки в підлітковому віці також відносяться:
1. Недостатньо адекватна оцінка наслідків суїцидальних дій
Для підлітків смерть стає усе більш очевидним явищем, переходячи з області фантазії в реальну дійсність. Але вони фактично заперечують її для себе, ганяючи на мотоциклах, експериментуючи з небезпечними речовинами і залучаючись до іншої ризикованої для життя активності. Підліток приймає думку про власну смерть, але намагаючись здолати тривогу, викликану нею, в реальності заперечує таку можливість. Нерідко багато підлітків, здійснюючи суїцид, безпосередньо не передбачали смертельного результату. На відміну від дорослих, у них відсутні чіткі межі між істинною суїцидальною спробою і демонстративно-шантажним суїцидальним вчинком.
2. Несерйозність і незначність мотивів
Несерйозність, скороминущість і незначність (з точки зору дорослих) мотивів, якими підлітки пояснюють свої спроби самогубства. Цим обумовлені труднощі своєчасного розпізнавання суїцидальних тенденцій і частота несподіваних для навколишніх випадків.
3. Вплив соціального середовища
Суїцидальні спроби в підлітковому віці, на відміну від дорослих, не мають прямолінійної залежності від наявності і характеру симптомів психічних порушень, зокрема депресії. У співвідношеннях цих двох чинників надзвичайно важлива роль належить впливу соціального середовища.
4. Взаємозв'язок суїцидальних спроб з іншими видами девіантної поведінки
Існує наявність взаємозв'язку спроб самогубства підлітків з деякими видами девіантної (що відхиляється) поведінки: втечами з дому, прогулами в школі, раннім палінням, незначними правопорушеннями, конфліктними взаємовідносинами з батьками, з випадками алкоголізації, наркотизації, сексуальними ексцесами тощо.
Рекомендації батькам та близьким дитини, що схильна до суїцидальної поведінки
Рекомендації батькам та близьким дитини,що схильна до суїцидальної поведінки
Якщо підліток висловлює бажання померти, до ситуації треба ставитися уважно, сприймаючи загрозу всерйоз. Насамперед, необхідно обміркувати ситуацію або обставини, у яких проявляється бажання дитини позбавити себе життя. Підліток може виказувати бажання померти, коли щось складається всупереч його бажанням (якщо батьки не купують йому те, що він просить, або не відпускають на дискотеку чи концерт). Те ж бажання він може проявити, коли батьки карають або коли неповнолітній намагається викликати у батьків почуття провини, створюючи відповідну реакцію, і скористатися цим у своїх цілях. Батькам необхідно проаналізувати, коли підліток повторить подібне висловлювання, або ж він говорить про бажання померти в несподіваній ситуації: коли дивиться телевізор, розповідає про школу та своїх друзів. Як часто висловлюється бажання померти і за яких обставин.
Іноді думки про самогубство, по суті, являють собою спробу маніпуляції. На них треба реагувати так, як і на інші висловлювання типу: “Я тебе ненавиджу”, “Ви злі”, “Я втечу з дому”, “Я хочу жити у бабусі”. Це особливо характерно для дітей, узагалі схильних до маніпуляції. Підлітку необхідно дати можливість виразити свої почуття та обговорити їх. Слід зберігати самовладання, не дозволяти дитині маніпулювати батьками.
Незалежно від того, чи є висловлювання про бажання померти передбаченими, чи виступають як спроба маніпуляції, батькам слід спробувати виявити ознаки небезпеки. Якщо батьки помічають одразу декілька ознак – певні почуття, висловлювання, зміни в поведінці або характерні ситуації, то ставитися до цього слід дуже серйозно. Потрібно поговорити з дитиною про її почуття та про самогубство. Не пропонувати різні відповіді на серйозні питання, не говорити, чому вона не повинна почувати того, що почуває. Саме це може лише посилити у підлітка почуття провини, безвихідності свого становища та власної непотрібності. Необхідно прагнути того, щоб підліток сам пропонував альтернативні рішення своїх проблем. Якщо ж виникають сумніви або невирішені питання, то можна звернутися до практичного психолога, психотерапевта, дитячого психіатра тощо та попросити професійної допомоги. Стратегічними напрямками батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення стосунків у сім’ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування в родині. Усі ці заходи мають на меті підвищення самоцінності особистості дитини, коли суїцидальні наміри втрачатимуть сенс.
Рекомендації батькам,
коли підлітки проявляють суїцидальні тенденції або відчай:
Рекомендації батькам,
коли підлітки проявляють суїцидальні тенденції або відчай:
– залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти;
– дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом. Це дозволить встановити довірливі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про свої проблеми та труднощі;
– важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире занепокоєння, турбота про дитину;
– говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину;
– зосередьте увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй розповісти про свої проблеми;
– не думайте, що вам слід говорити відразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині;
– виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання (“Що трапилося?”, “Що відбулося?”), які будуть для дитини менш загрозливими, ніж складні;
– спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особистісні проблеми;
– намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, займайте її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю;
– дайте можливість вашій дитині знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації;
– ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадним, але необхідно пам’ятати, що ваша дитина має знайти власний вихід з проблемної ситуації;
– обійміть дитину. Для гарного самопочуття необхідні вісім обіймів на день;
– сприймайте дитину як самостійну дорослу особистість з її індивідуальним світоглядом, цінностями, переконаннями, бажаннями та вимогами;
– покажіть, що дитина вам небайдужа, дайте відчути, що вона бажана;
– якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч.
Національна дитяча “гаряча лінія”:
8 800 500 225 (зі стаціонарних телефонів) та або 116 111 (з мобільних телефонів).
психологічна допомога під час війни. поради батькам
психологічна допомога під час війни. поради батькам
Психологічна допомога та підтримка під час війни: добірка порад та рекомендацій
Психологічна підтримка дітей у воєнний час надзвичайно важлива, адже дітям необхідно відчувати себе у безпеці. Щоб підтримувати їх, керуйтеся наступними порадами.
Говоріть з дитиною
Обговорюйте з дітьми їхні почуття, спостерігайте за поведінкою та реакцією на страшні події. Постійно нагадуйте, що вони під вашим захистом. До того ж, вас захищають найсміливіші воїни. Якщо є можливість, нехай дитина робить щось руками – ліпить, малює або складає конструктор.
Будьте поруч
Надавайте дітям підтримку, у тому числі у вигляді обіймів. Намагайтеся робити щось разом, приділяйте їм більше часу, ніж раніше.
Контролюйте себе
Коли дорослі втрачають самоконтроль, це дуже впливає на дітей. Вони можуть злякатися та замкнутися. Більшість дорослих зараз відчувають страх, біль, злість та утому. Намагайтеся тримати себе в руках. Хоча б, коли діти поруч з вами.
Не забувайте про режим
Намагайтеся, наскільки це можливо, дотримуватися режиму та пам’ятати про сімейні ритуали. Вкладайте дитину спати в той самий час, як вкладалися раніше. Не забувайте про повноцінні прийоми їжі. Навіть, якщо ви знаходитеся у бомбосховищі, читайте дітям казки перед сном, якщо робили це раніше.
Вимушені переселенці: як не зламатися перед обставинами
Вимушені переселенці: як не зламатися перед обставинами
Громадський Простір: Більше 1.5 мільйона українців стали внутрішньо переміщеними особами – ВПО. Як у психології можна визначити, охарактеризувати стан, в якому перебувають люди, які вимушено залишили власній дім через бойові дії? Насправді, цей досвід у кожного різний. І ми вже бачимо, що переселенці є дуже різними, їх уже можна умовно поділяти на різні категорії. Бо частина людей виїхала ще до того,
як почалися активні бойові дії в тих місцях, де вони проживали. І це були люди, які заздалегідь передбачали, що буде далі і подумали про це. Але була частина людей, які тривалий час жили на територіях, де були бойові дії і вони були свідками цих бойових дій. Це і є ті люди, які пережили найважче, бо хоча і виїжджали з різних причин, але одна з цих причин була та, що люди просто не хотіли покидати свої домівки, і вони до останнього сподівалися, що все таки їх ця біда обійде.
І взагалі людям дуже притаманно вважати, що зі мною цього не станеться.
Є люди, які виїхали вже коли були знищені їхні будинки, наприклад, або коли хтось постраждав із їхніх близьких, або коли це сталося на сусідній вулиці. Багато хто з них були свідками того, як гинули люди, як руйнувалися будинки. Тобто багато з них пережили реальну загрозу їхньому життю, життю їхніх близьких. І, звичайно, що це дуже впливає на їхній стан і на їхню особистість, і на те, як вони взагалі адаптуються, поводяться, як вони живуть далі.
Другий аспект – це те, що коли б вони не виїжджали, але вимушені були залишити свої домівки. Для кожної людини домівка – це безпечне місце, яке вона формує сама… Є такий вислів – “мій дім – моя фортеця”. Недаремно так говорять, бо це справді важливо мати свій простір, в якому можна почуватися безпечно.
В уяві людини є така ілюзія, що дім – це завжди безпечно. І навіть в ситуації, коли дім уже в небезпеці, то людям все одно здається, що вдома найбезпечніше.
