Особистісні чинники у світогляді людини на рубежі віків. Посилення зв'язку 

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Запишіть в зошит дату, № уроку, тему. 

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Уважно прочитайте тему уроку, поміркуйте, наскільки новою вона для вас є і що вам відомо з вивченого.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

Оберіть один з варіантів для самостійного опрацювання теми: 

1) відеопрезентація "Урок: Модерна українська проза";

2) урок онлайн "10 клас. Модернізм";

3) презентація "Українська література кінця ХІХ- початку ХХ століття....";

4) відеолекція з презентацією "Літературні стилі для ЗНО";

4) прочитайте текстову інформацію на цій сторінці.

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Поміркуйте:

✵ Що вам відомо з уроків історії про перше десятиріччя ХХ століття?

✵ Охарактеризуйте національну свідомість українців після скасування кріпацтва.

✵ Чи знайомі вам поняття «ідеалізм», «містика», «декаданс»? З’ясувати їх тлумачення за словником.

Ідеалізм — напрям у філософії, який на противагу матеріалізмові вважає ідею, дух, свідомість первісним, а природу, буття, матерію — вторинним.

Містика — 1. Віра в існування надприродних, таємничих сил та здатність людини вступати в безпосередні зносини з ними. 2. Щось загадкове, непояснюване.

Декаданс — загальна назва кризових явищ у мистецтві та культурі кінця ХІХ — початку ХХ століть. Цей період позначений настроями безнадії, розчарування, занепадом життєвих сил, естетизмом.

✵ Чи відомі вам прізвища: Шопенгауер, Ніцше, Фройд? Як вони вплинули на суспільну свідомість зламу ХІХ-ХХ століть?

✵ Які твори письменників, названих у темі уроку, ви читали?

✵ Чи можна цей твір оцінити як реалістичний?

ІV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Лекція 

1.1. Передумови розвитку літератури початку ХХ ст.

Процес розвитку української літератури початку ХХ століття відбувся на тлі загострення соціально-політичної ситуації. Перша російська революція 1905 року принесла громадському рухові два докорінні покращення:

✵ припинено політику заборон та утисків української мови,

✵ українцям дозволено об’єднуватися в організації.

Літературний процес кінця ХІХ — початку ХХ століття прийнято називати літературою «зламу віків». Письменники, що представляли цей період, орієнтувалися у творчості на західноєвропейські модерні літературні напрями і переносили нові мистецькі досягненя на український ґрунт. Великий вплив на митців мала філософія Шопенгауера, Ніцше, Фройда. Письменики тепер намагалися проникнути в психологію людини, пізнати найтаємніші закутки свідомості, проаналізувати те, що було непідвладне розуму, а не описувати перипетії життя. В українській літературі відбувається синтез мистецтв, а загущеність письма призводить до панування малих форм — новел, оповідань, образів. Особлива увага мотивована до художньої деталі, зображення суспільних подій відбувається через ставлення до них людини.

Після етнографічного реалізму «Народних оповідань», критичного реалізму І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Івана Франка, О. Кониського, О. Пчілки на сцену виступає плеяда молодих і видатних письменників: Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, В. Стефаник, М. Черемшина, Л. Мартович…

У західній літературі першими теоретиками модерності були Шарль Бодлер та Ф. Ніцше. Бодлер у статті «Художник модерного життя» писав: «Насолода, що ми її отримуємо від репрезентації сучасного, походить не лише з краси, якою його оздоблено, але його суттєві прикмети — бути сучасним. Митець повинен зосереджуватися на модерному, сучасному». Ніцше визначив усі ілюзії попередньої епохи. Його праці — це бунт проти ери надії, певності, ентузіазму, віри в прогрес, механічності. Для модерністів людина є не походженням минулого, але того, що її оточує в сучасному.

1.2. Перехід до модернізму

Модернізація культури починалася з критики народництва в цілому та його естетики зокрема. Уперше слово «модернізм» у значенні художнього напряму досить упевнено вжила Леся Українка в доповіді, виголошеній наприкінці 1899 р. в Київському науковому товаристві під назвою «Малорусские писатели на Буковине». Ця доповідь була початком діалогу, який у перспективі розмежує українських письменників на модерністів і народників. У статті виявилася не лише рішучість поетеси захищати нові явища, але й спроба мотивувати, наскільки вони потрібні народові.

Сьогодні літературознавці намагаються осмислити процес зміни художніх методів, стилів та напрямів у літературі кінця ХІХ — початку ХХ ст. і трактують його або як продовження критичного (чи, як його ще називають, класичного) реалізму, або як початок модернізму («ранній» модернізм). Проблема хронологічних рамок українського модернізму і критичного реалізму, а також письменників, яких називають модерністами чи реалістами, залишається дискусійною.

Традиційно вважається, що зачинателем українського модернізму був Микола Вороний. Готуючи в 1901 р. альманах «З-над хмар і долин» (вийшов у 1903 році), М. Вороний опублікував у «Літературно-науковому віснику» відкритий лист до українських письменників, у якому закликав надсилати твори, у яких були б «усунуті набік різні заспівані тенденції та вимушені моралі», де було б «хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би… блакитного неба». Основна думка виступу М. Вороного виділялася чітко: він закликав писати інакше, «по-сучасному», оновлювати літературу, виходячи насамперед із суто художніх вимог і завдань.

Однак Іван Франко, схвально ставлячись до нових віянь в українській літературі, не міг змиритися з тими основними постулатами модернізму, які пропагував Микола Вороний. Іван Франко у вступі до поеми «Лісова ідилія» його назвав «ідеалістом непоправним», який вимагає від авторів:

Пісень давайте нам, поети,

Без тенденційної прикмети,

Без соціального змагання,

Без усесвітнього страждання,

Без нарікання над юрбою,

Без гучних закликів до бою…

Іван Франко утверджував думку про те, що «сучасна пісня не перина. вона вся пристрасть і бажання, і вся вогонь, і вся тривога, вся боротьба, і вся дорога.». У відповідь на його «Посланіє» Микола Вороний написав вірш «Іванові Франкові», якому передує епіграф із Ш. Бодлера: «Предметом поезії є тільки вона сама».

Осередком західноукраїнських модерністів стало львівське видавництво «Молода муза», до складу якого увійшли Остап Луцький, Петро Карманський, Василь Пачовський, Богдан Лепкий, а на Східній Україні — київський журнал «Українська хата», у якому друкувалися Микола Євшан, Михайло Сріблянський…

«Молодомузівці» чітко орієнтувалися на Захід з його модерними ідеями та заперечували реалізм і народницьку традицію; зверталися до нових тем, насамперед краси, любові, журби, настроїв самогубства тощо. Поезія «молодомузівців» — це поезія форми, тобто модерну.