КДМС - дисципліни християнсько-світоглядного, культурного та освітньо-виховного спрямування, що вибудовується як фундамент буттєвих цінностей сучасної людини. Він не є вченням віри, не включає релігійні обряди, не ставить за мету залучення до певної конфесії. Викладання предмету передбачає виховання в учнів поваги до свободи совісті, релігійних та світоглядних переконань інших; здатності до співжиття в полікультурному і поліконфесійному українському суспільстві.

Мета − формування в учнів християнських моральних чеснот. У процесі досягнення мети передбачається реалізація таких завдань:

• ознайомлення учнів з основами християнської моралі як фундаменту загальнолюдських цінностей;

• ознайомлення учнів із християнськими моральними цінностями: істини, благочестя, добра, любові, краси, гідності, обов'язку, совісті, честі;

• формування свідомої та відповідальної особистості учня на основі християнських духовних, моральних та культурних цінностей;

• створення належних морально-етичних умов для самопізнання, самореалізації.

Основою курсів є Біблія та інші християнські джерела, які не суперечать Святому Письму.

Програма побудована за лінійно-концентричним принципом, який включає такі складові:

• світоглядну, що сприяє цілісному світосприйманню, визначенню вихованцем власної добротворчої життєвої позиції;

• історико-культурологічну, що спирається на високі зразки християнської духовної культури і традиції;

• науково-пізнавальну, що розширює шкільний навчальний матеріал в етично-естетичному просторі.

Методологічною основою процесу навчання основ християнської етики є система наукових підходів, принципів, форм і методів, які допомагають належним чином реалізувати мету і завдання навчання. Усі ці наукові підходи, принципи, форми і методи перебувають у тісному діалектичному зв’язку. Так, підходи конкретизуються у принципах, принципи реалізуються у певних формах, через відповідні методи.

Найголовнішими підходами у навчанні основ християнської етики є:

• аксіологічний,

• соціокультурний,

• культурологічний,

• особистісний,

• діяльнісний,

• комунікативний,

• системний,

• компетентісний,

• синергетичний.

Аксіологічний підхід до навчання основ християнської етики передбачає, що джерелом християнських моральних цінностей для людини є десять Заповідей Божих, дві Заповіді любові, Нагірна проповідь Ісуса Христа, заповідь, яка називається «золоте правило християнської етики», моральне вчення книг Старого і Нового Заповіту, послання святих апостолів, пояснення моральних цінностей у працях Отців Церкви, живий досвід Церкви.

Людина розглядається як найвище творіння Боже, а такі моральні цінності, як любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, лагідність, здержливість, гідність, обов'язок, совість, честь, є важливими цінностями, зміст яких розкривається учням.

Культурологічний та соціокультурний підходи, своєю чергу, мають на меті, з одного боку, сприймати учня як спадкоємця і носія вітчизняної та світової культури, яка має глибоке християнське коріння, а з іншого, – готувати школяра до життя у сім’ї, громаді, а також у сучасному суспільстві, якому притаманне як посилення національної самоіндентифікації українців, так і розширення глобалізаційних процесів.

Особистісний підхід передбачає сприйняття кожного школяра як унікальну особистість, творіння Боже, яке має реалізувати задум Творця, а також передбачає усвідомлення, сприйняття і взаємодію учителя з учнем як суб’єктів навчання.

Діяльнісний підхід має за мету таку побудову процесу навчання основ християнської етики, яка б активізувала навчальні зусилля школяра через ігрову, навчальну і комунікативну діяльність, через виконання практичних завдань-проектів тощо.

Комунікативний підхід у процесі навчання передбачає організацію комунікативної взаємодії між учителем та учнями на уроці, в позаурочний та позанавчальний час на основі християнських моральних цінностей, що лежать в основі спілкування.

Системний підхід орієнтує на організацію навчально-виховного процесу з основ християнської етики як цілеспрямованої творчої діяльності його суб'єктів: учнів, сім’ї та школи в рамках класної, позакласної та позашкільної роботи. Він вимагає розгляду системотворчих зв'язків мети, завдань, змісту, форм, методів та засобів навчання не ізольовано, а у взаємодії компонентів педагогічного процесу, що дає змогу виявляти загальні системні властивості та якісні характеристики.

