Тетяна  Воробець   04.02.2025 р.    Взаємовідносини в системі «вчитель-учень»

Здійснюючи діяльність, педагог перебуває у відносинах з колегами, батьками учнів, адміністрацією школи (ВНЗ). Основними у цій системі є відносини “педагог — учень”, які відіграють у навчально-виховній діяльності визначальну роль. Специфіка моральних норм, що їх регулюють, визначається типовими суперечностями і конфліктами, котрі виникають чи можуть виникнути. Оскільки вони регулюються правовими та адміністративними нормами, необхідно вміти виокремлювати їх моральний аспект. Передусім він полягає в тому, що педагог не обирає собі учнів, навпаки, учні обирають педагога. Попри те ці відносини стають (мають стати) свідомо налагоджуваними і регульованими.

Між педагогом і учнем існують численні суперечності (реальні, позірні), оскільки в навчально-виховному процесі вони виконують різні функції. Наслідком цього є ситуації, які свідчать про неоднаковість їх позицій, інтересів, цілей. Інтерес педагога відповідає потребам навчально-виховного процесу щодо підготовки молодих людей до самостійного життя в суспільстві. Він сфокусований на опануванні ними знаннями, уміннями і навичками, формуванні людських якостей, моральних чеснот. Учні часто вбачають інтерес у зниженні вимог педагога, не задумуючись над результатами цього. Деякі з них схильні неправильно інтерпретувати навіть глибоко вмотивовані, справедливі вимоги педагога. Тому педагогічна етика орієнтує на те, щоб справедливість вимог педагога стала для учнів логічно достовірною і психологічно переконливою.

Причиною (приводом) суперечностей між педагогом і учнем буває і відмінність у рівні їх знань, досвіду, соціальної зрілості. Педагог, як правило, є носієм суспільних норм, які учневі ще потрібно засвоїти. За таких обставин виникає протистояння, у процесі якого моральна свідомість інтенсивно розвивається. Часто вдосконалюється і моральна свідомість педагога. Непорозуміння та суперечності може спричинити і дефіцит інформації у педагога про учня (характер, моральні якості), що ускладнює адекватність реакцій на його вчинки.

Педагог зазвичай належить до старшого покоління, тому він не завжди здатен розуміти, виправдати потреби молоді, навіть справедливі. Педагогічна етика рекомендує педагогові врахувати потреби й інтереси молоді, не відмовляючись від загальнолюдських принципів моралі.

Нерідко суперечності між педагогом і вихованцем виникають через вразливість, легку збудливість, підвищену емоційність учнів, особливо підлітків, наслідком чого є їх неадекватні реакції на події, факти, дії педагога. Щоб подолати це, педагог має: налагодити з учнями відносини, які забезпечували б ефективність навчально-виховного процесу; відчувати відповідальність за характер відносин у системі “педагог — учень (учнівський колектив)”; постійно контролювати власну поведінку, орієнтуючись на принципи і норми педагогічної етики, дбаючи про свій авторитет як людини і педагога.

Ставлення педагога до учня повинно бути не тільки діловим, офіційним, а й особистісним. Навчальні програми, плани, шкільний розклад та інші адміністративні засоби регламентують службові, офіційно-ділові відносини, за яких учень для педагога — об’єкт праці. Особистий, людський рівень відносин виявляється у ставленні до учня як індивідуально-неповторної особистості. За такого підходу педагог фігурує не тільки як виконавець професійної функції, а і як індивідуально-неповторна особистість, котра мислить, відчуває, переживає (співпереживає), радіє і страждає тощо. Процес виховання за такого ставлення до учня, як правило, ефективніший, оскільки виявляється у впливі особистості на особистість.

Відносини “педагог — учнівський колектив”. Впливаючи на учня, педагог опосередковано впливає на учнівський колектив, і навпаки. Водночас він повинен впливати на колектив безпосередньо. Відносини “педагог — учнівський (студентський) колектив” мають специфічний зміст і відповідні форми вияву, суперечності, проблеми, зокрема й моральні. Учнівський колектив може сприяти навчально-виховній діяльності педагога і заважати їй. Причини деструктивної позиції учнівського колективу різні: наявність неформальних, деструктивно налаштованих лідерів, невдало підібраний староста, неправильні дії педагога тощо. Щоб подолати ці суперечності, педагог повинен зважати на думку учнівського колективу, не обов’язково погоджуючись з нею.

Педагог, який поважає учнівський колектив, завжди намагається об’єктивно оцінити його справи, сприяє його розвитку, згуртованості, зміцненню. Його поведінка толерантна, позитивно зорієнтована, конструктивна.

Відносини в системі “педагог — учень (учнівський колектив)” формуються на основі таких засадничих норм:

• 1) принцип демократизму. Демократизм педагога виявляється насамперед у визнанні плюралізму поглядів, думок, суджень, а також у толерантності тощо. Рівень його демократичності залежить і від готовності вихованців до взаємовимогливих, взаємовідповідальних стосунків, культури мислення і діяльності;

• 2) принцип гуманізму. Педагог має цінувати вихованця, враховувати його індивідуальну неповторність, унікальність, право на самореалізацію. Адже найбільшою цінністю є людина як вільна, цілісна, всебічно розвинена особистість, а не держава, “прогресивний” соціально-економічний устрій тощо. Благо людини — критерій оцінювання суспільних інститутів;

• 3) повага до особи учня. Цей принцип похідний від принципів демократизму і гуманізму, він передбачає рівність, рівноправність, партнерство вчителя і учня. Оскільки учень залежить від педагога, цей принцип часто є декларативним. Реалізується він у щирому інтересі до учня як самобутньої особи, довір’ї, терпимості, стимулюванні становлення його індивідуальності, у повазі до думки, недопустимості приниження гідності, в об’єктивності оцінювання знань. Це не суперечить вимогливості педагога і є неодмінною умовою ефективності його праці. Мета таких орієнтацій і старань полягає у формуванні високоосвіченої, вільної, розкутої, творчої особистості.

Принцип поваги до особи не суперечить диференційному ставленню до учнів, сприяє розвитку їх унікальних якостей. Ставлення педагога до учня повинно мати особистісний характер, що виявляється у прагненні пізнати, зрозуміти його, врахувати індивідуальну неповторність, підтримати позитивні якості.

Педагог має узгоджувати особистісні стосунки з учнем із офіційними (службовими). Міра поєднання особистісного та офіційного залежить від педагога, його свідомого вибору, що свідчить про моральний характер цієї проблеми. Абсолютизація принципу дотримання дистанції призводить до відчуженості між педагогом і учнем, а невиправдане “скорочення” ЇЇ, панібратство теж негативно впливає на діяльність.

Повага до учня виявляється у терпимості до його поглядів, почуттів і вчинків (у межах загальнолюдських норм), вірі в хороші помисли і наміри, благородство, прагнення і здатність стати доброю людиною, а також у вимогливості до нього. Вимогливість до учня має бути доброзичливою, об’єктивно доцільною, реалістичною (здійсненною);

4) цінування думки учнівського колективу. Педагог має цінувати думку учнівського колективу, брати її до уваги. Для цього слід цікавитися нею, знати, як учнівський колектив ставиться до нього, його занять, навчальної дисципліни, правильності оцінювання ним знань тощо. Його думка завжди узгоджується з думкою педагога, однак він не може нехтувати нею навіть за умови її помилковості. Педагог повинен бути реалістом, не закривати очі на реалії, суперечності, які можуть перерости у конфлікт. Функція моралі, зокрема й педагогічної, полягає в допущенні конфліктів, гармонізуванні стосунків. Щоб навчально-виховний процес був ефективний, необхідно постійно контактувати з учнівським колективом. Суперечності ускладнюють стосунки, роблять їх неможливими чи неефективними. 

   Тетяна  Воробець 04.02.2025 р.                                               УВАГА! БУЛІНГ.

Вона , стала , має , майже весь час хоче бути сама, зазвичай .

Діти, які піддаються насильству, . Тому вони можуть (особливо, якщо в родині кілька дітей) брехати або ж , аби побачити реакцію батьків і уникнути покарання. Вони також можуть  чи губитися в комп’ютерних іграх, або ж в просторах інтернету.

“Батькам жертви булінгу потрібно постійно . Як правило, жертвами булінгу стають ті діти, які не вміють будувати власні кордони. Тобто діти можуть не розуміти, що їм потрібно робити, коли на них починають кричати, і як на це реагувати. Потрібно бути сміливим, аби ці кордони озвучувати, наприклад:  і тому подібне. Дитина повинна розуміти кордони свого тіла і своїх емоцій, за які не можна переступати іншим”.

Батькам потрібно показати своїй дитині, , аби у подальшому такі випадки не повторювалися. В такому разі нападники, не бачачи у відповідь агресивної поведінки від дорослих, розуміють, що це не цікаво і не має сенсу.

Батькам важливо не втручатися в стосунки чужих дітей і не робити їм зауважень: 

Ви можете  і вони вже мають розбиратися із ситуацією. Тобто дитина має розуміти, що зауваження їй мають робити її власні батьки. Якщо дорослий, а, отже, фізично сильніший, вказує дитині на її неправильну поведінку, це може спровокувати зворотній ефект.

“Дітей, схильних до жорстокого поводження, стає дедалі більше. На це, здебільшого, впливають і те, що вони там можуть побачити. Ці діти проявляють удома  щодо правил, які встановлюють батьки, ніби як нічого і нікого не бояться. Вони можуть бути не лише безстрашними, а й “.

 “Якщо не брати до уваги психічні розлади, які трапляються в дітей дошкільного і шкільного віку, то причиною жорстокої поведінки може бути , проявляти їх і розуміти, як регулювати свій емоційний стан”.

Часто дорослі, які говорять дитині, як правильно повести себе в таких ситуаціях, забувають виконувати ці правила у власному ж житті: 

Серед дорослих також спостерігається . Діти вчаться у дорослих і бачать, що погрожувати, обзиватися, кричати, штовхатися і таке інше – це нормальне явище. Тому  у стосунки зі своїми ровесниками.Батькам, діти яких стали нападниками, варто  Тобто до якого моменту це може бути невинна гра, а де вже вимагання грошей, штовхання, погрози, обзивання чи навіть побиття несуть серйозну відповідальність для кривдника. 

Тетяна Воробець   30.01.2025 р. Рекомендації батькам щодо виявлення випадків цькування та захисту дитини від кібербулінгу

   В першу чергу треба розуміти, що жодне насилля вчинене стосовно дитини не проходить безслідно. Наслідки булінгу можуть бути різні. Найчастіше — це замкнутість, психологам доводиться працювати з підлітками, які абсолютно не вміють спілкуватися з навколишнім світом. Доводиться пояснювати, що світ не такий страшний, яким був до цього. Це може тривати доволі довгий час. У таких дітей руйнується віра у соціум, вони насторожені, тривожні. Але найстрашніше те, що булінг може стати причиною  суїцидальних думок та намірів. В тому випадку коли дитина не має з ким порадитись та отримати підтримку, самостійно знайти вихід з ситуації що склалась. Тому, перш за все, батьки педагогічні працівники мають підтримати дитину. Часто вони думають, що це само собою минеться, але це не так.

      Якщо дитина повідомляє вам про те, що вона або ще хтось піддається знущанням, булінгу, підтримайте її, похваліть дитину за те, що вона набралася сміливості і розповіла вам про це, і зберіть інформацію (при цьому не варто сердитися і звинувачувати саму дитину ). Підкресліть різницю між доносом, з метою просто доставити комусь неприємність, і відвертою розмовою з дорослою людиною, яка може допомогти.

Одним зі способів почати говорити з дитиною про булінг є спільний сімейний перегляд фільмів відповідної тематики, так звана фільмотерапія.

 «Керрі» (1976), «Опудало» (1983), «Серце Америки» (2002), «Піф-паф, ти мертвий» (2002), «Клас» (2007), «13 причин чому» (2017).  

 Переглядаючи фільм, дитина може провести паралель з тим, що відбувається з нею в її класі, побачити свою ситуацію і поділитися з батьками. А також, такий перегляд можна влаштувати й в класі та потім влаштувати аналіз фільму.

