Мовлення дитини

МОВЛЕННЄВІ ВПРАВИ. ІГРИ.

Мовленнєва вправа «Скажи правильно»

Мета: закріплювати знання казок, розвивати мовлення, мислення, пам’ять, уважність.

Діти об’єднуються в 2 команди.

Вихователь перераховує знайомі їм казки, але навмисно змінює слова.

Команди по черзі виправляють помилки і вказують правильні назви казкових історій. Приміром,

«Шурочка Ряба» - «Курочка Ряба»,

«Гуслі лебеді» - «Гуси-лебеді»,

«Цариця і журавель» - «Лисиця і журавель»,

«»Кріт у чоботях – «Кіт у чоботях»,

«Вовк і семеро жабенят» - «Вовк і семеро козенят»,

«Лисичка –косичка і Вовк-панібрат» - «Лисичка-сестричка і Вовк- панібрат»,

«Лоза –дереза» - «Коза- дереза»,

«Півник і двоє поросят» - «Півник і двоє мишенят».

«Солом’яний дрючок» - «Солом’яний бичок».

Мовленнєва гра «Відтвори»

Мета:

Закріплювати знання про те, як «розмовляють різні тварини»,

Удосконалювати вміння звуконаслідувати тварин,

Розвивати артикуляційний апарат, слухову увагу.

Вихователь пропонує дітям слухати вірш і на кожне запитання «Як?» звуконаслідувати відповідних тварин:

Загубились цуценята,

Кличуть маму, кличуть тата. Як?

А у киці дітки чемні

Розмовляють так приємно, Як?

Як курчаточка співають. Як?

Поросятко кличе друзів,

Щоб погратися на лузі. Як?

ПСИХОЕМОЦІЙНА ГРА «РАКЕТА СМІХУ»

МЕТА:

Знімати емоційне й психофізичне напруження.

Вихователь пропонує дітям трохи відпочити й хутко злітати в космос на ракеті сміху. Діти йдуть по колу й разом з вихователемтдекламують вірш.

При цьому плескають у долоні на кожен склад:

Вихователь: Нумо, друзі, на утіху –

Діти: Ха - ха –ха!

Вихователь: Сядемо в ракету сміху

Діти: Хі – хі –хі!

В. Підіймається ракета

Д. Жу – жу - жу!

В. Полетіла до планети

Д. Шу – шу – шу!

В. Залишила в небі слід:

Дітлахам усім привіт!

Прилетіли!

Д. Ра – ра –ра!

Місяць. Сіли.

Разом: Ура! Ура! Ура!

ІННОВАЦІЇ В СФЕРІ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ

Проблемою в мовному розвитку дітей дошкільного віку є збіднена лексика, недосконала граматика та фонетика.

Розвиток мовлення та виховання культури мовлення вимагають особливої організації мовленнєвої роботи, спрямованої на збагачення словника, граматичної упорядкованості, зв’язності висловлювань у процесі роботи над текстом, розвиток чутливості до краси й точності художнього слова.

У практиці роботи дошкільних закладів головна увага приділяється виховному та пізнавальному значенню літературних творів. Незначне місце у повсякденному житті дітей відведено для художнього сприйняття творів, активного мовлення дітей. Дорослі надають дитині можливості бути слухачами і вдовольняються повторюванням дітьми мовленнєвих штампів.

На сучасному етапі у дошкільній педагогіці відбувається низка оновлюючих процесів: оновлення, збагачення змісту освіти; запровадження новітніх підходів до організації роботи з дітьми; запровадження інновацій різного рівня. Оптимізація педагогічного процесу стосується і мовленнєвого розвитку дітей.

У сфері навчання мови і мовлення існують певні інновації, які прямо чи опосередковано впливають на ефективність педагогічного впливу та становлення мовної особистості. Серед таких виділяються загально-педагогічні інноваційні підходи:

· компетентнісний (формування мовленнєвої компетентності дитини) ;

· особистісно орієнтований;

· інтегрований;

· комунікативний;

· індивідуальний тощо.

