Психолог радить, консультує

Психодіагностика. Мета психодіагностики — визначити об’єктивний стан людини, виділити його причини, а також оцінити рівень розвитку тих чи інших психічних процесів (пам’яті, уваги, мислення і т.д.). Ви, мабуть знаєте, що для діагностики дорослих використовують тести. Для дітей теж використовують тести, але особливі – дитячі. Психолог може попросити вашої дитини щось намалювати, пограти з ним в захоплюючу гру – а насправді ж за допомогою цих дій збере необхідні дані. Будь-який психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик.

§  Розвиваючі заняття.За допомогою розвиваючих психологічних ігор психолог допоможе розвинути у дитини різні необхідні навички і якості. Найчастіше розвиваючі психологічні заняття проводяться з групою дітей, тому дитина також вчиться спілкуватися з іншими дітьми, вільно почуватися в колективі.

§  Корекційно-відновлювальна робота.За наявності у дитини серйозних емоційних або особистісних труднощів може знадобитися спеціально організована психотерапевтична робота. Це можуть бути заняття на зняття тривожності, страхів, на підвищення самооцінки, на зняття агресивних тенденцій. Дитяча психотерапія може знадобитися, якщо дитина пережила сильний стресс. Методи, що застосовуються в дитячій психотерапії, різноманітні. Наприклад, для зовсім маленьких дітей дуже дієвим методом виявляється так звана пісочна терапія. Для дітей старшого віку дуже ефективна буває казкотерапія. Гра, малюнок, казка — всі знайомі і цікаві для дитини предмети і заняття стають в руках психолога потужним засобом допомоги.

§  Консультування батьків та сімейне консультування
У психологів є така аксіома «Проблеми маленьких дітей — це проблеми батьків». І це насправді так. При уважному розгляді причини всіх дитячих труднощів перебувають у сімейних проблемах і конфліктах, неадекватності стилю виховання і т.д. Тому часто виходить так, що для вирішення проблеми дитини досить батькам самим розібратися в причинах і змінити щось у своїй поведінці, в ситуації, навколишнього дитини. Психолог на консультації допоможе вам побачити себе з боку, об’єктивно оцінити свої методи виховання. Гарний психолог ніколи не буде судити або дорікати вам за що б то не було. Він просто дасть вам у руки нові, більш ефективні інструменти виховання, розповість більше про вікові особливості малюка.

§  Привчайте малюка до самостійності й доступного для його віку самообслуговування.

§  Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять, чому ви хочете, щоб вона туди пішла.

§  Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині, як їй пощастило — восени вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності малюка про свою удачу, кажіть, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка.

§  Учіть дитину гратися. Психологи виявили чітку закономірність між розвитком предметної діяльності та її звиканням до дитячого садка. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками. Уперше потрапивши до дитячого садка, вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки. Дитина, яка вміє гратися, легко йде на контакт із будь-яким дорослим.

§  Робіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, так їй буде легше відпустити вас.

§  Пам’ятайте, що на звикання дитини до дитячого садка може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили, можливості і плани.

§  Чим з більшою кількістю дітей і дорослих, з якими дитина спілкуватиметься у дитячому садку, вона побудує стосунки, тим швидше вона звикне. Допоможіть їй у цьому. Познайомтесь з іншими батьками та дітьми. Відвідуйте разом з дитиною прогулянки у дитячому садку.

§  Дорогою у дитячий садок обговоріть з дитиною, що на неї чекає. Дуже важливо, щоб розмови про дитячий садок супроводжувалися лише позитивними емоціями. У Вас має бути спокійний голос і впевнена інтонація.

§  Ніколи не лякайте дитину дитячим садком. Приблизно за тиждень першого відвідування дитячого садка попередьте дитину про це, щоб вона спокійно очікувала майбутню подію.