– здійснювати батьківський (але робити це обережно з огляду на вікові особливості дітей (для молодших – можна обмежити доступ до сумнівних сайтів, для старших – час від часу переглядати історію браузеру);

– від передачі інформації у мережі. , що є речі, про які не говорять зі сторонніми: прізвище, номер телефону, адреса, місце та час роботи батьків, відвідування школи та гуртків – ця і подібна інформація має бути конфіденційною;

– навчити молодь  ставитися до інформації в інтернеті. Не все, що написано в мережі – правда. Якщо є сумніви в вірогідності –  до дорослих за допомогою;

– розказувати дітям про правила поведінки в мережі. В інтернеті вони такі самі, як і в реальності, зокрема, повага до співрозмовників.

Якщо дитина потерпає від знущань кібербулера, їй буде дуже складно зізнатися у цьому батькам чи ще комусь.

На це є декілька:

• страх, що дорослі не зрозуміють сенсу проблеми;

• страх бути висміяним через буцімто незначну проблему;

• страх бути покараним чи що постраждає хтось рідний за «донос» на булера, особливо, якщо цькування зайшли далеко і дитина під контролем агресора;

• страх з’ясувати, що «сам винен» і знущання цілком справедливі.

           на тому, що боротьбу з кібербулінгом  в інтернет-просторі, коли кожен може видати себе за будь-кого, не відповідаючи за наслідки дій. Тому, найкраще що можуть зробити батьки та вчителі – виховувати в дитині упевненість в собі, розказувати їй про небезпеку, будувати довірливі відносини. Тоді у разі виникнення такої негативної ситуації дитина одразу ж  буде звертались по допомогу дорослих, яким довіряє. 

Тетяна Воробець       23.01.2024 р.           Права постраждалих осіб від домашнього насильства

Продовжуємо детально знайомитися з правовою базою питань протидії домашньому насильств

1) дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства;

2) звернення особисто або через свого представника до суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

3) отримання повної та вичерпної інформації від суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про свої права і соціальні послуги, медичну, соціальну, психологічну допомогу, якими вона може скористатися;

4) безоплатне отримання відповідно до законодавства соціальних послуг, медичної, соціальної та психологічної допомоги відповідно до її потреб;

5) безоплатну правову допомогу у порядку, встановленому Законом України “Про безоплатну правову допомогу”;

6) повагу до честі та гідності, уважне та гуманне ставлення з боку суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

7) конфіденційність інформації особистого характеру, яка стала відома суб’єктам, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, під час роботи з постраждалою особою, та захист персональних даних;

8) вибір спеціаліста за статтю (за можливості);

9) відшкодування кривдниками завданих матеріальних збитків і шкоди, заподіяної фізичному та психічному здоров’ю, у порядку, визначеному законодавством;

10) звернення до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності, застосування до них спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству;

11) своєчасне отримання інформації про остаточні рішення суду та процесуальні рішення правоохоронних органів, пов’язані з розглядом факту вчинення стосовно неї домашнього насильства, у тому числі пов’язані з ізоляцією кривдника або його звільненням;

12) інші права, передбачені законодавством у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, а також міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

1. Постраждала дитина має всі права постраждалої особи, реалізація яких забезпечується з урахуванням найкращих інтересів дитини, її віку, статі, стану здоров’я, інтелектуального та фізичного розвитку.

Звернення та повідомлення про вчинення домашнього насильства стосовно дітей приймаються і розглядаються згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

2. Якщо у зв’язку із вчиненням домашнього насильства стосовно дитини вона не може проживати із своїми батьками, іншими законними представниками, на час подолання причин і наслідків домашнього насильства дитина може бути влаштована до родичів, у сім’ю патронатного вихователя, до центру соціально-психологічної реабілітації дітей, притулку для дітей служб у справах дітей, інших установ для дітей незалежно від форми власності та підпорядкування, в яких створені належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб.

3. Захист прав та інтересів постраждалої дитини, у тому числі звернення до суду, представництво її прав та інтересів у суді, крім батьків та інших законних представників дитини, можуть здійснювати родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, якщо вони не є кривдниками дитини, а також орган опіки та піклування.

4. Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов’язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності.

Тетяна Воробець     23.01.2024 р.   Порушення прав жінок в Україні

Жінки в Україні мають рівні можливості з чоловіками, було б бажання і здібності їх втілити – така думка є доволі поширеною. Втім хибною, наголошують експерти і доводить статистика. Українки досі зазнають дискримінацій за ознакою статі. Радіо Свобода зібрало найбільш поширені порушення прав жінок в Україні.

Найбільшим кричущим порушенням прав жінок в Україні залишається домашнє насильство. Щороку від рук кривдників гине близько 600 українок, такими є дані МВС. У 2017 році до поліції надійшло понад 110 тисяч заяв від жертв домашнього насильства.90% українців, які потерпають від насильства, це жінки

«90% наших громадян, які потерпають від насильства, це жінки. Причини – стереотипи, що жінка – «берегиня дому», її функція – приготування їжі та догляд за дітьми. І щойно вона починає заявляти про свої права, то одразу ж піддається насильству – чи економічному, чи психологічному, чи фізичному, чи сексуальному. І з’явилася нова тенденція: якщо жінка намагається вирватися з кола домашнього насильства, то тоді методи стають більш виточені», – каже представник омбудсмена з питань рівності і недискримінації .

Щохвилини від домашнього насильства в Україні страждає три жінки, констатує президент організації «Ла Страда Україна» . Минулого року через знущання вдома до правоохоронців і на гарячу лінію звернулися понад 150 тисяч осіб. Втім, це лише 10-15% від загальної кількості реальних випадків, наголошує експерт.

Попри масштаби домашнього насильства в Україні, проблема перебуває переважно «в тіні». Ба більше, поширений принцип – «сама винна», відтак жертви намагаються замовчувати страждання, кажуть експерти. Показовим є те, що 68% українок не вважають проявом насильства приниження. Лише для 49% жінок насильство – це побої, а для 56% – зґвалтування. Такі результати опитування Українського інституту соціологічних досліджень.

 Жінки в Україні зароблять у середньому на 28% менше, ніж чоловіки. Такими є дані Державної статистики. За інформацією рекрутингових агенцій, ця різниця ще вища.

Однією з причин цього є те, що окрім оплачуваної роботи на плечі жінки лягає домашня праця, яка вважається «жіночою» – прибирання, готування, догляд за дітьми, констатує директор Центру соціальних і трудових досліджень.Жінка змушена, як правило, працювати в дві зміни.Ніна Потарська

«Жінка змушена, як правило, працювати в дві зміни. Тому обирає менш оплачувану роботу, але з більш гнучкими умовами. Бо є купа обов’язків, які чомусь вважаються лише жіночими, хоча народження дітей – це благо для всього суспільства», – каже Потарська.

Зібравши інформацію по 217 країнах, дослідники підрахували, що домашня робота і догляд за родиною займає в житті жінки 23 роки.

Окрім того, заробляти більше заважає «скляна стеля» – умовна кар’єрна планка, вище якої жінка «не стрибне», зауважує координатор проектів «Українського жіночого фонду» .

«Жінки не допускаються на вищі посади з вищою зарплатнею, а працюють переважно в тих сферах, де нижчий прибуток. Серед керівників дитячих садочків – жінок багато, а серед керівників університетів їх фактично немає. І так в усіх галузях», – каже Горячковська.

 Відповідно до аналітичного звіту комісії Ради Європи з питань гендерної рівності за 2017 рік, Україна перебуває в групі країн із найнижчим представництвом жінок у владі.

Український парламент усього на 12% складається із жінок. Попри те, що цей показник є рекордним за всі попередні скликання, він досі залишається низьким, порівняно з практикою демократичних країн, наголошують експерти. Так, у країнах ЄС жінок у парламентах в середньому удвічі більше – 26%. А у Швеції, Фінляндії, Іспанії – понад 40%. Не набагато краща ситуація і в регіонах України.

 Важливим кроком на шляху до гендерної рівності стало скасування розподілу професій на «жіночі» і «чоловічі». Та це ще не означає, що в Україні зникла дискримінаційна практика чи не лишилося заборонених професій, кажуть експерти.

Наприклад, у війську досі є низка «нежіночих» професій, затверджені наказами із грифом «з обмеженим доступом», зауважує експерт з гендерних питань . Крім того, в Україні досі не дератифікована Конвенція Міжнародної організації праці 1935 року, яка забороняє роботу жінок під землею і в шахтах.

«У нас є заборонені професії і цивільного характеру, і в секторі безпеки й оборони. І справа не в кількості, а в їхньому існуванні. Українським жінкам заборонені всі професії, які стосуються військово-морських сил. Як колись сказав мені один юрист із Міноборони: щойно ми збудуємо перший човен, одразу будемо думати про дозвіл жінкам на ці професії. Але поки вони всі закриті. Нині в українській армії працює жінок не менше, ніж в деяких в країнах світу. Але у нас ніколи не було і досі немає жінки-генерала», – каже Олена Суслова.До жінок висуваються такі вимоги, як вік, зовнішні дані, хоча робота, яку пропонується виконувати, абсолютно не потребує таких характеристикАксана Філіпішина

Також важливо побороти дискримінацію жінок у головах роботодавців, наголошують експерти. «Ми помічали і реагували на випадки дискримінації за ознакою статі в оголошеннях про вакансію. До жінок висуваються такі вимоги, як вік, зовнішні дані, хоча робота, яку пропонується виконувати, абсолютно не потребує таких характеристик», – зауважує Аксана Філіпішина.

За підрахунками експертів Всесвітнього економічного Форуму в Давосі, подолати різницю в можливостях працевлаштування та оплаті праці для чоловіків і жінок світ зможе через 170 років.

 «Жінка-берегиня», «господарка», «для «жіночого щастя» потрібні «кохання» і «родина» – такі стереотипи про жінку закріпилися у свідомості українців. Експерти констатують: сексизм в Україні поширений скрізь – в рекламі, ток-шоу, політиці і в побуті.Я називаю сексизм посмішкою чеширського кота. Кота немає, а посмішка є 

Тетяна Воробець   23.01.2024 р.                                                      Цінності гендерної культури

Цінностями гендерної культури (знання, уміння, навички учасників освітнього процесу) є:

• гендерна грамотність як система отримання необхідних знань у сфері гендерних досліджень;

• сформована мотивація до рівноправної участі чоловіків і жінок у суспільному житті та реалізації своїх гендерних прав і свобод;

• гендерна самоосвіта як набуття власного досвіду з гендерної збалансованості;

• гендерна чуйність, як здатність особистості усвідомлювати та моделювати вплив соціального середовища;

• повага до особливостей та індивідуальних проявів особистості незалежно від її статі

• 
  

Оцінка гендерної ідентичності школярів ставить за мету виявлення особистістю рівня ототожнення власної біологічної статі в поєднанні з формами «жіночої» та «чоловічої» поведінки, яка спирається на існуючу в суспільстві гендерну ідеологію.

Гендерне виховання необхідно здійснювати з використанням усіх . Це такі як:

• своєчасна реакція дорослих на ті чи інші особливості поведінки дітей чи підлітків, їх взаємини з однолітками протилежної статі, емоційна оцінка цих особливостей; адекватна реакція на ті чи інші прояви сексуального розвитку дитини чи підлітка, що грунтується на розумінні того, що в їх розвитку є нормальним, а що – відхиленням від норми;

• приклади правильного ставлення дорослих до представників іншої статі, дорослі не повинні доводити до дітей свої конфлікти, не варто з’ясовувати в їх присутності свої стосунки і т. п. Приклади можуть бути взяті також з творів художньої літератури, кіно тощо.

Гендерне виховання пов’язане з моральним, фізичним, естетичним, розумовим і трудовим. Наприклад, у процесі трудового виховання створюються уявлення дітей про те, що праця людей різної статі має свою специфіку, яка пов’язана з фізіологічними особливостями та історичним аспектом розвитку людини: праця чоловіків традиційно передбачає більші фізичні навантаження, ніж праця жінок. Зв’язок гендерного виховання з фізичним аналогічний: на заняттях фізкультури підбирають такі вправи, які розвивають різні фізичні якості і формують певне ставлення до стилю поведінки (фігура, постава, хода, динаміка рухів). Зв’язок гендерного виховання з естетичним бачимо, наприклад, в організації дозвілля, де враховуються надання переваги дітьми, залежно від статевих відмінностей. Зв’язок гендерного виховання з моральним виявляється в ознайомленні дітей з елементарними поняттями про мораль, значення в суспільстві людей різної статі, орієнтації дітей на майбутню соціальну функцію. 