Потім, коли люди приїжджають жити в інше місце, то вони довго не можуть звикнути до цього місця і дуже часто можна почути про те, що тут і небо не таке, і квіти не такі, і вода не така, і стіни не такі …. навіть якщо людина потрапляє у такі ж безпечні умови. Я вже не говорю про те, коли людина мала якісь статки і через війну та всі ці події втрачає все те, що у неї було та приїжджає, наприклад, в Київ чи якесь модульне містечко, і їй треба починати все з нуля. Вони опиняються в зовсім різних обставинах, бо хтось приїхав із якимось стартовим капіталом, комусь вдалося щось продати, у когось були збереження, а хтось приїжджає без нічого. Цей старт є дуже різним і те, як вони можуть починати тут життя, залежить не завжди тільки від них, а часто від того, які ресурси має громада, в яку вони приїхали, місто, в яке вони приїхали. Наприклад, якщо люди приїхали в Київ, то тут більше можливостей знайти роботу, або в якесь інше велике місто. А якщо вони поїхали в маленьке містечко чи якщо це поселення, то там є менше ресурсів знайти роботу, менший вибір. Це все впливає на адаптацію людей.
Але безумовно можна сказати, що всі вони дуже травмовані. Вони пережили загрозу життю своєму або життю своїх близьких. На фоні цього у людей порушується базова довіра до світу.
Доволі складно говорити, що всі однакові. Але безумовно можна сказати, що всі вони дуже травмовані. Вони пережили загрозу своєму життю або життю своїх близьких. На фоні цього у людей порушується базова довіра до світу. У них втрачається ось ця така притаманна людям ілюзія, що зі мною нічого не станеться, що я такий нібито невразливий. Оця загроза існує внутрішньо в них, вони постійно почуваються в стані небезпеки. Плюс, вони втратили свій дім, втратили своє безпечне місце.
Люди переживають всі стадії горювання і втрати. Втрата житла – це є теж абсолютно велике горе.
А дехто може втратив і близьких людей. Дехто, переїхавши сюди, втратив своїх близьких людей, скажімо так, не фізично, тобто це не значить, що ці люди померли, але перестали спілкуватися, втратився контакт, іноді з технічних причин, а іноді з ідеологічних, бо не зійшлися в якихось політичних поглядах. Особливо, тяжкість для наших людей, які приїхали із місць бойових дій, несе ще й те, що ситуація незакінчена. І вони знаходяться в ситуації невизначеності, вони не знають, чи зможуть вони колись повернутися на ці території. Бо дійсно ніхто не знає, коли і як воно все завершиться. Є люди, які мріють повернутися туди, навіть знаючи, що їхнє житло зруйноване, а є люди, які категорично не хочуть туди повертатися, тому що це місце у них вже асоціюється з небезпекою.
Люди пережили багато розчарувань в тих, хто їх оточував. Тому що не завжди вони могли отримати підтримку від тих людей, на кого вони думали, що можуть розраховувати.
Коли люди живуть в стані війни, то вони не завжди можуть про себе подбати, не те що про інших.
Це все ті небезпеки, з якими люди зустрічаються і, звичайно, це все дуже впливає на їхню особистість. Також вимушено переїхавши, люди втратили мережу соціальної підтримки. Тобто, людина жила в якійсь місцевості, жила тривалий час, хтось може прожив там все життя, дітки ходили в садочок, були колеги по роботі, були сусіди, були друзі, були знайомі, була колишня вчителька, були однокласники… і тут людина виривається з цього середовища і на тривалий час зв’язки рвуться, і невідомо, чи вони відтворяться. Вони точно не відтворяться з усіма. Виходить, що людина приїжджає в інше місце, де вона не має мережі соціальної підтримки, або ж ця мережа соціальної підтримки доволі слабка і, як правило, вона проявляється або в підтримці таких же людей, таких же переселенців, або в підтримці рідних, які іноді знаходяться теж, в таких же умовах як вони. Або ж це підтримка волонтерів, але знову ж таки, це така доволі крихка підтримка. Поки будуть ресурси у волонтерів, і матеріальні, і внутрішні, доти вони будуть допомагати. Але це нестабільно. Сьогодні є у волонтерів можливість якоїсь організації, а завтра немає.
Немає цього відчуття стабільності, і це теж нібито підтверджує їхнє почуття базової недовіри до світу, що світ небезпечний насправді. З такою недовірою до світу тяжко створювати соціальні контакти, важко навчитися комусь знову довіряти.
Взагалі, багатьом важко просто спілкуватися, тому що вони травмовані, вони часто думають про події, які були, часто не бачать майбутнього. Багатьом складно піти на роботу через емоційний стан. В такому стані доволі важко створювати нову мережу соціальної підтримки. Під мережею соціальної підтримки якраз маю на увазі наші соціальні контакти, будь-які, те, що є для нас підтримкою, це і родина, це і друзі, і колеги по роботі. Також якщо, наприклад, люди живуть в місцях масового поселення – модульні містечка, але у нас під Києвом, це не модульні містечка, а гуртожитки, санаторії, в яких вони масово проживають. Виходить, що живуть там люди, які всі травмовані, які всі втратили житло, які мають дуже багато болю і вони нібито варяться в цьому. Вони додатково один одного травмують. Знижується і рівень терплячості, з’являється і якась надмірна знервованість, у багатьох можуть бути проблеми зі здоров’ям, порушення сну, все це має вплив. Люди менш контактні, і якщо вони контактують, то дуже часто раняться об це. Тому виникають якісь додаткові конфлікти, сварки або ж вони постійно говорять про це і ще більше одне одного затягують.
Важливо, щоб переселенці створювали соціальні контакти поза межами цих поселень, щоб їхнє спілкування не обмежувалося спілкуванням з такими ж переселенцями. Бо це теж формує певну ізоляцію, відчуття, що “ми інші”. Люди, які пережили травму, то в них оце почуття інакшості завжди є. І це не тільки в переселенців.
Це є у воїнів АТО, просто у людей, які були якимось чином психологічно травмовані. У них є таке відчуття, що от “я не такий, як інші”, “зі мною щось не так, як з іншими”, “мене не зрозуміють”, “ніхто не може зрозуміти, що я відчуваю”, бо я насправді і сам не дуже розумію, що зі мною відбувається. І коли переселенці спілкуються тільки між собою, то оця ізоляція, вона нібито підтверджується додатково, підсилюється. Виникає і небажання спілкуватися з іншими людьми, виникають страхи спілкування з людьми, які не в цій системі.
Тому дуже важливо соціалізуватися, добре, коли вони йдуть на роботу, працюють та знайомляться з кимось.
Коли вони ходять на якісь заняття, в якісь центри, якщо є така можливість, то щоб це було життя, пов’язане із іншими членами громади, до якої вони приїхали. Фактично, треба вживатися в це суспільство. Бо є такі родини, які живуть не в поселеннях, а самі знімають квартиру, і вони ізольовані, практично ні з ким не спілкуються.
Суть будь-якої психологічної травми ще в тому, що вона не пройде сама собою, поки людина це не проживе, поки вона не зустрінеться з цими переживаннями, поки вона не усвідомить, що з нею відбулося і зможе потім тільки інтегрувати це в досвід свого життя, і вбудувати його в картинку світу.
Фактично, людина пережила травму одну чи кілька, і в неї нібито відщеплюється картинка її особистості, яка от ізолюється цією травмою – “було життя цілісне, а тепер шматок якийсь ніби з мене вирвано”. Вони дуже часто концентруються на травмованій частинці особистості. І тоді травмована частинка особистості – це якраз є ізоляція, це якраз є уникання тих переживань, спогадів, які були. З одного боку, вони хочуть цього уникнути, але чим більше вони намагаються цього уникати, тим більше їхня підсвідомість сигналізує про те, що це треба прожити.
Г.П.: Як це можна усвідомити та пережити? Чи є якісь поради?
Це є нормальна реакція організму, психіки на ненормальні події, які з ними відбулися. Бо іноді вони лякаються своїх станів.
Т.С.: По-перше, дуже важливо інформувати переселенців, що той стан, який з ними є – то це є нормально, щоб вони не відчували, щоб вони не переживали, це є нормальна реакція їхнього організму, їхньої психіки на ненормальні події, які з ними відбулися. Бо іноді вони лякаються своїх станів. Вони бояться зізнатися, що вони не сплять, вони просто бояться своїх станів та думають, що вони якісь ненормальні. Бояться про це говорити іншим, а про це треба говорити, про це важливо говорити, але важливо говорити настільки, наскільки вони це витримують, наскільки вони можуть з цим справитися. Тобто, треба постійно примусово себе заглиблювати, повертати в це.
Г.П. Про це обов’язково із психологом розмовляти?
Т.С.: Я думаю, що добре із психологом, але таку підтримку може надати будь-яка людина, яка здатна витримати ці переживання.
Людині, яка переживає серйозну психологічну травму, важливо мати поряд людину, яка могла б нібито бути свідком цих переживань, які вона може розказати, і ця людина, якій розказують, вона має мати ресурси, щоб це витримати.
Вона має не впасти в депресію, не розплакатися, не казати “о, жах, я б таке не пережив\ла” . Дуже важливо, щоб просто вислухали, підтримали і дали сигнал про те, що “я можу це витримати, от те, що ти мені розказуєш, я можу це витримати, і я поважаю тебе за те, що ти це витримав”.
Дуже важливо акцентуватись не на тому, що людина є жертвою цієї ситуації, а на тому, що вона вижила в цій ситуації.
На тому, що якщо вона сидить тут, в безпечному місці, то значить, що до якоїсь міри вона впоралася, вона змогла зібратися, змогла зорієнтуватися так, що вона зберегла своє життя. І важливо показувати їм, що це є позитивний результат. Так, обставини тяжкі, так, обставини страшні, і багато на що ми не можемо впливати, але для того, щоб повністю не зникала земля з під ніг і щоб не було відчуття абсолютної безпорадності.
Важливо їм повертати почуття контролю над власним життям.
