Історія України

11 лютого 2022

Історія України (факультатив)

Тема. Розвязання тестових завдань з історії України (ЗНО)

Завдання

Виконати тестові завдання з історії за посиланням

https://zno.osvita.ua/ukraine-history/414/

19.01.2021

Тема уроку. Україна - співзасновниця ООН

ЗАВДАННЯ

1. Прочитати параграф 2 (пункт 3)

2. Переглянути відео до теми уроку

3. Охарактеризуйте процес визначення державних кордонів УРСР у післявоєнних міжнародних договорах. (письмово)

4. Якою була участь УРСР у діяльності міжнародних організацій у перші післявоєнні роки?(письмово)

15.01.2021 рік

ТЕМА: Ліквідація української греко-католицької церкви

1. Прочитати лекцію

2. Переглянути відео до теми уроку

3. Законспектувати

ЛЕКЦІЯ

УГКЦ і нова влада

Під час проведення радянізації краю вже восени 1939 р. більшовики припинили діяльність греко-католицької Богословської академії у Львові, єпархіальних духовних семінарій у Перемишлі, Львові та Станіславові, закрили видання духовних часописів, заборонила монаші чини і релігійні уста­нови. Священикам заборонили сповідувати та причащати хворих у лікарнях, у школах – проводити богослужіння, у шкільних класах – мати розп'яття Ісуса Христа. Церковні й монастирські землі конфісковували, ченців і черниць виселяли з монастирів, їх господарство ліквідовували. Громади віруючих та духовенство обкладали надмірними податками (10-15 тис. крб. на рік).

Наприкінці 1940 р. почастішали арешти священиків УГКЦ. Бaгaтьoх зaapeштoвaниx перед пpиxoдoм німців розстріляли. В листопаді 1941 р. митрополит Андрей Шептицький надіслав до Ватикану звіт про нищення УГКЦ більшовиками, в якому повідомляв, що в 1939-1941 рр. на Західній Україні було "ув'язнено або замордовано 32-ох священників, а 33-ох депортовано до Сибіру". На 1267 парафій залишилось лише 807 священиків. Остаточній ліквідації Греко-католицької церкви зашкодив лише початок війни на Східному фронті.

Після повернення радянської влади на Західну Україну влітку 1944 р. Москва почала готуватися до ліквідації греко-католицької церкви. Після смерті митрополита А. Шептицького 1 листопада 1944 р. Греко-католицьку церкву очолив Йосиф Сліпий. У грудні того ж року він відправив делегацію представників УГКЦ до Москви. Делегати внесли 100 тис. крб. до фонду Червоного Хреста на оборону країни та висловили «подяку за визволення» на адресу Й. Сталіна й уряду. Делегацію запевнили у можливості вільного сповідування греко-католицької віри. Однак на той момент доля УГКЦ вже була вирішена. 17 березня 1945 р. Й. Сталін особисто схвалив письмові пропозиції щодо ліквідації УГКЦ за допомогою переведення її під юрисдикцію Московського патріархату.

Початок цілеспрямованого наступу на УГКЦ пов'язаний з появою 8 квітня 1945 р. у газеті "Вільна Україна" статті "З хрестом чи мечем" під псевдонімом В. Росовича. У ній УГКЦ звинувачувалась у співпраці з німцями і зв’язках з ОУН. Статтю передрукували інші видання Західної України та поширювали окремою брошурою. Після пропагандистської роботи щодо дискредитації УГКЦ як "ворога народу" 11 квітня у соборі св. Юра у Львові НКВС заарештувало весь єпископат УГКЦ на чолі з митрополитом Й. Сліпим, а також багатьох священиків. Водночас масові арешти відбулися у Станіславі та інших містах. Всього, за даними НКДБ УРСР, у 1945 р. в Україні було заарештовано 96 священників УГКЦ.

