Історія ліцею

Історія освіти в нашому селі сягає кінця 19 століття. Перші згадки про історію шкільництва - 1898 рік. Тоді ще не було окремого приміщення. Учні навчалися в непристосованих для навчання різного типу приміщеннях, що слугували за класні кімнати. В 1910 році на кошти земства було почато будівництво нового приміщення школи. Ділянку землі для забудови – 0,5 га «подарував» землевласник-цукрозаводчик Е.Рогозінський. В 1913 році будівництво приміщення було закінчено і в жовтні цього року була відкрита двокласна чотирьохкомплектна школа. В ній навчалося спочатку 40-50 дітей, а пізніше 80-90 дітей. В школі працювало два вчителі з середньою освітою та священик.

Повнішу частину про стан освіти в ті роки можуть дати дані про сусідні села, взяті з офіційних джерел дореволюційного часу. В документі «Памятная книжка народных училищ и других учебных заведений Киевской дирекции на 1914- 1915 учебный год», виданому в м.Умані 1914 року, є досить точні данні про школи у селах Високому, Теліженцях. Про Височанську школу тут сказано так: «Высокое, земское, четырехкомплектное в с. Высокое, Пятигорской волости открыты 15 сентября 1910 года, помещаеться в дву собственных домах. На содержание отпускается от казны 1080 рублей и от земства 1546 рублей. Учащихся – 98 мальчиков и 51 девочка, оканчивают курс 6 мальчиков и 2 девочки. Имеет 1,5 десятин земли , на которой разводят сад и огород.»

В школі працювало 4 вчителі і священик – учитель закону Божого.

В селі Денихівці в 1913 році було 939 осіб населення. З них лише 20% вважалися письменними. З вищою освітою людей в селі не було, з середньою освітою було 5 осіб: 2 вчителі, фельдшер, механік-цукровик та священик.

В період першої світової та громадянської воєн зменшилася кількість дітей, що навчалися в Денихівській школі. Питання освіти було в занедбаному стані.

На початку 20-х років в Україні склалася своєрідна ситуація. З одного боку, спостерігався зліт національної самосвідомості, з іншого – українські більшовики ще прагнули самі керувати процесом творення нової держави. До цього додалися складна економічна ситуація. Все це мали врахувати керівники українського наркомосу, розробляючи модель освітньої системи.

1920 року Наркомос України видає «Декларацію про соціальне виховання дітей», в якій робиться висновок про необхідність перенесення «центру ваги» в справі шкільництва з єдиної трудової школи на дитячий будинок. Декларація висунула ідею так званого «захисту дитинства», завданням якого було: взяти на облік усіх дітей віком до 15 років, використати всі засоби для забезпечення кожній дитині усіх її прав на матеріальне утримання, освіту, охорону здоров’я; вилучити дитину «з вулиці», передати до виховного закладу; захистити права і тієї дитини, що живе в сім’ї, але потребує соціальної допомоги.

Для вирішення цих завдань планом Наркомосу УРСР передбачалося розгортання цілої низки відповідних установ, таких як:

  • Майданчики різних типів, які мали функціонувати в основному в літній період і вилучати дітей «з вулиці», організовуючи їхній побут;

  • дитячий садок, школа-клуб неповного дня;

  • денний дитячий будинок, дитячий садок або школа повного дня;

  • дитячі будинки, які мали забезпечити повне влаштування дітей, їх харчування і навчання;

  • дитячі містечка (об'єднані дитячі будинки);

  • заклади та установи охорони дитинства (колектори, розподільники, приймальники тощо);

  • заклади для дефективних дітей. По закінченню закладів соц-виху, діти мали переходити до набуття певного фаху.

Починаючи з 1920 р., після встановлення в селі радянської влади, по-справжньому почала працювати початкова трудова школа, де одержували початкову освіту переважна більшість дітей селян.

В ці роки багато зусиль по навчанню та вихованню дітей приклали вчителі Боханевич Катерина Пилипівна та Боханевич Антон Мусійович. Поряд з роботою в школі вони проводили велику роботу по ліквідації неписемності серед дорослого населення.

В 1930 році, після прийняття Центральним Виконавчим Комітетом і Радою народних комісарів постанови про загальне обов'язкове навчання дітей у віці від 8 до 15 років, в селі було здійснено початковий всеобуч.

В 1930 році школа була перетворена на семирічку.

В 1931-32 навчальному році відкривається 5 клас і школа перетворюється на неповно-середню політехнічну. Багато уваги приділяється політехнічному навчанню. Створюється майстерня по обробці дерева. Шевченківський цукрозавод виділяє кваліфікованих робітників і спеціалістів інструкторами для роботи в школі.

В 1934 році школа стала середньою трудовою школою.

В ній навчалося біля 400 дітей. А в 1937 році зроблено перший випуск із 17 юнаків і дівчат, які здобули середню освіту.

