"КНИГ НЕ ПРОМІНЯЮ НА ВСЮ ЗЕМЛЮ "

Біобібліографічна розвідка

Григорій Дмитрович Саливон, уродженець краю народного філософа

Григорія Сковороди зробив чимало доброго на ниві популяризації української книги і знань серед трудового робітництва і селянства на зорі минулого століття.

Він народився 25 січня 1888 року в родині заможного, самостійного хазяїна в селі Мелехи Лохвицького повіту ( тепер Чорнухинського району Полтавської області) в багатодітній родині. Мав сестер Марфу, Надію, Катерину, Олександру, братів Левка та Михайла.

Батько, маючи добрі статки (і очевидно гарну освіту, про що свідчать над- звичайно каліграфічно і грамотно написані листи до Григорія), прагнув надати синові освіту. Здобувши шкільну освіту Григорій спочатку працював в залізничних майстернях Красноярська, а вже 1905 р. навчається в електротех- нічній школі інженера Гадзяцького в Одесі, де сповна віддавався науці. То ж не випадково батько в одному з листів писав : "Прошу тебя, по возможности, менше занимайся, побереги свое здоровье"(1), хоча перед закінченням навчання вимагав від сина успішної здачі екзаменів, щоб здобувати вищу освіту. Трудовий шлях молодий Григорій продовжив електротехніком на Південній залізниці, а згодом десятником на будівництві кінної трамвайної лінії в Одесі.

Вже в ці роки він віддається роботі на благо України. " Грицько Дмитрович брав близьку участь в роботі одеських гуртків молоді, він був найкращим учасником гуртка мови й літератури, він найдіяльнішим способом розко- пував інтернаціональну Одесу під знаком українським, він уперто займався українським душолапством, міцно тримав свою жертву й систематично то- пив неофіта по самі вуха в глибини українознавства, силував хлопців працювати і не спускав своїх овець пасомих з ока ні на один день” (2). Так писав про одеський період життя Григорія А. Г. Ніковський, згодом відомий громадський і політичний діяч, зокрема редактор газети "Рада" ( 1913-1914 рр.) , член Центральної Ради і заступник голови. Саме вони вдвох описали по смерті унікальну книгозбірню М. Ф. Комарова, каталог якої було передано Одеській публічній бібліотеці, де зберігається і понині. Саме Григорій Дмитрович відгукнувся рядом виступів і некрологом у газеті "Рада", віддаючи йому данину пам’яті і щиро завдячуючи за добру науку( Тисяченко Г. З останніх днів М.Ф. Комарова ; Тисяченко Г. Над труною Комарова // Рада. – 1913. - № 186; Тисяченко Г. Похорон М.Ф. Комарова // Рада. – 1913. - № 183).

Саме в Одесі під впливом активістів одеської ”Просвіти" і особливо С. Шелухіна та книг у Григорія формується національний характер. Як напише згодом А. Ніковський : ”Культ книги вдирався нам у душі з непереможною силою… нам здавалося, що книжка найкраще все скаже і доведе, що вона має чарівну силу будити серця людські, що вона зробить чудо воскресення України ".(3)

В 1912 р. Григорій вступає до Київського політехнічного інституту на архітектурний факультет. Але і перша і друга спеціальності не вабили його, і як згадував А. Ніковський : "…я на-віч побачив, що архитектура ніколи не захопить до краю Саливона ".(4) Його захопило студентське життя політикою та культурою. Енергійно ї завзято він проводить просвітницьку роботу серед шкільної молоді. Він був у полоні книг. То ж плідно працює, досліджує і пише статті, друкуючись у різних виданнях, зокрема в "Одесских новостях”, київській "Раді”, згодом у журналах "Червоний шлях”, "Бібліологічні вісті ", "Книгар". А ще його вабили книги, як твір мистецтва, він подовгу роздивлявся формат, шрифти, малюнки, обкладинку.

В 1916 р. Григорій працював у одеських майстернях Ропіта, в 1916-1917 р.р. в київському "Фізико-Хеміку ".

