Історична повість - це повість, сюжет якої відтворює у художній формі певну історичну епоху. Повість — це епічний твір у прозі (рідше віршований), який займає проміжне місце між оповіданням та романом з точки зору того, настільки широко відображаються і глибоко розкриваються описувані явища у творі. Об'єм повісті також як правило середній між оповіданням та романом. У повісті зазвичай тільки одна сюжетна лінія. В історичній повісті історичні факти художньо поєднується з вимислом, а реальні історичні особи діють поруч з вигаданими особами. Сюжет історичної повісті та вчинки персонажів вписуються у реалії епохи, що зображується).

Які проблеми порушено у повісті?

(Захист рідної землі;

моральний вибір;

єдність, згуртованість –запорука перемоги;

кохання, вірність, самопожертва;

стосунки батьків і дітей;

честь і зрада).

Що означає слово козак? (Уперше згадано в початковій монгольській хроніці 1240 р., куди це слово прийшло з тюркських мов у значенні «схильний до завоювань», «вільна людина», «молодець».)

•   Що таке Запорозька Січ? (1. Військова, адміністративна, громадська й економічна організація українського козацтва XVI–XVIII століття в Середньому і Нижньому Подніпров’ї — за Дніпровими порогами. Центр Запоріжжя — місто­фортеця Січ, що неодноразово змінювала своє місцезнаходження. До складу Запорізького козацтва належали вихідці з усієї України, які поділялися на січовиків та зимівних козаків. 2. Назва міста­ фортеці, військово‑адміністративного центру і земель запорозького козацтва. Уважають, що перша Січ заснована першим козацьким гетьманом Д. Вишневецьким 1556 р. на острові Мала Хортиця нижче від дніпрових порогів (нині на території Запоріжжя.)

Твір містить 12 розділів (хоча раніше було 9 розділів).

Головний герой повісті «Тарас Бульба» — це одна дійова особа твору, що активно перетворює й освоює дійсність. Саме характер Тараса і його вчинки зумовлюють подальший розвиток подій. Прочитавши твір, ми дізнаємося, що дії Бульби є рушійною силою сюжету.

Повість починається так: головний герой вирішив відвести Остапа і Андрія після закінчення київської бурси на Січ. Та тут події розгортаються не так, як мріяв Тарас Бульба. Він бунтує, хоче, щоб козаки вирушили в Польщу. Та кошовий не хоче порушувати закон: мир між країнами. Він не підтримав Тараса. Будучи впертим, Бульба підмовляє товаришів, щоб позбавити права кошового на владу, а замість нього призначити давнього знайомого Тараса.

Читаючи твір, бачимо, що головний герой ніби самостійно вибудовує подальший розвиток сюжету.

Найбільшим сюжетним переворотом у повісті є вбивство Тарасом свого сина Андрія. Батько міг би по-іншому вчинити із сином: помилувати; взяти в полон чи ще будь-що, варіантів можна було б придумати багато, але справедливість, рішучість не зупинила Тараса. Мужність, віра в ідеали народу таки пересилює його: він стріляє в Андрія.

Для Тараса товариство — осередок козацького війська та Січі загалом. Це значить, потрібно допомагати товаришам, що потрапили в біду. Завдяки таким дружнім стосункам військо стане могутнішим.

Козаки обрали Тараса отаманом, вбачаючи в ньому відважність воїна. А тому організували похід на Польщу під його проводом. У битвах Тарас більше турбується про своїх козаків, як про себе. Відчуваючи, що може смерть не минути, просить згадувати його в піснях. Потрапивши в полон у руки князя Потоцького, Тарас показав себе як мужній і сильний козак. Страшну кару — спалення на вогнищі — сприйняв із піднятою головою.

Характеризуючи головного героя, ми із впевненістю можемо сказати, що Тарас Бульба перетворює художню дійсність, будучи рушійною силою сюжету. Цінуючи понад усе свободу, відстоюючи ідеали народу, він справді є головним героєм і справжнім героєм твору «Тарас Бульба».

 - З яким періодом історії пов'язана повість М. В. Гоголя «Тарас Бульба»?

- Що ви знаєте про цей період із уроків історії України?

 - На честь кого М. Гоголь назвав повість?

- Чи був Тарас Бульба реальною історичною особою?

- Які кіноверсії повісті «Тарас Бульба» ви бачили? Чи вдалося режисеру, акторам відтворити дух епохи, суть образу Тараса?

- «Немає зв'язків, святіших за братерство». За яких обставин Тарас Бульба виголошує про­мову, що містить ці слова?

- Чи актуальні ці слова в наші дні?

- Чи можна повість М.Гоголя назвати панорамою життя країни за певної епохи?

- Які історичні події лягли в основу повісті? Чим особлива ця епоха?

- Представників яких суспільних прошарків змалював Гоголь?

- У чому бачить свій обов'язок Тарас? У якому випадку він готовий оголити шаблю?

- Якими словами зустрічав новобранців на Січі кошовий? («Здоров будь! Що, в Христа віруєш?»)

- Як поєднується православна віра із вільним, часто розгульним життям козацтва?

- Яке місце посідала віра, духовне єднання у козацькому товаристві?

- Як козаки ставилися до представників інших національностей (поляків, євреїв, турків)?

- Що вам відомо про побут, закони і звичаї Запо­розької Січі?

- Чому автор називає Січ «гніздом, звідки вилітають всі ті горді і сильні, як леви»? Як називається такий художній прийом?

- Як мати ставиться до своїх синів? Чи однаковими були її почуття до синів?

- Чи відповідають сини взаємністю на почуття матері? Як поводяться Бульбенки в епізоді прощання з матір'ю?

- Який подарунок дала мати кожному з синів у дорогу?

- Чому брати, залишаючи рідний дім, ледь стримували сльози? Поміркуйте, про що вони ду­мали?

- Під впливом яких обставин сформувався характер Та­раса?

- Як Тарас ставиться до своїх синів, до дружини?

- Яким ми бачимо Тараса вдома і на Січі? Як він виявляє себе в бою?

  Зачитайте епізод взяття в полон Тараса.  Який стиль оповіді? Як автор ставиться до героя?

 - Якими життєвими ідеалами керується Тарас Бульба?

- Які риси характеру Бульби викликають повагу? Що в характері полковника вам не подобається? Які його вчинки для вас неприйнятні?

- Які художні засоби використовує автор для зображення Тараса Бульби?

- У чому полягає неоднозначність вчинку Андрія? Чи можете ви знайти пояснення його діям?

 - До кого звернені останні слова Тараса? Про що і про кого він думає в свою останню мить?

ДОМАШНЯ РОБОТА: схарактеризуйте позитивні і негативні риси одного з героїв....припустімо, Тарас Бульба, з одного боку, рішучий, вольовий, досвідчений воїн, патріот до мізку кісток, не по роках активниий, мудрий, простий, хоч і полковник...відданий меті й товариству....це суперважливо....чому ж тоді мені муляє його , на мій погляд, недостатня повага до дружини, різкість, грубість і брутальність у ставленні, у першу чергу, до дітей? Думаю, ви зрозуміли, що Тарас Бульба....вже проговорений, обирайте інших персонажів...

• Микола Гоголь (при народженні Яновський) - геніальний талант, романтик, дивак, постать, про яку зараз говорять обережно, бо писав російською і взагалі вважається російським письменником. Його життя - суцільна драма, містика, гра, парадокси і суперечності. Його трагедія - це трагедія кожного українця, який з прямої дороги зійшов на манівці і втратив себе і свою душу (може, тому так багато потойбіччя в нього). Шевченко встояв і прославився на весь світ як співець свого народу. Гоголь обрав служити чужому, але домінантному. Проте, видно, і сам собі не пробачив такого рішення, хоч досяг відомості, популярності, впливовості. У листі до однієї пані писав: я сам не знаю, яка в мене душа. Містичність у нього скрізь, де українська тематика. Тут весело, грайливо, з гумором, тут саме життя. У творах про Росію - убивче висміювання недолугості цієї недокраїни. Показовий тут "Ревізор", де цар Микола впізнав себе. Трагедія Гоголя в тім, що він, будучи органічно українцем, витравлював із себе цього українця, свідомо віддалявся...і Шевченка критикував за те, що пише українською, що народний...

• «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Тарас Бульба», «Вій», "Ніч на Івана Купала", «Ніс», «Шинель»  - твори, які ви знаєте, хоч ви й покоління, що не читає.

• Повість "Тарас Бульба"

• Жанр і композиція твору. «Тарас Бульба» — історична повість, хоча за широтою епічного охоплення дійсності, ґрунтовності в зображенні народного життя й багатоплановістю побудови твір близький до історичного роману.

• Композиційно повість поділено на 12 глав. У зав’язці твору колишні бурсаки Остап та Андрій повертаються в батьківський дім. Кульмінаційних моментів у творі кілька. Загибель Тараса Бульби є розв’язкою повісті.

• Рік написання – 1835

• Жанр “Тарас Бульба” – історична повість.

• Рід літератури – епос

• У центрі оповідання – доля козацького полковника Тараса Бульби та двох його синів. Зав’язка – приїзд колишніх бурсаків в батьківський дім. Кульмінацій декілька. Розв’язка – загибель самого Тараса Бульби.

• Тема – Зображення історичних подій ХVІ – ХVІІ століття в Україні, побуту, звичаїв Запорозької Січі

• Ідея – Уславлення військового товариства, звеличення подвигу, патріотизму, відданості ідеї захисту рідної землі.

• Основна думка – Любов до Батьківщини, звеличення козацтва.

Тема, ідея, проблематика твору. Повість розповідає про боротьбу українського народу з польською шляхтою — це тема твору. Широке епічне зображення цієї боротьби визначає патріотичний пафос розповіді. Основна ідея — єдність, заснована на християнській вірі, патріотизмі, товаристві й вольності. У повісті порушено проблеми патріотизму, благородства, сміливості, кохання, вірності й зради.

Прототип головного героя. Прототипом Тараса Бульби був предок відомого українського дослідника М. МиклухиМаклая — курінний отаман Війська Запорозького Низового Охрім Макуха. Його дядько по батьковій лінії навчався й товаришував із М. Гоголем. Той, у свою чергу, зацікавився родинними переказами Миклух. Виявляється, їхній предок, Охрім Макуха,мав трьох синів — Омелька, Назара й Хому, які воювали за визволення України з-під польської шляхти. Назар закохався в шляхетну панночку та сховався в обложеній запорожцями фортеці. Зганьблені брати вирішили викрасти зрадника, але на зворотному шляху натрапили на варту. Хома загинув у нерівному бою, а Омелькові з бранцем удалося втекти. Курінний власноруч стратив сина-зрадника.

