Сторінка психолога

Людина лише чогось досягає там, де вона сама вірить у свої сили.

Л.Фейєрбах

Як часто звертаються учні до шкільного психолога, щоб отримати консультацію, пораду? Який їхній вік? Що їх насправді хвилює нині?

Не раз можна почути: „ Що робить психолог у школі?”. Вважаю, основне наше завдання: допомогти учням дізнатися про себе більше.

Психологи накопичили чималий практичний досвід у формуванні важливих рис учня, майбутнього громадянина України, у розвитку соціальної компетенції, підвищенні психологічної культури, усвідомленні свого місця серед людей, виробленні навичок рефлексії, конструктивного вирішення проблем. Саме цей досвід активно впроваджується в повсякденний навчально-виховний процес школи.

Головним завданням діяльності психолога у школі є забезпечення нормального процесу психічного становлення дитини, тому психологічна робота організована насамперед відповідно до інтересів самого учня. Ми розвиваємо його особистість, орієнтуючись на положення гуманістичної педагогіки і психології про особистісно-рівноправний характер взаємодії між дитиною та дорослим, право кожної дитини на самовизначення. Адже коли вчитель оцінює особистість учня, спираючись тільки на власний досвід та інтуїцію, без достатньої кількості інформації, це може заважати виявленню справжніх причин труднощів у навчанні і вихованні, виникненню комунікативних проблем. Тому психологічне вивчення індивідуальних особливостей кожного учня є важливим завданням, для вирішення якого використовуються різноманітні методи психологічного обстеження. Звичайно, психологічна робота з дітьми різного віку має інший зміст.

Діяльність психолога організована таким чином, що враховуються можливості і резерви учня на кожному віковому етапі, у всіх ланках (початковій, середній, старшій школі).

Психолог застосовує різноманітні форми психологічної роботи: індивідуальні консультації, рольові ігри, казкотерапію, психокорекційні тренінги. Це дозволяє ефективніше допомагати учням у вирішенні їхніх проблем, налагодженні стосунків між собою, батьками та вчителями.

Психолог має прагнути до реалізації гуманних взаємин в учнівському колективі, до взаємоповаги, порозуміння, розвитку особистості кожного учасника навчально-виховного процесу школи.

Хочу також зазначити: психолог працює для людей. Якщо мене чекають, якщо я комусь потрібна, якщо за час роботи я допомогла хоча б кільком учням, то вважаю, що живу недарма. Психологи – не чарівники, не всесильні. Вони люди, такі самі, як і решта на цій планеті. Тому психолог, на жаль, не може вирішити всіх проблем учня або того, хто звернувся по допомогу. І річ не в тому, що бракує знань чи досвіду. Багато чого залежить і від самої людини. Якщо вона готова змінювати щось у собі на краще, якщо докладатиме максимум зусиль для досягнення бажаної мети – тоді й консультація чи психологічна допомога будуть корисними і плідними. Багато чого залежить і від середовища, в якому живе учень. Адже будь-яка психологічна бесіда, тренінг, заняття буде марним, якщо дитина прийде додому, а там усе навпаки.

І все ж: психолог повинен нести добре, мудре, позитивне, сіяти в душах дітей зерна любові та добра.

Міфи про психологію

При тому, що популярність всього, що пов’язано з психологією, величезна, існує велика кількість «популярної» літератури з психології. Але чи привильне наше уявлення про цю професію?

Навіщо потрібні шкільні психологи?

Майже у кожній школі є психолог. Але деякі учні про це навіть і не знають. А більшість тих, хто знають, все одно до них не ходять, навіть якщо і мають певні проблеми. То навіщо ж тоді все-таки потрібні шкільні психологи?

В чому полягає робота шкільного психолога та які її особливості?

Шкільні не займаються лікуванням дітей. Вони існують в основному для того, щоб вислухати проблему, надати допомогу у її вирішенні. Чи помічали ви, що коли комусь викажеш свої тривоги, то одразу й легше стає на душі. Для деяких роль “жилетки”, у яку можна виплакатись, виконують друзі чи батьки. Але ж бувають такі ситуації, що соромно або незручно розповісти мамі, а подруга потрібної поради не дасть, адже сама не має життєвого досвіду. В таких випадках допомагає психолог. Він у жодному разі не має права розголошувати інформацію, яку розповів учень. Лише у крайньому випадку може поговорити з батьками.

Також шкільні психологи багато проводять різних досліджень (пам’ять, увага, мислення, темперамент, характер, профорієнтація). Крім цього, в деяких школах вони ведуть факультативи з психології та виступають кураторами курсових робіт та МАН.

Психолог – це теж не зовсім те, що показують у фільмах, особливо американських. Розвіємо ряд міфів про психологію, що існують у суспільстві. В деяких школах ставлення дітей до психологів дуже дивне. Так, якщо однокласник відвідує психолога, то його починають вважати ненормальним, божевільним, дражнити психом. Це тому, що діти мало обізнані у тому, чим займаються психологи, тому і вигадують різноманітні міфи.

Міф 1

Психолог так чи інакше має справу з «ненормальним» людьми. Нормальний, здоровий чоловік до психолога не піде. Один із найпопулярніших міфів.

Перш за все, психолог за визначенням має справу зі здоровими людьми, що мають ті чи інші труднощі, проблеми. З психічними відхиленнями має справу лікар, психіатр. Це медична спеціалізація. Психолог же не має медичної освіти і навіть не має права лікувати.

