Синтез наукової і релігійної картин світу

"Наука без религии мертва, религия без знания - убога"

А. Энштейн

"Диявол бореться з Богом, а поле битви - серця людей"

Ф. М. Достоєвський

Тема виховання особистості невичерпна і безмежна, як і сам процес виховання. Неможливо виховувати молоду людину світовою літературою, мистецтвом, не подавши ази місцевої, історично складеної релігійності.

Мислячому спостерігачеві важко знайти у виховному процесі людини фактор, який відігравав би протягом віків вагомішу роль, ніж релігія. Розвиваючись і видозмінюючись живе вона у тісному переплетенні з людським духом, світовою культурою, впливаючи на формування світогляду.

Виховання, історія, релігія, як пагінці, тісно переплітаються між собою, виходячи з спільного кореня: єгипетські храми і вавілонські гімни, Біблія і Парфенон, готичні пам'ятки і древньоруські ікони, „Божественна комедія" Данте і твори Достоєвського, думки Сенеки, Платона, музика Баха, соціальні ідеї Савонаролли і Мюнцера - все це корениться в релігії, яка вносить в земне життя вищий смисл, пов'язуючи його з Вічним, формуючи моральні принципи суспільства.

Релігія була і лишається вагомим імпульсом більшості історичних рухів: прийняття Азією буддизму, проповідь Євангелія в античному світі, експансія ісламу, Реформація Західної Церкви стали важливими етапами в історії людства. Навіть сама боротьба проти релігії є визнанням її значимості. Вплив релігійної віри простягається від могутніх соціальних потрясінь до найбільших глибин людського серця, і саме останнє складає її головну силу. Є підстави стверджувати, що зараз релігія, всупереч прогнозам скептиків, стала відігравати де в чому навіть більшу роль, ніж у попередні віки. Наприклад, якщо 200-300 років тому багато художників, звертаючись до євангельських тем, бачили в них головним чином сюжетну канву, то тепер в основі творчості таких видатних майстрів, як М.Шагал, М.Реріх, Ж.Руссо і С.Далі вже знаходимо містичне світосприйняття. На захист вищих духовних цінностей виступили Л.Блуа, П.Клодель, А.Сент-Екзюпері, Ф.Моріак у Франції, Г.Честертон, К.Льюіс, Г.Грін в Англії, Т.Манн, Г.Гессе, К.Гебелль в Німеччині, М.Булгаков, Б.Пастернак, А.Солженіцин в Росії, Д.Селінджер, Р.Бредбері, Дж.Апдайк в Америці.

І в минулому серед представників науки більшість не бачила протиріч між релігією і природознавством /Кеплер, Ньютон, Пастер/. У наші дні серед учених мова йде про синтез віри і знання. На це вказує лауреат Нобелівської премії Чарльз Таунс. Саме за наукове поєднання віри і знання виступали В.Соловйов, М.Бердяєв, Вернацький.

У багатьох галузях науки провідні спеціалісти стоять на позиціях, протилежних матеріалізму /В.Гейзенберг, Г.Кантор, Р.Шовен, П.Тейяр де Шарден і т.д./.

Діалог віри і науки покликаний бути серйозною розмовою внутрішньо-вільних і духовно-зрілих сторін, здатних визначити проблеми, що вимагають спільних зусиль. При цьому ні наука, ні релігія не повинні втрачати свого обличчя [2]. Те, що задавалось приводить до антагонізму у стосунках між наукою і релігією (догматизм і критицизм, ірраціоналізм і раціоналізм, особистісність і безособові знання, одкровення і досвід), виявляються вираженням сфер, що доповнюють одна одну і цілком сумісні у цілому органічному світогляді. Саме наука відкриває той факт, що релігія по суті є лише перетворенням суспільства.

Серед світових релігій однією з найбільш широко сповідуваних є християнство. Тісно переплітаючись з різними історичними процесами, як невід'ємна духовна сила народу, розвивається православ'я і в нашій країні. В християнській вірі поряд з мага-вірою, "Велесовою книгою" витоки нашої вітчизняної культури, підвалини нашої писемності живопису, архітектури, мистецтва.

Духовний світ людини глибоко осягнутий у "філософії серця" Г.Сковороди, який розглядав його через ідеали християнства. Неможливо не згадати і релігійно-моральну концепцію П.Юркевича, а великий педагог К.Д.Ушинський відзначає, що свої ідеї класична педагогіка черпала саме у християнстві . Християнські цінності протягом свого багатовікового існування покликані сприяти розвитку духовності і формуванню гармонійної особистості. Ці питання відображені у працях Б.Ананьєва, Л.Божович, Л.Виготського, І.Зязюна, О.Леонтьєва, Н.Ничкало, В.Сухомлинського, О.Сухомлинської, та ін. Духовність є специфічною людською рисою, яка виявляється у багатстві внутрішнього світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних і емоційних запитах, моральності.

Освіта, позбавлена духовності, як свідчить досвід людської цивілізації, перестає нею бути, стає чужою особистості і суспільству. Плоди такої освіти і школи ми пожинаємо сьогодні. За цих умов перед школою постає принципово нове завдання - формування і становлення особистості гуманної, творчої, духовно багатої і внутрішньо вільної. Життя знову повертає нашу школу, педагогічну науку до тієї класичної педагогіки, в основі якої лежать істинно загальнолюдські цінності, вселенський у часі і просторі закон моральності, що з граничною ясністю викладений, на мій погляд у книзі книг - Біблії . Нині у ЗНЗ широко практикується використання релігійного аспекту у навчально-виховному процесі. Читати повністю