• Створення правової основи (розробляє і приймає закони, що визначають право власності, що регулюють підприємницьку діяльність, забезпечують якість продукції, регулюють відносини між суб'єктами підприємницької діяльності).

• Забезпечення належного правопорядку в країні і її національної безпеки.

• Стабілізація економіки (допомагає досягти і підтримувати на оптимальному рівні основні макроекономічні показники держави: обсяг ВНП, НД, рівень інфляції і безробіття, дефіцит бюджету тощо).

• Забезпечення соціального захисту і відповідних гарантій (забезпечення всім працюючим мінімуму заробітної плати, виплата пенсій, допомога по безробіттю, допомога незаможним, індексація фіксованих доходів у зв'язку з інфляцією).

• Захист конкуренції.

• Розробка, прийняття й організація виконання господарського законодавства, тобто правової основи підприємництва, банківської системи, оподатковування.

• Допомога в пошуку ринку збуту, у тому числі на міжнародному ринку.

• Забезпечення інформацією (комерційного і науково-технічного характеру).

Форми прямого державного регулювання реалізуються через визначені законом вимоги до діяльності підприємств, обов'язкові для виконання всіма підприємствами.

• державна реєстрація створення підприємств, основною метою якої є контроль державних органів за дотриманням порядку створення підприємства, відповідність засновницьких документів вимогам законодавства;

• державний контроль за якістю продукції як засіб захисту споживачів продукції підприємства;

• обов'язкове дотримання підприємством трудового законодавства України в питаннях забезпечення реальної рівноправності під час найму на роботу та оплату праці незалежно від статі, релігії, місця проживання; тривалості робочого дня (тижня), мінімального розміру оплати праці; мінімальної тривалості та оплати щорічної відпустки; оплати понаднормованої праці, роботи в нічний час та святкові дні; створення умов та оплати праці вагітних жінок, жінок з дітьми, неповнолітніх громадян та ін.;

• обов'язкове виконання умов соціального законодавства, що передбачає обов'язковий порядок та розміри соціального страхування робочих підприємств, відрахувань до фонду зайнятості населення (для підтримки безробітних та створення системи їх перепідготовки); виділення визначеної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, підлітків, інших верств населення, що потребують соціального захисту; створення безпечних та нешкідливих умов праці робітникам підприємства, надання пільг молоді, що навчається та ін.;

• антимонопольний контроль за діяльністю підприємств, що визначає систему державних заходів проти концентрації виробництва та зговору виробників, розформування існуючих та недопущення створення нових монопольних структур, вилучення до бюджету монопольного надприбутку;

• державний контроль за цінами на товари, що визначають масштаб цін в економіці та соціальну захищеність населення України, а також – на продукцію підприємств-монополістів. Держава може визначати лімітний рівень (або розмір підвищення) цін, лімітний рівень рентабельності, лімітний розмір торгових та оптово-збутових надбавок.

Світова практика демонструє найрізноманітніші прояви цінової політики держави і методи державного регулювання цін. Так, зокрема, в США державою регулюється від 5 до 10% цін. Уряд США через відповідні структури (Антитерстове управління Міністерства юстиції, Федеральну торгову комісію, Міністерство сільського господарства та інші) здійснює загальний контроль за цінами, регулює ціни на сільськогосподарську продукцію, здійснює контроль за тарифами на електроенергію.

У Франції прямим регулюванням з боку держави охоплено ціни на газ, сільськогосподарську продукцію, електроенергію, транспортні послуги та інші товари і послуги монопольних виробників, а також ті сфери, де у споживачів немає вибору альтернатив придбання товарів чи надання послуг. Уряд Австрії через відповідні структури регулює майже 10% цін.

