Кутлімуратова Олена Василівна - вихователь молодша -середня група; Навчається педагогічний університет ім.Драгоманова 4 курс (дошкільне виховання) педагогічний стаж 3 роки
Загальна характеристика професії
Поряд з високими моральними якостями, глибокими знаннями методики навчальновиховної роботи і психологічних особливостей дітей дошкільного віку вихователь повинен мати комплекс професійно важливих психологічних якостей, які визначають його педагогічну майстерність. Ці вимоги диктує специфіка діяльності вихователя і об'єкта його діяльності — особистості дошкільника.
У діяльності вихователя виділяють такі основні функції: виховна, освітня, охорона та зміцнення здоров'я.
Виховна функція втілюється в діяльності, що ставить за мету формування гармонійно розвиненої особистості в процесі морального, трудового, розумового, естетичного і фізичного виховання дитини. Вихователь ознайомлює дітей з проявами високої моралі та відповідальності людини, формує в них почуття патріотизму, співробітництва, працьовитості, вчить їх правильно поводитися і спілкуватися з однолітками і дорослими.
Освітня функція виявляється у процесі збагачення дитини певними знаннями, вміннями та навичками не тільки в ігровій діяльності, яка переважає в дошкільному віці, а й у спеціально організованій навчальній, а також побутовій і трудовій діяльності. Вихователі вчать дітей розбиратися в кількісних співвідношеннях речей, ознайомлюють їх з ознаками речей, звуковими особливостями мови, прийомами розв'язання арифметичних задач тощо. Від того, як вихователь навчить дітей логічно мислити, чітко і ясно висловлювати думки, розчленяти слова на склади і виділяти в них звуки, рахувати, розрізняти величину і форму предметів і т. ін., залежить ступінь їх готовності до навчання у школі, успішність включення у навчальний процес.
Крім різнобічних спеціальних знань і знань методики нав-чальновиховної роботи з дітьми, вихователь має володіти і спеціальними вміннями і навичками. Він повинен вміти малювати, майструвати, робити прості іграшки з паперу, картону, пластиліну, виготовляти нескладні посібники для занять. Вихователю потрібно знати багато вірпгів, казок, бути достатньо ерудованим, щоб відповідати на невичерпні запитання своїх вихованців. Щоб успішно працювати з дітьми, він мусить володіти музичною грамотою, вивчити сольфеджіо, ритміку, вміти співати, танцювати.
Специфічною і важливою функцією вихователя дошкільного закладу є охорона і зміцнення здоров'я дітей. Враховуючи слабку опірність організму дитини до хвороб, вихователь повинен створити умови для фізичного розвитку дітей, вживати заходів щодо їх загартовування, зміцнення здоров'я. Для цього він повинен добре знати анатомію дитячого організму, засоби загартовування і фізичного розвитку дитини, реалізовувати останні у дошкільному закладі та проводити відповідну роботу серед батьків, які часто погано підготовлені з цього важливого напряму виховання.
У завдання вихователя входить також формування в дітей культурно гігієнічних навичок, зокрема, звички вмиватися і мити руки перед їжею, охайно одягатися, акуратно їсти, прибирати постіль.
Любов до дітей, яка включає в себе чуйне, доброзичливе і терпляче ставлення до них, має бути притаманна педагогу, який працює з різними віковими контингентами дітей, але особливо високого розвитку вона повинна досягати у вихователя дошкільного закладу. Дошкільнята через свою непристосованість до життя і звичку до постійної опіки батьків та інших членів сім'ї просто не можуть перебувати у дитячому садку, якщо не відчувають доброзичливого, чуйного і ласкавого ставлення вихователя.
Високої педагогічної майстерності досягають лише вихователі, в яких чуйне, доброзичливе ставлення до дітей поєднується з умінням справляти вольовий тиск на них, виявляти вимогливість, а іноді й суворість. Якщо у вихователя, загалом м'якої, доброї людини, слабо розвинуті вольові якості, він не може добиватися хорошої дисципліни дітей під час навчальних занять, ігор та інших навчаль-новиховних заходів. Доброта, чуйність у поєднанні з добре розвинутими вольовими якостями є необхідною умовою роботи вихователя дошкільного закладу.