Що стосується поділу психолог і психотерапевт, то він не настільки очевидний. Однак можна сказати, що психотерапевт має справу з більш складними випадками, глибокими психологічними травмами, особистісними проблемами. Психотерапія припускає більш глибоку і тривалу роботу, в ході якої досить суттєво може змінитися внутрішній світ клієнта.

Психолог же консультує, розбирається з приватними випадками, дає рекомендації (наприклад, психолог разом з клієнтом може напрацювати список прийомів, які допомагають розслабитися або, навпаки, зосередитися і т.п.).

Міф 2

Завдання психолога – якомога швидше розібратися в проблемі клієнта, дати правильну пораду, а для цього він, звичайно, повинен володіти великим життєвим досвідом.

Якоюсь мірою це теж залежить від підходу, в якому працює психолог, але все ж таки можна стверджувати, що завдання психолога – не давати поради. Взагалі, психолог не повинен розібратися в проблемі клієнта і вирішити її. Він повинен допомогти людині, створити умови, щоб вона сама це зробила – розібралася, прийняла рішення.

Ніхто краще самої людини не може знати найкраще рішення своєї проблеми, але йому занадто багато що заважає знайти його. Ось і завдання фахівця – створити оптимальні умови для роботи клієнта з самим собою. А робота ця непроста.

Міф 3

Хороший психолог після недовгого спілкування складає психологічний портрет співрозмовника.

Завдання психолога – не розібратися в життя клієнта, а допомогти йому самому розібратися у своєму житті. Тому у нього просто немає такої задачі – якось визначити проблему клієнта або тип його особистості. Таке навішування ярликів, можна навіть сказати, видає як раз не найкращого спеціаліста. Адже саме по собі віднесення людини до того чи іншого типу або визначення якогось рівня мало що дає для вирішення реальної проблеми.

Та й не треба плутати психолога з ясновидцем. Часто психологи чують такі прохання: бачиш людину в перший-другий раз, а він, дізнавшись про свою професію, просить розповісти йому про нього.

Міф 4

Кожна людина – психолог, тільки у деяких є диплом, а у деяких немає.

Якщо вважати розмови по душам на кухні психологічної допомогою – то може бути… І, напевно, у бесіді хороших друзів є елементи психологічної роботи. Якщо це, звичайно, не поради типу «подруга краще знає».

Однак специфіка роботи спеціаліста в тому, що він робить це усвідомлено, більш глибоко розуміє відбуваються процеси під час взаємодії, а значить – керує цим процесом. У цьому сенсі робота його більш ефективна, професійна.

Які проблеми зараз найбільше турбують дітей та підлітків?

В основному це ситуації пов’язані з проблемами у сім’ї та стосунками з однолітками. Конфлікти, непорозуміння – різне у житті буває. Але ті, хто звертався по допомогу, обов’язково знаходили вихід із складного становища. А часто навіть буває, що після візиту до психолога проблема вже не здавалась такою страшною, адже просто розповівши її, починаєш краще розбиратись у ситуації та перестаєш переживати через, як виявлялося, дрібниці.

В яких випадках треба, не боячись, йти просити допомоги у психолога?

Не переживай, якщо відчуваєш, що починаєш заплутуватись у ситуації. Лише людина, яка об’єктивно зможе оцінити твоє становище, допоможе тобі розібратися. Не потрібно виношувати проблему в собі, це ні до чого хорошого зазвичай не призводить. Це лише може спричинити душевну травму та виникнення комплексів.

Мені, звичайно ж, зрозуміло, що одна стаття не зможе вирішити всі існуючі проблеми. Але, сподіваюсь, що все ж таки ті учні, які її прочитали, будуть з більшою повагою ставитись як до психологів, так і до дітей, що їх відвідують.

Десять кроків, щоб стати кращими батьками

1. Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

2. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.

3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.

4. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.

5. Намагайтесь побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися. Коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався Вам світ дорослих, коли в Вами чинили несправедливо.

6. Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте докладати зусиль для цього. Хваліть її за хорошу поведінку.

7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.

8. Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.

9. У кожній сім’ї є свої правила. Будьте послідовними і їх дотриманні, про намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.

10. Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

(за матеріалами Фонду "Нічиї діти" (Польща), розроблених на основі NSPCC публікації "Як стати кращими батьками", Лондон, 2002)

Як створити ситуацію успіху

Демократичне суспільство не тільки дозволяє освіті реалізувати свій гуманістичний потенціал, але й мтворює умови для його збагачення, висуваючи на перший план його розвиваючу, “людиноутворюючу” функцію. Така спрямованість освіти виявляється в відкритості самої освітньої структури відносноінших суспільних інститутів, у взаємодії учасників навчально-виховного процесу, свободи висловлювання та реалізації різноманітних точок зору, визнання прогресивними і провідними цілей особистісного розвитку дитини, створення ситуації успіху для тих, хто навчається.

Ситуація успіху дарує атмосферу приязні та взаємодопомоги, впевненості і захищеності. Учитель повиненн створити джерело внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає енергію для подолання труднощів і формування бажання вчитися.

Використання ситуації успіху має сприяти підвищенню робочого тонусу, збільшенню продуктивності навчальної роботи, а також допомогти учням усвідомити себе повноцінною особистістю і, відповідно, забезпечити успіх у навчанні.

Основою педагогічної технології “Створення ситуації успіху” є особистісно-орієнтований підхід до процесу навчання і виховання.