Компетентнісний підхід передбачає аксіологічну, мотиваційну, рефлексивну, когнітивну, операційно-технологічну та інші складові результатів навчання основ християнської етики, що відображають набуття не лише знань, навичок і умінь, а й досвіду емоційно-ціннісного ставлення до себе, батьків, інших людей, довколишнього світу у світлі Біблії. Компетентність у сфері пізнавальної, комунікативної, ігрової, практичної діяльності школярів, засвоєння християнських моральних цінностей, способів придбання знань із різних джерел інформації є основою компетентності в інших сферах: у сімейній, громадянській, соціально-трудовій, культурно-естетичній діяльності, сфері дозвілля та ін. Ключова компетентність учня має інтегративну природу, тому що її джерелом є різні сфери цієї діяльності: духовної, етичної, соціальної, інформаційної, екологічної тощо.

Синергетичний підхід, провідним принципом якого є самоорганізація, саморозвиток особистості, які здійснюються на основі постійно активної взаємодії людини із зовнішнім середовищем, що веде до змін, становлення нових якостей та ін. Синергетика Божественного і людського визначає специфіку навчання основ християнської етики, оскільки є не плодом людського розуму, а виявляється в результаті духовно-інтелектуальних зусиль і присутня у Святому Письмі, працях Отців Церкви, працях релігійно-філософського змісту.

Основними загальнодидактичними принципами, на яких ґрунтується процес навчання основ християнської етики, є:

• принцип доступності й дохідливості викладання;

• принцип свідомості й активності учнів;

• принцип наочності навчання;

• принцип науковості;

• принцип систематичності та послідовності;

• принцип міцності знань, умінь і навичок;

• принцип зв'язку навчання з життям;

• принцип індивідуального підходу до учнів;

• принцип емоційності навчання.

Окрім загальнодидактичних принципів у процесі навчання основ християнської етики використовуються спеціальні принципи:

• принцип теоцентризму;

• біблійної основи навчання;

• міжконфесійності;

• толерантності до релігійних відмінностей і особливостей;

• добровільності у виборі предмету.

Принцип теоцентризму означає, що джерелом духовно-моральних цінностей є Бог. Ці цінності є об’єктивними, вічними і незмінними. Ці моральні принципи передані людям Богом через Біблію. Боголюдина Ісус Христос виконав і доповнив ці моральні принципи. Відтоді вони називаються християнськими.

Принцип біблійної основи навчання передбачає, що серцевина навчання − християнські моральні цінності, подані у Біблії, які є спільними для всіх християнських конфесій.

Принцип міжконфесійності скеровує учителя й учня на вивчення спільних для всіх християнських конфесій моральних цінностей. Пропаганда окремої конфесії і, тією чи іншою мірою, приниження іншої – не допускаються.

Принцип толерантності до релігійних відмінностей і особливостей передбачає шанобливе і терпеливе до відмінностей ставлення до представників різних конфесій, а також до невіруючих, людей з різними переконаннями.

Принцип добровільності передбачає добровільний вибір предмету батьками та учнями і написання для цього відповідної заяви.

Сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від педагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку, з ура-хуванням конкретних можливостей і умов.

ВИМОГИ ДО УРОКУ «ОСНОВИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ»

Урок «Основ християнської етики» за своєю структурою має багато спільних рис із уроками інших предметів. Однак цьому уроку притаманні й певні особливості, що випливають зі специфіки предмета духовно-морального змісту.

Знання змісту уроку. Важливими передумовами успішного уроку «Основ християнської етики» є ґрунтовне знання вчителем Біблії та навчального матеріалу, а також віра в предмет викладу та сповідування вчителем самим християнських принципів, які передаються учням.

Відповідність змісту уроку Біблії. Зміст уроку «Основ християнської етики» повинен відповідати Біблійним істинам.

Вчитель повинен сам глибоко збагнути Біблійні знання перед тим, як розкривати їх учням. Коли виникають труднощі в розумінні Слова Божого, вчителеві слід звернутись за консультаціями до фахівців – священика, пастора, теолога за роз’ясненнями.

Діяльність учителя спрямовується на те, щоб якнайкраще передати Слово Біблії учням.

Міжконфесійний характер уроку. У класі на уроці «Основ християнської етики», як правило, перебувають представники різних конфесій, тому урок повинен бути міжконфесійним, тобто матеріал, який викладається, повинен бути спільним для всіх християнських конфесій. Звичайно, на уроці «Основ християнської етики» може висвітлюватися точка зору певної конфесії на те чи інше питання, особливо у старших класах, але у цьому випадку має бути подана точка зору й іншої конфесії на проблему, яка розглядається. Важливо дотримуватися толерантності у викладанні матеріалу уроку. Використання інформації, що пропагує одну конфесію й натомість принижує іншу, не допускається.