Вимогливість до дітей, вольовий вплив на них ефективні лише у випадку, якщо педагог сам є людиною дисциплінованою і ставить до себе високі вимоги. Як ні в якому іншому віці, дошкільнята живуть, наслідуючи поведінку дорослих. Для них поведінка вихователя — еталон, якого вони хочуть досягти, тому будьякі прояви неохайності, недисциплінованості вихователя не залишаються непоміченими, більше того, вони переносяться на поведінку вихованців.
Слабко сформовані в дітей дошкільного віку вольова регуляція поведінки, емоційна та інтелектуальна сфери стають причиною найнесподіваніших вчинків, конфліктних ситуацій. Тут від вихователя вимагається терплячість, глибоке розуміння вікових й індивідуальних особливостей психіки кожної дитини, адже правильне рішення потрібно прийняти у кожному конкретному випадку.
Знання індивідуальних особливостей психіки кожної дитини в групі, вміння зрозуміти мотиви її різноманітних дій допомагають вихователю не тільки в даній ситуації обирати правильну тактику поведінки, а й прогнозувати дальший розвиток цієї ситуації, передбачати наступні вчинки вихованця. В разі виникнення конфлікту між дітьми вихователю необхідно швидко зорієнтуватися в обставинах, чітко їх проаналізувати та швидко прийняти рішення. Авторитет вихователя великою мірою залежить від його вміння дати справедливу оцінку кожному вчинку дитини. Діти дуже чутливі до цієї якості педагога і не вибачають йому найменших проявів несправедливості в оцінках їх знань і поведінки. Розуміння мотивів вчинків кожної дитини, прогнозування її поведінки допомагає і в організації навчання, ігор. У психограмі вихователя вказані якості оцінені балом "4".
Педагогічна діяльність ставить високі вимоги до емоційної сфери вихователя. Дітям дошкільного віку особливо необхідно, щоб у їх вихователя будь-яке почуття — радості, подиву, незадоволення та ін. проявлялося дуже яскраво. Висока експресивність, емоційна виразність вихователя викликають відповідні почуття дитини, сприяють народженню співпереживання. З вихователем, який не вміє проявляти свої почуття, дитині сумно, нецікаво. З іншого боку, вихователь має бути емоційно стійкою особистістю, стримувати спалахи роздратованості і гніву. Постійні нотації педагога дають негативний ефект: діти звикають до них, перестають на них реагувати, часто намагаються дошкулити вихователю, спеціально здійснюючи "недозволені" вчинки.
Більшість з названих вище професійно важливих для вихователя якостей — справедливість, принциповість, доброзичливість, чуйність, терплячість, уміння розуміти вчинки дітей та передбачати їх поведінку, здатність стримувати роздратування та ін. — фундамент для вельми складного психологічного утворення, необхідного кожному педагогу, зокрема вихователю дошкільного закладу. Це утворення називають педагогічним тактом. Педагогічний такт необхідний вихователю для успішного виконання виховних і освітніх функцій, досягнення повного взаєморозуміння з батьками вихованців і колегами.
Педагогічна діяльність не може здійснюватися без високого рівня розвитку у педагога комунікативних та організаторських нахилів. Адже виконання будь-якого педагогічного завдання вимагає активного спілкування вихователя з дітьми, вміння їх організовувати.
Високі вимоги ставить педагогічна діяльність і до мови вихователя. У дошкільному дитинстві у спілкуванні дорослих з дитиною, її вихованні значну роль відіграють словесні методи (пояснення, оповіді, вказівки, інструкції тощо). Тому вихователь повинен вміти логічно, грамотно, чітко формулювати свої думки у доступній для дітей даного віку формі. Особливе значення має емоційне забарвлення мови вихователя, її виразність. Такі вимоги до мови вихователя пояснюються не лише тим, що вона є формою виражання його думок, а й тим, що вона — еталон, взірець для наслідування, отже, важливий фактор розвитку мови дошкільнят.