Нелегко знайти людину, яка ніколи б не відчувала страху.Стурбованість, тривога, страх – такі ж невід’ємні емоційні прояви нашого психологічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, сум. Відомий фізіолог І.П.Павлов вважав страх виявом природного рефлексу. Емоція страху виникає у відповідь на дію погрожуючого стимулу та передбачає переживання якої-небудь реальної чи уявної небезпеки. В свою чергу, розуміння небезпеки, її усвідомлення формується в процесі життєвого досвіду та міжособистісних стосунків, коли деякі індиферентні для дитини стимули поступово набувають характеру загрожуючи впливів. Незважаючи на загальне негативне забарвлення, страх виконує в психічному житті дитини важливі функції:

§  Страх – це своєрідний засіб пізнання оточуючої дійсності, що призводить до більш критичного та вибіркового відношення до неї і, таким чином, може виконувати певну навчальну роль в процесі формування особистості;

§  Як реакція на загрозу страх дозволяє попередити зустріч з нею, відіграючи захисну адаптивну роль в системі психічної саморегуляції.

Причинами страхів можуть бути події, умови та ситуації, що являються початком небезпеки. Страх може мати своїм предметом яку-небудь людину чи об´єкт, які інколи з ним не пов´язані і розцінюються як безпредметні. Страх може викликатися стражданнями, якщо в дитинстві сформувались зв´язки між цими почуттями.

Вікові страхи, тобто страхи, характерні для певного вікового періоду, відображають історичний шлях розвитку самосвідомості людини. Спочатку дитина боїться залишитися одна, без підтримки близьких, боїться сторонніх, невідомих осіб. В період від 2 до 3 років дитина боїться болю, висоти, гігантських тварин. Після 3 років вона боїться темряви, уявних істот. Страх темряви співпадає за часом з розвитком уяви дитини. Інколи дитина, що не може відокремити реальність від вимислу, переповнена страхом перед Бабою Ягою та Кощієм, як символами зла та жорстокості. З 6-7 років діти можуть боятися вогню, пожежі, катастроф. Найпоширенішим страхом після 7 років дослідники вважають страх смерті: діти самі бояться померти чи втратити батьків.

Навіювані дитячі страхи досить поширені. Їх джерело – дорослі, що оточують дитину, які мимоволі «заражають» дитину страхом, тим, що занадто наполегливо, підкреслено емоційно вказують на існування небезпеки. В результаті дитина сприймає тільки другу частину фраз: «Не ходи – впадеш», «Не бери – опечешся», «Не гладь – вкусить». Дитині поки ще не зрозуміло, чим їй це загрожує, але вона вже розпізнає сигнал тривоги і переживає страх.

В проблемі профілактики дитячих страхів важливі наступні моменти:

§  Дітей ні в якому випадку не можна лякати – ні дядьком, ні вовком, ні лісом – прагнучи виховати її слухняними. Дитині відповідно до її психічного розвитку слід вказувати на реальну небезпеку, але ніколи не залякувати придуманими колізіями.

§  Дорослі ніколи не повинні соромити дитину за страх, який вона відчуває. Глузування над боязливістю дитини можна розцінювати як жорстокість.

§  Дитину ніколи не слід залишати одну в незнайомому для неї оточенні, в ситуації, коли можливі різноманітні несподіванки.

Ефективні методи та прийоми попередження та подолання дитячих страхів:

1.    Підвищення загального рівня емоційних переживань дитини (досягнення комфортності в спілкуванні, очікуванні нової гри, максимальне розгортання критеріїв оцінки та похвали). При цьому велика увага приділяється підтримці в дитячому колективі атмосфери прийняття, безпеки, щоб дитина відчувала, що її цінують незважаючи на успіхи.

2.    Метод послідовної десенсибілізації, суть якого полягає в тому, що дитину поміщають в ситуації, пов´язані з моментами, які викликають у неї тривогу й страх.

3.    Метод «від реагування» страху, тривоги, напруги, що здійснюється за допомогою гри-драматизації, де діти за допомогою ляльок зображують ситуацію пов´язану зі страхом.

4.    Маніпулювання предметом страху (прийоми «малювання страхів», «розповіді про страхи») в ході цієї роботи ситуації та предмети страху зображуються карикатурно.

5.    Емоційне переключення, «емоційні гойдалки» (дитині пропонують зобразити сміливого та боягуза, доброго та злого тощо.

6.    Лялько терапія ( у грі дитина стає сміливим героєм казки чи мультфільму, надає улюбленому герою роль захисника).

ЧОГО БОЯТЬСЯ НАШІ ДІТИ?

Це залежить від віку дитини

У рік малята бояться оточуючого середовища, сторонніх людей, віддалення від матері.

Від 1 до 3 років – темряви, дитині страшно залишатися одній, бувають також інші страхи.