Існує низка інноваційних підходів, методів, технологій, які тією чи іншою мірою стосуються мовленнєвого розвитку дитини (насамперед українського)

- соціоігровий підхід Є. Є. Шулєшка;

- навчання грамоти за технологіями Є. Є. Шулєшка та М. Зайцева;

- творчий розвиток за методами Л. Б. Фесюкової;

- комунікативний розвиток за технологією Т. О. Піроженко тощо.

Загальновизнаною інновацією у сфері мовленнєвого розвитку дитини є методика, методи та прийоми А. М. Богуш та Н. В. Гавриш. Ця методика увібрала в себе та враховує усі новітні підходи та технології, пропоновані на «педагогічному ринку».

За спостереженнями проблемною зоною у мовленнєвій роботі з дошкільниками вже певний час є ознайомлення дітей з художньою літературою: читання та розповідання творів, переказ, декламування, творче розповідання, робота з дитячою ілюстрацією тощо.

Пішли з практики роботи заняття з художньої літератури і всі ці види роботи стали мати безсистемний характер. Хтось не вважає роботу з художнім твором важливою, хтось не може знайти їй належне місце серед інших видів роботи.

Важливо усвідомити, що мовленнєва робота, і в тому числі художньо-мовленнєва діяльність з дітьми є компонентом багатьох видів педагогічної роботи: пізнавальний розвиток, навчання грамоти, художньо-естетичний розвиток, патріотичне виховання, становлення провідної діяльності та інше. Всім знайома низочка діяльностей з образотворчості: роздивилися картину художника – прочитали гарний твір – роздивилися навколо – намалювали гарні пейзажі – вивчили віршика про весну – розіграли казочку про перші весняні квіти. Тож, видається, не треба окремого заняття двічі на місяць щоб читати казки, вчити вірші, розглядати ілюстрації.

Прогресивною, на думку А. М. Богуш та Н. В. Гавриш, є така позиція у мовленнєвому розвитку дошкільників, за якою пропонується активна «дослідницька» діяльність дитини зі сприйняття літературного твору, момент її співтворчості з автором.

«Проживання», прийняття дитиною літературного твору, можливість «грати» з художнім словом надають процесу сприймання більш глибокого змісту, загострюють увагу на мовному матеріалі, примушують замислитися над значенням використаних у тексті слів і виразів, сприяють збагаченню мовлення, формуванню його образної виразності. Тому засобами художньої літератури слід розвивати як лексичну, граматичну, фонетичну компетентність, так і виховувати культуру мовлення дошкільнят, розвивати поетичний слух, прищеплювати любов до художньої літератури як мистецтва слова.

Інноваційним є також використання символічних моделей за мотивами літератури і фольклору для відтворення головної сюжетної лінії твору (за методом Л. Венгера) у мовленнєвій та зображувальній діяльності. Різноманітні види театралізації сприяють розвитку особистісної активності, здібності утворювати гнучкі, рухливі, варіативні образи, встановлювати зворотній зв’язок усередині естетичного досвіду, творчо синтезувати власний досвід із сприйнятою інформацією. А все це є складовою компетентності дитини.

Головне завдання педагога – розвинути у дитини сприйнятливість як базову особистісну якість, прищепити здатність «приймати», «передавати», «трансформувати», тобто бути споживачем і творцем культури.

Найважливішими результатами опанування мистецької діяльності в дошкільному віці, у тому числі мовленнєвої, є усвідомлення дитиною себе суб’єктом творчості, митцем, здатним не лише відтворювати здобуті враження, а й інтерпретувати їх, збагачувати власним досвідом, творчо самовиражатися у різних видах діяльності.

Провідним засобом педагогічної роботи має бути діалог дорослого з дитиною, а формою активності – творчість.

За Т. О. Піроженко пропоновані параметри мовленнєвого становлення дошкільника представлені з позицій комунікативного підходу до розвитку засобів мовлення. Принциповою позицією цього підходу є твердження про те, що міжособистісна взаємодія – основа взаєморозуміння.

Неможливо зрозуміти іншу людину поза особистісних контактів з нею.

Мета і результат мовної взаємодії – розуміння – відбувається лише за умови, коли реалізуються міжособистісні відносини між людьми.