Герої повісті. Головний герой Тарас Бульба «був одним із давніх полковників, ніби тільки й з’явився на світ задля військової справи». Це — тверда натура. Хоч у той час шляхетський вплив уже позначився на українському козацтві й панстві (багато хто переймав польські звичаї: заводили розкоші та пишноту,цілу юрбу служок), проте «Тарасові це було не до серця». Він любив простоту козацького життя й пересварився з усіма своїми товаришами, які тягнулися до пишного життя та схилялися перед Варшавою, називаючи їх «підніжками лядських панів». Невгамовний курінний мав за обов’язок захищати православну віру. Тарас не був створений для сімейного вогнища: побачившись після тривалої розлуки із синами, він уже на другий день поспішає з ними на Січ — саме тут його справжня стихія. Людина величезної волі й незвичайного природного розуму, зворушливо ніжний до товаришів і нещадний до ворогів, Тарас карає польських магнатів та орендарів, захищаючи пригноблених. У ньому немає нічого корисливого, егоїстичного й дрібного, його душа перейнята лише одним прагненням — здобути свободу для свого народу.

Домашня робота: пройти тест (можна не поспішати, поки не прочитали, але треба пройти)

https://vseosvita.ua/test/start/eii152 

-Пригадаймо особливості балади:

_це поетичний чи прозовий твір?

-Чи є там елементи казкового, незвичайного, фантастичного?

-Симний чи веселий настрій балад?

 - Що таке метаморфоза?

- РОМАНТИЧНІСТЬ - це особливий стан заглибленості, емоційності, близький до казкового, нереального, це мрійливість і очікування прекрасного...це поетичність і витонченість...але з легким присмаком чи то суму, чи то меланхолії...

 Романтизм— літературно-мистецький напрям, що виник наприкінці XVIII ст. в Німеччині й панував у літературі Європи й Америки протягом першої половини XIX ст. Романтики рішуче виступили проти канонів та обмежень класицизму. Вони вважали, що жодні правила не повинні стримувати творчу уяву й волю митця. Отже, визначальна ідея романтизму — цілковита свобода творчості, а ширше — культ свободи як такої. 

Український романтизм мав і свої істотні особливості. На ранньому етапі

утвердився фольклорний (або народний) романтизм із такими ознаками:

• незадоволення реальним життям, зосередження уваги на розкритті внутрішнього світу людини;

поєднання просвітительських і романтичних ідейноестетичних засад;

• ідеалізація патріархальних відносин, людських почуттів, наявність

релігійної свідомості;

• посилення уваги до проблеми літературної мови, національноісторичної

тематики;

• особливо тісний зв’язок із фольклором (сюжет, герої, художні засоби,

стилістичні фігури);

Герой у творах романтизму має такі особливості:

• ліричний герой перебуває в гармонії з природою, у центрі — незвичайні,

часто фантастичні обставини;

• романтичний герой пов’язує свою долю з долею народу, з боротьбою за

національну незалежність;

• це люди сильної волі, мужні, духовно багаті (часто це самотня, але сильна

особистість, яка протистоїть жорстокому світу).

Романс — невеликий за обсягом вірш та музичний твір для сольного співу з інструментальним акомпанементом. Так називалися пісні народною мовою в Іспанії, на противагу пісням латиною, які пов'язувалися спочатку з боротьбою проти маврів. 

Із спадщини Мих. Петренка збереглося майже 20 поезій, написаних протягом нетривалої творчої діяльності митця.

Найвідоміший його твір — поезія «Небо» («Дивлюсь я на небо...») — покладений на музику Людмилою Александровою, випускницею Варшавської консерваторії, дочкою харківського поета й військового лікаря Володимира Александрова. Вірш набув широкої популярності як українська народна пісня літературного походження.

Євген Гребінка (1812–1848) зростав у дворянській сім’ї

на хуторі Убіжище Гребінківського району (нині с. Мар’янівка), що на Полтавщині. Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук, де навчалися М. Гоголь і В. Забіла.

ВедмежиЙ суд

Лисичка подала у суд таку бумагу:

Що бачила вона, як попеластий Віл

На панській винниці пив, як мошенник, брагу,

Їв сіно, і овес, і сіль.

Суддею був Ведмідь, Вовки були підсудки.

Давай вони його по-своєму судить

Трохи не цілі сутки.

«Як можна гріх такий зробить!

Воно було б зовсім не диво,

Коли б він їв собі м’ясиво», —

Ведмідь сердито став ревіть.

«А то він сіно їв!» — Вовки завили.

Віл щось почав був говорить,

Да судді річ його з починку перебили,

Бо він ситенький був. І так опреділили

І приказали записать:

«Понеже Віл признався попеластий,

Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,

Так за такі гріхи його четвертувать

І м’ясо розідрать суддям на рівні часті,

Лисичці ж ратиці оддать».

Усесвітньо відомими стали романси Є. Гребінки «Очи чёрные» і «Ні, мамо, не можна нелюба любить»

Домашня робота: яку із сучасних пісень (улюблених або просто відомих) можна назвати романтичною. Чому?(відповідаючи, використайте контент уроку, і вам легко буде дати відповідь). Назовіть пісню, автора, виконавця.

Головні герої “Маруся”

Маруся — головна героїня, донька Наума Дрота;

Наум Дрот — багатий селянин, батько Марусі. Він став заможною людиною завдяки чесній праці та дотриманню норм християнської моралі

Настя Дрот — мати Марусі, дружина Наума Дрота;

Василь — наречений Марусі. Був свитником

Олена – подруга Марусі.

Проблематика  повісті “Маруся”

• батьки і діти;

• соціальна нерівність;

• життя і смерть;

• пошуки щастя.

Композиція “Маруся”

Будова твору своєрідна, відповідає різким змінам сюжетної лінії. Немає у «Марусі» розподілу повісті на частини, тільки спираючись на зміст, можна виділити три частини: позасюжетний вступ, сюжет, моралізаторські висновки.

У першій частині розміщені філософські роздуми автора про сенс життя людини, декларується одна з провідних ідей традиційного народного світогляду — фатальність долі. Тобто життя людини залежить від божої волі (а далі — від бажань начальства), їй треба скорятись, не намагатись щось змінити.

Г. Квітка-Основ’яненко пропонує простому селянину спосіб життя раба: багато працюй і не про що не думай. Так живуть Наум і Настя.

У другій частині розгортаються дії. Деякі сюжетні зміни повісті виглядають штучно, надумано, зате наслідують ідеї, задекларовані у вступі. Вагомими й важливими елементами сюжету стають талановито написані картини природи, описи народних свят і обрядів, колоритні репліки й коментарі.

Трагічна розв’язка передує епілогу — третій частині повісті. По суті, епілог є повчанням, моралізаторською настановою. Наум і Настя після смерті Марусі їдуть до Василя вже в Києво-Печерський монастир. Василь служить там дияконом. Але вони спізнилися, бо коханий Марусі помер, страждання потроху знищували його душу, а тіло він заморив сам нескінченними постами. Саме третя частина повісті нагадує змістом давньоруський жанр — житійний (опис життя й мук святих). Такі аналогії у повісті цілком виправдані. Жанр релігійної літератури, її морально-дидактичні настанови були дуже близькі авторові.

Експозиція: знайомство з героями твору — родиною Дротів, які жили, віруючи в Бога. Роздуми про минущість усього живого

Зав’язка: зустріч Марусі з Василем, їх кохання з першого погляду.

Розвиток дії: Василь просить руки жочки у Наума Дрота, але отримує відмову.Василь відправляється на заробітки. Маруся потрапляє під зливу, хворіє.

Кульмінація: смерть Марусі, її поховання.

Розв’язка: страждання Василя — ченця в монастирі, його смерть через тугу за милою. Утіха батьків Марусі у праці, молитвах, смиренні та спілкуванні з Богом

•Повість написана 1832року. Надрукована повністю у 1834 році у книжці «Малоросійських повістей...».

 «Я написал «Марусю» и доказал, что от

малороссийского  языка можно растрогаться».

                  Г. Квітка- Основ’яненко

•Вона стала першим і найпопулярнішим твором серед сентиментальних повістей Квітки. «Маруся» була написана як аргумент того, що українською мовою можна описати глибокий і складний світ людських почуттів і філософських переконань.

•Ідеал – це зразок (норма, прояв ідеального), згідно  з яким людина визначає свою поведінку та способи життя за конкретних обставин

•Цінності – це те, що особливо важливе для людини. Їх усвідомлення та реалізація дають їй можливість сформуватися як особистість та відчути задоволення від праці.

•Моральні цінності служать ідеалом для всіх людей. А для українців – це:

•Рідна земля – Батьківщина;

•Працелюбність;

•Гостинність;

•Доброзичливість;

•Милосердя та безкорисливість.

Лист Т.Шевченка до Г.Квітки – Основ’яненка:

« Тілько й рідні, що ви дні… Не цурайтеся ж, любіть мене так, як я вас люблю, не бачивши вас зроду. Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як, може, ніхто на всім світі.

 19 лютого 1841 р. С.-Петербург

Домашня робота: пройти тест

https://vseosvita.ua/test/start/nsk779 

Григорій Федорович Квітка увійшов в історію української літератури як зачинатель і перший класик художньої прози.

Був представником дворянського роду козачого старшинського походження. Герб Квітки з'являється в XVII столітті спершу на Полтавщині, де один із Квіток був Гадяцьким полковником, а потім переселяються в Слобідську Україну, де Квітки обіймали посади полковників різних слобідських полків і були пов’язані із заснуванням міста Харкова. Поряд із Донцями-Захаржевськими, Куликовськими, Шидловськими Квітки увійшли у дворянську еліту місцевого значення.

