Урок №14 а

Тема:Частка енергоресурсів у собівартості продукції підприємства.Принципи раціональної, ефективної організації діяльності з рихтування кузовів.

Енергетичний аудит на робочому місці.

План.

1. Енергетичний аудит.

2. Енергопослуга - енергосервіс.

3. Енергоменеджмет.

4. Принцип Демінга.

1.Енергетичний аудит.

За визначенням Директиви Європейського Союзу (2012/27/ЄС) «Енергетичний аудит – це систематична

процедура, що проводиться з метою отримання належного розуміння стану споживання енергії та виявлення кількісної оцінки економічно доцільних можливостей енергозбереження».

Енергетичний аудит – це лише окрема ланка у складному ланцюзі досягнення енергетичної ефективності. Енергоаудит має дати енергетичну оцінку об’єкту, що споживає енергію, визначити потенціал енергозбереження (можливі заощадження) та окреслити шляхи досягнення енергоефективності. За

матеріалами енергоаудиту має розроблятись технічне завдання на розробку робочого проекту, розробка робочого проекту, комплектація енергоефективним обладнанням та матеріалами, виконання монтажних та пусконалагоджувальних робіт,розробка режимів експлуатації, сервісне обслуговування.

Весь комплекс, згаданих вище робіт, має назву енергосервісні роботи або просто енергетичний сервіс.

2.Енергопослуга-енергосервіс.

В європейській законодавчій та нормативній базі енергосервіс іменується енергетичною послугою. Директива 2015/27/ЄС дає таке визначення енергетичної послуги:

«Енергетична послуга — це матеріальна вигода, послуга або товар, що походять з комбінації енергії з енергоефективною технологією та (або) заходом, що надається на підставі договору та за звичайних умов має підтвердити покращення енергоефективності або економію первинної енергії, які можуть бути перевірені або оцінені». Кінцевим товаром має бути економія. Не змонтоване обладнання чи звіт про енергетичний аудит, а досягнена та підтверджена економія. Енергосервіс – це комплексний механізм досягнення енергоефективності. Енергетичний аудит відіграє важливу роль на кожному етапі впровадження заходів з енергетичної ефективності. Після первинного проведення енергетичного аудиту необхідно постійно здійснювати його коригування. Ці коригування можуть мати різні назви: передпроектні пропозиції, внесення змін до проекту, звіт про проведення пусконалагоджувальних робіт, звіт про впровадження енергоефективного заходу та інше – все це продовження робіт для досягнення енергетичної ефективності та заощадження енергії.

3.Енергоменеджмент.

Проведенню первинного енергоаудиту на конкретному об’єкті має передувати етап ідентифікації проблеми, постановки задачі, прийняття рішення про реалізацію проекту та формування програми щодо його реалізації. Тобто повинна існувати система управління процесами підвищення енергетичної ефективності. Ця система має назву – енергетичний менеджмент. Енергоменеджмент має здійснювати управління діяльністю забезпечення енергоефективності на всіх етапах реалізації проектів, включаючи і етап експлуатації об’єктів підвищеної енергоефективності після їх здачі в експлуатацію. Підвищення

енергоефективності має бути постійно діючим процесом і управління цим процесом (енергоменеджмент) має бути теж постійно діючим.

4.Цикл Демінга.

В основу енергоменеджменту покладений цикл Демінга – концепція реалізації безперервного процесу вдосконалення, який складається з чотирьох кроків: план – виконання – контроль результатів – коригуючі дії. Системи менеджменту (управління) використовують цей цикл із постійним зворотнім зв’язком, що дає змогу виявляти і змінювати ті складові процесу, які потребують удосконалення.Виявлення необхідності проведення коригуючих дій та розробка цих коригуючих дій – це теж енергетичний аудит. В

системі енергоменеджменту при реалізації послуг енергетичного сервісу енергетичний аудит є систематичною (регулярною) процедурою.