Звичайно, ви не можете їм повернути почуття контролю над окупованою територією чи над своїм домом, але вони можуть контролювати, наприклад, що вони сьогодні будуть їсти, якщо в них є така можливість контролювати, чи я зараз піду спати, чи я зараз чимось буду займатися. Просто нагадувати їм про те, що в їхньому житті є речі, на які вони впливають – з ким я буду сьогодні спілкуватися. Ти можеш проконтролювати – чи ти підеш сьогодні на вулицю чи ти залишишся, але ти можеш прийняти це рішення. Важливо повернути почуття контролю. Спеціалісти-психологи знають як це робиться, вони повертають його дуже маленькими кроками. Іноді я своїм клієнтам просто говорю – ти можеш підняти руку? Так, можу. А ногу? Можеш пройтися по кімнаті? Можу. Пройди, будь ласка. А тепер зверни увагу на те, що ти можеш це контролювати. Ти міг контролювати – сидіти чи ходити. Звичайно, це не змінить глобальну життєву ситуацію, але такими малесенькими кроками на дуже глибокому підсвідомому рівні повертається відчуття того, що я, наприклад, впливаю на своє тіло. І це вже добре. Кордони мого тіла принаймні збереглися. Так, були порушені мої кордони, мене вигнали з дому і зараз вони порушуються, але моє тіло – я його тримаю в своїх руках, я його контролюю, я можу звертати чи не звертати на нього увагу.
Також дуже важливо, для того щоб краще адаптуватися і легше справитися з травмами, повернути почуття безперервності життя.
Ми у звичайному житті про це не задумуємося, але вона в нас є, ця безперервність життя. Ми плануємо новорічні свята, у нас є сімейні традиції, якісь обряди. В кожної людини є якісь свої, можливо дрібнички, які ми постійно плануємо, любимо робити їх в один і той же час.
Ми знаємо, що після неділі завжди буде понеділок, щоб там не відбулося.
Після неділі завжди настає понеділок, після дня – вечір, після вечора – ніч. Тобто є циклічність, безперервність – безперервний рік, безперервна доба, і ми в якійсь мірі безперервні. На такому побутовому рівні це проявляється в тому, що ми щось собі плануємо. Ми часто згадуємо своє минуле і ми плануємо щось на майбутнє. Хтось планує на десять років, хтось на більший час, але коли людина дуже сильно травмована, то втрачається почуття безперервності. Вони не планують, вони бояться планувати, вони бояться навіть думати на крок попереду, тому що у них були якісь плани, але щось таке сталося і все змінилося. Плюс нестабільність ситуації додається. Люди не планують, їм тяжко згадувати минуле, тому що коли вони згадують минуле, вони згадують події, якихось людей, об’єкти, і кожного разу вони згадують, що цього більше немає. Відбуваються приступи горя, вони раняться, це тяжкий біль.
Цей біль викликає спогади, що були жахливі події, і ці жахливі спогади блокують хороші спогади, і так само блокується майбутнє, бо я боюся думати про майбутнє.
Вони це не озвучують, але все так і є, вони бояться думати про майбутнє. Деякі не можуть спланувати навіть те, що буде завтра, або просто зорганізувати день, бо настільки зруйноване це відчуття безперервності… Цю безперервність треба відновлювати. Вона проявляється на дуже багатьох рівнях, і дуже сильна вона на духовному рівні – якщо люди віруючі, духовні, захоплюються чимось, я не кажу обов’язково про якусь релігію, але якщо вони в щось таке вірять, то ця безперервність зберігається, її легше відновити. Але насправді вона проявляється на дуже багатьох рівнях – її можна пробувати відновлювати хоча б на рівні циклічності часу.
Є ранок, вечір… треба нагадувати людям, що це збереглося, де б ви не були, куди б ви не поїхали…
Є рік, у кожному році є якісь свята. Люди можуть сказати – “а от ми святкували так, а зараз немає можливості”. То тоді варто запропонувати повертати якісь елементи сімейних традицій, обрядів, звичок, те, що робилося вдома разом. І це можна зробити зараз. Якщо ви грали спільно якусь гру сім’єю, то може варто спробувати. Якщо у вас були якісь особливі традиції на великі свята, то тоді варто подумати, як можна принести елементи цих традицій в ті умови життя, які є. Бо це відновлює цю циклічність життя і, фактично, допомагає відновити зв’язок між минулим, теперішнім та майбутнім. Просто людині нагадати як це, коли є оця безперервність. Важливо відновлювати контроль над життям, безперервність в цьому житті і формувати мережу соціальної підтримки. Це базові речі. І, звичайно, формування безпечного середовища, безпечного місця.
Якщо немає окремого житла, немає окремої кімнати в цьому житлі і ви не можете усамітнитися та сформувати свій простір, то тоді треба зробити щось таке, де б ваш простір все таки зберігався.
Іноді це може бути якась сумочка… але щоб це було тільки ваше, щоб це був тільки ваш маленький світ. Або це якийсь куточок в кімнаті, своя поличка в шафі, але це вже мій простір.
коронавірус. що ви повинні знати про хворобу?
коронавірус. що ви повинні знати про хворобу?
ЩО ТАКЕ НОВИЙ КОРОНАВІРУС?
Коронавіруси – це велика родина вірусів, які викликають захворювання, починаючи від звичайної застуди до більш важких захворювань. Новий коронавірус – це новий штам, раніше не ідентифікований у людей. COVID-19 – це інфекційне захворювання, спричинене останнім виявленим коронавірусом (SARS-CoV-2).
ЯК ПОШИРЮЄТЬСЯ ВІРУС?
Люди можуть заразитися COVID-19 від інших людей, які мають вірус, вдихаючи дрібні крапельки рідин від людей із COVID-19, які кашляють або чхають, або через дотик до забруднених поверхонь.
ЯКІ СИМПТОМИ?
Багато людей, які заражаються, відчувають легкі симптоми і одужують, але деякі люди можуть переносити хворобу досить тяжко.
Симптоми включають поєднання:
-Лихоманка
-Кашель
-Утруднене дихання
-Біль у м’язах
-Втома
Коли використовувати медичну маску?
Якщо Ви здорові, Вам потрібно носити маску, тільки якщо Ви доглядаєте за людиною з підозрою на інфекцію COVID-19;
Надягайте маску якщо кашляєте і чхаєте;
Маски ефективні лише в поєднанні з обробкою рук за допомогою спиртовмісних засобів або миття рук водою з милом.
Якщо Ви носите маску, Ви повинні знати, як правильно її використовувати і утилізувати.
Коли йти (звертатися) до лікаря?
– Якщо висока температура, понад 38 °C;
– якщо головний біль, ознаки інтоксикації, сонливість;
– якщо блювання, важка діарея (пронос), ознаки зневоднення (слабкість, запаморочення); – якщо проблеми з диханням, задишка;
– якщо кашель, що важко стримати; вологий кашель із виділеннями зеленого кольору;
– якщо загострення супутніх хвороб, наприклад, поява ознак порушення роботи серця (сильна задишка), нирок (зміна кількості, кольору, прозорості сечі).
Скільки триває самоізоляція?
Якщо вам рекомендував лікар або ви самостійно прийняли рішення про ізоляцію, вона повинна тривати не менше 14 днів із дати початку випадку, який став причиною самоізоляції: подорож, контакт з хворим тощо.
Як вберегтись від COVID-19?
Було розроблено вакцини для профілактики захворювання на COVID-19.
Вакцина – це препарат, що допомагає організму людини виробляти імунітет до захворювання, таким чином, після вакцинації людина може стикатися з вірусом і навіть не хворіти.
Вакцинація є важливою не лише тому, що захищає вакциновану людину, але й попереджує інфікування оточуючих, наприклад, членів сім’ї, сусідів, однокласників та інших членів ваших громад.
Вакцинація є важливою:
захищає вакциновану людину
попереджує інфікування оточуючих
запобігає важкому перебігу захворювання
знижує рівень захворюваності
запобігає поширенню вірусу серед населення
забезпечує легкий перебіг захворювання
99% амбулаторне лікування
Чи потрібно вакцинуватися тим, хто вже перехворів на COVID-19?
Так. Навіть якщо ви вже перехворіли на COVID-19, щеплення робити потрібно. Хоча в людей, котрі одужують від COVID-19, може виробитися природний імунітет до вірусу, поки невідомо, як довго і наскільки добре він захищатиме. Вакцини забезпечують надійніший захист
Чи впливають вакцини проти COVID-19 на репродуктивну здатність (здатність мати дітей)?
Ні, не впливають. Можливо, ви бачили помилкові твердження в соціальних мережах, але немає жодних доказів того, що будь-яка вакцина, включаючи вакцини проти COVID-19, може вплинути на жіночу або чоловічу фертильність. Якщо ви зараз плануєте вагітність, вам не потрібно їй запобігати після отримання вакцини проти COVID-19.
Чи безпечне щеплення від COVID-19 для літніх людей, які часто мають хронічні захворювання?
Групою ризику щодо COVID-19 робить людей не вік, а те, що літні люди мають хронічні захворювання. Що більше їх, то більше людина потребує вакцинації від COVID-19 та грипу, пневмококової інфекції, щоб захиститися від тяжкого перебігу коронавірусного захворювання або ймовірної смерті від нього. Адже вже відомо, що пацієнти, у яких є діабет або інші захворювання, від COVID-19, на жаль, гинуть частіше і швидше, ніж люди без цих хвороб, і що лікувати їх набагато тяжче.
Вакцини від COVID-19 були винайдені передусім для людей літнього віку з усім їхнім «букетом» хронічних захворювань.
Чи можна вакцинувати людей із онкологічними хворобами?