Використання матеріалу з життя. Зміст уроку слід наповнювати матеріалом країнознавчого, загальнонаціонального, регіонального та місцевого рівнів, а також активно використовувати досвід учня та його найближчого оточення. Цей матеріал повинен органічно вплітатися в канву уроку та подаватись учителем та сприйматись учнями у світлі Біблії.

Міжпредметні зв’язки. Утворення міжпредметних зв’язків – одна з найважливіших передумов успішного уроку «Основ християнської етики». Використання знань із літератури, історії, фізики, хімії, біології, географії, музики, образотворчого мистецтва тощо збагачують урок «Основ християнської етики», допомагають підтвердити Біблійні істини, дають підгрунтя для дискусій.

Актуальність матеріалу. Урок «Основ християнської етики» повинен містити не лише відомості Старого та Нового Завітів, а й показувати, що Біблійні знання є керівництвом до дії у повсякденному житті, а звідси випливає актуальність матеріалу та змісту уроку, його зв’язок із історією та сучасністю держави, регіону, життям родини учня, його найближчим оточенням та інтересами.

Врахування індивідуально-психологічних особливостей. Урок «Основ християнської етики» повинен відповідати індивідуально-психологічним та віковим особливостям учнів. Плануючи урок, підбираючи матеріал, форми та методи роботи, вчитель обов’язково має враховувати вік, рівень знань, інтереси та психологічні особливості учнів класу.

Форми та методи. Учитель «Основ християнської етики» запозичує кращі, найбільш ефективні форми та методи, які застосовуються й на інших предметах, пам’ятаючи про особливості свого навчального предмета. Різноманітність, ефективність та доцільність форм і методів, що використовуються на уроці, має відповідати поставленій меті уроку, а також особливостям учнів та уроку «Основ християнської етики».

Мовлення учителя. Відповідність мовних і мовленнєвих засобів учителя індивідуальним особливостям учнів та змісту уроку є складовою частиною успішного уроку «Основ християнської етики». Перенасичення мови вчителя Біблійними термінами, прізвищами, поняттями, які невідомі учням, ускладнить

їх розуміння змісту уроку, тому невідомі слова, поняття, терміни та прізвища мають бути пояснені та записані в словник.

Мотивація навчання. Мотивація навчально-виховної діяльності учнів має здійснюватись переважно за рахунок змісту уроку та майстерності вчителя. Сюди ж належить і оцінювання учнів. Відсутність оцінок за урок «Основ християнської етики» знижує його цінність в очах учнів та їх батьків. Учні оцінюються з допомогою оціночних суджень вчителя, а також поурочного бала. Оцінка виставляється за знання, отримані учнем, за існуючою шкалою. Оцінку за вихованість виставляє саме життя та Творець.

ОРІЄНТОВНА СТРУКТУРА УРОКУ «ОСНОВИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ»

Тема уроку – синтезований, вміщений у короткому словосполученні сенс, основний зміст уроку. Теми уроків наведені в програмі з «Основ християнської етики», затверджені Міністерством освіти й науки України.

Мета уроку – ідеальне передбачення кінцевих результатів навчання «Основ християнської етики». Те, до чого прагне учитель та учні – засвоєння християнських моральних цінностей. Мета уроку з «Основ християнської етики» передбачає досягнення трьох взаємопов’язаних цілей: освітньої, розвиваючої та виховної.

Освітня мета – передбачає засвоєння учнями біблійних знань про християнське моральне вчення, опанування спеціальними та загальнонавчальними навичками та вміннями.

Розвиваюча мета – спрямована на розвиток мовлення, психічних процесів, творчих здібностей у процесі засвоєння християнських моральних цінностей.

Виховна мета – передбачає формування світогляду, моралі, естетичної культури.

Наочність – природні об’єкти або їх зображення (картини, репродукції, таблиці, карти, схеми, макети, моделі, аудіо- та аудіовізуальні матеріали тощо), що посилюють ефективність сприйняття та засвоєння матеріалу уроку. Важливо забезпечити високу художню якість, наукові вимоги та відповідність віковим та психологічним особливостям учнів. На уроці з «Основ християнської етики» використовується аудіовізуальна наочність та досвід учнів. У програмі описуються конкретні види наочності, їх назви.

