Кабінет психолога

Адаптація до дитячого садка у запитаннях та відповідях

У батьків, чия дитина вперше пішла в ди­тячий садок, мільйон причин для хвилювання й тисяча та одне запитання. Ми поспілкували­ся із експертом — Інною Литвин, і поставили їй найпопулярніші та найактуальніші запитан­ня. Інна Василівна охоче відповіла на запитан­ня, які хвилюють батьків, поділилася своїм до­свідом роботи й спостереженнями за адаптаці­єю новачків до умов ЗДО.

Журнал «Практичний психолог: Дитячий садок»: Чи існує ідеальний час, щоб віддати дитину до дитячого садка з най­меншими стражданнями для неї і бать­ків?

Інна Литвин: Такого періоду не існує. Це абсолютно індивідуальний момент, на який впливає багато чинників. Утім, приблизно у віці чотирьох років однолітки стають для ди­тини настільки цікавими, що вона може надов­го «забути» про маму. Саме в цей віковий період пізнання і дослідження світу стає самоціллю для дитини, тому вона легко «лине у вирій» і легше «відривається» від мами.

ППДС: Що робити батькам, які змушені віддати дітей раніше «ідеального» часу? Чи потрібно їм вживати якихось додатко­вих заходів?

І. Л.: Звісно. Якщо є потреба в ранній адап­тації дитини до дитячого садка, треба її до цьо­го готувати. Важливо, щоб перша розлука з ма­мою відбувалася не в дитячому садку. До пер­шого візиту в дитячий садок у дитини повинен бути досвід перебування без мами, тобто з ін­шими дорослими. Легше адаптуються діти, які до дитячого садка уже залишалися з бабусею, дідусем, нянею.

ППДС: Що батьки мають розповісти дитині про дитячий садок?

І. Л.: Дитина повинна розуміти, що таке дитячий садок, які правила там діють, чим вона там займатиметься, та найголовніше — коли саме за нею прийдуть батьки*.

ППДС: Чи правда, що для м'якої адаптації дитині спочатку варто відвідувати дитя­чий садок на декілька годин?

І. Л.: Я навіть сказала б — на декілька хви­лин. Перший візит — просте знайомство з гру­пою і педагогом. Потім дитину можна залиши­ти на 20 хвилин на прогулянці. Те, наскільки швидко можна збільшувати час перебування в дитячому садку, залежить від стану дитини. Якщо дитина не плаче, із апетитом їсть, радіс­но грається і навіть не хоче йти із садочка додо­му (рідко, але таке буває), то наступного дня її можна привести у садочок одразу на кілька го­дин. Однак якщо протягом 20 хвилин дитина не припиняє плакати ні на хвилину, то приводити її в садочок одразу на кілька годин — однознач­но рано. У такому випадку час перебування ди­тини в садочку наступного дня можна збільши­ти максимум на 20 хвилин.

ППДС: Які ще правила дадуть змогу полегшити адаптацію малюка?

І. Л.: Насамперед батькам потрібно позна­йомити дитину з дитячим садком та виховате­лем. Перше враження надзвичайно важливе, тому його треба організувати правильно. Зна­йомство з дитячим садком має відбутися на ве­чірній прогулянці. Тут дитина побачить найго­ловніше для неї: дітей із садка забирають!

ППДС: Важливо розуміти, як сприймає дитина перший візит до дитячого садка. Чому? На що це впливає?

І. Л.: Так, розуміти, якою бачить ситуа­цію дитина, — надзвичайно важливо. Ба біль­ше, у ситуації, коли ви не розумієте поведінку малюка, спробуйте подивитися на події очима дитини. Що вона бачить із позиції свого до­свіду, зокрема точки свого зросту. Часто такий аналіз повністю пояснює поведінку дитини і, як наслідок, змінює дії дорослих у майбутньо­му. А в ситуації адаптації таке розуміння убез­печить дитину від зайвих сліз і страждань, а маму — від переживань, коли вона вимуше­на залишити заплаканого малюка в групі. Він віритиме словам мами: «Я за тобою прийду», оскільки сам бачив, як забирають інших дітей. Тепер ситуація стає для нього зрозумілою.

ППДС: Дитина не хоче заходити в групу без мами — що робити? Чи добре, якщо вихо­ватель дозволяє мамі сидіти в групі разом

із дитиною?

