Вступ. Реалістична українська проза. Українська література другої половини 19 ст.

Мета: нагадати періодизацію української літератури від давньої до нової, стилі, напрями та представників; познайомити із суспільно-культурними умовами розвитку літератури 1870-1890 років; дати поняття «реалізм», «натуралізм», розкрити знаки цих напрямів та особливостями реалістичної прози; акумулювати знання про інші культурні сфери: історію, мистецтво; формувати гуманістичний світогляд студентів; сприяти всебічному розвитку учнів, їх духовному збагаченню; виховувати національно свідомих громадян України

Епіграф до уроку: 

Література доти не стане справді  національною, 

доки не буде правдиво людською…в національній формі, рідною мовою, 

без ніяких патріотичних чи націоналістичних оглядів, 

зображувати дійсних людей, яких виплоджує наш край…

Іван Франко

 ХІД УРОКУ

1. Організаційний етап

2. Актуалізація опорних знань

 Вітаю вас з новим навчальним роком та з першим цьогорічним уроком української літератури! Ви минулого року почали вивчати літературу за історико-хронологічним методом, адже основний закон життя – його постійний розвиток. Цей закон спостерігаємо і в літературі. У різні історичні епохи її стан постійно змінювався, вона мала здобутки і втрати. Цей розвиток назвали літературним процесом.

• Пригадайте, що саме впливає на літературний процес?

3. Актуалізація опорних знань. Колективне укладання таблиці

• Якою є періодизація української літератури?

• З якими її стилями та напрямками ми вже познайомились?

• Хто є їх представниками?

4. Тема та мета уроку

Сьогодні на уроці познайомимось із літературним процесом другої половини ХІХ століття, дослідимо зв’язок літератури з тогочасною дійсністю, рушійні сили літературного процесу та виокремимо стилі та течії притаманні для того часу.

5. Бесіда за питаннями

Як ви вже сказали, до основних зовнішніх чинників, що впливають на літературний процес, належить історична ситуація та розвиток суспільства.

• Пригадайте, у якому стані перебували українські землі в другій половині ХІХ століття?

• Які проблеми були актуальними для суспільства на той час?

• Як намагалися представники інтелігенції вплинути на ситуацію?

6. Опрацювання навчального матеріалу

Як вам відомо, наприкінці ХVІІІ ст. політична карта Європи знов була частково перекроєна відповідно до інтересів великих держав. Українські землі були розподілені між двома великими імперіями. Після трьох розподілів Польщі і війни з Туреччиною Росія зосередила під своєю владою понад 80% всіх українських земель – Лівобережжя, Правобережжя, Слобожанщину, Південь України і Крим. До складу багатонаціональної Австрійської (з 1867 р. – Австро-Угорської) імперії відійшла Галичина, Закарпаття та Північна Буковина.

Ще напередодні була скасована автономія Гетьманщини і сама гетьманська посада, була остаточно знищена Запорозька Січ, козацтво було реформовано і перетворено на частину російської армії, офіційно введено кріпацтво для селян тощо. Отже, українці остаточно втратили залишки своєї державності, почалася нова хвиля економічного, національного і культурного пригнічення.

Все це викликало широке незадоволення населення, породжувало соціально-політичні протести і стало причиною активної національно-визвольної боротьби.

Своєрідним відродженням української спадщини й культури активно займалися представники романтизму: саме вони збирали фольклорні твори, знайомили народ із історичним минулим, відкривали нові форми та жанри літератури.

На початку 40-х років  центром національно-визвольного руху став Київ. Студенти i молодi викладачi університету створюють таємний гурток «Київська молодь» і ставлять за мету сприяти розвитку духовних сил української нації та звільненню селян від кріпацтва. Саме на основi цього гуртка в січні 1846 року сформувалась перша в Україні нелегальна політична організація ‒ Кирило-Мефодіївське товариство, до її складу входило 12 осіб, в тому числі Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко.  Своїм найголовнішим завданням члени організації вважали просвітницьку діяльність, спрямовану на проведення в суспільстві реформ, ліквідації кріпацтва і самодержавства, забезпечення рівності представників різних станів, поширення освіти, об’єднання всіх слов’ян у федеративній державі, сприяння відродженню і розвитку їх національних культур і мов. Проте, вам також відомо, навеснi 1847 царська влада заарештувала всiх постiйних учасникiв товариства i без суду покарала засланням або ув’язненням. Незважаючи на це, дiяльнiсть організації справила вiдчутний позитивний вплив на процес формування свідомості української нації.