Жовтневий переворот Григорій Саливон сприймає через призму книгу, вважаючи, що це зробить людей більш освіченими, культурними, сприятиме творенню нового життя в новій добі, підкреслюючи, що :” Книга під час революції здобула собі волю, доступ до мас народу, але дорогою ціною…", і в зв’язку з тим, що книг прибуває мало "мусимо рішуче стати на охорону книг", а "Той же недохват книги вимагає … тимчасового обміну книг між бібліотеками Просвіт” (5).

В 1917 р. Г. Д. Саливона запросили очолити друкарню "Товариства допо- моги літературі й науці”, де він швидко налагодив роботу по виданню української книги.

Як людина різносторонніх інтересів брав активну участь у діяльності Всеукраїнської Академії наук. Після об'єднання в червні 1921 року Українсько- го наукового товариства з ВУАН до складу ВУАН увійшла Секція мистецтв УНТ, створена за ініціативою провідних українських мистецтвознавців у вересні 1918 р. З 1919 року в складі секції діяло кілька комісій, зокрема одну з них – видавничу, очолював Григорій Саливон. Він був серед перших працівників Всенародної бібліотеки України: працював старшим писарем, заві- дуючим будинком Всенародної (Національної) Бібліотеки ( з 21 лютого 1919 р. по 30 травня 1920 р.), читав лекції для молоді з історії книги, займався дослідженнями з книгознавства.

В 1924 році відзначалося 350-річчя друкарства в Україні, що сприяло пожвавленню досліджень зародження друкарства. До цієї дати проводилися наукові конференції, виставки стародруків, вийшов спеціальний номер "Бібліологічних вістей" (1924, № 1-3) з цікавими дослідженнями П. Попова, П Клименка, С. Маслова, Д. Щербаківського, М. Макаренка та інших авторів. В цьому ж номері була вміщена коротка, але змістовна стаття Григорія Саливона (під псевдонімом Г. Тисяченко) "Початок друкарства на Україні", яка була спробою визначення соціальних передумов появи української друкованої книги. Як відзначав Я. Ісаєвич : "Виникнення друкарства він пов’язував із загостренням соціальних конфліктів в умовах наступу католицької церкви; відповідно до поширюваних у той час в СРСР концепцій, першопричиною соціально-економічних змін проголошував зростання торговельного капіталу. Однак у цілому Саливону вдалося уникнути властивого працям того часу перебільшення безпосереднього впливу цього капіталу на культурне життя." (6)

Цього ж року Ю. Меженко звернувся до Г. Саливона з пропозицією написати брошуру з історії української книжки від 1788 до 1916 року і як просив він : "Брошура має бути написана так, що мала десь при сельбуді стати за по- пулярну лекцію… ". (7 ) Активно співпрацював з Українським науковим інс- титутом книгознавства надаючи допомогу у підготовці видання бібліографіч ного покажчика українського друку за 1918-1922 роки, покажчика книг, виданих в Україні в 1917 році.

Перу книгознавця належать такі дослідження, опубліковані в періодичних виданнях : "Казковий і реальний обрах першодрукаря ", " З приводу трьохсот ліття надрукування першої української книжки "," 350 літ тому і тепер. 1574-1924 ", "Історія Великої Книги ", "Свято книги ", "Бібліотека Київського губерніального жандармського управління ", "Початок друкарства в Україні ".

Повернувшись влітку 1920 р. на батьківщину, Григорій Дмитрович працює в 1920-1923 р.р. у Лохвицькому повітовому відділі народної освіти на посаді інспектора бібліотек, завідуючим друкарнею. Йому належить активна роль у підготовці і проведенні святкування 200-річчя від дня народження Г. С. Сковороди : був секретарем повітової ювілейної комісії, опікувався споруджен- ням пам’ятника, підготував і видрукував у м. Лохвиці книгу під псевдоні-мом Г. Тисяченко "Народний філософ-учитель Г. С. Сковорода. Його життя та діла. 1722-1794”, яка була першою ластівкою у дослідженні життєпису великого українського любомудра Григорія Савича Сковороди за нових часів .