Існують типи успіху. До них відносяться:

Ú Неочікувана радість – це почуття задоволення від того, що що результати діяльності учня перевершили його очікування. З педагогічної точки зору – це результат продуманої, підготовленої діяльності вчителя;

Ú Спільна радість – полягає в тому, щоб учень досяг необхідної для себе реакції колективу. Вона може бути підготовленою вчителем або спонтаною. Спільною радістю вважають тільки ті реакції колективу, які дають можливість дитині відчутні себе задоволеним, стимулюють її зусиля. Це, перш за все, має бути емоційний відгук оточуючих на успіх члена свого колективу.

Ú Радість пізнання – це радість пізнання нового, хоча вона по своїй суті альтруїстична. Пізнання опираїться на самоосвіту й самопізнання. Така радість не може вирости на пустому місці, народитися без серйозних причин. ЇЇ головна умова – спілкування.

Немає більш цінних мотивів для навчання, ніж інтелектуальні, в основі яких лежить проблема пізнавати світ, коли важливий не стільки результат, скільки процес пізнання. Радість навчального процесу та радість пізнання тісно пов

Створення пізнавального інтересу є предметом турботи вчителя, який формує радість пізнання.

Створення ситуації успіху має певний алгоритм.

1. Зняття страху. Допомогає перебороти невпевненість у власних силах.

(“Люди вчаться на своїх помилках і знаходять інші шляхи вирішення проблем”).

2. Авансування успішного результату. Допомогає вчителю висловити тверду переконаніність у тому, що його учень обов’язково впорається з поставленим завданням. Це, в свою чергу, переконує дитину у своїх силах і можливостях.

( “У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не сумніваюсь у позитивному результаті”).

3. Прихований інструктаж дитини про способи і форми здійснення діяльності. Допомагає дитині уникнути поразки. Досягається шляхом побажання. (“Можливо краще почати з ...”, “Виконуючи роботу не забудьте про ...”).

4. Внесення мотиву. Показує дитині заради чого, кого здійснюється ця діяльність, кому буде добре після виконання. (“Без твоєї допомоги твоїм друзям не впоратись...”).

5. Персональна винятковість. Визначає важливість зусиль дитини в діяльності, що здійснюється або здійснюватиметься. (“Тільки ти міг би...”, “Тільки тобі і можу доручити...”)

6. Мобілізація активності або педагогічне виконання. Спонукає до виконання конкретних дій. (“Ми дуже хочемо розпочати роботу...”, “Так хочеться поскоріше побачити...”).

7. Висока оцінка деталі. Допомагаєемоційно пережити не результат в цілому, а якої її окремої деталі. (“Найбільше мені сподобалось у твоїй роботі...”, “Найбільше тобі вдалося...”).

Дорослим і батькам необхідно пам’ятати:

1. У житті кожної дитини обов’язково мають існувати певні обмеження, вимоги, заборони, тобто правила. Треба встановити правила поведінки та дбати про їхнє виконання;

2. Батьки мають дотримуватись меж дозволеного, чітко та спільно засуджувати проступки дитини, бути послідовними;

3. Обмежень, вимог, заборон, тобто правил, не повинно бути забагато, і вони мають бути гнучкими. Дотримання цього правила застерігає батьків від інших крайнощів – виховання в дусі « закручування гайок», авторитарного стилю;

4. Усі ці правила передбачають наявність у батьків почуття міри, особливу мудрість у розв’язанні питань щодо «можна» і « не можна» у взаєминах з дітьми;

5. Тон яким Ви повідомляєте вимогу або заборону, має бути радше дружнім, аніж директивним. Не варто на запитання сина чи доньки «Чому не можна?» відповідати : «Тому, що я так сказав!», «Не можна і все!». Доречніше стисло пояснити: «Це небезпечно», «Уже пізно», «Ти можеш зашкодити іншим і собі». Пояснення має бути коротким, чітким, зрозумілим і повторюватись лише раз;

6. Дуже корисно заздалегідь обговорювати з дитиною виконання правил і вимог, нагадуючи про них і попереджаючи можливі труднощі. У таких випадках місія батьків - бути помічниками у виконанні добровільних забовязань, а не суворими наглядами;

7. Пам’ятайте, що кожна дитина робить залюбки дві речі: вона або співпрацює з батьками, або пручається. Тому питання дисципліни розв’язується просто – потрібно поводитись так, щоб дитина зрозуміла: їй вигідно співпрацювати з Вами;

8. Не забувайте про власний приклад, інколи він набагато красномовніший, ніж десять правил, разом узятих!

ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ

Як прожити без зайвого нервування.

1. Будіть дитину спокійно, усміхаючись. Не кричить зранку, не докоряйте за вчорашні помилки.

2. Не підганяйте: вміння спланувати час – ваше завдання. І якщо це у вас виходить погано – дитина не винна.

3. Не прощайтесь, настановляючи : «Гляди мені, не бешкетуй! Поводься добре! Щоб сьогодні не було поганих оцінок!». Навпаки, побажайте успіху, підбадьорте, знайдіть декілька ласкавих слів. Скажіть, що любите її і довіряєте. Адже у неї попереду складний день.

4. Коли зустрічаєтесь після школи не влаштовуйте допитів – дитина закриється змовчить. Краще висловте своє співпереживання: «Мені здається ти засмучений!», «Здається ти чимось ображена?». Тоді дитина не вважатиме, що у неї щось випитують, вивідують, «влазять» в душу.

5. Якщо вчитель висловлює своє невдоволення діями дитини у школі, батькам не варто влаштовувати терор малюку. Спершу потрібно заспокоїтись. І лише після того, як повернеться здатність аналізувати, - поговорити, побачити і інші точки зору;

6. Шкідливою як для самих батьків , так і для їхніх дітей буде позиція глухого захисту, коли всі аргументи вчителя сприймаються за особисту образу.Пам’ятайте: вчитель завжди Ваш друг і помічник! Він так само, як і Ви, зацікавлений у тому, щоб у колективі панувала доброзичлива атмосфера – жодна нормальна людина не захоче жити в постійному стресовому стані!