Біблійна основа – це інформація з Біблії, що включає біблійну оповідь, біблійні вірші та ключовий вірш, на які спирається вчитель у процесі навчання «Основ християнської етики».

Вірші з Біблії – місця з Біблії, які використовує вчитель та учень для засвоєння християнських моральних цінностей. Вони підтверджують та підсилюють зміст уроку, служать досягненню мети.

Біблійна оповідь – біблійне оповідання, зазвичай подане в художній, адаптованій для відповідної категорії учнів формі, що дає приклади моральної поведінки.

Ключовий вірш – центральний вірш, який відображає та синтезує ідею уроку. Зазвичай він аналізується та вивчається учнями.

Словник понять і термінів – вміщує окремі незнайомі, маловідомі або важкі для сприйняття та розуміння учнів поняття й терміни, з якими учні працюють на уроці. Поняття й терміни пояснюються вчителем і засвоюються учнями.

Міжпредметні зв’язки – такі, що сприяють інтеграції знань, розвивають системне мислення учнів. У навчальному процесі з «Основ християнської етики» відбувається виокремлення взаємозв’язків між навчальними предметами (мова, література, географія, історія, біологія, музика, співи, образотворче мистецтво тощо).

Література до уроку – наукова, науково-методична, богословська, філософська, релігійна різноконфесійна література.

Хід уроку

І. ВСТУПНА ЧАСТИНА

Мета етапу: організувати учнів і підготувати їх до сприйняття навчального матеріалу.

Вітання.

Залежно від рівня підготовленості класу та згоди батьків і учнів учитель може використовувати християнське вітання: «Слава Богу», «Слава Ісусу Христу».

Налагодження контакту з класом.

Мета. Встановлення у класі позитивного психологічного клімату, налаштування учнів на навчальну діяльність після тижневої перерви.

Прийоми. Коротка бесіда чи повідомлення про важливу особисту, місцеву, регіональну чи суспільну подію. Демонстрація відповідного матеріалу.

Перевірка вивченого матеріалу.

Мета. Визначення рівня підготовки учня з вивченої на попередніх уроках теми. З’ясування можливості переходу до вивчення нового матеріалу.

Прийоми. Повідомлення учнів. Фронтальна, групова чи індивідуальна бесіда учителя з учнями. Індивідуальне чи групове опитування. Тест.

Повідомлення теми та мети уроку.

Мета. В доступній і цікавій формі поінформувати учнів про зміст і завдання уроку. Сприяти мотивації їх навчальній діяльності.

Прийом. Коротке повідомлення або інструктаж.

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

Мета етапу. Виявити рівень знань учнів з означеної теми. Зацікавити учнів у засвоєнні нової теми. Подати біблійні, моральні, культурологічні, наукові знання з означеної теми. Закріпити нові знання. Формувати навички. Розвивати уміння. Формувати риси характеру учнів.

Актуалізація знань.

Мета. Виявити рівень базових біблійних та моральних знань учнів з теми та ставлення школярів до моральної проблеми, яка розглядається на уроці.

Прийоми. Питання-відповіді, бесіда учителя з класом, постановка учням проблемного завдання, розв’язання проблемної ситуації, робота в малих групах.

Мотивація теми і проблеми.

Мета. Підготувати учнів до сприйняття нового матеріалу. Зацікавити школярів проблемою, яка буде розглядатися на уроці.

Прийоми. Проблемне або риторичне запитання.

Подача нового матеріалу.

Мета. Ознайомити, розширити біблійні та моральні знання учнів з відповідної теми.

Методи. Розповідь, пояснення, бесіда, демонстрування, ілюстрування.

Закріплення матеріалу.

Мета. Закріплення знань. Формування навичок. Розвиток умінь, використання у повсякденному житті.

Прийоми. Бесіда, ігрові завдання, рольові ігри, проблемні ситуації.

ІІІ. ПІДСУМКОВА ЧАСТИНА

Мета етапу. З’ясувати результативність уроку. Оцінити роботу і знання учнів. Дати завдання учням для продовження роботи над темою вдома.

Підбиття підсумків уроку.

Мета. З’ясувати результативність уроку.

Методи. Пояснення, бесіда.

Оцінювання учнів.

Мета. Оцінити роботу і знання учнів.

Методи. Пояснення, коментування.

Домашнє завдання.