Так. Ці люди перебувають у групі ризику і можуть мати важкий перебіг захворювання на COVID-19 або померти. Вакцини не можуть спричинити захворювання навіть на тлі імуносупресії, бо не є живими «повноцінними» вірусами.
іНФОРМАЦІЯ ЩОДО ЗБИРАННЯ ТРИВОЖНОЇ ВАЛІЗИ
іНФОРМАЦІЯ ЩОДО ЗБИРАННЯ ТРИВОЖНОЇ ВАЛІЗИ
Що таке «тривожна валіза»
Що таке «тривожна валіза»
Багато країн, які знаходяться поруч з агресивними сусідами (до прикладу, Ізраїль), або ті, які пережили агресію, чи ті, на частині території яких ведуться бойові дії, виробили чималий досвід, як в екстремальних умовах здійснити швидку евакуацію. У Японії, наприклад, громадянська безпека є частиною виховання. Прийоми цивільного захисту японці відпрацьовують з малих років, і тренування йдуть постійно.
Україна здобуває цей досвід ціною надважких втрат. Проте українці мобільні, а життя вчить вчитися не лише на власних помилках. І якщо багато з нас до початку російської агресії ставився скептично до тренувань з цивільного захисту населення, то сьогодні більшість чітко усвідомлює небезпеку. Отож ще раз нагадаємо, що потрібно зробити, щоб, у разі необхідності, ми змогли швидко відповідно прореагувати на сигнал тривоги.
Перш за все у кожній сім’ї, у кожному навчальному закладі та і на підприємствах під рукою мають бути готові спаковані речі першої необхідності, які дозволять миттєво покинути місце небезпеки. Мова йде про так звану «тривожну валізку». Що ж це таке?
«Тривожна валіза» — це узагальнена назва базового набору речей, які можуть знадобитися у будь-якій екстреній ситуації, зокрема, війни.
У довіднику «У разі надзвичайної ситуації або війни» від Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, зазначено, що її потрібно тримати напоготові, щоб скоротити час на збори у разі небезпеки. Це має бути місткий і зручний багаж, який легко переносити, легко вписуватиметься у транспорт, наповнений людьми. Найбільше для цього підійде рюкзак. Уявіть собі, що доведеться бігти або ж долати пішки значну відстань до місця укриття вашій дитині. Саме ця річ буде найбільш зручною. Її повинна мати кожна родина, по можливості, для кожного члена сім’ї. Укладати у ній речі слід так, щоб можна було легко знайти те, що вам потрібно. І звичайно, рюкзак повинен бути якісним.
Головна умова, яку потрібно запам’ятати батькам і педагогам: використання і пакування тривожного рюкзака лише за призначенням. Тобто, уникайте всіх зайвих дрібничок, які можуть додати йому зайвої ваги або ж спричинити незручність.
Тривожний рюкзак повинен мати кожен учень, що відвідує освітній заклад. Ця вимога не узаконена, проте є рекомендації від ЮНІСЕФ та Нацполіції для батьків. Також в окремих країнах евакуаційний рюкзак зобов’язано мати в кожному класі для учнівського колективу і для адміністрації. У класі за його вміст відповідає класний керівник, у закладі - адміністрація. Використовувати його за необхідністю повинен власник ( якщо це учнівський), класний керівник або вчитель, що веде урок, під час якого виникла необхідність евакуюватися (рюкзак класу), а «рюкзак закладу», за погодженням, хтось із членів адміністрації). В українському законодавстві такої вимоги немає. Проте є рекомендації МОН.
Правила поводження у надзвичайних ситуаціях
Правила поводження у надзвичайних ситуаціях
У разі загрози ураження стрілецькою зброєю:
У разі загрози ураження стрілецькою зброєю:
завісьте штори або опустіть й закрийте жалюзі (заклейте вікна паперовими стрічками), щоб знизити ризик травмуватися уламками скла
✔️вимкніть світло, зачиніть вікна та двері
✔️займіть місце на підлозі в приміщенні, у якому немає вікон, що виходять на вулицю (коридор, ванна кімната, передпокій)
✔️поінформуйте різними засобами про небезпеку близьких чи знайомих
У разі загрози чи ведення бойових дій:
У разі загрози чи ведення бойових дій:
✔️завісьте штори або опустіть й закрийте жалюзі (заклейте вікна паперовими стрічками, скотчем), щоб знизити ризик травмуватися уламками скла. Вимкніть електрику, перекрийте воду і газ, загасіть (вимкніть) опалювальні пристрої
✔️візьміть документи, гроші й продукти, предмети першої необхідності, аптечку
✔️одразу залиште приміщення, сховайтеся в підвалі або в найближчому сховищі
✔️попередьте сусідів про небезпеку, допоможіть людям похилого віку і дітям
✔️без крайньої потреби не залишайте безпечне місце перебування
✔️будьте максимально обережним; не панікуйте
Якщо стався вибух:
Якщо стався вибух:
✔️уважно роззирніться, щоб з’ясувати, чи є небезпека подальших обвалів і вибухів, чи не висить із руїн розбите скло, чи не потрібна комусь допомога
✔️якщо є змога — спокійно вийдіть з місця пригоди. Якщо опинилися під завалами, подавайте звукові сигнали. Пам’ятайте, що за низької активності людина може вижити без води упродовж п’яти днів
✔️виконайте всі інструкції рятувальників
Під час повітряної тривоги та загрози ракетного удару:
Під час повітряної тривоги та загрози ракетного удару:
✔️відключіть електрику, перекрийте воду і газ
✔️загасіть (вимкніть) опалювальні пристрої
✔️візьміть документи, гроші та продукти, предмети першої необхідності, аптечку
✔️попередьте про небезпеку сусідів і, у разі необхідності, надайте допомогу людям похилого віку та хворим
✔️дізнайтеся, де розташоване найближче укриття. Переконайтеся, що шлях до нього вільний і укриття у придатному стані
✔️якнайшвидше дійдіть до захисних споруд або сховайтеся на місцевості
✔️дотримуйтеся порядку, без крайньої потреби не залишати безпечного місця перебування
✔️стежте за офіційними повідомленнями
Під час масових заворушень:
Під час масових заворушень:
✔️зберігайте спокій і розсудливість
✔️під час перебування на вулиці — залиште місце масового скупчення людей, уникайте агресивно налаштованих людей
✔️не піддавайтеся на провокації
✔️надійно зачиняйте двері; не підходьте до вікон і не виходьте на балкон
✔️без крайньої потреби не залишайте приміщення
Якщо ви стали заручником і є загроза життю:
Якщо ви стали заручником і є загроза життю:
✔️постарайтеся запам’ятати вік, зріст, голос, манеру говорити, звички тощо злочинців у майбутньому це може знадобитися, щоб розшукати їх
✔️за першої нагоди постарайтеся сповістити рідних або поліцію про своє місцеперебування
✔️намагайтеся бути розсудливим, спокійним, доброзичливим, не ризикуйте
✔️якщо злочинці перебувають під впливом алкоголю або наркотиків, намагайтеся уникати спілкування з ними, оскільки їхні дії можуть бути непередбачуваними
✔️виконуйте вимоги злочинців, не створюйте конфліктних ситуацій, звертайтеся за дозволом, щоб переміститися, відвідати вбиральню, отримати медичну допомогу тощо
✔️уникайте будь-яких обговорень, зокрема політичних тем; нічого не просіть
✔️якщо тривалий час перебуваєте поряд зі злочинцями, спробуйте встановити з ними контакт, викликати гуманні почуття
✔️уважно стежте за поведінкою злочинців та їхніми намірами, будьте готовими втекти, попередньо пересвідчившись у високих шансах на успіх
✔️спробуйте знайти найбезпечніше місце у приміщенні, де перебуваєте і де можна було б захищатися під час штурму (кімната, стіни і вікна якої виходять не на вулицю — ванна кімната або шафа). Якщо такого місця немає, то падайте на підлогу за будь-якого шуму або у разі стрільби
✔️якщо працівники сил спеціальних операцій (ССО) застосували сльозогінний газ, дихайте через мокру тканину, швидко і часто блимаючи
✔️під час звільнення виходьте швидко, речі залиште там, де вони лежать, через імовірність вибуху або пожежі, беззаперечно виконуйте команди працівників ССО
Небезпечний молодіжний рух "Редан". Що про нього потрібно знати . Поради батькам як діяти.
Небезпечний молодіжний рух "Редан". Що про нього потрібно знати . Поради батькам як діяти.
"ПВК Редан" - так називають нову агресивну субкультуру, яка останнім часом поширюється в Україні. Її учасниками часто стають підлітки і влаштовують масові бійки. Ця субкультура пішла з популярного японського підліткового аніме Hunter x Hunter, де було бандитське угруповання "Редан".
Цей рух зародився в росії, де підлітки влаштовували масові заворушення у торгових центрах. Тоді, 24-25 лютого, було затримано близько 300 неповнолітніх порушників.
Нерідко представники субкультури мають довге волосся, одяг із зображенням павуків та цифрою 4. "Реданівці" перебувають у конфронтації із так званими "оффніками" (футбольні фанати). Їхні Telegram-канали та чати наповнені дописами про "оффніків" та погроз на їхню адресу, саме із ними "ПВК Редан" намагаються влаштовувати масові бійки. Члени ПВК "Редан" збираються у великі групи і влаштовують масові бійки з національними меншинами або представниками інших субкультур.
Ювенальна поліція надала декілька порад:
- Спокійно, відкрито і прямо спілкуйтеся з дитиною. Надайте їй можливість говорити, коли вона буде до цього готова. Не підганяйте її.