На iсторичну арену виходить нова генерацiя української iнтелiгенцiї. Провідники Кирило-Мефодіївського товариства, повернувшись iз заслання, починають легальну культурно-просвiтницьку  дiяльнiсть i утворюють в Санкт-Петербурзi український національний осередок – першу громаду. Вона мала друкарню, видавала книжки, часопис «Основу» українською i росiйською мовами, монографiчнi дослiдження тощо. Генератором та натхненником її iдейних устремлiнь здебiльшого був непримиренний Тарас Шевченко.

На початку 1860-х рокiв подiбнi громади почали виникати в багатьох великих мiстах України – Києвi, Полтавi, Харковi, Чернiговi, Одесi тощо. Всього було створено близько 20 подiбних органiзацiй. В умовах царського режиму це були напiвлегальнi утворення, що в основному зосереджувалися на культурно-просвiтницькiй дiяльностi, органiзацiї роботи недiльних шкiл, виданнi пiдручникiв, збiрок фольклору тощо. Головна їх мета полягала в тому, щоб покiнчити з нацiональним гнобленням, демократизувати полiтичний режим i забезпечити підвищення національної свідомості українцiв.

Передова українська інтелігенція намагається пiдняти низький рiвень освiти населення, створює, починаючи з 1859 року, безплатнi недiльнi школи. Спецiально для їх слухачiв Тарас Шевченко написав пiдручник «Букварь южноруськiй», а П. Куліш видав «Граматику». На жаль, 1862 р. дiяльнiсть шкіл була заборонена царським указом. Через рік вийшов сумнозвісний Валуєвський циркуляр, який забороняв використання української мови в освіті і в літературі. Ще більш жорстким був зміст Емського указу царя 1876 року, яким не тільки заборонялось користуватися українською мовою, а й завозити українські книжки з-за кордону, говорити українською на театральній сцені, навіть робити написи українською під нотами тощо. В зв’язку з цим вiдомий український культурний дiяч Іван Огiєнко слушно наголошував, що в ХІХ ст. було «декiлько великих погромiв української культури», якi руйнували все те, що вона встигала утворити у стабільні часи.

Посилення переслідувань з боку влади, заборона мови i друку змушували  українців вдатися до використання інших форм дiяльностi. Громадiвцi Михайло Драгоманов i Сергій Подолинський для продовження боротьби проти соцiального i нацiонального поневолення виїхали за кордон, до Женеви, де утворили часопис «Громада» i газету «Вольное слово», в яких пiддавалася критицi полiтика Росiйської iмперiї.

У таких несприятливих умовах доводилося існувати українській літературі цього тридцятиріччя. «Література неповної нації», за словами Дмитра Чижевського, змушена була орієнтуватися головним чином на селянство як носія мови. Селянство дотримувалося прадідівських звичаїв, традицій, а найголовніше — зберігало рідну мову. Отож основним об’єктом зображення й адресатом у літературі стає саме воно. Таке письменство назвали народницьким, або просвітянським. До найяскравіших представників цієї течії належать Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Борис Грінченко, Іван Карпенко-Карий, з творами яких ми познайомимося цього року.

Однак не тільки політична ситуація мала вплив на розвиток мистецтва  слова. У середині ХІХ ст. відбулися якісні зміни насамперед у раціональній сфері людської свідомості. Саме тоді почала втрачати свої позиції механіка, наставав час електричної енергії. Науковці відкрили суттєві закони в галузі хімії й біології, а технічна думка збагатилася численними інженерними винаходами. Усі ці відкриття сприяли науково-технічній революції. Вона, без сумніву, не давала людині спокою, інтенсивно будила уяву та фантазію у творчих особистостей. На хвилі цих вражень у 1857 р. з’явився запис у щоденнику Тараса Шевченка, сповнений захоплення від винаходу Фултоном і Ваттом парового двигуна: «Ваше… дитя в скорім часі пожере батоги, престоли й корони, а дипломатами й поміщиками тільки закусить… Те, що розпочали у Франції енциклопедисти, те довершить на нашій планеті ваше колосальне геніальне дитя»

Уже через два десятиліття після того винахідник із Чернігівщини Микола Кибальчич мудруватиме над кресленням апарата для польотів у космос, а Марія Склодовська-Кюрі відкриє один із радіоактивних елементів — полоній.