Мета. Дати завдання учням для продовження роботи над темою дома. Завдання для розширення і закріплення знань, розвиток умінь. Творчі завдання.

Методи. Пояснення.

Момент вдячності.

Учитель або учень дякує Богу, учням за співпрацю та можливість ознайомитися з християнськими моральним цінностями.

ОСНОВНІ ЕТАПИ УРОКУ «ОСНОВ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ»

Основні етапи:

– етап подачі нового матеріалу;

– етап закріплення матеріалу;

– етап практикування та застосування вивченого матеріалу.

На етапі подачі нового матеріалу вчитель знайомить учнів із християнськими моральними цінностями, показує, як вони функціонували в древності та в сучасному суспільному житті:

– на прикладі тексту біблійних оповідей,

– засобами афористичних віршів із Біблії,

– методом аналізу оповідань повчального характеру.

Учень, сприймаючи, засвоюючи й аналізуючи навчальний матеріал, у цей час знайомиться з християнськими моральними цінностями та способами їх використання у запропонованих біблійних і життєвих ситуаціях.

Етап закріплення передбачає такі обов’язкові методи:

– пояснення вчителя,

– бесіду на основі прослуханого, побаченого чи прочитаного, відповіді на запитання тощо.

Учень у процесі розв’язання навчальних завдань осмислює та закріплює християнські моральні цінності.

На етапі практикування та застосування отриманих знань учитель застосовує моделюючі методи, тобто:

– моделює проблемні ситуації,

– пропонує учням вирішити реальні життєві ситуації,

– пропонує завдання додому для закріплення знань, отриманих на уроці.

Таким чином, у процесі духовно-морального виховання учні в класі розв’язують уявні проблемні ситуації, а поза межами класу, в реальному житті – реальні життєві ситуації.

ТИПОЛОГІЯ УРОКІВ ІЗ «ОСНОВ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ»

Програмою з «Основ християнської етики» забезпечується необхідне різноманіття уроків із метою урізноманітнення вчителю форм роботи з аудиторією учнів, диференціації подачі матеріалу, його осмислення та інтеріоризації учнями, застосування різноманітних форм контролю з метою підвищення результативності навчання. Вчитель у процесі навчання «Основ християнської етики» повинен залучати різні методи, форми й засоби до навчання учнів духовно-моральних цінностей на основі знання типологічних особливостей кожного уроку відповідно до вимог програми та викладу навчального матеріалу.

Комбінований урок. Урок, на якому подаються та закріплюються знання християнських моральних цінностей. Формується християнський світогляд та відповідні риси характеру. На таких уроках педагог має поводитися стримано, впевнено, але разом із тим доброзичливо і довірливо; не вдається до повчань, налаштовує на діалог і розповіді; формує самооцінку та правильне ставлення до почуттів, емоцій. Пропоновані види діяльності на комбінованому уроці: діалог, бесіда, демонстраційні експерименти, полілоги. З орієнтовних практичних завдань використовуються спеціально підібрані вправи, що можуть реалізовуватися як у мінігрупах (2–3 учні), так і у групах.

Урок-узагальнення. На цьому уроці проводиться підсумок отриманих на серії уроків знань. На цих уроках вчитель спонукає учнів до самостійності у наданні відповідей, надихає учнів на розвиток творчого мислення. При цьому орієнтовними видами діяльності можуть бути: тестування, ігри-емоції, написання творчого есе з теми, що вивчалася, створення фотоальбому (стенду), дискусія, диспут, уявний експеримент. Важливо надати можливість учням зрозуміти, як використовувати отримані знання у різних життєвих ситуаціях, у побудові міжособистісних стосунків тощо.

Урок тематичного опитування. Здійснюється контроль знань з вивченої теми. Передбачається оцінювання з теми. Оцінюванню мають піддаватися не тільки сума знань з теми, а й рівні розуміння окремих понять, формулювання власного ставлення до того або іншого аспекту теми, що вивчалася, аргументації суджень про значення отриманої суми знань. Важливо також при опитуванні з конкретної теми робити наголос на тому, що найбажанішим під час вивчення теми є моральний вчинок, конкретна дія.