Комунікативний підхід до діагностики розвитку мовлення розглядає дитину як активного й ініціативного учасника соціальної взаємодії, в якій дошкільник має не лише засвоїти суспільний досвід (мову), але й щоразу самостійно застосовувати засвоєне, робити свій власний вибір адекватних до ситуації засобів спілкування, нарешті, створювати свої власні засоби для реалізації мети взаємодії. Через те, в комплексному підході такою важливою є саме діагностика (і своєчасне формування!) потреб, мотивів спілкування, інтересів, бажань, ціннісних орієнтацій, пов'язаних із людиною. Координати “людина” та “її ставлення до інших” є найважливішими для мовленнєвого становлення дошкільника. Отриманий під час діагностики матеріал дає змогу охарактеризувати форми взаємин між дитиною і дорослим, допомагає визначати комунікативну спрямованість і готовність дитини до комунікації.

Дуже важливо забезпечити високий рівень мовленнєвої культури наших вихованців, тобто:

· багатство мовлення – великий обсяг словника, розуміння та доцільне використання слів та словосполучень;

· розмаїтість мовних засобів виразності (інтонаційної і стильової) ;

· точність мовлення, тобто оптимальне слововживання, вміння добирати слова, які найкраще передають зміст висловлювання.

З оглядом на це рекомендується:

1. Здійснювати розвиток образного мовлення в процесі сприйняття художніх творів та складання зв’язних висловлювань, використовуючи інноваційні підходи, засоби, методи розвитку мовлення, віддаючи перевагу тим, що забезпечують активну позицію дитини.

2. Опрацювати статтю Наталі Гавриш «Художня література в освітньому процесі: сучасні технології». Впорядкувати та надати системного характеру ознайомленню дітей з художньою літературою: читання та розповідання творів, переказ, декламування, творче розповідання, роботу з дитячою ілюстрацією тощо.

3. Опрацювати розділи «Методика організації художньо-мовленнєвої діяльності в дошкільних закладах», «Організація театрально-ігрової та театрально-мовленнєвої діяльності» з посібника Методика організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей у дошкільних навчальних закладах. Автори Богуш А., Гавриш Н., Котик Т.

4. Урізноманітнити розвивальне середовище групи компонентами, що сприятимуть ініціативній художньо-мовленнєвій діяльності дошкільників: дитячі ілюстровані книги, добірки ілюстрацій до дитячих творів, атрибути та елементи костюмів для розгортання театралізованої діяльності, різні види театрів тощо.

5. У власній практиці роботи створювати і підтримувати умови, що стимулюють активність дітей, у тому числі художньо-мовленнєву та пізнавально-мовленнєву. Активно використовувати методи та прийоми інтерактивного навчання.

6. Опрацювати та запровадити у практику роботи методичні прийоми навчання висловлюванню: закритий об’єкт, мовленнєві логічні задачі, метод розв’язання проблеми, прийом припущення.

7. Практикувати надання мовленнєвій діяльності дошкільників «дослідницького» характеру, у тому числі діяльності дитини зі сприйняття та перетворення літературного твору.

8. Активно застосовувати у мовленнєвій діяльності з дітьми методи та прийоми креативного розвитку, як то:

· моделювання (Л. Венгер) ;

· робота з казкою (ТРВЗ, Л. Б. Фесюкова) ;

· творче проектування (Т. О. Піроженко) ;

· мистецтво вигадування історій (Джанні Родарі).

9. Напрацьовувати практичний досвід:

з мовленнєво-творчого розвитку дошкільників;

з ознайомлення дошкільників з літературними творами (авторськими творами, фольклором, казкою) ;

з організації театрально-мовленнєвої діяльності з дітьми.

Сучасні підходи до розвитку мовлення дітей

Поради педагогам: Ці поради стануть у пригоді педагогам щодо здійснення особистісно-орієнтова-ного підходу до вихованців під час навчально-виховного процесу.

Порада перша.

Новий мовленнєвий матеріал, незнайома інформація мають подаватися дитині з урахуванням її потреб, намірів, інтересів. Майстерність педагога саме у тому й полягає, щоб побачити настрій, бажання, стан вихованця, зрозуміти міру його зайнятості і зважити на ту зайнятість. Глибоке розуміння конкретної ситуації допоможе вихователеві з’ясувати, чи хоче дитина зараз займатися тим, що за планова-но дорослим, чи доречними в цю хвилину будуть бесіда, читання вірша, розмова, чи не порушать вони зосередженості дитини, чи своєчасним є вплив на її емоції.