Тетяна Воробець  20.01.2024 р.                                                  ГЕНДЕРНА КУЛЬТУРА ЯК РЕЗУЛЬТАТ ВИХОВАННЯ

Комплексне вирішення проблем сталого розвитку суспільства неможливе без створення рівних можливостей для самореалізації особистості незалежно від її статі в будь-якій сфері життєдіяльності. Показником дійсно демократичного суспільства вважається реалізація ідеї гендерної рівності у міжстатевих стосунках, надання представникам обох статей рівних прав і рівних шансів. За останній час питання гендерної рівності стало пріоритетним у всьому сучасному світі, виникла гостра потреба в формуванні нових взаємовідносин між жінками та чоловіками, що мають бути засновані на рівнопартнерських засадах, наданні обом статям рівного доступу до благ розвитку цивілізації.

Гендер – один із базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з іншими соціально-демографічними та культурними характеристиками (раса, клас, вік) організує соціальну систему. Соціальне відтворення гендерної свідомості на рівні індивідів підтримує соціально-рольовий статус особистості, який визначає соціальні можливості в освіті, професійній діяльності, суспільному виробництві. Фахівці, які займаються гендерними дослідженнями, поки що не опрацювали єдиного визначення гендерної педагогіки, але найпоширеніши ми в науковому середовищі є такі:

• гендерна педагогіка – це педагогічна система, яка враховує волевиявлення двох соціальних статей – жінок і чоловіків – у громадянському суспільстві як рівних у можливостях і правах з урахуванням їх гендерних інтересів і потреб (Л. Смоляр);

• гендерна педагогіка – це сукупність підходів, спрямованих на те, щоб допомогти дітям почувати себе у школі комфортно і впоратися із проблемами соціалізації, важливою складовою яких є самоідентифікація дитини як хлопчика чи дівчинки.

Мета гендерної педагогіки – корекція впливу гендерних стереотипів на користь прояву та розвитку особистих схильностей індивіда. Розробка теорії гендерної освіти та виховання має такі напрямки:

• дослідження педагогічних аспектів процесу гендерної соціалізації дівчат і хлопчиків як суб’єктів шкільного виховання, визначення впливу батьків, однолітків, педагогів, навчальної літератури на формування гендерної ідентичності індивідів обох статей;

• виявлення закономірностей педагогічного впливу вчителів на гендерну ідентичність учнів для створення відповідного середовища щодо самореалізації індивідуальних можливостей учнів.

Гендерне виховання конструюється на основі аналізу моделей гендерних взаємовідносин, що розвиваються та трансформуються в суспільстві. Гендерне виховання виходить з того, що людина – не абстрактна нейтральна цілісність, а жінка та чоловік, у їхній рівноправності, самовираженості й самоствердженості, що є найважливішим із соціальних орієнтирів у всіх сферах життя демократичного суспільства. Гендерне виховання особистості здійснюється під впливом родини, освіти, засобів масової інформації, релігії, мистецтва, мови, правової та державної політики. Застосування гендерного підходу у формуванні гармонійно розвиненої особистості пропонує новий спосіб пізнання дійсності, в якому відсутня нерівність та ієрархія «чоловічого» й «жіночого». На сучасному етапі розвитку освіти стає нагальним формування гендерної культури особистості як невід’ємної частини гендерної соціалізації школярів. Реалізація цього завдання потребує великих зусиль, оскільки школа та вчителі залишаються глобальними носіями традиційних патріархальних уявлень про роль і місце чоловіків і жінок у суспільстві. Школа через підручники, педагогічне спілкування та традиційну систему виховання відтворює та породжує гендерні стереотипи, що не відповідають сучасним об’єктивним реаліям світу і стають перешкодою для ефективного розвитку суспільства. Упровадження гендерних підходів у процес підготовки майбутніх учителів – основа для вдосконалення їхнього професіоналізму та всебічного особистісного розвитку як активних суб’єктів соціального життя. Застосування форм і методів гендерної освіти та виховання сприяє формуванню в юнаків і дівчат поведінкових норм, що включають уміння аналізувати, ставити запитання, давати відповіді, критично та всебічно розглядати проблему, роботи висновки, адаптуватись до нових соціальних умов, захищати свої інтереси, поважати інтереси та права інших. Цінностями гендерної культури (знання, уміння, навички вихованців) є:

• гендерна грамотність як система отримання необхідних знань у сфері гендерних досліджень;

• сформована мотивація до рівноправної участі чоловіків і жінок у суспільному житті та реалізації своїх гендерних прав і свобод;

• гендерна самоосвіта як набуття власного досвіду з гендерної збалансованості;

• гендерна чуйність, як здатність особистості усвідомлювати та моделювати вплив соціального середовища;

• повага до особливостей та індивідуальних проявів особистості незалежно від її статі.

При організації колективних творчих заходів вихователю бажано провести діагностику рівня сформованості гендерних стереотипів у шкільному колективі. Залежно від її результатів вибираються форми та методи гендерного виховання.

Оцінка гендерної ідентичності школярів ставить за мету виявлення особистістю рівня ототожнення власної біологічної статі в поєднанні з формами «жіночої» та «чоловічої» поведінки, яка спирається на існуючу в суспільстві гендерну ідеологію. Гендерне виховання необхідно здійснювати з використанням усіх традиційних засобів педагогічного та батьківського впливів. Це такі як:

• своєчасна реакція дорослих на ті чи інші особливості поведінки дітей чи підлітків, їх взаємини з однолітками протилежної статі, емоційна оцінка цих особливостей; адекватна реакція на ті чи інші прояви сексуального розвитку дитини чи підлітка, що грунтується на розумінні того, що в їх розвитку є нормальним, а що – відхиленням від норми;

• приклади правильного ставлення дорослих до представників іншої статі, дорослі не повинні доводити до дітей свої конфлікти, не варто з’ясовувати в їх присутності свої стосунки і т. п. Приклади можуть бути взяті також з творів художньої літератури, кіно тощо.

Гендерне виховання пов’язане з моральним, фізичним, естетичним, розумовим і трудовим. Наприклад, у процесі трудового виховання створюються уявлення дітей про те, що праця людей різної статі має свою специфіку, яка пов’язана з фізіологічними особливостями та історичним аспектом розвитку людини: праця чоловіків традиційно передбачає більші фізичні навантаження, ніж праця жінок. Зв’язок гендерного виховання з фізичним аналогічний: на заняттях фізкультури підбирають такі вправи, які розвивають різні фізичні якості і формують певне ставлення до стилю поведінки (фігура, постава, хода, динаміка рухів). Зв’язок гендерного виховання з естетичним бачимо, наприклад, в організації дозвілля, де враховуються надання переваги дітьми, залежно від статевих відмінностей. Зв’язок гендерного виховання з моральним виявляється в ознайомленні дітей з елементарними поняттями про мораль, значення в суспільстві людей різної статі, орієнтації дітей на майбутню соціальну функцію. 

20.01.2024 р.                  Як допомогти дитині, яку цькують у школі?

Впевненість у собі

Ображаються лише ті, у кого є проблеми із самооцінкою і самоприйняттям: упевнена в собі людина на знущання та злі приколи просто не звертає уваги. Тому чим більше ситуацій успіху в житті дитини, досвіду перемог і досягнень, тим упевненішою вона почуватиметься. Найлегше досягти успіху в тому, що справді подобається вашій дитині. Наприклад, коли мого сина Гліба цькували в школі, ми з ним зробили презентацію геологічної колекції каміння, яке привезли з різних країн. Він із задоволенням виступив перед класом, відчув себе впевненіше та здобув авторитет в однокласників.Правильна реакція

Що змушує задирак знову і знову повертатися до однієї і тієї ж жертви? Реакція! Усе відбувається тільки заради неї. І чим вона яскравіша, тим краще. Негативні емоції тих, кого ображають, дають кривдникам потужне психологічне живлення, яке підкріплює відчуття правильності обраної тактики самоствердження: «Він ниє та благає помилування  – слинько і плаксій, а я не плачу – я сильніший за інших, я герой». Розірвати це коло допоможе реакція, якої не очікують, – відреагувати на образу усмішкою, віджартуватися або ж перервати стьоб пропозицією: «Розумію, тобі хотілося пожартувати з мене. Але цього разу вийшло не надто ефектно. Давай наступного разу ти спробуєш ще раз?». Витрачати зусилля на таку жертву буде нецікаво та безглуздо. Поясніть цей механізм дитині. Звісно, не завжди легко стримуватися і силою волі видавати позитив у відповідь на зло, але потрібно навчитися це робити.Історії успіху

Добре працюють приклади із життя. Будьте з дитиною відверті: розкажіть, що в дитинстві у вас були подібні ситуації, поділіться тим, як ви їх подолали. Не було таких – наведіть приклад із життя ваших друзів, родичів. Не стикались із цим, тоді подивіться разом із дитиною фільми та мультфільми із сюжетами, у яких головним героям вдалося протистояти нападкам, перетворити свої слабкі сторони в сильні. Наведіть приклад історії життя відомих особистостей, які зіштовхнулися зі схожими труднощами, але впевнено йшли далі на шляху до успіху: Майкла Джордана, Волта Діснея, Альберта Ейнштейна та інших.«Разом ми – сила»

Поговоріть із дитиною, чи є в неї компанія або друг, який готовий заступитися за неї. Буває, що дитина не заводить собі друзів тільки тому, що не знає, як влитися в чужу компанію. Особливо це актуально для новачків та першокласників. Подумайте разом, з ким із класу малюк хотів би познайомитися ближче: запросіть однокласників у гості, товаришуйте сім’ями, проводьте разом час. Надійний товариш – гарний помічник у протистоянні із задираками. Домашній гумор

Проаналізуйте, як у вашій родині з почуттям гумору. Можете з усмішкою сприймати зауваження близьких? Як часто ви по-доброму жартуєте одне з одного? Атмосфера довіри та дружби вдома подарує дитині здатність легко та з гумором ставитися до труднощів. Клейте дурня, кривляйтесь і смійтеся разом.

У дорослих є чудова можливість додати дитині впевненості у собі, адже діти копіюють нашу поведінку і ставлення до життя, яке тільки на 10% складається із подій і на 90% – із наших реакцій на них. 

                   Тетяна Воробець   10.01.2024р.                                 Як вивчити уроки без стресу.                         Поради батькам.

Дитина з 1 класу повинна знати, що уроки – це її особиста справа. І що вчиться вона не для мами з татом, бабусі з дідусем, а для себе. Домашні завдання – справа дитини і вона вільна вибирати, готувати їх чи ні. Тому іноді дайте дитині можливість зіткнутися з наслідками власної безвідповідальності. Тільки коли дитина стикається з наслідками своїх дій або бездіяльності, вона може дізнатися реакцію світу. Тільки так малюк розуміє, що зробив помилку або проступок.Постарайтеся зрозуміти дитину

Розберіться в тому, чому не хочеться вчити уроки. Буває, школяр не хоче вчити жоден предмет. Дізнайтеся у малюка, чому з цим такі проблеми. Можливо, йому важко дається або дитина посварилася з учителем.Не забувайте про відпочинок

Не вимагайте робити уроки відразу після школи, дайте можливість дитині відволіктися, переключитися і розслабитися. Добре, якщо в цей час дитина буде гуляти на свіжому повітрі, обідати або гратися з друзями. Деяким дітям, можливо, слід прилягти й поспати.Придумайте ритуал

Постарайтесь перетворити виконання домашніх завдань в щоденний ритуал, що відбувається в певну годину в одному і тому ж місці.  Кращий час для виконання домашніх завдань – з 15.00 до 17-18.00. Хоча тривалість занять може бути різною (в залежності від віку).Повинні бути перерви

У школі між уроками теж роблять перерви, та й ви на роботі час від часу відволікаєтеся попити чай, поговорити. Привчіть дитину до таких 5-10- хвилинних перерв між виконаними завданнями. Особливо важливі перерви для молодших школярів.Присутність або перевірка

Молодшим школярам набагато легше виконувати домашнє завдання в присутності батьків. Адже дитині ще важко організувати свою роботу, і ще вона потребує схвалення зробленого. Дорослий, якому дитина довіряє, заспокоює своєю присутністю і підживлює віру дитини у свої сили. Як тільки дитина зможе справлятися без мам і тат, вона неодмінно відмовиться сама від їхньої допомоги . Тут важлива поступовість. З часом домовтеся, що малюк сам робить деякі легші завдання, а складні з вами разом. Ще пізніше домовтеся, що дитина все виконує самостійно, а вам приносить тільки на перевірку. Хваліть свого школяра за самостійне виконання!

