ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА ( 03.12. 1722р. м. Чорнухи – 09.11. 1794р., с. Пан – Іванівка , тепер с. Сковородинівка Золочівського району Харківської обл.) - видатний український філософ- просвітитель, поет, байкар, музикант.

Народився в присілку Харсіки, яке належало до містечка Чорнух в сім”ї незаможного козака. Ще змалечку дивував Григорій батьків і односельців: рано навчившись читати, схилявся в неділю і свята над Псалтирем, співав у церковному хорі, йому легко давалася наука і в школі.

Дванадцятилітнім хлопчиною віддали його батьки в науку до Києво – Могилянської академії.Саме роки навчання в академії, спілкування з молодими спудеями з інших країн наклали свій відбиток на формування його життєвих поглядів. Григорій вивчає різні науки : латину, церковно – слов”янську мову, географію, арифметику, бере участь у вертепних виставах, грає на різних музичних інструментах.

Григорій брав участь у конкурсі по відбору співаків до придворної капели і успішно витримавши конкурс напередодні 1743 р. приїжджає разом з іншими майбутніми співаками до столиці, де його чекала виснажлива праця в капелі: кількагодинні репе тиції давали змогу досягти вершин співу кращих колективів Європи. Влітку 1744 р. цариця здійснює поїздку до Києва. Серед співаків придворної капели, яка супровод- жувала царицю до Києва Г. Сковороди не було, він приїхав до Києва в той час, коли цариця збиралася повертатися назад. Григорій Сковорода залишився в Києві.

Продовжуючи навчання в академії колишній співак мав значно кращі умови ніж на початку навчання. Співаючи в церковному хорі при академії Григорій жив у монастирському гуртожитку, отримував грошу за службу в церковному хорі. Всі свої сили юнак віддає навчанню, надолужуючи прогаяне.

Здібності одного з вихованців академії не могли залишитися не поміченими. Йому пропонують прийняти чернечий сан, на що отримали різку відмову. Постійне бажання обплутати Григорія Сковороду церковними путами, обмеженість у стінах академії кличуть Григорія у широкий світ. В складі Токайської комісії, яку очолював генерал – майор Вишневський Г. Сковорода виїжджає за кордон, де мандрує землями чужих країн.

Після повернення на рідну землю Г.Сковорода живе у своїх колишніх приятелів. У Києві він отримує запрошення у Переяславський колегіум для читання курсу поезії. Тут він створює курс лекцій, який мав читати своїм вихованцям. Але самовільність молодого викладача колегіуму щодо створення нового курсу лекцій не могли не звернути увагу єпископа, то ж молодий педагог був вигнаний з колегіуму.Сковорода знову повертається до Києво – Могилянської академії і навчається в класі богослов’я.

Навесні 1753 р. стає вчителем в сім”ї коврайського поміщика С. Томари, в якого. було 3 дітей. Старшому синові було 8 років і саме з ним Григорій починає навчання.

Але прикрий випадок змусив перервати вчителювання. Якось, не стримавшись, учитель назвав свого учня свинячою головою і був вигнаний з роботи.

… І знову Сковорода в дорозі. Деякий час жив він в одного знайомого переяславського сотника, потім на початку 1755 р. їде з знайомими до Москви. У Троїце-Сергієвій лаврі йому пропонують посаду викладача семінарії, але він відмовляється і вирушає в рідний край. С. Томара знову вмовляє Григорія стати домашнім учителем і він пристає на цю пропозицію. Вчителювання продовжувалося до літа 1759 року.

Саме тут, серед чарівної української природи, її талановитих і працьовитих людей розвивалася плідна літературна діяльність, яка почалася після його повернення з Європи. Написані в переяславський період і пізніше (1753 – 1758р.р.) поетичні твори автор об”єднав у збірку "Сад божественных песней, прозябший из зерн священнаго писанія”.

З Коврая прямує домашній учитель до Харкова.де призначається учителем піїтики в Харківський колегіум, де веде клас поетики. Тут намагаються схилити його до прийняття чернецтва ", але Сковорода прекрасно розумів, що прийнявши духовний сан він втратить набагато більше, якшо не все: це і його вільні мандрівки, зустрічі з роботящими людьми, щастя творення поетичного рядка чи філософського трактата. І як не вмовляли Григорія Савича його друзі, він був непохитний. Звільнений від усіх негараздів Сковорода іде в народ, а народ іде до нього. Цей період поклав початок його просвітительства серед народу.

Повесні 1762 р. в Харківському колегіумі відбувається зустріч 40- річного вчителя з учнем колоегіуму Михайлом Коваленським, племінником одного з його знайомих, яка переросла у велику і щиру дружбу.

Через деякий час в колегіумі починаються гоніння на нового викладача, а згодом і на його друзів. То ж по закінченню 1763 – 1764 навчального року він залишає викладацьку діяльність.

В серпні цього ж року разом з М. Коваленським Г. Сковорода їде до Києва. Тут, у Києво – Печерській лаврі вже вкотре його всіляко намагаються залучити в лоно церкви: " – Годі бродити по світу! Час пристати у гавань, нам відомі твої таланти, свята лавра прийме тебе, як мати своє дитя, ти будеш стовпом церкви й окрасою обителі.

- Ах, преподобні – заперечив він палко.– Я стовпотворіння помножувати собою не хочу, досить і вас , стовпів неотесаних, у храмі Божому”.

Пробувши в Києві близько 2-х місяців Григорій Савич повертається до Харкова, де і живе декілька років підряд. В 1768 р. Григорій Сковорода починає викладати катехізис в додаткових класах Харківського колегіуму. Під час літніх канікул викладач пише курс своїх лекцій, які були високо оцінені освіченими людьми.

З приходом нового Білгородського єпископа Самуїла Миславського, який вороже відносився до Г. Сковороди , його виганяють з колегіуму. Залишивши колегіум Григорій Савич поселяється на пасіці у Гужвинському. З цього часу починається його плідна літературна діяльність, зокрема в жанрі байки, написання філософських трактатів. В 1769р. ним написано 15 байок, які згодом склали половину збірки "Байки харківські”.

Останні два з половиною десятиліття свого життя Григорій Сковорода проводить у мандрах. Восени 1790 р. мандрівний філософ поселяється в с. Іванівці. Тут, 26 вересня 1790 р. він пише лист – своєрідний заповіт, подаючи реєстр своїх творів, особисто даючи їм оцінку, позначає кращі з них, подає відомості про те, де вони зберігаються. У самого нього твори майже не зберігалися.

Останню весну свого життя Г. Сковорода зустрічає в с. Іванівці. І немовби відчуваючи свою скору кончину, збирається старий мудрець на побачення з давнім і щирим другом М. Коваленським, з яким не бачився 19 літ. Не зважаючи на неблизьку дорогу, хворобу і старість вирушає в с. Хотетове на Орловщину. Провівши тут три тижні 26 серпня залишає свого друга. По дорозі на Харківщину мандрівник зупинився на декі- лька днів у Знаменському монастирі.

9 листопада ( 3 грудня) 1794 р. перестало битися серце великого українського мислителя, педагога, поета, музиканта – людини, котра ще за життя стала легендою.