Львівський собор

У травні 1945 р. під контролем радянських органів держбезпеки була утворена "ініціативна група" з греко-католицького духовенства, яка агітувала за розрив унії з Римом. До склaду цьoгo yтвopeння включили тpьox священикiв, якi мaли пpедстaвляти дyxoвенствo i вipyючих цiлиx епapxiй – Гaвpиїла Koстeльника від Львiвськoї, Mихaйла Mельника – Дpoгoбицькoї тa Aнтoнiя Пeльвeцького – Станіславської. Діючи вмовляннями та погрозами, що часто завершувалися арештом незгодних, "ініціативна група" здобула підтримку невеликої кількості священиків і мирян, які погодилися на перехід під юрисдикцію РПЦ і ліквідацію УГКЦ.Незважаючи на офіційні протести греко-католиків, влада постановила "возз’єднати" УГКЦ та РПЦ в рік 350-ліття Берестейської унії. Для цього обрали відповідний день – першу неділю Великоднього посту або ж неділю Православ’я, коли читають анафему всім розкольникам. Своєрідним попередженням напередодні проведення Собору для духовенства, яке ще сумнівалося в доцільності "возз'єднання", стала публікація в пресі заяви про завершення слідства над Й. Сліпим та єпископами УГКЦ і направлення справи на розгляд військового трибуналу. Практично безперервно тривали арешти непокірних священиків і мирян.

Згідно з церковними канонами Собор вважався недійсним, якщо його скликають і проводять ієрархи іншої церкви, а організатори Львівського собору на час його проведення вже були єпископами та священиками РПЦ. Відсутність митрополита та єпископів УГКЦ позбавила зібрання канонічності. Та це не перешкодило кремлівському керівництву. 8-10 березня 1946 р. на Львівському церковному соборі 216 делегатів від духовенства і 19 від мирян прийняли рішення про скасування Берестейської унії 1596 р., ліквідацію УГКЦ та приєднання до РПЦ. За схожим сценарієм у 1949 р. Мукачівська єпархія проголосила ліквідацію Ужгородської унії та приєднання до РПЦ греко-католицької церкви Закарпаття.

Період "катакомб"

Переможні реляції державних функціонерів, а також запевнення офіційних історіографів про добровільний перехід на православ'я і відсутність будь-яких спроб відстоювати унію з боку УГКЦ не відповідали дійсності. Навіть після Львівського собору греко-католицькі громади та священики відмовлялися реєструватися як православні. На середину 1946 р. на Станіславщині офіційно влаштувалися 216 з усіх 322 священиків, у Тернопільській області – лише 19 з 270, у Львівській області від реєстрації відмовився 101 священик з 281, 56 з них залишили духовний сан або були репресовані. У Церкві розпочався період підпілля, або ж "катакомб".

Осередком опору радянській ідеології та твердими прихильниками греко-католицької віри залишалися монастирі. Станом на 1 березня 1950 р. у Львівській, Станіславській та Закарпатській областях діяло 8 греко-католицьких монастирів. В них проводили богослужіння та відправляли священиків у довколишні села для євангелізації. Згідно з донесенням уповноваженого Ради у справах релігійних культів по УРСР П. Вільхового монастирі перетворилися на "центри зібрання ворожо налаштованих до радянської влади елементів". Для «наведення порядку» органи держбезпеки вже в кінці березня 1950 р. заарештували мешканців головного осередку греко-католицького чернецтва – чоловічого й жіночого Гошівських монастирів Івано-Франківської області. За відпрацьованою схемою було припинено діяльність інших монастирів, а священники та монахи, які залишилися на волі, продовжили свою діяльність підпільно.

Після смерті Й. Сталіна з ув'язнення було звільнено кілька сотень греко-католицького духовенства, а в 1956 р. повернулися із заслання два єпископи – М. Чарнецький до Львова та І. Лятишевський до Станіслава, які знову відродили "катакомбну" греко-католицьку церкву. Продовжували існувати підпільні семінарії та монастирі, зароджувалися нові покликання до священичого та монашого життя. Таким чином, радянська влада так не змогла зламати опір греко-католицьких священників і вірних. Перебуваючи поза законом, УГКЦ продовжувала діяти підпільно аж до легалізації напередодні розпаду СРСР у 1989 році.

12.01.2021 рік

ТЕМА: Посилення радянізації та репресії у західних областях УРСР

1. Прочитати параграф 2

2. Переглянути відео до теми уроку

3. Скласти письмово таблицю "Операція Вісла" на ст. 19