І. Л.: Що робити — залежить, із одного боку, від правил дитячого садка. А з іншого' — заклад дошкільної освіти є відкритою установою і заборонити мамі перебувати в групі не можна, на це немає підстав. Тому адміністра­ція кожного дитячого садка на власний розсуд розв’язує таку ситуацію. Якщо вихователь до­зволяє мамі бути разом з дитиною в дитячому садку, то вона має допомогти своєму малюку адаптуватися в групі однолітків, у новому при­міщенні та показати, що довіряє вихователю. А тому просто сидіти у мами не буде часу.

ППДС: Дитина не відпускає маму з дитя- т чого садка — чи варто залишати малюка, який плаче, якщо вихователі запевняють, що «усі через це проходять», «він швидко заспокоїться» тощо?

І. Л.: Варто чи не варто — залежить від серйозності намірів батьків. Якщо водити ди­тину в садок — тверде рішення, якщо є потре­ба в дитячому садку, то батькам доводиться приймати сльози, які супроводжують адап­тацію. Вихователі це розуміють, тому і гово­рять, що «усі через це проходять». Утім, зали­шити дитину — не означає втекти потихеньку. Батьки мають попрощатися з дитиною! Надалі можна придумати певний ритуал прощання: особливі слова чи рукостискання, поцілунок, обійми тощо. Якщо гострої потреби в дитя­чому садку немає і батьки просто «вирішили спробувати поводити», то можна не залишати малюка, який плаче: забрати його додому і не мучити.

ППДС: Дитина плаче вранці і навідріз відмовляється йти в дитячий садок — як ре­агувати? Чи потрібно її заспокоювати чи ліпше дати змогу просто виплакатися? А якщо все-таки заспокоювати, то як пра­вильно це робити?

І. Л.: Дитина плаче, бо сумує через розлу­ку з мамою. Дитині важливо виплакати цю пе­чаль. Тому однозначно не варто придушувати сльози чи забороняти дитині плакати, насміха­тися над нею чи дорікати за такі емоції. Мож­на спробувати переключити увагу дитини на щось позитивне. Можна будувати спільні пла­ни: «Коли я прийду за тобою, ми разом піде­мо... і робитимемо...».

ППДС: Дитина плаче і відмовляється йти в садок, але вихователі запевняють, що малюк швидко забуває про своє горе і спо­кійно грається, коли мама йде. Чому він так поводиться і що з цим робити?

І. Л.: Таку поведінку вихователі часто на­зивають «концерт для мами». Здебільшого за­спокоїти дитину мамі не вдається. Тому поки мама поруч, у дитини жевріє надія, що вона не залишить її у дитячому садку й передумає. Тоб­то дитина перебуває у стані тривожної неви­значеності. Печаль можуть змінити гнів і від­чай. Усі ці емоції дитина бурхливо виражає за допомогою плачу. Коли мама зачиняє за собою двері, дитина заспокоюється, бо все уже стало­ся — її знову залишили в дитячому садку, ні­чого не змінити. Дитина приймає цю ситуацію і йде гратися. Боротися з такою поведінкою не­потрібно. Вона мине само собою, коли дитина остаточно адаптується.

ППДС: Чи правильно діяти за принципом

«не плакатимеш сьогодні — отримаєш по- дарунок/морозиво/мультик»?

І. Л.: Я не рекомендувала би так робити. Щоб зрозуміти, чому це неправильний прин­цип, поставте себе на місце дитини. Уявіть, що у вас щось трапилося і через це у вас виникло багато емоцій. Ви хочете поділитися цими емо­ціями із найближчою людиною, а вона вам го­ворить: «Не хочу тебе чути. Помовч! Я тобі за це морозиво куплю».

ППДС: Що виходить за межі стандартної « адаптації до дитячого садка? У якому ви­падку батькам треба бити на сполох?

І. Л.: Якщо тривалий час немає жодної по­зитивної динаміки, батькам варто виявити за­непокоєння. А також, якщо дитина не йде на контакт із вихователем навіть через два тижні після того, як почала відвідувати дитячий са­док. Те, чи буде адаптація успішною, значною мірою залежить від контакту «дитина — ви­хователь». Якщо дитина прийме педагога як «свого дорослого», то все буде добре. Якщо ди­тина боїться вихователя і уникає спілкування з ним, адаптація не відбудеться.

ППДС: Як довго може тривати адаптація?