Автор в популярній формі прагнув донести до широких мас слово вели-

кого земляка, його життєвий шлях " маючи на увазі читача з добре гра-

мотних селян і робітників". Звичайно, з висоти сьогоднішнього дня мож-

на піддати автора критиці за деякі судження щодо праць філософа, але як

вказував сам автор : " Разом з старими формами життя віджили й форми й

спосіб схоластичних писань Сковороди і віджило чи доживає чимало з його

світогляду : але після полови, що одвіяв час, чимало ще зосталось пожиточ-

ного зерна й для нас. Отой протест проти омертвілих форм життя, оті погля-

ди його педагогічні, оте шукання правди істини; оті пізнання самого себе,

ота боротьба з суєвірствами, отой щирий демократизм - любов, знання і віра

в духовні сили народньої маси, ота твердість проти "лакомства нещасного ",

оте одкидання власности, ота заповідь сочетанія з’єднання обов’язків своїх

з громадськими і все це втілене в цільну, гармонійну постать і переведене

в життя його – має значіння, думаємо, вічне." (8)

Серед тих, хто підписав запрошення на вшанування двохсотлітнього юві-

лею українського філософа був і Г. Д. Саливон. В запрошенні говорилося :

”Лохвицька Повітова Комісія для вшанування пам’яті Г.С. Сковороди в 200-

ліття з дня народження в м-ку Чорнухах Лохв. Повіту, просить Вас прийняти

участь у вшануванні пам’яті народного філософа-мислителя.

Голова Лохвицьк. Повітвиконкому Голова Лохв. Повіткомісії

С. Луценко М. Марченко

Голова Чорнухинського Волвиконкому Секретарь Повіткомісії

Вл. Сагура Гр. Саливон "(9)

Григорій Дмитрович підготував статтю про Г. Сковороду в журнал " Червоний шлях" і отримав листа від П. Г. Тичини, в якому поет писав : ”Вельми-

шановний Григорію Дмитровичу ! Пробачте, що на Ваш лист не зразу відповів.

Стаття Ваша йде в цьому числі журналу. Давно вже набрана й виправлена за

Вашими змінами – та ж я не мав змоги про це повідомити Вас раніше. Вашу книжку про Сковороду я маю : чи він такий був, як це в Талалія, а чи такий , як у Яворського ? Яворський таки фактами доводить, що Сковорода був жива людина, а не догмат . Я за цілий рік до цієї статті теж так само уявляв його. Хоч, звичайно, я вже про себе говоритиму, бо в нас із Сковородою багато де в чім схожого. Пишіть . Всього доброго. Ваш Павло Тичина" (10)

Для Лохвицької повітової комісії був написаний портрет великого земляка.

В розписці невідомий художник писав: "За малювання портрета Г. С. Сковороди для Лохвицької Повіткомісії для вшанування пам’яти нарфілософа одержав од Г. Д. Саливона три пуди 24 фунта жита . 18/І 1923 р. "(11)

Слід віддати належне Г. Д. Саливону і в справі популяризації творчої спадщини великого Кобзаря. Йому належить дослідження " Т. Шевченко на Україні", опубліковане в газеті "Рада", а згодом доповнене і перероблене для окремого виданння. Але на жаль, воно не побачило світ. Готуючи статтю "Шевченко на Україні” до газети "Рада” Григорій Дмитрович збирав матеріал і про перебування поета в рідному краї дослідника. Це підтверджують його листи до

двох одресатів з проханням уточнити відомості про перебування Т. Г. Шевченка в с. Білоусівка. (12)

Виготовлені в друкарні картки з портретом Т. Г. Шевченка намальовані власноруч Г.Саливоном продавалися в книгарні журналу "Киевская старина”.

Управитель книгарні В. П. Степаненко в листі до автора карток писав : ” Картки Ваші продаються потроху. Зараз у нас єсть п’ять ріжних видань откриток з портретом Шевченка, і йдуть більше ті, котрі коштують по 3 коп.”(13).