7. Ваша дитина проводить половину життя у школі. І тому слід підтримувати коректні стосунки з класним керівником.

8. Коли викликаєте дитину на відверту розмову, дивіться їй просто в очі, які мають бути на одному рівні( краще сидіти напроти);

9. У батьків повинна бути єдина тактика виховання дитини. І якщо батько вже прийняв рішення, матері не варто його змінювати, навіть якщо покарання здається перебільшенням;

10. Перед сном розповідайте дитині казочку, поцілуйте, скажіть , що Ви її сильно любите. Повністю викличте перегляд телепередач перед сном. Якщо немає можливості відокремити дитину – не вмикайте телевізор і для себе. Від цього родина лише виграє – адже можна просто поспілкуватися, поділитися почуттями, думками, мріями.

Як покращити взаємодію з дитиною?

• У будь – якій ситуації не потрібно зациклюватись на «принципових» позиціях, слід спитати себе: «Чи хочу я досягти своєї мети? Яка моя мета?». І можливо переосмислити цілі. Як правило, вони виявляються спільними з опонентом. А вже потім спробувати вирішити саму проблему, намагаючись досягти взаємовигоди.

• Ніколи не варто намагатися атакувати. Краще використовувати свою силу не проти опонента, а для знаходження варіантів виходу заради взаємовигоди.

• Слід чітко визначити свої прагнення.

• Якщо вже ж важливіший результат, не варто говорити багато, щоб не поглибити конфлікт.

• Доцільно буде прислухатись до своїх емоцій, навчитися з ними співпрацювати. Жодна емоція не виникає просто так. Тільки розібравшись зі своїми почуттями, людина зможе конструктивно вирішити проблеми у взаємодії з оточенням.

• Варто використовувати прийом «щедре слухання». Перш ніж почати вирішувати проблему, дайте виговоритись своєму опоненту, щоб конфлікт було вичерпано. Тому, якщо Ви прагнете навчитися конструктивно розв’язувати суперечки, слухайте людей спокійно, без емоцій, так ніби співрозмовник – річка, не намагайтеся захищатися або виправдовуватися.

Пам’ятайте: світ довкола нас – це лише дзеркальне відображення самої людини.

Пам'ятка для батьків п’ятикласників.

1. Створіть умови для розвитку самостійності в поведінці дитини. У п’ятикласника обов’язково мають бути домашні обов’язки, за виконання яких він несе відповідальність;

2. Не дивлячись на очевидну дорослість, п’ятикласник потребує ненав’язливий контроль з боку батьків, оскільки не завжди може сам орієнтуватись в нових вимогах шкільного життя;

3. Для п’ятикласника вчитель - вже не такий авторитет, як раніше, на адресу вчителів можуть звучати критичні зауваження. Важливо обговорити з дитиною причини її незадоволення, підтримуючи при цьому авторитет вчителя;

4. Пятикласнику вже не цікаве навчання само по собі, багатьом в школі цікаво бувати, через велику кількість друзів. Важливо, щоб у дитини була можливість обговорити свої шкільні справи, навчання з друзями в сім ї;

5. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, його учбових справах, бажано звернутись за консультацією до вчителя чи шкільного психолога.

Як навчитися керувати власними емоціями

Рекомендації, які допоможуть Вам боротися з негативними емоціями.

Визначте негативні чинники, що призводять у Вас до виникнення надмірного емоційного напруження. За допомогою позитивного мислення спробуйте змінити своє ставлення до них.

Забезпечуйте високий життєвий потенціал у здоров'ї, освіті, праці, сім'ї; позитивному мисленні. Він гарантує високу емоційну стійкість.

В критичній ситуації зробіть паузу. Варто пам'ятати, що успішність побудови особистої програми захисту від надмірних емоцій залежить від того, наскільки точно і вчасно Ви навчилися відчувати, що вступаєте в їх зону і втрачаєте самоконтроль.

Тому необхідно шукати способи зупинки самого себе, «зробити паузу». На цій стадії важливо «взяти перерву» зусиллям волі перервати свої дії:

• зробити паузу в спілкуванні (помовчати кілька хвилин, замість того, щоб з роздратуванням відповідати на несправедливе зауваження);

• порахувати до 10;

• вийти з приміщення;

• переміститися в іншу, віддалену частину приміщення.

Якщо втрата самовладання відбулася на роботі, доцільно перевести свою енергію в іншу форму діяльності, зайнятися чим-небудь іншим, що дасть можливість зняти напругу:

• перебрати свої ділові папери, полити квіти на підвіконні, заварити чай;

• вийти в коридор (звичайно, на перерві, але якщо, то...) і поговорити з колегами на нейтральні теми (про погоду, покупки й ін.);

• підійти до вікна і подивитися на небо і дерева, порадіти сонцю, дощеві або снігові;

• звернути увагу на людей, що йдуть вулицею. Спробувати уявити, про що думають ці люди;

• зайти в туалетну кімнату і на 2-3 хвилини опусти долоні під холодну воду тощо.

Такі "перерви" потрібно робити якнайчастіше в ті моменти, коли відбувається втрата самоконтролю. Важливо, щоб дія "зупинки себе" ввійшла у звичку.

Меморандум дітей батькам

1. Не зламайте мене. Я абсолютно точно знаю, що я не повинен мати все те, чого я про­шу. Я тільки перевіряю вас.