Основним результатом реалізації енергозберігаючих заходів є зростання прибутку підприємства. Важливим показником, що характеризує вплив енергозбереження на розвиток підприємства, є частка вартості енергоресурсів у складовій собівартості продукції. Разом з тим, використання розрахунків енергоефективності підприємства, що ґрунтуються на калькуляції собівартості продукції, вимагає значних витрат людських і машинних ресурсів, значного часу . Розрахунок собівартості здійснюється за двома основними методами: параметричним і структурних аналогій.

Потенціал енергозбереження підприємства – це сукупність ресурсів, що можуть бути залученими у виробництві, а також і ті, що можуть не використовуватися на цей час, але наділені певними резервами у формах, що дозволяє їх економічно обґрунтоване і технічно досяжне використання. Зокрема, до незалучених у виробництво ресурсів, що володіють потенціалом, можна віднести енергію довкілля (сонця, вітру, води, тепла ґрунту), енергію, що можна отримати з органічних відходів від тварин і рослин підсобного господарства промислового підприємства (біогаз, біодизель) та інше.

За участю у виробничому процесі розглядають виробничий і допоміжний потенціал. Допоміжний потенціал формується в процесах передачі, генерації і перетворення енергії та природних ресурсів, не пов'язаних безпосередньо з технологічним процесом.

За видами ресурсів і енергії потенціал можна поділити на паливний, електричний, тепловий і вимірювати його в тоннах умовного палива або кВт×год, також до енергетичних резервів можна віднести ресурси, які безпосередньо енергію не переносять, але що мають величезне господарське значення для виробництва – воду і стиснене повітря. Економія саме цих ресурсів дозволить також збільшити загальний потенціал енергозбереження .

За способом розрахунку: відносний і абсолютний, який в свою чергу поділяється на теоретичний − теоретично доступний потенціал енергозбереження; технічно доступний − потенціал, який дозволяють вилучити і використати технології сучасного рівня науки і техніки; економічно доцільний − потенціал, вилучення та використання якого в заданих умовах виробництва є економічно обґрунтованим; фактично отриманий − величина потенціалу, який фактично отриманий при реалізації енергозберігаючих заходів.

За ієрархією структури підприємства: потенціал енергозбереження підприємства в цілому; виробничих частин − цехів, відділів, підрозділів; окремої ланки споживання енергії − верстата, технологічної лінії, двигуна, печі і т д.

Зазвичай потенціал енергозбереження оцінюють річним періодом часу. Для порівняння підприємств за ефективністю споживання енергії рекомендується використовувати значення відносного теоретичного потенціалу енергозбереження. Цей показник характеризує частку від спожитої енергії підприємством, яку теоретично можна залучити у виробництво шляхом впровадження енергозберігаючих заходів. Вся енергія, що витрачається, нас цікавить у другу чергу. Для енергозбереження важливою є та енергія, яку можна вилучити зі структури втрат і залучити у виробництво. Саме частка можливої до залучення енергії у загальному обсязі енергоспоживання, на нашу думку, є одним з об’єктивних показників енергоефективності та свідчить про рівень впровадження енергозбереження на підприємстві.

Відносний теоретичний потенціал енергозбереження (ВТПЕ) пропонується визначати згідно з такою формулою:

де Пt ‒ сумарний теоретичний потенціал енергозбереження за певний період часу (рік), кВт×год;

Q ‒ річне споживання теплової енергії підприємством, кВт×год;

Р ‒ річне споживання палива підприємством, кВт×год;

Е ‒ річне споживання електричної енергії підприємством, кВт×год.

Відносний технічний потенціал енергозбереження необхідно визначати за формулою:

де k ‒ технічний коефіцієнт доступності.

Коефіцієнт доступності відображає частку від загального потенціалу, яку можна технічно вилучити при теперішньому рівні науково-технічного прогресу.

Відносний економічний потенціал енергозбереження доцільно визначати за формулою (розроблено автором):

де ke ‒ коефіцієнт економічної доцільності.

Коефіцієнт економічної доцільності відображає частку технічного потенціалу, яку економічно обґрунтовано використовувати для впровадження на заданому підприємстві в межах певного інвестиційного ресурсу. Значення цих коефіцієнтів визначаються в процесі проведення економіко-енергетичного обстеження.