Прадід Григорія був полковником Харківського полку, дід – Ізюмського слобідського. Родина Квіток брала активну участь у державному, громадському, релігійному та культурному житті міста. Г. Ф. Квітка народився 18 (29) листопада 1778 року у дворянській родині в слободі Основа поблизу Харкова. Звідси його літературний псевдонім – Основ'яненко. Він прожив усе своє життя в Харкові. Із дитинства Квітка був хворим і кволим. Через діатез у п'ятирічному віці хлопчик осліп. Зір повернувся до нього знов після відвідування Озерянського храму. Юний Квітка побачив світло, що йшло від ікони Озерянської Божої Матері й прозрів. Григорій Квітка-Основ'яненко не здобув широкої освіти в учбових закладах, навчався лише вдома та в школі при монастирі. Мав музичний хист: грав на флейті та фортепіано. У формуванні світогляду молодого письменника велику роль відіграли батьки. Мати, Марія Василівна (із роду Шидловських), була жінкою освіченою, із сильною вольовою вдачею, більшість біографів писали про неї як про людину сувору і владну. Батько письменника, Федір Григорович, навпаки, був людиною м’якою та товариською, але авторитетною та шанованою. Через патріархально-релігійне оточення на все життя залишився дуже релігійною людиною. Із 1793 до 1797 року Г. Квітка перебував на військовій службі, а з 1804 по 1805 упродовж кількох місяців – послушником у монастирі.

Йти в ченці Григорія Федоровича вмовив Г. Сковорода, який був добре знайомий із родиною Квіток. Залишивши монастир, він знову повертається на військову службу, але вже через рік виходить у відставку. Після цього Григорій Федорович оселяється в Харкові і починає вести активну культурну та громадську діяльність. 1812 року Г. Квітка очолює Харківський театр, бере активну участь у заснуванні інституту шляхетних дівчат. Життя письменника було сповнене протиріч. Через такі суперечливі шукання майбутнього письменника вважали диваком.

Після Вітчизняної війни 1812 року передові громадські кола Росії та України захопив новий культурний рух, який спричинив великий вплив на майбутнього письменника і визначив його подальший шлях. У 1812 році Г.Квітка починає свою громадську діяльність. Із його ініціативи в Харкові відкрився приватний театр, в якому Квітка був і режисером, і директором, і істориком. Цього ж року він організував благодійне товариство і взяв участь у відкритті інституту шляхетних дівиць, на утримання якого сам пожертвував багато грошей.

У 1833 році в Харкові завдяки Григорію Квітці відкрито губернську бібліотеку. Проте його суспільна діяльність не обмежується тільки рідним містом: Григорій Федорович засновує кадетський корпус у Полтаві.

Він багато зробив для розвитку міста як культурного центру. Окрім благодійницької та просвітницької діяльності займається ще громадською та державною: обіймає посади судді, повітового предводителя дворянства, головує палатою карного суду. Квітка був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами літературного і театрального мистецтва. Виступав із пропагандою народної теми в літературі, був переконаний у позастановій цінності особистості. Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вестник».

На Україні Григорій Квітка більш відомий як письменник. На початку 30-х років, коли він почав писати українською мовою. Починаючи з 1816 року, Григорій Федорович бере участь у заснуванні перших українських громадсько-літературних журналів «Харьковский Демокрит» і «Украинский вестник», в яких починає друкувати свої перші літературні спроби – гумористично-сатиристичні листи поміщика Фалелея Повинухіна.

Із 1816 по 1828 роки він обіймає посаду предводителя дворян Харківського повіту. Ця посада не тільки дозволила Г. Квітці зробити чимало для освіти і культури на Харківщині, але й надала йому щедрий матеріал для подальшої літературної діяльності. У 1827 році Квітка береться за написання сатиричних комедій та повістей російською мовою. Коли Григорій Федорович знайшов своє справжнє покликання, йому було вже 40 років, і наступні 25 років свого життя він успішно поєднував службову діяльність (предводителя дворян, голови Харківського цивільного суду) із літературною. Наукова громадськість обрала Квітку-Основ'яненка членом королівського Товариства антикваріїв (археології) Півночі (Копенгаген). У 1832 році він був призначений на посаду судді, а пізніше – обраний головою Харківської палати головного суду. Ця посада була останньою в його житті.

    У червні 1843 р. Квітка захворів запаленням легень. Помер Григорій Федорович 8 (20) серпня 1843 р.  у своєму маєтку на Основі, в якому провів майже все своє життя. Там, де раніше був маєток, сьогодні – парк, що носить ім’я письменника. Відспівували його в Благовіщенському соборі.  На похорон письменника зібралося майже все місто. 

Літературний напрям – творча єдність значної групи письменників певного історичного періоду один до одного за своїм світоглядом, життєвим досвідом, художньою манерою.

Сентименталізм (із французької мови – чутливість) – літературний напрям другої половини XVIII – початку XIX ст., що характеризувався особливою увагою до духовного світу людини й відзначався ідеалізацією дійсності та перебільшенням почуттів. Сентименталісти вважали своїм завданням розчулити читача, викликати в нього співчуття до нещасної долі героїв.

Реалізм – художній метод, що полягає в правдивому, об`єктивному і всебічному відображенні дійсності.

Просвітництво – антифеодальна ідеологія періоду становлення капіталізму. Просвітники критикували феодальний лад і його культуру, вимагали встановлення нових, прогресивніших суспільних порядків, вважали освіту за одну рушійних сил суспільного прогресу, виступали на захист знедолених, за поліпшення їхніх життєвих умов, за їхнє право на освіту й культуру. Вони вірили в людину, в її розум і високе покликання.

-         Крізь усю творчість Квітки-Основ'яненка (виняток становлять окремі реалістичні твори другої половини 30-40-х pp.) проходить просвітительська думка про те, що причиною суспільних вад є неуцтво, недостатність виховання.

- Показовим твором тут є "Конотопська відьма"

             ПОВІСТЬ "МАРУСЯ"

Рік написання – 1832

Літературний рід: епос.

Жанр: повість (сентиментально-реалістична, соціально-побутова).

Тема: зображення життя українського селянства, праці, побуту і зви­чаїв народу.

Ідея: засудження соціальної нерівності, що перешкоджала щасливому життю героїв, уславлення гуманізму, щирості, чесності, доброти, палкого почуття кохання.

Основна думка: закохані не можуть одружитися через загрозу солдатчини та бідність нареченого.

Домашня робота: ознайомитись із матеріалом підручника на стор. 118-121; прочитати повість "Маруся" на стор.122-137;

Видатний український драматург Іван Карпенко-Карий писав: «Багато води утекло в море забуття; протягом такого довгого часу тисячі драматичних п’єс спочивають вічним сном, забуті навіки, а «Наталку» вивчили напам’ять мало не всі слухачі… Здавалось би, й «Наталці» пора спочить, а вона невгамовно лунає на сцені дивно милими піснями і буде лунать довго, довго…».  І справа тут, мабуть,  не лише в пісні, а й у постаті героїні. Яка ж вона, Наталка? Це ми і маємо з’ясувати. Отож, на  сьогоднішньому  уроці  ми охарактеризуємо образ Наталки, порівняємо образи Петра і Миколи. 

Ø То  хто ж  така Наталка? 

Головна героїня однойменної п’єси, дочка  Горпини Терпилихи, бідна дівчина, яка кохає Петра, 4 роки вірно жде його із заробітків. Вона не кріпачка, вільна, живе з матір’ю, шиттям заробляє собі і матері на життя.

Ø Що свідчить про розум дівчини?

Уже під час першої зустрічі з возним бачимо,  що Наталка розумна, пряма, чесна,  відверта. Вона вміло і вправно відхиляє всі «поползновенія» возного, його замахи на її волю. Вона дає зрозуміти возному, що залицяння пана зовсім не роблять честі бідній дівчині. І робить це з почуттям власної гідності, моральної вищості над возним. Вона не шукає матерiального достатку, навпаки, радіє, що тепер стала рівнею бідному Петрові. На її думку,  в заможного чоловіка бiдна жiнка "буде гiрше наймички, буде кріпачкою".

Ø Яким вбачає для себе Наталка  майбутнє родинне життя?

«Жити люб’язно і дружно, бути вірним до смерті і помагати один одному». Її не страшить тяжка праця, бідність, аби весь вік жити з коханим.

Ø Через що, на думку Полтавки, соціальна нерівність є суттєвою перешкодою для подружнього життя?

Розумна, вільнолюбна, з твердими поглядами на життя, вона добре усвідомлює, що багатий пан не може бути їй, простій людині, справжнім, щирим другом, що він не шануватиме її, буде дивитися з презирством, обходитися з неповагою, перетворить її на наймичку, кріпачку. Одруження з возним для Наталки – поневолення, а одруження з Петром – вільність. 

«Золото - не дівка!... - розповідає про неї виборний. - Окрім того, що красива, розумна, моторна i до всякого діла  дотепна, - яке в неї добре серце, як вона поважає  матір свою; шанує всiх старших вiд себе; яка трудяща, яка рукодiльниця; себе i матір свою на свiтi держить».

Героїня весь час вагається між дочірнім обов’язком і пориваннями серця. Її душевна стійкість зазнає випробувань: «Я давно вже поклялась і тепер клянусь, що,  окрім  Петра, ні з ким не буду». І тут же за наполяганнями матері і з жалості до неї погоджується вийти «за першого жениха», їй «угодного».  Розмова з матір’ю  переконує, що Наталка здатна до глибокої критичної оцiнки людей, а власнi вчинки доводять, що її слова не якась вiдсторонена вiд життя теорiя - Наталка i дiє так, як мислить: помiрковано, але рiшуче.

   «Мамо, мамо!  Для тебе все стерплю, для тебе все зроблю, і коли мені Бог  поможе   осушити сльози твої, то я найщасливіша буду на світі…»   Ми бачимо: перемагає дочірній обов’язок. 

Ø Після розмови з виборним і  матір’ю , коли Наталка залишається сама, про що вона просить Бога? Як це характеризує її?

Як чесну людину, вона не вміє лицемірити, кривити душею;  якщо вона  покорилася, то  мусить дотримати слова, даного матері, а оскільки любить Петра, то і просить Бога вигнати цю любов з її серця.  «Боже, коли уже воля твоя єсть, щоб я була за возним, то вижени любов до Петра із мого серця  і наверни душу мою до возного, а без сього чуда я пропаду навіки…»

Ø Як же змінюється поведінка Наталки, коли вона дізнається, що її Петро повернувся?

      Дівчина стає сильною,  рішучою, готовою боротися за своє щастя, навіть на відміну від Петра, який здається: «Я вам ні в чім не помішаю, кінчайте те, що начали». «Наталко, покорися своїй долі, послухай матері, полюби  пана возного і забудь мене навіки!» Котляревський підкреслює й інші дуже важливі риси характеру Наталки: хоробрість, енергійність i наполегливість у боротьбі за своє щастя, її усвідомлення власної гідності.

