Проєкт № "Об'ємні вироби із бісеру "

Працюємо над проєктом з 28 квітня по 26 травня 2022р

Завдання: виготовити обємні вироби з бісеру. Матеріал: бісер, дріт

захист проєкту 26 травня

План роботи:

1. Ознайомистись з теоретичним матеріалом

2. Виготовити та оформити брелок у вигляді дельфінчика по відеоуроку.

Проєкт № 5 "Штучні квіти"

Працюємо над проєктом з 17 березня по 28 квітня 2022р

Завдання: виготовити букет штучних квітів. Матеріал: бісер, дріт

захист проєкту 28 квітня

План роботи:

1. Ознайомистись з теоретичним матеріалом

2. Виготовити та оформити букет штучних квітів (за власним вибором) (за поданою схемою в зошиті) (Продовжуємо працювати)

Люди завжди намагалися прикрасити своє житло, одяг чимось незвичайним, приємним - тим, що радує око і зігріває душу. Традиція прикрашати свій будинок, одяг квітами йде корінням далеко в минуле. Різні джерела по-різному датують появу штучних квітів в житті людини. В першу чергу, це, звичайно ж, цікаво було жінкам. Одним з найперших згадок про штучні квіти було виявлено вченими ще в 3000 році до нашої ери. Вважається, що перші штучні букети з'явилися в Стародавній Греції і Стародавньому Китаї. Спочатку це були живі і висушені квіти, потім вже - із золота і порцеляни. Досить дорога, але вишукана прикраса, яка була доступна далеко не всім. Більш поширеними стали штучні квіти з пергаменту і пір'я.

В середні віки в Європі при оздобленні храмів, монастирів, під час проведення релігійних свят також застосовували штучні квіти. Уже в цей же час стали з'являтися модні акценти в одязі, де використовувалися всілякі штучні елементи декору. Тоді це все виготовлялося вручну, при чому умови виробництва були досить небезпечними для здоров'я: фарба, яку використовували, мала в своєму складі мідь, миш'як, свинець і навіть ртуть.

На промисловий рівень виготовлення штучних квітів вийшло вже в кінці 18 - початку 19 століття. Основний матеріал, який застосовували, - це папір і тканину. В основному, модниці того часу любили прикрашати свій туалет вишуканими квітами, а законодавцями моди, як і зараз, вважалися французькі та італійські майстри. У другій половині 20 століття, з розвитком технології, масово стали випускати квіти з пластмаси (в основному, це були вироби, виготовлені в країнах південно-східної Азії), які були дешевшими за свої попередні аналоги з тканини. Для прикраси вони були грубуваті, тому поступово перейшли з області декору в область ритуальних традицій.

Зараз штучні квіти з тканини щільно увійшли в наше життя. Є такі вироби, котрі відразу неможливо відрізнити від справжніх. Вони супроводжують нас всюди: на весіллях, як декор одягу, інтер'єру. Дуже популярні зараз серед любителів хенд-мейду: при виготовленні топіарія, де активно використовуються штучні головки квітів для створення закінченої композиції. Також всілякі брошки, вінки, пояси з штучних квітів (особливо ручної роботи) досить високо цінуються серед прекрасної половини.

Проєкт № 1 "Органайзер"

Працюємо над проєктом з 2 вересня по 21 жовтня

Завдання: виготовити органайзер для канцелярії. Матеріал: папір, картон, тканина, стрічки (за власним вибором)

План роботи

1. Опрацювання теоретичного матеріалу (підручник І.Ю.Ходзицька, О.І.Безносюк "Трудове навчання для дівчат" стор. 25-40)

2. Ознайомлення з основними елементами в'язання гачком (теоретично і практично) (стор. 41-63)

3. Виготовлення вязаного виробу

1. Опрацювання теоретичного матеріалу (додатково) + матеріал підручника

В'язання гачком як один із різновидів декоративно-ужиткового мис­тецтва відоме з давніх-давен.

Встановити точно, коли зародилося ручне в'язання, дуже важко, але під час розкопок єгипетських гробниць була знайдена дитяча в'язана шкар­петка, в якій великий палець був вив'язаний окремо, мабуть, для того, щоб можна було надівати сандалію.

У ІХ-Х ст. до н.е. виготовлення трикотажних виробів було розповсю­джене в Стародавній Греції, Малій Азії, на Кіпрі.

В епоху середньовіччя в'язання досягло високого рівня. В одному з районів Каїру було знайдено в'язаний багатоколірний шовковий виріб, (УП-ІХ ст.), який вважають неперевершеним зразком стародавнього при­кладного мистецтва за якістю та технікою виконання.

У XII ст. в'язати навчились іспанці та італійці, через століття - фран­цузи, шотландці й англійці.

До XV ст. в Англії, Франції, Шотландії цей вид мистецтва досяг най­більшого розквіту. В той час широким попитом користувалися в'язані шка­рпетки, рукавиці, берети, капелюхи, ковпаки і верхній одяг. Поступово в'язання стало відоме всій Європі. Почали відкриватися цехи по виготов­ленню шовкових панчіх. Цікаво, що займалися цим ремеслом у той час ви­ключно чоловіки.

У 1589 році в ручному в'язанні стався переворот: англійський свяще­ник Вільям Лі придумав ручний в'язальний верстат, який дозволяв збіль­шити швидкість в'язання порівняно з ручним у 10 разів. Найважливішим елементом верстата була голка з гачком на кінці. А наприкінці XVIII ст. у Франції була винайдена машина для виготовлення трикотажних виробів. На ній вив'язували полотно у вигляді трубки, з якої викроювали деталі ви­робу і потім зшивали. До середини XIX ст. розвиток трикотажного маши­нобудування досяг високого рівня.

Промислове виробництво трикотажних виробів поряд із позитивними сторонами має негативні - одноманітність, стандартність виробів. Тому руч­не в'язання ніколи не втрачало і не втратить у майбутньому своєї популярно­сті.

2. Основні елементи в'язання гачком

У процесі роботи в'язане полотно знаходиться у лівій руці, а гачок - у правій. Він повинен лежати на середньому пальці, а притримувати його потрібно вказівним і великим на відстані 2-3 см від головки. При в'язанні треба надавлювати на стержень середнім пальцем, спрямовуючи рух гачка.

Нитку накидають на вказівний палець лівої руки кінцем до себе, при­тримуючи великим пальцем. Кін­ці нитки притискають до долоні середнім і безіменним пальцями, її натяг регулюють безіменним пальцем.

Повітряна петля - петля, яка набирається з нитки, натягнутої на вказі­вному пальці лівої руки.

В'язання починають завжди з найпростішого елемента будь-якого узо­ру чи виробу - ланцюжка, що вив'язується повітряними петлями.

Ланцюжок складається із зовнішньої та внутрішньої півпетлі.

Зовнішня півпетля - половина петлі, яка лежить із зовнішнього боку від того, хто в'яже.

Внутрішня півпетля - половина петлі, яка лежить із внутрішнього бо­ку, ближче до того, хто в'яже.

У процесі в'язання на гачку повинна залишатися одна петля - ведуча.