Бутин Юрій

Вступ

"Боротися за свободу — це не лише право, а

й обов'язок кожного, хто любить свою землю."

(Тарас Шевченко)

Протягом багатьох століть українців намагалися віддалити від їхньої ідентичності, нав’язуючи чужі цінності та применшуючи їхню національну гідність. Наш народ стикався з етноцидом: перекрученням історії, висміюванням традицій, нищенням мови й культури та знищення нашої ідентичності. Покоління українців виховувалися в атмосфері, де пригнічувалася любов до рідного краю. Проте українська душа, мов вогонь під попелом, не згасала. І настав час, коли цей вогонь розгорівся, щоб дати відсіч ворогу. 24 лютого 2022 року стало переломним днем у новітній історії України. Повномасштабний напад північного агресора згуртував наш народ, пробудивши неймовірну силу й патріотизм.

Тисячі українців стали до бою, захищаючи рідну землю в лавах Збройних Сил України, у волонтерських штабах, у лікарнях, на фронті та в тилу. Хтось зібрав гуманітарну допомогу, хтось прихистив родини переселенців, але кожен зробив свій внесок у спільну боротьбу. Цей період увійде в історію як час втрат і випробувань, але водночас як час незламності та героїзму. Скільки сімей назавжди втратили своїх рідних, скільки матерів не дочекалися синів, скільки дітей лишилися сиротами. Але навіть у ці темні часи українці демонструють єдність, гідність і віру в перемогу.

Любов до Батьківщини — це не просто слова чи символи. Це глибоке почуття, яке спонукає людину до великих звершень заради рідної землі. Це джерело сили, яке допомагає витримати випробування, перемогти страх і біль, залишаючись вірним своїм переконанням. Той, для кого відданість рідному краю стає сенсом життя, готовий жертвувати заради його свободи та незалежності. Сьогодні ця відданість проявляється у кожному, хто вірить у свій народ і робить усе можливе для його захисту. Тисячі українських героїв віддали своє життя, щоб ми могли жити у вільній країні. Наш священний обов'язок — пам’ятати кожного, хто став на захист України. Історії цих людей мають жити, щоб наступні покоління знали ціну свободи.

Це дослідження присвячене сучасному герою нашого часу. Особлива увага приділяється історії Бутина Юрія  — захисника України, який і сьогодні боронить нашу землю. Його шлях є прикладом справжнього патріотизму, сили духу й любові до рідної землі. 

                                                                                                              Юрій Бутин

2015 рік став визначним у житті Юрія, адже саме тоді він зустрів свою кохану Тетяну - ласкаву, чуйну, привітну, життєрадісну, розсудливу, добру та соромливу дівчину. На той час вона мешкала в селі Бишки Козівського району на Тернопільщині, а відстань між ними сягала 70-80 кілометрів.

Історія їхнього кохання справді захоплива. Як розповідає Юрій, після того, як він відслужив в армії та повернувся додому, знайшов роботу у місті Тернопіль на фірмі SEBN UA (міжнародному виробникові кабельно-провідникової продукції для автомобілів). Саме тут часто спілкувався з їхньою спільною знайомою Тетяною. Сама ж дівчина натякала, що вона б хотіла з ним зустрічатися . Втім, Юрій, маючи на той час інші плани та пріоритети, не надто приділяв уваги цим розмовам. Одного дня телефон Юрія розривався дзвінками від знайомої Тетяни. Вона запропонувала йому зустрітися з її близькою подругою, Юрій спочатку не надто зрадів цій пропозиції, адже не хотів знайомитись наосліп. Але подруга вміла бути переконливою, тож врешті-решт він погодився на зустріч.

Звільнившись після роботи, юнак прийшов на зустріч до дівчат в

магазин, де працювала кохана Тетяна продавчинею. Після армії наш герой виглядав вельми мужнім, хоча Тетяна була старшою за нього на місяць і кілька днів. Проте, як і годиться спавжній дівчині , вона соромилася знайомства. Але зустріч все ж відбулася. Юрій, будучи рішучим парубком, поспілкувавшись місяць ,дізнався, що в Тетяни є залицяльник, і поставив її перед вибором. І все ж так Тетяна  обрала Юрія. Після кількох місяців близького спілкування Юрій та Тетяна зрозуміли, що створені одне для одного і хочуть бути разом назавжди. Через чотири місяці після знайомства Юрій зробив коханій пропозицію одружитися. Тетяна радісно погодилася.