Специфічні вимоги ставляться до уваги вихователя дитячого садка. Він повинен уміти у потрібний момент зосередитися на об'єкті або процесі діяльності. Стійка і глибока концентрація уваги допомагає вихователю виконувати ту чи іншу роботу якісно і в коротші строки.
Під час проведення навчальних занять, рухливих ігор, інших заходів навчального та виховного характеру вихователь мусить швидко і легко переключати свою увагу з одного об'єкта на інший, з одного виду діяльності на інший, з однієї форми роботи на іншу. Встановлено, що у вихователів, увага яких здатна часто, легко і швидко переключатися, значно чіткіше, організованіше, жвавіше та цікавіше проходять рухливі ігри та інші види динамічних робіт, ніж у вихователів, які не мають такої здатності.
В процесі виконання навчальних та виховних функцій вихователь часто спрямовує свою свідомість не на один, а одночасно на кілька об'єктів, видів діяльності. Тому йому необхідний значний об'єм уваги та широкий її розподіл (бал "4").
На успішність роботи вихователя дитячого садка впливають і особливості його пам'яті. Він повинен мати добре розвинуте довільне запам'ятовування, щоб запам'ятати велику кількість казок, оповідань, загадок, пісень, різноманітну інформацію про явища природи, життя тваринного світу, звичаї різних народів нашої та інших країн. Пам'ять вихователя має бути оперативною, щоб швидко і своєчасно актуалізовувати потрібні знання.
У роботі з дошкільнятами допомагає і добре розвинута короткочасна наочнообразна пам'ять вихователя. Динамічний характер занять, ігор з вихованцями часто ставить його перед необхідністю швидко запам'ятати будь-яку наочнообразну інформацію при короткочасному її сприйманні і тут же відтворити її, продемонструвавши дітям.
Як бачимо, педагогічна діяльність ставить високі вимоги до комплексу психологічних якостей вихователя дитячого садка. Врахування цих вимог у ході профорієнтаційної роботи з молоддю та виховної роботи зі студентами педагогічних закладів, безперечно, відіграє важливу роль в укомплектуванні дошкільних закладів морально вихованими, освіченими працівниками, професійно здатними за своїми психологічними якостями до діяльності вихователя.
Як проводити дидактичну гру.
Своєрідність дидактичної гри полягає в тому, що вона дає можливість педагогу здійснювати навчання, вправляння, розвиток розумових здібностей, формування цінних рис особистості і взаємин дітей у доступній і привабливій для них ігровій формі.
Дидактична гра має свою сталу структуру, яка відрізняє її від іншої діяльності дітей: ігровий задум, ігрове завдання, ігрові дії, правила. Ігровий задум часто виражений у самій назві гри, іноді має форму ігрового завдання або ж виступає у формі інтелектуального завдання, яке потребує обдумування, порівняння, зіставлення. Він викликає жвавий інтерес у дітей, збуджує їх активність. Ігровий задум інколи виступає і як запитання (а якби?) або може мати форму загадки, в якій подані лише деякі умови. Ігрові дії у грі можуть бути дуже різноманітними, відповідно до віку дітей. В іграх малих дітей ігрові дії полягають у розкладанні картинок, у наслідувальних рухах. Ігрові дії старший дітей складніші, бо вони вимагають взаємодії одних дітей з іншими, послідовності, черговості. Це можуть бути й (інтелектуальні дії) порівняння, зіставлення, описування і т. д. Правила гри виконують функцію організуючого елемента гри. Вони дисциплінують дітей, вказують спосіб і послідовність дії, регулюють взаємовідносини дітей у грі. Всі структурні елементи дидактичної гри взаємозв'язані між собою, і відсутність одного з них руйнує гру. Без ігрового задуму та ігрових дій дидактична гра перетворюється у вправу.