І. Л.: Іноді до року. Зазвичай це ті випадки, які обтяжені частими захворюваннями: «Тиж­день ходимо — три тижні сидимо вдома, ліку­ємося». Через три тижні «лікарняного» адапта­ція починається фактично з нуля.

ППДС: Від чого залежить успіх адаптації? 9 Чи є якийсь всеосяжний чинник?

І. Л.: Повторю, що успіх адаптації зале­жить від педагога. Буває, що дитина, яка не мо­гла адаптуватися в одного вихователя, добре адаптується в другого. До одного педагога ди­тина іде зі сльозами, а до другого — із радістю. Якщо змога, шукайте «свого» вихователя, який підходить по характеру саме вашій дитині.

7 порад, як працювати ефективно в умовах невизначеності

1. Сплануйте свій день

Складіть список справ напере­додні увечері. А зранку, якщо потрібно, перегляньте й кон­кретизуйте його. Завдяки спис­ку знатимете, із чого почати та які завдання робити далі

2. Не виконуйте кілька справ одночасно

Не намагайтеся надолужити все, що не встигли зробити в мирний час, та не переванта­жуйте себе дедлайнами. Зосе­редьтеся на одному завданні й зробіть його якісно, а відтак переходьте до нового

3. Робіть перерви

Відпочинок потрібен навіть тоді, коли не відчуваєте вто­ми. Тож час від часу робіть короткі перерви, щоб попити чаю чи кави, порухатися чи зробити гімнастику для очей. Це дасть вам змогу перезавантажитися й поповнити за­паси енергії

4. Чергуйте види активності та витримуйте баланс

Після сидячої роботи займіть­ся чимось активним — потан­цюйте, прогуляйтеся парком чи покатайтеся на велосипеді. Якщо ж протягом дня ви бага­то спілкувалися з людьми, пе­реключіться на спокійнішу ді­яльність — поскладайте пазл, помалюйте, поніжтеся у ванні

5. Обмежте час, який проводите в соціальних мережах

Припиніть нескінченно гор­тати стрічку новин і «пере­скакувати» з одного месен- джера на інший, адже це призводить до емоційного та когнітивного перевантажен­ня, виснажує нервову систе­му. Якщо ви не можете від­мовитися ВІД НОВИН, ВИДІЛІТЬ чіткий час для перегляду со- цмереж та обмежте кількість джерел інформації до одного- трьох

6. Комунікуйте

Підтримуйте зв'язок зі всіма колегами, вихованцями та їх­німи батьками. Якщо нара­зі у вашому дитячому садку працюють лише чергові гру­пи, спілкуйтеся в меседжері. Нагадайте батькам, як і в які години вони можуть зверну­тися до вас по індивідуальну консультацію. Якщо ви по­чуваєтеся виснаженими, вам бракує ресурсів, поспілкуйте­ся із колегами-психологами чи своїм супервізором

7. Підтримуйте себе

Не піддавайтеся паніці та не­гативним настроям і в жод­ному разі не транслюйте такі емоції оточенню. Не картай­те себе за те, що робите мало або викладаєтеся не на повну. Кожен із нас на своєму місці й робить внесок у нашу спіль­ну перемогу

Тривожний дорослий = тривожна дитина.

Як розірвати цей ланцюжок

v Відпочивайте від інформації та ґаджетів. Якщо це не вдається, зменште кіль­кість джерел інформації до двох-трьох і встановіть чіткий час для перегляду новин. Ліпше робіть це зранку або вдень, але не одразу після пробудження

v Займайтеся спортом або іншими видами фізичної активності — робіть зарядку, хо­діть пішки або катайтеся на велосипеді, танцюйте. Тривожність і депресія відсту­пають, коли ми рухаємося

v Дотримуйтеся вечірніх ритуалів. Якщо не маєте їх, придумайте по­слідовність дій, що розслабляють і заспокоюють, і виконуйте їх пе­ред сном: читайте книги, слухайте релаксаційну музику, робіть косме­тичні процедури, розчісуйте волос­ся тощо

v Підберіть для себе кілька дихаль­них практик і виконуйте їх тоді, коли відчуваєте тривогу, страх. Приміром, скористайтеся вправою «Глибокий вдих». Зробіть дуже гли­бокий вдих. Настільки глибокий, щоб залоскотало всередині між бровами. Коли відчуєте диском­форт, плавно та повільно видих­ніть. Повторіть кілька разів

v Пропрацьовуйте свої емоції самостійно або за допомогою фахівця — психолога, психотепевта

v Давайте дитині змогу проявляти її емоції: боятися, тривожитися, сумувати. Не забороняйте дитині відчувати будь-які емоції. Завдання дорослого — при­йняти емоції дитини й допомогти їх пережити

v Пам'ятайте, турбота про дитину починається із турботи про себе. Тож, якщо подбаєте про свій емоційний стан, зможете уберегти дитину від тривожності та інших негативних проявів