Ø Чому у боротьбі проти звичаїв свого середовища героїня виявилася переможницею?

Під тиском матері і обставин Наталка змушена була відступити від своїх позицій, але поява Петра, що свідчило про його вірність,  зміцнює душевні сили й волю Наталки, знову надихає її на боротьбу. Навіть тоді, коли не тільки мати проти неї, а й сам  Петро відступається, вона мусить захищати права не тільки на власне щастя, а й на щастя коханої людини. 

Підсумок: підкреслюємо , що дівчина пишається тим, що вона – «чесного роду»; вміє кохати, але притримується думки, що  спокій матері, її  шанування – це святе; заради цього можна  й на самопожертву піти; хоча в душі сподівається: до цього не дійде. Побачивши поряд реальне щастя  з  Петром, Наталка «бунтує» проти несправедливості щодо неї, її кохання й просто людської  гідності.

Ø Яким  же  ми  побачили Петра, чоловіка,  поява  якого  штовхає  героїню  до  протистояння  з  усім  «світом»?

Ø У  п’єсі  є  ще  один  персонаж, який  допомагає  Наталці  та  Петрові  вибороти  щастя. Це – Микола. Який він?

Петро

Коханий  Наталки, працьовитий, добрий, покірний, здатний  на  самопожертву, спокійний, витривалий, розсудливий, ніжний, захоплюється  прекрасним, нерішучий, мова  спокійна, лагідна, насичена  пестливою  лексикою.

Микола

Далекий родич Терпилихи, письменний, енергійний, здатний до боротьби, бадьорий, дотепний, життєрадісний, весельчак, співун, оптиміст, винахідник, мова  насичена дотепним народним гумором, прислів’ями, приказками.

У   п’єсі – 22  пісні.

      За походженням  вони  поділяються на  такі  види: (Робота у зошиті)

а) пісні, написані самим автором:

o   «Ой мати, мати! Серце не вважає»;

o   «Віють вітри, віють буйні»;

o   «Ой я дівчина Полтавка»;

o   «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву»;

o   «Чого вода каламутна, чи не хвиля збила?»;

o   «Де згода в сімействі»;

o   «Підем, Петре, до тієї»;

o   «Начинаймо веселиться».

б) фольклорного походження, але оброблені І. Котляревським відповідно до змісту своєї п'єси, тобто нові варіанти відо­мих народних пісень:

o   «Сонце низенько, вечір близенько»;

o   «Ворскло, річка невеличка» та ін.

в) літературного походження, але перероблені автором:

o   «Всякому городу нрав і права» Г. Сковороди;

o   «От юних літ...»;

o   «Ой доля людськая — доля єсть сліпая!»;

г) народні пісні, введені у п'єсу майже без змін:

o   «Ой під вишнею, під черешнею»;

o   «Гомін, гомін по діброві»;

o   «Та йшов козак з Дону, та з Дону додому»;

o   «У сусіда хата біла»;

Домашня робота: пройти тест https://vseosvita.ua/test/start/uuf667 

-Причина її написання була дуже проста: ставши директором полтавського театру,

І. Котляревський був невдоволений репертуаром. Тому, на відміну від «високої» класицистичної трагедії, яка за допомогою абстрактно-логічного узагальнення показувала подвиги й страждання великих людей, та комедії, де об'єктом смішного виступав народ, у п'єсах

І. Котляревського представники простого народу виходять на сцену як герої,

гідні поваги й наслідування.

-П'єса «Наталка Полтавка» — це перший драматичний твір нової української літератури, який, за влучним висловом видатного українського драматурга Івана

Карпенка-Карого, є «праматір'ю українського  народного  театру» 

-П'єса була

написана у 1819 році, але майже два десятиліття не друкувалася і поширювалася серед народу в рукописному вигляді .

Композиція проста, події розгортаються плавно, природно, без зайвих сцен і картин. Твір складається із двох дій, кожна з яких поділяється на картини, а ті — на яви. У першій дії є сім яв, вона композиційно обрамлена піснями: починається і завершується піснею; друга дія має одинадцять яв і теж обрамлена піснями.

-Вперше «Наталку

Полтавку» було поставлено 1819 року в Полтаві за участю знаменитого актора Михайла Щепкіна. Із цього часу починається сценічне життя безсмертної «української опери на дві дії», як назвав її сам автор. 21 січня 1921 року «Наталку Полтавку» було поставлено в Харківському театрі.

-За жанром «Наталка Полтавка» — соціально - побутова драма, глибоко національна характерами й естетичною формою, перший твір нової української драматургії, у якому поєдналися ознаки сентименталізму та просвітницького реалізму.

-Темою твору є драма

кохання бідної української

дівчини-селянки,

яка відстоює своє право

 на щастя.

ДОМАШНЯ РОБОТА: це завдання обов'язкове для виковідповісти на запитання: у чому секрет п'єси? Адже за 200 років вона не стала менш популярною і досі на чільному місці в репертуарах усіх театрів (принаймні до війни) принаймні ніколи не буває вставним словом!!! Відповідь оформити, як акровірш, приклад покажу на "Енеїді"

Е - ексцентрична

Н- незамінна

Е- емоційна

Ї - іронічна

Д - дивовижна

А - авторитетна

відповідь робити на слово Наталка Полтавка

( тільки не пишіть перше слово, яке згадали, бо так і оціню)

 Перегляд буктрейлера «Енеїда» І. Котляревського https://youtu.be/bvsI1Geq6p8. 

-Віртуальна екскурсія«Музей-садиба І. Котляревського» https://youtu.be/QMLG9VFBRXA .

-Ось як у Вергілія: Цими словами з благанням звернулась до нього Юнона:

«Батько богів, всього роду людського володар, Еоле,

Дав тобі владу вгамовувать хвилі, їх вітром здіймати.

Плем'я, ворожее мені, вже пливе поТірренському морю

Й Трою везе до Італії й здоланих в битві пенатів.

Дай же силу вітрам, потопи кораблі їх в пучині

Чи розжени їх урозтіч, все море вкриваючи трупом. 

-А так у Котляревського: Здоров, Еоле, пане-свату!

Ой, як ся маєш, як живеш? —

Сказала, як ввійшла у хату,

Юнона. — Чи гостей ти ждеш?.."

Поставила тарілку з хлібом

Перед старим Еолом-дідом,

Сама же сіла на ослін.

"Будь ласкав, сватоньку-старику!

Ізбий Енея з пантелику,

Тепер пливе на морі він. 

       Ми бачимо відхід Котляревського від старокнижної мови — твір написаний народною мовою. Слова – власне українські. Українські імена Терешко, Охрім, Лесько, Панько змішуються з античними, деякі з останніх «українізуються». Еней — Енеєчко, Анхизович, Анхизенко; Лавінія — Лавіса, Лавісонька; Евріал — Еврусь тощо. Автор вдається до фразеологізмів, нагромадження синонімів, жаргонізмів, народнопоетичних порівнянь. Це підтверджують такі  конструкції української мови: пане-свату, як ся маєш, як живеш? Будь ласкав, сватоньку-старику! Розкудкудакалась, як квочка. Його щоб душка полетіла к чортам, і щоб і дух не пах.

Деякі вислови сьогодні є афоризмами:

-  Не загоїться рана в серці.

-  Немає ніякого порятунку у війні.

- Досвід - найкращий наставник.

Отже, робимо висновок, що твір написаний українською мовою.

• Троянці подорожують до мети – Латиніїї через Крит, Сіцилію, Карфаген,  Кумську землю. Все як і у Вергілієвій «Енеїді». Та при цьому ми бачимо міста, які є лише в Україні:  Переяслав, Опішня, Решетилівка, Полтава, Лубни. Згадується єдина в своєму роді Січ.

•       Також у поемі змальована українська природа: рослини, дерева, кущі (папороть, васильки, петрів батіг, конвалія, терен, шипшина, липа, дуб, сосна); тварини дикі і свійські (вовк, ведмідь, тхір, заєць). Та й сама Троя сприймається як зруйнована Катериною ІІ Січ. Тому подіі «Енеїди» Котляревського відбуваються в Україні, тільки завуальованій автором.

• Які ж з український традицій, звичаїв та обрядів є в "Енеїді"?

•  Обряди: Еней поминає свого батька Анхіза («сороковини»). Загиблого Паланта жінки обмили, вдягли в нове вбрання, «запхнули за щоку п’ятак». Мимохідь сказано й про один з моментів весільного обряду: у Латина все було приготовлено до прийому сватів — рушники і «всяка всячина», «що на сватання давали».

•  Звичаї. Так, ідучи в гостину, люди підносили господарям хліб і сіль. (Юнона — Еолові, посли Енея — Латину). Еней гостинному Ацесту «за хліб подякував, за сіль». При зустрічі герої, навіть незнайомі, «віддають поклон», Лавінія після смерті матері вбралася в чорний одяг.

• Народна медицина. Наляканого морською бурею Енея, за словами Венери, «насилу баби одшептали». Сивілла вміє «трясцю відганяти», «завушниці пошептати», «волос ізігнати», «переполохи виливати».

•      Які фольклорні образи використав у поемі «Енеїда» Котляревський?

• Крім численних прислів’їв і приказок у поемі названо пісні різних жанрів (історичні, козацькі, побутові, до танцю), а також фольклорні образи — персонажі та предмети (кобиляча голова, мавки, упирі, зцілюща вода, скатерть-самобранка, чоботи-скороходи тощо). Сивілла своїм зовнішнім виглядом, поведінкою, ворожбитськими вміннями близька до казкової Баби-Яги; автор часом так її і називає.

• Висновок: У «Енеїді» І. Котляревського змальовано звичаї та обряди українців, використано українські фольклорні образи.

•  Які предмети побуту зобразив Котляревський у поемі?

• Українська кухня здобула доброї слави в усьому світі. В «Енеїді» названо близько ста страв і напоїв:

•  «Латин по царському звичаю

• Енею дари одрядив:

• Лубенського шмат короваю,

• Корито опішнянських слив,

• Горіхів київських смажених,

• Полтавських пундиків пряжених

• І гусячих п’ять кіп яєць;

• Рогатого скота з Лип’янки,

• Сивухи відер п’ять з Будянки,

• Сто решетилівських овець».

• Не дивно, що гості із задоволенням це все “лигали”, “глитали”, та ще й “замурмотали, як коти”. І ми їх розуміємо! В Україні споконвіків вміли дуже смачно готувати!