Чернетку рекомендується використовувати не завжди, а тільки для виконання окремих завдань (для тренування).

Не можна примушувати дитину переписувати всю роботу цілком, якщо вона допустила незначну помилку – навчіть її акуратно її виправляти. Ніколи не робіть завдання замість дитини Принцип простий: РАЗОМ, але не ЗАМІСТЬ. Дорослий разом з дитиною може подивитися, що задано, спланувати роботу, допомогти почати її … і зайнятися своїми справами, уточнивши, що буде поруч, якщо дитині знадобиться допомога.

Контролюючи кожен крок дитини, дорослий позбавляє його можливості стати самостійним і знімає з нього відповідальність.

Виділіть час на додаткові заняття

Зверніть увагу на те, що дитині дається складніше всього, і позайматеся з нею у вихідні. Спокійно, не кваплячись поясніть те, що малюк не розуміє, дайте кілька додаткових завдань. Незабаром ця тактика дасть результат!Поговоріть відверто з дитиною

Розкажіть їй про свої шкільні роки, про те що ви любили, що – ні, що виходило, а що викликало труднощі. Розкажіть, як справлялися з цими труднощами, щоб малюк зрозумів, що не все відразу виходить, що слід докласти зусиль, перш ніж щось вийде. Якщо школяреві не подобається вчитель, постарайтеся підібрати слова і пояснити, що люди бувають різні, і вчитель – це теж людина, зі своїми перевагами і недоліками. Вислухайте дитину і підтримайте в її почуттях. Іноді в особливо складних ситуаціях, варто поговорити з учителем.Репетитори в крайньому випадку

Репетитор допоможе тільки тоді, коли ви бачите, що дитина явно відстає від шкільної програми і у вас для цього є підтвердження вчителя і власні спостереження. Але якщо малюк нарівні з однокласниками, не варто перевантажувати його багатьма додатковими заняттями. Занадто великий обсяг знань може просто втомити дитину і викликати у неї протест.Терпіння і ще раз терпіння

Щоб з терпінням було простіше, не будуйте очікувань, приймайте дитину такою, якою вона є. Змиріться з тим, що їй не подобається математика, а пише “як курка лапою”. Зате у вашої дитини є багато інших плюсів, і щось у неї виходить найкраще. Слід тільки це побачити і підтримати! 

02.01.2024 р.Особливості спілкування з розгніваними батьками

Тетяна Воробець

Кожній людині приємно, коли до неї звертаються на ім’я. Адже коли вас називають – отже, вас бачать. Якщо ви пам’ятаєте, як звати батьків, то це величезний плюс на вашу користь. Якщо ні – не біда. Просто перепитайте: «Як би вам було зручно, щоб я до вас зверталася?». Як ви вже зрозуміли, ключове слово тут «зручно» (або «приємно»).

Навіть якщо це складно і ви й самі готові «вибухнути» – посміхніться. Люди часто відповідають посмішкою на посмішку, та й «накидатися» на людину, яка налаштована до вас позитивно, якось незручно. Необов’язково посміхатися впродовж усієї бесіди але при зустрічі – варто.

Це ще один психологічний прийом. Коли ми на когось злі, то бачимо себе «над» ним, тобто зверху. А якщо батьки сядуть за парту, а ви залишитесь на місці педагога, то положення автоматично змінюється на підсвідомому рівні.

Для продуктивної бесіди сядьте напроти, але краще, щоб між вами була парта – завдяки цій перешкоді ви будете почуватися більш впевнено.

Перепитуйте час від часу, чи правильно ви все зрозуміли, та дайте батькам зрозуміти, що поважаєте їх думку («Ви так вважаєте?»). Техніка допоможе знизити напруження, адже батьки переконаються, що їх хочуть чути. Крім того, це допоможе їм заспокоїтися та побачити ситуацію з іншого боку.

Поставте у центр оповіді іншу сторону – якщо це конфлікт між однокласниками, намагайтеся пояснити батькам позицію іншої дитини, якщо ж непорозуміння між учнем і вами –  висловте свій погляд на ситуацію.

Пропонуючи рішення, ви берете на себе відповідальність. Розпитайте батьків про те, як би проблему вирішили вони, які дії б застосували та якого результату очікують від вас. І лише після цього запропонуйте свій варіант. Таким чином відповідальність буде розділена між двома сторонами.

Не забувайте про те, що для усіх батьків їх діти – найкращі. А якщо дитина щось робить не так – отже, я погана мати (батько). Або ще «краще» – в усьому винен учитель. Тому тут треба обережно: критикуйте не дитину, а конкретний вчинок, при цьому не забувайте зазначити позитивні якості учня. Тоді у батьків не виникне бажання захистити свою дитину, а навпаки – вони захочуть допомогти їй стати кращою.

Навіть найзапекліші скандалісти не люблять зайвих свідків. Звичайно, мова йде не про учнів – вони не повинні ставати свідками таких розмов.

За відверту розмову справді варто подякувати – не так багато батьків навіть не думають вирішувати проблеми і просто залишають усе як є.

Вони мають право на свою думку, проте це не означає, що ця думка – істина в останній інстанції. Адже вам також не усі люди однаково до вподоби, тож і ви не можете подобатися усім без винятку. Ваше завдання – не дружити з батьками, а навчати їхніх дітей.

Чотири основних типи насильства над дитиною

Тетяна Воробець

03.01.2024 р.

Будь-яке невипадкове нанесення ушкоджень дитині у віці до 18 років: побиття, штовхання, різкі неочікувані стусани, ляпаси, не- бажані торкання, тілесні ушкодження, завдання фізичного болю, удари із застосуванням різних предметів, тягання за вуха, припа- лювання гарячими предметами, рідинами, запаленими цигарками [1], насильницьке змушення до будь-чого, введення різного роду заборон, обмеження прав і свобод. Фізичне насильство – це реаль- не чи потенційне нанесення фізичної шкоди.

Систематична нездатність або небажання забезпечити осно вні потреби залежного члена родини (дитини) у харчуванні, одязі, медичному догляді, захисті й прихильності, що може призвести до погіршення фізичного чи психічного здоров,я, затримки чи порушення розвитку, і кваліфікується як порушення прав людини. Зневажливе ставлення також вміщує в собі ігнорування та зневажання потребами дитини в навчанні, освіті, залишання дитини без нагляду.

Ізоляція від членів родини, друзів; погрози застосувати фізичне насильство; приниження, крик, образи, ігнорування, знущання (насмішки), завдавання душевних страждань, формування і роз- виток почуття страху і безпорадності, зниження самооцінки, звинувачення у безглуздості, грубість, заборона зустрічатися з друзями і робити улюблену справу; відсутність підтримки і прийняття, вбивство або знущання над тваринами у присутності дитини.

Крім того, до психологічного насильства також відноситься постійна неправда, обдурювання дитини, невиконання батьками своїх обіцянок, та висунення таких вимог до дитини, що не відпо- відають її віковим можливостям. Негативне оцінювання, акценту вання уваги лише на недоліках, примушування до самотності та- кож відноситься до психологічного (емоційного) насильства.

Будь-який вид домагань, які мають форму нав язливих сексуальних торкань, примушення до сексу і учинення сексуальних дій (зґвалтування, інцест) проти волі. Демонстрація дитині оголених геніталій, здійснення статевого акту на очах у дитини, спонукання дитини здійснювати подібні акти, демонстрація порнографічних та еротичних матеріалів, а також втягнення дитини у виготовлен- ня подібних матеріалів; підглядання за дитиною під час здійснення інтимних процедур

Адаптація шести річок до школи (батькам і вчиталям)

Тетяна Воробець

25.12.2023 

Початок навчання в школі — один з найбільш складних і відповідальних моментів в житті дітей, як в психологічному, так і у фізичному плані. Поступивши в школу, дитина стає школярем далеко не відразу.

Цей момент є новим віковим періодом в житті дитини, провідною діяльністю якої стає учбова діяльність.

Найважливішим чинником психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання. По суті, її становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.

До шкільної готовності, можна виділити такі складові: мотиваційну, розумову та емоційно-вольову. Справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої допитливості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних процесів: прагнення пізнавати нове, що несе в собі школа, бажання опанувати грамоту, читання тощо.

Якщо така пізнавальна активність не сформована, дітей приваблюють різноманітні сторонні мотиви, пов’язані зі сприйманням школи як місця для розваг, що спричинює неспроможність дитини взяти на себе обов’язки учня.

Навчальна діяльність у школі потребує від учнів високого рівня розумової активності, що виявляється через розвиток когнітивних процесів (сприймання, пам’яті, мислення, мовлення, уваги, уяви).

Велику роль відіграє емоційно-вольова готовність, зокрема вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямувати її на розв’язання навчальних задач тощо.

У наш час багато дітей вступають до школи і починають навчатися уже в шестирічному віці. У зв’язку із цим виникає багато питань, що потребують спеціального розгляду. Якщо шестирічна дитина починає вчитися в школі, то чи означає це, що вона розвивається швидше і перестає бути дошкільником? Чи корисно в цьому віці розпочинати шкільне навчання, і яким це навчання повинно бути? Чи всі діти можуть починати вчитися у віці шести років? Що таке психологічна готовність до школи?

Усі психологи, доходять висновку, що шестирічний першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником: він зберігає особливості мислення, властиві дошкільному віку; у нього переважає мимовільна пам’ять (запам’ятовує здебільшого те, що привертає його увагу яскравістю, цікавістю, емоційним відгуком); специфіка уваги дозволяє дитині продуктивно займатися тією самою справою упродовж не більше ніж 10-15 хвилин.

Особистості шестирічних дітей притаманні певні особливості, що створює додаткові труднощі в процесі навчання. Інтерес до пізнання у цей час ще нестійкий, залежить від ситуації, тому під час занять у більшості дітей він виникає і підтримується завдяки вчителеві. ». Отримання негативних оцінок, зауважень викликає тривожність, дискомфорт, через які значна частина учнів стають пасивними, залишають розпочату роботу або потребують допомоги вчителя. Поведінка дитини залежить від її емоційного стану, є імпульсивною та безпосередньою, що ускладнює колективну роботу дітей на уроці. Зрозуміло, що дітей шести років навчати складно, і таке навчання необхідно будувати з урахуванням специфіки їхнього розвитку.

Шестирічна дитина швидко стомлюється, виконуючи одноманітну роботу, У шестирічної дитини існує нагальна потреба в грі та емоційній насиченості всього життя, саме тому вона значно краще засвоює програму, запропоновану їй в ігровій формі, ніж у стандартній ситуації навчального заняття. Отже, педагогам необхідно постійно збагачувати урок елементами гри. Так, у шестирічних дітей ще зберігаються притаманні дошкільному вікові особливості мислення: у них домінує мимовільна пам’ять, унаслідок чого запам’ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаво; специфіка уваги уможливлює продуктивне виконання певної роботи не більше як упродовж 15—20 хв; особливості мислення зумовлюють прагнення вивчати все передусім у наочно-образному та наочно-дієвому аспектах.

Характер у цьому віці тільки формується. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігається імпульсивність поведінки, вередливість, упертість. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їхнього темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи, однак більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у вираженні своїх почуттів і ставленні до оточуючих.

Незважаючи на певну специфіку й складність організації навчання шестирічок, існують певні новоутворення у психічному розвитку дитини, які дають підстави фахівцям рекомендувати навчання з цього віку. Перше, на що хотілося б звернути увагу, це те , що діяльність дитини стає спрямованішою (наприклад, дитина, заради того, щоб завершити справу й переконатися в результаті або отримати схвалення дорослого, готова відкласти прогулянку або перегляд мультфільмів).

Що ж може статися з дитиною, якщо система шкільного навчання формалізована та недостатньою мірою зважає на її вікові особливості? За несприятливих умов часто погіршується стан здоров’я дітей: може знижуватися вага, зменшуватися кількість гемоглобіну в крові, знижуватися гострота зору, виникати головний біль. Через погіршення загального самопочуття дитина починає часто хворіти, знижується її працездатність, що негативно позначається на навчанні; в окремих випадках виникають неврози або шкільна дезадаптація; діти напружені не тільки фізично, але й психологічно. Деякі шестирічки стають млявими та плаксивими, у них порушуються сон і апетит; інші перезбуджуються, стають дратівливими та запальними. Стомлюваність спричиняє зриви у поведінці, капризи. Зважаючи на соціальну нестабільність, труднощі пристосування до нових умов і взаємин шестирічна дитина гостро потребує безпосередніх емоційних контактів, а за формальних умов шкільного навчання ця потреба може не задовольнятися повною мірою.