2. Не бійтеся бути рішучими зі мною. Мені це подобається, оскільки тоді я знаю, як далеко зайшов.

3. Не застосовуйте до мене силу. Це переко­нає мене, що силою можна вирішити все. Я швидше відгукнуся, якщо мене просто пове­дуть за собою

4. Не будьте непослідовними. Це заплутує мене, я можу відмовитися навіть від того, що добре знаю та вмію робити.

5. Не давайте зайвих обіцянок, якщо ви не мо­жете їх виконати. Я можу втратити довіру до вас.

6. Ніколи не піддавайтеся на мої провокації, коли я кажу або роблю щось для того, щоб за­смутити вас. Інакше я й надалі намагатимуся здобувати такі «перемоги».

7. Не дуже засмучуйтеся, коли я кажу «Я не­навиджу тебе». Я не маю на увазі саме це, але хочу, щоб ви почувалися себе винними за те, що зробили мені зле.

8. Ніколи не змушуйте мене почуватися себе маленьким. Я обов'язково зреагую і виставля­тиму себе «великою цяцею».

9. Не акцентуйте уваги на моїх «поганих звич­ках». Це тільки надихне мене продовжувати ро­бити саме так.

10. Не робіть зауважень у присутності чужих людей. Я краще зрозумію вас, коли ви спокійно скажете на одинці.

Як удосконалити свою увагу

1. Якщо ти неуважний, це означає, що твоя увага спрямована на щось інше. Визнач ї об’єкт. Подолай суперника. Спрямуй силу уваги, куди слід.

2. Увага є і умовою, і результатом твоєї діяльності.

3. Якщо ти уважний – засвоїш матеріал, але концентрація уваги потребує твоїх свідомих дій.

4. Готуй все необхідне до початку уроку. Твоя організованість сконцентрує твою увагу.

5. Ти повинен ставити своїй увазі чіткі завдання: на що саме вона має бути спрямована.

6. Оскільки при втомі керування увагою погіршується, для її відновлення потрібно вчасно відпочивати, займатися аутотренінгом, використовувати спеціальні вправи.

7. Використовуй здатність незвично привертати увагу. Уявляй звичайне як незвичайне (наприклад, ти інопланетянин і сидиш на уроці землян).

8. Під час виконання завдання час від часу запитуй себе: «Про що я думаю?».

9. Якщо ти виявив, що твоя увага розсіюється, достатньо буває одного цього запитання. Якщо не допомогло – зміни положення тіла, або почитай вголос, підсилюючи чи зменшуючи силу звуку.

10. Зосередженню уваги допоможуть і прості запитання, які ти можеш ставити собі час від часу: «На яке запитання щойно відповідав однокласник?», «Яке запитання щойно поставив учитель?».

11. Якщо ти не зміг зосередитися на виконанні завдання – просто повтори його, можна вголос.

12. Структуруй матеріал конспекту, підручника (створюй таблиці, схеми тощо). Тоді обсяг уваги збільшується.

13. Намагайся набути максимальну кількість навчальних навичок, вони здійснюються без участі уваги. Вона потрібна тобі для нового, цікавого, важливого.

14. Перевіряйте з сусідом по парті роботи один одного, це сприяє розвитку уваги.

15. Щоб привернути свою увагу до матеріалу уроку, знаходь те, чим він пов'язаний з твоїм досвідом, інтересами.

16. Більше працюй з підручниками, оскільки це тренує увагу.

17. Не поспішай при зміні видів роботи. Зважай на те, що внаслідок неповного, незавершеного переключення уваги можуть виникати помилки.

18. Не намагайся робити багато справ одночасно, бо частий перехід від однієї діяльності до іншої зменшує увагу.

19. Враховуй, що ступінь і обсяг уваги пов’язані зворотною залежністю – збільшення обсягу елементів, що сприймається, викликає зменшення уваги і навпаки. Тому важливий матеріал повторюй окремо.

20. Вигадай свій власний жест (по коліну плеснути, смикнути себе за вухо…). Коли твоя увага зменшується цей рух м’язів допоможе тобі відновити її концентрацію.

21. Знаходь чинники, які сприяють підсиленню твоєї уваги (легка музика при читанні, відповідне освітлення тощо).

22. Враховуй вплив природних чинників: в дощовий день концентрація уваги зменшується, а отже тобі потрібно приділити більше часу для виконання завдань.

23. Для тренування уваги роби домашні завдання з увімкненим телевізором чи магнітофоном, виконуй спеціальні вправи.

Як покращити пам'ять

Пам’ятка учню «Як покращити пам'ять»

1. Вказуй свідомості напрям і завдання (що запам’ятати).

2. Ілюструй абстрактні поняття образами.

3. Емоційно забарвлюй матеріал.

4. Уявляй собі картинку: як виглядає історична особа, літературний герой фотографічно.

5. Добирай риму до термінів, які треба запам’ятати.

6. Проговорюй про себе те, що треба запам’ятати.

7. Прислуховуйся до того, які почуття викликає в тебе інформація, яку потрібно запам’ятати. Запитай себе: подобається вона тобі чи ні і чому?

8. Уявляй запахи, кольори, що можуть супроводжувати картинку.

9. Знаходь спільне і відмінне утому, що треба запам’ятати, з тим, що знаєш.

10. Виписуй на аркуші те, що потрібно запам’ятати, і розвішуй на видних місцях.

11. Повторюй на ніч. Це корисно, бо не накладається інша інформація.