• ДОМАШНЯ РОБОТА: прочитати "Наталку Полтавку" на стор.96-113, пройти тест

https://vseosvita.ua/test/start/dmx581 

Автор поеми “Енеїда”: Іван Котляревський

Рік написання “Енеїда”: 1798 – видано перші чотири частини, 1826 рік – завершено “Енеїду”, 1842 – “Енеїда” надрукована повністю.

Рід літератури – ліро епос

Тема “Енеїда”: змалювання життя українського суспільства к. ХVІІІ — поч. ХІХ ст. різних верств населення.

Ідея “Енеїда”: висміювання українських панів і чиновників, козацьких старшин, їх паразитичного життя, обжерливості, пияцтва, нікчемних сварок і водночас уславлення патріотизму, вірності обов’язку, мужності, товариської солідарності (Еней, троянці, Низ та Евріал).

Основна думка: засобом сміху викрити і засудити негативні соціальні явища суспільства к. ХVІІІ ст.— поч. ХІХ ст.

Жанр “Енеїда”: епічна бурлескно-травестійна поема

4 частина:Посідавши в човни, троянці на чолі з Енеєм пливли далі. Поромщик побачив острів, на якому правителькою була жорстока цариця Цирцея. Вона могла перетворювати людей в тварин. Та острів не можна було ніяк оминути.

Еней звертається до Еола і просить відвернути біду. Еол допомагає і військо продовжує свій шлях.

Еней зі троянцями дістається на острів, де править цар Латин. Латин, який мав дружину Амату й дочку Лавінію. Дівчина була вродлива, мала багатьох залицяльників, але і їй, і матері найбільше подобався Турн — цар рутульців (італійців).  Тому Латин та Амата збираються видати дочку Лавинію заміж за царя Турна.

Еней тим часом відправляє воїнів на розвідку. Ті повідомляють йому, що місцеві говорять на латині. Еней зі своїм військом починає читати «Піярськую граматку» та вивчає латинь за тиждень. Потім Еней посилає царю гостинців і той приймає козаків з почестями. Підкуплений подарунками Енея, Латин хоче віддати за нього заміж свою дочку Лавинію. Наречений Лавинії, Турн, ображений цим і оголошує латинам та Енею війну.

Юнона не могла спокійно дивитися на щаливого Енея і вирішила всіх посварити. Богиня підсилає Фурію Тезіфону, яка вселяється спочатку в Амату, а «потім і Турна навістила». Турн же бачить сон, в якому його майбутня наречена обирає за нареченого Енея. Ображений він посилає лист царю Латину, оголошуючи війну.

Під час полювання військо Енея випадково спускає хортів на собачку Аматиної няньки. Та починає налаштовувати людей проти Енея, бо не хотіла віддавати дочку за троянця. Народ Латини готується до війни.

5 частина:Еней думає над тим, як перемогти Турна, тим більше, що олімпійські боги не поспішали допомагати. Його зморює сон, і вві сні якийсь старий дід дає Енеєві пораду — побрататися з аркадянами, які були ворогами латинців.

Еней приносить жертву богам і їде до Евандра — царя аркадян.  Той погоджується допомогти і відправляє з військом свого сина Палланта. Венера просить Вулкана-коваля зробити її синові міцну зброю.

Юнона через свою служницю попереджає Турна про можливий напад Енея і радить напасти першим. Той іде на троянську фортецю, але взяти її не може. Тоді він підпалює флот троянців. Венера скаржиться Цібеллі (матері богів), а та — Зевсу. Верховний бог перетворює кораблі троянців на сирен, і рутульці зі страху тікать. Знову тихо.

На варті стоять Низ і Евріал — молоді воїни. Низ ропонує пробратися в рутульський табір і побити ворогів. Хоче є зробити сам, адже в Евріала є стара мати, а в нього нікого немає. Однак його товариш не погоджується, і вони йдуть разом. Багато ворогів знищили друзі, та коли поверталися, натрапили на латинців, що йшли у свій табір. Юнаки спробували сховатися в лісі, та латинці їх вистежили і вбили.

Розпочинається жорстока битва. Турн іде на штурм, троянці мужньо захищаються; знову втручається Юнона і захищає Турна. Рутульці б’ють троянців, і ті вже хочуть залишити фортецю. Тоді начальник артилерії починає їх соромити, нагадувати, що князь “за воїнів нас числить, За внуків славнійших дідів”. Присоромлені троянці гуртом дружно наступають, і Турн тікає.

6 частина “Енеїда” 

Розгнівавшись на богів за їх втручання, Зевс забороняє богам робити щось на користь будь-якої зі сторін. Венера приходить до верховного бога, починає підлещуватись до нього і сварити Юнону. Юнона, почувши це, розпалює сварку. Еней, в цей час пливе на кораблі разом з Паллантом на допомогу троянцям. Коли всі заснули, він думає про те, як можна здобути перемогу над Турном.

Раптом він бачить у воді мавку. Вона розповідає йому про те, що Турн зі своїми воїнами вже почали бій проти троянців і ледве не спалили їх флот.

Еней поспішає на допомогу «своїм» і одразу ж кидається в бій. Турн вбиває відважного Палланта.

Іул розповів Енею, що сталось за його відсутності. Зевс, напившись, пішов вибачатись до дружини Юнони. Та, своєю хитрістю обманула бога, приспала його. Юнона обернулась в Енея і виманивши Турна, заманила його на корабель, щоб він поплив додому і не загинув.

На наступний день Еней поховав загиблих. До нього прийшли посланці з Латини. Він говорить їм, що воює не проти Латина, а проти Турна і пропонує влаштувати поєдинок один на один з ним. Послам це сподобалось і вони передали Енеєві слова Латину і Турну. Останній нехотя готується до двобою. Амата виступає проти одруження дочки і Турна, адже таємно в нього закохана.

Наступного дня обидві сторони зайняли позиції, щоб подивитись на бій. Юнона відправляє на допомогу Турну його сестру — Ютурну. Вона знову розпочинає поєдинок між троянцями та рутульцями. Еней поранений. Венера збирає для нього всілякі зілля, що допоможе вилікувати рану. Думаючи, що Турн загинув, Амата вирішує повіситись. Ця звістка всіх сполошила. Еней виходить на двобій з Турном, вибиває йому з рук меча. Юнона, рукою Ютурни, дає Турну меча. За це, Зевс сварить Юнону і говорить:

«Уже ж вістимо всім богам: Еней в Олімпі буде з нами Живитись тими ж пирогами, Які кажу пекти я вам».

Двобій продовжується. Зваливши Турна на землю, Еней збирається його вбити, але слова рутульця його розчулюють. Раптом він бачить обладунки Палланта на тілі Турна і, все ж таки, вбиває його.

Так справджується віщування за яким Еней повинен перемогти та стати засновником держави в Римі.

ДОМАШНЯ РОБОТА: тест за посиланням нижче, пройти до 14 грудня

 - За жанром "Енеїда" І. Котляревського – травестійно-бурлескний твір.

   Бурлеск (від італ. burla – жарт) – жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається або тим, що героїчний зміст викладається навмисне вульгарно, грубо, зниженою мовою, або, навпаки, тим, що про буденне говориться піднесено. Бурлеск досягається також шляхом травестії.

  Травестія (від італ. travestire – переодягати) – у літературі один з різновидів гумористичної поезії, коли твір із серйозним чи навіть героїчним змістом переробляється і перелицьовується у твір з комічними персонажами і жартівливим спрямуванням розповіді.

   Жанр травестії вимагав, щоб письменник повністю зберіг запозичений сюжет, проте дозволяв творити власні образи. секрети своєї творчої праці автор розкрив читачам у тексті поеми:

             Я, може, що-небудь прибавлю,

             Переміню і що оставлю,

             Писну – як од старих чував…

 - А чи можна вважати "Енеїду" в деякій мірі історичним твором?

 Алюзія (від фр. аllusion – натяк) – натяк на загальновідомий історичний, літературний чи побутовий факт, уживаний у художньому творі як риторична фігура.

-Ключовою для розуміння твору є сцена відвідин пекла.

Перегляд IV частини мультфільму "Енеїда" – "Кумська земля" (приблизно з 30 хв)

-  - Як ви гадаєте, чому І.Котляревський відводить картині пекла цілу частину поеми? З чим це може бути пов’язане? 

https://uk.wikisource.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0:%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%9A%D0%BE%D1%82%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE._%D0%A2%D0%BE%D0%BC_1_(1922).djvu/76   

  І Котляревський далеко відступає від Вергілія. Грішники розміщені в пеклі за певною системою, за величиною гріхів. Разом з тим пекло відбиває лад та ієрархію тогочасного суспільства. Перелік гріхів, за які карають людей у пеклі, їх градація залежно від суворості кари – то власне кодекс моралі українського народу в дану історичну епоху. І аналоги йому у всій нашій літературній спадщині минулого важко знайти.

      Автор прагнув довести, що там, серед казанів з киплячою смолою, зрівнюються "в правах" усі: і пани, і чиновники, і "сіряки". 

Критика підвалин тогочасного феодального суспільства – визначальна ідея просвітництва. І Котляревський ніби закликав "небожителів" "спуститися на землю", "до людей", натякаючи, що він не схвалює сентиментальних "сліз та охання".

1 частина "Енеїди" Еней відправляється з Трої з товаришами після того, як греки спалили Трою. Загинули цар Пріам, його син Гектор, Паріс....Онук Зевса мав особливу місію - відшукати нову Трою.

2. Юнона, дружина Зевса, (не любила Енея, бо він був племінником Паріса, а той віддав яблуко мамі Енея, Венері) просить Еола, щоб той своїми вітрами нашкодив Енею. Буря на морі, кораблі поперевертались, багато потопло. Але Еней звертається до діда (нерідного, по Зевсу) Нептуна, дає йому хабара - той швидко наводить порядок на морі. І далі ватага пливе без пригод.

3. Розмова Венери з Зевсом про Енея, у ході якої Зевс розкриває свої плани на Енея.

4. Еней прибуває до Сицилії, його зустрічає прекрасна вдова Дидона. Вона закохується в нього і не шкодує ні грошей , ні розваг для Енея і його ватаги. За два роки Зевес кинув оком на Карфаген, а там гульня...про його завдання всі забули....Посланець Меркурій добряче налякав Енея...той тихенько втікає, а Дидона, не в силі перенести розлуку, спалює себе...

5. Поєдинок Дареса з Ентеллом.

6. Енею сниться батько, який наполягає, щоб той відплив скоріше з Сицилії і Еней відпливає.