За сприятливих умов навчання психологічна напруженість дошкільника зазвичай починає зменшуватися через 1,5—2 місяці від початку навчального року.

У більш жорстких умовах психологічна напруженість триває, спричиняючи побічні для дитини ефекти — як в психологічному, так і в соматичному плані.

Першокласник із захопленням переступив поріг школи, але вже через кілька місяців почав страждати від необхідності бути в ній щодня. Чим пояснюється таке ставлення до школи? Якщо дитина не відвідувала дитячий садок, не дивно, що можуть виникнути певні ускладнення і в першому класі. Це явище називається шкільною дезадаптацією. Пізнавальна активність маленького школяра висока і поступово цей вогник бажання знати, бути попереду, згасає, а на зміну йому приходить неуважність, тривожність. Які ж діти відчувають складнощі при адаптації до школи? До дітей, що важко адаптуються, належать:діти з відхиленнями в інтелектуальній, комунікативній, мотиваційній, емоційній сфері,діти, які мають хронічні хвороби, через які змушені пропускати багато уроків,діти, в яких порушена саморегуляція поведінки або недорозвинене мовлення,діти з неблагополучних або неповних сімей, які від початку і надалі не отримують від дорослих підтримки та допомоги в навчанні.

Рекомендації вчителям з профілактики дезадаптації першокласників до школи

Урахування вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей.

Демонстрація вчителем віри в успіх дитини.

Зняття неуспішних оцінок на перших етапах навчання

Використання «системи фішок» і грамот в оцінюванні діяльності дітей

Відділення оцінки конкретного вчинку від оцінки особистості дитини.

Запобігання груповій критиці дитини або її робіт, а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів

Порівнянні якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами.

Указуючи на помилки, намітити шлях до успіху.

Акцентування уваги учня на його успіхах, перемогах. Створення ситуацій успіху.

Надання емоційної підтримки учням словами, поглядом, дотиком.

Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень.

Підтримка і заохочення проявів активності в роботі на уроці у скутих, сором’язливих, тривожних дітей. Важливо звертати увагу інших учнів на їхні успіхи, підвищувати їхній статус у класі

Бажано не наполягати на публічних виступах і відповідях перед усім класом тривожних, невпевнених дітей. Певний період їх можна включати в групи з 2-3 учнів, що разом будуть розповідати вірш, співати пісню і т.д., щоб вони відчули підтримку.

Для встановлення гарних відносин між дітьми в класі й формування в них конструктивних способів взаємодії можна проводити заняття на теми: «Знайомство. Як подружитися», «Що таке дружба?» і т.д. Така робота буде більш ефективною, якщо на заняттях використовувати інсценування ситуацій, обговорення, проказування почуттів за даними ситуаціями. Також корисними будуть заняття з використанням веселих, жартівливих командних ігор.

• Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».

• Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

• Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той і на інший продукт).

• Не лайте, а тим більше — не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».

• Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

• Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення—запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно)—нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.

• Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.

• Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого — основа для взаєморозуміння.

• Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Вийде обов’язково, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі, вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

• Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте аль­тернативу. Повага до дитини зараз — фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

Створюйте позитивне емоційне ставлення до школи, запобігайте перевантаженню, допомагайте, якщо це доцільно, виявляйте і підтримуйте здібності дитини до тих видів діяльності, якими вона захоплюється, і в яких має певні успіхи.

Навчання у школі має бути джерелом позитивних емоцій, що допоможе дитині знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у свої силах.

Важливо, щоб ці позитивні емоції пов’язувались із самою навчальною діяльністю, її процесом та першими результатами.

12 вправ, що допоможуть подолати психологічні травми

Тетяна Воробець

25.12.2023

Пітер А. Левін — доктор медицини, філософії та біологічної фізики. Понад 30 років присвятив вивченню стресу та психологічної травми. У своїй книзі «Healing trauma» пропонує 12 кроків для подолання психологічної травми.

 Безпека і внутрішній зміст

Набуття кордонів власного тіла. Робіть вправи, які допоможуть вам відчути, що ваша шкіра і ваші м’язи є кордоном всіх емоцій та фізичних почуттів.  

🚿Наприклад, контрастний душ — це усвідомлення тілесних кордонів.

 «Заземлення» і концентрація

При травмі людина ніби втрачає ґрунт під ногами. Частина процесу зцілення — це оволодіння умінням твердо стояти на ногах, або «заземлення».

🧍🏻‍♀️Станьте двома ногами на землю та відчуйте тверду підлогу під собою.

 Відновлення джерел живлення (ресурси)

У кожного індивідуальні ресурси: зовнішні та внутрішні. Найбільш очевидні ззовні — природа, друзі, сім’я, тварини, заняття спортом, танці, музика тощо. Внутрішні — наша сила, рухливість, інтелект, духовні пошуки, вроджені таланти, мудрість, міцна нервова система. 

📝Необхідно визначити свої внутрішні і зовнішні джерела й ресурси та активно використовувати їх для поповнення емоційного балансу.

 Від відчутого відчуття до відстеження специфічних переживань

Усвідомити відчуття через соматичне.       

🤔Наприклад, коли ви переживаєте занепокоєння, ви можете поставити собі запитання «Звідки я знаю, що мене щось турбує? В якому місці я відчуваю занепокоєння?» та прослідкувати цю емоцію у своєму тілі.

 Перехід до активного стеження: відчуття, образи, думки, емоції

Як тільки у вас почнуть з’являтися неприємні думки, що зіштовхують вас на небезпечний шлях, скажіть собі: «Це всього лише думки. А що я дійсно зараз відчуваю? Що відбувається в моєму тілі?».Можуть виникнути образи: візуальні (зримі), акустичні (звуки або голоси), смакові, нюхові (запахи) або тактильні (шкірні відчуття, «дотику»). 

❔Не забувайте ставити собі запитання «Які відчуття я помічаю у своєму організмі, коли переді мною виникає образ?»

 «Маятник»

Навчіться підкорятися власному ритму «звільнення — закріпачення».

🧘🏻‍♀️Знайшовши в собі емоцію, що вас турбує, спробуйте сфокусуватися на цій ділянці тіла. Емоція буде потроху залишати вас, а ви намагайтеся прослідкувати цей момент. При вдалому використанні цієї вправи ви зможете керувати своїми емоціями, тим самим розгортати їх або, навпаки, — звільнятися від них.

. Реакція боротьби: природна агресія проти насильства

Агресія — наша природна вроджена властивість, покликана захищати нас, коли над нами нависає загроза. Якщо час від часу у вас виникає агресія — це може бути наслідком психотравми. 

❔Поставте собі запитання «Де у тілі я відчуваю агресію?», «Які думки в мене виникають під час агресії?». Прослідкуйте цю емоцію, від чого та у що вона перетікає.

 Реакція втечі: природний вихід проти тривоги і занепокоєння

Втеча від травми — це людська природна реакція. Але якщо людина не впевнена у своїй втечі — то можуть виникнути перешкоди, заціпеніння, що веде за собою страх та безсилля. 

☝️Усвідомлення, що втеча є найвдалішим варіантом від небезпеки, звільняє від відчуття страху та безсилля. Так як організм налаштований на мету — збереження себе втечею.

Сила і гнучкість проти безсилля і занепаду

Відчуття безсилля можна розглядати як наслідок незавершеної реакції у відповідь на загрозливу ситуацію. 

🧠Наш мозок так влаштований, що йому просто необхідно завершити всі «операції» нашої пам’яті, щоб звільнити місце для нових емоцій. Таким чином нам необхідно пройти через тяжкість ситуації в нашій голові, щоб ще раз пережити всі емоції та зібрати до кінця пазли часу.

Страх, виділений із контексту реакції «заціпеніння»

Під час зіткнення двох реакцій — страху та заціпеніння — треба виділити страх. Тим самим емоція заціпеніння завершиться «сама собою», а ваша поведінка стане осмисленою та активною.

🙆🏻‍♀️Коли ви відчуєте, що відчуття рівноваги почало до вас повертатися, ви можете звернутися за підтримкою до такої афірмації: «Я вдома. Нарешті я вдома». Повторіть це твердження два або три рази поспіль.

 «Орієнтація»

Перехід із внутрішнього світу в зовнішнє середовище, від діалогу із власним організмом до соціальної взаємодії.

📝Вправа.Розплющивши очі, деякий час вільно роздивляйтеся навколишні предмети. Дайте собі озирнутися і зорієнтуватися в навколишньому просторі. Інтерес, цікавість, прагнення до дослідження і пізнання — це джерела, що підживлюють базові структури нервової системи. Нервова система не може в один і той же час бути травмованою і підтримувати в нас пізнавальний інтерес. Травма не може співіснувати з цією властивістю людської натури.

Закріплення і інтегрування досягнутих результатів

Звільнившись від травмуючої реакції, ви відчуєте потребу в додаткових засобах, це індивідуально. Вони допоможуть вам втягнутися в нове життя, головна особливість якого — це спокій та усвідомлене відчуття присутності «тут і зараз».

Робимо наших дітей щасливими

Тетяна Воробець

18.12.2023

Важливо зрозуміти простий факт: якщо дитина виросла в обстановці любові, все це позначиться на її майбутньому. Особливо важливо говорити слова любові старшим дітям, які відчувають себе обділеним і мають образу на своїх батьків.

 Цю фразу потрібно говорити своїй дитині регулярно. Бажано не лише вимовляти, а й фізично підтверджувати свої слова обіймами чи поцілунками.

Багато дітей не відчувають своєї винятковості. А потрапляючи у суспільство, починаються конфлікти чи виникає нерозуміння. Тому дитині важливо знати, що вона для своїх батьків – це найголовніше.

 Слова подяки – це найпростіше, що може сказати доросла людина. Як показує практика, старання власних дітей багато батьків намагаються не помічати або не беруть до уваги. У результаті дитина втрачає відчуття власної значущості.

 Довіра грає ключове значення у вихованні. Багато дітей стикаються з ситуацією, коли вони не можуть розповісти своїм батькам про секрети або свої плани. Подібну проблему не варто недооцінювати.

Якщо дитина перестає довіряти своїм батькам, вона ніколи не буде з ними ділитися особистим. Все це залишить відбиток надалі, адже своїм батькам навіть у зрілому віці він не довірятиме. Довірчі стосунки треба налагоджувати із самого дитинства.

 Не всі діти мають гарні знання або навички. Найгірше, що батьки не розуміють морального стану своєї дитини. Діти чудово розуміють свої слабкі місця чи проблеми. Також на їхню адресу часто звучить критика, яка залишає свій слід.

 Завдання батьків – підтримувати свою дитину та говорити хороші слова.

Ще один раз варто порушити питання довіри. Дітям важливо відчувати, що їм вірять і навіть дослухаються до їхньої думки. Якщо цього немає, про нормальні стосунки не може йтися.

Тривожність та перегляд новини

Тетяна Воробець

18.12.2023

Тривожність характеризується надмірним занепокоєнням і страхом, і перегляд новин може посилити цю проблему, залишаючи після цього загальний розлад настрою та тривогу.

👩‍🔬Ізраїльські вчені під час війни в Секторі Гази досліджували вплив телевізійної травми та виявили що,

❗️Перегляд травматичного відеоконтенту в телевізійних новинах викликає стійкі негативні психологічні почуття та тривожність в 1,6 частіше, аніж просто читання новин.

📺 Учасники в рамках цього дослідження відчули посилення тривоги, загальний розлад настрою, та виявляли симптоми психопатології вже через 15 хвилин після перегляду новин.

📰 Під час війни як ніколи важливо бути в курсі того, що відбувається у країні, проте перегляд або читання новин вранці може задати тривожний тон на день, а негативні образи та слова перед сном можуть вплинути на якість сну.

🤳Тепер, коли ви знаєте, що новини так впливають на тривожність, переконайтеся, що ви уникаєте переглядати новини першим ділом зранку та останнім, як готуєтесь до сну.