Від 3 до 5 років у дітей зустрічається страх самотності, темряви, замкненого простору, казкових персонажів (як правило, в цьому віці вони асоціюються з реальними людьми).

Від 5 до 7 років переважають страхи, пов’язані зі стихіями: пожежею, глибиною і т. п., боязнь батьківського покарання, тварин, боязнь страшних снів, втрати батьків, боязнь заразитися якоюсь хворобою.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ СТРАХІВ АБО ТРИВОГИ У ДІТЕЙ:

Пам’ятайте , що дитячі страхи – це серйозна проблема й не треба сприймати їх тільки як «вікові» труднощі.

Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекати не від кого,й остаточно закриється.

Спрямовуйте та контролюйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся , щоб діти дивилися передачі з позитивними героями, орієнтовані на добро, тепло.

Прагніть до того, щоб у родині була спокійна, доброзичлива атмосфера, уникайте сварок,конфліктів, особливо в присутності дітей.

Не залякуйте дитину: «Не будеш спати – покличу вовка» тощо.

Більше заохочуйте, хваліть, схвалюйте й морально підтримуйте дитину.

Малюйте з дитиною страх і все те , чого вона боїться. Тему смерті краще виключити. Саме заняття має тривати не більше 30 хвилин..

Можна запропонувати знищити малюнок: порвати або спалити.

Не чекайте швидкого результату, страх не зникне одразу.

Посмійтеся разом з дитиною. Цей спосіб передбачає наявність бурхливої фантазії в батьків. Якщо ваша дитина боїться,наприклад, грози, постарайтеся придумати яку-небудь історію(обов’язково страшну) із власного дитинства про те, що ви й самі точно так само боялися грози, а потім перестали. Нехай син чи дочка посміється з вас. Адже одночасно вони сміються й над своїм страхом,а отже, вже майже перемогли його. Важливо, щоб маля зрозуміло: « У мами чи тата були такі самі страхи, а потім вони минули, отже, це пройде й у мене».

Грайте за ролями. Ігри за ролями гарні тим ,що дозволяють моделювати практично будь-яку ситуацію, що викликає в дитини тривогу, і розв’язати її ненав’язливо у грі, формуючи в такий спосіб у свідомості дитини досвід подолання свого страху.

Визначте причини:

§  Можливо, конфліктність — наслідок егоїстичності дитини. Якщо вдома вона — центр уваги і найменші її бажання виконуються, то дитина чекає такого ж ставлення до себе і з боку інших дітей. Але, не отримуючи бажаного, вона починає домагатися свого, провокуючи конфлікти.

§  Можливо, дитина «закинута», їй не вистачає в родині турботи, уваги, вона відчуває образу і злість та зганяє в сварках накопичені в її душі почуття.

§  Можливо, дитина часто є свідком сварок між батьками або іншими членами сім’ї та просто починає наслідувати їхню поведінку.

§  Конфліктна поведінка дитини — це сигнал, що і з вами, шановні батьки, щось не так. Тому будьте готові змінити свою поведінку.

Як себе вести з конфліктною дитиною:

§  Стримувати прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Звертайте увагу на недружні погляди один на одного або бурмотання чого-небудь з образою.

§  Не прагніть припинити сварку, звинувативши іншу дитину в її виникненні та захищаючи свою; намагайтесь об’єктивно розібратися у причинах конфлікту.

§  Після сварки обговоріть з дитиною причини її виникнення, визначте неправильні дії дитини, які призвели до конфлікту; спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.

§  Не обговорюйте при дитині проблеми його поведінки з іншими: вона може утвердитися в думці, що конфлікти неминучі і буде продовжувати провокувати їх.

§  Не завжди слід втручатися в сварки дітей: тільки якщо під час сварок один завжди перемагає, а інший виступає «жертвою». Варто перервати їх контакт, щоб запобігти формування боязкість у переможеного.

Радимо пограти:

§  Попросіть дитину намалювати її друзів, потім розповісти що-небудь про кожного з них.

§  З компанією дітей скласти казку так, щоб кожен по черзі додавав свою пропозицію. Таке придумування казки допомагає дітям виразити свою індивідуальність, висловлювати думки. Вчить адекватним способам взаємодії — взаємодопомозі, вмінню спокійно вислухати співрозмовника.