12. Запам’ятовуй не слова, а думку, тоді ти зможеш висловити її своїми словами. Ретельно добирай інформацію! Відкидай зайве.

13. Працюючи з матеріалом, який потрібно запам’ятати, запитуй себе: «Про що я думаю?», «Що відбувається? Де? Коли? Як? Чому?».

14. Вигадуй запитання до інформації, яку потрібно запам’ятати! Висловлюй щодо неї власну думку.

15. Частіше використовуй інформацію, яку запам’ятав.

16. Повторюй!

17. Хвали себе, коли згадаєш потрібну інформацію

18. Запитай себе: «Навіщо мені добра пам'ять?»

Чи вмієте ви готувати домашні завдання?

1. Завдання бажано виконувати в той день, коли його задали, незалежно від того, чи буде цей урок наступного дня, чи ні.

2. На виконання кожного уроку не треба планувати більше, ніж півгодини.

3. Перед домашнім завданням кожного уроку повинно бути чітко вказано час початку і закінчення його виконання. Якщо ти знаєш, що завдання з якогось предмета, як правило, не виконуєш за півгодини, плануй його виконання в кілька етапів.

4. Між виконанням різних завдань роби перерву на 10-20 хвилин.

5. Розподіли домашнє завдання рівномірно за днями тижня. Якщо треба, виділи спеціальний час для повторення деяких предметів.

6. Бажано, щоб у неділю ти відпочивав, був повністю звільнений від уроків, ти повинен повноцінно відпочити

Чи добре батьки знають свою дитину

Якщо ваша дитина вже стала першокласни­ком, допоможіть їй адаптуватися, враховуючи психологічні особливості віку.

1. У першокласника активно триває процес розвитку мислення, розвивається «внутрішній план дій» (мислення стає внутрішнім процесом). Батьки повинні допомагати становленню цього процесу. Кожна вправа, завдання слід аналізу­вати з точки зору планування діяльності:

2. визначення мети діяльності: «Що ти хо­чеш робити?»;— конкретних кроків виконання діяльності: «Що ти робитимеш далі?», «Як ти це робитимеш?»

3. При цьому першок­ласника необхідно навчи­ти розмірковувати вголос для відпрацювання по­слідовних етапів діяль­ності.

4. Істотна увага при­діляється досягненню ди­тиною кінцевого резуль­тату роботи, оскільки в цьому віці формується «довільність психічних процесів» (увага, уява тощо), тобто психічні процеси стають регульо­ваними, «підпорядкова­ними» певній меті. Це — одне з найголовніших новоутворень психіки дитини у молодшому шкільному віці.

5. У цьому віці діти хочуть бути просто таки­ми, якими вони є, їм потрібно, щоб їх любили «просто так», а не за «щось» (за те, що добре ви­конав домашнє завдання).

6. Головним засобом впливу на дитину може бути заохочення, а не покарання. При цьому усп­іхи дитини можна порівнювати з її досягнення­ми: «Ти сьогодні краще виконав завдання, ніж учо­ра, а завтра виконаєш його ще краще. Молодець!»

7. Значну увагу треба приділяти створенню умов для виявлення рухової активності дитини, оскільки в цьому віці вона дуже висока. У школі ця активність стримується, дитина докладає чимало зусиль, аби не рухатися один урок, не кажучи вже про чотири-п'ять. А вдома після уроків дітям треба дати можливість побігати, пострибати, скільки їм хочеться.

Чому ж виникають конфлікти у сім'ї та школі?

Можливо, запропонований «Меморандум» викличе усмішку у деяких дорослих, але, без сум­ніву, змусить подивитись інакше на своїх дітей і, можливо, змінити своє ставлення до них.

Практичні поради до складання іспиту

Знання предмета і вдала побудова відповіді майже завжди забезпечують 100-відсотковий успіх, але не слід недооцінювати й деталі, які мають вирішальне значення, коли шальки терезів коливаються між двома можливими оцінками. Наведемо кілька практичних рекомендацій, розроблених М. Фадєєвим, О. Го­лушко, які варто взяти на озброєння.

Відповідайте послідовно. Намагайтеся дотримуватися по­слідовності питань у білеті. У скрутних випадках, коли ви погано знаєте перше питання, почніть відповідь з другого. У жодному разі не просіть дозволу в екзаменатора, не демонструйте свою невпевненість і погане знання першого питання.

Акцентуйте важливі слова. Це надасть вашій мові вираз­ності, чіткості й переконливості. У будь-яку звичайнісіньку фразу можна вкласти стільки значень, скільки в ній слів і більше. Наприклад, запитайте у знайомих, скільки тварин узяв Мойсей у свій ковчег, з наголосом на першому слові, й майже всі від­повідатимуть: «По парі». Тоді запитайте, скільки тварин узяв Мойсей у свій ковчег, наголосивши на слові «Мойсей». Більшість відповість, що це був не Мойсей, а Ной. Тобто логічний наголос на головних положеннях вашої відповіді має бути обов’язковим.

Змінюйте темп мовлення. Це надасть виразності вашим словам. Якщо ви хочете підкреслити щось, зменшіть темп.

Змінюйте тональність голосу. Дикція, тембр і сила голосу за своєю природою тісно пов’язані з фізіологічними особливос­тями людини і залежать від її психічного стану. Ще в «Книжці цікавих історій», написаній Абуль-Фараджем у XIII ст., дано поради, як за голосом дізнатися про риси людини: «Той, хто розмовляє, поступово знижуючи голос, безперечно, чимось глибоко засмучений; той, хто говорить тихо, полохливий, як ягня; той, хто говорить пронизливо і безладно, дурний, як коза».