🙏Скоротіть кількість переглядів новин. Віддавайте перевагу текстовим новинам, аніж аудіовізувальним. Слідкуйте лише за офіційними джерелами інформації та акредитованими медіа.

Рекомендація:

✅ Візьміть звичку робити щось позитивне, коли ви вперше прокидаєтеся і безпосередньо перед сном, як-от медитація, розтяжка, ведення щоденника, афірмації та йога замість перегляду новин.

Як психіка захищає від стресу

Тетяна Воробець

05.12.2023

Як показує практика, наша психіка може реагувати на стресові події по-різному. Один із захисних механізмів психіки — дисоціація. В результаті чого людині здається, що це все відбувається не з нею, а з кимось іншим. Така позиція захищає від надмірних стресових тяжких емоцій.

Основні характеристики дисоціації:

▫️втрата відчуття часу,

▫️почуття втрати контролю над поведінкою,

▫️зміни в емоційній експресії,

▫️порушення сприйняття,

▫️зміна пріоритетності подій у минулому та сьогоденні,

▫️висока сприйнятливість до навіювання.

☝️Схильними до дисоціації є люди, які неодноразово переживали психічні травми впродовж життя.

☝️Дисоціація може призводити до змін ідентичності людини та роздвоєння особистості. Часто зустрічається амнезія (обмеженого періоду в часі).

🔺Якщо після повернення до нормального життя ви стали помічати за собою або кимось із своїх родичів такі 

▪️втрата пам’яті щодо конкретних ситуацій (людина щиро не розуміє, про що ви кажете);

▪️різка зміна настрою (веселий — агресивний);

▪️висока тривожність (тремор, сильне серцебиття);

▪️оніміння;

▪️пониження слуху та зору;

▪️порушення ходи,то найкраще звернутися до психотерапевта.

❗️Усвідомлення проблем власної психіки — найважче випробування людини. Щоб не допустити ускладнення до роздвоєння особистості, слід вчасно звернутися до психотерапевта для точного визначення діагнозу.

У роботі з дисоціацією найчастіше обирають психоаналіз, гештальт-терапію, раціональну терапію, арттерапію та iншi.

Будьте здорові та слідкуйте за своїм настроєм.Posted in Поради психолога, Поради психолога учителям, Ст

Ігнорування тривожності

⏰  – це сигнал, який намагається вказати на те, що вам потрібно щось пропрацювати або змінити. Якщо ви проігноруєте цей сигнал, він стане голоснішим, допоки його не почують.

🔕Якщо довго ігнорувати тривожність, врешті-решт тривога може взяти під контроль вас та ваше життя! І з неприємного відчуття перетворитись на діагноз.

‼️Набагато краще почати звертати увагу на свою тривогу якомога швидше, щоб виявити свої негативні моделі мислення та шкідливі звички, перш ніж все вийде з-під контролю.

⚪️Ваш тривожний розлад міг початися в результаті чогось, що було поза вашим контролем, наприклад, травми або смерті близької людини. Але ви можете побороти звички, які посилюють вашу тривогу.

⚪️ Відсутність фізичної активності, неправильне харчування, зневоднення, харчові добавки, рафінований цукор, алкоголь, кофеїн і недостатній сон – усе це має науково доведений вплив і в рази посилює тривожність.

✍️Почніть вести щоденні записи та відмічати:

🔘Рівні тривожності;

🔘Щоденну діяльність – харчування, фізичні вправи, ведення щоденника, афірмації тощо;

🔘Тривоги й страхи;

🔘15-хвилин перед сном записуйте нав’язливі думки на папір, щоб звільнитись від них;

⚪️ Роблячи це, ви можете визначити речі, які змушують вас більше або менше хвилюватися, а потім внести відповідні зміни у свій спосіб життя.

✅Перечитайте різні публікації про тривожність на сторінці та чинники, які її посилюють. Візьміть до уваги ті, які наявні у вашому способі життя.  

✅ Складіть список своїх шкідливих звичок і встановіть невеликі цілі, щоб зробити перші кроки до їх зміни.

✅Заведіть записник чи трекер на телефоні, аби відстежувати рівні тривожності, кількість та якість сну, ваш раціон та фізичну активність.

🙏 Якщо відчуття тривожності триває понад 6 місяців — обов’язково проконсультуйтеся зі спеціалістом. 

Як прийняти своє тіло, якщо з початку війни заїдаєш стрес

Тетяна Воробець

29.11.2023

❗️Якщо у вас до війни був діагностований РХП (розлад харчової поведінки), він може загостритися. Зверніться, будь ласка, по допомогу до спеціаліста. ❗️Якщо до війни відносини з їжею у вас були стабільні, спробуймо визначити причину переїдання. Щоб пробачити себе, важливо зрозуміти, чому ви так робили. І обрати нову стратегію. 🍔Позбавитися від емоцій або отримати їх Усі чули, що споживання деяких харчових продуктів стимулює вироблення гормону задоволення — ендорфіну. У тяжкі моменти хочеться забутися та перемкнути увагу на щось знайоме. 

🤔Спробуйте визначити, яка саме емоція запускає цикл переїдання. Часто після вживання «забороненої» їжі виникає почуття провини. Намагайтеся відстежувати його та пробачати себе. 🍔Повернути собі почуття контролю У ситуації нестабільності та невизначеності важливо мати щось звичне та стабільне. Іноді цим острівцем безпеки може стати приготування чи вживання їжі. Ми можемо намагатися контролювати тіло, щоб відчувати себе в безпеці. 

🤔Спробуйте обирати більш конструктивні способи повернути контроль. Наприклад, дихальні вправи, фізичне навантаження або плани на день. 🍔Покарати себе Безсилля, неможливість щось змінити, відчуття того, що ти робиш недостатньо, — можуть провокувати почуття провини та ненависті до себе. Також агресія, яка направлена на ворога і яку ви собі не дозволяєте, може проявлятися у вигляді аутоагресії. Якщо ви в безпеці, то можете мати провину вцілілого. Тоді переїдання може бути спробою покарати себе. 

🤔Нагадуйте собі про те, що війна почалася не через вас та ви не відповідаєте за дії окупантів. 🍔Уникнути міжособистісних проблем Так само, як і до війни, зайва вага може мати вторинну вигоду. Наприклад, ви боїтеся будувати стосунки або не хочете інтимної близькості з чоловіком. Тоді незбалансоване харчування може бути вашим способом уникнути тривоги. 

🤔Подумайте, як зайва вага допомагає вам. Чи могли б ви задовольнити ці потреби по-іншому? Те, як ваші батьки реагували на зовнішність, також впливає на здатність приймати себе. 

🤔Чи критикували вас, чи порівнювали з іншими, знецінювали ваші спроби мати гарний вигляд? Згадайте переконання, які вам говорили в дитинстві про ваше тіло. Оцініть, чи дійсно вони вам потрібні в дорослому житті чи ви живете за звичним сценарієм? Приймати своє тіло може бути нелегко. Відчути свою цінність, незалежно від зовнішності, може бути легше у стосунках. Коли є хтось, хто не оцінює вас, а приймає. 

💛Спробуйте подивитися на себе очима людини, яка вас дуже любить. Що б вона сказала вам про ваше тіло? Щоб ви самі сказали найкращій подрузі, яка б звернулася до вас із проханням допомогти прийняти своє тіло? 

Основні причини депресії

Тетяна Воробець

11.11.2023

Вступ до школи — дуже важливий момент для дитини та її батьків. Багато дітей з готовністю та натхненням відправляються в перший клас, але далеко не всім такі зміни даються легко. Літо перед школою дає можливість батькам підготувати дитину до школи не тільки купивши все для успішного навчання, а й заклавши в неї всі необхідні знання та вміння.Posted in Поради психолога, Поради психолога учителям Leave a comment

💬Душевний біль — це не просто метафора.

Ми всі можемо сумувати, відчувати самотність, апатію, відсутність або зниження апетиту. У кожної людини може виникати бажання «сховатися» — втекти кудись, побути в собі, небажання спілкуватися з будь-ким. Світ може бути чорно-білим у такі моменти життя. Часто про такі періоди люди кажуть: «у мене глухий кут у стосунках», «я в депресії», «мене звільнили з роботи, немає сил жити і т. д.». 

🤷🏻‍♀️Виникає запитання: чому одні люди можуть пережити подібні епізоди, а інші — ні? 

❗️15% людей у   своєму житті страждають на хронічну, важку депресію.

👴🏻Зигмунд Фрейд у своїх працях назвав скорботу станом, який відчуває людина як втрату чогось/когось близького. Меланхолією він називав стан, в якому втрату неможливо переключити на реальне життя. 

При втраті близьких людей, способу життя, стосунків нормально відчувати смуток, перебувати у стані туги. Зникає смак життя, і людина не може відчувати задоволення. 

Проходить час, і для психіки нормальні процеси життєдіяльності активуються. Базова потреба відчувати задоволення та відчувати радість повертається!

❓Які ж справжні причини затяжної депресії:

⚡️ Стрес — найголовніший активатор депресивних станів. 

У випадку депресії йдеться про накопичувальний стрес. Діти віком до 10 років, що спостерігали втрату близьких, рідних, можуть страждати на хронічну депресію. Будь-які форми насильства викликають почуття провини та сорому, активуючи порушення біологічних процесів. Тоді почуття безпорадності стає непідконтрольним, і людина відчуває безсилля.

⚡️Гормональні порушення щитовидної залози. 

Вона відіграє важливу роль, особливо для жінок. Жінки інакше і довше, ніж чоловіки, проживають почуття втрати та будь-які інші стани. Післяпологова депресія, ПМС, менопаузи, щомісячний жіночий період — рівень естрогену та прогестерону починає зашкалювати вище за норму. Якщо є який-небудь стрес — множте багато разів!

⚡️Катастрофізація — звичка думати про погане. 

Тут може бути взятий досвід батьківської сім’ї або включатися генетичний фонд. Якщо вас навчили думати погано і ви не перевчилися, якщо немає досвіду приймати рішення — страх помилятися, контролювати все навколо, тоді є всі шанси увійти у стан апатії та дійти до дисоціації (відчуття байдужості, відірваності від дійсності або недостатньої емоційності).Posted in Поради психолога, Поради психолога учителям, Сторінка психолога .Підтримуємо дитину, якщо її рідні на війні

Природно, що ми тривожимося за безпеку найдорожчих людей. А для дітей у часи війни це може бути особливо непросто — давати собі раду із цією тривогою та цим випробуванням. Тож, як підтримати малечу та зменшити її стрес:

1..

І дитині, і дорослим легше долати випробовування, якщо вони розуміють їхній сенс. 

🧩Ви можете пояснити, що «наш тато захищає нашу дорогу Україну. Він пішов на війну, бо він нас сильно любить, і він бореться разом з усією нашою відважною армією за те, щоби ми могли перемогти, щоб був мир, а ми мали щасливе майбутнє…». 

🧩Допомагайте дитині відчувати гордість за рідних, за те, що вони причетні до великої справи: «Нам, звісно, дуже не вистачає батька, але ми знаємо, що він зараз там, де потрібно для нашої країни, ми усім серцем з ним і з нашим військом».

2. 

🧩Якщо є можливість, телефонуйте, давайте дитині можливість поговорити. При цьому пояснюйте, що це не завжди можливо і що рідні можуть не мати доступу до зв’язку з огляду на обставини військової служби. 

🧩Поставте фото рідної людини, що служить, на видному місці. Говоріть про неї, нагадуйте регулярно, зробіть звичкою «передавати привіт» чи молитися (якщо віряни). 

🧩Запрошуйте також дітей малювати малюнки, записувати на диктофон послання, робити фото особливих моментів, щоби потім могти їх надіслати, про них потім розповісти. 

3. .

🧩Дитина має право знати, що відбувається на війні, але їй важливо коментувати, пояснювати, бо вона може надавати цьому часом помилкових значень, надмірно переживати. Повідомлення, що хтось загинув, вона може відносити до того, що це рідні, хоч насправді це може стосуватися зовсім іншої зони бойових дій. 

🧩Слідкуйте, щоб дитина не була переобтяжена інформацією про війну, втрати, не мала доступу до контенту, що не є для дітей.

4.

🧩Ці почуття природні, тож важливо їх нормалізувати, розділити: «Ми теж сумуємо, що батько зараз не з нами. Ми теж усі тривожимось». Але водночас давайте надію: «Та ми віримо в нашу перемогу і чекаємо батька з війни». 