Урок-екскурсія. Передбачається відвідування місць духовно-морального та культурологічного спрямування з метою закріплення, розширення, зміцнення знань учнів, використання їх на практиці, мотивації навчального процесу з «Основ християнської етики». Важливою методичною вимогою до педагога є те, що він тим самим має створити умови для перенесення отриманих знань на подальші заняття, для чого розвиває у дітей та учнівської молоді уявлення щодо молитви у камені, важливості збереження краси споруд церковної архітектури для людини; доводить знання про сучасний стан збереження архітектурних ансамблів старої забудови, їх внесок у виховання культури особистості; визначає особливості візантійської та давньоруської шкіл іконопису, називає твори іконопису, які є знаними і шанованими, відомих іконописців тощо.

Урок – акція милосердя. Участь у добровільних благодійних акціях у громаді, спрямованих на виконання екологічних, добродійних проектів.

Типологія уроків допоможе вчителю урізноманітнювати засоби та форми роботи з учнями, що стимулюватиме їхній пізнавальний інтерес та наполегливість у навчальному процесі загалом та прагнення до інтеріоризації та практичного застосування християнських цінностей зокрема.

КОНТРОЛЬ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ПРЕДМЕТІВ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО СПРЯМУВАННЯ

Контроль у процесі викладання предметів духовно-морального спрямування є не менш важливим, аніж при викладанні інших предметів. Ретельно перевіряючи засвоєння учнями знань, учитель стимулює їх прагнення до ретельності та старанності, наполегливості в навчанні. Науково доведено, що доцільне застосування форм контролю підвищує результативність навчання.

Функції контролю. Контрольно-корегувальна, контрольно-попереджувальна, контрольно-узагальнююча.

Вимоги до контролю. Регулярність, всебічність, диференційний підхід, об’єктивність, виховне значення оцінки.

Вимога регулярності. Вимога всебічності. Вимога диференційного підходу.

Вимога об’єктивності. Вимога виховного значення оцінки.

Об’єкти контролю. Знання учнів. Їх поведінка. Зміни в поведінці. Ставлення до друзів, вчителів, батьків. Мовлення учнів. Процес спілкування. Знання учнів. Їх поведінка. Зміни в поведінці. Ставлення до друзів, вчителів, батьків. Мовлення учнів. Процес спілкування.

Види контролю. Поточний, тематичний, періодичний, підсумковий.

Форми контролю. Індивідуальні і фронтальні, усні і письмові.

Усна форма контролю. Здійснюється через вербальне спілкування учня з класом шляхом запитань і відповідей.

Сприяє розвитку в дітей уміння мислити і висловлювати свої думки, формує культуру мовлення учнів. Вчитель повинен належним чином формулювати запитання та логічно їх подавати, враховувати індивідуальні особливості учнів.

Письмова форма контролю. До роботи залучається весь клас і тому вона є більш ефективна; формує культуру писемного мовлення, сприяє ефективному використанню часу.

Різновиди письмової форми контролю. Використання творчих завдань. Контролює застосування учнями знань та умінь на практиці, а також їх рівень; виконує спонукальну роль.

Тестова перевірка. Передбачає використання завдань і запитань із альтернативними відповідями; спонукає учня обирати правильний варіант відповіді через її аргументацію. Може здійснюватися машинним і безмашинним способом.

Отже, контроль у процесі викладання «Основ християнської етики» необхідний так само, як і в процесі викладання інших предметів.

Контролем учителя охоплюються різні сторони учнівської діяльності в школі, а завдяки різноманітності видів і форм забезпечується виконання функцій контролю, які спрямовані на стабілізацію та підвищення результативності навчально-виховного процесу з предметів духовно-морального спрямування.

ОЦІНЮВАННЯ НА УРОКАХ ІЗ ПРЕДМЕТІВ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО СПРЯМУВАННЯ

Одним із основних форм і методів заохочення учнів на уроках із «Основ християнської етики» є оцінювання.

Об’єктом оцінювання є отримані учнями на уроці знання.

Для оцінювання учнів учителем використовуються оцінювальні твердження та поурочний бал за встановленою 12-бальною системою. У школах, де предмет «Основи християнської етики» є факультативом, використовуються оцінки «зараховано», «незараховано».

Вимоги до оцінки.

Оцінка повинна бути мотивованою вчителем і аргументованою, виходячи з показників діяльності учня на уроці – його активності, рівня засвоєння матеріалу, правильності виконання завдань, якості виконання творчих завдань та власних проектів. Крім того, при виведенні оцінки вчитель повинен враховувати й критерії, які складають специфіку уроку «Основ християнської етики», а саме:

– знання учнями морального вчення Ісуса Христа, змісту Божих Заповідей, ставлення школярів до світу у світлі Біблії, змісту християнського спілкування;

– уміння учнів керуватися в житті Божими Заповідями, моральним ученням Ісуса Христа, усвідомлювати свої вчинки у світлі Біблії, виявляти особистісні моральні християнські чесноти.