Найбільше шкодить вашій відповіді монотонність. Вона ро­бить її сірою, викликає в екзаменатора нудьгу й роздратування. Якщо ви помітили, що говорите монотонно, зупиніться на секун­ду. Намагайтеся не просто викладати матеріал, а розмовляти з екзаменатором. Не допускайте, щоб ваш голос був монотонним. Бернард Шоу казав, що є лише один спосіб написати слово «так» або «ні», але є п’ятдесят способів його вимовити.

Не забувайте про зовнішній вигляд. Акуратний, охайний одяг не тільки піднесе вас в очах екзаменатора, а й надасть біль­шої впевненості у своїх силах. Коли люди мають гарний вигляд, їм легше досягти успіху або розв’язати складну проблему.

Стежте за мімікою. Якщо ви відповідатимете холодно і недбало, показуючи, яким неприємним є для вас іспит, то й сам екзаменатор почне переживати те саме почуття. Це не означає, звичайно, що ви маєте постійно посміхатися, але привітність і відкритість, те, що вам подобається складати іспит саме цьому викладачеві, — усе це має читатися на вашому обличчі.

Міміка як джерело інформації під час спілкування має наба­гато більше значення, ніж здається на перший погляд. Є багато описів того, які емоції й почуття передають ті чи інші компоненти міміки. Наприклад, усмішка, що супроводжується підняти­ми бровами, свідчить про готовність підкоритися, а усмішка з опущеними бровами означає перевагу. Пронизливий погляд без короткочасного заплющення очей у поєднанні з усмішкою тлумачать як погрозу.

Усміхнутися правильно непросто. На думку американських соціологів, 60 % людей не вміють цього робити. У Нью-Йорку ще в 1974 році було відкрито спеціальний інститут, де за 200 доларів США вчать усміхатися за всіма правилами.

Контролюйте свої жести. Вони, як і мова, є зовнішнім ви­явом вашого внутрішнього стану. Крім того, несуть інформацію про вас і ваші знання. Під час відповіді намагайтеся використо­вувати тільки природні жести. Перед екзаменом потренуйтеся, примусьте себе, якщо це потрібно, користуватися жестами. Майте на увазі: загальне враження екзаменатора про відповідь формується, зокрема, і на підставі (можливо, й не завжди усві­домлено) вашої жестикуляції.

Відповідайте на запитання. Екзаменатор, який уважно слухає вас, несподівано ставить запитання. Якщо ви не знаєте відповіді, то блискавично переключитися і щось придумати дуже складно. Головне у цьому випадку — не мовчати. Можна звер­нутися до екзаменатора з кількома запитаннями-уточненнями і таким чином виграти потрібний для обмірковування відповіді час.

Узагальнення відповіді. Відповідь майже закінчено, але саме на цьому етапі дуже багато важить її правильне завершення. Сло­ва, сказані наостанку, як останній штрих на малюнку, можуть зробити її блискучою або бездарною. Тут, звичайно, потрібні узагальнення, проте не слід зводити їх до простого повторення різноманітних положень відповіді — важливим є лише те, що справить на екзаменатора найбільше враження. Тут неприпус­тимі розмиті формулювання, зайві слова — для викладача має бути зрозумілою кожна деталь вашого висновку. Повинна пере­важати одна-єдина думка, чітко виділена, викладена яскраво і переконливо. Усе, що ви сказали раніше, має підпорядковува­тися основній думці, адже блідий і чіткий фінал відповіді може легко розвіяти справлене на початку добре враження.

Багато учнів, складаючи іспит, наприкінці відповіді наводять хороші, переконливі приклади, але забувають зробити висновки з основних положень і подати їх у яскравій формі. Часто можна почути відповіді, в яких окремі тези не взаємопов’язані, а наша­ровуються одна на одну. В результаті замість «ефектної мозаїки» виходить «купа кубиків». Тому радимо під час підготовки до відповіді продумати кілька фінальних фраз або хоча б одну за­ключну. Важливо також відокремити завершення відповіді від попереднього тексту, наприклад, за допомогою висловів: «Отже, можна дійти висновку, що…», «Таким чином…», «Підбиваючи підсумки…» тощо.

Є низка умов виходу у фазу завершення відповіді й прийняття екзаменатором рішення про те, на скільки можна оцінити ваші знання:

а) ви успішно відповіли на зауваження і заперечення екза­менатора;

б) ви більше нічого не можете сказати з цього питання;

в) ви зуміли налагодити контакт з екзаменатором і створити сприятливу емоційну атмосферу для завершення іспиту.

Ти вважаєш, що недостатньо впевнена в собі людина?

Ось деякі орієнтири впевненості:

1. Я маю право оцінювати свою поведінку, думки та емоції і приймати відповідальність за їхнє ініціювання і наслідки для себе.

2. Я маю право вирішувати, чи відповідальний я за вирішення проблем інших людей.

3. Я маю право змінювати свою думку.

4. Я маю право робити помилки і бути відповідальним за них.

5. Я маю право бути нелогічним у прийнятті рішень.

6. Я маю право говорити, що я чогось не знаю.

7. Я маю право говорити, що я чогось не розумію.

8. Я маю право говорити, що я не маю до цього ніякої справи.

9. Я маю право встановити особисті пріоритети.

10. Я маю право говорити «ні» без почуття провини.

Незабаром іспити!

Мета кожного учня – скласти іспит якнайкраще. А оцінка залежить від двох різних чинників: знань і вміння поводитися на іспиті. Ось деякі поради психолога:

1. Майте вигляд впевненої у собі людини.