За ці роки була створена навчально-матеріальна база школи: придбано багато різних навчальних посібників, обладнано фізичний та хімічний кабінети, спортмайданчик

Школа поповнилася кваліфікованими педагогічними кадрами. Добру пам'ять про себе серед вихованців та населення залишила вчителька російської мови та літератури Шемет Ольга Іванівна (1939 - 1941 р. р.), вчитель хімії Присяжнюк Іван Марціянович (1933 - 1941 р.р.) та директор школи Шеременко Іван Демидович (1937 - 1939 р.р.).

Повноправним життям жила школа і наступні роки. В 1938 році школу закінчили 19 осіб, в 1939 році - 18 осіб, в 1940 році - 23 особи, в 1940 році - 42 особи.

Визначною подією 1938 року було нагороджено високою урядовою нагородою - орденом В. І. Леніна кращої вчительки школи і району - Шемет Ольги Іванівни.

Випускники школи відзначились міцними знаннями, доброю вихованістю. Більшість з них продовжували навчання та стали спеціалістами в різних галузях народного господарства, освіти, культури, науки.

В роки Другої світової війни школа працювала лише в період після визволення села.

Станом на 1947 р Денихівська СШ мала колишній старий будинок на 5 класних кімнат . За домовленістю з місцевою владою школа щорічно використовувала інші приміщення – кімнати гуртожитку заводу, будинку культури , їдальні цукрозаводу , будинку сільської ради , хату репресованого селянина і засланого ще в1933 р.

До 1957 р в, до побудови допоміжного будинку на 4 класних кімнати, в цих приміщеннях навчались учні початкових класів. Обладнання проведено, при допомозі цукрового заводу, майстер слюсарної справи Сілецький М.С. та майстрами столярами Федоренком Д.Б і Ставенком І.Г., які в той час проводили уроки по цих предметах.

В 1948-49 р. проведено в порядкування території школи в 1949 р. На звільненні площі, невеличкому спорт майдані, було створено стадіон3, достатнього розміру, футбольним полем, круговою біговою доріжкою та стометрівкою, ямою для стрибків, волейбольним та баскетбольним майданчиками , а також необхідним гімнастичним приладдям.

На межі між стадіоном і навчальними ділянками було споруджено метеорологічний майданчик, а через рік, тут був побудований стрілецький тір.

В 1948-50 роках в школі добре була організована робота гуртка юннатів, під керівництвом учительки біології Савчук О.І. та її чоловіка Дикого Т.П. В 1953 р. Колгосп виділив школі 1,3 га землі 3 поля,що межує з шкільною садибою . 1954 року, учнями був посаджений сад, а по межі з колгоспним полем, висаджені черенки пірамідальної тополі.

За хорошу роботу гуртка юннатів , за успіхи розвитку садівництва, гурток був затверджений учасником Всесоюзної С.Ч. виставки і нагороджений медаллю.

В 1956 році на подвір’ї школи було побудована шахтна криниця.

Протягом 1955-1957 років методом народної будови, з допомогою місцевої влади, цукрозаводу, батьківської громадськості, колгоспу було побудовано нове приміщення школи (корпус №2).

В 1960 році юннати та учні старших класів посадили парк в центрі села.

У 60х-80х роках у середніх школах проводилися уроки виробничого навчання і були створені учнівські виробничі бригади , що працювала на базі колгоспу.

З 1970 р. продовжувалася енергійна діяльність керівництва школи , громадськості села , депутата Верховної Ради УРСР Рижук М.М. по вирішенню питань про будівництво в селі сучасного типового приміщення школи. Нарешті в грудні 70 р., ПМК Тетіївського району, на кошти колгоспу заклали блочний фундамент. Згодом асигновані кошти Шевченківському цукрозаводу, і призначено підрядчика – трест «Білоцерківськ сільбуд». Трест приступив до роботи , почавши з того , що розібрав заложений фундамент , заклав новий , глибший , розгорнув будівництво, за допомогою батьківської громадськості та жителів села, було побудовано новий, сучасний корпус школи (№3).

Школа працює за профільною системою. Математичний та універсальний профілі у старшій школі ; наявність мультимедійних комплексів у кабінетах; танцювальний зал хореографічної студії «Сяйво» ; спортивні гуртки (футбол, баскетбол, волейбол) ; вокальний гурток; зручне розташування ; транспортне забезпечення ; можливість тренуватися на спортивній базі ( гребля на байдарках і каное) , що знаходиться поряд зі школою; теплі світлі класи ; здешевлені та смачні обіди; прекрасна територія з фруктовим садом та зеленими алеями; оновлений спортивний майданчик з нестандартним спортивним обладнанням ( силові тренажери та ін.).

Досвідчені педагоги створюють умови для здобуття якісної освіти .

Педагогічний колектив налічує 32 вчителі з них : 15 мають вищу категорію, 6 мають звання старший вчитель, 7 мають звання - вчитель першої категорії, 2- другої категорії, 4 вчителі – методисти та 8 - спеціаліст .

Їх вихованці – постійні учасники різних акцій та конкурсів районного та обласного рівнів , учасники регіонального відділення та неодноразові призери МАН . Щорічно маємо медалістів

Денихівська школа – постійний призер в номінації «Кращий заклад освіти району»