2 частина “Енеїди” 

Троянці пливли морем і прибули до Сицілії, де правителем був цар Ацест. Сицилійці прийняли троянців досить гостинно. Еней вирішив улаштувати поминки по своєму батькові Анхізу. Після поминок почалося п’яне гуляння. Між силачами розгорівся кулачний бій, у який хотіли втрутитися боги. Та Зевс не дозволив втручання.

Під час троянського бенкету та ігрищ Юнона відправила свою служницю на землю, щоб вмовити троянських жінок спалити човни. За намовою богині розбрату Ірисі троянські жінки підпалюють флот Енея. Він звертається до богів із проханням наслати дощ.

Незабаром почався дощ і частина кораблів уціліла. Сумний Еней ліг спати і уві сні побачив свого батька. Анхіз дав обіцянку, що все буде добре і попросив навідати його у пеклі.

3 частина “Енеїди” 

Покинувши Сицілію троянці довго пливли морем, доки не дісталися до Кумської землі. Еней пішов шукати дорогу до пекла й зустрів Сивіллу-віщунку. Вона пообіцяла відвести Енея до пекла, в обмін на хабар богу сонця Фебові та подарунок для неї. Вони вдвох спустилися по вулиці у пекло, на якій жили Дрімота, Зівота, Смерть, а за ними в ряд стояли чума, війна, холод, голод й інші лиха.

На річці Стікс перевіз Енея та Сивіллу до пекла. Біля входу їх зустрів страшний Цербер, якому віщунка кинула хліба. У пеклі страждали грішники: пани, брехуни, скупі, дурні батьки…

Еней побачив у цьому страшному місці Дідону і вбитих земляків-троянців. Коли він нарешті зустрівся з батьком, то той повідомив, що від Енея буде «великий і завзятий рід», який «всім світом буде управляти».

ДОМАШНЯ РОБОТА: прочитати част.5 на стор.84-89;

-Уявімо собі вільний народ....гідний, достойний, хазайновитий, статечний....з деякими особливостями....але то наше питання. Ми про загалом....І от приходить 1783 рік. І що????

-Але вже неможливо опиратися натиску часу. Потужні повстання. Той же славнозвісний Устим Кармелюк. На Катеринославщині низка повстань.....Чому?

-А до фізичного поневолення нації додаємо...

Духовне поневолення нації

-Царський уряд, відкриваючи школи, намагався зробити їх опорою реакції і русифікувати за їх допомогою населення України.

- Видавати газети й журнали українською мовою уряд не дозволяв.

-Російський історик і письменник М. Погодін трактував українську мову як говірку російської, не визнавав її мистецьких якостей.

-У рецензіях на альманах «Ластівка» В. Бєлінський твердив, що нація, яка втратила свою культурну верхівку і державність, не може мати власного письменства.

-1863 р.— валуєвський циркуляр, за яким заборонялося друкувати книги й журнали українською мовою.

-1876 р.— емський акт: заборона ввозити з-за кордону українські книжки будь-якого змісту, видавати оригінальні твори та переклади з інших літератур. У результаті цього більшість художніх творів та наукових праць залишалися в рукописах і нерідко губилися.

-Українською мовою заборонялося:

а) викладання в Києво-Могилянській академії;

б) використання «Букваря»;

в) читання молитов і ведення церковної служби;

г) проведення навчання у школах;

д) демонстрування театральних вистав;

е) здійснення перекладів з російської мови;

ж) видання дитячої літератури.

-І. Котляревський, П. Гулак - Артемовський, Г. Квітка - Основ'яненко, Є. Гребінка (хто більшою, хто меншою мірою) критикували кріпацтво....але найпотужнішим непримиренним критиком влади виявився........????

-Він виходець із народу, тому саме народність стає невід'ємною рисою нашої літератури.

- Але Шевченко мав на якомусь грунті вирости....На якому?

....історичні обставини поставили під знак питання майбутнє  мови та й усієї української культури. Царський уряд, здійснюючи колоніальну політику, позбавляв українців усіх вольностей. 

-У погоні за дворянськими привілеями, маєтками й чинами панівна старшинська верхівка, певна частина української інтелігенції ставали на антинародний шлях, зрікалися своєї національності, культури, мови. 

- Просвітництво - напрямок у мистецтві, у основі якого прагнення зробити всіх освіченими для того, щоб людство стало більш прогрествним, наблизилося до ідеалу свого існування;

• Класицизм (від лат. classicus — взірцевий) — літературний напрям, що означає наслідування зразків античності.

• Особливості класицизму:

• будова художніх творів на засадах розуму з ігноруванням особистих почуттів людини;

• наслідування греко-римського мистецтва;

• теми до творів добиралися лише з античної або вітчизняної історії;

• зображення героя тільки під час виконання державного обов’язку; підпорядковування особистих інтересів державним;

• наділення своїх героїв тільки однією-двома рисами вдачі — чесністю, доблестю, розумом, талантом або зрадливістю, підступництвом, недоумкуватістю тощо;

• чіткість, ясність, простота викладу;

• пейзажі переважно урбаністичні: фортеця, палац, міська вулиця або площа; інтер’єри — тронний зал, парадний покій тощо;

• мова: вживання архаїзмів, слів-символів; пишномовність;

• РОМАНТИЧНІСТЬ - це особливий стан заглибленості, емоційності, близький до казкового, нереального, це мрійливість і очікування прекрасного...це поетичність і витонченість...але з легким присмаком чи то суму, чи то меланхолії...

• Романтизм існував як напрямок у літературі;

• Реалізм — літературний напрям, який правдиво відображує дійсність; звертається увага на взаємини людини і навколишнього середовища.

• Вже у творах І. Котляревського правдиво змальовано картини побуту України і разом з тим порушено деякі важливі питання суспільного життя. В його творчості досить виразно виявились критичні елементи в зображенні життя панів та чиновників. Письменник вивів також позитивні образи представників народних мас і протиставив їх образам панівної верхівки тодішнього суспільства. Політичний внесок у розвиток реалізму в українській літературі зробили також Гулак-Артемовський (у ранніх творах), Квітка-Основ’яненко, Гребінка.

• Повне утвердження реалізму в українській літературі здійснено було Шевченком. Він підніс у своїй творчості найважливіші питання свого часу, змалював народне життя в усій його глибині. Його реалізм — критичний. 

• Бурлеск (від іт. вurla — жарт) — жартівливе трактування в знижувальному тоні тем і образів, про які звичайно прийнято говорити поважно.

• Бурлескна течія вносила в літературу елементи народного гумору й сатири. В цьому полягало її позитивне значення.

• ДОМАШНЯ РОБОТА: прочитати статтю про життя І. П. Котляревського на стор. 79-80, вивчитинапам'ять уривок з поеми "Енеїда"(від....Еней був парубок моторний до....почухрав) на стор. 80; надіслати;

 творі Г.Сковорода прославляє Богдана Хмельницького? («De libertate»)

Усім своїм способом життя філософ доказав, що найбільше цінував свободу і боявся її втратити. Пропозиції чинів, слава, багатство не перемогли його бажання пізнати себе. Неквапно мандрував цей співець-музика, мудрець-байкар стежками рідної землі. Це було його покликання.

......Із філософських трактатів 

Г. Сковороди.....

         Багато див є у храмі матері – природи. Але найбільше – поява людини у світі. Цю велику таїну не дано розгадати до кінця. Для чого ми приходимо у цей чудовий і водночас складний, незбагненний світ? Настає час, і таке запитання ставить будь-хто. У кожного на це своя відповідь, бо всі ми різні, й у кожного своя таємниця щастя.

Щоб пізнати секрет щастя, Григорію Сковороді довелось блукати не лічені години, а десятки років. Милуючись краєвидами, п’ючи красу українських ночей, збираючи щоранку прохолодну росу, він ішов у світ, при цьому не втрачаючи самого себе, отих «двох крапель олії», які йому були визначені Всевишнім.

Від природи, як матері, легесенько доспіває наука. Сокола навчили швидко літати, але не черепаху. Орла в одну мить навчили дивитись на сонце й забавлятися, але не сову. Всяке діло доспіває, коли природа керує, серце тоді насичується, коли освічується. Тільки не перешкоджай природі. 

 «Світ ловив мене, та не впіймав», - ці слова прозвучали у 18 столітті і стали крилатими, увійшовши в золоту скарбницю світової філософії.

•  Що таке байка?

•  Назвіть основні ознаки байки(алегоричність, мораль).

•  Що таке алегорія?

• Яких відомих байкарів ви знаєте?

• Сторінка 67-68, читання байки;

• §     Що вам відомо про бджолу та шершня як комах?

• §      У чому Шершень звинувачує Бджолу?

• §     Що для Бджоли є найбільшою радістю?

• §     Що значить «природжене діло»? («Сродна праця».)

• §     Чи згодні ви з думкою автора? Відповідь обґрунтуйте.

• §     Чим ця байка за формою відрізняється від звичних нам, наприклад байок Глібова, Гребінки, Крилова? (Вони мають «силу», а не мораль, докладно пояснюють ідею.)

• Тема: розповідь про призначення праці в житті кожної людини на прикладі діалогу Бджоли і Шершня.

• Ідея: возвеличення праці, яка є смислом щасливого життя; засудження ліні, ледарства, крадіжки.

• Головні герої: Бджола, Шершень.

• Жанр: літературна байка.

• Композиція.

• Твір складається з двох частин: сюжетної і дидактичної («сили»). Сюжетна частина побудована у формі діалогу між Шершнем, який сміється над працелюбністю Бджоли і над бджолою, яка отримує від праці задоволення. Друга частина («сила») містить тлумачення прихованого змісту першої.

• Основна думка:

• Шершень — узагальнений образ людей, що живуть грабунком інших і створені лише для того, щоб їсти й пити.

• Бджола ж — мудра людина, яка трудиться в «сродному ділі», тобто за своїм покликанням.

• Філософська мудрість у творі.

• ·        «Немає гіршої муки, як хворіти думками, а хворіють думки, позбавляючись природженого діла».

• ·        «І немає більшої радості, аніж жити за покликанням».

• ·        «Душа, володарка людини, втішається природженим ділом».

• ·        «Веселість серця — життя для людини».