2. Спрямуйте розмову в потрібне русло.

3. Не втрачайте самовладання, якщо не знаєте відповіді на запитання.

4. Ведіть із вчителем діалог.

5. Змінюйте перебіг думок, перебудовуйте розмову у сприятливому напрямі.

6. Вдягніться на іспит охайно.

7. Говоріть неголосно, але чітко й упевнено, усміхайтеся.

8. Налаштуйтеся на неодмінний успіх, особливо на першому іспиті.

9. Продумайте поведінку і стиль розмови з вчителем.

10. Будьте спокійні й зосереджені на змісті відповіді.

11. Забудьте про образи на вчителів, батьків, узагалі відстороніться од усього непотрібного.

12. Заспокойте себе тим, що завтра буде день без іспиту, тому сьогодні слід показати себе якнайкраще.

Найоптимальніший варіант підготовки до складання іспитів

· Харчуватися слід три-чотири рази на день. Мед, горіхи, молочні продукти, риба, м’ясо, овочі та фрукти забезпечать баланс необхідних інгредієнтів їжі в організмі й відновлять енергетичні витрати.

· Нормальний здоровий сон і відпочинок зменшать навантаження на нервову систему.

· Не варто відмовлятися від звичних занять спортом, розмов по телефону – це буде своєрідним відпочинком.

· Слід пам’ятати про біоритмологічні особливості: "сова” неефективно працює о 6-8 год. ранку, а "жайворонок” навряд чи буде працездатним до 2-3 год. ночі. В усіх людей рівень біологічної активності знижений із 17 до 18 години.

Можна вживати тонізуючі препарати, наприклад, із женьшеню чи елеутерококу. Каву краще пити вранці й небагато. Кава підсилює нервовість і тривожний стан у невпевнених у собі людей.

У тебе проблеми у спілкуванні?

Дотримуйся наступних принципів!

Досить часто хлопці й дівчата потрапляють у ситуації, коли їм важко зробити пер¬ший крок до знайомства, особливо, із людиною протилежної статі, перший крок до примирення. За цим стоять глибокі переживання: страх, роздратування, несподівана агресивність. Усе це може ускладнювати життя. Але при бажанні завжди можна знайти вихід.

Пам'ятай!

1. Найважливішим є саме перший крок. Тому, якщо ти хочеш познайомитися чи помиритися, йди першим назустріч людині, не чекай і не думай, що це повинна зробити вона.

2. Посміхайся! Твоя посмішка свідчить про добрі наміри.

3. Частіше називай ім'я співрозмовника. Для кожного звук власного імені найсолодший і найважливіший звук людської мови.

4. Проявляй щиру зацікавленість.

5. Інтонацією, виразом обличчя, позою покажи зацікавленість.

6. Намагайся знайти цікаву тему для розмови. Розмова «ні про що», про футбол, погоду, фільм теж може дати хороший результат. Важливо те, що контакт уже відбув¬ся.

7. Налаштовуйся на людину, уважно слухай її. Слухати набагато важче, аніж гово¬рити самому. Уважно спостерігай за іншими, намагайся якомога глибше зрозуміти по¬відомлення (те, про що говорить інший), запам'ятовуй почуте, перед тим як дати відповідь.

8. Слова не обов 'язково найважливіші елементи повідомлень. Ми спілкуємося навіть тоді, коли мовчимо.

9. Будь відкритим, випромінюй тепло, і воно повернеться до тебе.

Як зняти психологічне напруження дитини?

1. Глибоке дихання

Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Тепер трохи повільніше, видихаючи повітря до втягування живота всередину. При цьому дитина повинна уявляти, що вдихає цілющий кисень - здоров'я, спокій, а видихає повітря, непотрібне організмові, хворобливість і хвилювання.

2. Фізичні навантаження

Найкращим способом зняття нервового напруження є фізичні навантаження - фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри - футбол, волейбол, теніс тощо.

3. Домашній затишок, спілкування з чотириногим другом.

Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних – запорука успіху дитини в навчальному закладі. Учені вважають, що кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.

4. Живопис

Живопис своїм розмаїттям кольорів, грою світла й тіні створює особливу музику картини. Так вважав французький художник Е.Делакруа. А російський вчений Ф.Шмідт писав, що колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача певний психофізіологічний вплив.

5. Художнє слово

Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.

6. Театр

Вважають, що він має магічну силу впливу на психіку. Якщо є така можливість, відвідайте з дитиною ляльковий театр.

7. Позитивні емоції

З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження. Ю.Нікелін писав: "Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров'я і подовжує життя". Почитайте з дитиною гуморески, відвідайте цирк, атракціони тощо.

8. Музика

Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і психіатр В.М.Бехтєрєв довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвитку організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.

9. Спілкування з природою

Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій - відпочиньте з нею серед природи.

10. Гра

Гра – явище феноменальне, вона притаманна всім дітям без винятку, оскільки це та діяльність, без якої дитина не може нормально жити і розвиватись. У навчальному процесі через його регламентованість не завжди є можливість забезпечити умови, необхідні для розгортання справжньої гри: самостійна ініціативність, добровільність, спонтанність, необмежене мовне спілкування, невизначеність у часі. Тому доцільно батькам учнів подбати про те, щоб діти достатньо гралися у вільний від шкільних занять час. Причому, чим більший вибір ігор, тим легше розкрити індивідуальні можливості й обдарування кожної дитини, створити умови для її повноцінного розвитку. В грі дитина засвоює моральні норми, на чуттєвому рівні прилучається до культури середовища, що її оточує.