Дитина тривожиться: алгоритм надання першої допомоги + три вправи

1.    Допоможіть дитині сісти з опорою на ноги та спину або лягти, дайте попити води та/або вмийте їй обличчя. Якщо потрібно, потримайте дитину за руку чи обійміть.

2.    Нагадайте, що необхідно дихати. Якщо потрібно, запропо­нуйте дитині подихати разом чи виконати просту дихаль­ну вправу.

3.  Запитайте дитину що вона відчуває. Якщо не бажає гово­рити, не наполягайте. Почекайте доки вона сама захоче ви­говоритися. Запропонуйте дитині описати, що вона відчу­ває в своєму тілі, а відтак — що бачить довкола.

4.     Запропонуйте дитині виконати дві-три техніки, що спрямовані зменшити тривогу.

ПАЛЬЧИКИ

Попросіть дитину прислухатися до відчуттів у підмізинному пальчику на лівій долоні: тепло чи холодно, чи є опора? Відтак нехай дитина до­торкнеться до підмізинного пальчика і дослідить свої відчуття. Після цього попросіть дитину зміс­тити її увагу на мізинчик на правій нозі й зроби­ти те є саме: спочатку прислухатися до відчуттів, а відтак доторкнутися до пальчика. Так дитина зосередиться на нових відчуттях. Таке переклю­чення уваги на себе і відчуття свого тіла допомо­же дитині позбутися тривожних думок

ЗАТИШНЕ МІСЦЕ

Запропонуйте дитині при­гадати місце, у якому їй було максимально ком­фортно. Нехай дитина зо­середиться на деталях: що довкола, хто поруч, які відчуття у тілі. Якщо ди­тина не може пригадати затишне місце, попросіть уявити його

УСЕ ГАРАЗД

Складіть разом із дитиною два списки: у першому перерахуйте усе, що перебуває у доброму стані з нею та в ній; у другому — у її оточенні. Це можуть бути базові речі, приміром: дитині зараз тепло, поруч близь­кі, вона тримає улюблену іграшку або намалювала гарний малюнок тощо. Так ви змістите увагу дитина на ті аспекти реальності, із якими наразі усе гаразд

Сім порад для батьків, як підтримати дитину під час війни

Слухайте

Одні діти хочуть говорити про стресогенну ситуацію, другі — ні. Обидві реакції — нормальні й природні. Якщо дитина хоче по­говорити, дайте їй змогу в комфортних умовах поділитися думка­ми й поставити запитання. Уважно вислухайте дитину, при цьому зверніть увагу на мову її тіла, емоції та спонукайте її до спокійної розмови.

Якщо дитина не хоче наразі спілкуватися, не змушуйте її гово­рити. Продовжуйте спостерігати за дитиною й наголосіть, що готові її вислухати, коли вона захоче виговоритися

Не уникайте складних розмов

Дорослі хочуть захистити дитину від тривожних переживань. А тому намагаються уникати складних розмов, які, на їхню думку, можуть зумовити в дитини негативні емоції. Утім, дитину засмучує власне стресогенна ситуація, а не розмови про неї.

Запропонуйте дитині поговорити й поставте їй відкриті запи­тання: «Що б ти хотів (-ла) знати?» або «Що ти відчуваєш?». Нехай інтереси та думки дитини визначають тему розмови. Якщо не мо­жете відповісти на те чи те запитання, зізнайтеся у цьому дитині. А відтак скористайтеся нагодою побути «учнем» і разом із дитиною дослідіть питання, яке її цікавить. Переконайтеся, що не надаєте за­йву інформацію, не вживаєте незрозумілі дитині слова