Розрахунок ВТПЕ дозволяє здійснити об’єктивну оцінку рівня енергетичної ефективності підприємства.

Вибірка:

-Частка енергоресурсів у собівартості продукції

• Із 390 опитаних фірм 312 дали конкретну відповідь, а 78 – не змогли відповісти на поставлене питання. • Середня частка енергоресурсів у собівартості продукції складає 11,4%.

• Найчастіше зустрічалися відповіді 5, 10 та 15% енергоресурсів у собівартості.

• Проте серед опитаних фірм 12 підприємств має відповідну частку, вищу за 40%. Для цієї групи середня частка енергоресурсів складає 51%, для інших підприємств (де частка менша за 40%) – 9,8%.

• У розрізі розмірів малі підприємства мають середню частка енергоресурсів у собівартості продукції 11,2%, середні – 12,3%, великі – 10,7%.

• В основному ті підприємства, що мають частку енероресурсів, вищу за 40%, відносяться до важкої промисловості та машинобудування.

-Наявність систем енергоменеджменту на підприємствах

• Серед підприємств важкої промисловості 41,8% мають системи енергоменеджменту, машинобудування – 45,1%, деревообробної промисловості – 12%, будівництва – 13%, легкої промисловості – 15,4%, харчової промисловості – 35,5%, поліграфії – 3,4%, інших галузей – 52%.

-Перешкоди для впровадження систем енергоменеджменту на підприємствах • Найголовнішою перешкодою для впровадження систем енергоменеджменту на підприємствах України є брак коштів (34,6%). Проте 13% респондентів вважає, що таке впровадження не є доцільним, а 20,5% взагалі не знають, що це таке.

-Обізнаність підприємств щодо існування стандарту ISO 50001

• Більшість опитаних нами підприємств не знає про існування відповідного стандарту (58,4%), натомість 41,6% чули про нього.

• Серед малих підприємств 27,6% знають про відповідних стандарт, серед середніх – 44,7%, великих – 52,3%.

• Серед державних підприємств 44,6% знають про відповідний стандарт, серед приватизованих – 45,8%, серед приватних – 36,8%.

Щодо галузей промисловості, то 52,6% підприємств важкої промисловості знає про відповідний стандарт, 56% підприємств машинобудування, 4,2% підприємств деревообробної промисловості, 31,9% підприємств будівництва, 23,1% фірм легкої промисловості, 48,7% фірм харчової промисловості, 26,7% підприємств поліграфії та 44% підприємств інших галузей.

Висновки:

• 30,8% опитаних підприємств впровадили системи енергоменеджменту, а 17,9% планують їх впровадити найближчим часом.

• Найголовнішою перешкодою для впровадження систем енергоменеджменту є відсутність коштів у підприємств (34,6%), поряд із цим близько 1/3 фірм вважають таке впровадження недоцільним або не знають що це таке.

• 41,6% респондентів обізнані щодо існування стандарту ISO 50001, а 31,3% обізнані щодо вимог цього стандарту.

• 63,6% підприємств до цього часу впроваджували різноманітні заходи щодо зменшення споживання енергії.

• В середньому частка енергоресурсів у собівартості продукції складає 11,4%.

• Більшість підприємств, що вже мають системи енергоменеджменту є приватними фірмами та відносяться до машинобудування

Малі підприємства у порівнянні з великими:

• Рідше мають системи енергоменеджменту (10,8% у порівнянні до 55%).

• Рідше мають наміри впроваджувати певні системи енергоменеджменту на своєму підприємстві (11,4% у порівнянні до 52,9%).

• Є менш обізнаними щодо існування стандарту ISO 50001 (21,6% у порівнянні до 42%);

• Рідше впроваджували заходи щодо зменшення споживання енергії (24,3% у порівнянні до 41,3%).

[Інститут економічних досліджень та політичних консультацій вул. Рейтарська 8/5 A, 01034 Київ тел. (+38044) 235-6485, 278-6360 institute@ier.kiev.ua www.ier.com.ua 2012 р.]