- Якщо дитина розповідає куди вона ходить та як проводить свій час. Проявіть якомога повнішу обізнаність в обговорюваній темі; виявляйте терпіння, наполегливість, доброзичливість для уникнення емоційного дискомфорту, недовіри чи агресії з боку підлітка.
- Опановуйте Інтернет-технології, майте власний акаунт і станьте другом своїй дитині в соціальних мережах.
- Щотижня аналізуйте вміст сторінок дитини, уважно читайте її публікації, вивчайте групи, до яких вона приєдналася.
- «Познайомтеся» з її віртуальними друзями, звертайте увагу на фото й відео, що викликають інтерес дитини, зокрема ті, що збережені, поширені або вподобані.
- Покажіть дитині, що вона вам небайдужа, що ви піклуєтеся про неї та запропонуйте спільно провести час.
- Зосередьтеся на тому, щоб показати дитині її переваги, знайдіть у неї сильні сторони, допоможіть їй побачити себе унікальною особистістю.
- Після встановлення контакту та виявлення підлітком довіри до вас, слід пояснити згубність і безперспективність деструктивної поведінки, підкріплюючи це фактами, які добре відомі підліткові; допомогти підлітку зрозуміти ступінь ризику від деструктивної поведінки і невідворотної відповідальності за скоєне (зокрема у випадку вчинення булінгу або іншого правопорушення).
ПАМ’ЯТАЙТЕ, що в зону ризику проявів деструктивної поведінки потрапляють підлітки, яким бракує батьківської уваги і підтримки, а також ті, чиє перебування в мережі. Інтернет не контролюється.
Як працювати з хвилюванням і тривогою дитини
Як працювати з хвилюванням і тривогою дитини
1. Мета не в тому, щоб уникнути занепокоєння, а в тому, щоб допомогти дитині впоратися з ним
Ніхто з батьків не хоче бачити дитину нещасною, але кращий спосіб допомогти дітям подолати занепокоєння – це не намагатись уникати чинників, що його провокують. Треба, щоб дитина навчилась переносити тривогу й не надто звертала на неї увагу, живучи своїм звичайним життям, навіть якщо тривога присутня. Згодом у результаті такого ставлення вона буде зменшуватись або мине взагалі.
2. Не уникайте факторів, які провокують тривогу
Захищаючи дітей від того, чого вони бояться, ви допоможете їм краще почуватися зараз, але не позбавите їх від посилення занепокоєння в довгостроковій перспективі.
Якщо дитина розгублюється в дискомфортній ситуації й починає плакати не з метою маніпулювання батьками, а тільки тому, що вона так почувається, і батьки негайно усувають фактор, який провокує тривогу, дитина відкриває для себе неконструктивний механізм того, як справлятися із тривогою, й буде застосовувати його в подальшому. Вона буде уникати певних місць і ситуацій, усе більше й більше обмежуючи себе від навколишнього світу.
3. Висловлюйте позитивні, але реалістичні очікування із приводу занепокоєння дитини
Ви не можете гарантувати, що страхи дитини нереальні, і при цьому стверджувати, що вона не провалить контрольну, що їй обов'язково сподобається катання на ковзанах або що інші діти не будуть над нею сміятись під час декламації вірша.
Але ви можете висловити впевненість у тому, що з нею все буде добре, що вона зможе впоратися з усім цим, що в міру зіткнення зі своїми страхами рівень її тривожності згодом буде падати. Це дасть дитині впевненість у тому, що ваші очікування реалістичні, що ви не збираєтеся пропонувати їй зробити те, що їй не під силу.
4. Поважайте почуття дитини, але не підживлюйте їх
Важливо розуміти, що бесіда про хвилювання дитини не завжди означає згоду з нею. Тому, якщо дитина боїться йти до лікаря, вам не треба применшувати її страхи, але також не варто й посилювати їх. Вам слід слухати й бути чуйними, допомогти дитині зрозуміти те, через що саме вона хвилюється, і заохочувати її впевненість у тому, що вона зможе впоратися зі своїми страхами. Ваша настанова повинна бути приблизно такою: «Я знаю, ти боїшся, і це нормально, але я з тобою, я допоможу тобі пройти через це».
5. Не ставте навідних запитань
Заохочуйте дитину розмовляти про свої почуття, але намагайтесь не ставити навідних запитань, таких як: «Ти хвилюєшся через майбутню контрольну?» або «Боїшся йти до лікаря?». Щоб не підживлювати тривогу, ставте відкриті запитання на зразок: «Ну як, підготувався до контрольної?».
6. Не посилюйте страхи дитини
Ви не повинні подавати дитині вербальні або невербальні сигнали про те, що вона повинна чогось боятися.
Припустимо, дитина вже мала неприємний досвід спілкування із собакою. Наступного разу, коли біля неї буде незнайомий собака, ви можете почати хвилюватися через те, як вона буде на нього реагувати, і можете мимоволі «підказати» дитині, що зараз прийшов той момент, коли вона повинна тривожитись. Не робіть цього. Будьте спокійними й незворушними самі.
Пам'ятайте, що ваш особистий приклад спокою й незворушності щодо страхів дитини переймається нею, і вона свідомо чи несвідомо наслідує вас, тому постарайтеся приділити особливу увагу вашій власній поведінці, яка, безумовно, вплине на дитину.
7. Контролюйте інформаційний контент, який споживає дитина
Діти не сліпі й не можуть закривати очі на навколишній світ. Вони час від часу бачать, що показують у телевізійних новинах. Вони чують, про що кажуть дорослі. Проте діти не можуть самостійно розібратись у тому, що насправді несе для них реальну загрозу, а що ні.
Як уже згадувалось вище, не слід повністю захищати дітей від факторів, які можуть викликати тривогу (обмеження повинні бути розумними). Але в той же час при перегляді сучасних телевізійних новин навіть здорові дорослі можуть відчувати хворобливу стурбованість. Тому зверніть увагу на те, який саме інформаційний контент споживає ваша дитина і в якій кількості. Ви можете вимкнути телевізор або принаймні дивитися його разом і обговорювати те, що ви бачите.
8 підказок для ефективного спілкування з дітьми
8 підказок для ефективного спілкування з дітьми
Ми часто не знаємо, як знайти спільну мову з власними дітьми. І тоді наше спілкування з ними обмежується або короткими вказівками (на кшталт «Іди готуйся до уроків!»), або перетворюється на тривалі монологи, під час яких увага дітей розсіюється і вони відповідають нам одним-двома словами. Або взагалі обривають розмову й відмовляються розмовляти.
Як же навчитися спілкуватися з дитиною? Що говорити їй, щоб вона слухала нас? Як заохотити її розповідати про себе? У сьогоднішній статті публікуємо 8 підказок для налагодження спілкування з дітьми від австралійського психолога Надін ван дер Лінден.
Для довідки: Надін ван дер Лінден — клінічний психолог та наставник (ментор), який працює з дорослими, підлітками та дітьми. Надін також є автором книг «Казки із батьківських окопів. Клінічний психолог і материнство» («Tales from the parenting trenches. A clinical psychologist vs motherhood») та «Проживай життя на повну. Ваш посібник, щоб почувати себе краще» («Live life to the full. Your guide to feeling better sooner»).
Отож, які поради пропонує батькам Надін ван дер Лінден?
Отож, які поради пропонує батькам Надін ван дер Лінден?
1. Використовувати в розмові з дитиною фрази, які спонукають ділитися ідеями та почуттями
1. Використовувати в розмові з дитиною фрази, які спонукають ділитися ідеями та почуттями
Вони переконують вашу дитину, що ви насправді слухаєте її і є зацікавленими. А ще підтверджують важливість її ідей і вашу повагу до того, що вона говорить.
Приклади таких фраз:
«Ого!»;
«Розумію»;
«О!»;
«А як щодо...?»;
«Справді?»;
«Розкажи мені більше»;
«Це цікаво»;
«Дивовижно!»
Психолог зауважує, що для ефективної комунікації ви насправді маєте бути зацікавленими в розмові і зосереджуватися на ній. Лише використання вище наведених слів або фраз без вашої включеності в розмову працювати не буде.
2. Частіше говорити «ТАК», ніж «НІ»
2. Частіше говорити «ТАК», ніж «НІ»
Деякі діти чують дуже багато «не». Однак заборони та обмеження не сприяють позитивній поведінці, яку батьки хочуть бачити. Насправді, вони підсилюють те, що ми хочемо заборонити.
Тому Надін ван дер Лінден пропонує використовувати замість заборон більш відкриті і позитивні твердження. Наприклад:
Замість «Не виходь на вулицю, там холодно» скажіть «Залишайся всередині, будь ласка. На вулиці занадто холодно».
Замість «Не бий свого брата» — «Гарно грайтеся з братом».
Замість «Не фарбуй на килимі» — «Будь ласка, малюй на столі».
3. Розмовляти зі своєю дитиною «на рівних»
3. Розмовляти зі своєю дитиною «на рівних»
Замість того, щоб давати лише вказівки, залучіть дитину до двосторонньої розмови. Це передбачає, окрім розмови, й активне слухання того, що говорить ваша дитина.
Психолог відзначає, що спочатку таке спілкування може здатися дуже складним завданням, особливо коли у вашої дитини обмежений словниковий запас. Але якщо ви хочете мати здорові стосунки з дитиною зараз і в майбутньому, важливо працювати над умінням слухати і поважати думку своєї дитини.
Коли ми говоримо з дитиною з позиції «згори», як з маленькою, ми повідомляємо, що її думки та почуття не є для нас важливими чи цікавими, і вона просто мусить робити те, що хочуть батьки.