В 2 книзі унікального енциклопедичного видання "Полтавської Шевченкіани” її творець П. П. Ротач присвятив статті і Г. Д. Саливону, як досліднику-шевченко-

знавцю. (14)

Після створення округів Г. Д. Саливон з 1923 р. очолює Лубенську окруж-ну бібліотеку, широко популяризуючи книгу серед народних мас, вважаючи, що "вона повинна бути зрозуміла, повинна ясно й просто викладати селянинові потрібні йому знання, мова має бути не книжна, а близька до народної".(15) В листівці, виданій 1925 року в Лубнах говорилося : ”Товариші селяни та робітники! До тих ми звертаємося, хто хоче вчитись, хто хоче знати і працювати розумно, як радить наука, хто хоче займатися самоосвітою.

Товариші ! В Лубнах утворилося округове бюро по сель освіті. Воно ставить своїм завданням на селі і в місті всім бажаючим занятись самоосвітою,- вчитись у себе дома.

При Бюро маються фахівці по політосвіті, природознавстві, сільському господарстві, педагогічній роботі. І тому, як читати книжки та вести записи по прочитаному ці фахівці будуть допомагати вам своїми порадами, як вести заняття, що читати, як читати і як перевірити себе по прочитаному. ‘(16 )

Український науковий інститут книгознавства готуючи до видання бібліографічний покажчик українського друку за 1918-1922 роки звернувся з проханням і до Г. Д. Саливона, який працював тоді в Лубенській окружній бібліотеці з проханням надіслати книги, що вийшли на терені краю або ж подати їх опис .

Як активний організатор бібліотечної справи він бере участь у роботі І Всеукраїнського з’їзду бібліотечних робітників, який відбувся 1926 року у м. Харкові. Готуючись до виступу перед політосвітянами в конспекті висловив думки щодо значення книги, навчання фахівців та інших питань організації бібліотечної справи на селі.

Цікавим буде для сучасних бібліотекарів щоденних 20-х років минулого століття. Тоді він мав такий вигляд : (17)

Число: Передплатники : Видано книг по відділам :Всього : Книжок : Одвіду-

:Прибуло:Вибуло: Мається:0: 1: 2: 3: 4: 5 :6: 7: 8: 809 :9: 91:видано:Укр. Рос. Єврейськ:Іншими: вань

Одночасно займався краєзнавством, збираючи матеріали для написання історії Лубенського повіту і першої української газети "Хлібороб”, яка виходила в Лубнах.

Активна діяльність Григорія Дмитровича не залишається не поміченою. Він часто отримує запрошення від різних інституцій на роботу, але відмовляється від них. У червні 1924 р. правління "Книгоспілки" запрошує його на посаду секретаря.

20 січня 1927 року Григорій Дмитрович отримав запрошення від Академії наук взяти участь у виданні ювілейної збірки до 70-річчя вченого-історика Д. Багалія.

За спогадами односельця Григорія Дмитровича Г. К. Герасенка :”Григорій Дмитрович Саливон мав величезну власну бібліотеку. Своєму батькові він говорив, що книг не проміняє на всю його землю ".(18) Ще за життя книги з особистої бібліотеки він передав до бібліотеки ВУАН ( нині Національна бібліотека України НАН України ім. В. Вернадського), де працював деякий час. Але з його дарунком обійшлися невдячно: революційні листівки і книги було розпорошено, книги з історії Лубенщини теж було віднайти неможливо.

Чимала епістолярна спадщина українського культурно-освітнього діяча початку минулого століття (а це понад 600 листів ) зберігається Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. Серед його адресатів і кореспондентів, крім редакцій, видавництв, громадських і науко- вих інституцій, були Д. Багалій, Г. Возний, Ю. Гермайзе, М. Грушевський, О. Данилевський, Ф. Держанівський, С. Єфремов, І. Кавалерідзе, В. Леонтович, Г. Маркович, Ю. Меженко, І. Нечуй-Левицький, А. Ніковський, П. Панч, В. Степаненко, Я. Стешенко, П.Тичина, Є. Чикаленко, К. Шарук та ще чимало інших, побіжний обіг імен яких говорить про широке коло знайомств з кращими тогочасними представниками національної культури, різносторон- ність його інтересів.