Контролюйте контент, який споживає дитина

Наразі по телебаченню та в соціальних мережах детально ви­світлюють воєнні події, які відбуваються в країні. Цей контент часто містить фото та відеоматеріали, які не призначені для дітей. Крім цього, навіть дошкільники можуть самостійно шукати відповіді на запитання, які їх цікавлять, в інтернеті. Намагайтеся стежити, якої якості та в яких обсягах інформацію отримує дитина, і будьте готові інтерпретувати та пояснити те, що вона не зрозуміла

Будьте готові до будь-яких запитань та реакцій дитини

Будьте готові до того, що дитина ставитиме запитання про ві­йну. Відповідаючи, стежте за тоном голосу, зберігайте спокій і будь­те чесними з дитиною. Поясніть дитині, зважаючи на її вік, що на­разі відбувається в країні, і що ви та інші люди робите для того, щоб захистити її та вашу сім’ю. Адекватно реагуйте на відповіді та до­даткові запитання дитини.

Діти по-різному реагують на стресогенні події. Це залежить від віку та характеру дитини, та того, чи мала вона травмівний досвід у минулому. Немає правильної чи неправильної емоційної реакції на страх чи тривогу. Тож будьте готові до того, що у дитини може змінитися настрій, поведінка, щоденні звички, зокрема апетит і ре­жим сну. Адекватно й співчутливо реагуйте на такі зміни. Однак зауважте, що вони нормальні, якщо тривають протягом короткого періоду часу. Якщо дитина постійно відчуває стрес, погано почува­ється й не може нормально жити, зверніться по допомогу до прак­тичного психолога

Потурбуйтеся про себе

Ніхто не застрахований від емоцій, викликаних труднощами. Визначте свої реакції і почуття та приділіть їм увагу. Пам’ятайте, що ви — надійний ресурс для вашої дитини, а тому найліпший спосіб допомогти їй — подбати про свій стан та психічне здоров’я.

Поділіться з дитиною техніками, які допомагають вам долати стрес, позбуватися негативних емоцій, тілесних затисків. Якщо від­чуваєте, що вас переповнюють емоції і вам складно з ними впора­тися, зверніться по допомогу до фахівця — практичного психолога, психотерапевта

Підтримуйте рідних і приймайте підтримку

Сім’я — найліпше джерело підтримки у складних ситуаціях, зокрема і під час війни. Тож покладайтеся на своїх батьків, братів і сестер і самі допомагайте їм. Війна та труднощі, які вона зумов­лює, — можливість для сім’ї не лише продемонструвати свою стій­кість, а й зміцнити родинні зв'язки

Вірте у краще

Зберігайте оптимістичний настрій і дивіться в майбутнє. Люди, сподіваються на краще й позитивно мислять, розвивають стійкість і підвищують свої шанси впоратися з негараздами й при цьому збе­регти свій добробут та психічне здоров'я

«Мамо, а російські діти дивляться війну? їм нас не шкода?»

Як батькам відповідати на запитання дітей про війну

Бути чесним

Прагнення переключити ува­гу дитини, прибрехати їй чи пере­вести розмову на інші теми — не­ефективні з погляду виховання і шкідливі з погляду розвитку ди­тячої психіки й дитячо-батьківської взаємодії. Адже складне запитання про ситуацію, яка має значне емо­ційне підкріплення, не вивітрить­ся з пам’яті дитини й рано чи пізно вона поставить його знову. Також дитина може знайти відповідь на запитання деінде або ж дофантазу- вати те, про що вона не знає.

Відповідати спокійно

Різкі відповіді й спроби присоромити дитину за некоректні, як здається до­рослому, запитання можуть травмувати її. Із наслідками такої травми дитині дове­деться ще довго стикатися та справлятися. Крім того, через брак інформації у ди­тини можуть виникнути негативні установки.

Давати мінімум необхідної інформації

Зайві деталі можуть травмувати та/або лякати. Дитина дошкільного віку не готова сприймати багато інформації, тож батькам достатньо коротко відпові­сти на поставлене запитання. Якщо дитині знадобиться більше інформації, вона сама поставить додаткові запитання — одразу або через тиждень, місяць чи на­віть рік.

Говорити зрозумілими дитині словами

Якщо дорослий абстрактно або детально пояснюватиме та філософствува­тиме, дитина може припинити його слухати. А незнайомі терміни та поняття ще більше заплутають її. Тож потрібно уникати незрозумілих формулювань, натяків, півтонів, підлещувань. Адже дитина може відчути, що з нею нещирі, і це лише під­вищить її тривожність, підірве довіру до дорослого.