4. Використовувати «Я-висловлювання» під час розмови
4. Використовувати «Я-висловлювання» під час розмови
«Батьки часто починають розмову зі своїми дітьми із слова „ти“: „Ти такий неохайний“, „Ти не слухаєшся“ або „Ти жахливо поводишся“. Натомість використання тверджень з „Я“ може допомогти нам чіткіше зрозуміти, як поведінка нашої дитини впливає на нас. Це також дає вашій дитині більше уявлення про те, що від неї очікується, і покладає на неї більшу відповідальність за зміни», — пояснює психолог..
Ось кілька прикладів:
«Ти жахливо поводишся» може стати «Мені неприємно, коли ти береш без дозволу мої речі»;
«Ти нічого не вмієш» — перетворитися на «Мені не хочеться грати, бо я втомився»;
«Ваші іграшки, розкидані по будинку, — це просто сором» може стати «Мені важливо, щоб у нашому будинку був порядок»;
«У тому, що ти говориш немає ніякого сенсу» — перетворитися на «Я не розумію. Можеш, будь ласка, пояснити ще раз?».
5. Формулювати прохання чітко й обґрунтовано
5. Формулювати прохання чітко й обґрунтовано
Коли ви нечітко формуєте свої прохання до дитини, існує велика ймовірність, що вона їх проігнорує. Для того, щоб бути впевненим, що ваші прохання будуть враховані, потрібно спочатку переконатись, що увага вашої дитини спрямована на вас. Також потрібно говорити твердо, щоб показати, що ви маєте на увазі те, що ви говорите, і дати дитині причину, чому вона повинна це робити саме в цей час.
«Зазвичай важко переключити увагу дитини під час гри, тому краще обрати інший час або готуватися до того, що вам доведеться докласти немало зусиль, щоб привернути увагу дитини до вашого прохання», — зауважує Надін ван дер Лінден.
На її думку, успішне прохання могло б виглядати так: «Джеймсе, мені потрібно, щоб ти зараз зібрав свої іграшки на столі. Це важливо, тому що на столі немає місця для їжі». Це буде працювати краще, ніж: «Ти можеш зібрати свої іграшки? Я вже двічі просила тебе!».
6. Уникати грубих слів та навішування ярликів
6. Уникати грубих слів та навішування ярликів
Деякі поширені, але безрезультатні, способи спілкування з дітьми — це використання глузувань, присоромлювання та обзивання. Цей стиль спілкування може призвести до проблем у стосунках батьків та дитини. Не використовуйте висловлювання на кшталт: «Ти поводишся, як дворічна дитина», «Ти мені набрид» або «Ти — дурник!».
Батьки іноді використовують такі типи тверджень, щоб змусити дитину гарно поводитися. Натомість подібні фрази роблять вашій дитині неприємно і негативно впливають на її ставлення до себе.
7. Використовувати доброзичливі слова та фрази
7. Використовувати доброзичливі слова та фрази
Ласкаві слова формують хороші стосунки та покращують спілкування з дитиною. Крім того, діти, з якими розмовляють із вдячністю та повагою, мають кращу самооцінку. А це, за словами психолога, дозволяє їм бути більш успішними. Замість: «Ти — ідіот! Я ж говорив тобі, що машинка зламається, якщо ти будеш гратися нею у ванній», скажіть: «Давай приберемо запчастини. Аварії часом трапляються».
Інші приклади доброзичливих фраз:
«Дякую, що допомогли мені з посудом»;
«Ви гарно прибрали у своїй кімнаті»;
«Мені справді дуже приємно»;
«Мені подобається бачити, як ти гарно граєш зі своєю сестрою»;
«Я тебе люблю».
8. Показувати дитині, що ви приймаєте її
8. Показувати дитині, що ви приймаєте її
Коли ваша дитина знає, що ви приймаєте її такою, якою вона є, а не лише такою, якою ви хочете, щоб вона була, ваші стосунки змінюються. Наше прийняття дозволяє дитині змінюватися і відчувати себе добре. А коли дитина почуває себе добре, вона легше знаходить спільну мову з іншими людьми. Крім того, вона буде відчувати себе поруч з вами в безпеці і з більшою ймовірністю буде ділитися з вами своїми думками та почуттями.
Коли ж ми погрожуємо дитині, караємо її чи читаємо нотації, це змушує її думати, що вона нам не подобається і що вона нічого не може зробити правильно.
Наприклад, якщо ваша дитина каже: «Мені не подобаються ці овочі», а ви відповісте: «Ти маєш все з’їсти. Минулого разу ти теж вигадувала, що вони несмачні», ваша дитина буде відчувати відторгнення і думати, що ви вважаєте її поганою.
Натомість Надін ван дер Лінден рекомендує спробувати більш виграшний спосіб спілкування з дитиною. Замініть попереднє твердження на щось на зразок: «Я розумію, що тобі не хочеться їсти їжу, яку ти ще ніколи не куштувала (чи смак якої не сподобався тобі минулого разу). Я хотіла б, щоб ти спробувала з’їсти хоча б трохи, щоб побачити, як це смакує тобі сьогодні». Це твердження приймає відмову вашої дитини та пропонує підказки щодо того, як вона може впоратися з ситуацією.
Психолог зауважує: «Прийняття вашої дитини не означає прийняття всіх видів її поведінки. Це означає спілкуватися так, щоб не соромити дитину».
Надін ван дер Лінден наголошує: хороше спілкування з дитиною — запорука здорових та гармонійних стосунків з нею. Якщо вона буде знати, що її вислухають без засудження, врахують її думку і завжди допоможуть знайти вихід, вона буде довіряти вам і ділитися з вами своїми переживаннями. Саме від нас залежить, чи буде наш дім місцем, у якому дитина зможе процвітати і розвиватися.
«Мамо, я боюсь!»: 6 способів подолати дитячі страхи
«Мамо, я боюсь!»: 6 способів подолати дитячі страхи
Способи подолати дитячі страхи:
1. Просто додайте емоцій.
Якщо будь-які почуття примішуються до страху, він не здатен витримати конкуренції. Цікавість, сміх, здивування — усе стане в пригоді. Розкажіть щось цікаве про об’єкт страху, подайте його в смішному вигляді.
2. Малюйте страх щодня.
За допомогою проективних методик дитина розкриває глибину фобії, її приховані деталі та фундамент. Малюнок обов’язково інтерпретують. Згодом разом з дитиною перетворюють «чудовисько» на доброго чи кумедного персонажа. Але одного разу найчастіше не досить. Введіть за правило щодня малювати страх — і ви отримаєте ефект.
3. Складіть разом казку.
Попросіть, щоб дитина описала свій страх у вигляді казкового сюжету. А потім допоможіть їй створити нову версію, в якій дитина перемагає чудовиськ або товаришує з ними. Хай малюк постане сильним і рішучим, а не слабким і боязким.
4. Влаштуйте ляльковий театр.
Це дозволить вилити назовні переживання, самостійно вирішити внутрішній конфлікт. Дитина примірятиме ролі: корисно побути і тим самим «страховиськом». Дитина поволі здобуде соціально схвалені моделі поведінки. Варто програти сюжет «Що станеться, якщо…»: спочатку хай дитина проговорить (візуалізувати не треба) найгірший варіант, який їй ввижається. А потім програйте оптимістичний варіант розвитку подій.
5. Десенсибілізація.
Із фобією можна поводитися, як з алергеном, — звикати до незначної кількості, щоб розвинувся імунітет. Скажімо, демонструвати фото, відео того, що лякає, дивитися з безпечного місця (на блискавку — з вікна, на змію — через скло в серпентарії тощо). Не можна поспішати та примушувати дитину робити те, до чого вона не готова.
6. Лікуйте кольором.
Він добре знімає загальну тривогу, особливо якщо підсилити аромотерапією (заспокійливі запахи). Обираєте приємний для дитини колір, що дає відчуття безпеки та комфорту, і облаштовуєте дитячу кімнату (особливо спальне місце) відповідно до її побажань.
Як відновити ментальне здоров’я дитини: 5 обов’язкових кроків для батьків
Як відновити ментальне здоров’я дитини: 5 обов’язкових кроків для батьків
Діти — найбільш незахищена і вразлива частина населення. У час, коли дорослі ще могли триматися, діти найчутливіше відзеркалили усі разючі події війни. Команда психологів проекту «СпівДія заради Дітей» підготувала 5 кроків-порад для батьків, щоб відновити ментальне здоров’я дитини.
Крок 1: Ти в безпеці.
Покиньте прифронтові території та заберіть дитину в більш безпечне місце, не нехтуйте повітряними тривогами та правилами особистої безпеки.
Забезпечте дитині усі базові потреби у місці вашого перебування: тепло в оселі, збалансоване харчування, доступ до медичної підтримки та освіти.
Обійміть та поясність дитині, що батьки стараються задля її безпеки і що в новому середовищі у дитини буде можливість жити спокійне дитинство.
Крок 2. Ти — не винен.
Не замовчуйте факту існування війни в країні. Будьте доступним до будь-якого обговорення. А якщо не відчуваєте у собі сили розповісти про ті чи інші речі — звертайтесь до спеціалістів.
Важливо підкреслити для дитини, що вона не несе відповідальності за все, що відбувається у світі. Війни можуть виникати через політичні та історичні причини і це зовсім не пов’язано із тими зонами відповідальності дитини, які батьки визначали з ними раніше, як наприклад, прибирання іграшок у себе в кімнаті.
Варто пояснити дитині, що вона має право жити в мирі та безпеці. І якщо хтось відбирає у неї це право, то вона абсолютно не винна у цьому.
