Якось літньої днини ми з татом вирушили у центр села, щоб скупитися. Розглядаючи товари в магазині, я крізь вітрину побачила людей, що підходили до одного чоловіка. Коли запитала у тата, той придивився і мовив: "Це наш поет. Сіренко... - у голосі батька звучала повага, і він продовжив: - Давай підійдемо, мені дещо треба запитати". І хоча тоді з розмови дорослих я мало що разуміла (було мені років 9-10), та слова "Україна", "свобода", "боротьба" лунали з вуст цього чоловіка так сильно... Тепер я розумію їх звучання - то було пророцтво...