Порада друга. Подаючи новий матеріал, варто врахувати, наскільки успішною була попередня мовленнєва діяльність дитини. Наприклад, якщо вона зазнала неуспіху, заучуючи вірш чи переказуючи його зміст, то згадка про вірш, навіть інший або з іншою метою, не викличе в дитини ані захоплення, ані бажання долучитися до цієї мовленнєвої діяльності. Тому варто при неуспішній чи недостатньо успішній діяльності показати малюкові, в чому полягає проблема, як можна подолати труднощі через мовленнєве вправляння, накреслити реальну перспективу успіху.

Порада третя. Незнайомий матеріал дорослий має ретельно опрацювати і подати дітям так, щоб обов’язково заінтригувати їх. Нове має бути цікавим, захопливим, привабливим.

Не варто до кінця розкривати перед дітьми всі особливості мовленнєвого мате-ріалу. Краще, коли дошкільнята самостійно або разом з дорослим дошукуватимуть-ся елементів новизни, несхожості-схожості, варіативності. Дітям імпонує позиція дослідників, відкривачів.

Особливу увагу слід приділити характеру та структурі запитань. Домінування простих запитань не сприяє розвитку дитини. Необхідними і доречними є запитання проблемно-пошукового характеру, які спонукатимуть малюка до встановлення часової послідовності зображеного, до визначення просторового, емоційно-дійового, часового взаємовпливу і взаємозалежності зображених об’єктів чи предметів.

Порада четверта. Презентація нового матеріалу буде ефективнішою, коли він подаватиметься як особлива подія (очікувана чи сюрпризна). Не варто відразу додавати до нього щось уже відоме, знайоме, відразу встановлювати асоціативні зв’язки.

Самі собою зв’язки сприяють виникненню аналогій, та залишимо цей шлях для самостійних пошуків дитини, що їй не важко буде зробити у спеціально створеному розвивальному середовищі. Наприклад, картину, цікаву казку, фольклорний твір презентуємо як виокремлений винятковий елемент мовленнєвого довкілля, лаконічними влучними фразами “заглиблюючи” дитину в його зміст. Однак, елементи новизни варто поєднувати з набутим досвідом, знайомою інформацією; тож зв’язок з краєвидами за вікном, з об’єктами спостереження на прогулянці, з вивченим напередодні віршем, нехай діти знайдуть самостійно або за тактовної допомоги дорослого. Такий підхід сприятиме максимальному концентруванню уваги дошкільнят на об’єкті, що домінує на даний момент роботи, а компоненти, які доповнюють його, асоціативні зв’язки, перенесення нової інформації на суміжні види діяльності залежатимуть від вибору дітей.

Порада п’ята.

Коли мине перше захоплення яскравістю, новизною, незвичністю мовленнєвого матеріалу, роботу над ним треба продовжити. Тут у пригоді можуть стати розда-вальні картинки. Вони допоможуть не тільки реалізувати завдання словникової роботи (співвіднестися з конкретним зображенням), а й організувати іншу цікаву роботу: узагальнити родові поняття; класифікувати за кольором, видом, розміром, множинними, груповими ознаками; застосувати в побуті, грі як символи; викори-стати для розвитку звукової культури мовлення; подати як опору для складання творчих розповідей-загадок тощо. Важливим є етап дитячих самостійних чи спільних з дорослим пошуків та знахідок багатофункціональності при застосуванні отриманої інформації у традиційному та незвичному, несподіваному ракурсах. Порада шоста. Ставити й розв’язувати мовленнєві завдання можна в будь-якій діяльності, якою цікавляться діти, поза рамками унормованого, визначеного в часі організованого заняття-уроку. Наприклад, виготовлення дидактичного матеріалу, як правило, ініціює або бере на себе вихователь. Інтерес вихованців до роботи дорослого, при довірчому до нього ставленні, проявляється у зацікавлених поглядах. Діти підходять ближче, уважно розглядають принесені матеріали, ставлять запитання. Це і є точка відліку активності дитини, спровокована елементом розвивального середовища і не обмежена традиційними рамками. Не варто активно закликати дітей до спільної роботи, гри, а тим паче, відвертати їхню увагу від вільної, самостійно обраної діяльності, краще - цікавити їх. Ось підготовлено атрибути до гри-драматизації за відомою дітям казкою, розгорнуто книгу з яскравими ілюстраціями, впізнаний за характерними ознаками, хоч іще й не завершений, персонаж. При його виготовленні у вихователя виникли певні труднощі, що обов’язково викликає в дітей бажання допомогти йому, долучитися до спільної роботи. Паралельно з цим переказуються фрагменти казки, обговорюються вчинки персонажів, пригадується їхній зовнішній вигляд, робляться перші спроби програвання діалогів, і все це разом працює на реалізацію завдань, які й ставив педагог на тлі практичної діяльності (виготовлення атрибутів): переказування казки, підготовка до гри-драматизації.