Дидактичні ігри треба добирати відповідно до завдань навчально-виховної роботи. В молодшому віці за допомогою дидактичних ігор можна вчити дітей впізнавати і називати предмети та їх ознаки, розрізняти їх за формою, кольором, величиною, розміщенням у просторі, також робити прості узагальнення, групувати предмети за названими ознаками. Доцільно, щоб під час гри дитина бачила реальний предмет, включаючи в його сприймання якомога більше аналізаторів (оглянути предмет, пошукати, послухати, покуштувати тощо). Складнішою формою гри є порівняння предметів за однією чи двома ознаками: кольором, формою, величиною. Так підводять дітей до узагальнення. В іграх з картинками вихователь навчає малят порівнювати й добирати картинки за певним значенням (наприклад, до дорослих тварин підбирати їх дитинчат і т. д.).
Діти середнього дошкільного віку здатні оволодіти узагальненими родовими поняттями (наприклад, яблуко, груша, слива — це фрукт). З ними проводять ігри на порівняння та класифікацію предметів і їх зображення на картинках, формування числових понять. У процесі гри діти вчаться більш диференційовано розрізняти кольори і їх відтінки, геометричні форми.
У старшому дошкільному віці педагог за допомогою дидактичних ігор впорядковує і розширює сенсорний досвід дітей, вчить їх точно і швидко виділяти певні ознаки, порівнювати й групувати предмети за спільними ознаками.
Соціалізація - навчання жити у суспільстві
Дошкільний вік — період, коли в дитини формуються уявлення про навколишній світ, явища суспільного життя, взаємини між людьми. Вступаючи у життя, малюки мають засвоїти багато правил, які склалися в суспільстві. Й допомогти їм у цьому маємо ми — педагоги.
У доступній формі намагаємося ознайомлювати своїх вихованців із законами гуманного ставлення до людей, нормами поведінки в суспільстві, правилами бережливого ставлення до природи, своїх речей, предметів побуту, керуючись рекомендаціями Базового компонента дошкільної освіти України та Законом України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю".
Життя малюка сповнене різноманітних, складних для нього ситуацій та перешкод. І саме дорослі мають на вчити знаходити вихід із них, почуватися впевнено й комфортно, бути готовими до труднощів та їх подолання, бо в житті, на жаль, не прилітає на допомогу квітка семипелюсткова.
Саме на дошкільний заклад покладається виконання замовлення сім'ї щодо формування соціального досвіду вихованців: з одного боку, діти мають набути навичок та практичних умінь для соціальної адаптації, а з іншого — навчитися вирізняти себе з-поміж інших, відстоювати свою індивідуальність, "не розчинятись" у групі однолітків.
Практика показала, що в процесі навчальної діяльності доцільно спонукати дітей об'єднуватися в малі соціуми по 4-6 осіб. Ці "сімейки" створюються за особистим вибором вихованців. Педагог може в разі потреби допомогти в цьому дітям.
Працюючи в підгрупах, наші дошкільнята мають можливість орієнтуватися одне на одного, зазирнути в робо' товариша, набувати навичок взаємодопомоги. В "компаніях" або "сімейках" кожний знаходить максимально вигідні умови для колективного ділового спілкування. В таких мікрогрупах лідери активізують більш пасивних дітей, кожна дитина може виразити своє ставлення до товаришів, об'єктивно оцінити власні невдачі та успіхи.
Той, хто раніше виконав своє завдання, має можливість походити по групі та подивитись, як із ним справилися в інших підгрупах, порівняти з власними результатами.
Коли команди змагаються між собою, фішки-нагороди вихователь кладе на середину загального столу кожної команди, незалежно від того, хто з дітей заробив цю фішку. Нашим вихованцям подобаються ситуації спільного пошуку, за яких водночас кожний з учасників може здійснити пробні дії з власної ініціативи.
Отже, виховуємо дитину не егоїстичним індивідуумом, колективістом, соціально компетентною особистістю.
Процес соціалізації передбачає пристосування дитини до навколишнього світу, суспільного середовища, засвоєння, привласнення нею знань, норм певного угруповання. І відбувається він у трьох основх сферах: ігрова діяльність, спілкування, свідомість.
Дошкільний заклад перший відкриває перед дитиною світ соціально-суспільного життя. Разом із родиною він бере на себе функції формування особистості.
Обдарований чи талановитий?