Крок 3. Я тебе підтримую.
Будьте послідовними у своїй поведінці та методах виховання.
Не соромтесь казати дитині: «Я тебе люблю».
Показуйте підтримку через маленькі приємнощі: улюблений сніданок доньки або час разом із сином.
Хваліть дитину за те, що вона робить добре і не сваріть, коли вона припустилась помилки.
Обіймайте та розмовляйте. Прислухайтеся до її думок та почуттів.
Крок 4. Ти — потрібен.
Покажіть дитині, що у новому середовищі або вашому місті є ті, кому ти потрібен.
Приділіть час пошуку гуртків чи інших місць для інтеграції дитини та взаємодії із іншими однолітками.
Дізнайтеся, чи у вашому місті є дружній для дитини простір СпівДія заради Дітей, де професійні ментори надають дітям психоемоційну підтримку через програму неформальної освіти.
Крок 5. Час для розвитку.
Продовжуйте сприяти всебічному розвитку дитини, допомагати із освітою.
Гуляйте містом з дитиною у безпечних місцях, будуйте нові приємні спогади.
Підтримуйте всі починання та захоплення дитини.
Відновлення ментального здоров’я дітей є дуже важливим етапом у житті кожної української дитини. І для того, щоб у майбутньому побудувати стійке суспільство, наразі для дитини потрібен ваш батьківський час, взаємодія з однолітками та психоемоційна підтримка професійних менторів та психологів.
Дізнайтеся, як дитина бачить події та як реагує на них
Ставте дитині відкриті запитання та дізнайтеся, що саме дитина вже знає. Дайте зрозуміти, що дитина може поговорити з вами тоді, коли захоче. Допомогти почати розмову можуть малювання, ваші розповіді й інші види спільної діяльності.
Будьте відкриті і говоріть з дитиною зрозумілими для неї словами
Діліться власним баченням ситуації, при цьому намагайтеся бути емоційно стриманими. Якщо ви не можете відповісти на запитання дитини, не намагайтеся вигадати правильну відповідь. Не знати відповіді на всі запитання – нормально. Спробуйте зрозуміти, чому дитина запитує про це, що саме для неї важливо, та з огляду на це побудуйте розмову.
Говоріть про емоції
Якщо ваша дитина переживає чи відчуває злість через те, що відбувається навколо, слова «не переживай» чи «тобі не варто злитись» не заспокоять дитину. Скажіть: «Я бачу, що ти переживаєш через те, які обставини склались у країні, я теж хвилююсь». Дитина буде розуміти, що вона не залишилась один на один зі своїми переживаннями. У якості підтримки не варто давати обіцянок, які не залежать від вас: «все буде добре», «нічого не станеться», натомість скажіть: «що би не сталось, головне – ми одне в одного є». Якщо діти грають чи малюють «війну» – не забороняйте їм. Саме так вони допомагають собі впоратися зі своїми емоціями.
Поділіться з дитиною планом на випадок надзвичайних подій
Допомагає стишити хвилювання наявність плану дій у разі погіршення ситуації у країні. Спочатку план маєте скласти ви, дорослі, нехай він буде максимально простим та зрозумілим. Розкажіть про нього дитині. Обговоріть, де ви можете зустрітися, якщо не працюватиме мобільний зв’язок; до кого з дорослих можна звертатися за допомогою, якщо дитина опинилася у людному місці без вас; які речі краще взяти з собою, а які необхідно буде залишити у разі евакуації тощо.
Залучайте дитину до позитивної діяльності
У часи невизначеності дитина особливо потребує емоційного контакту із значимими дорослими. Це може бути читання разом, гра або фізична активність. Така діяльність допомагає дитині залишатися емоційно пов'язаною з людьми, які є важливими для неї. Окрім того, дотримуйтеся регулярних процедур і розкладу життя родини, наскільки це можливо, особливо перед сном.
Дбайте про себе
Ви краще допоможете дитині, якщо піклуватиметеся про себе. Дитина бачить, як ви реагуєте на новини та копіює вас. Тому для дитини важливо розуміти, що ви зберігаєте спокій. Якщо ви занепокоєні або засмучені, знайдіть час для себе, поспілкуйтеся про те, що вас непокоїть, з іншими членами родини, з вашими друзями та людьми у вашому оточенні, яким ви довіряєте.
Обережно закінчуйте розмови
Дитині важливо знати, що вона не залишиться на самоті. Коли ви завершуєте розмову про важливі речі, оцініть рівень тривожності дитини: спостерігайте за мовою тіла, оцінюйте, чи використовує вона звичайний тон голосу, і дивіться, як вона дихає. Нагадайте дитині, що ви піклуєтеся про неї, слухаєте її і що вона може у будь-який час поговорити з вами на будь-які теми, які її хвилюють.
8 порад батькам, які страждають від алкоголізму дитини.
8 порад батькам, які страждають від алкоголізму дитини.
8 цінних порад для людей, чиї діти страждають від алкоголізму: Не випивайте разом з дітьми-алкоголіками навіть під час свят
8 цінних порад для людей, чиї діти страждають від алкоголізму: Не випивайте разом з дітьми-алкоголіками навіть під час свят
Спільне розпивання спиртних напоїв у присутності батьків, навіть при наявності обґрунтованого приводу, викликає у алкоголіків почуття заохочення – це може привести не тільки до чергового зловживання, а й мотивує на подальший прийом спиртних напоїв, адже всі навколо дозволяють це робити і навіть приєднуються до процесу;
Не дозволяйте алкоголіку встановлювати свої правила в сім’ї
Зворотний дзвінок
Значна частина батьків, які мають дітей алкоголіків, починають відчувати власну провину перед дитиною, за те, що вчасно не догледіли за ним і не вберегли від алкоголізму – цим відмінно користуються залежні, змушуючи батьків підкорятися примхам і бажанням, вишукуючи з них гроші на випивку та інші потреби;
Виконуйте всі свої обіцянки
Батьки, даючи гроші або оплачуючи борги алкозалежного часто обіцяють, що роблять це в останній раз, але при повторенні проблеми, знову беруться за свої гаманці і платять. Побачивши це, дитина розуміє, що обіцянки від батьків – проста формальність, якій не судилося збутися;
Опустити руки і втратити надію
Ніколи не опускайте руки, алкоголізм – хоч і дуже небезпечний, але захворювання піддається лікуванню, яке при правильному підході можна усунути, повернувши вашу дитину до нормального життя без зловживання спиртним;
Не забувайте про свої потреби
Не варто повністю занурюватися в проблеми залежного, забуваючи про власні потреби – це виснажить ваші сили, занурить в депресію і не дозволить ефективно боротися за свою дитину;
Спроби надмірного контролю
Пам’ятайте, алкоголік може вилікуватися тільки в разі повного усвідомлення власної проблеми. Зайвий контроль тільки відштовхне його від вас і створить додаткову перешкоду до подальшого лікуванню від алкоголізму;
Припиніть матеріально забезпечувати дитину
Всі або значну частину отриманих грошей від батьків, алкоголік витрачає на придбання спиртного. Припинення потоку грошей, може і не змусить припинити вживання, але дозволить дитині задуматися над проблемою, в яку вона потрапила;
Не думайте, що проблема не суттєва
Виправдання регулярного вживання спиртних напоїв, високою втомою, непростими життєвими ситуаціями, тиском з боку колег, є згубною помилкою з боку батьків, що посилює проблему.
ПРАВА ТА ОБОВ'язки батьків
ПРАВА ТА ОБОВ'язки батьків
В свою чергу батьки зобов’язані:
виховувати дитину у дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;
виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання;
створювати належні умови для розвитку природних здібностей дитини;
поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці;
забезпечувати дитині середню освіту;
поважати та враховувати думку дитини з будьяких питань.
Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Батьки не можуть залишати свою дитину без нагляду.
Батьки мають право:
на виховання та розвиток дитини;
на вибір навчального закладу для здобуття освіти дитиною;
на представництво та захист інтересів дитини;
звертатись до державних органів управління з питань навчання та виховання дітей;
батьки мають рівні права на спілкування з дитиною, її виховання, забезпечення освітою.
Яка ж відповідальність за невиконання батьківських обов’язків?
Кримінальний кодекс України
Стаття 166. Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування
Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, -
карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Сімейний кодекс України
Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав
1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.
3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.
4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.
5. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
Закон України «Про освіту»
Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини
1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.
2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:
постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв.
Пам’ятайте, дитина – це окрема особистість, яка має власні почуття, бажання, думки, потреби, які належить поважати! А обов’язок батьків - дбати та виховувати дітей гідними громадянами своєї держави!
ЗАМІСТЬ ЛЯПАСІВ
ЗАМІСТЬ ЛЯПАСІВ
ЯК З ПОВАГОЮ ТА ЛЮБОВ’Ю ВИЗНАЧАТИ ДИТИНІ КОРДОНИ
ЯК З ПОВАГОЮ ТА ЛЮБОВ’Ю ВИЗНАЧАТИ ДИТИНІ КОРДОНИ
Ляпаc
Більшість батьків погоджується, що бити дітей погано. Але навіть ті, які намагаються уникати фізичних покарань, іноді втрачають контроль над собою та шльопають дітей або ж дають дитині ляпаса. Чому? Може, тому що діти дуже близькі батькам. Ніхто інший своєю поведінкою не може дати нам стільки радості або… завдати стільки прикрощів. Це зрозуміло, що, виховуючи дітей, ми не раз відчуваємо сильні негативні емоції. Але дуже важливо, щоб емоції не керували нашою поведінкою.
Діти також мають право на те, щоб до них ставилися з повагою і без насильства.