Та відбувалося це невимушено, не в регламентований час, не при фронтальній організації дітей, коли інтереси всіх повною мірою не збігаються. Дорослий має задовольнити бажання дитини взяти участь у спільній діяльності, паралельно реалізуючи мовленнєві, пізнавальні, розвивальні педагогічні завдання.

Порада сьома.

Працюючи з дошкільнятами, намагайтеся уникати домінування словесних методів та прийомів, які притаманні авторитарному стилю (пояснення, читання, розповіда-ння, команди, вказівки, словесний зразок, повторення, категорична оцінка тощо). За особистісно орієнтованого підходу однотипні вказівки, повчання, особливо для всієї групи дітей, не мають права на існування. Не варто зловживати довгими монолога-ми у формі описів, розповідей, пояснень або заохочувати до цього якусь дитину, що ніби бере на себе на цей час роль вихователя. Розповідаючи, наприклад, казку, ро-бить дисциплінарні зауваження, дає оцінку слухачам, висуває організаційні вимоги. Здебільшого така поведінка властива дівчаткам, які тішаться, відчуваючи свою виокремленість вихователем.

За даними дослідження Г. Смольникової, лише близько 9% дітей середнього і старшого дошкільного віку хочуть слухати інших та розповідати самі. Реалізуючи конкретні, визначені програмою завдання мовленнєвого розвитку дітей, знаходьте можливість поєднати цю роботу з вільною мовленнєвою діяльністю, з практично- руховою активністю дошкільнят. Особливо цього потребують хлопчики, які ім-пульсивніші, динамічніші, рухливіші за своїх ровесниць. Наприклад, пригадування слів синонімічного ряду для складання розповідей-етюдів про природу можна вдало поєднувати зі знаходженням, фіксуванням, порівнянням аналогічних форм, кольо-рів, образів у побуті, на малюнках, на картині, у поетичному слові. Цікавим та корисним для дошкільнят є уособлення слова, поняття у руховому, смаковому, художньому, музичному образах.

Порада восьма. Реалізуючи завдання комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини, дорослий має всіляко спонукати її до активності, свідомо обмежуючи свою участь доречними, лаконічними висловлюваннями. Тож побудуймо педагогічний процес так, щоб ди-тина не тільки дослухалася до вихователя, а й висловлювала свою думку, прагнула її довести, переконливо аргументувати, не боючись ні власної помилки, ні критики дорослого. Добре, коли паралельно висловлюються різні думки, навіть безпідставні або неапробовані. Не поспішайте брати на себе роль експерта. Дайте дитині можли-вість усіма доступними вербальними та невербальними способами дійти узгоджено-сті з партнером по спілкуванню. Не бійтеся конфліктних ситуацій, адже уникнути їх у житті неможливо. Нехай діти набираються з них соціально-комунікативного до-свіду, вчаться доброзичливості, толерантності. Саме у таких суперечливих ситуаціях і відбувається становлення комунікативної компетентності. Мовні властивості (фо-нематична і граматична правильність, словникове багатство) стають у вправних руках важелем, який допомагає враховувати ситуацію спілкування, динаміку її розвитку тощо.