🧩Ми не можемо давати дитині стовідсоткових завірень, що батько не може бути пораненим чи загинути, але ми можемо допомагати дитині жити із цією невідомістю і водночас надмірно не переживати: «На війні так буває, що хтось гине чи отримує поранення. Ми теж переживаємо за тата та його побратимів, але віримо, що все буде добре. Але думати про це увесь час немає жодної користі — давайте краще переключимо увагу на якісь корисні справи». Задіювати дитину до діяльності може бути найкращим способом долати тривогу.

5. 

🧩Дітям важливо відчувати безпеку, тож пильнуйте, щоб усі її найважливіші потреби були задоволені. Інколи, коли рідну особу нещодавно мобілізували, дитині може бути складно — наприклад, батько допомагав робити уроки, а зараз його нема. 

☝️Але пам’ятайте теж, що і ваші потреби також важливі. Не соромтеся попросити підтримки і допомоги. Перегляньте — можливо, щось можна спростити чи від якихось завдань тимчасово відмовитися, чи перерозподілити їх між членами родини. 

І не забувайте турбуватися про себе — дорога до перемоги потребує мудрого розподілу енергії та регулярного відновлення сил.

Джерело: центр здоров’я та розвитку Коло сім’ї.Posted in Поради психолога, Поради психолога учителям Leave a comment

Витягти дитину з гаджета: чим загрожує надмірний екранний час

• Уникання соціальної взаємодії: коли розмовляєте з дитиною, то вона відповідає вам, але постійно дивиться в екран та не відривається від того, що там відбувається.

• Дитина стає більш агресивною без явних на те причин, жаліється на відчуття перенавантаженості звичними справами: не виконує обов’язки по дому та домашню роботу, бо скаржиться на втому.

• Погіршуються успіхи в навчанні, дитина стає неуважною та не може сконцентруватись на виконанні завдань.

• Дитина не може припинити користуватися інтернетом або скоротити цей час.

• Дитина не може дочекатися наступної можливості скористатись інтернетом і часто запитує: «А коли можна буде вже зайти в інтернет?»

• Дитина може жалітись на фізичне самопочуття — головний біль, біль у шлунку, поганий зір.

• Дитина не реагує на присутність інших людей поруч, так, ніби вона сама у кімнаті чи приміщенні, і в цей час уся її увага в екрані девайса.

• Коли дитина довго не може зайти в мережу, то вона стає агресивною, проявляються істерики.

Звичайно, що кожен окремий симптом не вказує на те, що дитина надмірно проводить час в мережі. Але якщо 5 із цих пунктів ви помічаєте постійно, це привід замислитись: можливо дитина забагато часу проводить в інтернеті і це впливає на її психологічний стан.

• Технології дуже швидко розвиваються та вимагають миттєвої реакції, що впливає на тривалість уваги у дітей молодшого віку та підлітків.

• Підлітки та діти, які проводять багато часу онлайн, частіше повідомляють про проблеми психічного здоров’я.

• Діти, що сидять у гаджетах, проводять менше часу на свіжому повітрі. У них розвиваються технологічні звички, що не передбачають фізичної активності. Це може призвести до підвищення рівня ожиріння.

• Багато хто з користувачів вважає, що краще писати тексти чи спілкуватися в соціальних мережах, а не говорити особисто з людиною. Навіть коли діти перебувають разом, вони можуть більше часу проводити з телефоном, ніж у комунікації чи грі один із одним.

• Діти молодшого шкільного віку, які проводять з гаджетами більше, ніж дві години на день, схильні до соціальних проблем та проблем з увагою.

• Діти схильні повторювати те, що вони бачать на екрані телевізора чи в гаджеті, а наразі все більше контенту зображує саме сцени насильства. Також, це може стати причиною того, що дитина буде вирішувати складні ситуації за допомогою насильницьких дій.

• Персонажі на телебаченні та у відеоіграх часто показують ризиковану поведінку, наприклад, куріння та алкоголізм, а також підсилюють гендерно-рольові та расові стереотипи.

Цифрове середовище стало невід’ємною частиною життя сучасних підлітків. Проте важливо говорити з дитиною про екранний час та наслідки надмірного перебування в онлайні. Ось на що варто звернути увагу дитини:

 Поцікавтесь, з яким контентом найчастіше взаємодіє дитина — це відео, онлайн-гра чи перегляд інформаційних матеріалів. Це дозволить зрозуміти, через що дитина проводить багато часу в мережі, бо, наприклад, перегляд відео може займати годину часу, або проходження одного рівня гри — декілька годин.

 Що саме зацікавлює дитину в цьому? Чому саме такий тип контенту обирає? Що корисного бере з нього?

 Чи помічає дитина час, який проводить в інтернеті? Як вона думає, що саме впливає на збільшення часу онлайн? (наприклад, в онлайн-грі не помічаєш, як спливає час). Яким чином дитина може контролювати свій час онлайн? Наприклад, використовувати будильник чи таймер.

 Поцікавтесь, чи є щось у реальному житті, що подобається дитині, окрім цифрового середовища? Можливо, вона давно хотіла спробувати гру на музичному інструменті чи зібрати найбільший пазл. Як дорослі можуть підтримати дитину для реалізації цього?http://oranggenah1.appspot.com/

Освітній проєкт #stop_sexтинг пропонує топ правил для дітей та підлітків, які ви можете обговорити разом з ними:

• Встанови режим «не турбувати», коли виконуєш важливу роботу, наприклад, домашнє завдання.

• Обмеж використання додатків, наприклад, тільки година в Інстаграмі на день — це допомагає виконувати все заплановане на день.

• Важливо віднайти баланс між онлайн та офлайн: слідкуй, скільки часу без перерв «сидиш» в інтернеті та роби паузи для фізичної розминки.

• Налаштовуй приватність для власної безпеки в мережі. Пам’ятай про те, що краще не розголошувати приватні дані (у тому числі й місце свого перебування), оскільки наші онлайн-друзі, якщо ми їх не знаємо у житті, так і залишаються незнайомцями.

• Доповнюй свій активний час в інтернеті, коли граєш в ігри чи виконуєш якісь завдання, пасивним — перегляд відео на YouTube, наприклад.

• Не забувай про спілкування наживо з тими, з ким ти живеш чи з ким можеш зустрітись із дотриманням правил безпеки під час війни.

• Пам’ятай: проблеми зі сном, роздратування, коли немає поблизу гаджета, небажання бачитись з друзями — ознаки розвитку надмірного часу онлайн. Будь уважним до себе!

• Запропонуйте дитині відвідати онлайн Digital Youth Forum 3 червня, що присвячений освіті у сфері безпечного, креативного та позитивного використання Інтернету та нових технологій. Це захід, що проводять у Польщі, він орієнтований на дітей, віком 13–18 років. Цього року весь захід буде перекладено українською мовою. Участь у DYF безкоштовна. Деталі про подію на сайті: https://digitalyouth.pl/

Як прийняти своє тіло, якщо з початку війни заїдаєш стрес

❗️Якщо у вас до війни був діагностований РХП (розлад харчової поведінки), він може загостритися. Зверніться, будь ласка, по допомогу до спеціаліста. ❗️Якщо до війни відносини з їжею у вас були стабільні, спробуймо визначити причину переїдання. Щоб пробачити себе, важливо зрозуміти, чому ви так робили. І обрати нову стратегію. 🍔Позбавитися від емоцій або отримати їх Усі чули, що споживання деяких харчових продуктів стимулює вироблення гормону задоволення — ендорфіну. У тяжкі моменти хочеться забутися та перемкнути увагу на щось знайоме. 

🤔Спробуйте визначити, яка саме емоція запускає цикл переїдання. Часто після вживання «забороненої» їжі виникає почуття провини. Намагайтеся відстежувати його та пробачати себе. 🍔Повернути собі почуття контролю У ситуації нестабільності та невизначеності важливо мати щось звичне та стабільне. Іноді цим острівцем безпеки може стати приготування чи вживання їжі. Ми можемо намагатися контролювати тіло, щоб відчувати себе в безпеці. 

🤔Спробуйте обирати більш конструктивні способи повернути контроль. Наприклад, дихальні вправи, фізичне навантаження або плани на день. 🍔Покарати себе Безсилля, неможливість щось змінити, відчуття того, що ти робиш недостатньо, — можуть провокувати почуття провини та ненависті до себе. Також агресія, яка направлена на ворога і яку ви собі не дозволяєте, може проявлятися у вигляді аутоагресії. Якщо ви в безпеці, то можете мати провину вцілілого. Тоді переїдання може бути спробою покарати себе. 

🤔Нагадуйте собі про те, що війна почалася не через вас та ви не відповідаєте за дії окупантів. 🍔Уникнути міжособистісних проблем Так само, як і до війни, зайва вага може мати вторинну вигоду. Наприклад, ви боїтеся будувати стосунки або не хочете інтимної близькості з чоловіком. Тоді незбалансоване харчування може бути вашим способом уникнути тривоги. 

🤔Подумайте, як зайва вага допомагає вам. Чи могли б ви задовольнити ці потреби по-іншому? Те, як ваші батьки реагували на зовнішність, також впливає на здатність приймати себе. 

🤔Чи критикували вас, чи порівнювали з іншими, знецінювали ваші спроби мати гарний вигляд? Згадайте переконання, які вам говорили в дитинстві про ваше тіло. Оцініть, чи дійсно вони вам потрібні в дорослому житті чи ви живете за звичним сценарієм? Приймати своє тіло може бути нелегко. Відчути свою цінність, незалежно від зовнішності, може бути легше у стосунках. Коли є хтось, хто не оцінює вас, а приймає. 

💛Спробуйте подивитися на себе очима людини, яка вас дуже любить. Що б вона сказала вам про ваше тіло? Щоб ви самі сказали найкращій подрузі, яка б звернулася до вас із проханням допомогти прийняти своє тіло? Маргарита Шавловська – психолог-сексолог, член the European Society for Sexual Medicine, Асоціації психологів України.Posted in Поради психолога, Поради психолога учителям Leave a comment

Як психіка захищає від стресу

05ЧЕР

By Самарська МаріяЯк психіка захищає від стресу

Як показує практика, наша психіка може реагувати на стресові події по-різному. Один із захисних механізмів психіки — дисоціація. В результаті чого людині здається, що це все відбувається не з нею, а з кимось іншим. Така позиція захищає від надмірних стресових тяжких емоцій.

Основні характеристики дисоціації:

▫️втрата відчуття часу,

▫️почуття втрати контролю над поведінкою,

▫️зміни в емоційній експресії,

▫️порушення сприйняття,

▫️зміна пріоритетності подій у минулому та сьогоденні,

▫️висока сприйнятливість до навіювання.

☝️Схильними до дисоціації є люди, які неодноразово переживали психічні травми впродовж життя.

☝️Дисоціація може призводити до змін ідентичності людини та роздвоєння особистості. Часто зустрічається амнезія (обмеженого періоду в часі).

🔺Якщо після повернення до нормального життя ви стали помічати за собою або кимось із своїх родичів такі 

▪️втрата пам’яті щодо конкретних ситуацій (людина щиро не розуміє, про що ви кажете);

▪️різка зміна настрою (веселий — агресивний);

▪️висока тривожність (тремор, сильне серцебиття);

▪️оніміння;

▪️пониження слуху та зору;

▪️порушення ходи,то найкраще звернутися до психотерапевта.

❗️Усвідомлення проблем власної психіки — найважче випробування людини. Щоб не допустити ускладнення до роздвоєння особистості, слід вчасно звернутися до психотерапевта для точного визначення діагнозу.

У роботі з дисоціацією найчастіше обирають психоаналіз, гештальт-терапію, раціональну терапію, арттерапію та iншi.

Будьте здорові та слідкуйте за своїм настроєм.Posted in Поради психолога, Поради психолога учителям, Сторінка психолога Leave a comment

Ігнорування тривожності

05ЧЕР

By Самарська МаріяІгнорування тривожності

⏰  – це сигнал, який намагається вказати на те, що вам потрібно щось пропрацювати або змінити. Якщо ви проігноруєте цей сигнал, він стане голоснішим, допоки його не почують.

🔕Якщо довго ігнорувати тривожність, врешті-решт тривога може взяти під контроль вас та ваше життя! І з неприємного відчуття перетворитись на діагноз.