Юрій народився 12 березня 1995 року в селі Гаї-За-Рудою Тернопільської області, Зборівського району. Юрій виріс у багатодітній родині, де було п'ятеро дітей: троє хлопців і дві дівчинки. Найстаршою була сестра Юлія, потім сам Юрій, за ним Вікторія, Володимир і наймолодший - Роман. Змалку наш герой захоплювався будівництвом. Любов до цієї професії йому прищепив батько, який, хоча й був за фахом зварювальником, працював на будівництві. Уже у 15-річному віці Юрій твердо вирішив стати будівельником. Юнацькі роки хлопець проводив з татом на робочих майданчиках, і ця сфера припала йому до вподоби. 

Юрій служив у зоні АТО з 2014 по 2015 роки, потрапивши туди за мобілізацією. Він служив у 24-й окремій механізованій бригаді. Під час служби Юрій хотів долучитися до масових протестів, але військовослужбовцям за законом заборонено брати участь у подібних мітингах. Після Революції Гідності, коли почалася війна на сході України, Юрія перевели в Рівне, де він навчав інших військовослужбовців.

Юрій та його товариші неодноразово звернулися до командування з проханням відправити їх знову в зону бойових дій, але їм запропонували підписати контракт. Проте Юрій вирішив відмовитися від цієї пропозиції, адже розумів, що контрактна служба може завадити його сімейному життю та майбутньому.

У 2016 році вони офіційно стали подружжям. А ще за рік, у 2017 році, у щасливої сім’ї народився синочок - Давидко, маленьке щастя, якого дуже сильно чекали.

Життя цієї щасливої родини було мирним, поки повномасштабна війна не вторглася в домівки тисяч українських сімей, серед яких опинилися й Юрій з Тетяною.

8 березня 2022 року Бутин Юрій отримав повідомлення з військкомату з проханням з'явитися для проходження медкомісії, як і всі військовозобов'язані чоловіки. Того ж дня його призвали на службу, і він відправився на фронт, готовий виконати свій обов'язок. Юрій не мав сумнівів у своєму рішенні, адже вірив у необхідність захисту своєї Батьківщини. Хоча попереду були важкі випробування, він був готовий стояти за свою країну до кінця.

Після проходження військової підготовки Юрій приєднався до 110-ї окремої механізованої бригади імені генерала Марка Безручка. Їхній підрозділ було направлено до Авдіївки – Донецької області, де він провів рік і 11 місяців. Після цього Юрія направили на доукомплектування в Черкаську область, а вже за два місяці – на Покровсько-Мирноградський напрямок у Донецькій області. На той час він мав звання сержанта і обіймав посаду штаб-сержанта батальйону.

Згодом його підрозділ вирушив до с. Роботине Токмацької міської громади Пологівського району Запорізької області. Після півтора місяця вони знову повернулися на Покровський напрямок, продовжуючи захищати Україну і на зараз.

Юрій розповідає, що бої в Авдіївці були справжнім пеклом. Це були жахливі часи, коли життя висіло на волосині. Були моменти, коли він майже попрощався з життям, але завдяки своїй силі духу зміг витримати ці страшні випробування. Одна з найважчих історій — про відхід з Авдіївки. Коли окупанти поступово захоплювали територію, їхній бригаді довелося відступити на другу лінію оборони. Зброї та укриттів майже не залишилося, оскільки все було знищено дощенту. 3 лютого 2024 року на допомогу прийшла 3-тя штурмова бригада. Проте з 3 по 6 лютого ворог зумів прорватися дуже близько, дійшовши до так званої "лінії життя", яку окупанти повністю перекрили. Через це українським бійцям довелося пройти 9 кілометрів пішки відкритим полем. Саме тоді їхня бригада зазнала найбільших втрат. До 19 лютого всі залишки сил вдалося вивести. А 20 лютого бригада вирушила на ротацію — першу за рік і десять місяців безперервних боїв. На жаль, втрати були величезними, і лише одиниці повернулися живими. Це була важка, але незламна сторінка в житті бригади та самого Юрія.

110 окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка — це славетне військове формування Збройних Сил України, створене під час повномасштабної війни за указом Президента України Володимира Зеленського від 24 серпня 2022 року. Бригада названа на честь генерал-хорунжого Армії Української Народної Республіки Марка Безручка, який уславився героїчною обороною фортеці Замостя у 1920 році, що зупинила більшовицьку навалу на Польщу та Європу.