Порада дев’ята. Заняття як традиційна форма діяльності в дошкільному закладі не вилу-чається з практики роботи, а просто має, не претендуючи на першість, винят-ковість, обов’язковість, посісти належне йому місце. Домінувати має вільна, не регламенто-вана дорослим діяльність, де лише режимні процеси лишаються незмінними. До-шкільнята спроможні самостійно обрати в розвивальному середовищі вид, форму діяльності, матеріал, задум, партнерів. Не варто ігнорувати міні-заняття (форма, яка є надбанням методичної думки педагогів Голосіївського району м. Києва). Проведення їх може бути запланованим і спонтанним; фіксованим у часі та виходити за якісь певні межі залежно від інтересу, бажання дітей; проводитися з однією дити-ною, підгрупою або всіма вихованцями; виникати з ініціативи дітей чи педагога; дробитися та синтезуватися за змістом, варіюватися за формою. Такий підхід потре-бує від педагога знання психології кожної дитини, розуміння її можливостей на да-ному етапі, комплексного охоплення всього матеріалу програми, вміння берегти кожну хвилину заняття. Порада десята. У спілкуванні з дитиною єдино можливим є партнерський стиль. Зрозуміло, що дорослий — той партнері який більше знає, далекоглядніший, передбачливіший, вправніше діє, помічає важливе, розкриває причинне-наслідкові зв’язки або слова-ми, як штрихами, підводить до них дітей. Але робить це так природно, майстерно й непомітно, що дитині здається, що то вона сама зробила висновок, відкриття, вдало поєднала, встановила зв’язок між розрізненими об’єктами, предметами, подіями. Педагогічний такт, майстерність вихователя у тому й полягають, щоб, спира-ючись на знання індивідуального розвитку дитини, окремими кроками, репліками наближати її до успішного результату. Порада одинадцята. Поважаймо право дитина на незнання й на помилки. Адже дитячої провини в то-му нема: вона ще надто мала, надто мало знає, не вміє висловити свою думку. Поде-куди такі помилки дивують, подекуди розчулюють, можуть дратувати, обурювати. Але в будь-якому разі остерігаймося акцентувати увагу на недоліках мовлення ди-тини, щоб це не стало приводом для критики, глузування з боку інших дітей. Най-більшою педагогічною помилкою дорослих у такому разі є прямолінійне, відкрите виправлення: “Скажи правильно, повтори так, як я”. Інколи вихователі вдаються до не менш образливого залучення інших, “грамотніших” однолітків для озвучення правильного варіанту: “Повтори так, як сказала Оля”. Обидва прийоми неприємні дитині, образливі, принизливі, особливо коли з тією Олею взаємини не дуже прияз-ні. Делікатнішим, тактовнішим, коректнішим буде такий варіант дій дорослого: у розмові з дитиною: промовити проблемну для неї фразу чи слово відповідно до норм української орфоепії, але в іншому контексті, в іншій конструкції, з іншим логічним наголосом, наприклад, у діалозі персонажів літературних творів, персоні-фікованих іграшок, предметів тощо. Важливо, щоб дорослий брав на себе роль не контролера чи експерта, а носія інформації. За умови, що вихователь є для дити-ни авторитетною особою, така форма пред’явлення вимог спонукає її до саморегу-ляції і самокорекції.

Гра і навчання з колами Луллія

Великим внеском Раймодна Луллія(період середньовіччя) стало винахід рухомого столу у вигляді системи концентричних кіл з нанесеними на них загальними поняттями або основними категоріями всього сущого, за допомогою яких можна було проводити аналогії і створювати нові комбінації істин.

Ще кола Луллія

називають середньовічним комп'ютером чи герметичним комп'ютером.

Кола містять на спеціальному планшеті, де є два кола.

Кола різного діаметру на одному стрижні

Це коротко теорія. Більше можна ще читати і вивчати. Тема глибока і цакава, заснована на методиці Триз.

Робота з колами :

· для індивідуальних, групових логопедичнихта розвиваючих занять;

· для занять з розвитку мовлення, математики, логіки та граматики;

· для ігрової діяльності на заняттях;

· для самостійної роботи дітей на уроці.

Напрямки роботи з колами:

· Граматика

· Математика

· Логіка

· Навколишній світ

· Розвиток мовлення

Посібник можна використовувати в роботі з дошкільнятами від 3-х до 7років. Він багатофункціональний, розвиває навички співпраці, взаємодії та самостійності.

Посібник містить інструкції до використання тематичних мовленнєвих кіл.