ДОМАШНЯ РОБОТА: підготуватись до контрольної роботи - написання твору за філософськими ідеями Г. Сковороди;

• Аналіз численних творів Григорія Савича Сковороди показує, що значна їхня частина - філософсько-богословські трактати та духовні пісні. Отже, творчість його  має біблійну основу. Сковорода добре обізнаний у змісті Біблії, у своєму творчому доробку активно використовує церковнослов’янську мову. 

• Кожен повинен пізнати себе, тобто «взятися за своє споріднене діло і бути з цим у злагоді з загальною потребою». Споріднене діло він називає «сродною працею», велику увагу приділяючи природним схильностям. На думку Григорія Сковороди, кожна людина має своє Божественне призначення, тож заради власного щастя й відчуття задоволення життям дуже важливо зрозуміти його та зробити все задля його досягнення. 

•  Саме самопізнання та духовне удосконалення є сенсом людського життя. «Всякий, хто пізнає вічну і справжню людину, не помре, смерть не має над ним ніякої влади…». Можна зробити висновок, що Григорій Савич відстоює думку про безсмертність людської душі. До речі, ця теза є головною ідеєю та змістовною основою біблійного вчення. 

• За вченням Сковороди, сутність людського буття й самопізнання полягає у тому, щоб прийняти й полюбити себе. Але це не означає, що не треба прагнути до інтелектуального та духовного розвитку. Навпаки, великого значення він надавав науці, освіті, знанням. 

• Потрібно виховувати людину високоморальною, розумною, благородною особистістю. При цьому вона повинна дбати не лише про власне щастя, але й про загальне благо, суспільне добро. Не слід також забувати про необхідність єдності з природою, невіддільною частиною якої є людина. 

• Таким чином, вчення «Про самопізнання і сродну працю» є цінним внеском до скарбниці філософської, етичної та педагогічної світової думки. 

• Основне питання філософії Сковороди: «Щастя твоє – в тобі самому: пізнавши себе, пізнаєш усе, а не пізнаєш себе – ходитимеш у темряві і боятимешся там, де страху й не бувало».

«Багато хто, потоптавши природу, вибирає для себе ремесло наймодніше й найприбутковіше, але сим вони лише ошукують себе. Прибуток не є утіха, але мусить слугувати для задоволення тілесних потреб, а коли й се утіха, то не для серця, утіху матимете в спорідненій праці».

• Аналіз твору «Всякому місту – звичай і права»:

• Виділіть у вірші рядки, у яких автор говорить про спосіб життя, інтереси і прагнення поміщиків та купців; про тлумачення чиновниками законів з вигодою для себе. 

• Виділіть у вірші рядки, у яких автор говорить про чинодралів і віршомазів, які прислужництвом і підлабузництвом прагнули здобути високі посади, що давали добрі прибутки; про схоластичну систему освіти, яка завдавала «спудеям» великих мук. 

• ·        Про яких людей поет сказав, що в них «совість як чистий хрусталь»?

• ·        А кого мучить страх перед карою «на тому світі»?

• ·        Які риси людського характеру автор засуджує?

• ·        Що бентежить ліричного героя, над чим він роздумує?

• ·        Визначте ознаки сатири у вірші.

• ·        Чим актуальними є сьогодні думки Г.Сковороди, висловлені у вірші?

• Вірш «Всякому місту – звичай і права» став улюбленою піснею. Її співали селяни й міщани,лірники й кобзарі.

Всякому місту — звичай і права,

Всяка тримає свій ум голова;

Всякому серцю — любов і тепло,

Всякеє горло свій смак віднайшло.

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Панські Петро для чинів тре кутки,

Федір-купець обдурити прудкий,

Той зводить дім свій на модний манір,

Інший гендлює, візьми перевір!

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Той безперервно стягає поля,

Сей іноземних заводить телят.

Ті на ловецтво готують собак

В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Ладить юриста на смак свій права,

З диспутів учню тріщить голова,

Тих непокоїть Венерин амур *,

Всякому голову крутить свій дур.

В мене ж турботи тільки одні,

Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть — як коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик то чи цар,-

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь...

ДОМАШНЯ РОБОТА: конспект матеріалу на стор. 69-73;

-ЧИ ЗНАЄШ ТИ........

1.       Першою відомою братською школою була … (Львівська).

2.       Києво-Могилянська академія організована … (Петром Могилою).

3.   1574 р. на пожертви львів’ян було видано перші друковані книжки в Україні … (Буквар і Апостол).

4.   Першодрукарем в Україні був … (Іван Федоров).

5.   Найбільшим центром книгодрукування стала … (Києво-Печерська лавра).

6.   Полемічна література – це… (твори українських письменників ХVІ – ХVІІ століття, спрямовані проти церковної унії 1596 р.).

Видатний український філософ-містик, богослов, поет та  педагог був чи не найцікавішою постаттю історії українського духу. 

-Григорій Савич Сковорода народився 22 листопада 1722 року на Полтавщині, у козачому містечку Чорнухи Лохвицького району. Батьки Сковороди, Сава та Пелагея, належали до малоземельних селян-козаків.

-Письменник завжди пишався тим, що зростав між трудовим, знедоленим народом. 

- Не дала доля Сковороді грунтів, маєтків, знатності, багатства, зате щедро обдарувала його мудрістю, великими розумовими здібностями.

·        Яку освіту здобув Сковорода на той час?

·        Розкажіть про перебування Г. Сковороди в Петербурзі та його участь як співака придворної капели цариці Єлизавети.

·        Чому Сковорода вирішив шукати нові знання за кордоном?

·        Що ви знаєте про громадську, літературну, педагогічну діяльність Сковороди?

·        Просвітницька діяльність Сковороди.

Філософська спадщина – це 17 трактатів і діалогів, а літературна – збірка віршів «Сад Божественних пісень», байки, листи. Філософські ідеї Сковороди мають багато спільного з ідеями французьких філософів Руссо, Вольтера, Дідро.

      Афоризми від Сковороди

·         Бери вершину і матимеш середину.

·         З усіх утрат втрата часу найтяжча.

·         Коли не можу нічим любій Вітчизні прислужитися, в кожному разі з усієї сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити.

·         Більше думай і тоді вирішуй.

·         Не той дурний, хто не знає… але той, хто знати не хоче.

·         Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.

·         Чисте небо не боїться блискавки та грому.

-Ідеал «природної людини» у Сковороди поглиблюється ідеєю природної праці: 

                                   «De libertate»

                         ("Про свободу" — лат.)    

Рід літератури: лірика 

Вид лірики: філософсько-громадянська Жанр: ода. 

Тема: роздуми про волю як найбільшу суспільну цінність і про Б. Хмельницького як взірця боротьби за свободу. 

Мотиви: возвеличення свободи як найбільшої суспільної цінності; прославляння Б. Хмельницького, борця за свободу рідного народу, яка є найбільшим багатством людини. 

Художній напрям — бароко.

Художні особливості: 

: неначе воно золотеє; риторичні оклики: Слава навіки буде з тобою, / Вольності отче, Богдане-герою!;

 риторичні запитання: Що є свобода? Добро в ній якеє?; звертання: Богдане-герою.

 Для ліричного героя воля — найбільше багатство, найвища цінність. У протиставленні золота і свободи, на думку автора, перемагає свобода. Уособленням вільної людини, яка змогла подарувати надію на волю українцям, є Б. Хмельницький; його і прославляє автор у цій поезії.. Понад двадцять віршів Сковороди не ввійшли до збірки «Сад божественних пісень». Серед творів, що не увійшли до цієї збірки, особливо примітною є ода «De Libertate» {«ПРО СВОБОДУ» — лат.), у якій він привітав національно-визвольну боротьбу рідного народу на чолі з Богданом Хмельницьким. Поет виступає тут співцем волі:

 Що є свобода? Добро в ній якеє?

 Кажуть, неначе воно золотеє? 

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото, 

Проти свободи воно лиш болото.

О, якби в дурні мені не пошитись,

Щоб без свободи не міг я лишитись.

Слава навіки буде з тобою,

Вольності отче, Богдане-герою! 

ДОМАШНЯ РОБОТА: вивчити вірш "ДЕ ЛІБЕРТАТЕ" напам'ять, записати відео, надіслати на нз або у вайбер

• Читаємо матеріал на сторінці 55;

• Відомості про братства;

• Братства — православні релігійні і культосвітні організації українських міщан, що виникали при церковних парафіях в Україні в XV — XVII ст. Спочатку братства носили релігійно-благодійний характер — піклувалися про церкву, влаштовували громадські богослужіння, місцеві церковні торжества, братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам, організовували госпіталі тощо.

• У XVI ст. братства набули великого суспільно-політичного і національного значення. Посилення національного гноблення на українських землях, захоплених Річчю Посполитою, змушувало братства активно виступати на захист прав українського населення — звертатися зі скаргами надії польської адміністрації до судів, відправляти посольства до польського короля.

• Відомості про освіту;

• Неабияке значення для розвитку української культури мав Києво- Могилянський колегіум, який на початку XVIII ст. виріс в Академію. Ця перша вища школа східних слов'ян швидко стала освітнім і науковим центром України й усієї Слов'янщини. У цьому велика заслуга першого ректора академії Петра Могили. В Академії на Подолі навчалися понад 1000 студентів усіх верств українського народу, прибуваючи сюди з південнослов'янських країн, з Росії. Наприклад, в Академії вчився Михайло Ломоносов.

• Києво-Могилянська академія, що мала свої колегії в Кременці, Вінниці та на Волині, давала ґрунтовну освіту в галузі мов, філософії, літератури, математики та інших наук. Цьому сприяла й книгозбірня Академії чисельністю понад 10 тисяч томів. Естетичне виховання і музичну освіту студенти здобували не лише на лекціях: в академії був хор з трьохсот співаків і оркестр зі ста музикантів. Часто організовували театральні вистави, що стимулювало розвиток театру й драматургії в Україні. Київська академія дала українській і світовій культурі письменників Григорія Сковороду, Самійла Величка, Климентія Зіновіїва, композиторів Максима Березовського і Дмитра Бортнянського, архітектора Івана Григоровича-Барського, вченого Олександра Шумлянського, державних і військових діячів Івана Самойловича, Самуїла Мужиловського, Семена Палія, Івана Мазепу та інших.

• Відомості про книгодрукування;

• Книгодрукування одне з 4-х великих відкриттів людства (поряд з компасом, порохом і папером), що дозволило нації отримати масовий доступ до освіти, який до цього мали лише одиниці. У середньовічній Європі це був якісний революційний прорив, аналогічний комп'ютеризації в кінці ХХ століття, коли ті, хто був першими, випереджали весь інший світ у доступі до знань, технологій і у підготовці кадрів, поки більшість дивувалася, навіщо потрібні нові і дуже "дорогі іграшки". 