В Японії через Бюро цін економічного планування регулюється 20% споживчих цін. В Швейцарії в законодавчому порядку регулюються ціни на текстильні товари, іграшки, музичні інструменти. Державне регулювання цін в Іспанії передбачає встановлення цін на деякі товари (10% споживчих цін), контроль за цінами монополістів, публікацію інформації про індекси споживчих цін, виходячи з «споживчого кошика споживача». В Швеції державне цінове регулювання враховує динаміку інфляції, ступінь конкуренції і значимість тих чи інших видів товарів і послуг. При підвищенні інфляції ступінь державного регулювання зростає, при зниженні-спадає.

• державна регламентація порядку і валюти розрахунків із споживачами (без електронно-касового апарату та з ним, за національну або іноземну валюту, без декларування джерел доходу або з ним);

• державне регулювання правил продажу окремих видів товарів, умов та термінів зберігання та реалізації, маркірування, обміну та ін.;

• державний контроль за дотриманням вимог та норм з охорони праці та техніки безпеки, санітарних норм та ін.;

• обов'язкове дотримання державного порядку ведення бухгалтерського обліку та статистичної звітності;

• нарахування та сплати встановлених законодавством податків до бюджету, відрахувань до позабюджетних фондів.

За невиконання вимог держави з перерахованих вище питань підприємство несе відповідальність у вигляді економічних санкцій (штрафів) або шляхом відшкодування заподіяної шкоди. В окремих випадках може бути прийнято рішення про часткове, тимчасове або повне припинення діяльності підприємства. Посадові особи підприємства несуть встановлену законодавством дисциплінарну, матеріальну та карну відповідальність.

Форми непрямого регулювання діяльності підприємств об’єднують законодавчі рішення, які економічно стимулюють підприємство здійснювати свою діяльність відповідно інтересам держави.

• розміщення на підприємствах державної та іншої форми власності замовлення на виробництво (реалізацію) важливих видів продукції та споживчих товарів з гарантованим фінансовим та матеріально-технічним забезпеченням, що стимулює підприємство здійснювати виробництво саме цієї продукції (робіт, послуг);

• введення системи прогресивного оподатковування трудових доходів робітників підприємства з метою створення матеріальних умов для дотримання необхідного рівня добробуту соціально незахищених верств населення;

• введення системи державного регулювання розмірів фонду оплати праці, спрямованої на підтримку суспільно-необхідних пропорцій між продуктивністю праці та її оплатою і подолання інфляційного знецінення національної валюти України;

• диференціація ставок податків за окремими видами діяльності підприємств та введення системи податкових пільг для стимулювання виробничої діяльності, створення нових та малих підприємств, розвитку соціальної інфраструктури підприємств (установ охорони здоров'я, освіти, культури, спорту, житлового фонду, що перебувають на балансі підприємства), благодійної, екологічної, оздоровчої діяльності підприємств, використання роботи інвалідів та виробництво спеціальних товарів для них;

• визначення умов амортизації основних фондів підприємств з метою стимулювання їх інвестиційної діяльності, активнішого використання досягнень науково-технічного прогресу;

• стимулювання розвитку підприємництва, в т.ч. малих підприємств шляхом надання пільг під час оподатковування, отримання державних кредитів, створення фондів сприяння розвитку малих підприємств;

• регулювання експортно-імпортних та бартерних операцій підприємств через механізм ліцензування, квотування, митного та валютного законодавства з метою захисту споживчого ринку України та його підприємств або стимулювання попиту на продукти національного виробництва.

Регулювання діяльності підприємств в умовах ринку докорінно відрізняється від втручання держави в економіку підприємств, як це мало місце в умовах командної економіки. Відсутність директивних вказівок державних органів підприємствам, застосування переважно економічних методів впливу, відсутність суб'єктивного підходу до умов роботи окремих підприємств, захист судом інтересів підприємств від посягань державних чиновників, захист комерційної таємниці підприємства – це характерні особливості взаємодії підприємства та держави в ринковому середовищі, що повинні бути створені в Україні.

Для створення нормальних умов підприємницької діяльності держава повинна проводити фіскальну, науково-технічну, інвестиційну, цінову, амортизаційну, кредитну й інші види політики, при реалізації яких вона використовує в комплексі як економічні, так і адміністративні методи.