За дружньоє порадою, допомогою до нього зверталося чимало. Так, Юшкевич з Чорнух писав про те, що виконком взяв на себе утримання бібліотеки і просив допомоги в організації її роботи, Соціально-економічний відділ Укра- їнської Академії Наук звертався з проханням вжити заходів щодо збереження портрета М. І. Туган-Барановського, який знаходився у жительки с. Пізники Ціпуркіної, М. Грушевський щодо видання книги, діловод Ю. Гасуха з Чорнухинського райземуправляння просив стати керівником розкопок біля с. Луговики, де селяни під час земляних робіт знайшли кістки мамонта.

Варто відзначити, що Григорій Саливон добре малював, ліпив. Його руками виготовлено гіпсові погруддя Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, Тараса Шевченка, випалено на дереві портрет Кобзаря в оригінальніій рамці, який і понині зберігається у Лубенському краєзнавчому музеї.

Від пропозицій завідувати друкарнею Всеукраїнської Академії наук, працювати в Державному видавництві відмовився, але погодився працювати в харківському видавництві "Радянський селянин”. Готуючись до від’їзду на нове місце роботи, відчув себе зле : давалися взнаки попередні хвороби, а після проведеної операції помер на другий день в Олександрівській лікарні Києва. Це було 23 травня 1927 року.

За його заповітом похований у рідному селі, звідки починався його шлях. Його щирий друг Андрій Ніковський по смерті писав : " … може він на всі Мелехи й був справжнім творцем життя й поступу,… але добре, що він жив, що являв собою близьким людям і товаришам суцільний людський образ, що розсівав по життьовій дорозі людяне тепло, котре одно й єсть те, що називається безсмертя душі.” (19).

Ось такою помітною постаттю в особі бібліографа, книгознавця і книговидавця, краєзнавця, художника і скульптора, активного учасника становлення бібліотечної справи і культурного життя на Полтавщині він залишився в історії української культури першої чверті ХХ століття.

ЛІТЕРАТУРА

1 Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. Ф. ІІІ № 60530

2 Ніковський А. Г. Д. Саливон /А. Ніковський // Бібліологічні вісті.-1927. – № 4.- С.106

3 Там само. – С. 107

4 Там само. – С.108

5 ІР НБУВ Ф. 199. – спр. 2

6 Ісаєвич Я. Українське книговидання : витоки, розвиток, проблеми.-/

Я. Ісаєвич.- Львів.: 2002. – С. 44

7 ІР НБУВ Ф.ІІІ, № 60470

8 Тисяченко Г. "Народний філософ-учитель Г.С.Сковорода. Його життя та діла.1722-1794”. / Г. Тисяченко //– Лохвиця.- 1922. – С. 2

9 Державний архів Полтавської області.- Ф. Р. 3154.- Оп. 2.- Спр. 3. - Арк. 5

10 ІР НБУВ Ф.ІІІ, № 60528

11 Там само.- Ф. 199. № 17. – арк. 6

12 Шевченко в епістолярії відділу рукописів. – К. : Наукова думка, 1966. – С. 317

13 Там само.

14 Саливон Григорій Дмитрович // Ротач П.П. Полтавська Шевченкіана: Спроба обласної (крайової) Шевченківської енциклопедії. У 2-х книгах.Кн.2.-/П.Ротач. - Полтава : Дивосвіт, 2009. – С. 309-310 ; Тисяченко Григорій (Саливон Григорій Дмитрович // Там же. – С.389

15 ІР НБУВ Ф.199., №17. – арк. 2

16 Там само

17 Там само. – арк. 5

18 Олійник І. Сівач добра і знань / І. Олійник // Нова праця. – 1990. – 29 лист.

19 Ніковський А. Г. Д. Саливон/ А. Ніковський // Бібліологічні вісті. – 1927. - № 4. – С. 109