Жодну дитину в жодній ситуації не можна бити. Дітей так само, як і дорослих, від побиття захищає закон. Зокрема в Конституції України зазначено, що батьки зобов’язані турбуватися про фізичне та психічне здоров’я дитини, створювати всі необхідні умови для її повноцінного розвитку.
Коли батьки не виконують своїх обов’язків належним чином, тоді у справу змушені втрутитися відповідні державні служби та органи, які приймуть рішення про те, що буде кращим для дитини. В крайніх випадках батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, адже жорстоке поводження з дитиною – це злочин.
Більшість батьків визнає, що дитина – це особа, яка хоче, щоб до неї ставилися з повагою та розумінням. Це також стосується і ситуацій, коли діти створюють проблеми. Якщо ми хочемо уникнути почуття безсилля у конфліктних ситуаціях, а також допомогти собі і дитині, то маємо утриматися від побиття дитини в хвилини «безсилої злості».
Це вимагає розвитку кількох навичок, які можна використовувати у всіх типах стосунків – між колегами на роботі, між партнерами, а особливо – між батьками та дітьми. Можна навчитися ефективно узгоджувати інтереси різних людей і справлятися з конфліктами розсудливим і справедливим способом. Розуміння та взаємоповага – це основа для хороших стосунків.
Щоб спосіб, яким ми виховуємо своїх дітей, відповідав нашим найкращим намірам, ми маємо: I присвячувати більше часу вирішенню повсякденних труднощів, I володіти відповідними «інструментами».
Ляпаси та образи викликають пустоту в голові.
Ляпаси викликають страх, а страх робить нас дурнішими. Звичайно, ляпаси стримують дітей від певних неправильних дій, але не вчать правильної поведінки. Побита дитина підкорюється, принаймні перестає поводитись «нечемно» на даний момент, але не вчиться, як треба поводитись правильно надалі. Вона запам’ятовує, що дорослі досягають своєї мети силою, або правий той, хто сильніший.
Більше того, дитина почувається пригніченою, її гідність принижена. Пережиті почуття залишаються в ній ще довго після того, як щока перестає пекти, зникають червоні сліди після удару і сідниці перестають боліти. Побита дитина зазнає кривди від найближчих, тих, кому найбільше довіряє і на кого покладається найбільше в світі. Тому вона вважає себе поганою і непотрібною.
Бо з якої ще причини мама з татом так до неї ставляться? Через якийсь час дитина стає байдужою до ляпасів та побиття, це її «захисна реакція», бо інакше вона б не витримала почуття приниження. Шльопання, штурхання, удари, ляпаси по обличчю, а також принизливі зауваження та обзивання часто супроводжують дитину з дня у день. Тоді вона може визнати насильство нормальною формою поведінки серед людей і в майбутньому застосовуватиме його до своїх дітей.
Варто запобігти.
Без насильства стосунки батьків і дітей складаються краще і спокійніше, але це не відбувається само по собі. Зрозуміло, що конфлікти і суперечки можливі між батьками і дітьми. Але важливо, як ми з ними справляємось. В конфліктних ситуаціях дітям потрібні батьки, які: I вміють тримати дистанцію, I не втрачають самоконтролю, I не тупотять від злості, як трирічна дитина.
Це неправда, що бажання дітей завжди суперечать прагненням батьків. Діти хочуть співпрацювати з батьками посвоєму, відповідно до свого віку. Але їм потрібні чіткі вказівки та допомога.
СТРЕС. ПОРАДи ДЛЯ БАТЬКІВ
СТРЕС. ПОРАДи ДЛЯ БАТЬКІВ
ЗРОЗУМІТИ СТРЕС
Що таке стрес? Коли якась ситуація чи подія призводить до того, що ми відчуваємо сильний неспокій або це порушує хід нашого звичного життя, кажуть, що ми переживаємо стрес. Які причини стресу? Стрес залежить від кількох чинників. Нижче ми наводимо деякі з них. I
Те, яка Ви людина Деякі люди за своєю природою спокійні і впевнені у собі. Інші більшість часу відчувають напруження та неспокій, а також їм не вистачає впевненості у собі.
I Те, що з Вами стається Певні події непрості для більшості людей – як радісні, такі як народження дітей чи одруження, так і сумні, як наприклад, розлучення, безробіття чи бездомність. Але загалом причини стресу відрізняються в залежності від особи. Те, що одна людина сприймає як виклик, для іншої може бути загрозою.
Для деяких з нас найскладнішими є щоденні «катастрофи» — панчохи, на яких з’явилася стрілка одразу після вдягання, черга на пошті чи машина, яка не заводиться.
I Ваша дитина Деякі діти за своєю природою спокійні, а інші ставлять своїм батькам серйозніші вимоги, що буває джерелом стресу.
I Ваші обов’язки Кожному з нас потрібен певний рівень відповідальності, щоб батько/мати відчув/ла, що життя має сенс. Але коли Ви відчуваєте, що у Вас забагато обов’язків, Ви можете відчувати стрес.
I Люди навколо Вас Що б з Вами не ставалося, завжди легше впоратися з труднощами, маючи підтримку партнера, сім’ї і друзів. Відчуття браку підтримки може викликати стрес.
I Відчуття контролю над власним життям Те, чи робите Ви щось для того, щоб пом’якшити стрес і полегшити собі життя, залежить від деяких чинників, але, перш за все, від Вас. Ви не можете все змінити, але майже у кожній ситуації є щось, що Ви можете зробити.
Іноді батьки виплескують на дітей злість та незадоволення. Якщо з Вами таке станеться, спробуйте заспокоїтись та скористатися вказівками на ст. 16-18. Також Ви можете звернутися за порадою до психолога.
Кібербулінг. Поради для дітей, батьків та вчителів.
Кібербулінг. Поради для дітей, батьків та вчителів.
Поради для батьків
Поради для батьків
Важливо, щоб профілактичні дії з впровадження правил, або дії допомоги у випадку нападів батьки робили спокійно і впевнено, даючи дітям позитивний емоційний ресурс захищеності, підтримки. Своє хвилювання і тривогу можна обговорювати з іншими дорослими, наприклад, іншими батьками, діти яких були жертвами булінгу (програма дій школи може включати організацію таких зустрічей). Варто також поставити до відома педагогів, поінформувати про наявність проблеми, адже це дозволить їм більш уважно і цілеспрямовано відстежувати ситуації традиційного булінгу, поєднання якого із кібербулінгом є особливо небезпечним.
Опановуйте нові знання. Батьки мають регулювати користування дитини новими технологіями щоб не залишати дитину наодинці з віртуальною реальністю, батьки мають самі опановувати інтернет, навчатися користуватися планшетом або смартфоном тощо. Ви ж розповідаєте про правила дорожнього руху та правила користування побутовою технікою? Не забувайте й про правила безпеки в інтернеті.
Будьте уважними до дитини уважно вислуховуйте дитину щодо її вражень від інтернет-середовища звертайте увагу на тривожні ознаки після користування інтернетом, які можуть вказувати на те, що дитина стала жертвою (засмучена чимось, відмовляється спілкуватися тощо).
Підтримуйте довірливі взаємини з дитиною доступно розкажіть дитині про кібербулінг, поясніть свою мотивацію: ви піклуєтеся, а не намагаєтеся контролювати приватне життя наголосіть, що якщо дитині надходять образливі листи, есемески або виникають інші проблеми в інтернеті, вона може розраховувати на допомогу батьків не потрібно погрожувати покаранням за відвідування небажаних сайтів — ліпше пояснити загрозу, яку несуть ці сайти.
Здійснюйте обмежений контроль. Можна відстежувати події онлайн-життя дитини через соцмережі, спостерігати час від часу за реакціями дитини, коли вона в інтернеті. Щоб запобігти комп’ютерній залежності, регламентуйте час користування інтернетом, адже діти часто втрачають відчуття часу онлайн вагомим фактором впливу на дітей є позитивний приклад батьків: якщо вони самі просиджують години за розвагами в інтернеті, забороняючи натомість дитині, вплив їхніх виховних заходів буде суттєво низький.
Застосовуйте технічні засоби безпеки для захисту від інформаційних загроз навчіть дитину користуватися спеціальними безпечними пошуковими системами можна використовувати програми-фільтри батьківського контролю, які відкривають доступ тільки до обмеженого переліку безпечних для дітей та блокують шкідливі сайти з недитячим контентом (такі фільтри можна встановити в операційній системі або в антивірусній програмі).
Формуйте комунікативну культуру роз’ясніть дитині, яка її власна поведінка буде вважатися нормальною, а яка небезпечною чи безвідповідальною зауважте, що спілкування в інтернеті, як і в реальному житті, має бути відповідальним: воно може мати певні наслідки і для самої дитини, і для людей, з якими вона спілкується в інтернеті не варто створювати вигадані образи, негативно реагувати на кожне повідомлення провокативного характеру.
Якщо дитина — кібербулер
У такому разі потрібно заспокоїтися і перевірити інформацію, можливо, проконтролювати комунікації дитини. Діяти обережно та комплексно, обов'язково проконсультуватися з психологом та поговорити з вчителями, друзями. Причиною такої поведінки можуть бути психологічні проблеми. Не варто звинувачувати школу або батьків жертви у роздмухуванні ситуації та применшувати значущість проблеми . Ніхто з батьків не хоче, аби їхні діти опинилися в ситуації кібербулінгу — ні в статусі жертви, ні в статусі булера. Батьки, пам'ятайте, що це ваша дитина, і вона потребує вашого розуміння та захисту, не зважаючи ні на що.
Page updated
Report abuse