• Не дивно, що перша друкарня з'явилася у 1448 році в провінційній Голландії, яка через століття кинула виклик у боротьбі за лідерство в Європі самій Іспанії (яка розбагатіла на латиноамериканських колоніях) і кінець-кінцем після вісімдесятирічної війни її... перемогла.

• У Москві при дворі Івана Грозного так і до кінця і не зрозуміли значення перших книг, що вийшли з друкарні ("Друкарського двору") Івана Федорова - "Апостол" (1564) і "Часослов" (1565), і його... вигнали з Москви. За однією з версій (Флетчера), друкарню Федорова було спалено, за іншою (академіка Тихомирова) - звільнення Федорова пояснюється каверзами "переписувачів книг", чиновників царського двору і відмовою самого Федорова "підстригтися в ченці" після смерті дружини. Через це Іван Федоров, забравши літери для друкування, переїжджає спочатку в Заблудів, потім до Львова, який на наступні 11 років, аж до його смерті, став для нього рідним містом разом з Острогом.

• Городяни Львова самі зібрали кошти для друкування першої книги - львівського видання "Апостола" 1574 року, в післямові до якого сам Іван Федоров дуже жорстко розкритикував "московські звичаї", розповівши про численні гоніння на нього ("Не від государя, але від багатьох начальників і священноначальніків, які на нас заздрості заради багато єресі задумували "), і як його "... від землі, Вітчизни і роду нашого вигнали в краю досі невідомі".

• ДОМАШНЯ РОБОТА: самостійно прочитати про козацькі літописи на стор.60,61, 62; (буде самостійна)

Автор: невідомий український поет з тих часів, можливо лицар, що був у Ігоревій дружині.

• Літературний рід: ліро-епос.

• Жанр “Слово про похід Ігорів”: героїчна поема (на думку деяких літературознавців — по­вість, літописна повість).

• Тема “Слово про похід Ігорів”: зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Іго­ря на половців 1185 р.

• Ідея “Слово про похід Ігорів”: заклик руських князів до єднання для спільної бороть­би проти зовнішніх ворогів.

• Основна думка: тільки в єдності — сила; «золоте слово» — любов до Батьківщини, збереження її єдності.

• Напрям – орнаменталізм

• Головні герої:

• князь Ігор,

• Святослав Ольгович – небіж Ігора, князь рильський

• Всеволод Святославович – брат Ігора, князь курський та трубецький;

• Ярославна (дружина Ігоря);

• половці Овлур, Гзак і Кончак.

• Руська земля – є центральним образом твору

• Сюжет “Слово про похід Ігорів”

• Похід князя Ігоря разом із братом Всеволодом, незважаючи на пророче затемнення сонця (тут також іде детальний історичний екскурс у минуле Русі) — лихі віщування природи, другий бій і поразка війська Іго­ря — плач руських жінок — віщий «мутен сон» київського князя Святосла­ва та його «золоте слово, з сльозами змітане», звернене до руських князів — плач Ярославни в Путивлі на забралі, звертання її до сил природи — князь Ігор у полоні — утеча його з неволі з допомогою Овлура — погоня половців за князем — зустріч на рідній землі й уславлення Ігоря та його дружини.

• Композиція “Слово про похід Ігорів”

• Експозиція: підготовка Ігоря з дружиною князів до військового походу, зловісні знаки.

• Зав’язка: бій з половцями.

• Кульмінація: поразка руської дружини; Ігор потрапив у полон. Всеволод загинув під час бою

• Розв’язка: втеча Ігоря з половецької неволі.

Особливістю композиції є недотримання хронологічної послідовності розповіді, великі описи прирроди, авторські роздуми.

“Слово про похід Ігорів” історична основа

Невідомий автор розповідає про реальну історичну подію: похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р. Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів. Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов’янські землі. Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. великий князь київський Святослав з допомогою ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.

ДОМАШНЯ РОБОТА:  надіслати фото конспекту, написання якого було попереднім завданням

       Цитатний диктант. «Хто за словесним портретом?»

       1.«.... славен князь,

        Міццю розум оперезав,

        Мужністю сердечною нагострив».

        2. «Один брат, один світ світлий...,

        Обидва ми Святославовичі».

        3. «Хочу, –  каже, – з вами, русичі, ...списа зломити

        При полі Половецькому...».

        4. «А ... дорогами небитими

        Помчалися к Дону великому».

        5. «Біжить ... сірим вовком стелеться...

        К Дону великому».

        6. «Славний яр-тур ...!

        Стоїш ти на полі ратному,

        Сиплеш на воїнів стрілами».

      1.Ігор. 2.Всеволод. 3. Ігор. 4. Половці. 5.Гзак. 6. Всеволод. 

ПРИРОДА....Вона займає особливе місце, як у сюжеті твору, так і в ліричних відступах. Її незвичайність у постійній динаміці. Читач не побачить у творі статичних описів природи, тільки у постійному русі. Разом з вчинками героїв змінюється і природа. Всі дії героїв супроводжуються яскравими природними образами.  

Яскравими, насиченими, кричущими про небезпеку фарбами застерігає вона військо Ігоря від фатальної помилки: “.. криваві зорі світло сповіщають; чорні хмари з моря йдуть, хочуть прикрити чотири сонця…”. 

Ми ще не знаємо, що військо князя Ігоря повинно зазнати поразки, але картини природи вже готують нас до чогось трагічного і невідворотного. Хижі звірі, спраглі швидкої здобичі на полі брані, слідують за військом: “Вже нещасть його підстерігають птахи по дубах; вовки грозу піднімають по ярах; орли клекотом на кості звірів звуть; лисиці брешуть на червоних із щитами”. 

Природа страждає разом з воїнами: дерева схиляються до землі від горя; трава поникла від жалю; саме поле битви стає схожим на ріллю. Останнє має глибоко символічний сенс: це протиставлення війни і мирної праці, руйнування і творення, смерті і життя. 

 Складання  плану характеристики образу Ярославни

1.Ярославна (Єфросинія) – історична особа (донька князя Ярослава Осмомисла).

2. Ярославна – вірна дружина новгород-сіверського князя Ігоря Святославича – єдиний жіночий образ поеми.

3. Глибоко ліричний образ вірної дружини  та люблячої матері.

4.Щире переживання за долю Ігоревого війська.

5.Тривога, вболівання, неспокій душі.

6.Втілення в образі Ярославни рис звичайної простої жінки, патріота рідного краю, а не амбіцій княгині.

7.Плач Ярославни – це скорбота руської жінки, яка в своєму горі вболіває не лише за долю Ігоря, а й за долю його воїнів.

8. Звертання до сил природи – заклик допомогти коханому і його дружині у боротьбі проти ворога.

9.Ярославна – символічний образ Вітчизни, яка щиро вболіває за долю своїх громадян, яких відправила на боротьбу з ворогом.

10.Це один із найблагородніших і найдовершеніших

жіночих образів у світовій літературі.

11. Ставлення автора до Ярославни.

12. Художня цінність образу Ярославни для української літератури.

ДОМАШНЯ РОБОТА: стислий конспект матеріалу підручника на стор. 48-53

- Розгляньмо родовід руських князів, імена яких згадується в літописі.

Київський князь Святослав

Автор «Слова…»  ідеалізує Святослава, оточує його ореалом слави, хоч насправді він не користувався особливим авторитетом на Русі. Високо підносячи Святослава Київського, перетворюючи його на шанованого патрона всіх руських князів, поет змальовує його як основного виразника загальноруської єдності, як втілення ідеї необхідності спільних дій проти половців. Ця патріотична ідея знайшла найсильніший вияв у «золотому слові» Святослава. Дорікаючи Ігореві і Всеволодові за їх необдуманий вчинок, Святослав сумує з приводу їх поразки, яка завдала багато горя усій Руській землі, скаржиться на те, що князі не хочуть допомагати йому у великій справі захисту рідної землі.  Князь Святослав

турбується про загальноруські інтереси. Це не тільки мудрий державний діяч і організатор ефективного захисту Вітчизни, й талановитий воєначальник, який в 1184 році зумів об’єднати Русь сили і розгромити половецьке військо. Слава про цю перемогу вийшла далеко за межі Русі.

Володимир син Ігоря

Володи́мир І́горович (8 жовтня 1170 — вересень 1211, за іншими даними 1212) — князь путивльський (1185-1198), новгород-сіверський (1198-1206), князь галицький (1206-1207, 1208-1211). Старший син легендарного героя «Слова о полку Ігоревим» князя Ігоря Святославича.

З малих років брав участь у походах на половців  (в 1183 і 1185 роках). 1185 року  після  розгрому  руських військ в битві на Каялі потрапив в полон до хана Копті. Перебуваючи в половецькому полоні, одружився з дочкою хана Кончака. Повернувся з дружиною на Русь у 1188 році. Княжив у місті Путивль.

Князь Ігор

Ігор Святославович для автора є втіленням князівських доблестей.

Він мужній, сповнений «ратного духа». Жадоба «испити шеломомъ Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнення сонця. Справжній лицар, він ігнорує недобрі прикмети, вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон.

Ігор молодий, гарячий, відважний, але необачний. Він сміливо веде на ворога свої полки, не зважаючи на страшні віщування. У таких людей сильний розум програє в боротьбі з бажаннями.

Високе благородство Ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він в розпалі бою «заворачает» полки на допомогу брату Всеволоду, що теж виступає лицарем.

Автор виявляє до Ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. Коли Ігор потерпів поразку, печалиться вся природа, вся Русь.

 Князь Всеволод.

У «Слові…» відводиться також велике місце зображенню вчинків Всеволода — брата Ігоря. Автор явно симпатизує герою, бачить в ньому сміливого воїна, здатного постояти за рідну землю.

Всеволод — лицар до билинного богатиря. Як і до Ігоря, до Всеволода виявляє двоїстість. Підносячи його мужність, винахідливість, благородство, в той же час засуджує за безросудливість, необачність, егоїзм.

ДОМАШНЯ РОБОТА: проаналізуйте похід Ігоря за такими планом:

1- ДІЯ - похід проти половців

2- ПОТЕНЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ - .........

3- РЕЗУЛЬТАТ ДІЇ - .........

4. ПРИЧИНИ ТАКОГО РЕЗУЛЬТАТУ - ........

5- ВИСНОВОК - ............