Досить часто ці слова вживаються як синоніми. Але таке тлумачення є не тільки малопродуктивним, більше того, воно створює небажану двозначність. Тому багато дослідників «навантажують» термін «талановитий» спеціальним значенням, а саме: той, хто має дуже високий рівень здібностей до якої-небудь спеціальної діяльності (музичної, художньої, літературної, технічної, спортивної), причому ці здібності вже значною мірою встигли реалізуватися в конкретних суспільно значущих продуктах. Крім того, цей термін зазвичай містить ще дві ознаки: наявність виявленого творчого елемента і домінування природжених якостей.
Отже, відповідно до цього розуміння, шестирічний Моцарт, який брав участь разом із батьком у концертному турне європейськими країнами,— безперечно, талант (але ще не геній); 18-річний Славко, який щойно закінчив фізичний факультет університету,— поки що тільки обдарований юнак.
У разі спільного вживання терміни «обдарований» і «талановитий» виступають як рід і вид. Будь-яка талановита дитина (взагалі людина) є одночасно обдарованою, але не кожну обдаровану дитину можна вважати талановитою. Деяким обдарованим дітям ще необхідно досягти рівня талановитості, а це вдається, на жаль, не всім.
Але якщо поняття «обдаровані діти» «покриває» весь обсяг поняття «талановиті», то чому ж тоді в назвах популярних статей і брошур ці два терміни ставлять поряд, поєднуючи їх сполучником «і» («обдаровані і талановиті діти»)? Вочевидь, таким поєднанням автори висловлюють свій намір не обмежуватись загальною характеристикою всіх обдарованих дітей, а намагаються спеціально «зупинитися» на тій їх частині, що належить до категорії юних талантів.
Для того, щоб з'ясувати, що поєднує поняття «обдарованість» і «талант», а також у чому полягає різниця між ними, пропонуємо скористатися термінологічним словничком.
Його склав свого часу відомий психолог К. К. Платонов як засіб, що дає змогу уникнути термінологічної плутанини в тлумаченні чинників, які зумовлюють обдарованість. Щоправда, словничок розрахований на вчених, тому нам доведеться розшифрувати деякі терміни, які використовує автор. Отже:
• Біологічне — все спільне за походженням (гомологічне), хоча й не обов'язково тотожне, у людини з тваринами.
Природне — все, що існує в людині незалежно від впливу на неї інших
людей.
• Уроджене — все, що існує, дозріває та старіє в людині на основі її пренатальних властивостей.
Природжене — все, що властиве людині вже від моменту її народження.
• Спадкове — все, що існує й розвивається в людині на основі генного
фонду її батьків.
Набуте — все, що виникає й розвивається в людині внаслідок зовнішніх впливів на неї.
• Соціальне — все, що виникає в людини як члена суспільства в антропогенезі (антропогенез - це процес еволюційно-історичного формування фізичного типу людини) та історії людства, а також в онтогенезі (онтогенез — індивідуальний розвиток організму від моменту його зародження до кінця життя) в результаті спілкування з іншими людьми.
Таким чином ми з'ясували, шо маємо справу зі спорідненими поняттями, зміст яких частково збігається. Разом із тім кожний із наведених термінів має специфічний зміст. Розглянемо деякі із них.
1. Вочевидь, що задатки людини слід віднести до «вродженого». Але при цьому слід зауважити, що, оскільки йдеться про кору головного мозку,
яка відразу ж після народження дитини починає «обростати» (вислів І. П. Павлова) умовно-рефлекторними зв'язками (причому одночасно
відбувається процес дозрівання головного мозку), у «чистому» (первісному) вигляді задатки практично існують тільки в пренатальний пері
од. Відразу після народження дитини на їх базі починають формуватися мозкові механізми різних здібностей. І ці механізми являють собою,
за висловом І. П. Павлова, нероздільний сплав уродженого і набутого.
2. Усе соціальне в психіці людини є, звичайно, набутим, але не все набуте є соціальним.
3. Аналогічно все спадкове є вродженим, але не все вроджене — спадкове.
Уроджене складається не тільки під впливом генетичної спадковості (хоча це, безумовно, головний чинник) — на нього впливають умови
вагітності та пологів.