Оцінка також повинна відповідати критеріям, встановленим Міністерством освіти й науки України для навчального предмету «Основи християнської етики».

(Рубрика «Точка зору»)

Виповнилося 440 років з часу появи Острозької Біблії – унікального видання, яке справило помітний вплив не лише на розвиток української культури, а й культури інших народів, які користувалися церковнослов’янською мовою.

Окремі примірники Острозької Біблії датовані 1580-м роком. Але основний її наклад був надрукований у 1581 році. Хоча, наскільки можна судити, ще деякі її примірники могли додруковуватися пізніше.

Острозька Біблія і «першодрукар»

Раніше, коли мова йшла про Острозьку Біблію, дослідники (особливо радянські) концентрували увагу на особі російського «першодрукаря» Івана Федорова (в українських документах він часто фігурував як Іван Федорович). Ця традиція фактично збереглася донині. Справді, заслуга Федорова в появі цього видання є чималою. Але не треба забувати, що він виконував переважно роботу технічну. Щоб це видання побачило світ, треба було здійснити велетенську науково-дослідницьку й перекладацьку роботу. Зрештою, треба було профінансувати цей непростий проект.

Перші книги кирилицею з’явилися ще в 1491 році в Кракові в друкарні Швайпольта Фіоля

Також проблемно Івана Федорова іменувати «першодрукарем». Задовго до нього вже існували кириличні видання, які, зокрема, поширювалися на українських землях. Перші книги кирилицею з’явилися ще в 1491 році в Кракові в друкарні Швайпольта Фіоля. У 1517–1519 роках Франциск Скорина в Празі видав низку біблійних книг. У 1522 році у Вільно ним же була надрукована «Мала подорожня книжка», а у 1525-му «Апостол».

Читати більше

КИЇВ – 30 серпня 2010 року, напередодні Дня знань, у залі колегії Міністерства освіти і науки України відбулось позачергове засідання Громадської ради з питань співпраці з Церквами та релігійними організаціями.

На початку засідання голова Громадської ради, народний депутат України Володимир Марущенко представив інформацію про виконання попередніх рішень. Він відзначив позитивні результати співпраці Міністерства і представників конфесій, які за останні майже два роки втілились у конкретних рішеннях.

13 липня 2010 року Міносвіти затвердило та рекомендувало для використання у 1-4 та 7-11 класах шкіл програму предмета «Християнська етика». Нагадаємо, що в теперішній час цей предмет викладається у 5-6 класах (за заявами батьків учнів).

На засіданні Громадської ради було вирішено опублікувати ці програми у фахових виданнях та на веб-сайтах Міносвіти, обласних інститутів післядипломної освіти, Острозької академії та інших провідних вишів для кращого доступу до них методистів та вчителів. Наступним важливим завданням для Громадської ради в цій сфері є організація процесу підготовки відповідних підручників та залучення коштів благодійників для їх друку і поширення у школах.

“Суспільство і насамперед батьки ще не достатньо усвідомлюють важливість предметів духовно-морального спрямування для виховання підростаючого покоління. Конче необхідно ще на початку життєвого шляху сформувати у дітей ціннісні орієнтири та прищепити високу мораль. Без цього Україна не виживе”, – підкреслив у своєму виступі декан Острозької академії Василь Жуковський.

Під час засідання директор Інституту інноваційних технологій і змісту освіти при Міносвіти Олександр Удод поінформував присутніх про основні напрямки реформи освітньої галузі. 26 серпня ця проблематика стала предметом обговорення на засіданні Громадської гуманітарної ради при Президенті України та буде покладена в основу президентського указу про реформу освітньої галузі. Він також розповів про результати спеціального засідання Кабінету Міністрів України від 27 серпня за участі керівників обласних держадміністрацій.

На завершення члени Громадської ради обговорили доцільність та перспективи надання богослов’ю (теології) статусу окремого напрямку, за яким буде здійснюватись підготовка бакалаврів у вищих навчальних закладах. Нагадаємо, що у травні 2010 року Вища атестаційна комісія України внесла богослов'я до переліку спеціальностей, за якими проводиться захист дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата та доктора наук.

Про особливості курсу