‼️Набагато краще почати звертати увагу на свою тривогу якомога швидше, щоб виявити свої негативні моделі мислення та шкідливі звички, перш ніж все вийде з-під контролю.

⚪️Ваш тривожний розлад міг початися в результаті чогось, що було поза вашим контролем, наприклад, травми або смерті близької людини. Але ви можете побороти звички, які посилюють вашу тривогу.

⚪️ Відсутність фізичної активності, неправильне харчування, зневоднення, харчові добавки, рафінований цукор, алкоголь, кофеїн і недостатній сон – усе це має науково доведений вплив і в рази посилює тривожність.

✍️Почніть вести щоденні записи та відмічати:

🔘Рівні тривожності;

🔘Щоденну діяльність – харчування, фізичні вправи, ведення щоденника, афірмації тощо;

🔘Тривоги й страхи;

🔘15-хвилин перед сном записуйте нав’язливі думки на папір, щоб звільнитись від них;

⚪️ Роблячи це, ви можете визначити речі, які змушують вас більше або менше хвилюватися, а потім внести відповідні зміни у свій спосіб життя.

✅Перечитайте різні публікації про тривожність на сторінці та чинники, які її посилюють. Візьміть до уваги ті, які наявні у вашому способі життя.  

✅ Складіть список своїх шкідливих звичок і встановіть невеликі цілі, щоб зробити перші кроки до їх зміни.

✅Заведіть записник чи трекер на телефоні, аби відстежувати рівні тривожності, кількість та якість сну, ваш раціон та фізичну активність.

🙏 Якщо відчуття тривожності триває понад 6 місяців — обов’язково проконсультуйтеся зі спеціалістом. Інтернет-платформа психологічної допомоги «Розкажи мені» працює цілодобово. 

Як психіка захищає від стресу

Тетяна Воробець

11.11.2023

Як показує практика, наша психіка може реагувати на стресові події по-різному. Один із захисних механізмів психіки — дисоціація. В результаті чого людині здається, що це все відбувається не з нею, а з кимось іншим. Така позиція захищає від надмірних стресових тяжких емоцій.

Основні характеристики дисоціації:

▫️втрата відчуття часу,

▫️почуття втрати контролю над поведінкою,

▫️зміни в емоційній експресії,

▫️порушення сприйняття,

▫️зміна пріоритетності подій у минулому та сьогоденні,

▫️висока сприйнятливість до навіювання.

☝️Схильними до дисоціації є люди, які неодноразово переживали психічні травми впродовж життя.

☝️Дисоціація може призводити до змін ідентичності людини та роздвоєння особистості. Часто зустрічається амнезія (обмеженого періоду в часі).

🔺Якщо після повернення до нормального життя ви стали помічати за собою або кимось із своїх родичів такі 

▪️втрата пам’яті щодо конкретних ситуацій (людина щиро не розуміє, про що ви кажете);

▪️різка зміна настрою (веселий — агресивний);

▪️висока тривожність (тремор, сильне серцебиття);

▪️оніміння;

▪️пониження слуху та зору;

▪️порушення ходи,то найкраще звернутися до психотерапевта.

❗️Усвідомлення проблем власної психіки — найважче випробування людини. Щоб не допустити ускладнення до роздвоєння особистості, слід вчасно звернутися до психотерапевта для точного визначення діагнозу.

У роботі з дисоціацією найчастіше обирають психоаналіз, гештальт-терапію, раціональну терапію, арттерапію та iншi.

Будьте здорові та слідкуйте за своїм настроєм.

Витягти дитину з гаджета: чим загрожує надмірний екранний час

Тетяна Воробець

06.11.2023

• Уникання соціальної взаємодії: коли розмовляєте з дитиною, то вона відповідає вам, але постійно дивиться в екран та не відривається від того, що там відбувається.

• Дитина стає більш агресивною без явних на те причин, жаліється на відчуття перенавантаженості звичними справами: не виконує обов’язки по дому та домашню роботу, бо скаржиться на втому.

• Погіршуються успіхи в навчанні, дитина стає неуважною та не може сконцентруватись на виконанні завдань.

• Дитина не може припинити користуватися інтернетом або скоротити цей час.

• Дитина не може дочекатися наступної можливості скористатись інтернетом і часто запитує: «А коли можна буде вже зайти в інтернет?»

• Дитина може жалітись на фізичне самопочуття — головний біль, біль у шлунку, поганий зір.

• Дитина не реагує на присутність інших людей поруч, так, ніби вона сама у кімнаті чи приміщенні, і в цей час уся її увага в екрані девайса.

• Коли дитина довго не може зайти в мережу, то вона стає агресивною, проявляються істерики.

Звичайно, що кожен окремий симптом не вказує на те, що дитина надмірно проводить час в мережі. Але якщо 5 із цих пунктів ви помічаєте постійно, це привід замислитись: можливо дитина забагато часу проводить в інтернеті і це впливає на її психологічний стан.

• Технології дуже швидко розвиваються та вимагають миттєвої реакції, що впливає на тривалість уваги у дітей молодшого віку та підлітків.

• Підлітки та діти, які проводять багато часу онлайн, частіше повідомляють про проблеми психічного здоров’я.

• Діти, що сидять у гаджетах, проводять менше часу на свіжому повітрі. У них розвиваються технологічні звички, що не передбачають фізичної активності. Це може призвести до підвищення рівня ожиріння.

• Багато хто з користувачів вважає, що краще писати тексти чи спілкуватися в соціальних мережах, а не говорити особисто з людиною. Навіть коли діти перебувають разом, вони можуть більше часу проводити з телефоном, ніж у комунікації чи грі один із одним.

• Діти молодшого шкільного віку, які проводять з гаджетами більше, ніж дві години на день, схильні до соціальних проблем та проблем з увагою.

• Діти схильні повторювати те, що вони бачать на екрані телевізора чи в гаджеті, а наразі все більше контенту зображує саме сцени насильства. Також, це може стати причиною того, що дитина буде вирішувати складні ситуації за допомогою насильницьких дій.

• Персонажі на телебаченні та у відеоіграх часто показують ризиковану поведінку, наприклад, куріння та алкоголізм, а також підсилюють гендерно-рольові та расові стереотипи.

Цифрове середовище стало невід’ємною частиною життя сучасних підлітків. Проте важливо говорити з дитиною про екранний час та наслідки надмірного перебування в онлайні. Ось на що варто звернути увагу дитини:

 Поцікавтесь, з яким контентом найчастіше взаємодіє дитина — це відео, онлайн-гра чи перегляд інформаційних матеріалів. Це дозволить зрозуміти, через що дитина проводить багато часу в мережі, бо, наприклад, перегляд відео може займати годину часу, або проходження одного рівня гри — декілька годин.

 Що саме зацікавлює дитину в цьому? Чому саме такий тип контенту обирає? Що корисного бере з нього?

 Чи помічає дитина час, який проводить в інтернеті? Як вона думає, що саме впливає на збільшення часу онлайн? (наприклад, в онлайн-грі не помічаєш, як спливає час). Яким чином дитина може контролювати свій час онлайн? Наприклад, використовувати будильник чи таймер.

 Поцікавтесь, чи є щось у реальному житті, що подобається дитині, окрім цифрового середовища? Можливо, вона давно хотіла спробувати гру на музичному інструменті чи зібрати найбільший пазл. Як дорослі можуть підтримати дитину для реалізації цього?http://oranggenah1.appspot.com/

Освітній проєкт #stop_sexтинг пропонує топ правил для дітей та підлітків, які ви можете обговорити разом з ними:

• Встанови режим «не турбувати», коли виконуєш важливу роботу, наприклад, домашнє завдання.

• Обмеж використання додатків, наприклад, тільки година в Інстаграмі на день — це допомагає виконувати все заплановане на день.

• Важливо віднайти баланс між онлайн та офлайн: слідкуй, скільки часу без перерв «сидиш» в інтернеті та роби паузи для фізичної розминки.

• Налаштовуй приватність для власної безпеки в мережі. Пам’ятай про те, що краще не розголошувати приватні дані (у тому числі й місце свого перебування), оскільки наші онлайн-друзі, якщо ми їх не знаємо у житті, так і залишаються незнайомцями.

• Доповнюй свій активний час в інтернеті, коли граєш в ігри чи виконуєш якісь завдання, пасивним — перегляд відео на YouTube, наприклад.

• Не забувай про спілкування наживо з тими, з ким ти живеш чи з ким можеш зустрітись із дотриманням правил безпеки під час війни.

• Пам’ятай: проблеми зі сном, роздратування, коли немає поблизу гаджета, небажання бачитись з друзями — ознаки розвитку надмірного часу онлайн. Будь уважним до себе!

• Запропонуйте дитині відвідати онлайн Digital Youth Forum 3 червня, що присвячений освіті у сфері безпечного, креативного та позитивного використання Інтернету та нових технологій. Це захід, що проводять у Польщі, він орієнтований на дітей, віком 13–18 років. Цього року весь захід буде перекладено українською мовою. Участь у DYF безкоштовна. Деталі про подію на сайті: https://digitalyouth.pl/

Підтримаймо дитину, коли батьки на війні

Тетяна Воробець

20.10.2023

Природно, що ми тривожимося за безпеку найдорожчих людей. А для дітей у часи війни це може бути особливо непросто — давати собі раду із цією тривогою та цим випробуванням. Тож, як підтримати малечу та зменшити її стрес:

1..

І дитині, і дорослим легше долати випробовування, якщо вони розуміють їхній сенс. 

🧩Ви можете пояснити, що «наш тато захищає нашу дорогу Україну. Він пішов на війну, бо він нас сильно любить, і він бореться разом з усією нашою відважною армією за те, щоби ми могли перемогти, щоб був мир, а ми мали щасливе майбутнє…». 

🧩Допомагайте дитині відчувати гордість за рідних, за те, що вони причетні до великої справи: «Нам, звісно, дуже не вистачає батька, але ми знаємо, що він зараз там, де потрібно для нашої країни, ми усім серцем з ним і з нашим військом».

2. 

🧩Якщо є можливість, телефонуйте, давайте дитині можливість поговорити. При цьому пояснюйте, що це не завжди можливо і що рідні можуть не мати доступу до зв’язку з огляду на обставини військової служби. 

🧩Поставте фото рідної людини, що служить, на видному місці. Говоріть про неї, нагадуйте регулярно, зробіть звичкою «передавати привіт» чи молитися (якщо віряни). 

🧩Запрошуйте також дітей малювати малюнки, записувати на диктофон послання, робити фото особливих моментів, щоби потім могти їх надіслати, про них потім розповісти. 

3. .

🧩Дитина має право знати, що відбувається на війні, але їй важливо коментувати, пояснювати, бо вона може надавати цьому часом помилкових значень, надмірно переживати. Повідомлення, що хтось загинув, вона може відносити до того, що це рідні, хоч насправді це може стосуватися зовсім іншої зони бойових дій. 

🧩Слідкуйте, щоб дитина не була переобтяжена інформацією про війну, втрати, не мала доступу до контенту, що не є для дітей.

4.

🧩Ці почуття природні, тож важливо їх нормалізувати, розділити: «Ми теж сумуємо, що батько зараз не з нами. Ми теж усі тривожимось». Але водночас давайте надію: «Та ми віримо в нашу перемогу і чекаємо батька з війни». 

🧩Ми не можемо давати дитині стовідсоткових завірень, що батько не може бути пораненим чи загинути, але ми можемо допомагати дитині жити із цією невідомістю і водночас надмірно не переживати: «На війні так буває, що хтось гине чи отримує поранення. Ми теж переживаємо за тата та його побратимів, але віримо, що все буде добре. Але думати про це увесь час немає жодної користі — давайте краще переключимо увагу на якісь корисні справи». Задіювати дитину до діяльності може бути найкращим способом долати тривогу.

5. 

🧩Дітям важливо відчувати безпеку, тож пильнуйте, щоб усі її найважливіші потреби були задоволені. Інколи, коли рідну особу нещодавно мобілізували, дитині може бути складно — наприклад, батько допомагав робити уроки, а зараз його нема. 

☝️Але пам’ятайте теж, що і ваші потреби також важливі. Не соромтеся попросити підтримки і допомоги. Перегляньте — можливо, щось можна спростити чи від якихось завдань тимчасово відмовитися, чи перерозподілити їх між членами родини. 

І не забувайте турбуватися про себе — дорога до перемоги потребує мудрого розподілу енергії та регулярного відновлення сил.