ВИКОРИСТАННЯ КІЛЕЦЬ ЛУЛЛІЯ В НЕТРАДИЦІЙНІЙ РОБОТІ З КАЗКОЮ (ТРВЗ)

В роботі із казкою зручніше використовувати 2 кільця Лулія, а кількість секторів залежить від складності завдання та від віку дітей, їх досвіду.

Я пропонує використовувати кільця в такому поєднанні:

1. КАЗКА – ГЕРОЙ

На одному кільці – герої казок, а на іншому – характерні ілюстрації до тих казок. Наприклад: Дід б ‘є яйце – курочка; Дід тягне ріпку – собачка; півник з колоском – мишенята; рукавичка – кабан та інше. Для старших дітей можна запропонувати переплутати героїв та казки і спробувати розказати казку з новим героєм.

2. ХТО З КИМ ЗУСТРІЧАЄТЬСЯ В КАЗЦІ

На обох кільцях розташовані герої казок. Діти з’єднують героїв та називають казку, або кілька казок, де вони зустрічаються і за якими обставинами.

Наприклад: півник – котик; Червона Шапочка – вовк; мишенята – півник; заєць – лисичка; лисичка – журавель; вовк – козенята і т. п. Старші діти навмання переплутують героїв, та намагаються скласти нову казку, або пояснюють, як змінився сюжет з появою нового героя.

3. ХТО ЩО ЗАГУБИВ

На одному кільці – герой із казки, на іншому – якась річ, що належить цьому герою. Наприклад: Попелюшка – черевичок; півник – колосок; курочка – яєчко; Буратіно – золотий ключик; дівчинка – червона шапочка; Телесик – човник,

дід – рукавичка; кошик з пиріжками – ведмідь, глечик – лисичка і журавель;

гуслі – котик. Діти знаходять загублені речі героями, повертають їх і називають казку. В подальшій роботі загублені речі пропонується дати героям інших казок. Діти повинні запропонувати, як новий герой зміг би використати ту чи іншу річ, яка йому не належала. Червона Шапочка, наприклад, могла б яєчко подарувати бабусі, а та, вивести з нього півника, щоб не було скучно. Телесик міг би розважати бабусю з дідусем грою на гуслях, або заробляти грою, щоб прогодувати їх.

4. КАЗКОВІ ПРЕДМЕТИ – АНАЛОГИ В СУЧАСНОМУ ЖИТТІ

Клубочок ниток – компас; ковер – літак – вертоліт; черевики – скороходи – потяг; чарівне дзеркало – телевізор; гуслі самогуди – магнітофон; ступа – літак; перо – ліхтарик.

Діти підбирають пари за функціональністю. Пропонується дітям розказати казку, замінивши казкові предмети на сучасні. Також можна запропонувати розповісти про сучасне життя з казковими предметами.

5. ГЕРОЇ – ЕМОЦІЇ

На одному кільці – колобок, лисичка, заєць, дід з бабою, півник, Червона Шапочка. На другому – емоції: радості, суму, здивуванню, страху, – в залежності від віку і кількості вивчених емоцій.

Діти з’єднують героя казки з емоцією та пояснюють, в якій казці, при яких обставинах герой має такий настрій і чому. Потім змінюють настрій героя і розповідають казку, коли колобок зустрічає наляканого зайця або добру лисичку.

6. ГЕРОЇ – РИСИ ХАРАКТЕРУ

На одному кільці – герої казок, які часто зустрічаються в казках (лисичка, заєць…) з різними характерами: добрий, сором язливий, боягуз, рішучий, хитрий, злий, на іншому – казки. Необхідно розповісти казку з героєм із заданою рисою характеру.

7. БУДИНОЧКИ – КАЗКОВІ ГЕРОЇ

На одному кільці – казкові будиночки: рукавичка, заяча хатка, теремок, кицькин дім, будиночки 3-х поросят, крижана хатка. На іншому – герої казок. Запропонувати поміняти будиночки героям і пояснити, чим це буде добре, а чим погано для цього героя. Наприклад: трьом поросятам зручно буде жити в теремку, бо буде просторо і всі разом. У лисички будиночок-рукавичка не розтане, у кішки в крижаній хатці не буде пожежі.