Бригада швидко здобула визнання завдяки своїй героїчній участі в обороні України. Її реактивно-артилерійський дивізіон відзначився епічним розгромом понтонної переправи російських військ через річку Сіверський Донець поблизу Білогорівки у травні 2022 року. За цей подвиг командир бригади отримав відзнаку «За розгром понтонної переправи, с. Білогорівка». Окрім цього, бригада понад рік героїчно тримає оборону Авдіївки, за що командир також удостоєний відзнаки «За оборону Авдіївки».

Юрій Бутин — приклад істинного героя, чия відданість і мужність стали символом боротьби за незалежність України. Його заслуги перед державою визнані низкою нагород, серед яких особливе місце займає Наказ Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного "За взірцевість у військовій службі".

Ця відзнака є однією з найпочесніших, які можуть бути присуджені військовослужбовцю. Її отримують за зразкову службу, бездоганний професіоналізм, вірність військовій присязі та вагомий внесок у захист Батьківщини. Вручення нагороди від імені Головнокомандувача ЗСУ підкреслює її важливість і особливе визнання заслуг нагородженого.

Для Юрія цей момент набув ще більшого значення, адже нагороду йому особисто вручив Валерій Залужний — лідер і символ незламності Збройних Сил України. Це визнання стало свідченням того, наскільки важливою є його роль у боротьбі за територіальну цілісність і свободу країни.

Крім цієї високої відзнаки, Юрій Бутин був нагорожений ще низкою нагород, кожна з яких має особливе значення і символізує його внесок у боротьбу за свободу та незалежність України.

Серед них — Срібний Хрест Заслуги УПА 2-го класу, нагорода, що має історичну цінність і відображає тяглість традицій боротьби українців за свою державу. Це відзнака, яка уособлює честь і відвагу тих, хто став на захист своєї землі перед обличчям ворога.

Ще однією почесною нагородою є нагрудний знак "Золотий хрест", який свідчить про винятковий героїзм і зразкове виконання військового обов’язку. Ця відзнака є особливим визнанням мужності та рішучості Юрія, проявлених у найскладніших бойових умовах.

Юрій також отримав медаль "За оборону України", яка підтверджує його активну участь у захисті країни у важливі моменти її історії. Ця нагорода є символом вдячності за його внесок у збереження територіальної цілісності держави.

Не менш важливим є відзначення медаллю "Ветеран війни, учасник бойових дій", яка підкреслює довгий і героїчний шлях Юрія у військовій службі. Ця нагорода засвідчує його самовідданість, стійкість та величезну працю на благо своєї країни.

Його шлях є прикладом для майбутніх поколінь — це історія людини, яка ніколи не здавалася, яка боролася за справедливість і незалежність своєї держави. Юрій Бутин — це не просто військовий, це символ боротьби, надії та перемоги.

Висновок

Подяка

Війна, яка прийшла на нашу землю, принесла біль, втрати, сльози та глибокі рани, які ще довго не загояться, а деякі залишаться в наших серцях назавжди. Але серед цього горя є ті, хто стоїть на сторожі нашого спокою та свободи. Це наші Захисники — сильні, відважні, мужні й нескорені.

Сьогодні ми висловлюємо щиру подяку всім, хто боронить нашу Батьківщину: воїнам, волонтерам, патріотам і героям. З глибокою шаною схиляємо голови перед тими, хто віддав своє життя за наше майбутнє, за мир і незалежність.

Особливу подяку ми адресуємо Бутину Юрію, який разом із побратимами захищає нашу країну від ворога. Завдяки таким, як він, ми маємо можливість вільно жити під синьо-жовтим стягом у незалежній і квітучій Україні.

Сьогодні ми вклоняємося перед їхньою відвагою та незламністю. Пам’ятаймо про тих, хто не повернувся з бою, і молімося за всіх, хто стоїть на передовій заради нас із вами, читачу.

Слава Україні! Героям Слава

Список використаних джерел та літератури

1.  Живе інтерв’ю з військовим Бутином Юрієм, який поділився своїм досвідом служби в 110 окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка.

2.  Розповіді Бутина Юрія про бойові будні, незламність духу та стійкість в тяжкі моменти служби.

Автори зібраного матеріалу: 

Башта Вікторія Ігорівна,

Назар Іван Іванович.