Усе це змінювало картину світу, спонукало дошукуватися першопричин буття. Ці нові віяння приваблювали й літературу.

У цей період у красному письменстві й утвердився новий напрям — реалізм, початок якого був покладений ще Шевченком та Марко Вовчком.

7. Теорія літератури

Реалізм – літературний напрям, що характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності завдяки типізації життєвих явищ.

Ознаки реалізму:

• пізнавальне, аналітичне сприйняття й розуміння світу

• раціоналізм

• типізація

• поєднання типового та індивідуального в характерах героїв

• характер та вчинки героїв пояснюються через його соціальне походження, умови повсякденного життя

• відсутня ідеалізація характеру героя

• увага до вивчення людської душі, але заглиблення в психологію обмежене, оскільки реалісти вважали, що душевний світ героя зумовлений його походженням, вихованням, суспільно-побутовим оточенням

• конфліктність

• головний конфлікт породжений соціальною несправедливістю

• правдивість у зображенні деталей, перевага епічних, прозових жанрів у літературі, ослаблення ліричного струменя мистецтва;

8. Слово вчителя

Реалізм — послідовна протилежність романтизму. На кожну тезу попереднього стилю він відповів антитезою. Якщо романтик зосереджував основну увагу на внутрішньому світі людини (а отже — і на інтимному, родинному, духовному, містичному), то для реаліста стає визначальною проблема взаємин людини й суспільного середовища, впливу соціально-економічних обставин на формування характеру особистості.

Митці різних націй збагатили цей напрям своїми неповторними варіантами. Який же український варіант реалізму? Реалістичний тип світосприймання надто чужий нашій літературі, емоційній, романтичній українській душі. Тому наш реалізм вирізнявся специфічними емоційно-сентиментальними ознаками.

У вітчизняній літературі другої половини ХІХ ст. найяскравіше представлений побутово-просвітницький реалізм. Його видатні творці — Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький тощо. Представники цієї течії в основному досліджували родинні, виробничі, соціальні стосунки героїв, зосереджувалися на морально-етичній проблематиці. Яскравою ознакою течії є, зокрема, етнографізм — докладне змалювання національного колориту українського народу — побуту, звичаїв, обрядів і вірувань.

У 80–90-х роках ХІХ ст. частково простежується ще одна течія — революційний реалізм. Її представники заперечували еволюційний розвиток суспільства, духовне вдосконалення людини як необхідну передумову соціально-економічних, політичних змін. Натомість вони цілком підпорядковували свою творчість пропаганді значення економіки, насильницької збройної зміни суспільного ладу, фізичного знищення панівних верств.

Досить помітно утвердився в українській літературі натуралізм. Натуралісти намагалися через використання здобутків природничих наук пізнати й відтворити істинну, реальну картину буття. Твори натуралістів нагадували клінічні документи, історії спадкових хвороб, протоколи судової експертизи. Це були спроби перетворити художній твір на точну копію факту.

9. Теорія літератури

Натуралізм (від лат. naturalis — «природний»)— напрям у літературі й мистецтві на межі 19 – 20 століття, що характеризувався настановами на фотографічно точне відображення дійсності та осмислення особистості крізь призму її біологічної і соціальної зумовленості.

Ознаки натуралізму:

• «знижене» трактування традиційних сюжетів;

• зумисна вульгарність стилю автора й мови героїв;

• непричетність, байдужість автора до зображуваної дійсності;

• потужний та гострий сатиричний струмінь;

• широка панорама сучасного життя в його технічних, побутових, професійних аспектах;

• підкреслення повної залежності характеру, вчинків героя від його генетичних коренів і фізіологічно-інстинктивних особливостей;

• розкриття найтемніших «фізіологічних» сторін людської душі

10. Підсумки уроку

11. Домашнє завдання

1. Прочитати матеріал підручника на с. 3 - 11  «Українська література (рівень стандарту)» підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти Авраменко О. М., Пахаренко В. І. 

2. Виписати визначення понять " реалізм", "натуралізм"

3. розпочати читання повісті І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»